Українська

державність і право на
початку 20 ст
Підготувала курсант 111 н.г
Стародуб Валерія
Оскільки історія права почалася з
дослідження права Київської Русі
— то саме цим аспектам розвитку
історії права і присвячена
монографія. У дослідженні основну
увагу зосереджено на конкретному
внеску того чи іншого
університетського професора в
розробку історії права Київської
Русі. Автори вважали за доцільне
дати у одному з розділів біографічні
довідки про кожного з професорів,
чий спадок буде вивчатися в
монографії, тим більше, що в
багатьох сучасних довідниках та
енциклопедіях відомості про них
відсутні.
 Від Русі: цивілізаційний вибір, який визначився із прийняттям християнства у 988
році; тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став державний гербом сучасної
України; Київ – столицю, політичний і культурний центр українських земель
упродовж понад тисячу років; гривню – назву грошової одиниці; назву Україна,
що вперше згадується в Київському літописі в складі Іпатіївського літописного
зводу під 1187 роком у розповіді про смерть Переяславського князя Володимира
Глібовича.
 Від Галицько-Волинської держави: синьо-жовті барви національного прапора, що
походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства;
утвердження європейського вектора розвитку.
 Від Великого Князівства Литовського: європейську традицію місцевого
самоврядування – Магдебурзьке право; Пересопницьке Євангеліє – видатну
рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України.
 Від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава на чолі із
гетьманом Павлом Скоропадським): демократичні засади державного будівництва; перший парламент,
у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року; перший уряд, яким став
Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го; державні символи: герб, гімн “Ще не
вмерла Україна”, прапор; соборність – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;
Українську Академію Наук, що була заснована Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року. Від
Української Радянської Соціалістичної Республіки: статус засновника Організації об’єднаних націй;
адміністративно-територіальний устрій, державні кордони.
• Русь – перша українська держава.
• Галицько-Волинське князівство як продовження традиції української державності.
• Велике Князівство Литовське як держава, що стала фактичним продовжувачем традицій Русі.
• На деякий час козакам навіть вдавалося створити власну ранньомодерну державу під назвою
Гетьманщина.
• Переусвідомлення себе як нації під владою чужих імперій.
• У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі українці створили
незалежну національну державу, яка мала кілька форм.
• Із жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той
момент входило до складу Чехословаччини.
• В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові під час засідання Національних
зборів було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на
традиції УНР і ЗУНР.
Питання періодизації національно-
визвольної боротьби українського
народу початку ХХ ст., прагненням і
метою якої було здобуття та
утвердження власної державності, у
вітчизняній історіографії має кілька
основних схем, моделей та
періодизацій. Проте й досі у
вченому середовищі тривають
суперечки щодо визначень не лише
хронологічних рамок цього
історичного шляху, а й трактувань і
характеристики окремих його діб,
періодів та етапів. Тож, не
залишаючись осторонь зазначеної
проблематики, висловлю й своє
бачення тієї доби української
політичної історії, зокрема першої
чверті ХХ століття.
Матеріал згруповано за розділами, показано
вплив Дерптської історико-правової школи на
розвиток науки історії права у досліджувану
добу, висвітлюються основні проблеми права
Київської Русі, яким приділяла увагу тогочасна
професура: виникнення держави та права у
східних слов’ян, цивільне, кримінальне,
міжнародне право, судоустрій й та
судочинство у Київській Русі. Книга
розрахована на правників — викладачів та
студентів, усіх, хто цікавиться історією права.
 Відтак власне період УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ
РЕВОЛЮЦІЇ 1917 р. тривав від 4 березня 1917 р. по 22 січня 1918 р. й
завершився досягненням безпосередньої мети подібних національно-визвольних
рухів – здобуттям національної державності.
• Перший з них можна кваліфікувати як етап національної та соціально-
політичної консолідації в контексті організації та формування Української
Центральної Ради і який тривав, власне, від часу утворення Центральної Ради до
видання нею свого І Універсалу, тобто від 3 березня по 10 червня 1917 р.
