Семінар 5.

Суспільно-політичний розвиток України та європейських

країн у другій половині XVII – XIХ ст.
3.«Весна народів» на українських землях.
Підготував студент 1 курсу гр.ОТ-01
Ващенко Максим
 Початок революційних подій у Східній Галичині. У
лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція.
«Весна народів», як її називали сучасники, швидко
поширилася на італійські та німецькі
землі, Австрійську імперію. Унаслідок перемоги
березневого повстання 1848 р. імператор погодився
надати своїм підданим демократичні свободи
та оголосив вибори до першого загальноімперського
конституційного рейхстагу (нижньої палати
загальноімперського парламенту), який мав прийняти
нові закони.
 В столиці австрійської імперії – Відні повстання розпочалися 13 березня 1848 року . Активними учасниками
революції 1848-1849 років стали українці західно-українських земель Імперський уряд прагнучи не допустити
участі селян в революції вирішив скасувати кріпосницьку сиситему у Закарпатті 18 березня 1848р , 17 квітня
1848р на Галичині і 1 липня 1848 року на Буковині . В літку 1848 року в столиці Австрійської імперії в
парламенті обговорювалися умови звільнення селян депутати від Галичини Іван Капущак та від Буковини
Лук’ян Кобилиця виступили за звільнення селян без виплати викупу поміщикам .

17 квітня 1848 рік

18 березня 1848 рік

1 липня 1848 рік
 У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими активізувалися
поляки. Вони стали вимагати надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно
польським краєм, сподіваючись, що з неї розпочнеться відродження польської
держави. Щоб залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини.
Поляки запропонували лідерам галицьких русинів приєднатися до них. Однак надавати
будь-які національно-культурні права русинам вони не збиралися, стверджуючи, що «тут
немає Русі, тут є Польща».

13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову,
стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі
русини 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду. Її поява фактично заперечувала наміри
поляків виступати від усього населення Галичини.
Революційна хвиля 1848 р. спричинила ліквідацію залишків кріпосницьких відносин на
західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р., на третій день революції, угорський сейм прийняв
закон про скасування панщини й надання у власність селян третини оброблюваної землі. Дія цього
закону поширювалася на Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини.
У відповідь на дії поляків українська інтелігенція у травні 1848 року заснувала у Львові
свій орган – Головну Руську Раду яка стала керівним органом українського
національного руху . Головою Ради до 1849 року був Григорій Яхимович , а з 1849 по
1851 Михайло Куземський за відзнаку ради було взято герб князів Романовичів –
золотий герб на блакитному тлі .
У Галичині та Буковині відбулися вибори депутатів до рейхстагу.У Закарпатті, що належало
Угорщині, яка в роки революції прагнула звільнитися від влади Габсбургів, вибори не проводилися.
Польська шляхта та австрійські чиновники, використовуючи необізнаність більшості русинів у
виборах, намагалися не допустити їх представників до парламенту, вдаючись до обману, погроз
тощо. Унаслідок цього до рейхстагу зі 100 місць, призначених для Галичини, українці здобули лише
39, а з восьми місць для Буковини — п’ять. Серед галицьких депутатів-українців було 27 селян і
дев’ять представників греко-като-лицького духовенства, усі п’ять буковинських депутатів — селяни.
Гострі суперечки викликало внесене русинами на розгляд рейхстагу питання поділу Галичини на польську та
українську частини. Представники поляків, виступаючи проти цього, стверджували, що українці — це «штучна
нація, винайдена минулого року». Дискусії із цього приводу тривали кілька місяців. Нарешті було прийнято
рішення, що край необхідно поділити на дві створені за етнічним принципом самоуправні округи. Проте
здійснено це не було.
Східна Галичина на завершальному етапі революції *. Восени 1848 р. діячі Центральної ради народової стали
готувати антиавстрійське повстання. Наслідуючи приклад угорців, які проголосили свою незалежність, поляки
також прагнули цим актом розпочати відновлення своєї державності. Головна руська рада категорично
відмовилася підтримати поляків. До загонів польської національної гвардії приєдналися окремі радикально
налаштовані студенти-русини й міщани. На вулицях міста з’явилися барикади.
 Австрійська артилерія стала обстрілювати центр міста. Унаслідок цього було зруйновано міську ратушу, університет і
його бібліотеку, театр, політехнічну академію. Людські втрати становили понад 100 осіб убитими й пораненими. 1
листопада у Львові розпочалося повстання, а 2 листопада, у середині дня, повстанці припинили опір.
У місті запровадили стан облоги. Австрійці заарештували й віддали до польових судів кілька сотень повстанців.
Діяльність Центральної ради народової, Головної руської ради і Руського собору заборонили. Польську національну
гвардію розпустили, закрили всі газети, крім урядових. 14 листопада діяльність Головної руської ради й видання «Зорі
Галицької» дозволили відновити.
Діячі Головної руської ради схвалили «відновлення порядку» в місті. Така позиція Ради й тих, хто не знав історію
польсько-українського протистояння, у краї викликала осудження. Проте лідери галицьких русинів, усвідомлюючи свою
слабкість, розуміли, що без підтримки австрійців вони будуть поглинені поляками. При цьому австрійці
використовували український рух для протидії польському.
Після придушення Львівського повстання влада в краї стала зміцнювати позиції, ослаблені під час революції. Новий
намісник Галичини поляк Агенор Голуховський звів нанівець спробу поділу провінції на польську та українську частини.
Він дискредитував русинів перед Віднем, заявивши, що вони начебто збираються приєднатися до Російської імперії. Із
його ініціативи в 1851 р. Головну руську раду розпустили. Революційні події в Північній Буковині та Закарпатті. У роки
революції 1848—1849 рр. у Північній Буковині посилився селянський рух. Це було обумовлене тим, що землевласники
виступили проти аграрної реформи 1848 р. У багатьох місцях організаторами селянських протестів стали обрані від цих
округів депутати рейхстагу. Зокрема, серед них був ватажок гуцульських бунтів 1843—1844 рр. Л. Кобилиця. Особливого
розмаху виступи селян набули наприкінці 1848 — на початку 1849 р.
Після розгрому революційних сил у містах боротьбу продовжило селянство . Від осені
1849 депутати австрійського парламенту від Буковини очолили селянські виступи в
гірських округах У квітні 1850 року Лук’ян Кобилиця був заарештований та висланий у
Румунію у жовтні наступного року в наслідок катувань він помер. Селянський рух на
Закарпатті та Галичині не набув великого розмаху
Дата Подія

