28.

Адміністративно політичний устрій, особливості соціально-

економічного та культурного розвитку українських земель у складі
Австрійської імперії у 1 пол. 19 ст.
Східна Галичина та Північна Буковина входили до Королівства Галичини та Лодомерії»,
яке очолював австрійський ставленик. Королівство ділилося на намісництва. З 1849 р.
Буковина стала окремим округом у складі королівства. Закарпаття входило до складу
Угорського королівства і ділилося на жупи. Ні Королівство Галичини та Лодомерії, ні
Угорське королівство не були самостійними державами, а були адміністративно-
територіальними одиницями Австрійської імперії.

У Східна Галичині провідні позиції належали полякам. У Закарпатті провідні позиції

належали угорцям. У Північній Буковині провідні позиції належали румунам. Українці
займали підлегле, підкорене становище. Самоназва західних українців – русини;
самоназва української мови – руська.

Західна Україна була відсталим аграрним краєм і виконувала роль аграрно-сировинного

придатка промислово розвинутих регіонів Австрійської імперії.

Сільське господарство

- панування екстенсивного землеробства;

- застаріла техніка;

- малоземелля та безземелля селян;

- селянські повинності (кріпацтво, панщина, чинш, військова служба);

- розвиток садівництва, виноградарства, тваринництва, лісозаготівлі тощо.

Промисловість

- промисловість розвивалася слабо;

- у промисловості було задіяне лише 2% населення;

- переважання мануфактур (ручної праці);

- 30-40 рр. ХІХ ст. почався промисловий переворот;

- найактивніше розвивалася нафтовидобувна та лісопереробна промисловість;

- панування іноземного капіталу, тобто власниками промислових підприємств були

іноземці;

- занепад традиційних галузей виробництва: текстильної та шкіряної;

- встановлено найдовший в імперії робочий день (14-16 годин) при найнижчому

рівні зарплат.

УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

 австрійська влада використовувала український рух як противагу польському та
угорському;

значний вплив на українців Галичини, Буковини та Закарпаття мала

Наддніпрянська Україна;

лідерство в національному відродженні мало греко-католицьке духовенство;

У 1816 р. І. Могирльницький у м. Перемишлі заснувавав Товариство греко-католицьких

священників. 20-30-ті рр. ХІХ ст. діє Перемишльський культурно-освітній гурткок на чолі
з єпископом М. Левицьким У 1833 р. створений гурток «Руська трійця» (М.Шашкевич,
І.Вагілевич, Я.Головацький). У 1837 р. гурток видав альманах «Русалка Дністровая» –
перша україномовна книга, видана на Західній Україні (конфіскований владою у м.
Будапешт).

29. Українські землі у складі Російської імперії у другій

половині 19 століття. «Великі реформи» 60-70-х років та їх
наслідки
Реформи торкнулися різних сфер суспільно-політичного життя (селянська –1861 р.,
земська, фінансова – 1864 р., міська – 1870 р., шкільна – 1860–1864 рр.,військова –
1864–1874 рр., поліцейська ті ін.).

Згідно із селянською реформою 1861 року:

· скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика;

· селяни дістали особисту свободу;

· поміщики не мали права купувати, продавати або дарувати селян, тобто

розпоряджатися ними як річчю.

Відтепер селяни отримали право:

· вступати в шлюб без дозволу поміщика;

· самостійно укладати договори й торговельні угоди;

· вільно торгувати або заробляти промислами;

· переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці);

· вступати на службу або в навчальні заклади;

· купувати рухоме й нерухоме майно;

· вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.

Земська реформа. Після скасування кріпосного права, коли мільйони селян уже не
підлягали владі поміщиків, гостро постало питання про реформу управління,
упровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. Тому в 1864 році були
створені виборні органи влади в масштабі губернії та повіту — земські установи, які:

-відповідали тільки за господарські й культурні справи на території повіту й губернії;

-відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою,

опікою, в'язницями тощо.