• 22 березня 1917 р. УЦР видала першу відозву «До українського народу», в якій
урочисто й оптимістично виголосила: «Впав царський уряд, а Тимчасовий
оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори на основі загального, рівного,
прямого виборчого права. Звідти уперше на весь світ пролунає у всій силі
справжній голос Твій, справжня воля Твоя. До того ж часу ми закликаємо
спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які Тобі природно
належать і які Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на Українській
Землі»
• Ставлячи, таким чином, перед собою завдання культурного і морального
провідництва нації, діячі Центральної Ради наперед заявили про своє
самоусунення від проводу політико-державотворчого та адміністративно-
господарчого. Принаймні, до скликання і завершення роботи майбутніх
всеросійських Установчих зборів.
• 27 березня 1917 р. керування Центральною Радою перебрав М. Грушевський,
вона стала дійсним дійовим центром українського національного руху. У квітні на
Першому Всеукраїнському військовому з’їзді та після скликання в травні 1917 р.
Українського Національного Конгресу УЦР була визнана єдиним
представницьким органом української революційної демократії й фактично
перетворилася на своєрідний передпарламент, складений з 150 чоловік, обраних
від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та
делегатів від губерній. З 15 червня 1917 р. УЦР поповнилася 133 представниками
Ради Селянських Депутатів, обраних на І Всеукраїнському Селянському З’їзді, а з
23 червня – ще 130 членами, делеґованими ІІ Військовим З’їздом.
• 10 червня 1917 р. своїм І Універсалом Центральна
Рада проголосила автономію України і постановила
створити власний виконавчий орган – Генеральний
секретаріат. Відтоді відбулася справді колосальна
трансформація українського національно-
культурницького руху на національно-визвольний
рух, який остаточно виокремився із
загальноросійської революційно-демократичної
конгломерації й набув ознак національного
політичного автономізму. Фактично ж саме з дня
проголошення Центральною Радою свого І
Універсалу й розпочався новий виток Української
революції, який, попри певні кризи та поступки
 Етапу національно-політичного автономізму, що водночас являв собою
певного роду компроміс тогочасних політичних провідників Центральної Ради
між характерним для них принципом інтернаціоналізму революційно-
соціалістичної демократії та державотворчим національним
інстинктом. Тривав цей період, відповідно, від 10 червня до 7 (20) листопада
1917 р., коли IІІ Універсалом Центральної Ради було проголошено утворення
Української Народної Республіки (УНР).
• Час відродження національної державності: від федеративного суверенітету
до самостійної республіки :третій, і ключовий, етап Української національно-
визвольної революції 1917 р. розпочався з проголошенням ІІІ Універсалом
утворення Української Народної Республіки, що де-факто й стало логічним
завершенням революційних національних прагнень і боротьби українців,
здійсненням їхнього віковічного прагнення відновити власну національну держав.
 Тож період УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (9 (22) січня 1918 – 14 листопада
1920 рр.) являв собою вже якісно новий виток Українського національно-
політичного та державного відродження початку ХХ ст. і тривав у різних
формах від січня 1918-го по 1920 р. включно.
• І етап (Перша українська національна державність): Українська Народна
Республіка (Центральна Рада; 9 (22) січня – 29 квітня 1918 р.).
• ІІ етап (Друга українська національна державність): Українська
Держава (Гетьманат; 29 квітня – 14 грудня 1918 р.).
• ІІІ етап (Третя українська національна державність): Західно-Українська
Народна Республіка (1 листопада 1918 р. – 22 січня 1919 р.; 22 січня – 20 грудня
1919 р. існувала як Західна область УНР – ЗОУНР).
• IV етап (Четверта українська національна державність): Українська Народна
Республіка (Директорія; 14 грудня 1918 р. – 14 листопада 1920 р.).
