Суспільно-політичний рух в Україні в першій половині ХІХ ст

План

1. Початок розвитку суспільно-політичного руху перш. чверті ХІХ

ст. Масонство.
2. Розвиток суспільно-політичного руху в др. пол. 20-х – 30-х рр. ХІХ ст.
3. Суспільно-політичний рух в Україні в 40-х рр. ХІХ ст.Кирило-Мефодіївське
товариство.
4. Суспільно-політичний рух в Західній Україні в 30-х - 40-х рр.
ХІХ ст. «Руська трійця».

1.Початок розвитку суспільно-політичного руху перш. чверті ХІХ

ст. Масонство
Припускається, що першу "майстерню" на теренах України заснував польський
шляхтич у 1742 році, у волинському селі Вишнівці. Через 16 років, у Львові,
почала функціонувати ложа "Трьох богинь". Таким чином, масонський рух в
Україні розпочався середині XVIII століття, що є пізніше, ніж у Західній Європі.
Масонство поширювалося в Україні трьома шляхами: через Польщу, через
Росію та безпосередньо з західноєвропейських країн. Галичина і Правобережна
Україна стали польською "зоною впливу" у цьому контексті, водночас як
Лівобережжя та Слобожанщина були під російським впливом.
Перша чверть XIX століття була періодом великих змін і соціальних
трансформацій в Україні та інших країнах Європи. Політичні та соціальні рухи
поширювалися, відбувалися революційні події, і в цьому контексті масонство в
Україні стало важливим чинником розвитку суспільно-політичного руху.

Характер діяльності масонських лож в Україні першої чверті XIX ст.

розглянемо на прикладі харківської та полтавської "майстерень".Харків масони
почалися обживати в середині 60-х років XVIII ст., після прибуття на
Харківщину пастора й містика, професора Московського університету Віганда,
якого в 1764 р. запросив учителем для своїх дітей на трирічний термін генерал
М.О.Хомутов. Віганд поселився в маєтку генерала — селі Бабаї поблизу
Харкова. У своїх мемуарах він згадував про зустріч з кількома харківськими
"братами", імена яких, зрозуміло, не назвав. На думку О.Зінухова, це були,
скоріше всього, тамтешні німецькі поселенці. Відкриття у 1805 р. Харківського
імператорського університету вписало нову сторінку в біографію харківського
масонства. У професорсько-викладацькому колективі цього вузу, переважно з
іноземців, знайшлося місце й для “вільних каменярів".
Однак ложа з'явилася в Харкові лише з прибуттям у місто в 1817 р. нового
попечителя університету — Захарія Яковича Карнеєва, командора
Мальтійського ордену, до якого свого часу належав імператор Павло І. Ступінь
масонської посвяти в Карнеєва була достатньо високою, щоб він зміг відкрити
"майстерню”. В університеті Карнеєв організував релігійно-етичне
товариство, яке стало філією петербурзької ложі "Вмираючий Сфінкс” й
підпорядковувалося, скоріше всього, масонському об’єднанню "Астрея".

Зрозуміло, новостворену ложу очолив її засновник. До активних членів ложі

входили професор філософії Андрій Дудрович та викладач російської історії
Петро Гулак-Артемовський, який активно демонстрував своє масонство.
Харківська "Вмираючий Сфінкс" об'єднувала близько 15-20 членів, включаючи
поміщика Петра Ольховського з дружиною та інших університетських вчених,
викладачів та дворян. У 1825 році керівництво ложі передав новий
університетський попечитель Олексій Перовський, син відомого масона графа
Олексія Розумовського. Мало інформації про його масонську діяльність через
те, що цей період співпадає з часами, коли таємні організації були суворо
заборонені в Російській Імперії. Здається, що Харківська ложа не займалася
політикою, а більше спрямовувала свою діяльність на релігійно-етичні питання
та самовдосконалення членів, сприяючи їхньому особистому та професійному
зростанню. Олександр Зінухов вважає, що Петро Гулак-Артемовський досяг
успіху в університеті не тільки завдяки науковим заслугам, але і через своє
членство в масонському товаристві, яке підтримував Карнеєв.

Діяльність полтавської ложі "Любов до Істини" відрізнялася від інших. Вона

була заснована в 1818 році за участю Михайла Новікова, багатого поміщика та
надвірного радника, якому масонство було дуже близьке. Сучасники не завжди
сприймали його позитивно, і кілька осіб, включаючи декабриста С. Трубецького
і М. Муравйова-Апостола, висловлювали критику щодо його моральних
властивостей та діяльності. Навіть його спільник у масонстві, Василь
Лукашевич, скаржився на його складний характер і низьку репутацію.