Згідно із законом земства були не тільки виборними, а й загальностановими: до їх складу

входили представники дворянства, буржуазії та селянства.Фактично провідну роль у
земствах відігравали поміщики. Нагляд за земствами здійснювали губернатор і міністр
внутрішніх справ, які могли припинити дію будь-якої їхньої ухвали. Одночасно була
проведена реформа міських рад, на основі майнового цензу, тому перевагу дістало
заможне міщанство. До компетенції міських рад уходили справи впорядкування міст,
торгівлі й промисловості, гігієни тощо.

Судова реформа. Дореформений суд, який залежав від адміністрації, був становим
(тобто кожний стан мав свій окремий суд) і негласним. У 1864 році була проведена судова
реформа, яка проголошувала незалежність суду від адміністрації:

-суддю призначав суд і зняти з посади міг також тільки суд;

-запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення;

-на судових засіданнях могли бути присутніми представники преси й публіка;

-утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону —

адвокат (присяжний повірений);

-установлювалося кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата;

-для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.

Реформи 60-х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення
в навчальних закладах усіх рівнів. Освітня реформа вдосконалила програму навчання й
надала університетам більшу автономію. Під час реформування системи освіти зроблено
акцент на поширенні письменності серед народних мас. Для цього:

-створювалася популярна література;

-видавалися підручники;

-організовувалися школи.

Військова реформа. Велике значення мала реформа 1874 року, що запровадила загальну
військову повинність. Усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, мали
відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю 6 років з
наступним зарахуванням у запас на 9 років; на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в
запасі; для осіб з освітою встановлювалися менші строки служби. Поліпшилися навчання
військ і підготовка офіцерських кадрів. Армію оснастили сучасними видами зброї, був
створений паровий військовий флот.
Фінансова реформа. У 1862 році проведено фінансову реформу, що зосереджувала
управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.

30.Український національний рух у Російській імперії в сер. – 2

пол. 19 ст. умови розвитку, програми і діячі.
Після скасування кріпосного права серед різночинної інтелігенції сформувалася
суспільна течія, яку назвали народництвом. У ньому окреслилися три напрями,
представлені своїми ідеологами.

П. Лавров і його прихильники головним завданням вважали пропаганду серед селян і

робітників ідей соціалізму й підготовку їх до боротьби проти самодержавства.

М. Бакунін та його послідовники вбачали своє завдання у підготовці народу до збройної

боротьби проти держави й створенні союзу вільних асоціацій виробників.

П. Ткачов провідною силою суспільства вважав революційну інтелігенцію, яка мала

створити підпільну організацію, скинути царя й повести народ до соціалізму. Тобто в
народництві сформувалися пропагандистська, анархістська й змовницька течії.
Найбільш вдало узагальнює особливості національного руху в Україні другої половини
ХІХ ст. поняття «українське народознавство», яке протягом кількох десятиліть було
однією із самоназваних демократичних кіл. З огляду на специфіку тодішнього суспільно-
політичного буття в Україні існували «українське народолюбство» і «російське
народництво» – то логічно близькі, сповнені явища, що діяли самостійно та у
взаємозв’язку, мали спільні та осібні риси. Українське народознавство пройшло у
своєму розвитку кілька етапів:

1) початковий етап «романтичного народолюбства» (приблизно зпочатку ХІХ ст. до

40–50-х років ХІХ ст.);

2) «дійове», «реальне народництво» (60–80-ті роки ХІХ ст.);

3) «неонародництво» (з 90-х рр. ХІХ ст. до лютого 1917 р.);

4) «новітнє» народництво. Доба Української національно-демократичної революції та

боротьби за збереження державної незалежності (весна 1917– 1920 рр.).

31.Національний рух у Західній Україні (друга половина 19ст.-

початок 20ст.)
У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях пожвавився український
національний рух. Це було зумовлено прийняттям нової конституції Австрії, за якою
коронні краї, у тому числі й Галичина, отримали автономію і право обирати крайові
сейми.

У суспільно-політичному русі існували дві основні течії – народовці та москвофіли.

Москвофіли вважали: Російську імперію рятівником західних українців і прагнули до
об'єднання Західної України з Росією. Переважну їх більшість складали представники
консервативної інтелігенції та сільської буржуазії.

Ідеологами руху були Д. Зубрицький, Г. Купченко, А. Добрянський, друкованим органом

– газета «Слово». Москвофіли стверджували, що українського народу як окремої нації не
існує, а є «єдиний общеруський народ» від Карпат до Камчатки.

