Тема 21.

Початок Української революції

Попередні поняття для засвоєння
Диктатура- необмежена влада однієї особи або групи осіб; здійснення керівництва за
допомогою репресивних заходів.
Курултай - у тюркських народів орган народного представництва, загальнонаціональний
з'їзд, під час якого вирішують найважливіші проблеми нації. Початково означав збори
князів, пізніше збори народу. Курултай кримськотатарського народу таємним
голосуванням призначає меджліс.
Більшовизм – російський різновид комуністичної ідеології, втілений у діяльності
РСДРП(б). Наріжним каменем більшовизму є вчення про диктатуру пролетаріату до
повної перемоги соціалізму. Єднання пролетарів усіх країн й утворення
комуністичного людства –головне завдання комуністів.
Установчі збори- представницька установа, створена громадянами на основі загального
виборчого права для встановлення форми правління і виробленння конституції.

1. Лютнева революція і Україна.

Лютнева демократична революція в Росії (лютий 1917) призвела до
повалення самодержавства - Миколи II зрікся престолу. Влада перейшла до Тимчасового
уряду, який мав існувати до Установчих зборів. На місцях влада здійснювалась
комісарами Т.у. Одночасно населення починає створювати ради робітничих і
солдатських депутатів, які перебували під впливом меншовиків, есерів, бундівців.
Ради стояли осторонь національної боротьби, оскільки пролетаріат був російським.
На Україні діяли загальноросійські партії: кадети (урядова партія,
партія крупної буржуазії), РПСР (есери), РСДРП (більшовики і меншовики), Бунд –
єврейська соціалістична організація, яка згодом ввійшла до РСДРП(б), в
національному питанні виступала за автономію України.
Більшовики (РСДРП(б)). Чисельність і вплив у 1917 р. були незначними.
Програма: 1. соціалістична революція → встановлення диктатури пролетаріату →
будівництво соціалізму. Відстала Росія у побудові соціалізму обіпреться на допомогу
розвинутого Заходу, де також у майбутньому відбудуться соц. революції; 2. лозунг
«Вся влада Радам!» – курс на витіснення з Рад інших партій і встановлення в них
єдиновладдя РСДРП. Нац. питання – РСДРП визнавала право націй на самовизначення,
але доцільнішим вважала не відокремлення націй бувшої Рос. імперії у самостійні
держави, а створення єдиної соціалістичної республіки. Більшість членів РСДРП на
Україні – росіяни і євреї. Вони не поділяли визвольних прагнень українців і
пропонували взагалі відмовитися від визнання права націй на самовизначення.

На Україні революцію зустріли радісно. Т.у. ліквідував обмеження на

об’єднання громадян у партії, на мітинги, демонстрації. Проте на глибокі соціально-
економічні перетворення до скликання Установчих зборів не наважився. Також Т.у.
ігнорував національне питання.
Назва
Лідери
Мета
Нац. питання
Укр. партія соціалістів-революціонерів (есерів) - УПСР
М.Грушевський,
Севрюк, Христюк
Наймасовіша партія в Україні
Соціалізація землі -ліквідація поміщицького землеволодіння, земля без викупу
селянам
Автономія у складі Росії
УСДРП
( есдеки)
В.Винниченко, С.Петлюра, Порш
Демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою
Автономія
 Укр. партія соціалістів-федералістів (есефи). Колишня ТУП
С.Єфремов.
Діяла в інтелігентських колах → не стала масовою
Глибокі зміни в н/г, збереження приватної власності на землю; встановлення в
Росії парламентської республіки
Автономія
Укр. демократично-хліборобська партія - УДХП
В.Липинський
С.Шемет
Традиційні цінності: приватна власність і хуторянське селянське господарство
Незалежн.

УПСС (соціалістів-самостійнників) УНП

М.Міхновський

Незалежн.

В'ячеслав Липинський - український політичний діяч,

історик,теоретик українського консерватизму. Один із організаторів УДХП. За
гетьманату - посол України в Австрії. Погляди Липинського: встановлення
конституційної монархії в традиційній гетьманській формі. Вважав, що справу
української державності завжди губила відсутність єдності між українцями. Тільки
власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території,
врятує її від економічного розпаду і кривавої анархії. Противник інтегрального
націоналізму. Ідея територіального патріотизму- усі громадяни, незалежно від їхньої
національності, мусять працювати над утворенням суверенної укр. держави.

2. Початок Укр. революції.

Привід Української революції – Лютнева революція. Характер – національно-
демократична. Мета – незалежність України. Події революції:
Березень 1917 – 100-тисячна демонстрація в Києві під блакитно-жовтими
прапорами і гаслами «Автономію Україні», «Федеративна республіка» – початок Укр.
революції.
4 (17) березня 1917 р - утворення Української Центральної Ради (УЦР).
Голова – М.Грушевський, заступники – В.Виничеко, С.Єфремов. З ініціативою утворення
УЦР виступили одночасно самостійники (УНП) і ТУП. Щоб уникнути розколу в
національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об’єднаного
органу. Самостійники пішли на об’єднання з автономістами-федералістами, бо
сподівались, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності
незалежності України. Т.ч., у складі УЦР існуватиме 2 течії: самостійники і
автономісти-федералісти. Політичний склад УЦР: УСДРП, УПСФ, УПСР, УПСС, УДХП, УНП.
Соціальний склад: інтелігенція, за переконаннями більшість – автономісти. Мета УЦР
– автономія Укр. у складі федеративної Росії. УЦР свідомо ухилялася від обговорення
гострих соціально-економічних питань, підхід до вирішення яких значно різнився →
послаблення з часом впливу УЦР.
6-8 квітня 1917 – Всеукраїнський Національний конгрес у Києві. 1 тис.
делегатів від партій, громадських організацій. Рішення: 1. зі складу Конгресу
обрано нову УЦР у кількості 115 чол. → зміна статусу УЦР: вона стала
загальнонаціональним представницьким органом (попередній склад був в основному
київським). 2. курс на здобуття Україною автономії.
Початок українізації армії. Ініціатива утворення українських військових
частин належала самостійникам (Міхновському). Перша – полк ім. Б.Хмельницького –
утворилась у 1917. УЦР боялась через українізацію армії конфлікту з Т.у., тому
поставила цей процес під свій контроль: скликала I Всеукраїнський військовий з’їзд,
на якому утворила Генеральний військовий комітет, який працював у контакті з
російським Генеральним штабом. Очолив комітет С.Петлюра (автономіст), а самостійник
Міхновський – лише один з 18 його членів.
Для збереження порядку на місцях в умовах наростання анархії,
населення почало утворювати загони самооборони – Вільне козацтво.

3. I Універсал УЦР 10 (23) червня 1917 (автор – В.Винниченко)

Всеукраїнський Національний конгрес доручив УЦР добиватися від Т.у.
автономії України → УЦР відрядила до Петрограда делегацію на чолі з В.Винниченком.
Делегація передала Т.у. документи, міністри взяли їх і забули → делегація
повернулась в Київ. Скоро прийшла відповідь Т.у. – відмова. Тим часом у Києві
відкрився II Всеукраїнський військовий з’їзд. Вони заприсяглися на Софіївському
майдані не повертатися до своїх частин без визнання автономії → 10 (23) червня 1917
I Універсал УЦР (виголосив Винниченко):
1.проголошено автономію України у складі Росії. УЦР – вищий орган влади в Україні
до скликання Всенародних укр. зборів.
2. заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях.
Створення укр. державної скарбниці за рахунок спеціального податку з населення «на
розбудову держави».
3.участь усіх національностей у державотворчих процесах в Україні.
4.необхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землею
належало б винятково народові України.
15 червня 1917 створено укр. уряд – Генеральний Секретаріат (8
секретарів: внутрішніх справ – Христюк, військових справ – Петлюра, міжнаціональних
справ – С.Єфремов). Голова уряду – В.Винниченко. УСДРП, УПСР, УПСФ.
Історичне значення I Універсалу: подальше піднесення революції,
зростання авторитету УЦР; розгортання державотворчих процесів в Україні;
універсал виявив позицію різних політичних сил щодо укр. державності.

4. II Універсал – 3 (16) липня 1917 р.

Російські есери, меншовики назвали I Універсал безглуздим вчинком.
Тільки більшовики, щоб нажити на конфлікті Т.у. і УЦР політичний капітал, назвали
вимоги автономії найскромнішими і найзаконнішими.
Т.у.: I Універсал – прояв сепаратизму, злочин, німецька інтрига. Але в
червні 1917 Т.у. переживав кризу через провал наступу на фронті, тому змушений був
мирно врегулювати ситуацію з універсалом. До Києва прибула делегація міністрів
Т.у. (Керенський, Терещенко, Церетелі). Результати домовленостей з міністрами Т.у.
Центральна рада оформила як II Універсал – 3 (16) липня 1917 р.:
1.визнання УЦР вищим органом влади в Україні, поповнення її складу представниками
нац. меншин; Генеральний Секретаріат – «найвищий крайовий орган управління на
Україні», його склад затверджувався Т.у.;
2.відмова від самочинного проголошення автономії до скликання Всеросійських
Установчих зборів, тобто Т.у. визнав теоретичну можливість отримання Україною
автономії;
3.формування укр. військових частин під контролем рос. командування.
Цінність укладеної угоди знищувалась тим, що не окреслювалася
територія, на яку мала поширюватися влада УЦР і Генерального Секретаріату, не
визначались повноваження укр. уряду. В липні склад УЦР збільшився до 822 осіб.
Вона об’єднала більшість громадських організацій і стала крайовим органом влади.
Історичне значення II Універсалу: 1.продовження курсу УЦР на досягнення
автономії. Намагання УЦР розв’язувати суперечливі питання легітимним, демократичним
шляхом.
2.Виявлення негативного ставлення Т.у., рос. партій до питання укр. автономії, не
зважаючи на їхні попередні заяви – 3 міністри-кадети виступили проти надання
Україні автономії і вийшли з Т.у.

5. Виступ самостійників 4-5 липня 1917.

Самостійники засудили II Універсал, яким УЦР відмовлялася від
проголошеної в I Універсалі автономії. Ударною силою повстання став II полк ім.
П.Полуботка, 5 тис. вояків. В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до приміщення УЦР,
щоб примусити її проголосити самостійність України. УЦР їх не підтримала. Т.у.
придушив виступ: полуботківців і Міхновського відправлено на фронт.

6. Події липня-вересня 1917

Липневий компроміс УЦР і Т.у. виявився нетривалим. Т.у. відкинув
Статут Генерального Секретаріату, розроблений УЦР, і натомість надіслав «Тимчасову
інструкцію Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні» (липень
1917): говориться не про автономію України, а лише про місцеве врядування.
Генеральний Секретаріат – місцевий орган Т.у. і затверджувався Тимчасовим урядом.
Влада Ген.Секр. поширюється на 5 губерній з 9: Київську, Волинську, Подільську,
Полтавську, частину Чернігівської. У віданні Т.у. військові, судові справи, шляхи
сполучення, пошта, телеграф. УЦР фактично позбавляється законодавчих прав. Після
бурхливих дебатів УЦР прийняла документ до відома.
Серпень – Корніловський заколот – спроба Верховного головнокомандувача
генерала Корнілова встановити військову диктатуру в Росії. Заколот в Україні не був
підтриманий. Створений комітет з охорони революції, який блокував штаби офіцерства,
брав під контроль залізничні вузли. Найбільш рішуче заколотникам протистояли
більшовики → більшовизація рад, здебільшого на Донбасі.
У вересні УЦР почала підготовку до Українських установчих зборів,
оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі 9 її
губерній (без Криму) → Т.у. розпочав судовий процес проти Генерального
Секретаріату. Члени Ген. Секр. були викликані до Петрограду нібито для переговорів.
Від ув’язнення їх врятувало падіння Т.у. у жовтні 1917.

7. III Універсал УЦР – 7 (20) листопада 1917

25 жовтня (7 листопада) 1917 – більшовицький переворот у Петрограді: Т.
у. повалено; II Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів утворив
новий російський уряд – Раду народних комісарів (РНК) на чолі з Леніним; прийняв
декрет про мир (початок переговорів про вихід Росії з I світової) і про землю
(земля –селянам); курс на побудову в Росії комунізму.
В жовтні більшовики спробували збройним шляхом захопити владу в
Києві. Т.у. програв, але за домовленістю, Київ залишився за УЦР. УЦР засудила
більшовицький переворот → III Універсал УЦР 7 (20) листопада 1917:
1.утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономної у складі
федеративної не більшовицької Росії. УЦР – вищий законодавчий, а Ген. Секретаріат –
вищий виконавчий органи до скликання Українських установчих зборів. Ідея
проголошення УНР належить Грушевському.
2.включення до УНР 9 губерній (без Криму);
3.курс на заключення миру, початок мирних переговорів з Німеччиною;
4.скасування смертної кари, амністія політичним в'язням; демократичні свободи;
право національним меншинам на національно-територіальну автономію у складі УНР;
5.визначення дня виборів і скликання Українських установчих зборів 22 січня 1918 р.
(Збори так і не були скликані).
6.скасування поміщицького, церковного землеволодіння. Земля без викупу селянам (до
Установчих зборів землею розпоряджатимуться земельні комітети, обрані народом);
7.8-год. робочий день; встановлення державного контролю над виробництвом.
 Універсал був виголошений на Софійській площі. Історичне значення III Універсалу:
утворення укр. держави; закладення основ демократичного устрою УНР; суперечливе
становище: УНР – складова Росії, але УНР не визвала РНК як легітимний уряд Росії;
УЦР не реалізувала програму реформ, накреслену III Універсалом.

8.Прорахунки УЦР у внутрішній політиці:

не налагодила ефективне управління в Україні, не забезпечила міста
продовольством, не домоглася порядку й законності, не провела аграрну реформу; не
створила дієвої вертикалі органів влади.
Прорахунки у воєнній політиці. Укр. військові частини готові були
заприсягтися на вірність УЦР, але лідери УЦР з недовір’ям ставилися до військових,
вважали, що революція взагалі призведе до ліквідації армії → УЦР втратила масову
підтримку військових.
Прорахунки УЦР у зовнішній політиці:
Антанта підтримувала білогвардійців, які хотіли зберегти неподільну Росію
і повернути її до добільшовицьких порядків, поваливши владу РСДРП(б). Але щоб
утримати УНР від переговорів про мир і союз з Німеччиною, Антанта визнала уряд УНР.
Реальної допомоги не надала.
УЦР недооцінила більшовиків, вважаючи, що вони приречені на швидку
поразку.

9. Перша війна радянської Росії з УНР ( грудень 1917-лютий 1918)

Грудень 1917 - Всеукраїнський з’їзд рад у Києві, на якому більшовики
сподівалися проголосити радянську владу в Україні. Але з’їзд висловив цілковиту
довіру УЦР і Генеральному Секретаріатові. Т.ч., здійснити мирний переворот в
Україні більшовикам не вдалося → 4 грудня – ультиматум РНК РСФРР Центральній
Раді, підписаний Леніним і Троцьким: 1.визнання більшовиками УНР, її права
самовизначатись;
2.невизнання УЦР як представника трудящих мас, тому що УЦР ігнорує «Радянську
владу на Україні». Коли УЦР визнає рад. владу, тоді РНК визнає УЦР. Тобто фактично
УЦР повинна саморозпуститись.
3. вимога не пропускати через Україну на Дон військові частини з фронту, які йшли
для підтримки антибільшовицького повстання генерала Каледіна на Дону.
4.вимога припинити спроби роззброєння на території України рад. полків Червоної
гвардії.
Якщо протягом 2 днів УЦР не виконає умови ультиматуму – війна.