Чому деякі представники еліти Полтавщини вступили в масонське товариство?

Здається, відповідь на це питання можна вичерпати через розгляд зізнань
Василя Лукашевича перед слідчим комітетом. Лукашевич пояснив свою
зацікавленість масонством різними мотивами, такими як романтика молодості,
бажання виділитися серед інших, інтригуюча містичність, ідеали гуманної
масонської етики. Ймовірно, багато інших також бачили в масонстві спосіб
подолати душевний дискомфорт. Керівництво полтавської ложі співпрацювало
з декабристами та намагалося залучити місцевих дворян до активної
громадсько-політичної діяльності, готуючи їх для вступу в "Союз
благоденствія". Так, Муравйов-Апостол свідчив на слідстві: "Новіков утворив
у Полтаві ложу, що служила розсадником таємної організації. Він приймав до
неї малоросійських дворян, найбільш здібних з них влаштовував у товариство,
іменоване "Союзом благоденствія".

М.Є.Слабченко вважав, що масонство втратило актуальність і не відповідало

сучасним потребам, що призвело до появи інших, немасонських таємних
товариств, які були готові розв'язувати актуальні питання революційним
шляхом. Однак це схоплення може недооцінювати вплив і живучість
масонських лож, які продовжували існувати й функціонувати в Україні.
Зокрема, ініціаторами "немасонських" організацій були часто "вільні каменярі",
і масони використовували цю тактику для реалізації своїх цілей через
підконтрольні таємні товариства та громадські організації. Можна припустити,
що серед кирило-мефодіївців були й "вільні каменярі". Принаймні, існують
непідтверджені дані про причетність до масонства Тараса Шевченка.

Отже, масонство в Україні пропагувало основні ідеї, такі як свобода,

рівність, братерство та гуманізм. Ці ідеали були особливо актуальними для
українського суспільства, яке страждало від обмежень та соціальної нерівності
під час російської імперської або австрійської гегемонії. У першій чверті XIX
століття масонство в Україні стало однією з платформ для обговорення
політичних питань та національних інтересів. Масони активно дискутували про
питання української незалежності, створення конституції та реформи. Вони
підтримували рухи національного відродження та намагалися об'єднати
українські зусилля для досягнення політичної свободи. У той час масонські
ордени також відігравали роль у підтримці освіти та культури. Вони
фінансували навчальні заклади, видавали книги та журнали, що сприяло
розповсюдженню освіти серед українського населення. Проте, на початку XIX
століття масонство в Україні стало об'єктом переслідувань з боку царської
влади. У 1822 році російський імператор Александр I видав указ, який
забороняв масонство та інші таємні товариства. Ця заборона спричинила
пригнічення масонської діяльності в Україні та призвела до зменшення її
впливу.
2. Розвиток суспільно-політичного руху в др. пол. 20-х – 30-х рр. ХІХ ст.

Розвиток суспільно-політичного руху в другій половині 20-х та в 30-х

роках XIX століття в Україні був важливим періодом в історії країни. Після
завершення наполеонівських війн і Конгресу віденського (1814-1815), коли
Європа переживала період політичних змін, в Україні також почали виникати
нові ідеї та рухи. У цей період стало видно активну діяльність політичних та
громадських організацій, які виступали за підтримку національних прав
українців та політичну автономію. Важливі тут були об'єднання, які
пропагували ідеї українського національного відродження.
 Зокрема, почали діяти різні громадські товариства і видавничі організації,
які підтримували українську культуру та мову. Наприклад, Кирило-
Мефодіївське товариство, створене у 1845 році, сприяло розповсюдженню
української літератури та вчило українську мову в школах. Це сприяло
зміцненню української ідентичності та усвідомленню національних цінностей.
Також, в Західній Україні, де населення більш активно боролося за свої
національні права, діяла група національних патріотів "Руська трійця." Ця група
пропагувала українську культуру, літературу та історію, а також боролася за
більше самостійність для українців.

Загалом, цей період був важливим кроком на шляху до національного

відродження України. Суспільно-політичний рух в цей час сприяв піднесенню
національної свідомості, підтримці української мови та культури, і створив
основу для подальших подій у боротьбі за національні права та незалежність.
Початок розвитку суспільно-політичного руху в Україні в др. половині 20-х –
30-х років XIX століття також супроводжувався активними політичними
дискусіями та розмовами про майбутнє України. Цей період був важливим,
оскільки народ почав збиратися разом і формулювати свої спільні цілі та
прагнення.

