8.1. «Весна народів» у Чехії.

У чеських землях ключовим було, невизначене до революції, питання ставлення до Німецького союзу. 15 березня 1848 р. імператор
Фердинанд І оголосив про майбутнє скликання представницьких зборів для розробки конституції і формування підзвітної парламенту ради міністрів. Під
час цих подій у Празі та інших місцях почали створюватися загони національної гвардії. 16 березня 1848 р. виник студентський Академічний легіон, 18
березня – військова організація Святовацлавського комітету «Згода», радикальнийчеський студентський союз «Славія». Керівник його військової секції і
водночас голова Академічного легіону Й. Фріч, почав готувати збройний виступ проти Австрії.

Земельне управління Чехії ініціювало деякі реформи. 1 квітня 1848 р., призначений головою празького губерніуму, граф Р. Стадіон сформував
надзвичайну дорадчу комісію для розробки проекту реформ і підготовки скликання чеського земського з’їзду. До неї увійшли окремі члени
Святовацлавського комітету. Обіцяла реформи й центральна влада. У відповідь на другу петицію Святовацлавського комітету, 8 квітня 1848 р. було видано
так званий «Кабінетний лист», в якому імператор обіцяв скликати установчий сейм Чехії, запровадити розширене виборче право, зрівняти в правах чеську і
німецьку мови. На народних зборах, скликаних Святовацлавським комітетом 10 квітня 1848 р., за ініціативою К. Гавлічека-Боровського, було проголошено
утворення Національного комітету. Його членами стали діячі Святовацлавського комітету і надзвичайної дорадчої комісії, а очільником – новий голова
празького губерніуму граф Л. Тун. Головним завданням німецького національно-революційного руху, зокрема німців в чеських землях, в 1848 р. було
об’єднання Німеччини, складовою частиною якої, за задумом німецьких революціонерів, мали бути і чеські землі. Чеські політики були запрошені до участі
в загальнонімецькому парламенті у Франкфуркті на Майні. Ф. Палацький відхилив запрошення у своєму відомому листі від 11 квітня 1848 р.: «Ми, чехи,
слов’янської раси, і те мале, що маємо або можемо робити, ми цілком присвятили службі своєму народу... Його правителі мали столітні відносини з
німецькими князями, однак народ ніколи не вважав себе німецьким. Всі відносини Чехії з німецькою імперією і пізніше з Німецьким союзом були чисто
династичними. Весь світ бачив, що німецьких імператорів тнебагато поєднувало з чеським народом. В Чехії як такій не малині влади, ні права видавати
закони або виносити рішення. Не мали права відправляти з земель війська в Чехію і вона ніколи не вважалась одним з десяти німецьких регіонів... Другою
причиною, яка забороняє мою участь у ваших переговорах, є обставини, що ...вашою метою обов’язково мусить бути безповоротне послаблення Австрії як
незалежної імперії..., бездоганність, цілісність і посилення якої має велике значення не тільки для мого народу, але й для всієї Європи, всього людства, всієї
цивілізації...».

Розмірковуючи про наслідки цього, Ф. Палацький продовжував: «І при своїй глибокій повазі до мого народу я, однак, завжди ставив інтереси
людства і освіченості над інтересами національними, і тільки тому можливість російського світового панування (універсальна монархія) має в мені такого
рішучого ворога. Не тому, що була б російська. А тому, що це була б світова гегемонія...». Отже, Палацький вважав місію Австрії спрямовану в рівній мірі
проти пангерманізму, мадяризації і панрусизму. І висловив свою відому фразу: «Якщо б Австрії не було, її необхідно було б створити в інтересах Європи і
людства». Палацький прагнув включити чеське національне відродження до ліберальних традицій Західної Європи. Як відповідальна людина з широким
політичним світоглядом і реалістичними поміркованими поглядами, він був переконаний, що доба малих держав пройшла, а людство прямує до створення
великих політичних і економічних спільнот. Проти трьох небезпек – експансіонізму Німеччини, угорського націоналізму і російської універсальної держави
– Палацький хотів посилити Австрію шляхом перетворення її у федерацію рівноправних народів.