УЦР ультиматум відхилила. Рос. армія раптовим ударом захоплює Харків,

який стає головним більшовицьким центром в Україні. У Харків переїхали більшовики-
делегати Київського з’їзду рад, об’єдналися з делегатами обласного з’їзду рад
Донбасу та Криворіжжя і «відновили» роботу Всеукраїнського з’їзду рад, оголосили
себе представниками усього укр. народу (хоча на Харківському з’їзді було
представлено менше 1/3 наявних в Україні рад). 12 грудня 1917 – Всеукраїнський
з’їзд у Харкові проголосив Україну радянською республікою і створив вищий орган
радянської влади – Центральний виконавчий комітет (ЦВК), у складі якого були тільки
більшовики і перший радянський уряд УНР – Народний Секретаріат. Назву України – УНР
- не змінили. УНР проголошена федеративною частиною Російської Республіки.

Далі загальний наступ більшовицької армії в Україні відбувався з 3

напрямків: з Харкова, Гомеля (Білорусь), і Брянська (Росія). Армія УНР чисельно не
поступалась Червоній армії, але була розпорошена по всій території України. У
складі Ч.А. на Київ наступали кілька укр. частин, що повинно було засвідчити, що це
укр. рад. армія, а не рос. У Бахмачі всі 3 рос. армії з’єдналися під
командуванням Муравйова і рушили вздовж залізничного шляху, що зв’язував Бахмач і
Київ. Одночасно на Київ рушили збільшовизовані частини з фронту. Також київські
більшовики підняли збройне повстання на заводі «Арсенал», яке УЦР придушила.
16 (29) січня 1918 р. – бій під станцією Крути. Юнкери військової
школи ім. Б.Хмельницького, студенти Університету св. Володимира, старшокласники
Кирило-Мефодіївської гімназії (420 осіб). У більшовиків – 5600 чол. Захисники Крут
відступили у напрямі до Києва, руйнуючи за собою залізничну колію. Невеликий загін
студентів потрапив у полон і були розстріляні.
Муравйов 5 діб обстрілював Київ з важких гармат. 29 січня 1918
більшовики взяли Київ. Почався «червоний терор». На початку лютого 1918 більшовики
захопили більшу частину України і Криму. УЦР переїхала до Житомира. Т.ч., перша
війна рад. Росії з УНР закінчилась поразкою УНР.
1918 р. – більшовики провели вибори до Установчих зборів в надії
легалізувати свою владу в Росії. Але по Росії вони отримали 22% голосів, в Україні
– 10,5 %, тому перший же день більшовики покинули залу засідань, і оголосили про
розпуск «антинародних Установчих зборів».

10. Перша спроба радянізації України (січень-лютий 1918).

Знищення старого державного апарату й утворення органів радянської влади:
ЦВК рад України та Народний Секретаріат як вищі органи влади, на місцях – ради
робітничих, солдатських і селянських депутатів. Створення робітничо-селянської
армії України – Червоного козацтва.
Націоналізація великих промислових підприємств. Підпорядкування
промисловості України Вищій Раді Народного Господарства (ВРНГ) Росії; поширення на
Україну Декрету про землю, вивезення хліба з України до Росії;
Політика розчленування території України на регіональні «республіки»:
Донецько-Криворізьку, Одеську, Таврійську. Частина укр. земель увійшла до Донської
республіки.
Червоний терор. Тільки в Києві було розстріляно без суду 5 тис. чол.

11. IV Універсал – 9 (22) січня 1918. Причина: необхідність УНР самостійно

виступити на мирних переговорах Німеччини і Росії у Брест-Литовську, які вже
почались. Зміст Універсалу:
1. проголошення УНР самостійною, незалежною державою, влада в УНР належить народу;
перетворення Генерального Секретаріату на Раду Народних міністрів. Цілковитий
розпуск постійної армії та організація замість неї народної міліції.
2. бажання жити з усіма сусідніми державами «у згоді та приязні»;
3. початок самостійних мирних переговорів з Німеччиною; заклик до боротьби з
більшовиками;
4.обрання народних рад – органів місцевого самоврядування; підтверджувались
демократичні свободи, проголошені III Універсалом;
5.програма соціально-економічних реформ: встановлено термін передачі соціалізованої
землі – до початку весняних робіт, боротьба з безробіттям, державний контроль над
банками, державна монополія на зовнішню торгівлю.

12. Кримсько-татарський національний рух.

Після Лютневої революції 1917 р. в Росії політичні організації Криму
виходять з підпілля, серед народу ведеться відкрита пропаганда за національне
відродження.
У березні 1917 року в Сімферополі відбувається перший Всекримський мусульманський
з'їзд, на якому засновано Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет.
Головою комітету обрано Номана Челебіджихана. Одночасно Челебіджихан стає першим
муфтієм (вища духовна особа у мусульман) мусульман Криму, Литви, Польщі та
Білорусії. Виходить газета «Міллет» («Нація») кримськотатарською мовою та «Голос
татар» - російською. Т.у. заарештовує Челебіджихана, але через протести татар
змушений відпустити.
Листопад 1917 р. - I Курултай кримськотатарського народу затверджує
Конституцію і проголошує створення Кримської Народної Республіки. Номан
Челебіджихан стає головою уряду - Директорії КНР. Січень 1918 р.- більшовики
повалили Кримськотатарський уряд і встановили контроль над Кримом. Номан
Челебіджихан розстріляний більшовиками, його тіло кинули в Чорне море. Слова його
вірша «Я присягнувся!» стали сьогодні національним гімном кримських татар.

13. Кримська операція (квітень 1918).

Попри пропозиції німців у ході Берестейських переговорів включити Крим
до сфери національних інтересів УНР, українська делегація цього не зробила,
аргументуючи свою відмову правом кримськотатарського народу на самовизначення.
Однак згодом уряд УНР вирішив провести військову операцію. Квітень 1918 р. -
військовий похід спеціальної групи Армії УНР на чолі з полковником Петром
Болбочаном на Крим проти більшовиків з метою встановлення на півострові
української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту. Операція проходила
успішно, однак далі, через політичний конфлікт між керівництвом УНР і Німеччиною
війська УНР були змушені полишити Крим, не дійшовши до Севастополя, як це було
передбачено початковим планом.
Петро Болбочан - полковник Армії УНР. Брав участь у формуванні 1-го
Українського полку імені Богдана Хмельницького з частин російської армії. 1918
року призначений командиром Кримської групи Армії УНР та здійснив Кримський похід.
Через його військові успіхи у боротьбі з Червоною армією за Петра Болбочана
(«живого чи мертвого») більшовики обіцяли винагороду. Запорізький корпус під
командуванням Болбочана, корпус Січових Стрільців Євгена Коновальця були основою
армії УНР. Згодом Болбочана Директорія звинуватила у широкомасштабній змові з метою
державного перевороту в умовах військового часу. Вирок - смертна кара.

Тема 22. Розгортанння Української революції. Боротьба за відновлення державності.

(1918-1921) 1 ч.
Попередні поняття для засвоєння

Інтервенція - насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи

іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності, або політичної
незалежності.
Отаманщина - наявність на певній території великої кількості партизанських загонів
на чолі зі своїми отаманами (командирами), які фактично здійснюють владу на місцях
в умовах відсутності чи недостатньої міці централізованого апарату державної влади.

1. Брестський (Берестейський) мир

УЦР бажала зближення з Антантою, яка перемагала у війні. Але Антанта
була налаштована вороже до УНР, не бажала розчленування Росії → УЦР пішла на
зближення з Нім. і А.-У. На переговори у Брест-Литовськ прибула укр. делегація.
Більшовики спробували замінити її представниками радянської України, але після
проголошення IV Універсалу Німеччина визнала делегацію УЦР єдиним повноважним
представником України.
27 січня (9 лютого) 1918 підписано Берестейський мирний договір між
УНР та державами Четверного союзу:
1.завершення стану війни, відмова від взаємних матеріальних і
територіальних претензій; поновлення довоєнних кордонів між Україною та А.-У. За
окремою секретною домовленістю – обіцянка А.-У. створити зі Сх. Галичини і Буковини
один «коронний край» із широкою автономією.
2.Німеччина стає союзником і бере зобов’язання допомогти УЦР очистити
Україну від більшовицьких військ; надає кредит Україні, постачає їй промислове
обладнання.
3.Зобов’язання України надати країнам Четверного союзу с/г продукцію (60
млн. пудів хліба, 400 млн. штук яєць, 3 млн. пудів цукру …)
 Значення Берест. договору: визнання УНР на міжнародній арені, створення
передумов для звільнення України від більшовиків; залежність від Німеччини.
Договір унеможливив розвиток відносин з Антантою, яка вийшла переможцем у Першій
світовій війні і стала лідером у повоєнній Європі. Залишивишиь сам на сам у
боротьбі за незалежність з білою і червоною Росіями, Україна зазнала поразки.

Наступ армії Четверного союзу та військ УЦР → УЦР повертається до

Києва. Але населення зустрічає її (після пережитого червоного терору) без особливої
радості. Німці також були незадоволені УЦР, її неспроможністю навести порядок в
країні, налагодити постачання с/г продукції в Німеччину → почалось втручання німців
у внутрішні справи УНР (закон про повний засів земельних площ, запровадження
військово-політичних судів для українців, роззброєння дивізії синьожупанників).
Останні рішення УЦР: запровадження григоріанського календаря; введення
національної валюти – гривні; затвердження державного герба – тризуба; закон про
громадянство; скасування приватної власності на землю та прийняття закону про
землю, за яким передбачалась соціалізація землі. 29 квітня 1918 на своєму
останньому засіданні УЦР ухвалила Конституцію УНР і обрала президентом УНР
М.Грушевського.

2. Гетьманський переворот (29 квітня 1918). Гетьманат Скоропадського – 29 квітня

1918 - 14 грудня 1918
29 квітня 1918 – Всеукраїнський хліборобський конгрес (поміщики)
передав владу в УНР генералу Павлу Скоропадському. При співчутливому до себе
ставленні німців, прибічники Скоропадського захопили державні установи і
Скоропадський проголосив себе гетьманом. Внутрішня політика:
УНР перетворена на Українську державу монархічного типу на чолі з
гетьманом., який зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу і судову владу, був
головнокомандувачем армії. Рада міністрів (уряд) була створена Скоропадським з
чиновників, що були передусім фахівцями, а не політичними діячами → налагоджено
роботу державного механізму. Це були колишні царські чиновники – фахові, але
байдужі до ідеї незалежної укр. держави. Тому представники соціалістичних партій,
котрих було запрошено до роботи в уряді, скоро вийшли з нього і перейшли в
опозицію до режиму Скоропадського.
Скоропадський відмовився від соціалістичних ідей УЦР, переслідував
більшовиків, заборонив мітинги, маніфестації.
Орієнтувався на інтереси заможних верств населення. Націоналізовані
підприємства повернено власникам, обмежено свободи робітників (замість 8-год.
робочого дня -12 год., заборона страйків), дозволено локаути (локаут – тимчасова
зупинка роботи підприємства власником з одночасним припиненням виплати заробітної
плати працівникам з метою вчинення на них тиску). Відновлення приватної власності
на землю. Поміщики повернулися (часто за допомогою німців) у свої маєтки і вимагали
від селян повернути їхнє майно, виплатити борги → наростання селянського
повстанського руху проти режиму Скоропадського. У перспективі гетьман планував
обмеження розмірів земельних ділянок 25 га й наділення землею малоземельних селян;
виступав за створення широкого прошарку заможних селян-власників.
Початок створення регулярної укр. армії: дивізії синьожупанників,
сірожупанників, сердюцька добровольча дивізія, загальною чисельністю 65 тис.
вояків.
Національно-культурна політика (найвдаліша): визнання укр. мови
державною, українізація освіти (укр. кафедри у 3-х університетах), відкрито 2
університети (Київ, Кам’янець-Подільський), 150 укр. гімназій. Листопад 1918 -
засновано Українську Академію Наук (УАН). Очолив УАН В.Вернадський. Утворено
національний архів, історичний музей, галерею мистецтв, театр драми та опери,
державну капелу та симфонічний оркестр.
Зовнішня політика:
Встановлення дипломатичних відносин з 12 країнами. Пріоритет у
зовнішніх відносинах надавався Німеччині, яка активно втручалася у внутрішні справи
України.
РСФРР за умовами Брестського мирного договору зобов’язувалась визнати
незалежність України і укласти з нею мирний договір → підписано тільки перемир’я з
РСФРР, бо у питанні делімітації кордонів сторони не дійшли згоди через
територіальні претензії Росії.
Дипломатична боротьба за повернення укр. територій, які залишилися за
межами України. За Брестським договором Холмщина і Підляшшя відходили Україні, але
Польща ці землі окупувала. Почались переговори про форму об’єднання Криму з
Україною (там до влади прийшли більшовики). Питання про Бессарабію, яку анексувала
Румунія, було відкладене на майбутнє.
14 листопада 1918 – грамота Скоропадського, яка проголошувала відмову
від самостійності Української держави і курс на федерацію з майбутньою не
більшовицькою Росією. Переорієнтацією з Німеччини на Росію і наголосом на спільній
(разом з Добровольчою армією Денікіна) боротьбі проти більшовизму гетьман
сподівався здобути прихильність Антанти. Соціалістичні партії розцінили грамоту як
зраду інтересів України.
Причини падіння гетьманату Скоропадського:
Залежність Української держави від австро-німецьких військ, відновлення
старих порядків (приватної власності, 12-год. роб. дня) → боротьба селян і
робітників з окупантами і гетьманським режимом.
Вузька соціальна база (буржуазія, поміщики, заможні селяни).
Відсутність дієздатної укр. армії.
Опозиція гетьману: укр. соціалістичні партії, укр. більшовики, робітники і
селянство. Конфронтація гетьмана майже з усіма політичними партіями.
Поразка Німеччини у I світовій → втрата Скоропадським опори і гаранта
стабільності, яким була Німеччина.
Грамота 14 листопада 1918 про федерацію з не більшовицькою Росією. Вже
перебуваючи в еміграції, Скоропадський визнав її своєю помилкою.

3. Утворення Директорії та повалення гетьманського режиму.

Антигетьманська опозиція утворила Український Національний союз (УНС) на
чолі з В.Винниченком. У ніч на 14 листопада 1918 у Києві УНС утворила Директорію у
складі 5 осіб для керівництва повстанням проти гетьмана (Винниченко, Петлюра,
Андрієвський, Швець, Макаренко). Голова – Винниченко. Збройні сили Директорії
очолив С.Петлюра. 15 листопада 1918 – початок антигетьманського повстання: виступ
січових стрільців у Білій Церкві. Вирішальний бій з гетьманськими військами
відбувся під Мотовилівкою. Поразка гетьманських військ, перехід значної їх частини
на бік повстанців. 14 грудня 1918 – вступ до Києва військ Директорії; гетьман
зрікся влади й виїхав до Німеччини.

