Білет №12

1. Що означає підмет і як він буває виражений? Чим подібні і чим

відрізняються складений дієслівний і складений іменний присудки? Чим
подібні і чим відрізняються складені і складні присудки?
Підмет — головний член речення, що означає особу, предмет або
явище, якому приписується якась дія, стан чи ознака, виражена
присудком. Підмет відповідає на питання  хто? що?
За структурою підмети поділяються на прості й складені.
Простий підмет може бути виражений
  
1. Будь-якою частиною мови:
іменником: Вітерець  розганяє білі хмарки (С. Божок); 
займенником: Лунають вони гучно та далеко-далеко ( І. Пільчук);
прикметником у значенні іменника: Там лишилися їі рідні (Ю. Збанацький);
дієприкметником: Визволені одразу кинулися до воїнів (Ю. Яновський);
числівником: На тротуарі стояло двоє (Ю. Бердник);
прислівником: Одержане на першому екзамені «відмінно» дуже мене
підбадьорило (В. Козаченко).
                    
 2. Неозначеною формою дієслова:  
Жити — це значить дихати, це значить діяти  (Ж.-Ж. Руссо).

3. Вигуком, звуконаслідуванням:
Незамовкаюче серед темноти «ура» підіймалося все вище, охоплюючи
вершину (О. Гончар ).
Складений підмет виражається словосполученням або реченням,
якщо вони вжиті у значенні іменника в називному відмінку. Це можуть
бути:
1. Іменники або займенники у Н.в. з іменником або займенником в
О.в.:
 Ми з Тетяною пішли на прогулянку.
Зверни увагу!
Присудок у таких реченнях стоїть у формі множини.
2. Кількісні числівники або слова з кількісним значенням (багато,
трохи) із іменником або займенником у Р.в.:
П’ять учнів відмовилися їхати на екскурсію.
  
 
Дехто з учнів залишився на чергуванні.
 
3. Власні назви:
«Запорожці пишуть листа турецькому султану» — найвідоміша картина І.
Рєпіна.
 
Багато прекрасних картин створила Катерина  Білокур.

Складеним іменним присудком називають присудок, який складається з

іменної частини, що виражає його зміст (лексичне значення), і допоміжного
дієслова-зв’язки, що виражає граматичне значення способу, часу та особи.
Люди — прекрасні. Земля — мов казка.
Складений дієслівний присудок містить допоміжне дієслово, яке своїми
граматичними ознаками узгоджується з підметом, вказує на час та спосіб дії, на
початок, тривалість, кінець, бажаність чи можливість дії, і неозначену форму
дієслова, що виражає саму суть дії:

Починав жевріти схід сонця (І. Нечуй-Левицький).

Ще можуть уживатися допомыжны
слова:прикметники ,прислівник,дієприкметники.
Складений дієслівний присудок (далі - СГС) складається з двох
компонентів:
 [Допоміжна частина] (граматичні значення часу і модальності) + [основна
частина] (дійсне значення)
Як рано міг вже він тривожити Серця кокеток записних! (П.): міг -
Допоміжна частина, турбувати -- основна частина.
Основна частина СГС, що містить у собі дійсне значення, виражається
інфінітивом повнозначних дієслова: (Хочу) допомогти, а також його
еквівалентами - інфінітивом дієслівного фразеологізму або інфінітивом
описового обороту: (Не хочу) сидіти склавши руки (= байдикувати)] (хочу)
надати допомогу (= по-
могти); (Збираюся) взяти участь (= брати участь); (Встиг) віддати
розпорядження (= розпорядитися).
Допоміжна частина СГС крім власне предикативности (часу і способу)
висловлює також різні фазові і модальні значення. Модальні значення можуть
виражатися не тільки дієсловами, а й іншими словами - модальними
прикметниками, категорією стану (предикативними прислівниками),
прислівниковій і прийменниково-відмінковими оборотами (Готовий, не
можна, в силах і т.п.). Оскільки такі слова не мають власних показників часу і
модальності, вони вживаються з дієсловом-зв'язкою, що має в теперішньому
часі нульову форму.
Способи вираження допоміжної частини:
1) фазовий дієслово: почати, перестати, продовжувати, стати;
2) модальне дієслово зі значенням можливості, необхідності,
волевиявлення і т.п .: могти, хотіти, вирішити, встигнути;
3) дієслово зі значенням емоційної оцінки дії: любити, боятися,
боятися - Або оцінки ступеня звичності: звикнути, призвичаїтися;
4) дієслівний фразеологізм або описовий оборот з модальним
значенням: мати право, дати слово (обіцянка, обітницю), поставити собі за
мету; горіти бажанням; виявити бажання; мати звичку; мати намір; мати
мужність;
5) модальное короткий прикметник зі зв'язкою: o повинен, зобов'язаний,
радий, готовий, згоден, здатний, не владний, має намір, змушений, примушений
{виїхати); а також поєднання дієслова в службовому значенні з модальним
прикметником: (Не) знайти потрібне (поїхати);
6) іменники з модальним значенням, зі зв'язкою: o майстер, любитель,
мисливець {поговорити);
7) стійкий оборот з модальним значенням (прислівниковий,
прийменниково-відмінкові), зі зв'язкою: бути в змозі, в силах, має право, не
проти.
За своїм значенням такі модальні слова і звороти, як готовий, в силах, в
стані і подібні, аналогічні модальним дієсловам і дуже часто мають дієслівні
еквіваленти (Згоден їхати - погодився їхати; слабі, щоб іти - можу йти;
любитель попаритися - любить попаритися). Тому їх можна «прирівняти» до
модальним дієсловам і вважати одним компонентом, подібно до того як
дієслівні фразеологізми і описові звороти прирівнюються до особистої формі
дієслова і вважаються простим дієслівним присудком.