Чеські політики шукали підтримки проти агресивного німецького націоналізму у інших слов’янських народів імперії, з якими спільно могли
б зайняти визначне місцеиу федералізованій Австрії. Ця програма згодом отримала назву австрославізму. Палацький усвідомлював, що демократія в
межах австрійської монархії означала б слов’янську більшість, а в складі Великої Німеччини слов’яни стануть тільки малою меншиною. «Під питанням,
відзначав К. Гавлічек-Боровський, саме існування земель, чи стануть вільним королівством у вільній Австрії, чи загубленою провінцією в німецькій імперії,
що виникне на уламках габсбурзької монархії».

Таким чином, у національному коловороті 1848 р. чехи під проводом Ф. Палацького виступили на захист австрійської монархії. Поміркована
позиція чеських ліберальних політиків ослабила їх радикально-демократичне крило. На такі дії німецькі політики в чеських землях 19 квітня 1848 р.
відповіли виходом з центрального революційного органу – Національного комітету і створенням Конституційного союзу, який підтримав приєднання
чеських земель до Німеччини.

Проти такої перспективи була спрямована діяльність першої чеської національно-політичної спілки «Слов’янська липа», створеної 24 квітня 1848 р. на чолі
з П. Й. Шафариком. Спілка активно агітувала проти проведення виборів до франкфуртського парламенту. Вибори до нього відбулися лише у третині
виборчих округ Чехії з переважно німецьким населенням.

Прагнучи припинити наростання революції, 25 квітня 1848 р. імператор Фердинанд І проголосив першу австрійську конституцію (конституція Ф.
Піллерсдорфа – за ім’ям міністра внутрішніх справ Австрії). У ній декларувалися основні демократичні права і свободи підданих, надавали певні
можливості як для розвитку особистості, так і окремих народів Австрії. Відбулися зміни й в системі місцевого управління. У травні 1848 р. було скасовано
чесько-австрійську придворну канцелярію. Вищим органом земського управління стали намісництва в Чехії та Моравії.

11 травня 1848 р. влада оголосила виборчий закон, який встановлював майновий ценз. Невдоволення цим законом вилилося у повстання у Відні 15–16
травня 1848 р. Внаслідок цього, уряд видав указ про встановлення імперських законодавчих зборів і певну демократизацію виборчої системи. Але, новий
виборчий закон від 1 червня 1848 р., знову передбачав двохступеневі вибори.

З метою протиставлення впливу франкфуртського парламенту, Палацький разом з Шафариком ініціювали скликання Слов’янського з’їзду у
Празі на 2 червня 1848 р. Чеські політики виступили на з’їзді з програмою австрославізму. Вони виходили з уявлень, що слов’яни спільними силами могли
б перетворити Габсбурзьку монархію в демократичну федерацію рівноправних народів з визначними позиціями представників слов’янських народів.
Переважну більшість на з’їзді становили австрійські слов’яни, але прибули також декілька делегатів з пруської Польщі і два росіянина. На з’їзді виявилися
розходження політичних програм слов’ян, але спільною була вимога національного звільнення. 12 червня 1848 р. з’їзд ухвалив «Маніфест до європейських
народів», в якому протестував проти національного пригнічення слов’ян і вимагав визнання природного права на свободу і самовизначення всіх народів у
світі. Також чеські політики взяли участь у роботі Імперських зборів, що почали працювати у Відні 22 червня 1848 р. Студенти на мітингах в Празі
вимагали від намісництва припинити концентрацію військ в місті і озброїти народ для захисту революції. 12 липня 1848 р. в центрі Праги на
Кінському ринку (нині Вацлавська площа) відбулась масова «богослужба братання», яка в дійсності була найбільшою демонстрацією празької
радикальної молоді. Після її закінчення фельдмаршал князь Віндішґрец, командувач австрійських військ у Чехії, спровокував сутички між демонстрантами і
солдатами. Радикальні студенти і робітники піддались на цю провокацію і почали будувати барикади. Їх опір (3 тис. бійців на барикадах проти 10 тис.
солдат), що тривав 12 – 17 липня 1848 р., став вершиною революції в Чехії. Князь Віндішґрец зосередив артилерію на пагорбах лівого берегу Влтави і звідти
розстрілював Прагу. Повстання було придушено. Політична активність в Празі була практично припинена. Не відновив своєї роботи, відкладений на
невизначений термін у зв’язку з повстанням, Слов’янський з’їзд.
 Чеські політики могли продовжувати свою діяльність тільки в рейхсраті (імперська рада) Австрії. 7 вересня 1848 р. його депутати прийняли закон,
за яким феодальні повинності підлягали викупу, що відкрило шлях подальшому розвитку ринкових відносин в господарствах селян. Зазначений парламент
називають Кромержижзьким, оскільки він переїхав до моравського містечка Кромержиж після спалаху у Відні в жовтні 1848 р. нового повстання.