4. Внутрішня політика Директорії:

Відновлення УНР. Директорія – тимчасовий орган до скликання Трудового
конгресу України. Трудовий конгрес (січень 1919, Київ) прийняв Конституцію УНР,
висловився проти встановлення радянської влади в Україні і, оскільки вже йшла друга
війна з більшовицькою Росією, то передав усю повноту влади Директорії, а функції
голови держави В.Винниченку. Уряд – Раду народних міністрів - очолив Чехівський.
На місцях – губернські і повітові трудові ради. Вертикаль влади не буде створена.
Наростало особисте суперництво між Винниченком і Петлюрою, вплив якого
невпинно зростав. Однак реальна влада на місцях належала отаманам
напівпартизанських загонів, з яких складалися збройні сили УНР. Ці загони воліли
воювати біля рідних осель, а у випадку невдачі розпорошувались без бою →
наростання анархії.
За відсутності боєздатної армії Головний отаман Петлюра призначав
отаманами армії УНР будь-кого, хто міг та прагнув боротися з більшовиками. Не було
ніякого контролю над отаманами. Отамани Григор’єв і Зелений заявили про перехід до
більшовиків і почали партизанську боротьбу проти Директорії. Петлюра провів реформу
армії, боровся з отаманщиною, але марно.
 Директорія заборонила вживання російської мови, позбавила експлуататорів
права голосу → підприємці, поміщики, духовенство, інтелігенція відвернулись від
Директорії. В умовах отаманщини величезних масштабів набули єврейські погроми, які
Директорія не змога зупинити.
Соціально-економічна політика Директорії залишалася декларацією добрих
намірів. Проголошено аграрну реформу - конфіскацію поміщицьких земель, але термін і
порядок розподілу землі селянам не визначалися. На малоземельному Правобережжі
Польща домоглася від Директорії визнання за поміщиками польського походження
статусу іноземних, у зв'язку з чим їхня власність стала недоторканою. Проголошені
8-год. робочий день та встановлення робітничого контролю на підприємствах теж
залишилися лише на папері – отамани на місцях придушували робітничі страйки,
розганяли профспілки.
Серед членів Директорії не було згоди щодо зовнішньої політики.
Винниченко і Чехівський прагнули порозуміння з Москвою, а Петлюра стояв за
зближенння з Антантою. Однак швидко стало зрозуміло, що обидва напрямки зовнішньої
політики є однаково безперспективними.

5. Інтервенція Антанти (листопад 1918 – квітень1919)

Капітуляція Німеччини у I світовій → листопад 1918 РСФРР анулювала
Брестський договір і почала підготовку до вторгнення в Україну. Антанта такі дії
РСФРР передбачала, тому сама почала інтервенцію в Україну, щоб перешкодити
захопленню її більшовиками і допомогти білогвардійцям Денікіна відновити «єдину і
неділиму Росію».
На Чорноморське узбережжя висадилися англо-французькі війська.
Директорія, сподіваючись на підтримку Антанти у боротьбі з більшовиками, виконала
її вимогу і вилучила зі свого складу представників соціалістичних партій:
Винниченко вийшов з Директорії (був проти співпраці з Антантою) і передав
повноваження голови Петлюрі; у відставку також пішов голова Ради народних міністрів
– соціаліст Чехівський. Але сподівання Директорії на Антанту були марними - в
умовах наростаючої анархії війська Антанти спромоглися зайняти лише вузьку смугу
чорноморського узбережжя, а в квітні 1919 зовсім покинули порти України.

6. Друга війна з радянською Росією (грудень 1918 – червень 1919).

Січень 1919 – захоплення більшовиками Харкова, куди переїхав створений
ними у Москві Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Директорія надіслала
РНК ультиматум з вимогою припинення воєнних дій та негайного виведення рос. військ
із території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою
війська Директорії та українського радянського уряду, а російських військ на
Україні немає.
Рос. військами командував В.Антонов-Овсієнко. Поразка УНР. Директорія
перебралась у Жмеринку. Через складну ситуацію в країні влітку 1919 р. Петлюра
оголошений Директорією диктатором УНР.

7. ЗУНР (13 листопада 1918 – липень 1919).

Маніфест а.-у. імператора про перебудову держави на федерацію →
утворення у Львові Української Національної Ради (мета - Українська держава на укр.
землях А.-У.). Водночас поляки прагнули встановити контроль над Галичиною, тому
створили Польську Ліквідаційну Комісію, якій австрійський намісник Галичини 1
листопада 1918 повинен був передати владу у Галичині. Щоб не допустити цього, в ніч
на 1 листопада 1918 збройні загони Національної ради зайняли Львів, а потім – усю
Сх. Галичину. Повстання українців очолив cотник УСС Дмитро Вітовський. Ця подія
називається Листопадовий зрив. Саме Листопадовий зрив спричинив проголошення
Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) та україно-польську війну за
західноукраїнські землі.
13 листопада 1918 утворено ЗУНР. Президентом ЗУНР став голова
Національної Ради Євген Петрушевич. Уряд ЗУНР – Державний Секретаріат на чолі з К.
Левицьким. Політичні партії, що входили до Національні Ради були далекі від
соціалізму.
Внутрішня політика ЗУНР:
Створення дієвих органів влади в центрі та на місцях (влада мала
авторитет серед українців).
Закон про громадянство, проголошення укр. мови державною; закон про
національні меншини, що гарантував їм 30% місць у майбутньому парламенті, школи з
рідною мовою. Державна символіка ЗУНР: герб - золотий лев на синьому щиті, синьо-
жовтий прапор.
Соціально-економічна політика: А)земельна реформа (великі приватні
землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріювались й розділялись між
селянами); Б) 8-годинний робочий день; В)запровадження національної валюти –
гривні та карбованця; Г)для подолання економічної кризи введена державна монополія
на продаж зерна, цукру, спирту, заборонено вивіз нафти.
Створення УГА (Українська галицька армія), її основа – легіон УСС.
Перший командир УГА – Д.Вітовський.
Зовнішня політика: А)ЗУНР звернулась за допомогою до президента США
Вільсона, але марно; Б) 22 січня 1919 – проголошення у Києві на Софіївському
майдані Акта злуки УНР і ЗУНР. Не був реалізований, але мав велике значення для
збереження ідеї соборності України. ЗУНР у складі УНР мала назву ЗоУНР ( Західна
область УНР), Є.Петрушевич стає 6-м членом Директорії.

8.Україно-польська війна 1918-1919.

Причина – відроджена Польща заявила свої претензії на всю Галичину,
польська армія увійшла у Сх. Галичину і спрямувала головний удар на Львів → Львів
упав, уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. Франція прагнула зміцнення Польщі як буфера
між Європою і більшовицькою Росією → переправила у Польщу 80-тис. армію польських
добровольців під командуванням генерала Галлера – переломний момент війни. УГА
відступила на сх. до р.Збруч. Червень 1919 – через складну ситуацію в країні вся
влада передана Є.Петрушевичу. Він оголошений диктатором ЗУНР.
Червень 1919 – Чортківська офензива – наступальна операція, в ході якої
25 тис. укр. вояків примусили відступити 100- тисячну польську армію → патріотичне
піднесення. Але нестача зброї, боєприпасів. Водночас польські війська постачалися
Антантою → у липні УГА перейшла Збруч і об’єдналася з Армією УНР. Вся територія
ЗУНР окупована П. В червні 1919 П., заручившись підтримкою Франції, отримала право
на окупацію Сх. Галичини.
Причини падіння ЗУНР: непослідовність і поміркованість внутрішньої
політики ЗУНР; війна з П.; міжнародна ізоляція ЗУНР; поглинення її території
різними країнами (Сх. Галичина → П., Пн. Буковина → Румунії; Закарпаття →
Чехословаччині).

8. Український національний рух на Буковині та Закарпатті

В жовтні 1918 у Чернівцях створено Крайовий комітет на чолі з
О.Поповичем, що почав перебирати владу в імперської адміністрації. Комітет провів
Буковинське народне віче (до 10 тис. учасників), яке прийняло рішення приєднати Пн.
Буковину до ЗУНР. Але вже у листопаді 1918 р. Румунія ввела свої війська на
Буковину.
На початку 1919 з дозволу Антанти Чехо-Словаччина зайняла зайняла зх.
частину Закарпаття, а Румунія – пд.-зх. За Сен-Жерменським договором 1919
Закарпаття залишалося за Чехо-Словаччиною.

Тема 22. Розгортанння Української революції. Боротьба за відновлення державності.

(1918-1921) 2 ч.
Попередні поняття для засвоєння:
Автокефальна церква - православна церква, яка має цілковиту самостійність у
розв'язанні організаційних і культових питань.
Воєнний комунізм – здійснювані більшовиками соціально-економічні перетворення з
метою якнайшвидше побудувати комуністичний лад. У березні 1921 р., коли ця політика
провалилася, Ленін з метою маскування провалу назвав її воєнним комунізмом, тобто
політикою, нав'язаною війною.

1. Формування комуністичного режиму.

1. Офіційна назва України у 1919-1936 рр. - УСРР (Українська Соціалістична
Радянська Республіка); столиця – Харків.
2. 1919 – III Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові прийняв першу Конституцію УСРР, за
якою найвища влада – Всеукраїнський з’їзд рад, між з’їздами - Всеукраїнський
Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Виконавча влада - РНК (Х.Раковський).
Утворено Надзвичайну комісію (ЧК) для боротьби з контрреволюцією (противниками
режиму). Вся влада в руках ЦК КП(б)У. Місцеві органи влади: революційні комітети
(ревкоми). Прапор: червоний з золотими ініціалами «УСРР».
3. 1919 р. для веденння спільної «оборонної соціалістичної війни» з білогвардійцями
РСФРР і УСРР об’єднали військове командування, ради н/г, залізничне управління,
наркомати фінансів і праці → утворення «воєнно-політичного союзу» РСФРР і УСРР.

2. 1919-1920 – політика «воєнного комунізму». Методи «в.к.» - «червоний терор»,

жорстка централізація управління економікою, реквізиції, конфіскації майна,
примусова праця «буржуазних елементів». Основні заходи «в. к.» у промисловості:
- націоналізація підприємств, державний контроль над виробництвом;
- мілітаризація праці, уведення загальної трудової повинності; натуралізація оплати
праці (продовольством і предметами широкого вжитку);
- зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працівників.
У с/г:
- продрозкладка (вилучення «надлишків» продовольства у селян), створено продзагони
для вилучення продовольства у селян;
- запровадження кругової поруки;
- спроба запровадження колективних господарств – комун;
- державна монополія на продаж та заготівлю хліба.
Торгівля і фінанси:
- заборона вільної торгівлі;
-спроба ліквідувати товарно-грошові відносини; перехід до прямого товарообміну;
скасування грошей (але повністю це здійснити не вдалось → «троди»);
-скасування оплати за паливо, житло, транспорт; карткова системи постачання
міського населення.
Наслідки «в.к.»: поглиблення економічної кризи, інфляція, падіння
матеріального рівня життя населення → розгортання повстанського руху проти
більшовиків (отамани Зелений, Махно, Григор’єв). Найбільш масштабним було повстання
отамана М.Григор’єва у 1919 р. Спочатку Григор’єв був на боці більшовиків і
блискавично витіснив війська Антанти з півдня України. Але політика «в.к.» змінює
настрої селян → Григор’єв звернувся з маніфестом «До українського народу», в якому
закликав боротися проти комун, надзвичайки і комісарів. З великими труднощами
Раковському вдалося розгромити григор’євців.

3. Воєнні дії на Україні в другій половині 1919

Бойові дії на Півдні та Лівобережжі. Весна 1919 – початок наступу
Денікіна на Україні → більшовики втратили Донбас, Харків, Катеринослав, Миколаїв,
Одесу. Денікінський окупаційний режим: створено 3 області – Харківську, Київську,
Новоросійську на чолі з генерал-губернаторами з необмеженими повноваженнями;
встановлено терористичну диктатуру, «білий терор»; відновлено поміщицьке
землеволодіння та царське законодавство; встановлено податок на потреби армії;
заборонено укр. мову; припинено діяльність УАН; організація єврейських погромів (бо
серед більшовиків було багато євреїв) → розгортання партизанського руху
(радянського, петлюрівського, махновського).
 Бойові дії на Правобережжі. Армія УНР і УГА об’єднались для спільної
боротьби з більшовиками і білогвардійцями. Але справжньої консолідації не відбулося
через: 1.відсутність згоди між лідерами УНР і ЗУНР. Петлюра звинувачував
Петрушевича в реакційності, а той вважав Петлюру «напівбільшовиком»,
«безвідповідальним радикалом»; 2.різну політичну орієнтацію: Петрушевич – союз з
Денікіним проти Польщі і РСФРР, Петлюра – союз з РСФРР проти Денікіна.
↓
Компромісний план воєнних дій: армія УНР – на Одесу (проти білогвардійців), УГА –
на Київ (проти більшовиків). План невдалий, бо розпорошував сили. Наступ почався у
серпні 1919 → УГА ввійшла у Київ (більшовики відступили без бою). На наступний день
призначено військовий парад укр. частин на Думській площі (нині Майдан
Незалежності). Але саме тоді, через ланцюговий міст, що його ніхто не подбав
охороняти, в Київ увірвалися білогвардійці, очолювані генералом Бредовим. Він
добився від командувача УГА генерала Кревса, щоб УГА відступила → «київська
катастрофа» 30 серпня 1919 (відступ УГА з Києва до Василькова, не зважаючи на
чисельну перевагу). «Київська катастрофа» вкрай негативно позначилася на становищі
збройних сил УНР, бо на Правобережжі царський уряд, побоюючись польського
визвольного руху, ніколи не будував воєнних заводів. Єдиний виняток – Київ.
Трагічна помилка Петлюри в тому, що він довірив командування військами київського
напрямку людям, які не бачили в денікінцях противника.
Укр. армії опинились у «∆ смерті» між білогвардійцями, більшовиками і
Польщею. Спорядження і боєприпаси вичерпалися + щільна блокада Антанти, через яку
закупки за кордоном були неможливими. УГА перейшла на бік Денікіна з умовою, що її
не буде використано в боротьбі проти військ УНР. Петрушевич виїхав у Відень.
Петлюра – надіслав пропозицію Леніну про спільну боротьбу з білогвардійцями та
уклав угоду з Махном, який нищив тили Денікіна, захопив Катеринослав. Але союз з
більшовиками був нетривким, скоро розпочалися воєнні дії армії УНР з більшовиками.
У грудні 1919 Петлюра прийняв рішення про припинення регулярної війни і
перехід до партизанської боротьби проти білогвардійців, більшовиків і поляків →
грудень – травень 1920 – I Зимовий похід армії УНР. Командували генерал
Омельянович-Павленко і отаман Тютюнник. Це похід по тилах більшов. і білогвард. з
метою збереження армії УНР в умовах повної окупації України та підтримки
антибільшовицького повстанського руху на Правобережжі. 5-10 тис. осіб. Пройшли з
боями 2 тис. км. Підсумки: збережено кістяк армії УНР, на базі якого було
відновлено армію і вона взяла участь у радянсько-польській війні. Петлюра виїхав у
Варшаву для створення союзу з П. проти більшовиків.

4. Більшовицький режим у 1920.

На березень 1920 більшовики завершили розгром Денікіна. Залишки білої
армії, яку після відставки Денікіна очолив генерал Врангель, закріпились в Криму.
Березень 1920 – більшовики відновили свою владу на Україні (третій прихід
більшовиків на Україну):

1. В грудні 1919 створено Всеукрревком – тимчасовий вищий орган влади,

згодом відновлено діяльність ВУЦВК та РНК. Формальне визнання Росією незалежності
УСРР, відмова від політики русифікації.
2.Становлення однопартійної системи (1920). Під тиском більшовиків
оголосили про саморозпуск: УКП(б) (комуністична партія боротьбистів, від назви
своєї газети «Боротьба», виступала за незалежність України) і УПЛСР (партія лівих
соціал-революціонерів, або партія борьбистів від назви своєї газети «Борьба»).
Залишилась лише УКП (комуністична партія), але вона була малочисельна.
3. В КП(б)У Москва провела чистку для ліквідації опозиції, яка виступала
проти військових методів керівництва державою.
4.Відновлення політики воєнного комунізму; організація мережі таборів
примусових робіт (ЦУЛАГ).
5.Утворено комітети незаможніх селян (комнезами), які отримали великі
повноваження і стали опорою рад. влади на селі.

