1.

Яке значення діяльності «Руської трійці» для розгортання національно -

визвольного руху на західноукраїнських землях.

Діяльність гуртка б «Руська трійця» була кроком уперед у розвитку національного

руху на західноукраїнських землях. Учасники гуртка вперше в українському
суспільному русі Західної України внесли до програмних документів ідею
возз'єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації. У виданні
«Русалка Дністровая» члени гуртка звеличували боротьбу українського народу за
своє визволення, поетизували національних героїв, прогол шували потребу
возз'єднання всіх українських земель. Вихід «Русалки Дністрової» був своєрідним
викликом демократичної молоді державній реакції, протестом проти
денаціоналізації і роз'єднання українських земель. По суті, альманах став
політичним маніфестом українського національного руху.

Проголосивши ці ідеї, члени «Руської трійці» за короткий історичний термін зуміли

перейти від популяризації української мови до спроб сформулювати нові орієнтири
для боротьби за національне визволення галицьких русинів.

Патріотичні ідеї «Руської Трійці», запалювали серця молодих галичан.

Члени «Руської трійці» започаткували новий етап у розвиткові національного руху

на західноукраїнських землях . Важливим досягненням «Руської трійці» було те,
що вони що, замість язичія, впровадили в Галичині живу народну мову,
започаткували там нову українську літературу.

Вони виступали за впровадження української мови й культури в усі сфери

громадського життя. Гуртківці започаткували нову демократичну культуру в
Галичині. Під впливом гуртка західноукраїнська інтелігенція почала
переорієнтовуватися на народні маси. Учасники «Руської трійці» сприяли
піднесенню освітнього рівня та пробудження національної свідомості народу
Західної України. Гуртківці перейшли від вирішення культурно - мовних до
постанови соціально - економічних і політичних питань.

Отже, діяльність «Руської трійці» мала вагоме значення для пробудження

національної свідомості українців на зх українських землях. За значенням їх
діяльності «Руську трійцю» можна порівняти з діяльністю «Кирило-Мефодіївського
товариства» на землях Наддніпрянщини. За словами І. Франка, збірка «Русалка
Дністровая» «була свого часу явищем наскрізь революційним», бо в ній
висловлювалася ідея національної самоідентичності та незалежності русинів га
зх..укр. землях. Діяльність «Руської трійці» вплинула на національне відродження,
бо інтелігенція, священники продовжували діяльність «РТ» щодо національного
визволення: створення Головної Руської Ради, «Галицько-руської матиці», участь у
Слов’янському з’їзді в Празі 1848 р., участь депутатів від Галичини в роботі австр.
парламенту –рейстагу.
Ідеї заборонених цензурою збірок «Зоря» та «Русалка Дністровая» доніс до
громадськості Я. Головацький у публікованому впродовж 1845-1847 рр. у Відні
альманаху «Вінок русинам на обжинки». У 1846 р. Я. Головацький опублікував
статтю «Становище русинів у Галичині», де сформулював основні програмні
засади українського руху. Головна руська рада, що виникла 1848 р., поклала ідеї
«Руської трійці» на думку сучасних істориків, в основу своєї діяльності.

2.«Головна Руська Рада — перша політична організація на західноукраїнських землях».

Обґрунтуйте дане твердження?

2 травня 1848 р. – у Львові створена Головна Руська Рада, перша легальна

українська політична організація в Галичині. Її створили представниками греко-
католицького духовенства та інтелігенції під час революції в Австрійській імперії
для захисту прав українського населення перед центральним урядом у Відні.

У маніфесті від 10 травня 1848-го проголошувалася єдність 15-мільйонного

українського народу, підтримка демократичних реформ і національних прав усіх
поневолених народів імперії. Головна Руська Рада вимагала поділу Галичини за
етнічним принципом на східну (українську) і західну (польську), об’єднання
Галичини, Буковини і Закарпаття в одну провінцію, викладання в школах
українською мовою, відкриття кафедри української мови і літератури у Львівському
університеті. Програма ГРР закликала українців до національного пробудження,
активної діяльності щодо поліпшення свого становища в межах австрійської
конституції.

Представники ГРР брали участь в роботі Слов’янського з’їзду (червень 1848 р.) у
Празі від Галичини. Результатом участі в з’їзді Було ухвалення рішень про
рівноправність української мови в церквах та держ.установах, рівність усіх
національностей та віросповідань, створення спільної українсько-польської гвардії
та керівних органів.

ГРРада створила національну гвардію, а на Прикарпатті – народну самооборону.

Організувала культурно-освітнє товариство «Галицько-Руська матиця» (1850),
ініціювала заснування Народного дому у Львові, започаткувала першу
україномовну газету «Зоря Галицька». Відкриття у 1849р. кафедри української
мови у Львівському університеті на чолі з Я. Головацьким.

