Тема 21 Початок Української революції

Результати навчальної діяльності Зміст історії України

Учень/ учениця
Знає:
Дати подій: Революційні події в
Березень 1917 р. – утворення Української Центральної Україні у 1917 - на
Ради (УЦР); початку 1918 р.
Квітень 1917 р. - Всеукраїнський Національний конгрес;
Червень 1917 р. –І Універсал УЦР Українізація армії.
Липень 1917 р. –ІІ Універсал УЦР Еволюція поглядів
Листопад 1917 р. – ІІІ Універсал Центральної Ради, політичних сил України
9(22) січня 1918 р. – ІV Універсал УЦР, проголошення в питанні
незалежності УНР. самовизначення.
Січень 1918 р.- бій біля станції Крути
Січень (лютий) 1918 р. -Берестейський мирний договір Універсали Центральної
між УНР і державами Четверного союзу Ради (УЦР). Відносини
УЦР з Тимчасовим
Персоналії: Михайло Грушевський, Володимир урядом та
Винниченко, Сергій Єфремов, Петро Болбочан, Номан більшовицькою Росією.
Челебіджіхан Проголошення
Української Народної
Значення понять і термінів: «автономізація», Республіки (УНР).
«самостійники», «Українська Центральна Рада»,
Кримськотатарський
«універсали УЦР», «Генеральний секретаріат», «Вільне
національний рух.
козацтво», «Установчі Збори», «більшовизм», «курултай».
«Всеукраїнський з їзд
Уміє: рад» у м. Харків
Встановлювати та групувати вказані дати відповідно до
подій, явищ, процесів, співвідносити дати та історичні Перша війна
факти ( події, явища, процеси) з періодами, факти- події- з більшовицької Росії з
явищами, процесами, визначати послідовність історичних УНР. Бій біля станції
подій, явищ, процесів. Крути. Події 1917 р в
Визначати правильність застосування в історичному Криму.
контексті вказаних понять і термінів
Розпізнавати на картосхемі територію Української Проголошення
Народної Республіки згідно з ІІІ Універсалом, напрямки незалежності УНР.
наступу більшовиків під час першої війни Росії з УНР, Окупація
територію УНР за Берестейським мирним договором більшовицькою Росією
Характеризувати діяльність Української Центральної України. Берестейський
Ради, українських партій, основні положення універсалів мирний договір.
УЦР політичних діячів, взаємовідносини УЦР із Вигнання більшовиків із
Тимчасовим урядом та більшовицькою Росією, боротьбу за території УНР.
владу в Києві в жовтні - листопаді 1917 р., ультиматум
Раднаркому; діяльність та здобутки вказаних історичних Похід Петра Болбачана
1
діячів.
Визначати причини Української революції, її характер; на Крим.
роль «Всеукраїнських з їздів рад» у містах Київ та Харків;
причини та наслідки першої війни більшовицької Росії з Конституція УНР.
УНР; здобутки і прорахунки УЦР в державотворчому
процесі.
Пояснювати історичне значення універсалів УЦР;
Сприймати та інтерпретувати різновидові історичні
джерела, що стосуються теми.

Українська революція
Початок Української революції
4 (17) березня 1917р. - утворення Української Центральної Ради..
Передумови Української революції:
1) тяжке економічне становище України у складі Російської імперії;
2) розпад Російської та Австро-Угорської імперій унаслідок Першої світової війни,
виникнення умов для проголошення українцями власної держави;
3) масовий вибух революційного ентузіазму по всій колишній Російській імперії та
загальний демократичний настрій усього населення, викликані Лютневою революцією
1917 р. у Росії;
4) український національний рух мав досвід боротьби за відновлення української
державності, політичну програму з чітко визначеними вимогами, певні політичні сили
та військові структури.
Причини Української революції:
1) тривале перебування української нації, позбавленої політичної незалежності, у
складі Російської імперії;
2) боротьба українського народу за реалізацію права на самовизначення, створення
власної держави.
Характер Української революції - національно-демократичний
(визначається її завданнями та рушійними силами):
1) боротьба за національну автономію України, що мала перерости в боротьбу за
повну самостійність української нації (це засвідчує національний характер
революції);
2) боротьба за демократичні та політичні права та свободи, а також участь
широких народних мас у революційних подіях (це засвідчує демократичний
характер революції).