Деякі інтелектуали та політичні лідери у цей період розглядали різні

моделі політичного устрою для майбутньої України. Це включало в себе
обговорення можливості створення конституційної монархії, республіки, чи
інших форм уряду, які відповідали б національним інтересам. Однак в цей час
ще не було єдиної загальнонаціональної ідеології або програми, і різні групи
мали свої власні погляди на майбутнє України. Крім того, в цей період зростала
свідомість національних традицій та історії. Люди все більше зацікавлювалися
історією України, її культурною спадщиною, і це сприяло формуванню ще
глибшого національного образу.

Сприяння національному відродженню в Україні в 20-30-х роках XIX століття

1. Роль Тараса Шевченка

У другій половині 20-х і 30-х років XIX століття однією з найбільш

значущих особистостей для національного відродження України був великий
поет, Тарас Шевченко. Він не лише створив видатні літературні твори, такі як
"Кобзар," але й виразив патріотичні та соціальні ідеї у своїх поезіях. Шевченко
активно боровся за права та гідність українського народу, і його творчість стала
символом національного відродження.

2. Роль Павла Чубинського

Публіцист, поет і письменник Павло Чубинський також грав важливу

роль у національному відродженні. Він активно публікував українською мовою
та сприяв розвитку української літератури та культури. Чубинський долучився
до створення українських літературних та культурних об'єднань, сприяючи
розвитку національного ідентитету.

3. Політичні та громадські діячі

Національне відродження в 20-30-х роках XIX століття в Україні також

підтримували політичні та громадські діячі, які виступали за права та свободу
українського народу. До найважливіших з них належали Микола Костомаров та
Михайло Максимович. Костомаров був українським істориком та громадським
діячем, який активно відстоював національну ідентичність історії України.
Максимович, зі свого боку, був видатним правозахисником та активістом у
боротьбі за національні права. В цей період історії України, ідеї національного
відродження отримали сильну підтримку від видатних ідейних лідерів, які
сприяли розвитку української культури, мови та політичного активізму. Їх
внесок став важливим етапом на шляху до національної самосвідомості
України.

Усе це створило підґрунтя для подальшого розвитку суспільно-

політичного руху в Україні, який обріс більш конкретними цілями та
стратегіями у 40-50-х роках XIX століття, коли боротьба за національну
незалежність стала більш активною.

3. Суспільно-політичний рух в Україні в 40-х рр. ХІХ ст.Кирило-Мефодіївське

товариство.

У 40-х роках XIX століття суспільно-політичний рух в Україні зазнав

інтенсивного розвитку, і однією з ключових організацій цього періоду було
Кирило-Мефодіївське товариство. Ця організація була створена з метою
пропагування національної свідомості та освіти серед українців. Ось деталі
щодо створення та учасників Кирило-Мефодіївського товариства:
Кирило-Мефодіївське товариство було засновано у Києві в 1846 році. Його
засновниками були видатні діячі того часу, які прагнули зміцнити українську
культуру та освіту.

1. Пантелеймон Куліш - український письменник, поет, історик і публіцист. Він

був одним із головних організаторів товариства та грав ключову роль у
розвитку української літератури.

2. Микола Костомаров - відомий історик і громадський діяч, який присвятив

своє життя дослідженню історії України та активно підтримував ідеї
національного відродження.

3. Олесь Гончар - український письменник, поет і художник, який пізніше став

одним із представників романтичного руху "шевченківців."
Ці видатні особистості спільно з іншими учасниками товариства вели активну
діяльність з просвітницьким і культурним спрямуванням. Вони сприяли
виданню літературних творів, створенню шкіл і гімназій з українською мовою
викладання, та популяризації української культури. Кирило-Мефодіївське
товариство відіграло важливу роль у підготовці до подальших подій в історії
України, зокрема в руському русі 1848-1849 років та національному
відродженні нації.

У 1840-х роках Кирило-Мефодіївське товариство (також відоме як

Братство св. Кирила і Мефодія) стало однією з важливих організацій в Україні,
спрямованих на збереження та розвиток української культури та мови. Це
товариство виникло в рамках галузі освіти та культури того часу.