2. Як можна визначити дієвідміни дієслова? Зміни звуків в особових

формах дієслів.
Розрізняють два типи дієвідмінювання — І (першу)
і ІІ (другу) дієвідміни.
Найпростіше визначити дієвідміну за закінченнями 3-ї особи
множини теперішнього часу недоконаного виду чи майбутнього часу
доконаного виду:
 І дієвідміна — закінчення -уть (-ють): допомож-уть, мрі-ють;
 ІІ дієвідміна — закінчення -ать (-ять): стеж-ать, говор-ять.
 У закінченнях дієслів І дієвідміни (крім 1-ї особи однини та 3-ї
особи множини) пиши Е або Є.
 Зразок відмінювання.
 Теперішній час.
   

  Однина Множина
 1-а
кажу, малюю кажемо, малюємо
особа

2-а
кажеш, малюєш кажете, малюєте
особа

3-я
каже, малює кажуть, малюють
особа

  
 Майбутній час (доконаний вид).
  

  Однина Множина

1-а
скажу, намалюю скажемо, намалюємо
особа

2-а
скажеш, намалюєш скажете, намалюєте
особа

3-я скажуть,
скаже, намалює
особа намалюють

 У закінченнях дієслів ІІ дієвідміни (крім 1-ї особи однини та 3-ї

особи множини) пиши И або Ї.
 Зразок відмінювання.
 Теперішній час.
   

  Однина Множина

1-а
мовчу, роблю мовчимо, робимо
особа

2-а
мовчиш, робиш  мовчите, робите
особа

3-я мовчить, робить мовчать, роблять

особа

  
 Майбутній час (доконаний вид).
  

  Однина Множина

1-а
змовчу, зроблю змовчимо, зробимо
особа

2-а
змовчиш, зробиш змовчите, зробите
особа

3-я
змовчить, зробить змовчать, зроблять
особа

Під час змінювання дієслів у теперішньому й простому майбутньому

часах (доконаного виду) деякі приголосні чергуються. Це відбувається
відповідно до правил чергування приголосних, тобто чергуються г — з — ж, к
— ц — ч, х — с — ш; д — дж, зд — ждж, т — ч, ст — щ. При цьому
спостерігаються такі закономірності.

У дієсловах 1 дієвідміни чергування приголосних відбувається в усіх особах:

могти — можу, можеш, може, можемо, можете, можуть; тесати — тешу,
тешеш, теше, тешемо, тешете, тешуть; гуркотати — гуркочу, гуркочеш,
гуркоче, гуркочемо, гуркочете, гуркочуть; пекти — печу, печеш, пече, печемо,
печете, печуть.