6. Кромержижський сейм. Березнева конституція 1849 р.

Повстання було придушено. Політична активність в Празі була практично припинена. Не відновив своєї роботи, відкладений на невизначений термін у
зв’язку з повстанням, Слов’янський з’їзд. Чеські політики могли продовжувати свою діяльність тільки в рейхсраті (імперська рада) Австрії. 7 вересня 1848 р.
його депутати прийняли закон, за яким феодальні повинності підлягали викупу, що відкрило шлях подальшому розвитку ринкових відносин в господарствах
селян.

Після придушення за допомогою російських військ угорського повстання наприкінці жовтня 1848 р. в моравському місті Кромержиж зібрався
загальноімперський парламент. Зазначений парламент називають Кромержижзьким, оскільки він переїхав до моравського містечка Кромержиж після
спалаху у Відні в жовтні 1848 р. нового повстання. У той же час імператорський двір переїхав до моравського міста Оломоуц, якнайдалі від революційного
Відня. Його головним завданням була підготовка конституції, в розробиці якої брала участь група чеських лібералів під проводом Ф. Палацького. 2 грудня
1848 імператор Фердіманд зрікся престолу на користь свого небожа, 18-річного Франца Йосифа.

У парламенті розглядалася дилема збереження земель в історичних межах або створення нових адміністративних одиниць на основі етнічного критерію,
який через змішане проживання народів було важко визначити. Розглядалися проекти богемського німця Л. фон Ленера та чеха Ф. Палацького. Зокрема, 7
жовтня 1848 р. Ф. Палацький у парламенті сформулював концепцію етнічної федералізації монархії з восьми територіальних одиниць: 1) Німецька
Австрія (включаючи судетські області), 2) Чеські землі (Чехія, Моравія, Сілезія, Словаччина), 3) Польські землі (включаючи Буковину і русинську
область Угорщини, зокрема, сучасне Закарпаття), 4) Іллірія (словенські області), 5) Італійський Тіроль з Ломбардією 6) Югославські області (Хорвато –
Словенія, Далмація з Воєводиною), 7) Угорські області, 8) Румунські області. У цій програмі вперше було висловлена ідея адміністративної
реорганізації чеських земель. Зокрема, до складу німецько-австрійської землі мала відійти німецька частина Чехії. Етнічні чеські терени Чехії, Моравії,
Сілезії мали бути об’єднані зі Словаччиною. Це була одна з перших спроб об’єднати чеську і словацьку політичні програми, що виходила з ідеї
«чехослованізму» Я. Коллара і К. Гавлічека-Боровського. Згідно з ним, чехи і словаки вважалися частинами одного «чехослов’янського» племені.

Імперська рада погодилася прийняти проект сілезького німця К. Маєра, який, акцентуючи на збереженні історично усталених меж земель, передбачав
їхній внутрішній поділ на національні округи. Поряд із земельними сеймами, мали існувати такі представницькі органи, як окружні збори. Що
стосується конституційного адміністрування, то зберігався принцип демократії, за яким імператор мав лише право вето на рішення райхсрату, а також
встановлювалася відповідальність уряду перед райхсратом. Але, у зв’язку з подальшим придушенням революції ця виважена форма мирного співіснування
народів залишилася нереалізованою.

21 листопада 1848 р. уряд очолив князь Ф. Шварценберг. Міністром внутрішніх справ став О. Бах, за якого утвердився реакційний режим. 2 грудня 1848 р.
новим імператором Австрії став Франц Йосип І. Він не був пов’язаний з демократичними обіцянками свого попередника, тому мав змогу продовжити курс
на зміцнення монархії.