Вплив Лютневої революції в Росії на Україну.

Початок Української революції

Лютнева революція в Росії (початок 27 лютого 1917) призвела до повалення

самодержавства. Влада в державі перейшла до Тимчасового уряду.
Першочерговими завданнями були: створення нової стабільної держави,
визначеність у питаннях про участь у Першій світовій війні, вирішення аграрного та
національного питань. На 1 березня 1917 р. інформація про події в Петрограді вже
поширилася на українських землях.
2
 Основною опорою Тимчасового уряду в Україні були торгово-промислова
буржуазія, землевласники, чиновництво та інтелігенція. Саме ці соціальні верстви
почали створювати громадські ради та комітети, які й розглядалися Тимчасовим
урядом як представницькі органи місцевої влади. Широка демократизація суспільства
(проголошення політичних прав і свобод, скасування національних та релігійних
обмежень, смертної кари, ліквідація репресивних органів царського режиму,
оголошення амністії) зумовили на перших порах популярність нового уряду серед
місцевих органів влади. Небажання, а значною мірою неможливість Тимчасового
уряду йти на радикальні суспільні зміни до скликання Установчих зборів зумовили
швидке падіння його авторитету.
У центрі і на місцях унаслідок волевиявлення політично активної частини трудящих
виникають альтернативні органи влади - Ради депутатів. Найвпливовішими в Україні
були ради Донбасу - 181 рада, Харкова, Києва, Катеринослава, Луганська, Полтави та
ін.
Майже одразу після Лютневої революції одним із важливих питань політичної
боротьби стало питання про самовизначення України. Тимчасовий уряд і російські
ради, обстоюючи унітарну форму нової російської держави, визнавали за Україною
тільки право на національно-культурну автономію. Таке виршення українського
питання па початку 1917 р.- уже не відповідало вимогам часу, новому рівню
українського національного руху.

Заснування Української Центральної Ради

Нові умови і рівень розвитку національного руху зумовили появу в Україні ще
одного альтернативного центру влади - громадсько-політичного об'єднання
Центральної Ради (ЦР).
Ініціатори утворення ЦР:
1) українські самостійники на чолі з М. Міхповським -радикальний осередок
українського руху;
2) Товариство українських поступовців (ТУП) -поміркований осередок українського
руху.

3 (16) березня 1917 р. самостійники оголосили про створення Української

Центральної Ради, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного
правління незалежної України. У цей же день представники ТУП, політичним ідеалом
яких була автономна Україна у складі перебудованої па федеративних засадах
Російської держави, утворили власний національний центр (співпрацювати з
тупівцями погодилися й українські соціалісти).
Керівництво обох організацій 4 (17) березня 1917 р. погодилося на створення
об'єднаного органу Української Центральної Ради (головою УЦР був обраний М.
Грушевський). Причиною об'єднання було прагнення не допустити розколу
українського національного руху, а також сподівання самостійників на те, що
революційні події досить швидко призведуть до визнання незалежності України.
На першому ж засіданні УЦР М. Грушевський запропонував скликати
Всеукраїнський національний конгрес, на якому мав бути обраний з представників
усіх регіонів України новий склад УЦР (початковий склад був в основному

3
київським). У надзвичайно короткий час ЦР переросла у впливовий представницький
орган народної влади.
( 19 березня (1 квітня) 1917 р ЦР організувала 100 тис. маніфестацію у Києві, що
завершилась всенародним віче біля памятнка Б.Хмельницькому.
Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямків діяльності
відіграли три провідні українські партії.