5. Радянсько-польська війна (25 квітня 1920-18 березня 1921) і Україна.

21 квітня 1920 – Варшавська угода, підписана Петлюрою з Польщею:
1.визнання Польщею незалежної УНР на чолі з Директорією;
2.відмова Ю.Пілсудського (диктатора Польщі) від ідеї поновлення Польщі у кордонах
1772, згода УНР на передачу Польщі західноукраїнських земель;
3.спільні воєнні дії П. і УНР проти більшовиків. Підпорядкування збройних сил УНР
польському командуванню. Польські війська на території УНР утримувались українським
коштом.
Угода справила гнітюче враження на зх. українців. Її критикував
Грушевський, Винниченко. Але це була єдина можливість звільнити УНР від
більшовиків. Іншого союзника Україна на той момент не мала.
25 квітня 1920 – початок наступу польсько-українських військ. До армії
УНР приєднались 2 бригади УГА, але поляки їх роззброїли, бо не довіряли. Поляки
взяли Київ, форсували Дніпро, але подальший наступ був зупинений більшовиками.
Масового антибільшовицького повстання, на яке сподівався Петлюра, у тилу Червоної
армії не сталося.
Встановлено польський окупаційний режим: відновлено поміщицьке
землеволодіння, репресії, вивезення до П. промислового устаткування, продовольства,
сировини → розгортання партизанського руху, підтримка населенням контрнаступу
Червоної армії.
Контрнаступ Ч.а. → воєнні дії перенесені на територію П. і Галичини. З
приходом більшовиків у Сх. Галичину тут у 1920 ними була проголошена Галицька
Соціалістична Радянська Республіка (ГСРР) зі столицею у м.Тернополі. У відчаї
керівники П. звернулись за допомогою до Антанти. Антанта пообіцяла за умови, що П.
обмежить свій східний кордон лінією, накресленою Антантою. П. погодилась, і міністр
закордонних справ лорд Керзон звернувся з нотою до Росії та запропонував їй
зупинити свої війська за 50 км від лінії, визначеної Антантою як східний кордон П.
Відтоді ця лінія дістала назву лінії Керзона. Більшовики не зупинились. Антанта
надала П. допомогу і Ч.а. зазнала нищівної поразки під Варшавою → жовтень 1920 –
перемир’я між П. і РСФРР, що означало розрив П. з УНР. Армія УНР продовжила вести
боротьбу з більшовиками самостійно. Але після більшовицького контрнаступу,
відступила на територію П., де була інтернована. Листопад 1920 армія УНР перестала
існувати як організована військова сила.
18 березня 1921 – Ризький мир між П. і РСФРР та УСРР: визнання Польщею
УСРР;
Сх. Галичина, Зх. Волинь, Зх. Полісся, Холмщина, Надсяння, Підляшшя, Лемківщина →
П. Польща повинна була забезпечити умови для національно – культурного розвитку
українців (не виконала).

Листопад 1921 – Другий зимовий похід армії УНР проти більшовиків, з

метою об’єднати дії розрізнених повстанських загонів та підняти антибільшовицьке
повстання в Україні. Учасники – колишні вояки армії УНР, що з 1920 р. перебували
на території П. (1,5 тис. чол.). Очолив похід отаман Ю.Тютюнник. Під м. Базар
(Житомирщина) українці були оточені бригадою Котовського. Невелика група прорвалася
з оточення і на чолі з Тютюнником відійшла у П. Другий зимовий похід – остання
спроба відновити незалежність України.

6. Причини поразки Директорії (14 листопада 1918 – листопад 1920)

1.Суперечливість внутрішньої політики Директорії. Наприклад, проголошено ліквідацію
приватної власності на землю, але заможнім селянам, іноземним поміщикам землю
залишено → Директорія втратила підтримку селян.
2.Арешти, безрозбірливе закриття утворених за гетьмана установ (хотіли закрити
навіть УАН), заборона вживання рос. мови, позбавлення політичних прав
інтелігенції, заможних верств населення → Директорія втратила підтримку нац.
меншин, спеціалістів.
3.Відсутність чіткої моделі державотворення. За час свого існування Директорія
апробувала 3 моделі (парламентську республіку, республіку Рад, військову
диктатуру), але в кінцевому підсумку перетворилась на особисту диктатуру Петлюри.
4.Протистояння лідерів (Петлюри і Винниченка), відсутність єдиної політичної
орієнтації. Винниченко: варіант радянської влади, союз з РСФРР проти Антанти,
першочергове вирішення соціальних проблем. Петлюра: союз з Антантою, першочергове
завдання – зміцнення незалежності держави через посилення армії та органів влади.
5. міжнародна ізоляція (не вдалося налагодити відносини з Антантою). Директорія
опинилася між двох вогнів – білогвардійців, яких підтримувала Антанта, і
більшовиків, які спромоглись за рік побудувати міцну владну вертикаль і створити
багатомільйонну Червону армію.
6. Армія УНР складалася переважно з селянських партизанських загонів, які не бажали
віддалятися від району проживання й досить легко піддавалися більшовицькій
агітації.

7. Розгром військ Врангеля (листопад 1920). Утворення Кримської АСРР

Залишки Білої армії від березня 1920 перебували в Криму. Щоб забезпечити
собі підтримку населення у боротьбі з більшовиками, Врангель запропонував закон про
землю, автономію козацьким землям, нове фабричне законодавство, яке реально
захищало права робітників. Але великої підтримки все ж не здобув.
7 листопада 1920 – форсування Червоною армією озера Сиваш, взяття
Перекопських і Чонгарських укріплень. Великий внесок Махна у перемогу (більшовики
як своєму союзнику обіцяли йому автономію гуляйпільського району, вільну пропаганду
анархізму). Після розгрому Врангеля більшовики оточили війська Махна в Криму і в
районі Гуляй – Поля та спробували знищити. Але ті вирвалися і Махно перейшов до
партизанської боротьби з більшовиками. Листопад – грудень 1920 – остаточний розгром
махновського руху.
Із розгромом військ Врангеля на території України в основному
завершились широкомасштабні бойові дії, хоча повстанський рух деякий час
продовжував існувати на Правобережжі і Півдні.
Жовтень 1921 р. створено Кримську АСРР у складі РСФРР. Автономію
ліквідували у 1945 р. після депортації з Кримського півострова кримських татар.

8. Холодноярська республіка (1919-1922) – самопроголошене державне утворення на

землях УНР, у Чигиринському повіті Київської губернії (нині Чигиринський район
Черкаської області), в районі лісового урочища Холодний Яр, зі столицею в с.
Мельники.
Спочатку осередком українського повстанського руху проти німецьких
окупантів та «білих» і «червоних» став Мотронинський монастир; утворився загін,
який очолили брати Чучупаки. Згодом утворюється Холодноярська республіка, яка
охоплювала 25 сіл і мала 15-тис. селянську армію. В 1922 р. більшовики обманом
заманили отаманів у засідку. Перебуваючи в Київській в'язниці, отамани захопили
зброю і спробували звільнитись, але загинули.

9. Причини поразки Укр. революції

1.Низький рівень національної самосвідомості → слабка соціальна база визвольного
руху.
2.Революцію очолила інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Але
інтелігенція була не чисельною, а селянство – несвідомим, неорганізованим.
Робітники, поміщики, буржуазія в більшості своїй не підтримали ідею незалежності
(великий % не українців).
3. Відсутність єдності в діях укр. нац. сил: УЦР усунута Скоропадським, а
Скоропадський –Директорією. Не було єдності між УНР і ЗУНР.
4.Міжнародна ізоляція.
10. Культура 1918-1921
Культурна діяльність УЦР і Директорії майже не вийшла за межі
декларацій. Набагато сприятливіші умови склалися за Cкоропадського (нім. окупаційна
адміністрація не заважала). В цілому розвиток культури, не зважаючи на війну та
інтервенцію, прискорився.
За більшовиків: 1. ідеологізація культури, встановлення контролю над
культурною сферою; 2.монументальна пропаганда (пам’ятники Марксу, Шевченку);
3.боротьба з неписьменністю (лікнеп) – вечірні школи, гуртки лікнепу;
4.пролетаризація вищої школи – пріоритет у прийомі до ВНЗ надавався робітникам і
селянам. Щоб підготувати їх до навчання створені робітничі факультети
(робітфаки), що працювали за програмою середньої школи.
1921 – утворення УАПЦ (автокефальна православна церква), щоб ослабити
РПЦ. Митрополит УАПЦ В. Липківський проводив українізацію укр. церковного життя →
кілька разів перебував в ув’язненні. Репресований. УАПЦ ліквідована у 1930.
Олександр Олесь (Кандиба) - багато його віршів покладено на музику.
В.Сосюра («Червона зима») служив у військах Петлюри, потім став червоноармійцем.
П.Тичина «Сонячні кларнети». В.Блакитний (Елланський) «Удари молота і серця».
В Києві відкрився театр ім. Шевченка. Гнат Юра створив у Вінниці театр
ім. Франка. Симфонічний оркестр ім. Лисенка. Утворилась Державна українська
мандрівна капела «ДУМКА» під керівництвом Городовенка.
Художники об’єднались в Українську академію мистецтв. Історико-
культурні пам'ятки: картина Г.Нарбута «Еней та його військо»; пам'ятник Т.Шевченку
в м.Ромни (скульптор І.Кавалерідзе).

Тема 23. Встановлення комуністичного тоталітарного режиму в Україні

Попередні поняття для засвоєння
Тоталітарний режим – політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного
державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення
демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи (політичної партії).
Основні риси: 1. економічна сфера: державна власність, командно-адміністративна
система управління, жорстка трудова дисципліна, безкоштовна праця політв'язнів. 2.
політична сфера: монополія ВКП(б) на владу, однопартійна система, унітарна держава,
централізація управління, культ вождя, репресії, контроль держави над усіма
організаціями. 3. духовна сфера: панування комуністичної ідеології, ідеологізація
культури, цензура, боротьба з інакомисленням, контроль за діяльністю митців.

1. Перехід до непу.
Нова економічна політика (неп) – економічна політика більшовиків в
1921-1928, базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки. Неп не зачіпав
політичної системи, яка залишалась авторитарною. Більшовики розглядали неп як
тимчасовий відступ від будівництва соціалізму, як перехідний період від капіталізму
до соціалізму. Підприємницька верства, що народжувалася в умовах ринку (непмани),
вважалась соціальним злом. Причини переходу до непу: 1.глибока економічна криза як
наслідок громадянської війни та політики воєнного комунізму. 2.політична криза 1921
через несприйняття масами воєнного комунізму: селянські повстання, робітничі
страйки, виступи в армії. 3.план ГОЕРЛО, за яким передбачалося будівництво
електростанцій, заводів в Україні. Для його реалізації були необхідні великі
матеріальні ресурси, а отже, здорова економіка.
Основні заходи непу в с/г
Скасування продрозкладки, введення продподатку, розмір якого був чітко
визначений і відомий селянам до початку посівної; бідні селяни звільнялись від
продподатку. Пізніше продподаток замінений на єдиний с/г податок у грошовій формі.
Дозвіл на оренду землі і використання вільнонайманої праці.
Припинення примусового створення комун, розвиток кооперації.
Кооперативи селяни створювали за власним бажанням і до кінця 20-х рр. у кооперативи
було об’єднано більше ½ селянських господарств. Відмінність колгоспів від
кооперативів – колгоспи базувалися на відчуженні засобів виробництва (землі,
худоби, реманенту).
Скасування кругової поруки.
У промисловості
Продаж у приватну власність, передача в оренду дрібних та частини
середніх підприємств. Дозвіл на оренду та використання найманої праці.
Об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на
госпрозрахунок; підприємства здобули певну самостійність. Трест — найбільш
централізована форма монополії, в межах якої підприємства-учасники відмовляються
від виробничої, комерційної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню.
Всього за НЕПу в Україні нараховувалось 24 республіканські трести.
Перехід від зрівняльної до відрядної зарплатні.
Фінанси
Поновлення вільної торгівлі, введення податків, платні за транспорт,
комунальні послуги. Випуск червінця, поступове вилучення старих грошових знаків.
Особливості непу в Україні. Був запроваджений пізніше, ніж у Росії;
висока ставка продподатку, репресивні заходи при його вилученні.
Результати непу. Досягнення довоєнного рівня розвитку економіки; 1925 –
завершення відбудови н/г (найшвидше відновилося с/г, легка промисловість, бо
існував великий попит на дану продууцію). Зростання життєвого рівня населення →
ріст підтримки більшовицького режиму в Україні.

1922-1924 – криза збуту через падіння цін на с/г продукцію і зростання цін на
промислову продукцію.

2. Голод 1921-1923. Причини: вивезення владою хліба до Росії та за кордон; посуха

та неврожай у пд. і степових районах України. Померло 1,5-2 млн. чол. Вперше влада
застосувала до селян терор голодом і побачила його ефективність, адже з допомогою
голоду вдалось придушити селянський повстанський рух в Україні та зміцнити
більшовицьку владу.

3. Входження УСРР до складу СРСР.

Україна була приєднана до Росії за допомогою збройної сили в ході
громадянської війни, під час якої в УСРР була розбудована така ж система органів
влади, що й у Росії, але формально Україна ще зберігала незалежність. Етапи
утворення СРСР:
1.1919 – воєнно-політичний союз УСРР і РСФРР – «на час соціалістичної оборонної
війни» об’єднано 5 наркоматів: оборони, н/г, фінансів, транспорту, праці.
2. 1920-1922 - об’єднано 7 наркоматів УСРР і РСФРР (додалися наркомат зовнішньої
торгівлі, залізниць і зв’язку). Подібні договори були укладені і з іншими
радянськими республіками → утворилась договірна федерація.
3. 1922 – I Всесоюзний з’їзд рад затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний
договір → утворився СРСР. Україна втратила незалежність.
Проекти створення СРСР
Проект автономізації
Й.Сталін, Мануїльський
Проект федералізації
В.Ленін, Х.Раковський
Відмова радянських республік від створення власних національних держав та
входження їх до складу РСФРР на правах автономних республік. Трансформування
органів влади Росії у загальнодержавні органи влади.
Входження всіх радянських республік до нового державного об’єднання – СРСР на
рівних правах.
 1924 – Конституція СРСР. Визначила питання, які належали виключно до
компетенції органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили,
транспорт, зв’язок, планування господарства. Формально кожна республіка мала право
виходу з СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено. СРСР за Конституцією
1924 р. – федеративна, але в реальності жорстко централізована, унітарна держава;
за Конституцією – демократична держава, де влада належала радам, в реальності – в
СРСР встановлено диктатуру ЦК РКП(б).
1925 – IX Всеукраїнський з’їзд рад схвалив поправки до Конституції УСРР
(1919), які закріпили входження УСРР до СРСР. Отже, остаточна ліквідація
державного суверенітету України відбулася не в момент утворення СРСР, а у 1925 з
прийняттям нового тексту Конституції УСРР.

4. Адміністративний устрій. Зовнішньополітичне становище.