Народовці вважали: за необхідне здобути широкі права для українців у складі Австрії.
Вони виражали інтереси української національної буржуазії та уніатського і
православного духовенства. У 1868 р. народовці заснували громадське товариство
«Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості.
Лідером народовців був Д. Танякевич. Пізніше виникають товариства з різними
напрямками діяльності: економічні – «Сільський господар», «Маслосоюз», освітні –
«Руське педагогічне товариство», молодіжно-спортивні – «Січ», «Сокіл».

Центром української науки стало засноване народовцями у Львові Наукове товариство ім.
Т. Шевченка. Ліве, радикальне крило національно-визвольного руху очолив видатний
український письменник І.Я. Франко. У жовтні 189.0 р. за його ініціативою засновано
першу українську національну партію – Русько-українську радикальну партію (РУРП).
Програма партії містили ідеї етичного соціалізму, демократії, соборності України. РУРП
мала своїх представників у Віденському парламенті.

32. Перші українські політичні партії початку 20ст. та їх програми

1900 Р. — руп (Революційна українська партія)

Засновники: Д. Антонович, М. Русов, О. Коваленко;

перший програмовий Документ — брошура М. Міхновського «Самостійна Україна»;

вважали, що визначну роль у боротьбі має відіграти селянство, тому йшли в села,
розповсюджуючи там брошури, газети, журнали;

виступали за ліквідацію самодержавства, поміщицького землеволодіння і передачу землі

селянам безкоштовно;

виступали за незалежну Україну, але згодом перемогла ідея автономії

1902 р. — УНП(Українська народна партія)

Засновник Микола Міхновський;

програма сформульована у «10 заповідях»;

виступала за політичну самостійність України(основне гасло «Україна — для українців»);

встановлення республіки, соціальні гарантії для населення, передача землі селянам

1904 р. — УДП(Українська демократична партія)

Засновники: О. Лотоцький, Є. Чикаленко;

виступали за проведення буржуазних реформ,встановлення конституційного правління,

проголошення демократичних прав і свобод;

за автономію України у складі Російської Федерації

1904 р. — УРП(Українська радикальна партія)

Засновники: Б. Грінченко, С. Єфремов, Д. Дорошенко;

виступали за проведення державних реформ, за здійснення змін у суспільстві,

встановлення загальнонародної власності;

за автономію України у складі Росії

1904 р. — УСДС(Українська соціал-демократична спілка)

Засновники: М. Меленевський, А. Скоропис-Йолтуховський;

виступали за проведення соціал-демократичних реформ, які призвели б до встановлення

соціалістичного суспільства, за автономію України;

ввійшли до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії меншовиків

1905 р. —УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія

Засновники: М. Порш, В. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра;

виступали за автономію України;

не поділяли революційних методів боротьби РСДРП

33. Україна в період революції 1905-1907 рр. у Російській імперії

Причинами революції були:

1.відсутність демократії в країні

2.скрутне становище селянства,необхідність наділення селян землею

3.важке становище робітників(низька зароб.плата)

4.нац.питання(проблема рівноправності народів імперії,їх самостійності)

Поштовхом до початку револ.вистцпів стали події «кривавої неділі»у петербурзі.

(9.01.1905).Цього дня війська розстріляли мирну демонстрацію робітників

Розправа над робітниками у столиці викликала страйки солідарності в різних регіонах