Підготовка Національного конгресу активізувала українські політичні сили,

які вирішили негайно провести свої партійні з’їзди.
1. Першим провело організаційний з’їзд Товариство українських поступовців.
Змінилася його назва – Союз українських автономістів-федералістів.
Незабаром після з’їзду було взято курс на перетворення союзу в політичну партію.
Конференція, яка зібралася у червні 1917 р., затвердила нову назву – Партія соціа
лістів-федералістів, скорочено – есефів. Партія проводила роботу здебільшого в інте-
лігентських колах і не стала масовою.
2. Відновилася Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП –
есдеки), на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою, яка була створена ще в 1905 р., але
потім ущент розгромлена.
3. У той час відбувся установчий з’їзд Української партії соціалістів-
революціонерів (УПСР – есери),очолювали яку представники студентської молоді:
М. Залізняк, М. Ковалевський, Л. Ковалів, О. Севрюк, П. Христюк та ін. Саме до цієї
партії як до найбільш масової приєднався М. Грушевський. Незважаючи на
масовість, УПСР за кількістю членів (до 75 тис.) істотно поступалася українським
осередкам Загальноросійської партії соціалістів-революціонерів. Російські есери
користувалися підтримкою в промислових районах, у військових гарнізонах і на
фронтах. Українські есери мали коріння в сільській місцевості.

Важливо! Більшовики були єдиною загальпоросійською партією, яка не знайшла

відповідника в українській політичній палітрі. Спочатку вони не мали впливу. Однак
чисельність цієї партії в Україні швидко зростала: березень - серпень 1917 р. - від 2 до
33 тис. осіб.

Причини зростання авторитету ЦР: а) ЦР обстоювала близькі та зрозумілі народу

ідеї національно-територіальної автономії та популярної ідеї соціалізму;
б) демократичний і всеохоплюючий принцип формування ЦР, яка від самого початку
була уособленням трьох начал - національного, соціально-класового, територіального.
Свою прихильність до ЦР висловили військовий, селянський та робітничий
всеукраїнські з'їзди, скликані у травні 1917 р.

Початок українізації армії

4
 Національне піднесення навесні 1917 р, охопило й солдатські маси, у середовищі
яких поширювалися ідеї створення національних українських частин. Ініціаторами
українізації частин російської армії були самостійники. Вони вважали, що без
національної армії не може бути державності. Опорою самостійників у цій справі були
молоді офіцери - вихідці з українського села, у недавньому минулому вчителі, земські
службовці тощо.
У березні 1917 р. у Севастополі була утворена Чорноморська рада, а у квітні - Укра-
їнські корабельні ради майже на всіх кораблях Чорноморського флоту. У квітні 1917 р.
солдати на збірних пунктах Києва поставили вимогу відправити їх на фронт як
українську військову частину, але офіційна влада їм відмовила.

Тоді ініціатори руху за створення національних військових частин (Український

військовий клуб імені Павла Полуботка на чолі з М. Міхновським, створений у
лютому 1917 р ) самочинно сформували 1-й український полк імені Б. Хмель-
ницького (близько З тис. солдатів-українців). Але тільки після втручання ЦР полк
відправили на фронт як національну частину.

Початок українізації армії був політично необхідним. Інакше російський уряд міг
проігнорувати або просто заборонити діяльність УЦР. Саме з цієї причини Центральна
Рада заявила, що починає здійснювати кампанію українізації в армії (має намір
обмежитися формуванням національних частин тільки в тилових гарнізонах). За
згодою лідерів УЦР 5 (18) травня 1917 р. почав роботу І Всеукраїнський військовий
з'їзд у Києві, який закликав до «негайної українізації армії», створив з цією метою
Генеральний військовий комітет на чолі з Петлюра , якого невдовзі замінив С.
Петлюра
5
 Прагнення до організації українських частин виявилося в утвореній у квітні 1917 р.
першого загону Вільного козацтва (Звенигородський повіт на Київщині) місцевої
самооборони, яка ґрунтувалася на традиціях давнини. У жовтні 1917 р. відбувся І
Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва (у Чигирині), на якому був прийнятий Статут і
обрано Генеральну Раду на чолі з П. Скоропадським. На той час козацькі
формування мали вже понад 60 тис. осіб. Функції вільного козацтва: дотримання
правопорядку в містах, боротьба з дезертирством і бандитизмом,

