§9.

Європейська революція 1848—

1849 рр. на західноукраїнських землях
1. Початок революційних подій у Східній Галичині.
У лютому 1848 року в Франції почалася революція (Весна
народів), яка розповсюдилася на інші європейські країни,
включаючи Австрійську імперію.
У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські
події, першими активізувалися поляки.
Щоб залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу
скасуван- ня панщини.
3 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган
— Цетральну раду народову, у відповідь на це галицькі русини
2 травня 1848 р. створили Головну руську раду.
18 березня 1848 р., угорський сейм прийняв закон про
скасування панщини й надання у власність селян третини
оброблюваної землі.
Унаслідок аграрної реформи 1848 було ліквідовано залишки
старих зв’язків між селянами й землевласниками. Панщину
було скасовано
Революція — докорінні зміни в розвитку яких-небудь явищ
природи, суспільства, способі виробництва, науці.
Головна руська рада — орган громадського самоврядування
українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі
піднесення революційного руху в Східній Галичині.

2. Діяльність Головної руської ради

із 30 постійних членів, із яких одну половину становили
представники греко-католицького духовенства, другу —
світська інтелігенція.
Установлювалися зв’язки з українцями Буковини та Закарпаття.
Для боротьби з угорськими повстанцями — загони народної
самооборони й батальйони гірських стрільців.
Першим головою Ради було обрано єпископа Григорія
Яхимовича
У липні 1848 р. завдяки її зусиллям було засновано Галицько-
руську матицю — товариство, що видавало дешеві книжки для
народу українською мовою. У жовтні у Львові зібрався Собор
руських вчених — з’їзд діячів науки, у якому взяло участь
близько 100 осіб.
23 травня відбулися збори польських шляхтичів русинського
походження, на яких утворили Руський собор
Руський собор — політична організація, створена 23 травня
1848 р. у Львові на противагу Головній руській раді, метою
діяльності якої було спрямування українського національно-
визвольного руху в польських інтересах.

3. Українське питання на Слов’янському з’їзді в Празі.

Результати роботи з’їзду були закріплені в під- писаній 7
червня 1848 р. польсько-українській угоді «Вимоги українців у
Галичині».

4. Перший досвід парламентської діяльності

українців.
У червні 1848 р. в Галичині та Буковині відбулися вибори
депутатів до рейхстагу.
Унаслідок цього до рейхстагу зі 100 місць, призначених для
Галичини, українці здобули лише 39, а з восьми місць для
Буковини — п’ять.

5. Східна Галичина на завершальному етапі революції

Восени 1848 р. діячі Центральної ради народової стали
готувати антиавстрійське повстання.
1 листопада у Львові розпочалося повстання, а 2 листопада, у
середині дня, повстанці припинили опір.
Діяльність Центральної ради народової, Головної руської ради і
Руського собору заборонили.
14 листопада діяльність Головної руської ради й видання «Зорі
Галицької» дозволили відновити.
Австрійці використовували український рух для протидії
польському.
Новий намісник Галичини поляк Агенор Голуховський звів
нанівець спробу поділу провінції на польську та українську
частини. Він дискредитував русинів перед Від- нем, заявивши,
що вони начебто збираються приєднатися до Російської
імперії. Із його ініціативи в 1851 р. Головну руську раду
розпустили.

6. Революційні події в Північній Буковині та

Закарпатті.
У роки революції 1848—1849 років у Північній Буковині
активізувався селянський рух, коли землевласники виступили
проти аграрної реформи 1848 року. Організаторами селянських
протестів стали обрані депутати рейхстагу з цих округів,
включаючи гуцульського ватажка Л. Кобилицю.
1 листопада 1848 р. з ініціативи селян-депутатів рейхстагу
відбулися збори представників усіх селянських громад краю,
які висловилися за те, щоб Буковина була разом із Галичиною.
Проте влада не врахувала бажання народу й за конституцією
1849р. зробила Буковину окремим коронним краєм, унаслідок
чого тут посилилася влада румунських бояр-землевласників.
Упродовж 1848—1849 рр. революційні події охопили
Закарпаття.
У роки революції в Закарпатті набула поширення ідея
об’єднання Закарпаття зі Східною Гали- чиною та Північною
Буковиною.
Уперше думки про возз’єднання русинських земель висловив
вчений і священик Олександр Духнович
Цю ідею також підтримав закарпатський вчений і громадсько-
політичний діяч Адольф Добрянський
У січні 1849 р. закарпатська делегація, очолювана А. Добрянсь-
ким, вручила імператору петицію з вимогою об’єднати Східну
Галичину, Північну Буковину й Закарпаття