Головна Руська Рада розпущена в червні 1851-го з посиленням абсолютизму в

Австрійській імперії.

Отже, «Головна Руська Рада була першою політичною організацією на

західноукраїн-ських землях», тому що вона діяла організовано, висувала політичні
вимоги, приймала участь у з’їзді, що мав на меті вирішення державотворчих
питань стосовно словянських народів імперії. Вимоги ГГР стосувалися не лише
просвітництва на Зх укр.. землях, а й політичних питань, вона була ініціатором
проведення реформ. ГРР мала друкований орган, утворювала установи для
реалізації своєї політики.
3. Охарактеризуйте релігійну реформу Марії-Терезії і Йосифа ІІ. Доведіть, що на
західноукраїнських землях існувало національне і релігійне гноблення

В релігійній сфері імператриця Марія-Терезія зрівняла у правах греко-католицьку

та римо-католицьку церкви. Римо-католикам було заборонено примушувати греко-
католиків змінювати віру. Імператор Йосиф II за законом 1781 р. надав рівні прав у
своїх володіннях послідовникам не лише всіх християнських церков, а й євреям.
Некатолики здобули однакові з католиками права на державну службу.

В межах освітніх та релігійних реформ Марії-Терезії та Йосипа ІІ, греко-католицькі

священики отримали можливість здобувати вищу духовну освіту у семінаріях
Європи нарівні з католиками.

Релігійна реформа: були зрівняні у правах і статусі католицька, уніатська й

протестантська церкви, від чого довгий час відмовлялася польська влада. Вірянам
усіх конфесій однаковою мірою відкривалася дорога до університетів, державної
служби, дозволялося продавати та купувати землю.

Запроваджувалася нова офіційна назва уніатської церкви – греко-католицька, чим

стверджувалася ідея рівності грецького і католицького віросповідання,
заборонялося силоміць переводити греко-католиків на латинський обряд.
Прихильникам різних християнських конфесій одинаковою мірою відкривалася
дорога до університетської освіти та державної служби тощо. Законом 1777 р.
заборонялося священикам і дякам відробляти панщину. Греко-католицька церква
була підпорядкована державі, а її духівництво прирівняно до світської знаті.

Наслідки реформ:

- Найвагомішими результатами реформ стали зміни в правовому становищі

селянства і греко-католицької церкви;

- Сприяли поширенню серед селян і греко-католицького духівництва прихильного

ставлення до Габсбурґів.

Реформи Марії-Терезії і Йосифа ІІ створили передумови для культурного

прогресу. У краї збільшилася чисельність української інтелігенції, яка дедалі
частіше замислювалася над становищем народу, його минулим, сучасним і
майбутнім.

Але наступники імператорів-реформаторів пішли шляхом реакції не лише в

селянському питанні, а й у культурно-освітній сфері. Було скасовано обмеження на
кількість днів панщини, зросли повинності селян. У 1805 р. початкові школи були
поставлені під контроль римо-католицької церкви. Руський інститут при
Львівському університеті в 1809 р. закрили. У 1812 р. влада скасувала
обов'язковість освіти. Унаслідок цього рішення кількість дітей у школах різко
зменшилася. Почалася політика денаціоналізації на зх..укр.землях.
Денаціоналізація — втрата певним народом рис власної національної ідентичності
й поступове його поглинання іншими культурами.
 На західноукраїнських землях, які входили до складу Габсбурзької імперії, існувало
національне і релігійне гноблення. Українці не мали доступу до державних посад.
У всіх державних установах почала вживатися німецька мова. Освіта лише
польською та угорською мовою, як і церковні служби. Закриття укр.. шкіл на
Галичині, Руського університету у Львові.

Польська шляхта мала привілеї перед українською, як і за часів Речі Посполитої.

Розміри панщини на зх..укр. землях зросли до 5-6 днів на тиждень.Відбувався
процес обезземелення селян. Політика Австрійської імперії була спрямована на
те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до
розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої
сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин, вироблених у
промислово розвинених провінціях імперії. Тобто на зх..укр. землях. не
проводилися економічні реформи, на відміну від провінцій Великої Австрії.

4. 1848 рік можна вважати одним з переломних в історії українського

національного руху.

У травні 1848 року представниками уніатського духовенства й укр. інтелігенції

була утворена Головна Руська Рада, яка була покликана представляти інтереси
українців перед імперським урядом. ГРР - перша політична організація на
західноукраїнських землях. ГРР заснувала у 1848 р. культурно-просвітницьке
товариство Галицько-руська матиця. Завдяки національно-визвольній боротьбі в
Галичині у 1848 р. австр. урядом було скасовано кріпацтво.