У дієсловах II дієвідміни чергування приголосних відбувається тільки в 1-й

особі однини: водити — воджу, водиш, водить, водимо, водите, водять; їздити
— їжджу, їздиш, їздить, їздимо, їздите, їздять; чистити — чищу, чистиш, чис-
тить, чистимо, чистите, чистять; гуркотіти — гуркочу, гуркотиш, гуркотить,
гуркотимо, гуркотите, гуркотять.
У дієслові бігти чергування г — ж відбувається в усіх особах: біжу, біжиш,
біжить, біжимо, біжите, біжать.

У дієсловах II дієвідміни, основа яких закінчується на губний звук, у 1-й особі

однини і 3-й особі множини перед закінченням з'являється м'який л': ловити —
ловлю, ловиш, ловить, ловимо, ловите, ловлять; ломити — ломлю... ломлять;

робити — роблю... роблять; кропити — кроплю... кроплять; графити —

графлю... графлять.

Якщо звук л з'являється в дієсловах І дієвідміни, то він зберігається в усіх

особах: сипати — сиплю, сиплеш, сипле, сиплемо, сиплете, сиплють.

Крім того, основи дієслів I дієвідміни порівняно з основа- ми інфінітива

(неозначеної форми) зазнають таких змін:

а) суфікс -ува- змінюється на -уй-: будувати — будуй-у (-еш, -уть), працювати

— працюй-у (-еш, -уть); а також
у слові кувати — куй-у {-еш, -уть);

б)  у дієсловах із суфіксами -а-, -і-, які не випадають, перед закінченням

з'являється звук й: бувати — бувай-у
(-еш, -уть), бажати — бажай-у (-еш, -уть), радіти —радій-у (-еш, -уть); у
дієсловах давати, ставати суфікс
-ва- замінюється на -й: дай-у (-еш, -уть), стай-у (-еш, -уть); а також можливі два
варіанти: плескати — плешу
(-еш, -уть) і плескаю; стругати — стружу (-еш, -уть) і стругаю;

в)  у дієсловах, основа яких закінчується кореневим и, перед закінченням

з'являється й: мити — мий-у (-еш,
-уть), шити — ший-у (-еш, -уть), вити (видавати звуки) — вий-у (-еш, -уть); у
кількох дієсловах корене
вий и змінюється на й: бити — бй-у (-еш, -уть, на письмі: б'ю, б'єш і т. д.), пити
— пй-у (-еш, -уть),
вити (сплітати, скручувати) — вй-у (-еш, -уть), лити — л'л'-у (-еш, -уть);

г)  у кількох дієсловах в основі з'являється або зникає звук є: брати — беру,
прати — перу, стерти — зітру, підперти — підіпру;

г) змінюються основи в дієсловах гнати — жену, слати (посилати) — шлю,

слати (стелити) — стелю, молоти — мелю, сісти — сяду, іти — іду, їхати — їду,
жити — живу, дути — дму (і дую), зняти — зніму, взяти — візьму, жати — жму
(тисну) і жну (зрізую стебла), м 'я-ти — мну, тяти — тну, почати — почну,
клясти — кляну (рідко клену), прип'яти (також прип'ясти, припнути) — припну,
стати — стану, зів 'яти (і зів 'янути) — зів 'яну; змінюються основи й у
дієсловах на -сти, у яких звук с походить від д або т: вести — веду, цвісти —
цвіту.
3.Охарактеризуйте відмінювання у числівниках. Провідміняйте
числівники: чотири. сім, тисяча, дві десяті.
Числівник- це частина мови, що позначає кількість предметів або їх
порядок при лічбі і відповідає на питання  скільки? котрий? (сьомий, тисяча
п’ятсот, півтори).
Кількісні числівники змінюються за сьома зразками (типами).
Типи
відмінюванн Числівники
я

I тип числівник один, одне, одна, одні (1);

II тип власне кількісні: два, три, чотири (2, 3, 4), обидва, кілька

збірні: двоє, троє, четверо, п’ятеро, … десятеро... (2 – 2

 Типи
відмінюванн Числівники
я

займенники скільки і стільки;

власне кількісні від п’яти (5) до віс

(80) (крім сорока (40)), кільканадцять, кіл
III тип
(числівники цього типу можуть також відмінюват
і збірні числівники II типу);

IV тип числівники сорок, дев’яносто, сто (40, 90, 100);

числівники від двохсот (200) до дев’ятисот (

V тип
також кількасот;

VI тип числівники тисяча, мільйон, мільярд;

VII
дробові числівники: одна сьома, вісім десятих.
тип

Відповідають на такі питання:

1) називний — скільки?
2) родовий — скількох?
3) давальний — скільком?
4) знахідний — скільки? скількох?
5) орудний — скількома?
6) місцевий — (на) скількох?