Розпочинає роботу австрійський парламент. Інтереси українців

10 липня 1848
представляли 39 депутатів, які виступили з вимогою про поділ
року Галичини на Східну і Західну. Але ця вимога була не виконана

19 жовтня 1848 Перший з’їзд діячів української культури і науки у Львові

року

Заснована «Галицько-Руська матиця» у Львові — товариство,

25 жовтня 1848 яке відало виданням підручників на українській мові
року

1-2 листопада Львівське збройне повстання. Придушене австрійським урядом

1848 року

Придушення всіх революційних виступів. Настання періоду

реакції:

• скасування демократичних свобод та Конституції, відновлення

1849 рік старої системи управління;

• розпуск парламенту та Головної Руської Ради

 Результат поразки революції 1848-49 рр. та імперська реакція помітно послабили український дух серед
населення західноукраїнських земель.
-Складні українсько-польські відносини використовувалися австрійською владою для послаблення росту
національних настроїв.
-Головна Руська Рада, створена для захисту прав українського населення в Австрійській імперії 1848 року,
було ліквідовано вже у 1851.
-Західні землі Галичини штучно об’єднані зі східними, де переважно проживали поляки. У їх поділі було
відмовлено.
-Однак, у Конституції 1867 року захищено рівні права усіх народів, що населяють двоєдину Австро-
Угорську імперію. Це гарантувало розвиток української культури в ті часи.
-Без втручання австрійської влади відбувався розвиток українських просвітницьких об’єднань та
видавництв.
-Українське населення імперії отримало виборче право та змогу обіймати виборчі посади в обох
парламентах та місцевих сеймах (галицькому та буковинському).
Буржуазна революція 1848-1849 рр. в Австрії поклала початок суспільно-політичного руху, що само
собою, сприяло посиленню національно-визвольної боротьби українського народу. Проте кінець 19 ст.
відзначався значним послабленням національно-патріотичного табору, після того як більшість
патріотично налаштованих українців рушили за підтримкою до Росії. Вони були розчаровані поразкою
Габсбургів, з якими сподівалися вирішити свої культурні, політичні та соціально-економічні проблеми.
Дякую за увагу