Участь представників ГРР та Центральної Ради Народової в діяльності

Слов’янського з’їзду в Празі. Участь депутатів від Галичини в роботі австрійського
парламенту, де вони виголошували промови про скасування кріпацтва.
Представники укр..населення, зокрема селянства, у 1848 р. вперше були залучені
до парламентської діяльності, вперше на всю імперію проголосивши свої
національно-культурні та політичні цілі.

5.Порівняйте економічний розвиток Наддніпрянської України і західноукраїнських

земель. Зробіть висновки.

Галичина, Закарпаття, Буковина у І-й половині ХІХ ст. були відсталою аграрною
провінцією Австрійської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90%
населення. В аграрному секторі господарювали великі магнати. Вони намагалися
наростити виробництво за рахунок визиску селян (екстенсивний шлях розвитку).
Промисловість: лише легка та видобувна галузь, які спиралися на мануфактурне
виробництво.
Причини відсталого економічного становища: політика Австрійської імперії
була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-
сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були
джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин,
вироблених у промислово розвинених провінціях імперії. Отже, австрійський уряд
провадив колоніальну політику щодо належних йому українських територій.
 Основою економіки Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. було
сільське господарство, у якому працювало близько 95% на початку і 89% населення у
середині століття.
У першій половині ХІХ ст. на українських землях переважало приватне поміщицьке
землеволодіння, яке займало близько 75% усієї землі. Проте розміри земель тих
володінь були різними: на Правобережній Україні переважали великі господарства, на
Лівобережній та Південній Україні – невеликі маєтки. Головним виробником
сільськогосподарської продукції було селянство. Основними формами експлуатації
селян були панщина, або відробіткова рента, та оброк у формах грошової й натуральної
(продуктової) ренти. Переважною формою експлуатації поміщицьких селян і державних
селян на Правобережжі у першій половині ХІХ ст. стала панщина. Хоча закон 1797 р.
офіційно обмежував її 3 днями на тиждень, у реальному житті вона досягала 4–6 днів.
Селяни потерпали від малоземелля. Але зі скасуванням кріпацтва у 1861 р. та у
зв’язку з переходом частини поміщиків на інтенсивні форми господарювання, в с/г
відбулися якісні зрушення.
Перша половина ХІХ ст. стала добою якісних зрушень у розвитку промисловості
Наддніпрянської України, пов’язаних зі здійсненням промислової революції, яка
розпочалася на цих землях у 30-х рр. Головним змістом промислової революції був
перехід від мануфактури до фабрики. Мануфактури на українських землях у складі
Російської імперії були підприємствами, заснованими на примусовій праці кріпаків. Однак
поступово стали з’являтися нові підприємці, які відкривали фабрики, засновані на
використанні машин та праці найманих робітників. Перша половина ХІХ ст.
характеризувалася високими темпами розвитку промисловості: кінець 18 ст. –
налічувалося 200 промислових підприємств, 1860 р. – 2150. Однією з провідних галузей
промисловості на Наддніпрянщині стало цукроваріння.
Крім поміщицьких, також організовувалися купецькі промислові підприємства. Купці-
промисловці вже в 40-х pp. XIX ст. посідали провідне місце в суконній промисловості.
Вони зосередили у своїх руках виробництво тютюну, канатів, їм належала також значна
частина млинів, олійниць тощо.

Поряд з поміщицькою та купецькою розвивалася й державна промисловість. У

першій половині XIX ст. вже працювали Луганський ливарний завод, Шосткинський
пороховий завод, Катеринославська суконна мануфактура, Київський арсенал, Києво-
Межигірська фаянсова фабрика тощо. У 20-х pp. почала інтенсивно розвиватися
кам'яновугільна промисловість Донбасу. Розвиток машинобудування, металургійного
виробництва.

Разом зі зростанням промисловості зароджувалося робітництво. З кінця XVIII ст. до

1861 року кількість промислових робітників в Україні збільшилася з 10 тис. до 115 тис. До
1861 року кількість вільнонайманих робітників у промисловості становила 54%. У
середині XIX ст. купці-капіталісти володіли вже понад 90% заводів.

У першій половині ХІХ ст. склалася сільськогосподарська спеціалізація окремих

регіонів Наддніпрянської України. На Лівобережжі поруч із зерновими вирощували тютюн
і коноплі. Правобережна Україна була районом виробництва озимої пшениці. На Півдні
розвивалося переважно тонкорунне вівчарство. Поглиблення спеціалізації сприяло
розвиткові внутрішньої торгівлі: ярмарки, чумацький промисел.
Розвиток промисловості та сільського господарства зумовив подальше
поглиблення суспільного поділу праці. Унаслідок цього в Україні:

• розширився внутрішній ринок;

• помітно зросли обсяги як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі.