Назва держави в 1919-1936 – УСРР. Столиця – Харків (до 1934). Адмін.
устрій: до 1925 року – губернії і повіти; 1925 р. – ліквідація губерній,
запровадження триступеневої системи управління – центр- округ – район. З 1932 р. –
центр- область – район (існує донині).
1925 року рішенням Президії ЦВК СРСР Україна передала Росії Східний
Донбас і Таганріжжя, а замість очікуваної Північної Слобожанщини отримала лише
зовсім незначні території на північному сході. Цим було законодавчо оформлено нову
лінію кордону між УСРР та РСФРР, яка, зазнавши надалі невеликих змін, після розпаду
СРСР стала державним кордоном між Україною та Російською Федерацією.
Початок 20-х рр. – дипломатичний прорив УСРР: під контролем Москви
Україна допущена до міжнародних контактів. Причини: 1.для нейтралізації діяльності
емігрантського уряду УНР; 2. необхідність створення ілюзії суверенності УСРР для
нейтралізації національно-визвольних настроїв. Прорив став можливим завдяки
Х.Раковському (голова РНК, голова наркомату закордонних справ УСРР). Здібний
дипломат, мав персональні контакти з сотнями провідних європейських політиків. 1921
– УСРР підписала мирний договір з Литвою, Естонією, торгівельний договір з
Туреччиною.

5. Курс на індустріалізацію.
1925 – курс на індустріалізацію – розбудову важкої промисловості.
Джерела: перерозподіл коштів за рахунок с/г на користь промисловості; експорт
сировини, продовольства, культурних і церковних цінностей; залучення особистих
коштів громадян (державні позики, ощадкаси); замороження зарплат; згортання
виробництва товарів широкого вжитку; карткова система; використання безкоштовної
примусової праці політичних в’язнів.

6. Політика українізації (коренізації)- 1923- початок 30-х рр.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні
культуру, мову, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної
партії у національних районах. В Україні коренізація дістала назву українізація
(1923 - початок 30-х рр.). Їі проводили наркоми освіти О. Шумський та М.Скрипник.
Через українізацію влада намагалась переконати, що вона є не окупаційною, а
українською. Українізація остаточно була згорнута у 1938, коли вийшла постанова РНК
УСРР про обов’язкове викладання рос. мови в усіх школах → відновлення політики
русифікації. Складові українізації
1.Підготовка національних кадрів для партійного і державного апарату; російські
чиновники змушені були вивчити укр. мову, яка стала головною у діловодстві; масові
набори українців у КП(б)У → частка українців зросла до 52%, але у ЦК КП(б)У –
тільки 25% українців, а генеральними секретарями ЦК КП(б)У ставали лише не
українці.
2. Укр. мова запроваджена в усіх установах; українізація освіти, ЗМІ,
книгодрукування.
3. Глибоке вивчення історії, відродження національних традицій.
4.Сприяння розвитку культур національних меншин, що проживали Україні. Створено
окремі адміністративно - територіальні одиниці у місцях компактного поселення
неукраїнського населення: Молдавська Автономна Соціалістична Радянська республіка
(1924), 7 німецьких, 4 болгарських, 1 польський, 1 єврейський національні райони. З
1937 р. всі національні райони поступово були ліквідовані.

7. Антирелігійна кампанія: знищення матеріальної бази церкви; переслідування і

репресії всіх, хто мав відношення до церкви. Вилучення церковних коштовностей
велося під гаслом допомоги голодуючим Поволжя. Насправді ж, влада намагалася
поліпшити економічне становище держави і остаточно знищити церкву. З 1929 р.
починається масове закриття церковних будівель. Їх або руйнують, або віддають під
потреби держави.

8. Культура 20-х рр.

1.піднесення культури, «українське Відродження» (причина - політика українізації).
2.ідеологізація культури – культура повинна була сприяти утвердженню в суспільстві
комуністичних ідей.
3.кампанія лікнепу (товариство «Геть неписьменність»); утворено заклади для сиріт і
безпритульних; безкоштовне навчання дітей, але 1/3 залишалася поза школою.
4.Приїзд Грушевського істотно пожвавив історичні дослідження в Україні. Створено
перший у світі Демографічний інститут. У математичному відділі ВУАН на світовому
рівні працювали Граве, Крилов; у медицині – О.Богомолець. Економіст М.Волобуєв
доводив, що Україна за радянської влади, як і в часи Рос. імперії, залишається
колонією (репресований).
5.Виникли численні літературно-художні об’єднання: «Гарт», «Плуг», «Авангард».
Літературне об’єднання «Пролеткульт» намагалось створити нову пролетарську
культуру, відкинувши надбання світової культури. 1925 - М.Хвильовий (Фітільов)
створив ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), в якій об’єдналось
більше 20 письменників (Тичина, Бажан, Яновський, Сосюра, Довженко). Вони вважали,
що укр. література повинна розвиватись під впливом кращих досягнень західної, а не
рос. культури → «хвильовизм» - дискусія в літературі. ВАПЛІТЕ припинила своє
існування у 30-ті рр.
6.1922 р. утворився театр «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса та Г.Юри.
Використовував авангардизм у постановці творів світової та укр. класики. Критика
театру владою за пропаганду національних ідей у мистецтві. Курбас розстріляний.
7. Одеська і Київська кіностудії. О.Довженко - фільми «Звенигора», «Арсенал».
8.Історико-культурні пам'ятки: Ф.Кричевський, картина «Життя». Триптих (Любов.
Сім'я. Повернення); В. Касіян - літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська
мати»; будівля Держпрому в Харкові (конструктивізм, арх. С. Серафімов, М. Фельгер,
С. Кравець).

Тема 24. Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Україні (1929 – 1939)

Попередні поняття для засвоєння
Геноцид - цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп
населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними
мотивами.
Колективізація – примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних
селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і
радгоспи).
Націонал-ухильництво - своєрідний ідеологічний штамп, негативна оцінка, що
вживалася в агітаційно-пропагандистській роботі в СРСР і стосувалася тих членів
Компартії СРСР, які «переоцінювали, перебільшували значення місцевих
особливостей». До націонал-ухильників традиційно зараховували тих членів
національних компартій, погляди яких не збігалися з лінією московського
керівництва.
Розстріляне відродження -духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х
рр. XX ст. в УСРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії,
живопису, музики, театру, та яке було знищене сталінським режимом.
Соціалістичний реалізм - художній метод та стиль, що панував у СРСР з 1930-х. Суть
у прославлянні прикрашеної радянської дійсності, ролі партії.

Сталінська модель побудови соціалізму

/ ↓
\
форсована індустріалізація культурна революція
суцільна колективізація
\
/
ідеологічна основа: загострення класової
боротьби на шляху просування до соціалізму

терор
1. Зміна політичного курсу ВКП(б) – згортання непу (1928).
Смерть Леніна → гостра боротьба між його найближчими соратниками за
владу. 1929 - утвердження сталінського єдиновладдя. На словах Сталін заперечував
відмову від непу, але в реальності: продрозкладка, заборона торгівлі, карткова
система, «розкуркулення» заможних селян, примусове утворення колгоспів. По суті, це
повернення до «воєнного комунізму», але під новим гаслом – «розгорнутого
будівництва соціалізму». Завершення непу → формування командно-адміністративної
(директивної) економіки з найвищим ступенем централізації управління. Промисловість
поділена на групу «А» (важка) і групу «Б» (виробництво товарів народного споживання
– легка і харчова). Пріоритетний розвиток і фінансування групи «А».

2. 1929 – курс на форсовану (надшвидку) індустріалізацію.

1929 рік Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до
соціалізму». Мета індустріалізації – перетворення СРСР на могутню індустріальну
державу, посилення обороноздатності СРСР. Успіхи першого року 5- річки (1928) на
тлі світової економічної кризи, що почалася у 1929, створили ілюзію можливості
здійснення економічного прориву в СРСР. Заплановані темпи зростання промисловості
у 1929 р. до 37,7% на рік були абсолютно нереальними → перенапруження економіки,
тяжкі аварії на підприємствах. Проти надвисоких темпів найбільше протестували у
кам’яновугільній і металургійній промисловості Донбасу → 1928 – сфабриковано
Шахтинську справу (показовий процес над 53 спеціалістами вугільної промисловості
Шахтинського району Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю. 5 чол.
страчено, решту ув’язнено).
1929 – постанова «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів». 1935
– стаханівський рух. Олексій Стаханов – вибійник шахти, який перевиконав план
видобутку вугілля за зміну у 14,5 разів → розпочалась кампанія пропаганди рекордів.
Рекорди стахановців були підставою для істотного підвищення норм виробітку і
планових завдань → перенапруження виробництва, неминучі зриви, які розглядались як
саботаж або шкідництво. Штучно створені герої типу Стаханова були необхідні як
приклад для наслідування.

3. Результати перших 5-річок

Перша 5-річка (1928/29-1932). План не виконаний, але влада повідомила
про його дострокове виконання за 4 роки і 3 місяці. 400 нових підприємств:
Дніпрогес (1932), Харківський тракторний завод (ХТЗ).
Друга 5-річка (1933-1937). План більш виважений, але знову не був
виконаний. І знову влада повідомила про його дострокове виконання. Новобудови:
Новокраматорський завод важкого машинобудування, гіганти металургії –
«Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь». Особливості другої 5-річки: 1.швидкий
розвиток легкої та харчової промисловості; 2.здійснена програма соціальних
перетворень – «ліквідації поділу суспільства на класи взагалі»: закрито нечисельні
приватні підприємства, ліквідовано верству «непманів» → посилилась нестача
предметів повсякденного вжитку.
Третя 5-річка (1938-1942). Головна увага на оборонну промисловість,
видобуток вугілля, машинобудування, електроенергетику. 600 нових підприємств. Указ
1940 «Про перехід на 8-годинний робочий день, на 7-денний робочий тиждень і про
заборону робітникам і службовцям самовільно залишати підприємства та установи»
(порушення трудової дисципліни прирівнювались до кримінального злочину і карались
ув’язненням).
Підсумки індустріалізації: 1.перетворення України із аграрної в
індустріально-аграрну. Залучення в промисловість УСРР значної частини
загальносоюзних коштів (20%).
2.Виникнення нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова
промисловість).
3.Здійснення індустріалізації за рахунок с/г, що спричинило перехід до
насильницької колективізації.
4. Репресії, низький життєвий рівень населення: карткова система відмінена лише у
1935, державні позики (три за першу 5-річку).
5.Ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки.

4. 1927 – курс на кооперування села (колективізацію).

Колективізація була засобом для прискорення індустріалізації,
розв’язання хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства – головного ворога
радянської влади на селі. Для її здійснення в Україну було направлено 6,5 тисяч
російських робітників з числа так званих «25-тисячників». Привід колективізації –
хлібозаготівельна криза 1927-1928. Суцільна колективізація була задумана як
комунізація. Офіційно йшлося про утворення колгоспів у формі артілі, але в різних
інструкціях влади артіль мала вигляд комуни.
1929 – насильницька колективізація → хвиля селянських виступів і
повстань 1929-весни 1930 р. Сталін вирішив відступити: березень 1930 – стаття
«Запаморочення від успіхів», в якій критикував перегини у колгоспному будівництві,
звинувативши в них місцеві власті. Перегинами назвав утворення комун (колгоспникам
не залишали навіть присадибних ділянок). Селянам, щоб їх заспокоїти, дозволено
виходити з колгоспів → масовий вихід. Але вже восени 1930 – лист ЦК ВКП(б) «Про
колективізацію», який закликав місцеві органи влади найрішучішими методами
завершити цей процес → на 1932 в колгоспи були об’єднані 70% селянських господарств
– завершення суцільної колективізації.
Колективізація супроводжувалась «розкуркуленням» селянства. Мета –
передача колгоспам (державі) найприбутковіших селянських господарств, ліквідація
найзаможнішого прошарку селян, яких рад. влада вважала джерелом капіталізму на
селі. Влада зображала куркулів як лютих ворогів народу, жорстоких експлуататорів.
Почався наступ влади на заможне селянство (податки, заборона найманої праці) →
частина селян розпродувала майно і переїжджала до міста. 1929 – Сталін поставив
завдання «ліквідації куркульства як класу». Постанова ЦКВКП(б) поділяла куркулів на
3 категорії, кожній з яких призначалась певна міра покарання: 1.активні вороги рад.
влади – 10 років ув’язнення або розстріл; 2.пасивні вороги – конфіскація і
виселення до сх. районів СРСР; 3.лояльні до влади, але які не хотіли йти в колгоспи
– переселення за територію колгоспів, надання гіршої землі. Під розкуркулення
потрапило близько 200 тис. сел. господарств, причому не тільки заможних, а й просто
тих, хто не хотів у колгосп (таких називали «підкуркульниками») → селяни пішли в
колгоспи.
Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеосяжний контроль.
Головне завдання колгоспів – державні поставки. За вироблену продукцію колгоспи
отримували від держави суто символічну плату. 1932 – введено паспортну систему в
містах. Селяни паспорти не отримали, що означало фактичне прикріплення їх до землі,
перетворення на державних кріпаків, бо вони не могли легально влаштуватися у місті.
Проблема модернізації с/г розв’язувалась шляхом будівництва державних
машино-тракторних станцій (МТС). Перша МТС утворено в Одеському окрузі. На початку
колективізації істотного впливу на с/г виробництво МТС не справили, переважала
ручна праця.

1929 – рік «великого перелому»: утвердження сталінського єдиновладдя, курс на

форсовану індустріалізацію, на насильницьку колективізацію, «ліквідацію
куркульства як класу», постанова «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів».

5. Голодомор 1932-1933. Причини: 1. завищений план хлібозаготівель для України на

1932р.; 2.прискорена насильницька колективізація.
1932 – постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів
та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі
як «Закон про п’ять колосків» - за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл
із конфіскацією майна або ув’язнення на 10 років.
1932-1933 – діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з
Молотовим (голова РНК СРСР), метою якої було вилучення хліба в селян за всяку ціну
і виконання Україною плану хлібозаготівель. Молотов запровадив подвірні обшуки,
натуральні штрафи (конфіскації будь-якої їжі у селян, які ніби-то були боржниками
по хлібозаготівлям, як кари за «куркульський саботаж»), загороджувальні загони, які
не пускали селян до міст, блокади сіл-боржників. Голод замовчувався. Уряд
відмовився від міжнародної допомоги. Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилась
на цілеспрямоване винищення укр. селянства.
Постанова РНК УСРР 1932 р.: «щоб подолати куркульський опір
хлібозаготівлям, встановити занесення на «чорну дошку» колгоспів, що злісно
саботують здачу хліба за державним планом». Заходи, що застосовувались до сіл,
занесених на «чорну дошку»: припинення постачання села будь-яким товаром, вивезення
наявного; дотермінове стягнення раніш виданих колгоспам кредитів; «чистка» складу
колгоспів та органів влади від «контрреволюційних елементів».
Наслідки голодомору: 1. Близько 4 млн. чол. померло, найбільше
постраждали від голодомору північні райони УРСР; 2.подолання опору колективізації,
перемога колгоспного ладу на селі (1937 – колгоспи об’єднували 96,1% селянських
господарств); 3. знищення традиційного укр. села з його багатими звичаями,
традиціями.

6. Соціально-політичний лад України

Соціальний склад населення кардинально змінився: зник клас селян-
власників, ремісників, підприємців; зростає чисельність робітничого класу,
службовців.
1937 – нова Конституція УРСР. Найвищий орган влади – ВР, в період між
її сесіями – Президія ВР. Найвищий виконавчий орган – РНК. Вибори до рад були
безальтернативними. 1934 – перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва.
Монополія ВКП(б) на владу. Провідниками сталінської політики в Україні
були генеральні секретарі ЦККП(б)У Л.Каганович (1925-1928), С.Косіор (1928-1938),
М.Хрущов
(1938 - 1949).