До березня 1849 р. проект конституції був підготовлений, але 7 березня імператор розпустив парламент, а до Кромержижа увів війська. Це викликало
невдоволення в Чехії. Студенти створили в Празі Революційний комітет, який разом із радикальними силами в Німеччині і Австрії розпочав підготовку до
спільного виступу. Однак австрійська влада викрила плани змовників і 10 травня провела масові арешти. У Празі знову було запроваджено воєнний стан, що
діяв до 1853 р.

Після успішного наступу австрійських військ проти угорських революційних сил імператор Франц Йосиф 7 березня 1849 р. запровадив конституцію. У ній
проголошувалася неподільна конституційна австрійська спадкова монархія, а також рівність усіх націй, що входили до складу імперії. Конституція стала
відповіддю на автономістські прагнення словʼян. Однак після остаточного придушення революції централістично-абсолютистську систему було
відновлено, а конституція так і не набула чинності.

5. Виступи радикалів: Червневе повстання 1848 р і „Травнева змова” 1849 р. •

Червневе повстання 1848 р Травнева революція в Відні, яка змусила імператора піти в Інсбрук, посилила симпатії чеської демократії до віденських
революціонерів. Прояви цих симпатій штовхнули до згуртування в реакційні й консервативні сили. Граф Лев Тун відмовився підкоритися створеному в
Відні уряду, тому була створена Тимчасова відповідальна урядова рада, до якої були запрошені Палацкий, Рігер, Браунер, графи Ностіц і Вурмбранд,
Боррош. Тун характеризував їх в листі до імператора як людей добромисних, авторитетних, що мають вплив на партії, а тому корисних для здійснення
рішень самого Туна.

Входження керівників Національного комітету в Урядову раду на ділі означало невизнання ними травневої революції у Відні, ліквідацію Національного
комітету і зосередження всієї влади в руках графа Туна. Все це викликало обурення в рядах революційно налаштованої частини чеської буржуазії і
інтелігенції, що утворила свій комітет, що засідав в одному з університетських будівель - Каролінумі. Цей комітет мав зв'язки з віденськими
революціонерами та польськими емігрантами і спирався на чеський пролетаріат, в середовищі якого росли революційні настрої.

Економічна криза в текстильній промисловості і збільшення безробіття викликали ряд страйків. В кінці травня почався страйк друкарських робітників,
що проходив під гаслом боротьби за підвищення заробітної плати. Вони виступали з вимогою роботи, хліба і обмеження застосування машин. Революційна
ситуація в країні впливала на сільське населення, яке повсюдно перестало виконувати феодальні повинності. Положення ще більше загострилося з
призначенням головнокомандувачем князя Віндішгреца, який відразу ж почав стягувати до Праги війська. Це викликало серйозні побоювання у празької
демократії, і 10 червня на зборах студентів Карл Сладковський закликав їх до озброєння.

Обрана на цих зборах депутація вирушила до Карла-Фердинанда з вимогою скасування військових приготувань, відставку Віндішгреца і
видачі студентам 2 тис. рушниць, 80 тис. бойових патронів і однієї спорядженої артилерійської батареї. Ерцгерцог направив депутацію до Віндішгреца.
Перш ніж йти до нього, студенти звернулися до населення Праги з відозвою, в якій звертали увагу на небезпеку, що загрожує з боку реакції, і просили про
підтримку своїх вимог.

Віндішгрец відкинув вимоги студентів. У відповідь на це на проведеному в той же день в Святовацлавських купальнях зборах пражан Карл
Сладковський закликав населення вимагати відстаку Віндішгреца. Величезна маса народу, в тому числі понад 2000 робітників, взяла участь в урочистому
богослужінні, яке відбулося на наступний день (12 червня) на Конській площі. Після закінчення служби пражани натовпами пішли по вулицях. Одна група
попрямувала до палацу Віндішгреца для вираження протесту проти його дій, але була розстріляна солдатами. Це послужило приводом до повстання.
 На вулицях міста з'явилися сотні барикад, на яких робітники, ремісники, дрібна буржуазія і революційна інтелігенція вступили в бій з військами
Віндішгреца. Повстання спалахнуло стихійно. Воно не стало здійсненням певного плану і не мало єдиного керівного центру. Революційні елементи не були
до цього моменту досить організовані і підготовлені. На чолі тих, що билися на барикадах були Йосип Фрич, Карл Сладковський, Карл Сабіна, які
разом з іншими представниками революційної буржуазії і інтелігенції очолювали радикально-демократичне крило в чеському русі 1848 р.