Всеукраїнський національний конгрес

Перший представницький форум українського руху, що працював у Києві 6-8 квітня
1917 р., був скликаний з метою поширення діяльності Центральної Ради на територію
всієї України. Понад 900 делегатів представляли різноманітні організації – робітничі,
селянські, військові, культурницькі. Серед них були представники дев’ятьох
українських губерній, Кубані, Галичини, всіх фронтів . Основне питання, що
обговорювалося на конгресі: автономія України у складі федеративної Російської
республіки.
Ухвалені рішення конгресу:
1) забезпечення Україні широкої національно-територіальної автономії (вона мала
бути запроваджена на територіях, де українці становили більшість населення);
2) захист прав національних меншин;
3) необхідність організації Крайової Ради (перетворення Центральної Ради на орган
Крайової Ради, розширення її кількісного складу на 15% з метою охопити
представників національних меншин);
4) підтримка інших народів Росії в прагненні автономії;
5) заява протесту проти претензій на українські землі Польщі;
6) Центральну Раду зобов'язано організувати з числа своїх депутатів та представників
національних меншин Комітет для вироблення проекту автономного статусу України;
7) обрано новий склад Центральної Ради: М. Грушевський - голова ЦР, В.
Винниченко та С. Єфремов - заступники голови ЦР.
Обрано комітет для ведення роботи в період між сесіями УР ( Малу Раду)

Історичне значення Всеукраїнського національного конгресу:

- визначено мету ЦР – «Тільки національно-територіальна автономія України у
змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, які живуть
на українській землі». Добиватися від ТУ
- ЦР визнано представницьким органом України і розширено її склад

Проголошення автономії України

Спираючись на рішення Українського військового з'їзду, Всеукраїнського
національного конгресу, виражаючи революційні настрої та інтереси українського
народу, у 16(29)травні 1917 р. ЦР відряджає до Петербурга делегацію на чолі з
В. Вииниченком.
Делегація вручила Тимчасовому уряду вимоги визнання і схвалення ним автономії
України. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи свої дії так:
1) ЦР, не обрана шляхом всенародного голосування, не може висловлювати волю
всього народу українських земель;
6
 2) проголошення автономії України може спричинити низку територіальних та інших
непорозумінь;
3) питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної
республіки мають вирішувати тільки Установчі збори (будуть скликані у грудні 1917).
Відмова Тимчасового уряду загострила українсько-російські відносини, викликала
обурення українського населення, особливо солдат.

ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд (5 - 10 червня 1917) висунув вимогу негайного

запровадження автономії України без згоди на те Тимчасового уряду.
10 червня 1917 р. Центральна Рада приймає Перший Універсал «До українського на-
роду на Україні й поза Україною сущого», в якому Винниченко
 проголошено автономію України, підкреслено: «Однині самі будемо творити
наше життя»;
 закликано народ до організації нового політичного ладу в Україні;
 верховним законодавчим органом автономної України має бути національний
Сейм, обраий голосуванням, він визначатиме «порядок і лад» на території
України;
 місцеві органи влади підпорядковуються УЦР, а надалі Сейму
 оголошено про відмову передавати податки до центральної казни,
 запроваджено одноразовий податок на «рідну справу».

Історичне значення Першого Універсалу Центральної Ради. Документ юридично

поклав початок розбудові Української національної держави в XX ст.

Утворення Генерального Секретаріату

Одним з перших кроків після проголошення Першого Універсалу стало створення
15 червня 1917 р. Тимчасового революційного уряду - Генерального Секретаріату
Центральної Ради (крайовий український уряд, перший Кабінет міністрів України).

Склад Генерального Секретаріату:

В. Винниченко (УСДРП) - голова і секретар внутрішніх справ;
П. Христюк (УСДРП) - генеральний писар,
С. Петлюра (УСДРП) - секретар військових справ;
С. Єфремов (УПСФ) - секретар міжнаціональних справ;
X. Барановський (кооператор) - секретар фінансів;
Б. Мартос (УСРІІ) - секретар земельних справ;
В. Садовський (УСДРП) - секретар судових справ;
І. Тешенко (незалежний соціал-демократ) секретар освіти,
М. Стасюк (УІІСР) - секретар продовольчих справ.
Хоча найчисельнішою була партія есерів, в уряді переважали соціал- демократи.