імперії.У січні страйки охопили спочатку великі міста(київ,харків),а потім стали швидко
поширюватися по всій Україні.У травні-червні 1905р. масовими стали виступи селян, що
вимагали скасувати викупні платежі та наділити їх землею за рахунок поміщиків. Проти
селян починають застосовувати каральні закони.У револ.русі активно бере участь
інтелігенція,особливо студ. молодь.Швидко збільшується чисельність прихильників
революційних партій. До осені 1905р. народний рух остаточно став масовим і
організованим.На поч.жовтня Рос.імперію охопив загальний політичний страйк.
Зупинилися заводи,транспорт,припинили роботу багато установ. В Україні страйкувало
понад 120 тис.чоловік. Страйкарі вимагали ліквідувати 8мигодинний робочий день на
підприємствах,забезпечити демократичні свободи.Цар був змушений піти на
поступки.17.10 було видано маніфест, у якому затверджувалися громадянські свободи.За
маніфестом було засновано Держ.думу, його видання різко зменшило активність
прибічників революції.Подальшу долю країни повинна була вирішувати Держ.дума.
Виникли легальні політ.партії ліберального напрямку,тепер вони збиралися боротися
парламентськими методами.Револ.партії вважали,що жодних гарантій виконання царських
обіцянок немає,революцію слід продовжувати до повної ліквідації
самодержавства.Частина революціонерів перейшла до підготовки збройного повстання.У
ході революції ненадійною стала царська армія.1905-повстання на броненосці
«потьомкін» показало, що збройні сили держави стають ненадійними і можуть брати
участь у револ.боротьбі.18.11 в Києві-повстання солдатів-саперів.у грудні-повстання
есерів,меншовиків,вони захоплювали заводи,зал. станції.Повстання відбувалися в
Харкові,Луганську та інших містах Донбасу.Війська придушили повстання через 3-4 дні
після їх початку.

34 Україна в роки Першої світової війни (1914-1918)

Світова війна велася між Троїстим, згодом Четверним союзом (Німеччина, Австро-
Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антантою (Росія, Англія, Франція).

У ході війни до Антанти приєдналися Італія, Румунія, США. Для всіх сторін війна мала
загарбницький, несправедливий характер.

Характеризуючи становище України під час війни, необхідно виділити такі

обставини:

- Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні боки фронтів, оскільки Росія і

Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих
країн, вимушені були битися один проти одного. У російській армії нараховувалося 3,5
млн. українців, в австрійській - 250 тис.

- Війна розколола українські політичні сили і цим ослабила український рух.

У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції.Партії Західної України

активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись,
що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну
державу.

Уже в перший день війни - 1 серпня 1914 р. - вони об'єдналися в Головну Українську Раду
(ГУР) з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня
1914 р. із добровольців - молодих вихованців організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" - був
сформований легіон Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. осіб. Полк УСС
було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни він брав активну участь в
українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно:

- більшість українських партій, у т.ч. частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою,

керівництво ТУП підтримали Росію у війні;

- частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні

нейтралітету;

- частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну і виступила за поразку

Росії;

- найбільш вороже налаштовані щодо Росії соціалісти (УСДРП, "Спілка") емігрували

до Західної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України -
СВУ. Серед них - В.Дорошенко, Д.Донцов, М.Меленевський, М.Залізняк, А.Жук. Своєю
метою СВУ проголосив утворення самостійної української держави і для її досягнення
вирішила співробітничати з Німеччиною та Австрією проти Росії.

У роки війни значна частина України перетворилася на райони запеклих бойових дій
(Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія кілька разів переходила із
рук у руки. Це призвело до значних жертв серед мирного населення, занепаду
промисловості, сільського господарства, зубожіння народу. Протягом 1914 -1916 рр. в
Україні закрилося більше 1400 підприємств, посівні площі зменшилися на 1,9 млн.
десятин.

- Держави, в інтересах яких проливали свою кров українці, мали агресивні плани щодо
України, ігнорували українські національні інтереси, прагнули використати воєнне
становище, щоб назавжди покінчити з національно-визвольним рухом українців.

Плани сторін щодо України

- Австро-Угорщина мала намір приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля.

- Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до

нього і Україну.

- Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну.

Політика сторін щодо України

- Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Західну Україну, утворила тут нове генерал-
губернаторство на чолі з реакціонером Г.Бобринським, за наказом якого було закрито всі
українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих переслідувань
зазнала греко-католицька церква. її митрополита А.Шептицького було депортовано до
Суздаля.

- Австро-Угорщина, повернувшись у травні-червні 1915 р. в Західну Україну,

звинуватила українців у своїх поразках і розгорнула проти них репресії.
- Уряди Росії та Австрії, залежно від того, кому належала влада, здійснювали масові
репресії проти українства.