7. Масові репресії
Показові судові процеси. 1928 – Шахтинська справа. 1930 – процес над
«Спілкою визволення України» (СВУ) – справа, спрямована проти «старої» національної
еліти. 45 чол. звинуватили у підготовці збройного повстання, що мало на меті
відновлення самостійної «буржуазної» України. Справа Українського національного
центру (Грушевський, діячі УНР). Справа Української військової організації (УВО;
О.Вишня репресований, Хвильовий самогубство).
Сталін надіслав в Україну у 1933 р. П.Постишева з диктаторськими
повноваженнями, щоб навести порядок в колгоспах і «втихомирити» укр. інтелігенцію.
Він започаткував боротьбу з «укр. буржуазним націоналізмом» (учасниками Української
революції).
Вбивство члена ЦК ВКП(б) С.Кірова у 1934 р. стало приводом для
посилення репресій: постанова, за якою на слідство по справах тероризму відводилось
не більше 10 днів, без прокурора і адвоката («трійки»). Поняття «тероризм»
трактувалось слідчими дуже широко. Сталін дав вказівку органам НКВС застосовувати
до заарештованих фізичні методи тиску (тортури). Ідеологічне виправдання репресій –
теза Сталіна про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва
соціалістичного суспільства, тобто, поява великої кількості «ворогів народу».
1937 - чистка партверхівки (репресовані Х.Раковський, П.Постишев,
С.Косіор); з 62 членів ЦККП(б)У репресовано 56, з 11 членів політбюро – 10.
Репресії в армії; «розстріляне відродження» (репресії діячів культури).
1937-1938 - «Великий терор» (найбільший розмах репресій по всій країні;
за один рік в УРСР репресовано 700 тис. чол.). Утворена система концентраційних
таборів – ГУТаб (головне управління таборів). У Биківнянському лісі знаходиться
найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій і місце
розстрілу польських офіцерів.

8. Стан укр. культури в 30-х рр.

Початок 30-х рр. – згортання політики українізації. Освіта. Завершення
кампанії з ліквідації неписьменності – великий успіх влади. Запровадження
обов’язкової початкової освіти в сільській місцевості та 7-річного навчання у
містах. Нестача кваліфікованих педагогів із вищою освітою (через репресії
вчителів). Скорочення кількості укр. шкіл. 1938 – запровадження обов’язкового
вивчення рос. мови – кінець українізації. Заідеологізованість освіти. Відновлення
діяльності університетів (Харк., Київ., Одеський, Дніпропетровський).
Наука. АН УРСР очолював Олександр Богомолець - основоположник
української ендокринології і геронтології. Винайшов цитотоксичну сироватку, відому
у світі як стимулятор функцій сполучної тканини. Автор численних праць з
ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, старіння
організму. Микола Стражеско - терапевт, доктор медицини. Під час війни -
консультант госпіталів, розробляв нові засоби боротьби з сепсисом ран. Автор більш
ніж 100 наукових праць, присвячених лікуванню внутрішніх хвороб. Володимир
Філатов- радянський науковець, офтальмолог, хірург. Засновник Інституту очних
хвороб.
У фізико-технічному інституті у Харкові введено в дію прискорювач
елементарних частинок, на якому одержано ядерну реакцію (Ландау, Курчатов). В Києві
створено Інститут електрозварювання під керівництвом Є.Патона.
Юрій Кондратюк - радянський вчений-винахідник, один із піонерів
ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка»,
якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон».
Історики Багалій, Яворницький (репресований), Грушевський.
Українознавчі дослідження влада постійно критикувала як націоналістичні.
Література. Ліквідація літературно-художніх об’єднань і утворення
Спілки письменників України, через яку утверджено жорсткий контроль над творчістю
митців. Панівне становище соціалістичного реалізму. Широке визнання творів
Яновського, А.Головка, Остапа Вишні, П.Тичини, В.Сосюри, М.Бажана, М.Рильського,
А.Малишка. Репресовано близько 500 письменників – «розстріляне відродження»
(Хвильовий (самогубство), Остап Вишня, Зеров, Яловий, Косинка).
Театр і музика. Лесь Курбас – керівник театру «Березіль» (репресований).
Розстріл укр. кобзарів і лірників. Діяльність хорової капели «ДУМКА» (керівник
Городовенко). Павло Вірський - танцівник і хореограф, керівник Державного ансамблю
народного танцю України. Григорій Верьовка - композитор і диригент. Організував
Український державний народний хор, був його художнім керівником і диригентом. Хору
надано ім'я Григорія Верьовки. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них
стали істинно народними.
 Кіно: О.Довженко («Арсенал», «Земля»), Кавалерідзе.
Образотворче мистецтво. М.Бойчук (школа «бойчукістів», всі репресовані)
започаткував новий мистецький напрям-неовізантизм. Риси неовізантизму: поєднання
традицій давньоруського іконописання з особливостями візантійського живопису;
зовнішня спрощеність, кольорова обмеженість, фольклорна традиція. Казимир Малевич -
український художник-авангардист, засновник супрематизму, один з фундаторів
кубофутуризму. «Супрематизм», «Голова селянської дівчини», «Купальниці»,
«Квіткарка», «Чорний квадрат» (останню Малевич вважав вершиною своєї творчості).
Історично-культурні пам'ятки: картина М. Самокиша «Бій Богуна з
чарнецьким під Монастирищем у 1653 році»; будівля Верховної Ради УРСР в Києві (арх.
В. Заболотний, класичний стиль).
Церква. Курс влади на формування атеїстичного світогляду→ віруючі
перестали бути рівноправними громадянами. Утиски УАПЦ (арешт 2000 священників,
митрополитів Липківського, Борецького) → у 1930 р. УАПЦ самоліквідувалась. Другу 5-
річку Сталін оголосив «безбожною п’ятирічкою», «п’ятирічкою знищення релігій».
Руйнування храмів (Михайлівський Золотоверхий собор, церква Успіння Богородиці
(Пирогоща) у Києві), перетворення їх на склади, кінотеатри, в’язниці. Залишилось 9%
церков. Зростання бездуховності в суспільстві.

Тема 25. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період (1919-1939)

Попередні поняття для засвоєння:
Інтегральний націоналізм – ідеологія ОУН до 1943 року. Ідеї інтегрального
націоналізму: вища цінність – не людина, а нація; Україна для українців; на чолі
України має бути верховний правитель, у країні повинна діяти єдина партія - ОУН,
велику ролю відводили церкві. Автор – Д.Донцов.
Осадництво - створення на західноукраїнських землях польських поселень з селян і
колишніх військових.
Пацифікація (умиротворення) – офіційна назва масових репресій щодо населення
Західної України, проведених урядом Польщі у 1930.
Політична еміграція - вимушена чи добровільна зміна місця проживання окремих груп
людей, переселення зі своєї батьківщини в інші країни з політичних причин.

1. Укр. землі у складі Польщі: Сх. Галичина (за рішенням Антанти і Ризьким
миром), Зх. Волинь, Зх. Полісся, Холмщина, Надсяння, Підляшшя, Лемківщина (за
Ризьким миром ).
У 1920 році Антанта визнала сх. кордон П. по лінії Керзона і Сх.
Галичині планувала надати статус міжнародної території, майбутнє якої мала вирішити
Ліга Націй. Тим часом, П. домоглася від УНР відмови від Сх. Галичини за
Варшавським договором (1920) і такої ж відмови від УСРР і РСФРР за Ризьким
договором (1921). П. переконувала Антанту в необхідності зміцнення «санітарного
кордону» між Європою і рад. Росією →в березні 1923 Рада послів Антанти передала
Сх. Галичину Польщі → саморозпуск уряду ЗУНР (1923) на знак протесту проти цього
рішення. Для населення Сх. Галичини рішення Антанти стало трагедією, тривалий час
воно бойкотувало польські органи влади та їх розпорядження.
Колонізація. Територію П. поділено на корінні польські землі («А») та
окраїнні укр. і білоруські землі («Б», креси - з польської «кордон»). Польща «А»
отримувала дешеві кредити і держ. підтримку, Польща «Б» (креси) стала ринком
збуту, джерелом дешевої сировини та робочої сили, об’єктом колонізації. 1920 –
колонізація кресів польськими військовими і цивільними осадниками - «осадництво».
Держава скуповувала поміщицькі землі, ділила їх на дрібні ділянки (парцели) і
продавала через банк бажаючим. Польським осадникам виділялись тисячі га землі, а
укр. селянам лише 5% наявних земель → колосальна соціальна і національна
напруженість. Нерідко самі осадники не витримували ворожнечі, яка їх оточувала, і
поверталися додому. «Осадництво» не призвело до зміни національного складу
населення кресів, на що розраховував уряд.
Денаціоналізація. «Східна Малопольща» – офіційна назва Сх. Галичини.
Укр. імена та прізвища замінювалися на польські. Запроваджено «кресовий закон», за
яким основним типом школи ставала двомовна, яка по суті була польською, бо в ній,
крім обов’язкового вивчення польської мови, цією мовою викладалася польська історія
і наука про Польщу; вчителі – переважно поляки, які не знали укр. мови → 70% укр.
були неписьменними. Існувала квота на вступ укр. до Львівського університету (5%)
та інших ВНЗ. 1930 – «пацифікація» у Сх. Галичині.
Опір денаціоналізації: у Львові діяв Таємний університет (1921-1925,
заняття відбувались в умовах строгої секретності). Товариство «Рідна школа»
заснувало 40 шкіл, гімназій, ліцеїв. Продовжувала діяти «Просвіта», НТШ.
Розвивались кооперативи, які П. штучно стримувала.
Релігійне життя. Сх.Гал. – УГКЦ, Зх. Волинь, Зх. Полісся,
Холмщина – православ’я. Найбільше переслідувались православні (знищення храмів,
масове навернення до католицизму), бо УГКЦ була захищена Ватиканом.

Назва партії
Дата
Лідери
Ідейні засади та діяльність
Укр. національно-демократичне об’єднання (УНДО)– провідна політична сила
1925-
1939
Д.Левицький (голова), Баран,
В. Мудрий
Мета – створення незалежної соборної України мирним шляхом на демократичних
засадах. Захист інтересів укр. населення в парламенті, культурно-просвітницька
діяльність. Підписали угоду «нормалізації» з урядом (УНДО відмовилося від
антиурядової боротьби, а уряд припинив переслідувати укр. демократичні
організації).
Ком. партія Зх. України (КПЗУ)

Визволення Зх. Укр. шляхом соціалістичної революції, возз’єднання з УСРР.

Перебувала на нелегальному становищі. Малочисельна, але активна.
Укр. військова організація (УВО) Перший осередок у Львові
1920
Є.Коновалець утворили січові стрільці (армія УНР)
Укр. самостійна соборна держава шляхом загальнонаціонального повстання.
Методи боротьби: бойкот, саботаж, експропріація майна. Індивідуальний терор -
найефективніший метод.
Організація укр. націоналістів (ОУН)
1938 – рад. агент убив Коновальця → розкол на ОУН-Б і ОУН-М.
1929
Відень
Є.Коновалець
С. Бандера
ОУН - суворо законспірована організація військового типу. Осередки ОУН існували
майже у всіх навчальних закладах Польщі та інших європейських держав, де навчались
українці.
Укр. самостійна соборна держава шляхом загальнонаціонального повстання.
Терор. Ідеологія ОУН – інтегральний націоналізм. «Перманентна революція» – постійні
воєнні акції проти П. 1934 – вбивство оунівцями у Варшаві мін. внутрішніх справ
Перацького (відплата за пацифікацію 1930). Уряд утворив концтабір у Березі
Картузькій; провів судові процеси у Варшаві і Львові над учасниками замаху і
членами Крайової екзекутиви ОУН (Бандера – голова екзекутиви).
2. Укр. землі у складі Румунії: Пн. Буковина (територія А.-У), Ізмаїльський,
Аккерманський, Хотинський повіти Бессарабії (територія Росії). У 1918 Румунія
окупувала ці території. Антанта визнала окупацію: Сен-Жерменський договір Антанти з
Австрією (1919) - Румунія отримала Пн. Буковину. Бессарабський протокол Антанти
(1920) закріпив за Румунією Бессарабію. Політика Р. на укр. землях:
Денаціоналізація: призначено рум. чиновників; держ. мова – румунська. В
держ. установи на роботу приймались ті, хто знав рум. мову. Укр. назви міст, сіл,
імена та прізвища змінено на рум. Не залишилось жодної укр. школи. Закрито
культурно-освітні товариства. Заборона ввозу укр. книг. Закрито укр. кафедри в
Чернівецькому університеті. Румунізація православної церкви, підпорядкування її
Румунському патріархату.
Проведено аграрну реформу: парцеляції і передачі укр. селянам підлягало
17% поміщицьких земель, решта - рум. колоністам. 1924 – Татарбунарське повстання в
Бессарабії, яке підняли комуністи (зараз Татарбунари- райцентр в Одеській області).
Причина - незадоволення селян аграрною політикою уряду. У Татарбунарах селяни
проголосили радянську владу, яку утримували три дні. У повстанні брало участь
близько 6 тис. осіб. Розстріляно 500 селян, більшість з яких не були причетними до
повстання.
Промисловість – дрібне кустарне виробництво з ручною працею.
Найрозвиненіша галузь – харчова; лісова і деревообробна занепали. Масове
безробіття.
Політичні партії. В 1927 р. утворилася Українська національна партія
(УНП), що діяла легальними методами і прагнула знайти порозуміння з владою. Лідер
Володимир-Сергій Залозецький-Сас. УНП уклала виборчу угоду з керівною партією,
унаслідок якої українцям було надано кілька місць у парламенті, а в уряді створено
спеціальне відомство у справах національних меншин. У 1938 р., після встановлення в
Румунії диктатури, УНП була розпущена, як і всі легальні українські організації та
товариства.

3. Закарпаття у складі Чехо-Словаччини

За Сен-Жерменським договором (1919) Закарпаття передано ЧСР з
гарантуванням автономії краю. Офіційна назва – Підкарпатська Русь. ЧСР не надала
Закарп. Автономію, але становище карпатоукраїнців було кращим, ніж становище укр. в
СРСР, П. чи Р. Уряд намагався економічно розвинути край: проведена парцеляція
частини поміщицьких земель і через банк їх продавали селянам; будівництво сучасних
доріг, мостів, електрифікація краю. Розширення мережі укр. шкіл. Але укр. мову було
визнано «чужою» для населення Закарп. → збільшення кількості чеських шкіл.
Політичне життя, попри ек. і культ. відсталість, було надзвичайно
насиченим. Суто української партії, яка б діяла самостійно, не було. Політичні
групи зв’язувалися з близькими їм чехо-словацькими партіями і діяли під їхнім
«дахом». Політичні течії:
а)найвпливовіша – українофіли (колишні народовці) об’єднались в Укр. національне
об’єднання. Лідер – Августин Волошин. Виступали за возз’єднання всіх укр. земель в
єдиній незалежній державі.
б)русофіли (колишні москвофіли) користувались підтримкою уряду, не зацікавленого у
консолідації закарпатських українців.
в) русинство – вважали русинів самобутнім слов’янським народом, відмінним як від
українців, так і від росіян; виступали за автономію, а в майбутньому за
незалежність Закарпаття.
г) впливовою силою були комуністи (складова КП Чехо-Словаччини). Виступали за
автономію краю, а в перспективі – приєднання до УСРР.