Другий Універсал Центральної ради. Збройний виступ самостійників

Занепокоєний активною державотворчою діяльністю українців, тяжким становищем
на фронтах Першої світової війни, червневими масовими демонстраціями в

7
Петрограді, падінням свого авторитету Тимчасовий уряд Росії був вимушений піти на
компроміс із Центральною Радою.
Для переговорів до Києва в кінці червня прибула делегація Тимчасового уряду
(О. Керенський, М. Некрасов, М. Терещенко, І. Церетелі) з метою втримати ситуацію
під контролем.
Делегація мусила визнати автономію України. Ця згода Тимчасового уряду стала
причиною урядової кризи в Росії.

3 липня 1917 р. Центральна Рада виклала підсумки компромісу, досягнутого під час
переговорів, у Другому Універсалі:

ІІ Універсал

Дата про- 3 липня 1917 р.

голошення
Причини • Пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим урядом.
проголошення Пошук Тимчасовим урядом підтримки всередині країни у зв'язку з
поразкою російського наступу на фронті
-Прибуття до Києва делегації Тимчасового уряду на чолі з
О.Керенським для контролю над українським революційним
рухом
Основний зміст • Визнання УЦР вищим органом влади в Україні.
. Затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим
урядом.
. Визнання Генерального Секретаріату вищим виконавчим
органом влади в Україні.
. Відмова України від проголошення автономії до Всеросійських
Установчих зборів.
. Формування українських військових частин під контролем
російського командування.
- Поповнення УЦР представниками національних меншин
Результати Досягнуто компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом.
- Липнева криза Тимчасового уряду: вихід зі складу уряду
конституціоналістів-демократів (кадетів) на знак протесту проти
визнання УЦР.
. 4-9 липня 1917 р. - виступ невдоволених відмовою від автономії
самостійників на чолі з М. Міхновським, що поглибило розкол в
українському національному русі.
• Падіння авторитету УЦР
Значення . Продовжив курс УЦР на досягнення автономії України.
II Універсалу . Продемонстрував курс УЦР на демократичне мирне вирішення
проблем.
. Підтвердив негативне ставлення Тимчасового уряду до
українського питання

8
 Збройний виступ самостійників. 4-6 липня 1917 р. у Києві відбувся збройний
виступ полку ім. П. Полуботка на чолі з М. Міхновським, який мав на меті
встановити цілковитий контроль над Києвом і змусити Центральну Раду проголосити
самостійність України. Полуботківців готові були підтримувати українізовані
військові частини в Одесі, Кременчуці, Чернігові та інших містах. Проте спільними
зусиллями збройних формувань Центральної Ради і Тимчасового уряду цей виступ
було придушено.

«Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на

Україні». Послаблення позицій Центральної Ради

Після липневих подій Тимчасовий уряд Росії прагне посилити свої позиції, у тому
числі й в Україні. На фронті й у тилу запроваджено смертну кару, попередню цензуру;
розформовуються або відправляються на фронт «ненадійні» війська; відроджуються
чорносотенні організації, одна з яких - «Союз малоро ссов имени Гоголя» -проголосила
метою «боротьбу за Росію й проти України»; здійснюється спроба ізолювати вірні
Центральній Раді війська, роззброїти їх, не зупиняючись перед застосуванням сили.

Тимчасовий уряд відкинув «Статут вищого управління України» (прийнятий Гене-

ральним Секретаріатом 16 липня 1917 р., де визначалися обов'язки, права та межі
компетенції Генерального Секретаріату; фактично це була основа конституції, що
базувалася на припципах автономного устрою). Замість затвердження цього
документу Тимчасовий уряд видає 4 серпня 1917р. «Тимчасову інструкцію
Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні»

Документ Статут Генерального «Тимчасова інструкція для

Секретаріату Генерального Секретаріату»
Дата прийняття 16 липня 1917 р. 4 серпня 1917 р.
Орган, який Центральна Рада Тимчасовий уряд
затвердив
документ
Статус Генераль- Вищий орган управління в Місцевий орган Тимчасового уряду,
ного Україні, який формується УЦР, який затверджується за поданням
Секретаріату відповідальний перед нею, УЦР
затверджується Тимчасовим
урядом
Повноваження • Передає Тимчасовому уряду • Усі рішення мають
Гекерального законопроекти, затверджені затверджуватися Тимчасовим
Секретаріату УЦР. урядом.
• Визначає компетенцію органів • Втрачено право призначення на
виконавчої влади. державні посади.
• Призначає невиборних • Тимчасовий уряд може діяти в
урядовців. обхід Генерального Секретаріату.
Недовіра, висловлена УЦР, • Центральна Рада фактично

