Суспільно-політичне життя в 60-80-х рр.

Урок 29 ХІХ століття.

Перенесення центру національного руху на західноукраїнські землі
Посилення польських позицій у Галичині привело до розколу в руському таборі. Його лідери почували себе
зрадженими австрійським урядом, який полишив їх віч-на-віч з сильнішим польським супротивником. У пошуках
нових аргументів на користь своїх національних прав вони прагнули довести, що мають за собою такі ж старі
політичні та культурні традиції, як і поляки. З цією метою одна частина (староруси) посилалася на історію Київської Русі
й Галицько-Волинського князівства, на церковно-слов’янську літературу, інша ж (москвофіли) шукала порятунку від
полонізації в орієнтації на Російську імперію та її російськомовну культуру. У середовищі останніх верх взяла думка,
що «краще втопитися у російському морі, ніж у польській калабані».
Москвофіли заперечували існування окремого українського народу, а галицьких русинів зачисляли до «єдиного
великорусского народу», що проживає на території «від Карпат до Уралу». Ця позиція була заявлена групою
руської інтеліґенції у Львівській газеті «Слово» (1861-1887) після поразки Австрії в австро-пруській війні (1866). На
москвофільські позиції перейшла більша частина старої руської інтеліґенції, в тім числі й Яків Головацький. На хвилі
зростання антипольських настроїв москвофіли перейняли керівництво в існуючих руських організаціях у Львові –
Галицько-Руській матиці, Народному домі, побудованому у 1851-1864 рр. на всенародні пожертвування, та відкритій
у 1861 р. «Руській бесіді». Московська орієнтація стає домінуючою у політичному і громадському житті галицьких
українців 1860-1880-х років. Москвофільське «Общество им. Михайла Качковского» у 1871-1878 рр. мало аж 181
народну читальню у галицьких селах, тимчасом як українська течія – народовці – заснували всього 8 читалень.
Одним з елементів можливої конструкції російської ідентичності у Галичині була, широко поширена серед руських
селян, віра у російського царя. Загалом русини Галичини були відомі своєю лояльність до австрійського імператора…
але в специфічних обставинах 1860-1880-х рр. ця лояльність відтискувалась вірою у російського царя… він щойно
(у 1861 р.) скасував панщину, розправився з польськими повстаннями та запровадив реформи у Правобережній
Україні… (яку час від часу відвідували галицькі селяни)…Наївна віра в російського царя мала, насамперед соціальний,
а не національний вимір – подібні чутки поширювалися і серед чеських та болгарських селян.
Перемога російської ідеї, з огляду на сумне становище підросійських українців після Валуєвського й Емського указів,
могла б стати трагедією для всього українського руху. На щастя, цього не сталося. Незважаючи на тимчасову перемогу
москвофільської течії, традиції «Руської трійці» і 1848 р. продовжували жити у галицькому суспільстві. Зростання
національної свідомості у Галичині відбувалося під впливом українського руху на Наддніпрянській Україні і поширення
поезій Тараса Шевченка.
На початку 60-х років зароджується народовецький рух, який був представлений переважно молодою українською
інтеліґенцією. На його чолі стояли Володимир Шашкевич (син Маркіяна), Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Євген
Згарський, Данило Танячкевич. У 1862-1866 рр. за їх участю у Львові виходили літературні часописи «Вечерниці»,
«Мета», «Нива», «Руслан». Народовці мали сильні впливи у студентських організаціях – громадах, які виникали і діяли
за зразком київської громади (перша така громада виникла у Львові 1863 р.). У 1868 р. у Львові зусиллями народовців
було утворене товариство «Просвіта», яке видавало популярні українські книжки, засновувало читальні й охоплювало
своїми впливами широкі селянські маси. Піднесення української орієнтації в Галичині стало результатом свідомих
зусиль східноукраїнських патріотів, які мали на меті перенести сюди центр всеукраїнської діяльності і перетворити
цей край у П’ємонт України. У 1873 р. за спільною ініціативою наддніпрянців і галичан на капітал полтавської поміщиці
Єлисавети Милорадович у Львові було утворено літературно-наукове Товариство ім. Тараса Шевченка (з 1892 р. –
Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка, НТШ). З 1880 р. за редакцією Володимира Барвінського у Львові починає
виходити щоденна українська газета «Діло» (сама назва газети свідчить про її опозицію до москвофільського «Слова»),
а з 1883 р. – літературно-науковий журнал «Зоря». У 1879 р. Юліан Романчук розпочинає видавати газету для селян
«Батьківщина». У 1885 р. народовці засновують політичне товариство «Народна Рада» на чолі з Юліаном Романчуком.
З 1880-х рр. народовці поступово стають провідною силою в руському таборі, відтиснувши москвофілів на другі
позиції. Сильним ударом по москвофільському рухові став судовий процес 1882 р. над його лідерами (Іваном
Наумовичем, Венедиктом Площанським та ін.), звинуваченими австрійської владою у зв’язках з російським урядом та
державній зраді.
Ярослав Грицак
Нариси з історії України:
формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття, Київ: видавництво «Генеза», 2001