Звістка про події в Празі привела в хвилювання провінцію. Керівники повстанців розуміли важливість і необхідність підтримки з боку пражан і
зробили спробу перетворити повстання в загальночеське. Для цієї мети в навколишні міста і села були з самого початку повстання відправлені делегати,
серед них Петро Фастер, брати Шульц та інші, а напередодні поразки повстання в село виїхав і Йосип Фрич. Кілька збройних селянських загонів загальною
чисельністю понад 80 тис. чоловік намагалася пройти до Праги на допомогу повсталим. Але це виявилося неможливим.

Віндішгрец в перший же день повстання стягнув до Праги всі сусідні гарнізони, викликав стояти по селах полки і вранці 14 червня розпочав запекле
бомбардування Праги. Ці ж війська не допустили до міста провінційні загони. У Беховищі відбувся серйозний бій, в якому один з таких загонів був
розгромлений військами. Бої в місті тривали 5 днів. Урядовим військам доводилося боротися за кожну вулицю, за кожну барикаду. Особливо запекло
опиралося робоче і ремісниче населення району Праги. Повстання прийняло такий серйозний характер, що налякало чеських лібералів і консерваторів.
Вони зробили спробу виступити посередниками між повстанцями і Віндішгрецем, щоб домогтися припинення боротьби. Однак ця спроба, ініціаторами якої
були Палацький і Шафарик, не мала успіху через небажання Віндішгреца прийняти головну вимогу повстанців про відсторонення його з поста
головнокомандувача. Найбільш радикально налаштовані делегати припинили свої засідання слов'янського з'їзду, намагалися зробити кроки до об'єднання
зусиль повсталих, до створення єдиного керівного центру. Але розпочата 15 червня моравцями Бедржиховим, Блоудеком і Франтішком Захом, словаком
Людевітом Штуром і російським Бакуніним, спроба створити такий центр була приречена на невдачу, так як сили повсталих вже вичерпувалися в нерівній
боротьбі.

В результаті декількох запеклих бомбардувань міста і кровопролитних вуличних боїв Віндішгрецу вдалося до 17 червня зломити опір
революціонерів і домогтися їх капітуляції. З поразкою повстання було негайно введено стан облоги, почалися повальні арешти учасників повстання,
стала діяти військова комісія. Влада скористалися ситуацією для репресій не тільки проти радикалів і демократів, а й проти лібералів.

Був розпущений Національний комітет, а слідом за ним і Тимчасова урядова рада. Всі види цивільного ополчення були розігнані, всі раніше дані
імператором і урядом обіцянки були забуті.

Червневе повстання в Празі представляло собою кульмінаційний пункт революційного руху в Чехії в 1848 р і стало для Австрії фактично єдиним
(крім Відня) озброєним виступом пролетаріату, буржуазії і радикальної інтелігенції. Воно мало дуже важливе значення для всього подальшого політичного
життя Чехії. В результаті повстання в значно більш визначеною формою виявилися ті напрямки і тенденції в чеському суспільстві, які були приховані до
цього часу за загальними гаслами боротьби за історичні права земель чеської корони. Відійшли від руху німці.

Тепер розкол визначився і в чеському політичному таборі. Цей розкол призвів до виникнення двох ворожих партій: національно-ліберальної і
радикально-демократичної. Серед членів національно-ліберальної партії були Ф. Палацький, Ф. Рігер, К. Гавлічек, П. І. Шафарик, А. М. Пінкас, Ф. Браунер,
В. Гобблер, В. Томек, К. Ербен, І. Іречек і ін. Політична програма і практична діяльність цієї партії мали своєю головною метою скористатися розгромом
революційно-демократичних сил і направити в різних класах чеського суспільства рух в загальне русло боротьби за автономію земель чеської корони в
рамках імперії Габсбургів. Представники цієї партії, що увійшли в парламент, виступали під час обговорення конституційних і інших питань за виборче
право, засноване на ценз, за двопалатну систему, за викуп феодальних повинностей. Зосередивши свою увагу виключно на роботі в законодавчих органах,
вони засуджували всяку революційну діяльність. Займаючи в рейхсраті позицію реакційну, виступаючи проти революційної Відня та Угорщини, ці чеські
політики справедливо заслужили сувору оцінку історії. Вони виявилися перед дилемою: або спертися на широкі народні маси, або перейти до співпраці з
монархією проти революції в розрахунку на те, що монархія здійснить автономію Чехії, Моравії і Сілезії і деякі інші їх прагнення. Перший шлях був
неприйнятний для них, по-перше, тому, що при послідовному його проведенні необхідно було б підтримати революцію як в Чехії, так і в інших землях
Австрії, що призвело б до ліквідації Австрійської імперії і виникнення ряду самостійних держав.

Тим часом Палацкий і його прихильники вважали безумовно необхідним збереження і зміцнення цієї імперій. Цей шлях був неприйнятний для
них, по-друге, тому, що, пробуджуючи до політичної діяльності пролетаріат і селянство, він неминуче повинен був би загострити класові суперечності,
класову боротьбу, що могло призвести до соціального перевороту в Чехії і її демократизації. Але Палацкий і його прихильники були противниками
революції і демократії і прагнули до збереження монархії, лише перетвореної у федерацію рівноправних національностей при збереженні існуючих класових
відносин. Все це штовхнуло чеських політиків з національно-ліберальної партії на другий шлях, шлях співпраці з монархією, проти революційної Відня та
Угорщини. Імператорський двір, прагнучи використовувати національний рух в Чехії в своїх контрреволюційних цілях, вабив чеських політиків цілою
низкою обіцянок і зобов'язань, всіляко сприяючи розпалюванню національної ворожнечі між чехами і німцями. Внаслідок цієї підступної політики йому
вдалося домогтися того, що чеські депутати рейхсрату утворили в ньому праве крило, відкрито виступало проти будь-яких революційних і демократичних
тенденцій. Однак і цей шлях не привів до здійснення чеських національних прагнень.

Травнева змова” 1849 р. Травнева змова — спроба групи чеських радикальних демократів, у тому числі Е. Арнольда, К. Сабіни, К.
Сладковського, Й. Фріча, К. Гавлічека-Боровського та інших після придушення Революції 1848-1849 та повстання у Празі 1848 підготувати в 1849 нове
збройне повстання проти влади Габсбургів. Змова прискорило сходження на австрійський престол 2 грудня 1848 Франца Йосипа I, що зайняв різку
антиреволюційну позицію. Велику роль у підготовці до повстання відіграв пов'язаний із чеськими радикалами М. А. Бакунін, який сформулював його цілі та
завдання. Повстання в Чехії мислилося як складова частина європейського революційного руху, що розгорнувся навесні 1849 в Угорщині, Італії та Саксонії.
У квітні у Празі створено революційний комітет, розроблено план збройного повстання, призначеного на 12 травня 1849. Повстання мало бути узгоджене з
іншими повстаннями Німеччини. Однак 10 травня задум чеських демократів був розкритий через необережність і поступово став публічним надбанням. 3
травня в Дрездені спалахнуло повстання (яке було придушено через 4 дні, а Бакуніна заарештували), а 7 травня К. А. Реккель, чиїй зошит містив імена
людей, з якими він зустрічався, був заарештований після повернення до Праги, вночі 10 травня 1849 р. року більшість учасників змови було заарештовано.
Серед заарештованих були, наприклад, К. Сабіна, К. Сладковський, Ю. Ю. Фріч, Е. Арнольд, Ф. Гавлічок або В. Гауч. Військовим судом було засуджено 79
осіб, з яких 28 засуджено до страти, заміненої на довічне ув'язнення. Перша амністія відбулася в 1854, друга — 1855-1856. У Празі, фортецях Градець
Кралове, Терезін, Йозефов і Яромерж оголошено надзвичайний стан, який скасовано 1 вересня 1853 (одночасно з Віднем). Радикал-демократична партія
перетворила своє існування. Революція 1848-1849 у Чехії була остаточно придушена.