План уроку.

1. Українські політичні партії на початку революції.

2. Український національний конгрес та його рішення.
3. Українізація армії. Вільне козацтво.

1. Українські політичні партії на початку революції.

Назва партії Лідери Основні програмні

вимоги
Українська партія Д.Дорошенко, Проголошення
соціалістів –федералістів С.Єфремов, автономії України
(УПСФ) (есери) А.Ніковський.
Українська соціал – С.Петлюра, Проголошення
демократична робітнича В.Винниченко, автономії України
партія М.Порш
(УСДРП)
Українська партія М.Ковалевський, Проголошення
соціалістів – П.Христюк, В.Голубович, автономії України.
революціонерів (УПСР) М.Грушевський - Провести аграрну
(есери) співпрацював реформу в інтересах
селянства.
Українська партія І.Луценко,І.Липа, Негайне
соціалістів – О.Макаренко. проголошення
самостійників (УПСС) незалежності
України
Українська С.Шемет, Проголошення
демократично- В.Шемет,В.Липинський незалежності
хліборобська партія України.Приватна
(УДХП) власність на землю.

1. Основні українські політичні партії (ТУП-ПСФ, УСДРП, УПСР,

УПСС) та їх лідери реорганізували та активізували діяльність своїх
політичних сил в умовах початку революції в Україні з метою «…
негайно, всіма силами й засобами утворювати автономію України;
вжити всіх заходів, щоб надати їй якнайбільшого авторитету, а
 остаточну санкцію перенести на Установчі збори всієї Росії». Тобто,
виступаючи за широку національну-територіальну автономію України
у складі Росії, вони хотіли отримати її якнайшвидше, але легально, з
рук Тимчасового уряду Росії.
2. Лише самостійники на чолі з Миколою Міхновським виступали за
проголошення незалежності України та будівництво окремої
суверенної держави. Побоюючись розбрату в українському
визвольному русі в умовах початку революції та створення УЦР вони
підкорилися більшості.
3. Більшовики були єдиною загальноросійською політичною партією, яка
поки-що не мала в Україні свого відповідника (аналога) та чітко не
визначилися зі своєю позицією. Однак чисельність більшовиків в
Україні стрімко зростала, зростав і їх вплив на робітників та залежність
від російського центру, особливо після повернення в Росію В.І. Леніна.
Це могло створити в найближчому майбутньому серйозні проблеми для
відновлення української державності.

2. Український національний конгрес та його рішення.

19 березня (1 квітня) 1917 р. ЦР організувала в Києві маніфестацію (100
тисяч осіб). На Софійській площі відбулося віче, де пролунали вимоги
скликання Установчих зборів та Українського національного конгресу
(з’їзду) з метою запровадження автономії.
Український національний конгрес проходив у Києві 6-8 (19-21) квітня
1917 р. Понад 900 делегатів представляли різноманітні організації: робітничі,
селянські, політичні (партії), військові, культурницькі. Були представники 9-
ти українських губерній, Кубані, Галичини, Буковини, Холмщини, Москви,
Петрограда та усіх фронтів.
Конгрес заслухав та обговорив низку доповідей (понад 300 виступів):
1) про принципи федералізму;
 2) про способи організації автономного устрою України;
3) про забезпечення прав національних меншин
Рішення національного конгресу:
1. Проголосив та прийняв постанову про необхідність домагання
від Тимчасового уряду Росії національно-територіальної автономії для
України і перебудови Російської держави на федеративну демократичну
республіку.
2. Визнав ЦР як революційний парламент і порушив питання про
невідкладну організацію Крайової Ради, тобто перетворення ЦР
на орган крайової влади з розширенням її кількісного складу на 15%, щоб
охопити представників усіх національних меншин.
3. Обрав новий склад ЦР зі 118 осіб (дві третини мандатів
одержували представники губерній і великих міст, а одну третину – політичні
партії).
4. Головою УЦР конгрес обрав М. Грушевського, заступниками –
В. Винниченка і С. Єфремов.
5. На перших організаційних зборах ЦР на пропозицію
М. Грушевського, ЦР обрала виконавчий орган – Комітет УЦР з 20 осіб,
пізніше перейменований в Малу Раду.
Підсумки до питання:
1. Щиро бажаючи, якнайшвидше запровадити автономію в Україні
легітимним шляхом, тобто отримати її з рук Тимчасового уряду Росії, ЦР у
своїх домаганнях до Тимчасового уряду потребувала всебічної підтримки
широких народних мас і тому організовувала маніфестації та народне віче,
які б від імені народу вимагали скликання Українського національного
конгресу з метою запровадження автономії.
2. Делегати конгресу представляли переважно всі регіони України,
навіть за її межами, та існуючі різноманітні політичні та громадські
організації, що давало їм право говорити від імені усього народу і вимагати
від Тимчасового уряду Росії широкої національно-територіальної автономії
для України, про що конгрес і прийняв постанову.
3. Рішенням конгресу ЦР визнавалася революційним парламентом,
їй пропонувалося перетворитися в орган крайової влади (Крайову Раду) з
включенням до неї представників усіх національних меншин. Конгрес оновив
склад ЦР, забезпечив представництво в ній усіх регіонів та політичних
партій, тобто надав їй легітимність і право домагатися автономії України не
лише від себе, а від імені усього народу.
В. Винниченко писав: « Конгрес був першим кроком відродження
нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним організуючим і
агітаційним засобом, він став першим підготовчим етапом у творенні як ідеї
Української держави, так і в частковому переведенні її в життя»

3. Українізація армії. Вільне козацтво.

Українізація армії – процес утворення українських національних
збройних формувань із частин російської армії в роки революції
Вільне козацтво – українські добровільні військово-міліційні
формування, створені для захисту інтересів народу й охорони правопорядку в
Україні в 1917-1918 рр.
1. Робота з таблицею.
Хронологічна таблиця по формуванню української армії.

Дата Подія
9 березня 1917 р. Перші збори українських офіцерів і солдатів російської армії
у Києві за ініціативою Миколи Міхновського. Прийнято
звернення до Тимчасового уряду з домаганнями національно-
територіальної автономії України і проголошено збори
Тимчасовою Українською Військовою Радою
16 березня 1917 р. Нарада військових київського гарнізону. Створено першу
військову організацію — Український військовий клуб імені
гетьмана Павла Полуботка. Ухвалено:
✔ розпочати створення національної армії,
 ✔ сформувати українські добровільні полки і
першому з них присвоїти назву — Перший Український
козачий ім. гетьмана Б. Хмельницького полк.
Утворено Український Військовий Організаційний Комітет,
що мав безпосередньо займатись формуванням національних
збройних сил
10 квітня 1917 р. Віче українських солдатів-фронтовиків у Києві. Ухвалено
рішення вимагати від Тимчасового уряду створення
української армії, виділення на фронті солдатів-українців в
окремі військові частини, формування в тилу полків, для яких
державною мовою була б українська
Квітень 1917 р. Утворення Української фронтової ради для військ Західного
фронту у Мінську на чолі з Симоном Петлюрою
Травень 1917 р. Формування Українського козачого імені гетьмана Б.
Хмельницького полку, командиром якого призначено
сотника Д. Путника-Гребенюка, згодом — підполковника
Юрія Капкана
Травень 1917 р. Перший Всеукраїнський військовий з’їзд. Утворено
Український Генеральний Військовий Комітет, який мав
здійснювати керівництво усім українським військовим рухом
Весна 1917 р. Утворення підрозділів Вільного козацтва