СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ

РУХ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

В 1870—1890-Х РОКАХ
 ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Діяльність галицьких народовців у 1880—1890-х роках.

Протягом другої половини 1870-х років галицькі

народовці продовжували ту саму культурницьку
роботу, що й у попередні роки. Проте вибори 1879
р. до Галицького сейму, на яких було обрано лише
трьох депутатів від українства, яскраво
продемонстрували, що, обмежившись лише такою
роботою, народовці не зможуть зблизитися з
народом і завоювати його довіру. Вони усвідомили,
що необхідно поширити свою діяльність на
державно-політичні справи, щоб протистояти
незаконним махінаціям і терору, інакше
доведеться забути про успіхи в українській справі.
Після поразки 1879 р. в середовищі народовців
сформувалися нові лідери, які належали до
світської інтелігенції: учитель гімназії Ю.
Романчук, юристи О. Огоновський та брати
Барвінські. Нові лідери усвідомлювали, що
культурництво й поступки призвели до того, що
польські шляхтичі витіснили їх із Галицького
сейму, а русофіли — з усіх колишніх українських
установ. Щоб виправити становище, уже в 1879
р. вони почали видавати для селян політичний
часопис «Батьківщина». Наступного року
заснували зорієнтовану на інтелігенцію газету
«Діло», підкресливши, що їхня позиція
протилежна позиції русофілів, чия газета
називалася «Слово». Газета «Діло» стала органом
народовського руху й інформувала про всі події,
які стосувалися українців.
 2. «НОВОЕРІВСЬКА »
ПОЛІТИКА НАРОДОВЦІВ
«Нова ера» (1890—1894) — перша спроба польських та українських сил Галичини
досягнути компромісу, який передбачав окремі поступки польського уряду Галичини на
користь українського політичного й культурно-освітнього життя та відмову українських сил
від опозиційної тактики й виступів проти польського уряду.
Наприкінці 1880-х років починає розгортатися міжнародне протистояння Австро-Угорщини,
Пруссії та Росії. Імперії ніяк не могли домовитися про сфери впливу на Балканському
півострові. Виникла реальна загроза війни між ними. На підтримку Австрії стала Пруссія.
Щоб заручитися підтримкою українців напередодні ймовірного воєнного конфлікту, уряд
Австрії натиснув на польських адміністраторів Галичини, вони пішли на поступки
українському національному руху. Між польською й українською сторонами було
організовано переговори. Переговори велися аж до осені 1890 р. Українці домоглися
розширення можливостей для культурного й політичного життя. їм пообіцяли справедливі
вибори, а отже — додаткові місця у Віденському парламенті та Галицькому сеймі, певні
адміністративні посади.
Так розпочалася «нова ера» у польсько-українських відносинах. Однак уже наступного
року намісник так провів вибори до парламенту, що українці втратили майже
половину своїх мандатів. У 1892 р. від підтримки компромісу відійшла Народна рада,
очолювана Ю. Романчуком. Остаточно від «новоерівської» політики обидві сторони
відмовилися 1894 р., офіційно заявивши про це з трибуни Галицького сейму.
3. РОЗГОРТАННЯ РУХУ НАРОДОВЦІВ
НА БУКОВИНІ ТА В ЗАКАРПАТТІ
Утвердженню провідних позицій народовців надзвичайно
посприяло відкриття в 1875 р. Чернівецького
університету. Багато його викладачів прибули з Галичини
й стали провідниками національної ідеї. У 1884 р.
народовці подолали вплив москвофілів і перетворили
товариство «Руська бесіда» на осередок національного
відродження Буковини. Товариство почало видавати
«Бібліотеку для молоді, селян і міщанства». Воно
відкривало свої філії в повітових центрах, формувало
мережу народних читалень.
У 1887 р. було створене товариство «Руська школа», яке
впродовж 1890-х років очолював відомий педагог і