Чотири
Н.в. чотири
Р.в. чотирьох
Д.в. чотирьом
Зн.в. чотирьох
Ор.в. чотирма
М.в. на чотирьох

Сім
Називний: сім
Родовий: семи, сімох
Давальний: семи, сімом
Знахідний: сім, сімох
Орудний: сьома, сімома
Місцевий: на семи, на сімох 

Тисяча
Н.в. тисяча
Р.в. тисячі
Д.в. тисячі
Зн.в. тисячу
Ор.в. тисячею
М.в. тисячі

Дві десяті
Н.в. дві десяті
Р.в. двох десятих
Д.в. двом десятим
Зн.в. дві десяті
Ор.в. двома десятими 
М.в.  двох десятих 

Білет №13
1. Написання складноскорочених слів і графічних скорочень.
 1) з великої літери пишуть складноскорочені слова, які вживають на
позначення установ як власні назви, тобто одинично: Укрінформ,
Укрпрофспілка, Укргаз, Держкіно, Нацбанк;
2) 2) з малої літери пишуть складноскорочені слова, які стали
родовими назвами: облвно, міськрада;
3) 3) назви, утворені з початкових букв імен власних і
загальних, пишуть великими літерами, без крапок. Вони не
відмінюються: ООН, ТЕЦ;
4) 4) абревіатури, які утворено від загальних назв і вимовляють, як
звичайні слова, пишуть малими літерами: неп – непу, рагс – до рагсу. Такі
слова звичайно відмінюють.
5) Так само відмінюють ініціальні (складені з перших літер або
перших звуків слів). Скорочення типу БАМ, а їх закінчення приєднуються до
останньої літери абревіатури без будь-якого знака: з БАМу, на БАМі,
з ВАКу, ВАКом.
6) Від абревіатур слід відрізняти графічні скорочення, які
вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі: доц.(доцент), к.т.н.
(кандидат) технічних наук), проф. (професор).
Типи графічних скорочень
Графічні скорочення поділяють на кілька типів:
1. крапкові: м. (місто), р.(рік);
2. дефісні: р-н (район), вид-во (видавництво);
3. дробові: а/с (абонентська скринька), в/ч (військова частина);
4. курсивні: на позначення фізичних величин, валют та ін. (лише після
цифрових назв) – 45 т, 250 грн (крапка не ставиться);
5. комбіновані: півд.– східн.
У ділових паперах можна використовувати лише загально-нормативні
графічні скорочення, не перевантажуючи ними текст. Необхідно дотримуватися
правил їх творення і оформлення.
1) Не можна скорочувати:
  псевдоніми (не Мирний, а Панас Мирний, не Л. Українска, а Леся
Українка);
 подвійні прізвища (не К.-Карий, а Карпенко-Карий, не Г.-
Артемовський, а Гулак-Артемовський);
 слова на голосну, якщо вона не початкова в слові (наприклад, о. –
острів), і на ь: Наприклад, слово спеціальний може бути
скорочене: спец., спеціальн.
2) При збігу двох однакових приголосних скорочення треба ро-бити після
першого приголосного: карданний вал – кардан. вал.
3) За збігом двох і більше приголосних скорочення можна робити як після
першого, так і після останнього приголосного: невід΄ємний – невід΄єм.,
невідємн.
4) Скорочення у множині типу роки, томи записують двома першими
літерами: рр., тт.
5) Скорочуючи словосполучення, зберігають написання великих та малих
літер, дефісів: Південно-Західна залізниця – Півд.-західн. залізниця.
6) На місці скорочення ставлять крапку: обл. (область), п. (пункт).
7) У одному тексті треба вживати скорочення лише в одній формі.
Наприклад, скорочення слова товариш має бути вжито або у формі т., або в
формі тов.
Таким чином, лексичні й графічні скорочення, якщо ними
правильно користуватися, виконують дуже важливу функцію –
допомагають створювати стислий, лаконічний текст без втрат
інформаційного наповнення.

2. Який лексичний склад фразеологізмів та їх походження?