 В міру посилення комуністичного тоталітарного режиму зростала політична
та економічна залежність України. Це викликало наростання спротиву, який
вилився в рух, спрямований на відновлення незалежності.
 Український визвольний рух розвивався у формах збройної (1920–1950-ті)
та ненасильницької (1960-1980-ті) боротьби. У кінці 1980-х цей рух разом із
національно-демократичними революціями у Східній Європі відіграв
важливу роль у падінні комуністичних режимів, а в Україні призвів до
відновлення незалежності.
 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР під тиском демократичної
опозиції та масових вуличних демонстрацій ухвалила Декларацію про
державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 року було прийнято Акт
проголошення незалежності України.
 Західні землі України розділили між сусідніми країнами – Польщею,
Румунією, Чехословаччиною, куди вони ввійшли як інтегральні частини, без
жодних особливих статусів. На решті земель УНР через збройну агресію
більшовицької Росії було встановлено комуністичний (більшовицький)
режим. Радянська влада мала незначну підтримку серед місцевих і
спиралася на потужний репресивний апарат, а її функціонування було
безпосередньо пов’язане з центром влади у Москві.
 Імпульс державотворення та національного відродження, який дала
Українська революція, був такий потужний, що російські більшовики
змушені були з цим рахуватися. Для утримання влади протягом 1920-х
років запровадили політику українізації, наслідком якої став підйом
національної культури, часткове залучення українців до керівних органів.
Створення Української Соціалістичної Радянської Республіки було
вимушеною поступкою російської комуністичної влади українському
національному рухові. УСРР мала деякі формальні ознаки держави
(кордони, органи влади, символіку), проте не було головної – суверенітету.
Відтак вона ніколи не була незалежною, ані у вимірі внутрішньої, ані тим
паче зовнішньої політики.
 Остаточне утвердження України як
незалежної держави відбулося 1
грудня 1991 року, коли понад 90
відсотків громадян підтримали цей
вибір на Всеукраїнському
референдумі.
 Результати цього референдуму
заклали початок міжнародного
визнання України іншими країнами.
Після цього формальні ознаки
державності, які мала УРСР, такі як
кордони, обмежена участь у
міжнародних відносинах (членство в
ООН та інших міжнародних
організаціях, укладання міжнародних
договорів), наповнилися реальним
змістом.
Основні етапи розвитку української державності. Політико-
правове закріплення суверенітету України
Період давньоруської державності й права (VI – середина XIV ст.). Засади цього періоду
пов’язані із виникненням, розвитком, занепадом і поступовим розпадом Київської Русі.
Саме в цей період виникла давньоруська правова система, основою якої стала видатна
пам’ятка українського права – Руська правда. Правові та державницькі традиції
Київської Русі успадкувала Галицько-Волинська держава.
Литовсько-руська форма української державності й права (друга половина XIV – середина
XVI ст.).Продовжився із загарбанням руських земель Великим князівством Литовським.
Подальша колонізація українських земель, об’єднання Великого князівства Литовського з
Польським королівством призвели до втрати після Люблінської унії 1569р. литовсько-
руської форми української державності
Наступний етап розвитку української державності започаткувала перемога українського
народу в Національно-визвольній війні 1648 – 1654 рр. Її результатом стало виникнення
української козацької держави – Гетьманщини – та формування правової системи цієї
держави (середина XVII – друга половина XVIII ст.). Входження за Березневими статтями
1654 р, до складу Росії прирікало Україну на поступове обмеження та ліквідацію її
автономії. До основних джерел права цього періоду слід віднести гетьманські статті –
конституції Гетьманської держави. Проте, царський уряд країни дедалі більше обмежував
дію гетьманського законодавства. Не набула законодавчого оформлення й спроба
кодифікації українського права (назва документу – «Права, за якими судиться
малоросійський народ»).