4. Проголошення Карпатської України

Мюнхенська угода Англії і Франції з Гітлером про розчленування Чехо-
Словаччини 1938→ влада чеського уряду стала слабкою. Українофіли звернулись з
вимогою до Праги негайно надати Підкарпатському краю автономію як це передбачалося
умовами Сен-Жерменського договору. Жовтень 1938 – Підкарпатська Русь одержала
автономію. Голова автономного уряду - А.Волошин.
Листопад 1938 – Віденський арбітраж (Нім., Іт., Угорщина) прийняв рішення
про передачу Угорщині пд. Закарпаття (Ужгород, Мукачеве, Берегове з прилеглими
районами). Уряд Волошина переїхав з Ужгорода до Хуста і продовжував розбудову
держави – Карпатської України: утворено Карпатську Січ (загони народної оборони,
які не мали права носити зброю); українізація адміністрації, проведено вибори до
сейму, засновано укр. газети, школи.
Березень 1939 – Гітлер дав свою згоду на окупацію всієї Карпатської
України Угорщиною. Волошин звернувся до Німеччини про протекторат, Гітлер відмовив.
Волошин просив підтримки у США. Жодна країна не визнала Карпатську Україну. Волошин
оголосив мобілізацію. Січові стрільці роззброювали чеську поліцію та армію і почали
чинити опір угорцям. Вирішальна битва під Хустом (загинуло 1,5 тис. українців).
У безвихідній ситуації 15 березня 1939 розпочав свою роботу сейм Карпатської
України, який проголосив незалежність Карпатської України. Волошин був обраний її
президентом. Сейм ухвалив рішення про державну мову, синьо-жовтий прапор, герб
(тризуб з хрестом на середньому зубі), гімн («Ще не вмерла України»).
17 березня 1939 останні захисники Карп. Укр. залишили її територію.
Волошин разом з урядом емігрував. У Празі він працював в Українському вільному
університеті, згодом став його ректором. У 1945 був заарештований рад.
контррозвідкою, вивезений до СРСР і страчений у Москві.

5. Культура
Провідне місце в розвитку культури належало Сх. Галичині, особливо Львову.
Освіта. Кресовий закон → полонізація школи, з якою боролось товариство
«Рідна школа». У Львові діяв Український університет (Таємний університет), в його
організації брав участь В.Мудрий. Вища політехнічна школа. Студенти одержували
дипломи, що визнавались у Європі. Шептицький створив єдиний в Зх. Укр. легальний
ВНЗ з укр. мовою навчання – Львівську богословську академію. В Румунії не
залишилось жодної укр. школи. В Закарпатті уряд створював привілейовані умови для
розвитку чеської освіти, але українські школи - не нищив. В Празі працював Укр.
Вільний університет (за взірцем Карлового університету), Укр. господарська
академія, яка готувала інженерів і агрономів. Пропозиції перенести ці ВНЗ у
Закарпаття уряд сприйняв негативно. Тут існував лише один ВНЗ – Богословський
ліцей.
Наука. Діяло НТШ. Вчені світового рівня (фізики Енштейн, Йоффе, Планк)
дали згоду на обрання іноземними членами НТШ. НТШ видало «Атлас України і суміжних
земель», «Українську загальну енциклопедію» в 3-х томах.
Література і мистецтво. Стефаник, Маланюк, Самчук (автобіографічна
трилогія «Волинь» про життя укр. села і нац. інтелігенції), поет Антонич. Журнали
«Назустріч», «Ми», навколо яких складалися літературні об'єднання письменників.
Василь Залозецький - оповідання про гірку долю селян, їх турботу і злидні, повість
«Ростислав, родоначальник галицьких князей», історичний роман «Половецкая
моленица». Образотворче мистецтво: І.Труш
(імпресіонізм), Новаківський і Холодний (експресіоністи).

Тема 26. Україна в роки Другої світової війни

Попередні поняття для засвоєння
План «Барбаросса» - кодова назва плану блискавичної війни Третього Рейху проти
СРСР.
Випалена земля - метод ведення війни за допомогою знищення всього корисного, того
що може слугувати військам противника і цивільному населенню на території, яку
може бути зайнято противником. До цього відносять знищення запасів харчових
продуктів та врожаю, забруднення або отруєння джерел питної води, знищення шляхів
та засобів транспорту, техніки, будівель та житла, іноді навіть цілих міст.
Гетто – частина міста для примусового проживання груп людей певної нації, релігії.
Голокост- знищення нацистами значної частини єврейського населення на захоплених
територіях.
Депортація - примусове переселення з постійного місця проживання або з держави
окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб карного чи адміністративного
покарання.
Колабораціонізм – співпраця громадянина окупованої держави з окупаційною
адміністрацією на шкоду цієї держави або її громадян.
Мобілізація – переведення збройних сил держави, промисловості, транспорту та інших
галузей економіки на воєнний стан.
«Новий порядок»- жорстокий режим, встановлений німецькими загарбниками на
окупованій території СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією
місцевого населення.
Остарбайтер – німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями
зі сх. окупованих територій протягом II світової війни на примусові роботи до
Німеччини. Радянізація – система заходів, спрямованих на установлення радянської
влади, побудову соціалістичного суспільства у західноукраїнських землях за моделлю
СРСР.
План «Ост» - німецький план економічної експлуатації окупованої території СРСР;
фізичне знищення слов’ян, масові депортації їх до Сибіру → переселення німців на
звільнені землі і створення системи озброєних селянських поселень німецьких
колоністів.
Поліська Січ, Українська повстанська армія отамана Бульби Боровця (УПА(о)Б-Б) -
підпільна збройна формація, створена на Поліссі влітку 1941. Бульбівці воювали як
проти нацистів, так і проти радянських військ, періодично співпрацюючи з однією із
сторін. Тісно співпрацювали та підтримували уряд УНР в екзилі. Найбільшого розмаху
Поліська Січ набула у 1942 році, коли в її рядах було до 10-ти тис. вояків.
Невеликий проміжок часу повстанці контролювали частину Полісся, в районі штабу Січі
- міста Олевська, проголосивши Олевську Республіку. В 1943, внаслідок конфлікту з
ОУН (б) на чолі з Шухевичем, аби відмежуватися від дій останніх УПА (Бульби)
перейменовано на УНРА (Українська народно-революційна армія) , останніх учасників
котрої було заарештовано НКВС у 1948-му році.
Похідні групи ОУН - були створені ОУН-М та ОУН-Б з метою організації зі свідомих
українців на українських землях органів місцевого самоуправління під час Другої
Світової війни.
Український визвольний рух - національно-визвольний рух на етнічних українських
землях у 1920—1950 роках, який мав за мету поновлення української незалежної
держави.
Чорносвитники (чорна піхота, рос. «чернопиджачники») - піхотні підрозділи Червоної
Армії, які були сформовані з цивільного населення окупованих територій після їх
звільнення. В бій вводились не підготовленими, без належної амуніції та зброї.
Найбільш масово використовувались у 1943—1944 роках під час форсування Дніпра.

1.Радянсько-німецькі договори 1939 р. Початок Другої світової війни. Приєднання Зх.

України, Пд. і Пн. Бессарабії та Пн. Буковини до УРСР.
23 серпня 1939 р. – підписання в Москві Пакту про ненапад між Німеччиною
та СРСР (пакт Молотова – Ріббентропа). До нього додавався таємний протокол щодо
розмежування сфер інтересів обох держав у Сх. Європі по лінії рік Нарев, Вісла та
Сян. У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина Зх. України, Зх. Білорусі,
Бессарабія, Латвія, Естонія. Німеччина дістала свободу дій в Європі, постачання з
СРСР стратегічних матеріалів і продовольства.
1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. Англія і Франція, зв’язані
з Польщею союзними договорами, оголосили Німеччині війну. Так почалася II світова.
17 вересня 1939 р. Червона армія вступила на територію зх. України, що означало
фактичний вступ СРСР у II світову(«золотий вересень»). Ідеологічне виправдання
вторгнення в суверенну Польщу – «визвольний похід» Ч.а. на допомогу населенню Зх.
Укр. і Зх. Білорусі. РСЧА (командуючий Українським фронтом – маршал С.Тимошенко)
за 12 днів і майже без боїв зайняла узгоджені за таємним протоколом з Німеччиною
території Польщі. 28 вересня 1939 – Договір СРСР і Німеччини про дружбу і кордони
(новий переділ «сфер впливу»: схід Варшавського воєводства разом з Холмщиною і
Підляшшям → Німеччині, Литва → СРСР). Листопад 1939 – ухвалення ВР УРСР Закону про
входження Сх. Галичини і Волині до УРСР. Утворено 6 областей: Львівську, Івано-
Франківську (Станіславську), Тернопільську, Рівненську, Волинську, Дрогобицьку.
 Червень 1940 р. – нота РНК СРСР до уряду Румунії з вимогою повернути
Бессарабію та передати Пн. Буковину; вторгнення Ч.а. на територію Бесарабії та Пн.
Буковини. Під тиском Німеччини, Румунія задовольнила вимогу СРСР → серпень 1940 р.
Пн. Буковина, Пд. і Пн. Бесарабія (Хотинщина, Акерманський та Ізмаїльський повіти)
увійшли до УРСР. Утворено 2 області: Ізмаїльську, Чернівецьку; у складі УРСР
ліквідовано Молдавську АСРР. Таким чином, майже всі укр. етнічні землі були
об’єднані в єдиній державі.
Основні заходи радянізації:
Створена радянська система органів влади. Поляки-чиновники звільнені,
направлено нові кадри (часто російськомовні, малоосвічені→ нехтування місцевих
особливостей)
Націоналізація промислових підприємств, конфіскація поміщицького
землеволодіння і передача землі селянам, але зразу починається примусова
колективізація.
Заборона всіх політичних партій, товариств; дозволено лише КП(б)У,
комсомол, радянські профспілки.
Масові політичні репресії 1939-1940 рр. До категорії «ворогів народу»
зараховувалися всі члени колишніх політичних партій, товариств, землевласники,
чиновники, селяни, що виступали проти колективізації. Найпоширеніший різновид
репресій – депортації (понад 1 млн. осіб). Водночас на новоприєднаних територіях
було створено широку тюремну мережу. На початок 1941 р. там перебувало близько 25
тис. ув'язнених. З початком війни нарком внутрішніх справ Берія розпорядився
розстріляти всіх. Було знищено понад 15 тис. Загалом за 1939-1941 жертвами репресій
стало 10% населеня краю. Порятунком для багатьох західних українців від
комуністичних репресій стали втечі у німецьку зону окупації – Генеральне
губернаторство, до якого належала частина етнічних укр. земель (30 тис. осіб). Ті,
що залишилися намагалися протистояти режиму. Активною була прозиція УГКЦ на чолі з
Шептицьким, яка відкрито протестувала проти насильства з боку нової влади. Молодь
відмовлялася вступати до комсомолу та відвідувати лекції з марксизму-ленінізму,
розповсюджувала антирадянські листівки.
Розширення мережі навчальних закладів, заснування бібліотек, клубів;
українізація освіти, преси; уведення безкоштовного навчання, медичного
обслуговування. Будівництво житла в містах.
Результати радянізації: покращення життя найбідніших, розвиток економіки
краю. Але через репресії зростало незадоволення → підтримка ідеї створення
самостійної Укр. держави, вступ до загонів ОУН.

2.Початок Великої Вітчизняної війни. Бойові дії в 1941-1942 рр.

22 червня 1941 р. - напад Німеччини на СРСР, початок Великої
Вітчизняної війни. Союзники Німеччини: Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія,
Словаччина. План воєнної операції проти СРСР мав назву «Барбаросса».: ідея
«бліцкригу» (блискавичної війни), танкові прориви → оточення радянських військ в
прикордонних районах СРСР. На Укр. наступала німецька група армій «Південь», їй
протистояли Пд.-Зх.( командуючий М.Кирпонос) та Пд. фронти. Причини невдач Ч.а. в
початковий період війни:
Репресії в армії напередодні війни → 90% командних посад зайняли люди
без вищої військової освіти; жорстока централізація, атмосфера страху вбивали
ініціативу воїнів. Багато застарілої техніки, переозброєння проходило повільно; не
вистачало навіть гвинтівок. Деморалізація командирів великих з’єднань → кидали
війська; сотні тисяч радянських солдат потрапили в полон.
Прорахунки керівництва країни на чолі з Сталіним: ігнорування даних
розвідки про дату наступу нім. військ; заборона приводити війська до бойової
готовності; демонтаж оборонних споруд на старому радянсько-польському кордоні і
зволікання з побудовою оборонних споруд на новому кордоні.
Помилки в дислокації військ через помилкову військову доктрину (війна
буде «малою кров’ю» і «на чужій території»)→ 1.недостатньо карт СРСР, оборонної
техніки. 2.вже першого дня на аеродромах було знищено 1200 літаків, склади
боєприпасів, пального і продовольства, які відповідно до доктрини були зосереджені
у прикордонній зоні.
В перші дні війни інформація про справжнє становище на фронтах
замовчувалась. Репресії в армії не припинялись протягом всієї війни. Утворено СМЕРШ
(«смерть шпигунам»), який фабрикував справи → зі складу укр. фронтів щомісяця
вибував цілий полк (1200 чол.).
Мобілізація. Евакуація. Утворено Державний комітет оборони (ДКО, голова
- Сталін), який на час війни перебрав на себе всю повноту влади в СРСР. Перебудова
н/г: відміна відпусток, жорстка дисципліна, роб. день – 11 год. Запроваджено
надзвичайні повноваження військових властей; арешти «сумнівних»; військові
трибунали. З Укр. на сх. СРСР евакуйовано понад 550 підприємств, 3,5 млн.
населення. Те, що не можна було вивезти – підлягало знищенню. Плану евакуації не
було → знищувалось все без розбору (в тому числі і вкрай необхідне для виживання
населення на окупованій території, пам’ятники минулого; натомість до рук противника
потрапили великі матеріальні цінності). Випалена земля.
Бойові дії:
Червень 1941 р. – найбільша танкова битва в районі Луцьк-Броди-Рівне-
Дубно. 2 тис. танків. Величезні втрати СРСР.
Липень- вересень 1941 р. – оборона Києва (72 дні). В середині вересня
німці форсували Дніпро→ загроза оточення армій Пд.-Зх. фронту. Однак Сталін наказав
утримувати Київ → 4 армії опинилися в «котлі». 665 тис. чол. потрапили в полон;
командуючий фронтом М.Кирпонос і його штаб, вириваючись з полону загинули.19
вересня німці ввійшли в Київ.
Пд. фронт також відступав. Серпень - жовтень 1941 р. – оборона та сдача
Одеси (73 дні). В травні 1942 р. евакуацією військ Кримського фронту з
Керченського на Таманський півострів завершилася Керченська оборонна операція.
Оборона Севастополя тривала 243 дні (до липня 1942). Здача Криму.
22 липня 42 р. Ч.а. залишила м. Свердловськ Ворошиловоградської області
→ завершення окупації України. Нім. витратила 13 місяців на захоплення України.

3. Новий порядок. Рух Опору.

