История

1. Де в 1880-1890-ті роки були кращі умови для українського національного

руху: в Наддніпрянщині, яка була у складі Російської імперії, чи на
західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини? Чому?
 
У другій половині ХІХ ст. більш сприятливі умови для розвитку українського
національного руху склалися на території Австро-Угорщини. Після революції 1848-49
років було ухвалено Конституцію і скликано парламент – Рейхстаг, в якому четверту
частину депутатів складали представники Галичини. У 1848 р. було створено
«Галицько-Руську матицю» та відкрито Народний дім у Львові, завдяки яким відбувався
ріст національної свідомості. До того ж, почалося утворення різних політичних
партій та громадських організацій, що сприяло появі різноманітних течій. І вже у
1880-90-ті роки тут активно розвивалися студентські гуртки та об*єднання
послідовників громадівського руху. І. Франко та М. Павлик почали редагувати журнал
«Друг» і випускати його українською говіркою, у 1890 р. було засновано РУРП, а у
1899 р. – УСДП та УНДП. До кінця ХІХ ст. національний рух набув такого розмаху, що
вже було сформульовано ідею незалежності українських земель. Навіть на Буковині,
яка не відрізнялася яскравим політичним життям, виникали гуртки та культурно-
просвітницькі товариства, тому у 80-90-ті рр. активно діяли «Руська бесіда» та
«Руська школа».
В цей час на території Російської імперії виникають геть протилежні явища. У 1863
році було прийнято Валуєвський циркуляр, через який було припинено діяльність
громадівського руху, а М. Драгоманов опинився в еміграції в Женеві. У 1876 р.
Емський указ поглибив національно гноблення українського народу, тому 80-90-ті роки
ХІХ ст. називають «мертвими роками». В цей період виникли суперечки між різними
членами громадівського руху та було заборонено використання української мови в усіх
сферах життя: культура, діловодство, судочинство тощо. Незважаючи на те, що у
студентських колах було популярним радикальне Братство тарасівців, проте значного
поширення у суспільстві їхні ідеї так і не набули. Більшу частину української
інтелігенції об*єднало ЗУБО, проте жорсткі та подекуди шовіністичні циркуляри не
давали можливості національному руху розгорнутися повною мірою.
 
Тож, виходячи з цих фактів, можна зробити висновок, що у 80-90-ті роки ХІХ ст.
український рух більш активно розвивався на західноукраїнських землях, а не на
території Наддніпрянщини.
 
2. Які організації на західноукраїнських землях та в Наддніпрянщині
займалися схожою діяльністю, але по-різному називались?
 
Спільним для українських земель у складі різних імперій було існування
студентського руху, зокрема можна порівняти діяльність Руської трійці (М. Шашкевич,
Я. Головацький та І. Вагилевич) та Харківської трійці (М. Костомаров, А.
Метлинський та І. Срезневський), а потім харківських романтиків. Обидва об*єднання
ставили на меті популяризацію української мови, займалися етнографічними подорожами
тощо, а також видавали альманахи.
Радикальне Братство тарасівців (Б. Грінченко, М. Міхновський, М Коцюбинський та
інші), що виникло у 1891 р., доцільно порівняти з радикалами на західноукраїнських
землях (І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький), які основним завданням вважали
ознайомлення широких мас населення з актуальними політичними питаннями, які були на
порядку денному, а також вважали, що треба досягти проголошення незалежності.
Народовці та громадівці мали схожі погляди та займалися культурно-просвітницькою
діяльністю, а члени обох рухів пізніше утворили політичні партії. Обидві течії були
дуже пов*язані між собою, учасники підтримували зв*язок та обговорювали спільні
ідеї, до того ж ці напрямки об*єднали інтелігенцію в Російській імперії та Австро-
Угорській.
 
 
3. Чому Галичину наприкінці ХІХ ст. називали «українським П*ємонтом»?
 
Революція 1848 року відкрила нові можливості для розвитку культурно-просвітницького
руху на території західноукраїнських земель, що входили до складу Австро-Угорської
імперії, але найбільш яскраво це відбувалося на території Галичини. По аналогії з
італійським П*ємонтом, де почалося визволення «від чужинців», цей процес відбувався
і тут. Вже у 80-90-ті роки ХІХ ст. на території цих земель українська мова стала
офіційною і використовувала для діловодства, навчання в школах та навіть було
відкрито кафедри української мови в університетах. Завдяки підвищенню національної
свідомості з*явилося багато політичних партій: РУРП, УСДП, УНДП. Одним з
найвпливовіших діячів того часу був Іван Франко.
Після придушення Валуєвським циркуляром і Емським указом національного руху на
території Наддніпрянщини, серцем громадівського руху стала Галичина. Сюди приїзжав
М. Грушевський, щоб підтримати кілька академічних віче у Львові, а на базі Просвіти
та осередків НТШ виникали читальні, клуби та об*єднувалися інтелектуали, а також
почали функціонувати Всеукраїнська спільна організація та громадсько-політичної
спілки.
Осередки народовців популяризували українську культуру та знайомили з нею широкі
верстви населення. Прагнучи об’єднати вияви національної самосвідомості з реальними
інтересами народних мас, народовці створюють культурно-просвітницькі осередки,
зокрема «Просвіту».
Галичина стала колискою національного відродження, через що якому рух перетворився
з епізодичного на постійно прогресуючий. Завдяки спільним зусиллям розвивається
українське національне життя та зміцнюються зв*язки з Наддніпрянщиною, що у ХХ ст.
виллється у проголошення Акту злуки.