Фразеологізм — стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі
мовлення відтворюється як готова словесна формула, передає одне значення і,
як правило, має певне емоційне забарвлення.
Фразеологізмам властиві такі ознаки:
1) семантична неподільність;
 2) відтворюваність у готовому вигляді;
3) наявність емоційно-експресивного забарвлення;
4) сполучення двох і більше слів, що можуть мати переносне значення;
5) стійкість граматичних категорій і усталеність порядку слів;
6) спільність синтаксичної функції для всіх його компонентів.
Ці самостійні значення слів, що складають ідіому, поступово настільки
«притерлися» один до одного, що тепер і значення свого позбавились, самі по
собі нічого не означають (В. Колесов).
ВИДИ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ 
Фразеологічні єдності — це такі стійкі мовні вирази, загальне значення
яких пов’язане зі словами, що входять до складу цих виразів, тобто воно
більшою чи меншою мірою вмотивоване значенням складових частин кожного
вислову.
Фразеологічні зрощення — це такі сполучення слів, які складають
неподільну цілісність і значення яких у сучасній мові не можна пов’язати з
тими словами, що входять до фразеологізму, тобто значення фразеологізму не
вмотивоване значенням його складників.
Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які
характеризуються певною самостійністю складових частин. Одне слово у
фразеологічному сполученні становить його ядро, а решта від нього залежить,
характеризує. Центральне слово фразеологічно обумовлене й не може бути
замінене іншим; ті ж слова, які його характеризують, допускають
взаємозаміну:порушити
Фразеологічні вирази — це стійкі за своїм складом і значенням одиниці,
які складаються із слів з вільним лексичним значенням і відтворюються в мові.
Це приказки, прислів’я та крилаті вислови.
Спостереження людей за довкіллям спрачинило появу більшості
фразеологізмів: орати перелоги, варити воду — трудові процеси; на живу
нитку, брати в лещата — виробництво; увіходити в роль, коронний номер —
мистецтво; схрещувати мечі, брати рубіж — військова справа; давати гарбуза,
облизати макогона — звичаї й вірування; заяча душа, звити гніздо — світ
тварин.
 Фразеологізми, якими ми користуємося сьогодні, мають різне
походження. Значна частина — власне українські, що виникли в результаті
спостережень людини за довкіллям, дотримання народних традицій. Багато
фразеологізмів прийшли в українську мову з античної міфології. Розуміння
смислу таких фразеологізмів можливе за умови знання змісту того чи того
міфу.
У фразеологізмі найяскравіше виявляється національна
самобутність мови.
Власне українські Фразеологізми з античної міфології
фразеологізми
брати ноги на плечі, із давньогрецьких міфів: авгієві стайні, нитка Аріадни,
брати (взяти) за серце, ахіллесова п'ята, перебувати під егідою, панацея від усіх
вибитися зі злиднів, видно пана хвороб, прокрустове ложе, прометеїв вогонь;
по халявах, виносити сміття з із давньоримських міфів: дволикий Янус, злий геній,
хати, горобина ніч, дешево і колесо фортуни, метати громи і блискавки, стріли Амура,
сердито, до перших півнів, за три грації
душею нічого не мати,
заткнути за пояс, зустрічати
хлібом-сіллю, передати куті
меду та ін.

3.Що таке склад? Зміни приголосних при словотворенні.Дайте

характеристику способу творення похідних прислівників
Склад — частина слова, що вимовляється одним поштовхом
видихуваного повітря.
Склад може складатися з:
 одного голосного звука (о-са);
 голосного та одного і більше приголосних (о-сінь).
 Склади бувають закритими і відкритими.
 Закритий склад закінчується на приголосний
звук, відкритий — на голосний.
 Склад може бути прикритим і неприкритим.
 Прикритий склад починається приголосним, а неприкритий —
голосним звуком.
 В українській мові переважають прикриті та відкриті склади.
 Склад, на який падає наголос, називається наголошеним.
 кладоподіл української мови не є довільним, а суворо
підпорядковується правилам.
 Правило 1
 Приголосний звук, що стоїть між голосними, належить до
наступного складу: о-сінь, пра-ліс, се-ло.
  
 Правило 2
 Коли між голосними є декілька приголосних, то сонорні звуки (в,
м, н, л, р, й), які стоять після голосного, належать до попереднього складу, а
звуки, що йдуть після них, — до наступного: гай-ка, мір-ка.
   
 Правило 3
 У випадку знаходження між голосними кількох
приголосних, після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта —
до наступного складу: мас-ло, каз-ка.
  
 Правило 4
 Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то
всі вони, крім й, в, л, відходять до наступного: се-стра, про-стежити.

 Зміни приголосних при творенні слів-іменників із суфіксами -

ин(а) від прикметників на (-ськ(ий), -цьк(ий); буквосполученням –чн(-шн)
 При словотворенні або словозміні виникає збіг приголосних. Звуки
можуть змінюватись.
 Прикметникові суфікси
 -цьк(ий), -ськ(ий) замінюються:
 -цьк- на -чч-: гайдамацький — гайдамаччина, донецький —
Донеччина але: галицький — Галичина,
 -ськ- на -щ-: київський — Київщина.
 Відбуваються також зміни в групах приголосних:
 -зк- на -жч-: брязкіт — бряжчати,
 -ск- на -щ-: вереск — верещати, віск — вощина, пісок — піщаний.
 Виняток становлять присвійні прикметники: Параска — Парасчин,
Васька — Васьчин, але Мелашка — Мелащин.
 Зміни приголосних при творенні відносних прикметників із
суфіксами –ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників із суфіксами –ств(о), -зтв(о), -
цтв(о)
  При творенні прикметників за допомогою суфіксів -ськ(ий) та
іменників за допомогою суфікса -ств(о) деякі приголосні змінюються,
змінюючи й самі суфікси:
 г, з, ж + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -зьк(ий), -зтв(о): Прага —
празький,  убогий — убозтво, Кавказ — кавказький, Париж — паризький,
Запоріжжя — запорізький;
 к, ц, ч + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -цьк(ий), -цтв(о): пророк
— пророцький, молодець — молодецтво, юнак — юнацький — юнацтво;
 х, с, ш + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -ськ(ий), -ств(о): чех —
чеський, волох — волоський, Полісся — поліський, товариш — товариство,
Сиваш — сиваський.
 У частині слів іншомовного походження зміна приголосних перед
суфіксом -ськ- не відбувається: Бангкок — бангкокський, баск — баскський,
Ірак — іракський, казах — казахський, Ла-Манш — ла-маншський, Мекка —
меккський, тюрк — тюркський, Нью-Йорк — нью-йоркський, герцог —
герцогський.
 Усі інші кінцеві приголосні основи при додаванні суфіксів -ськ(ий),
-ств(о) залишаються без змін: Обухів — обухівський, Канада — канадський,
Крим — кримський, Волинь — волинський, богатир — богатирський, студент
— студентство, солдат — солдатський, турист — туристський.
 Зверніть увагу! Суфікс -к- в кінці твірної основи при творенні
прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) випадає: Камчатка —
камчатський, Чукотка — чукотський.

Більшість прислівників — це похідні інших частин мови або їх

поєднання: іменники, числівники, прикметники,
іменники+прийменники, прикметники+прийменники, числівники+прийменник
и, займенники+прийменники (детальніше їх правопис розглянемо в
темі «Правопис складних і складених прислівників»).
Приклад:
 Зимно (від ім. зима + суф. -н-, -о-); рано (від прикм. ранній + суф. -
о-); щоденно (від ім. день + преф. що-, суф. -н-, -о-); удвоє (від числ. два +
прийм. у).
Як і всі слова української мови, прислівники утворюються за допомогою
таких способів словотвору: суфіксальний, префіксальний, префіксально-
суфіксальний, складання слів чи основ, перехід з однієї частини мови в іншу.
Деякі прислівники є омонімічними до інших частин мови в певній
формі. Щоб визначити, до якої частини мови належить слово,
потрібно з'ясувати значення слова, поставити запитання, визначити
синтаксичну роль.
  
 ПОРІВНЯЙ:
  
 Прислівник:
(Як?)  Добре, коли поруч є друзі.
  
Прикметник:
Добре (яке?) серце й лагідні руки матусі я пам'ятатиму повік.

4.Зробіть словотвірний розбір слова: по-зимовому.

Послідовність розбору
1. Слово в початковій формі.
2. Від якого слова утворене.
3. Твірна основа.
4. Словотвірні префікси, суфікси.
5. Спосіб творення.

По-зимовому
1. По-зимовому. 
2. Слово утворене від прикметника зимовий.
3. Твірна основа — -зимов-. 
4. Словотвірний префікс по- і суфікс -ому. 
5. Спосіб творення — префіксально-суфіксальний.