Німецька газета «Нове укр. слово» пропагувала новий порядок, поміщала
інформацію про репресії, голодомор. В багатьох містах були виявлені масові
поховання жертв сталінських репресій → гнітюче враження на населення.
План «Ост». Колгоспи зберегли, бо це була зручна форма експлуатації.
Селянам заборонили різати велику рогату худобу, ловити рибу, полювати (це майно
рейху). Повернули окремі підприємства колишнім власникам. У містах організовували
голод для поступової їх ліквідації і перетворення України на цілком аграрну
територію, але епізодично проводили акції роздачі продуктів харчування. Міщанам
заборонено користуватись залізницею, поштою, кафе, ресторанами. Комендантська
година – 18-5 год., заборона користуватись радіо (за порушення –смерть).
На Україні діяли німецькі каральні органи: гестапо (державна таємна
поліція), СС ( військові загони НСДПА), СД (служба безпеки). Також була створена
допоміжна адміністрація: бургомістри у містах, старости в селах, допоміжна поліція
(колабораціонізм).
Голокост. Створення єврейських гетто, в яких заборонялось навіть
народжувати дітей (за порушення – смерть), періодично в гетто проводились «чистки».
На Україні знищено 1,5 млн. євреїв з 6 млн., знищених у Європі. Створено 180
концтаборів для утримання радянських військовополонених.
Економічне пограбування, вивіз культурних цінностей (фрески Софіївського
собору, дзвони Успенського собору…); остарбайтери – 2,5 млн. чол.
Розчленування України:
А)Рейхскомісаріат «Україна» – Рівненська, Волинська, Кам’янець-Под., Житомирська,
Вінницька, Київська, Черніг., Полтавська, Сумська, Дніпропетровська, Кримська
області. Центр – м.Рівно. Рейхскомісар – Еріх Кох.
Б)Дистрикт «Галичина»– Львівська, Станіславська ( сучасна Івано-Франк.),
Тернопільська обл. – включений до польського генерал-губернаторства. Центр – м.
Краків.
В)губернаторство «Трансністрія» – Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська обл., пн.
Вінничини, зх. Миколаївщини – під управлінням Румунії. Центр – м.Тирасполь, зголом
м.Одеса.
Г)прифронтова зона – Чернігівська, Сумська, Харківська обл., Донбас – під
управлінням вермахту.
Закарпаття залишалось під владою Угорщини ще з довоєнного часу.

Течії руху Опору на Україні

Радянська течія
Національна течія
Польський визвольний рух
мета
Визволення УРСР і відновлення радянської влади
Державна незалежність України
Відновлення польської держави, повернення Зх. Укр. до Польщі
організаційне оформлення
42 р.– утворення УШПР. Голова – Т.Строкач. Партизанські загони, з’єднання,
радянське підпілля
14 жовтня 42– утворення УПА. Похідні групи, підпілля ОУН. «Поліська Січ»
Бульби-Боровця
Армія Крайова, Армія Людова
райони дії
Полісся, Чернігівщина, Сумщина
Полісся, Волинь, Галичина
Полісся, Волинь,

Радянська течія. Помилкова воєнна доктрина → підготовка підпілля велася

вже на початку війни → провал, 30 тис. партизан загинуло. Але вже наприкінці 1942 у
німецькому тилу діяли великі, добре озброєні і керовані з центру рейдові з’єднання
С.Ковпака, О.Сабурова, О.Федорова. 1942 – рейд Ковпака і Сабурова на Правобережжя.
1943 р.– Карпатський рейд Ковпака по зх. областям (вивели з ладу нафтопромисли).
Всього за роки війни – 19 великих рейдів, деякі з них тривали 1-2 місяці.
Розгортання партизанського руху → посилення німецького терору (знищили у 41 р.,
звинувативши у зв’язках з партизанами, 90 тис. мирних жителів). Літо 43 р.(під час
Курської битви) - «рейкова війна» - масштабні диверсії на залізницях → рух нім.
ешелонів на деяких магістралях було блоковано. Діяв підпільний рух: збір
розвідувальних даних, диверсії на залізницях, визволення військовополонених з
концтаборів, розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти
окупантів.

Національна течія. ОУН ще у 1938 розкололась на ОУН(М) на чолі з

А.Мельником і ОУН(Б) на чолі з С.Бандерою. Мета спільна – створення незалежної
України, але різні методи її досягнення: бандерівці робили ставку на власні сили, а
мельниківці покладали великі надії на Німеччину. З початком війни, обидві фракції
ОУН сформували свої «похідні групи». Їх завдання – просуватися слідом за німецькими
частинами, здійснювати агітацію за незалежність України, намагатися створити органи
місцевого самоврядування та поліцію. Бандерівці у згоді з німецьким командуванням
створили батальйони «Роланд» та «Нахтігаль» на чолі з Р.Шухевичем (Чупринка, Дзвін,
Тур, Роман Лозовський).
30 червня 1941 у захопленому німцями Львові за ініціативою ОУН-Б було
скликано громадські збори, на яких прийнято «Акт проголошення відновлення
Української держави». Головою уряду став Я.Стецько. Нім. висунула вимогу відмінити
Акт. Після відмови, Бандеру, його братів і Стецька ув'язнили в концтаборі.
«Роланд» та «Нахтігаль» відмовилися виконувати нім. накази і були розпущені
німцями→ ОУН-Б проголосила курс на боротьбу з гітлерівцями, на нелегальне становище
перейшла й ОУН-М. 14 жовтня 1942 створено УПА (Укр. повстанська армія), яка вела
боротьбу як проти Німеччини, так і проти радянських військ. За роки війни УПА
знищила 12 тис. німців, втрати УПА – 2 тис. бійців. Головнокомандувач УПА Р.
Шухевич.
На Поліссі діяла укр. міліція «Поліська Січ» Бульби-Боровця. Вона
боролася з роздрібненими частинами Ч.а., що відступали. Виконавши цю місію,
«Поліська Січ» стала непотрібною Нім. і її діяльність була заборонена. Але
бульбівці не підкорились: розосередили свої загони по лісах і почали боротися з
німцями.
1943 р. – трагедія Волині – «етнічні чистки» на Волині і Галичині
(взаємні терористичні акти і різанина УПА і Армії Крайової). 100 тис. жертв укр. і
поляків.
1943 р.– III Надзвичайний великий збір ОУН-Б, який переглянув програмні
цілі ОУН: 1. боротьба проти рад. і нім. режимів за незалежну Україну 2. з’явилась
соціально-економічна платформа ОУН: передача землі селянам, свобода вибору форм
господарювання (колгоспи, чи одноосібне селянське господарство). 3. замість старого
гасла «Україна для українців» - «Воля народам – воля людині» → зростання
чисельності УПА -100 тис. чол. У 43 р. цілі райони Волині і Полісся, Галичини
опинилися під контролем УПА.
У 1944 з ініціативи ОУН(б) та УПА утворено Українську головну визвольну
раду (УГВР). Мета – боротьба з Німеччиною та СРСР за незалежну Україну. УГВР
фактично стала підпільним протопарламентом України. Існувала до 1991 р. Кирило
Осьмак - діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, Президент Української
Головної Визвольної Ради (після війни заарештований і загинув у тюрмі).
Через глибокі ідеологічні розбіжності розгорнулась жорстока боротьба між
ОУН-УПА, радянською течією руху Опору та польським Рухом опору.

4. Визволення України
Грудень 42 – визволення першого населеного пункту Укр. – с. Півнівка
Ворошиловоградської області. Липень – серпень 43 – Курська битва, в ході якої було
визволено Лівобережну Україну, Донбас, Харків. Залишаючи Лівобережну Україну, німці
вдалися до тактики «спаленої землі». Серпень1943 будівництво «Східного валу» –
німецьких укріплень на лівому березі Дніпра і по р. Молочній. Але на кінець вересня
1943 Ч.а. утворила плацдарми на правому березі Дніпра на пн. і на пд. від Києва -
Лютежський і Букринський. Рад. війська перейшли в наступ з Лютежського плацдарму →
6 листопада 43 визволено Київ. 260 тис. бійців загинуло. Чорносвитники. 2438
удостоєні звання Героя СРСР - 20% всіх нагороджених цим званням за всю війну.
З кінця 1943 р. всі фронти перейменовано на I, II, III, IV Український
фронт.
Січень – лютий 1944 – Корсунь - Шевченківська операція («другий
Сталінград»). Оточено 80-тис. угрупування вермахту: 55 тис. убито, 18 тис.
полонено. Звільнено Луцьк, Рівне. Війська 1-го Українського фронту під
командуванням М. Ватутіна.
Квітень-травень 1944р. – Кримська операція. Травень 1944 – виселення
татар (190 тис.) до Узбекистану, Казахстану, на Урал. Ініціатор депортації -
Берія, який звинуватив татар у масовому дезертирстві, співпраці з окупантами. В
перші 4 роки після депортації 46% депортованих загинули. Разом з татарами, з Криму
були виселені німці, болгари, греки, вірмени. Після депортації татар, зникла
необхідність збереження Кримської автономії → Кримську АРСР перетворено на Кримську
область у складі РСФРР. 1989 р. ВР СРСР визнала депортацію незаконною і злочинною →
татари почали повертатися в Крим.
Вересень - жовтень 1944 – Карпатсько - Ужгородська наступальна операція.
Звільнено Ужгород. 28 жовтня 44 р. - визволення всієї території УРСР (очищена
остання територія України – Закарпаття ). 9 травня 1945 – День перемоги над
нацизмом у Другій світовій війні. 2 вересня 1945 – завершення Другої світової
війни.
 Населення України радісно зустрічало Ч.а., але всіх, хто пережив
окупацію, рад. влада підозрювала у співробітництві з окупантами. Їх реєстрували.
НКВС заарештовував поліцаїв, членів допоміжної адміністрації, пройшли показові
суди. Мобілізація проводилась жорстоко: непідготовлених, часто беззбройних (1
гвинтівка на 5-10 чол.) людей об’єднували у проривні групи і кидали в атаку без
обов’язкової артилерійської підготовки. Просування проривних груп забезпечували
загороджувальні загони. На Україні особлива схильність влади до тактики проривних
груп, бо українців вважали потенційними зрадниками, яких треба «провчити».
Мобілізація супроводжувалася насильницьким вилученням хліба. З військовополонених
формували штрафбати.
Героїчна праця евакуйованих в тилу громадян → у 43 досягнуто кількісної
та якісної технічної переваги над німцями. Працювали без вихідних і відпусток.
Робочий день 12-14 год. Іноді тижнями не виходили з цехів. Тилова економіка
ґрунтувалась також на праці в’язнів ГУЛАГу.

5. Наслідки війни для України.

7 млн. українців воювали на фронтах, з них - 1,3 млн.в загонах народного
ополчення. За роки війни Україна втратила 8 млн. чол., з них у боях 2,5 млн. - 19%
населення. Загальні демографічні втрати 14 млн. чол. Зруйновано 714 міст, 28 тис.
сіл, 16 тис. підприємств. З України вивезено 330 тис. музейних експонатів. Загалом
матеріальні збитки України становили 42% від загальносоюзних, а людські втрати –
понад 40% від загальносоюзних.
2072 чол. – Герої СРСР, 2,5 млн. – нагороджені орденами і медалями (з 7
млн. нагороджених в усьому СРСР). Міста –герої( за героїчну оборону): Київ, Одеса,
Севастополь, Керч. О. Берест - Герой України, лейтенант Червоної Армії, що
встановив, разом з М. Єгоровим та М. Кантарією, Прапор Перемоги на даху німецького
Рейхстагу 30 квітня 1945. Кузьма Дерев’янко - Герой України, генерал-лейтенант.
Підписав від імені СРСР Акт капітуляції Японії (єдиний з генералітету, хто знав
англ. і японську мову). За кілька днів після атомного бомбардування міст Хіросіма
та Нагасакі генерал Дерев'янко відвідав радіоактивну місцевість та склав детальний
звіт з фотографіями. І.Кожедуб – найрезультативніший льотчик – винищувач в авіації
союзників за весь час II світової: 120 повітряних боїв, збив 64 літаки противника.
Тричі Герой СРСР. Василь Порик (французи називають Борик) -активний учасник Руху
Опору у Франції в роки Другої світової війни, командир партизанського загону, що
боровся проти німецьких окупантів у Північній Франції, лейтенант Червоної Армії,
Герой Радянського Союзу. У 1944 під час виконання бойового завдання попав у засідку
і був розстріляний німцями. Вважається героєм Франції.
Амет-Хан Султан - національний герой кримськотатарського народу. Радянський
льотчик-ас, учасник Другої світової війни. За успішне проведення 603 бойових
вильотів, збиті особисто 30 літаків противника різних типів і 19 літаків ворога,
збитих в групових боях, удостоєний звання двічі Героя Радянського Союзу. Після
війни - заслужений льотчик-випробувач СРСР, єдиний радянський льотчик, який
випробував понад 50 типів літальних апаратів.

6. Українське питання на Тегеранській, Ялтинській та Потсдамській конференціях.

Тегеранська конференція 1943: східний радянсько-польський кордон мав
проходити по лінії, встановленій у вересні 1939 р.
Ялтинська (Кримська) конференція 1945. Глави США, СРСР, Великої
Британії ухвалили проект Статуту ООН. Питання про прийняття Української РСР й
Білоруської РСР до ООН як її членів-засновників викликало дискусію, але після
складних переговорів делегації США й Англії зобов'язалися підтримати цю радянську
пропозицію.
Потсдамська конференція 1945. Знову розгорілася дискусія щодо кордонів
Польщі. СРСР вдалося умовити союзників визнати його кордони (з деякими змінами на
користь Польщі) станом на 22 червня 1941: до СРСР відійшли західнобілоруські та
західноукраїнські землі, Бессарабія, Північна Буковина.
7. Культурне життя в роки війни
Освіта. На окупованій території діяли 4-класні школи. Вчили лічбі,
читати і писати не вчили. Виховання в дусі покірності рейху. Окупанти закрили ВНЗ.
В евакуації діяло 60 укр. шкіл, понад 70 ВНЗ.
Наука. Більшість наукових інститутів були евакуйовані і працювали в
Уфі. Інститут електрозварювання Є.Патона розробив автоматичні технології зварювання
корпусів танків, що дало змогу запровадити їх виробництво конвеєрним способом.
Доброхотов – нові ефективні методи виплавки броньової сталі. Укр. вчені разом з
рос. створювали нові вибухові речовини, торпеди, радіолокатори, літаки.
О.Богомолець – винайшов сироватку для лікування ран і переломів кісток. В.Філатов
розробив метод пересадки рогівки ока. Стражеско – препарати для лікування
інфікованих вогнепальних ран. Палладін – медпрепарат для швидкого згортання крові →
смертність серед поранених знизилася.
Література. Всього в роки війни загинуло 25 письменників. Було створено
агітаційну фронтову групу укр. письменників (Головко, Малишко, Сосюра, Стельмах).
Письменники - члени ОУН утворили в Києві Спілку укр. письменників, яка почала
видавати альманах «Литаври». Нацисти заборонили видавництво, а голову Спілки Олену
Телігу разом з іншими членами оунівського підпілля розстріляли в Бабиному Яру.
П.Тичина «Похорон друга»
(картина буднів війни); М.Бажан поема «Данило Галицький»; В.Сосюра «Любіть
Україну!». Прози виходило менше: Яновський «Земля батьків». Іван Багряний -
український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч. Під час війни пішов в
українське підпілля, передислокувався до Галичини. Брав участь у створенні УГВР, у
розробці її програмових документів. 1944 року написав один із своїх
найталановитіших творів -роман «Тигролови». 1945 року Багряний емігрував до
Німеччини. Там написав брошуру «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», де обґрунтував
закономірність еміграції з СРСР -батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти
власного народу. У Німеччині Багряний редагував газету «Українські вісті».
Театр і кіно. Укр. театри утворили 108 концертних бригад, які
виступали з концертами на фронті. В евакуації відновили свою роботу Київська і
Одеська кіностудії. 1943 р. фільм Довженка «Україна в огні» – правда про перші
дні війни, окупацію. Сталін заборонив демонструвати фільм. Документальні фільми
О.Довженка «Перемога на Правобережній Україні», «Битва за нашу Радянську Україну».
Всього в роки війни знято 300 документальних фільмів і окремих сюжетів.
ЗМІ. Надруковано 850 книжок. Виходили журнали «Укр. література»,
«Україна». На окуповану територію постачалися газети «Радянська Україна»,
«Література і мистецтво». Газети видавалися і окремими партизанськими загонами. В
тилу діяли 2 укр. радіостанції в Москві і Саратові.