35.Початок національно-демократичної революції в Україні. Утворення та

діяльність УЦР ( лютий – червень 1917 р.)
8 березня (23 лютого) 1917 р. відбулася лютнева буржуазно-демократична революція в
Росії.15 (2) березня 1917 р. російський імператор Микола ІІ зрікається влади. Влада
перейшла до Тимчасового уряду, який очолив князь Г. Львов. У березні 1917 р. по всій
країні виникають ради робітничих, солдатських депутатів. У Росії формується двовладдя
між тимчасовим урядом і радами робітничих, солдатських депутатів. В Україні до цих
двох влад добавилася ще третя національна влада Української Центральної Ради, яка
спочатку користувалася найбільшою підтримкою населення. 17 (4) березня 1917 р. була
заснованаУкраїнська Центральна Рада (УЦР), яка офіційно почала діяти 21 березня.

Українська Центральна Рада (УЦР) –український представницький орган влади

(парламент), створений представниками українських політичних партій. Головою УЦР
було обрано М.Грушевського. 3-4 березня з ініціативи самостійників и туповців було
утворено УЦР - обєднаний центр укр. руху. У керівництві ради також брали участь
Винниченко, Петлюра та багато інших політиків. Серед політиків не було повної
єдності: більшість вважала, що найближчім завданням має бути утворення автономної
укр. держави у складі Р. самостійники вважали, що необхідно боротися за незалежність.
Після деяких вагань вони вирішили продовжувати співпрацю з автономістами. Таким
чином УЦР головною метою вважала здобуття Укр. автономії.

Основу УЦР становили: Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП),

Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ – колишня ТУП), Українська партія
соціалістів-революціонерів (УПСР) та ін.На першому етапі своєї діяльності УЦР
відстоювала ідею автономії України у складі нової демократичної Росії.

10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал. У ньому проголошувалась

автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії.

36.Боротьба за українську автономію у 1917 р. І та ІІ Універсали

ЦР.
Від самого початку свого створення УЦР поставила собі за мету вирішення питання про
національний устрій України, хоча можливі форми майбутньої державності змінювалися
залежно від конкретної ситуації. Діячі Ради неодноразово вели переговори з урядом Росії.
При цьому М. Гру-шевський пропонував не чекати Всеросійських Установчих зборів, щоб
не ставити принципове питання автономії України в залежності від розкладу в них
політичних сил. Майбутнє Росії він бачив як союз держав, об'єднаних федеральними
зв'язками.

Тимчасовий уряд продовжував відстоювати позицію збереження «єдиної і неподільної

Росії» і негативно відреагував на вимоги Центральної Ради. Тимчасовий уряд заборонив
скликання І Українського військового з'їзду, але 5—8 травня 1917 р. він все ж таки
відбувся. ЗТзд визнав Центральну Раду єдиним органом, здатним вирішити всі внутрішні
питання України, і висловився за національно-територіальну автономію України і
створення національних військових частин (вже навесні 1917 р. були самочинно
сформовані два українських полки — ім. Б. Хмельницького і ім. П. Полуботка, а також
Вільне козацтво як частини самооборони з населення низки повітів Київщини,
Лівобережжя й Волині).

Враховуючи підйом національної свідомості українського народу та негативне ставлення

до себе з боку Тимчасового уряду, 10 червня 1917 р. на II Всеукраїнському військовому
з'їзді Центральна Рада оприлюднила І Універсал

Умови І Універсалу

1. Проголошення автономії України в складі Росії

2. Джерелом влади в Україні є український народ

3. Управління України має здійснювати всенародні українські збори сейми або

парламент

4. Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України

5. Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території

України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

І Універсал оголошено на Всеукраїнському Військовому Зїзді

316 липня УЦР поступилася тиску уряду і видала ІІ., яким автономний статус Укр.
ліквідувався, склад і повноваження Ген.Сек. повинні були затв. Тимчасовим Ур. , а сам
Сек.. перетворювався на орган із украй нечіткими повноваженнями. До складу УЦР було
включено представників російських, єврейських та ін. неукр. партій. ІІ Ун. Був явною
стратегічною помилкою керівництва Р., що утруднив процес становлення укр.
державності.

Умови ІІ Універсалу

1. Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть
на Україні

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого

затверджує Тимчасовий Уряд

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який
має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР
забовязується не здійснювати автономії України

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради.