Тема 16.

Західноукраїнські землі у складі

Австрійської імперії
у другій половині ХІХ ст.

(с) А. О. Карнаух
План заняття:

1. Соціально-економічний розвиток.
2. Суспільно-політичний рух:
 москвофіли;
 народовці;
 радикали.
3. Політика «нової ери».

(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток
Сільське господарство

 більшість трудових ресурсів краю зайнята в

сільському господарстві, переважали поміщицькі
латифундії;
 сільське господарство розвивалося по-ринковому: у
великих господарствах працювали вільнонаймані
робітники, активніше стала застосовуватися техніка,
поглиблювалася спеціалізація районів.

(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток
Зміни в соціальному складі населення:
 майнове розшарування селянства – 5 % багатих господарств і 80 % бідняцьких, решта –
середняки;
 обезземелення селян.

(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток
Трудова еміграція – переміщення працездатної особи з метою
працевлаштування за межі країни.
Основні форми:
1. Постійне переселення до інших країн (Бразилія, Аргентина, США, Канада).
2. Тимчасова (сезонна) заробіткові еміграція (Угорщина, Німеччина, Західна
Австрія, Росія).

(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток

Кількість українських емігрантів, що виїхали протягом

другої половини ХІХ ст., складала: Східна Галичина і Буковина
– 250 тис. осіб, Закарпаття – 170 тис. осіб.

Емігранти з Галичини на залізничній станції в м.

Квебек (Канада). Фото 90-х років XIX ст.

(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток
Кооперація (від лат. «той, що співробітничає) –
добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах
спільно займаються певним видом господарської
діяльності.

 західноукраїнська інтелігенція намагалася поліпшити долю селянства та міської

бідноти, залучаючи їх до кооперативного руху;
 організувати спеціалізовані кооперативи зумів В. Нагірний, який у 1883 р.
організував перший споживчий кооператив «Народна торгівля»;
 Перший кредитний кооператив на селі у Східній Галичині виник 1896 р. Вони
отримали назву «райффайзенівки» - від прізвища Фрідріха Райффайзена, який у
1864 р. організував у Австрії перше кредитне товариство;

(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток

 Є. Олесницький у 1899 р. організував товариство

«Сільський господар», покликане навчати селян
сучасних методів господарювання;
 поява перших українських банків, ще одна важлива
економічна установа з’явилася в 1895 р. у Львові –
страхова компанія «Дністер»*, яка незабаром мала
понад 200 тис. клієнтів.

(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток
Промисловість
 великих підприємств було мало, промисловий переворот
затягувався (до середини 80-х рр. XIX ст.);
 основною причиною промислового застою краю був імпорт
промислових виробів з більш розвинутих західних провінцій
Австрії, в експорті 90 % становила сировина;
 краще розвивалися ті галузі, які не мали конкуренції в імперії
(борошномельна, лісопереробна, нафтова, солеварна,
спиртогорілчана). Вони переважно зосереджувалися на виробництві
й первинній обробці сировини;

Солеварня в Долині
(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток
 провідні галузі – під впливом збільшення попиту на
нафтопродукти розвивався Дрогобицько-
Бориславський нафтовий район (у 1900 р. 4 %
світового видобутку), Західна Україна давала 64 %
видобутку солі в імперії, лісопильне виробництво;
 переважання у великій і середній промисловості
іноземного капіталу;
 першою залізницею в Україні стала лінія Львів –
Перемишль (1861 р.), яка з’єднала українські землі із
Віднем.

(с) А. О. Карнаух
1. Соціально-економічний розвиток

Отже, Західна Україна залишалася внутрішньою колонією Австро-Угорської імперії.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Реформи у Австрійській імперії

1867 р. – в Австрії прийнято конституцію Утворено

дуалістична Австро-Угорська монархія з двох
частин: Австрійська імперія та Угорське королівство.
Українські землі поділені на дві частини:
1. Галичина і Буковина ввійшли до складу Австрії
(отримали обмежене самоврядування),
2. Закарпаття – до складу Угорщини.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Національна політика австрійського уряду щодо українських земель:
1) після революції 1848 р. у центрі суспільно-політичного життя Західної України стояло
національне питання;
2) Австрійська влада в Галичині використовувала українсько-польське протистояння;
3) польська мова стала мовою освіти й управління (1869 р.);
4) австрійська влада не переслідувала українські просвітницькі організації та видавництва;
5) офіційно проголошено міжнаціональну рівноправність в освіті, управлінні та судах;
6) українці отримали право обирати й бути обраними до Австрійського парламенту,
Галицького сейму (з 1861 р.).

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Москвофіли
Москвофільство (старорусини)- національно-культурна і суспільно-політична течія українського населення
Галичини, Буковини та Закарпаття, популярна в другій половині XIX ст. Поширювала ідеї приналежності західних
українців (русинів) до єдиного російського («руського») народу.

Посилення польських позицій у Галичині призвело до розколу в руському таборі. Його

лідери почували себе зрадженими австрійським урядом, який полишив їх віч-на-віч із
сильнішим польським супротивником. У пошуках аргументів на користь своїх
національних прав вони доводили, що мають такі ж політичні та культурні традиції, як і
поляки. З цією метою одна частина (старорусини) посилалася на історію Київської Русі й
Галицько-Волинського князівства, на церковно-слов’янську літературу, інша ж
(москвофіли) шукала порятунку від полонізації в орієнтації на Росію та її культуру.
Я. Грицак, сучасний історик

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Причинами домінування москвофільства були:
 посилення польських позицій у Галичині, зневіра українців у справедливості австрійської влади;
 зневіра у власні сили, пошук надійної зовнішньої опори (такою опорою вбачалася Російська імперія);
 поширення серед значної частини галицьких селян у 60-80-х рр. XIX ст. сліпої віри в російського царя;
 консервативний характер українського суспільства в Галичині;
 допомога російських військ Австрії у придушенні угорської революції 1848-1849 рр.;
 поширення ідей панславізму (теорія про особливу роль слов’ян та необхідність їх об’єднання в єдину
державу);
 падіння авторитету імперської влади після поразок у війнах 1859 і 1866 рр.;
 загострення відносин Австро-Угорщини та Російської імперії.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
1. У 1870 р. москвофіли заснували політичну організацію –Руську раду, яка
мала продовжити справу Головної руської ради 1848-1851 рр. щодо захисту
прав та інтересів населення.

2. Було створено потужну видавничу базу. Друкованими органами Руської

ради були:

 журнал «Слово» (1861-1887 рр.),

 газети «Руська рада» (1871-1912 рр.), «Наука» (1874-1900 рр.) та

інші.

3. Визнаними лідерами москвофілів у різні часи були: в Галичині – Д.

Зубрицький, Б. Дідицький, І. Наумович та М. Качковський; на Буковині – К.
Богатирець; на Закарпатті – А. Добрянський та ін.
(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Народовці
Народовці - представники суспільно-політичного руху другої
половини XIX ст., які розвивали традиції українського
національного життя, обстоювали самобутність українського
народу.

У народовському русі можна виділити два етапи:

I. перший (60-ті рр. XIX ст. – 1879 р.) – ідейне оформлення руху, активна
культурно-освітня діяльність його представників із метою пробудження
національної самосвідомості населення;
II. другий (1879-1890-ті рр.) – активна політична діяльність, організаційне
оформлення руху.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Поступово діячі цього напряму стали провідною силою в українському таборі й
наприкінці 80-х рр. XIX ст. відтіснили «москвофілів» на другий план:
 єдність усіх українських земель, об’єднання їх у єдину державу, розвиток єдиної
української мови;
 визнання галицьких русинів українцями, пробудження їхньої національної
свідомості.
В умовах, коли всі культурно-освітні установи Галичини перебували під впливом
старорусинів, народовці вдалися до створення власної мережі культурно-просвітніх
установ. У 1861 р. вони заснували «Руську бесіду», а згодом її театр, який став
першим українським професійним театром.

Ю. Лаврівський
(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух

Друковані видання:
1. Газета для селян «Батьківщина» (Ю. Романчук).
2. Газета «Діло» (на противагу москвофільській «Слово») – В.
Барвінський, 1879 р.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
1868 р. – створення у Львові товариства «Просвіта», перший голова –
композитор А. Вахнянин.

Діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта»:

 видання української літератури, проведення літературних вечорів і

лекцій;
 організація читалень, наприкінці XIX ст. мало у своєму розпорядженні
понад 800 читалень, через які народ долучався до кращих надбань
літератури, знайомився з передовими методами ведення сільського
господарства;
 фінансування діяльності кооперативів, за сприяння «Просвіти»
створені найвідоміші кооперативи.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух

У 1873 р. у Львові народовці організували Товариство ім. Т.

Шевченка (від 1892 р. – Наукове товариство ім. Т. Шевченка),
яке згодом фактично відігравало роль Академії наук України,
особливо в часи керівництва ним Михайла Грушевського (1897-
1913 рр.). Він з 1894 р. очолював щойно відкриту кафедру історії
України у Львівському університеті.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Зі статуту НТШ (1898 р.)

Цілею Товариства є плекати та розвивати науку і мистецтво в українсько-руській мові,

збирати та зберігати різні наукові предмети та пам’ятки старовини України-Руси. До сеї ціли
мають вестися:
1. наукові досліди: а. з філології і етнографії — руської і славянської, з історії українсько-
руського письменства і мистецтва; б. з історії, географії, археології України-Руси, з наук
філософічних, економічних і правничих; в. з наук математичних, природописних і лікарських;
2. відчити і розмови наукові;
3. з’їзди учених, літераторів, наукові подорожі;
4. наукові видання, періодичні і неперіодичні;
5. премії ученим і літераторам;
6. удержування бібліотеки і музею;
7. удержування друкарні і книгарні.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух

Прагнучи здобути першість у суспільно-політичному житті,

народовці у 1885 р. створили власне політичне товариство
під назвою «Народна рада». Засновниками цього товариства
були Олександр Барвінський, Іван Белей, Стефан Качала, Кость
Левицький, Василь Нагірний, Юліан Романчук та ін.

О. Огоновський – голова
(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Радикали
У середині 70-х років в Галичині з’являється молода інтелігенція, яка
критично ставилась як до москвофілів, так і до народовців, прагнула
надати українському руху більш революційний характер –
радикальна течія.
У Галичині зростав вплив радикальних ідей М.
Драгоманова, який закликав галицьку молодь присвятити себе
служінню пригнобленим масам, діяти рішуче, збільшувати свій
інтелектуальний потенціал, знайомитися з найкращими творами
європейської культури й наукової думки.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Радикалізація політичного руху призвела до утворення перших українських політичних партій.

Політична партія – добровільне об’єднання людей, котрі

прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють,
найбільш організована й активна частина тієї чи іншої
соціальної групи населення, яка виражає і захищає її
інтереси.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
РУСЬКО-УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ
Рік заснування: 1890 р.
Члени: М. Павлик, І. Франко*
Програмний документ: «Україна irredenta» (Україна уярмлена), Ю. Бачинський.
Програмні цілі:
1. Утвердження соціалізму.
2. Досягнення незалежності (у найближчій перспективі – автономії у складі Австро-Угорщини).
Попри наполегливу працю, через радикалізм, антиклерикалізм і соціалістичну ідеологію РУРП не отримала
широкої підтримки в галицькому суспільстві, хоча в 90-ті рр. займала провідні позиції. Соціалістичні ідеї
не мали підтримки через нечисленність українського пролетаріату. Наприкінці 1899 р. партія переживала
кризу.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Витяг із програми Русько-української радикальної партії.
«Зваживши, що теперішні економічні, політичні і культурні потреби нашого простого народа і
інтелігенціі такі, що обі наші старші партіі — народовська і москвофільска, — при своіх основах і
цілях, не в стані заспокоїти тих потреб, — ми, руско-украйінскі радикали, порозумівшися приватно...
виступаємо отсе яко нова партія під назвою Руско-украйінска радикальна партія з ось якою
програмою:
1) В справах суспільно-економічних... хочемо колективного устрою праці і колективної власності засобів
продукційних.
2) В справах політичних хочемо повної волі особи, слова, сходин (зборів) і товариств, друку і сумління,
забезпечення кожній одиниці, без різниці статі, якнайповнійшого впливу на вирішення всіх питань
політичного життя; автономії громад, повітів, країв, у справах, котрі тілько їх дотикають; надання
кожному народові можливості якнайповнійшого розвитку культурного.
3) В справах культурних... домагаємося, щоби всі здобутки культури і науки сталися власністю всього
народу».

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ
Рік заснування: 1899 р.
Члени: О. Барвінський, Ю. Романчук, М. Грушевський, І. Франкко, В. Охримович
Програмний документ: Програма УНДП
Програмні цілі:
У своїй програмі-максимум УНДП проголосила соборність України, «де б усі частини нашої нації
об’єдналися в одну новочасну культурну державу», і національну незалежність України. У програмі-
мінімум ставилося завдання домогтися автономії краю в межах Австрії.
Щодо інших питань це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати соціальних колізій. Своєю
поміркованістю і народовською тактикою вона завоювала прихильність більшої частини населення.

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
Витяг з програми Української національно-демократичної партії:
«Наша партія ... домагається:
Поділу Галичини на частину східну (з Лемківщиною) руську (українську) з руським (українським)
соймом у Львові і на західну польську (мазурську) (без Лемківщини) з польським соймом в Кракові; а
так само поділу Буковини на частину руську (українську) і волоську (румунську) та прилучення
української частини Буковини до східної Галичини. В такий спосіб має постати одна українська
провінція в австрійській державі.
Тому, що наш руський (український) народ мешкає не лишень в Австрії (в Галичині і на Буковині), але
і поза її границями (в Угорщині і в Росії), наша партія буде старатися зв’язати і піддержувати
зносини з угорськими і російськими русинами (українцями), щоби витворити почуття національної
(народної) єдності на цілій землі, заселеній нашим народом і щоби на цілім просторі руських
(українських) земель наш народ здобув собі повну свободу та став паном своєї долі».

(с) А. О. Карнаух
2. Суспільно-політичний рух
УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ
Рік заснування: 1899 р.
Члени: М. Ганчкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський
Програмний документ: Програма УСДП
Програмні цілі:
Партія мала обстоювати інтереси українського робітництва, підтримуючи гасло політичної незалежності
України.

Отже, в українському русі Галичини на початку XX ст. відбулись остаточна партійна структуризація і
політична стабілізація: провідне місце в цій структурі посіла УНДП, в опозиції до неї були РУРП і
УСДП.
Об’єднувало всі українські партії прагнення політичної самостійності України.
(с) А. О. Карнаух
3. Політика «нової ери»
На початку 90-х рр. ХІХ ст. в Галичині під тиском влади відбулося деяке зближення позицій частини українських і
польських політичних діячів за участю австрійського уряду та українських громадських діячів Наддніпрянщини, що
отримало назву «нова ера».
Зміст політики:
 надання українцям певної кількості місць в Австрійському парламенті та Галицькому сеймі;
 відкриття трьох українських гімназій, кафедри української історії у Львівському університеті;
 Літературне товариство ім. Т. Шевченка перетворене на НТШ, частково фінансоване державою;
 розширено сферу використання української мови в державних установах, доступ українцям до посад;
 створення ощадного товариства «Дністер» для українського населення;
 українському фонетичному правописові надано статус офіційного й запроваджено в шкільні підручники.
Тривала «нова ера» лише до 1894 р., оскільки лише частина передбачених в угоді заходів була виконана.

(с) А. О. Карнаух