Правове становище українських земель у XVIII – XX ст. було обумовлене їхнім
перебуванням у складі Австрійської (пізніше – Австро-Угорської) та Російської
імперій. На українські землі поширювалося законодавство цих держав.
Період становлення в 1917 – 1920рр. пов’язаний із воєнно-політичною боротьбою
українського народу за відновлення незалежної Української держави. Отже, як
відомо, 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка
(УНР), 13 листопада 1918 р. у Львові було проголошено створення
Західноукраїнської Народної Республіки. У цей період відбувся процес творення
українського національного законодавства – загальновідомі Універсали
Центральної Ради (1917 – 1918рр.), а також Конституція УНР (1918 р.).
Період становлення й розвитку України як радянської республіки, від 1922 р. – як
союзної республіки в складі СРСР. На території республіки створюється власне
законодавство, яке, однак, було засноване на загальносоюзному законодавстві.
Період розбудови незалежної України почався з прийняттям 16 липня 1990 р.
Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України, та
продовжився прийняттям 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності
України. Закріпив незалежність України Всенародний референдум від 1 грудня
1991 р.
Першим законодавчим актом, що закріплював суверенітет України, стала
прийнята 16 липня 1990р. Верховною Радою Української РСР Декларація про
державний суверенітет України.
Розділ І Декларації «Самовизначення української нації» – закріплює положення про те, що Україна як
суверенна національна держава існує й розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською
нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
Щодо розділу II «Народовладдя», то він проголошує, що громадяни Республіки всіх національностей
становлять народ України, який є в ній єдиним джерелом влади.
Розділ III «Державна влада» – проголошує повну самостійність України у вирішенні будь-яких питань свого
державного життя.
Розділ IV «Громадянство Української РСР» (на момент прийняття Декларації наша держава мала саме таку
офіційну назву) – говорить що існування громадянства України, рівність і гарантованість прав і свобод усіх
громадян Республіки.
Розділ V «Територіальне верховенство» – закріплює верховенство України на всій її території, яка в
існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена або використана без згоди на те республіки.
Розділ VI «Економічна самостійність» – утверджує, що Україна самостійно визначає свій економічний статус
та закріплює його в законах держави. Виключне право на володіння, користування та розпорядження
багатством України має її народ.
Розділ VII «Екологічна безпека» – закріплює за Україною можливість самостійно встановлювати порядок
організації охорони природи на своїй території та виключне право на володіння, користування та
розпорядження природними багатствами країни.
Розділ VIII «Культурний розвиток» – утверджує самостійність України щодо питань науки, освіти,
культурного та духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, які проживають на
території республіки, право вільного національно-культурного розвитку.
Розділ IX «Зовнішня і внутрішня безпека» – закріплює право України на власні Збройні Сили, внутрішні
війська та органи державної безпеки.
Розділ X «Міжнародні відносини» – утверджує Україну як суб’єкт міжнародного права, що здійснює
безпосередні відносини з іншими державами, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування,
бере участь у діяльності міжнародних організацій.
Прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 р. Акта
проголошення незалежності України стало логічним продовженням процесів
державної розбудови України.
У цьому історичному документі закріплено незалежність України й створення
самостійної Української держави, яка дістала офіційну назву «Україна». Були
проголошені неподільність і недоторканність території України, а також те, що
віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони
України.
На той час питання про реалізацію права народу України на самовизначення
виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися
виключно всеукраїнським референдумом.
Тому 24 серпня 1991 р., крім Акта проголошення незалежності України, було
прийнято й постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення Незалежності
України». Цією постановою передбачалося провести 1 грудня 1991 р.
Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності
України. Підсумки цього референдуму, що остаточно закріпив незалежність
України, показали, що за незалежність проголосували понад 90 % громадян
України, які брали в ньому участь. Саме після оголошення результатів
референдуму відбулося Дипломатичне визнання України як незалежної держави
багатьма країнами світу.