Основною метою Кирило-Мефодіївського товариства було поширення

української літератури та писемності. Воно активно видавало книги та
періодичні видання на українській мові. Товариство прагнуло підтримати та
популяризувати національну мову серед українців. Окрім видавничої
діяльності, Кирило-Мефодіївське товариство організовувало освітні заходи та
відкривало школи, де українська мова була мовою навчання. Це було важливою
складовою їхньої роботи, оскільки освіта визнавалася як один із засобів
зміцнення національної ідентичності. Крім того, товариство активно сприяло
розвитку української літератури, фольклору та історії. Воно фінансово
підтримувало письменників та літературних діячів, що сприяло створенню
важливих літературних творів того часу.
 Кирило-Мефодіївське товариство стало важливим центром для
українських інтелектуалів, письменників та культурних діячів того періоду.
Воно сприяло збереженню та розвитку української культури в часи, коли
українці зазнавали політичної та культурної асиміляції під владою Російської
імперії та польського впливу. Таким чином, ця організація відіграла важливу
роль у зміцненні національної свідомості та української ідентичності в середині
XIX століття. Кирило-Мефодіївське товариство також виконувало важливу
функцію у збереженні і вивченні української історії. Воно фінансово
підтримувало дослідників і істориків, які займалися розкопками та
археологічними дослідженнями стосовно української минулого. Це сприяло
створенню багатьох цінних історичних джерел, які допомогли розкрити
багатогранну історію та культуру України.

Також важливою була роль товариства в підтримці освіти та розвитку

українських шкіл. Вони сприяли розширенню мережі шкіл, де українська мова
стала основною мовою навчання. Це дало можливість молодому поколінню
отримувати освіту на власній мові і зберігати свою культурну спадщину. Слід
зауважити, що Кирило-Мефодіївське товариство діяло в складних умовах під
політичним тиском та цензурою Російської імперії, яка прагнула придушити
будь-яку прояву української національної свідомості. Тому зусилля цієї
організації були надзвичайно важливими для збереження та підтримки
української ідентичності та культури в умовах систематичного пригнічення.

У підсумку, Кирило-Мефодіївське товариство відіграло значущу роль у

розвитку української культури та мови в середині XIX століття, і його
діяльність стала важливим кроком на шляху до національного відродження та
збереження національної ідентичності України.

4. Суспільно-політичний рух в Західній Україні в 30-х - 40-х рр.

ХІХ ст. «Руська трійця».

Суспільно-політичний рух в Західній Україні у 30-40-х роках XIX

століття був визначальним періодом для національного відродження та
українського націоналізму в цій частині країни. В цей час, "Руська трійця," або
"Руська гімназіяна трійця," відіграла вирішальну роль у формуванні
національної ідентичності та зміцненні української культури. "Руська трійця"
була групою інтелектуалів та освічених осіб, що активно підтримували ідеї
українського національного відродження в Галичині, яка тоді була під владою
Габсбурзької монархії. Іменно у цих умовах українська культура та національна
свідомість зазнавали спроб придушення з боку полонізації та асиміляції.

Головними фігурами "Руської трійці" були Осип Бодянський, Маркіян

Шашкевич та Юліан Федькович. Їхня діяльність була спрямована на розвиток
української культури, літератури та освіти в Галичині. Вони організовували
лекції, видавали українські книги, вивчали та досліджували українську історію.
Значущою рисою діяльності "Руської трійці" було заснування у Львові
української гімназії (1848), де надавалася освіта на українській мові. Ця гімназія
стала центром для молодого покоління, де вони мали можливість навчатися на
рідній мові та оточуватися українською культурою. Про "Руську трійцю" слід
сказати, що вона стала культурним та освітнім обліком для українців у Галичині
та на той час важливою інституцією національного відродження. Вона не лише
підтримувала інтелектуальний розвиток, але й сприяла розповсюдженню
національних ідей серед населення.

У 40-х роках XIX століття, під час революційних подій у Європі, "Руська
трійця" активно долучилася до національно-визвольної діяльності. Вона
сприяла підготовці та підтримці повстанських рухів, особливо взявши активну
участь в Галицькому повстанні 1848-1849 років. Однак "Руська трійця" зазнала
репресій з боку австрійських влад, і діяльність групи була обмежена.
Незважаючи на це, її вплив залишився помітним у подальшому розвитку
українського національного руху. Загалом, "Руська трійця" відіграла важливу
роль у збереженні та розвитку української культури, мови та національної
свідомості в Галичині та поклала початок національному відродженню в цій
частині України. Її внесок залишив незабутній слід в історії українського
націоналізму та культурної ідентичності.

Отже, "Руська трійця" залишила незабутній слід в історії Західної України

та всієї України загалом. Її вплив на розвиток української культури, освіти та
національної ідентичності був величезним. Незважаючи на репресії та
обмеження, її члени залишили важливий спадок національної свідомості і
підтримали ідею українського національного відродження. У подальших роках
ця ідея лише посилилася, і "Руська трійця" стала однією із важливих ланок у
ланцюзі національного руху, який визначив подальший хід історії українського
народу.