мовознавець Степан Смаль-Стоцький.
Наприкінці XIX ст. політичне життя в краї розвивалося в тому ж напрямі й тими ж
темпами, що й галицьке. Політичні сили Буковини й Галичини налагодили тісну
взаємодію. їхні депутати належали до єдиного «Українського клубу», що діяв у
віденському парламенті. Завдяки міцним позиціям українських політичних сил, їхній
добрій взаємодії, а також відсутності гострого міжетнічного протистояння, яке
спостерігалося в Галичині, рівень розвитку культурних і громадських організацій
Буковини був дуже високим. Стан національного руху в Закарпатті разюче
контрастував зі станом у Галичині та на Буковині. Після придушення національно-
визвольної боротьби угорців у 1848—1849 рр. російськими військами угорська політична
верхівка всю ненависть, якою вона палала до росіян, перенесла на закарпатських русинів.
Жорсткого тиску зазнавала греко-католицька церква, закривалися українські школи.
Якщо в 1874 р. існувала 571 школа, то після 1907 р. не залишилося жодної. Здобутки
культурно-національного життя, досягнуті завдяки О. Духновичу й А. Добрянському
протягом попередніх десятиліть, у 1860-і роки були втрачені.
4. ПОЛЬСЬКИЙ ТА ЄВРЕЙСЬКИЙ
РУХИ В ГАЛИЧИНІ
Австрійське законодавство дозволяло легальне існування соціально-
демократичних партій. Цим у 1880-х роках скористалася польська
молодь, яка створила демократичні й соціалістичні гуртки в
більшості міст Галичини. У середині 1880-х років виникла
політична течія польських націонал-демократів (ендеків). Спочатку
її прихильники гуртувалися у Варшаві. Під тиском російської влади
більшість ендеків була змушена переїхати до Галичини. Тут вони
видавали часопис «Загальнопольський огляд» і на його сторінках
відпрацьовували ідеї польського націоналізму. Він передбачав
захист національних і соціальних потреб польського народу.
Кінцевою політичною метою ендеки проголошували відновлення
польської держави в кордонах 1772 р.
Польські ендеки вороже ставилися до українського
національного руху, а один з їхніх лідерів — Р.
Дмовський — заявляв, що українцям «потрібно показати
кулак», неодмінно полонізувати й окатоличити. Таких
поглядів дотримувалася більшість польської спільноти
Галичини. Виняток становили лише невеликі групи
польських соціалістів, які поступово втрачали свій
вплив. Більшість польських політичних партій
категорично відхиляла домагання української молоді
відкрити у Львові український університет. Польську
студентську молодь використовували як знаряддя тиску
на українців. Так, у 1910 р. впродовж кількох днів у
Львові й інших містах і містечках польська молодь
громила українські будівлі, будинки кредитних спілок,
«Просвіти», Наукового товариства імені Шевченка. На
вулицях окремих міст краю було небезпечно з’являтися в
українському одязі, розмовляти українською.
Демократизація суспільно-політичного життя в Австрійській конституційній монархії
позначилася й на розвиткові єврейського національного руху. Чисельність євреїв у
Королівстві Галичини й Лодомерії була досить високою, оскільки тут євреям
дозволяли купувати землю. У XIX ст. зародилося єврейське просвітництво — Гаскала.
Просвітники надавали великого значення світським ідеям і цінностям, виступали за
асиміляцію й інтеграцію з культурою країни, у якій мешкали євреї.
Право брати участь у місцевих виборах та ідеї Гаскали наприкінці XIX ст. спричинили
виникнення в єврейській спільноті ряду політичних течій. Так, партія Бунд стояла на
позиціях асиміляції євреїв з місцевим населенням і захисту прав робітників.
Фолькісти заперечували асиміляцію й наполягали на політичній боротьбі за культурну
автономію євреїв.
Популярності набував сіонізм (назва походить від гори Сіон) — рух європейських
євреїв за створення власної держави.