У складі імперії Наддніпрянщина перетворилася на ринок збуту товарів російської

промисловості. На початку 50-х рр. третина всієї продукції текстильної промисловості
спрямовувалася на українські ярмарки, де складала близько 90% збуту текстильних
виробів. Натомість сировина для російських підприємств постачалася з українських
земель. Наслідком цього був занепад української текстильної (зокрема суконної)
промисловості у середині ХІХ ст.
На Півдні Наддніпрянщини сформувалася нова модель соц.-економічного розвитку
– велике значення міжнародних торгівельних портів – Одеса, Миколаїв, Херсон;
зростання міського населення.

Спільним в екон. Становищі Західноукраїнських земель на земель

Наддніпрянщини було:

- аграрний характер виробництва, особиста залежність селян, переважання

екстенсивних методів виробництва у с/г;

- скасування кріпацтва (Зх Україна – 1848 р., Наддніпрянщина – 1861 р.) привело
до прогресивних якісних змін у розвитку с/г.

- укр. землі були аграрно-сировинним придатком у складі Австрійської та Рос.

Імперій.

Відмінне:

- Швидкий розвиток промисловості, перехід від мануфактурного до

фабричного виробництва у ІІ половині ХІХ ст. в Наддніпрянщині, зростання
прошарку робітничого класу (54% населення); тоді як Зх Україна так і
залишалася аграрним краєм;
- Спеціалізація регіонів виробництва с/г продукції та промисловості в
Наддніпрянщині, інтенсивний розвиток зовнішньої та внутрішньої торгівлі,
будівництво міжнародних портів, тоді як Зх Україна залишалася ринком
збуту товарів, вироблених в Австр. імперії, незначний розвиток торгівлі;
- Зростання ролі міст, частки міського населення, формування робітничого
класу в Наддніпрянщині, тоді як в зх.. укр.. землях переважало сільське
населення, і переважаючим сектором економіки залишалося сільське
господарство;
- У Наддніпрянщині відбулося формування класу капіталістів (купці, власники-
фабрик).
 6. Чому саме греко-католицькі священники стали «будителями»?

В межах освітніх та релігійних реформ Марії-Терезії та Йосипа ІІ, греко-католицькі

священики отримали можливість здобувати вищу духовну освіту у семінаріях
Європи на рівні з католиками. І ця деталь відіграла роль в тому, що вони стали
«будителями» - провідниками ідей національно-культурного відродження на зх.укр.
землях. Діячів національного відродження на західноукраїнських землях ми
називаємо «будителями».

Суспільство зх. укр.. земель наприкінці ХVІІІ – у першій пол. ХІХ століть
залишалось аграрним, провінційним. Основна верства населення – це селяни, які
не мали достатнього матеріального та освітнього рівня. Українська шляхта майже
повністю ополячилась та окатоличилась. Ущемлялися права і греко-католицької
церкви та священиків, які мало чим відрізнялися від самих селян. Греко –
католицькі священики мали право одружуватись. Були пов’язані з сільським
оточенням, їхні діти нерідко одружувалися з дрібними шляхтичами або із дітьми
селян. «Хлопи і попи», як казали поляки, трималися разом і спільно переживали
всі лихоліття владних знущань.

Греко – католицькі священики та їх діти розмовляли рідною мовою, коли ж

навчалися у місті страждали від комплексу меншовартості. Тому у них формувався
моральний обов’язок перед селянами, а саме: покращити становище народу,
захистити гідність, вирвати з пітьми неосвіченості, звеличити українську мову та
культуру. Греко-католицьке духовенство дало людей, які стали в обороні права
українського народу здобувати освіту рідною мовою і в укр. школах. Воно стало
носієм української національної ідеї в Західній Україні.

Отже, на відміну від Наддніпрянщини, де національне відродження здійснювала

спочатку козацька старшина, а потім інтелігенція, на Західній Україні – греко-
католицькі священики.

«Будителі» - назва визначних громадських та політичних діячів періоду

національно-культурного відродження на території західноукраїнських земель, котрі
боролися за пробудження національної свідомості, збереження і розвитку рідної
мови, літератури й культури, народних традицій.
Під цією в історію Закарпаття увійшли відомі культурно-політичні діячі: О.
Духнович, І. Базилович, М. Лучкай та інші. Вони упроваджували рідну мову в освіту,
пресу, літературу, виступали за дослідження та популяризацію місцевої історії як
невід’ємної частини історії усієї України, сприяли розширенню зв’язків краю з
Галичиною і Наддніпрянщиною.
На території Галичини «будителями» були члени просвітницького товариства
греко-католицьких священників М.Левицький, І.Могильницький, Й.Левицький,
Й.Лозинський, І.Лаврівський. Також «будителями» називали засновників товариства
«Руська трійця».