9
 зумовлює відставку позбавляється законодавчих прав
Генерального Секретаріату
Територія, на Дев'ять українських губерній: П'ять українських губерній:
яку Київська, Волинська, Київська, Волинська, Подільська,
поширюється Полтавська, Подільська, Хер- Полтавська, частина Чернігівської
влада сонська, Харківська,
Генерального Катеринославська, частина
Секретаріату Чернігівської і Таврійської
Склад 14 секретарств: внутрішніх, Генеральний Секретаріат втрачає
фінансових, військових, секретарство військових справ,
продовольчих, земельних, на- продовольчих справ, судових справ,
ціональних справ; юстиції, шляхів сполучення, пошти й
освіти, торгівлі, промисловості, телеграфу, земельних справ
пошти й телеграфу, праці,
шляхів сполучення
Значення Став фактичною основою Загострив конфлікт між УЦР та
конституції України як Тимчасовим урядом
автономної частини Росії
Таким чином, конфлікт між Центральною Радою і Тимчасовим урядом станом на 5
серпня 1917 р. не був розв'язаний. Центральна Рада не виступала категорично проти
«Тимчасової інструкції», вона не мала реальної сили для відкритого протистояння, а
Тимчасовий уряд був слабким, щоб реалізувати положення цього документу на прак-
тиці.

10
 У серпні 1917 р. у Росії була здійснена спроба реакційного державного перевороту иа
чолі з Верховним головнокомандувачем генералом Л. Корніловим - переконаним
прибічником диктатури (події дістали назву корніловський заколот).

Корніловський заколот і Україна

Причини:
 Погіршення економічного становища країни, посилення соціальної напруги.
Бездіяльність Тимчасового уряду в розв'язанні нагальних проблем (війни, землі
тощо).
 Загострення політичної боротьби за умов слабкості Тимчасового уряду. Поразки
на фронтах Першої світової війни.
 Вимога заможних верств населення встановити владу «сильної руки»
Мета- Установлення диктатури Л. Корнілова
Основні події
 Кінець серпня 25-30 1917 р. — Державна нарада, яка сприяла консолідації
правих сил (промисловців, підприємців, військових, поміщиків). УЦР
відмовилася взяти участь.
 25 серпня 1917 р. — початок заколоту. У містах створюються комітети
порятунку революції, блокуються штаби офіцерства; заарештовано командувача
Південно-Західним фронтом А. Денікіна.
 30 серпня 1917 р. — придушення заколоту за активної участі більшовиків
 Українські політики активно об’єднуються проти заколоту Корнілова.
 В численних головних містах створюються революційні комітети, комітети
порятунку революції, комітети дій тощо.
 Вони блокували штаби корніловщини, брали під контроль залізничні вузли,
затримували ешелони з реакційними військами, агітували солдат.
 Проти заколотників виступила більшість особового складу Пд.-Зх. і
Румунського фронтів.
 28 серпня у Бердичеві солдати заарештували А. Денікіна, Маркова та інших
офіцерів; в Житомирі – інших генералів і офіцерів.

Наслідки:
 Поразка правих сил і зміцнення лівих.
 Тимчасовий уряд утратив підтримку заможних верств населення. Зростання
авторитету більшовиків, кількості червоногвардійців, більшовизація Рад.
 Погіршення соціально-економічного становища в країні.

Найбільш рішуче контрреволюції протистояли більшовики.

Після ліквідації заколоту вплив більшовицької партії серед робітників і армії різко
посилився. Більшовики формували збройні загони червоногвардійців (восени 1917 р.
вони вже мали в Україні до 15 тис. бійців Червоної гвардії).

1вересня (13)ТУ проголосила Росію –республікою.

11
Серпнева спроба корніловського заколоту, безладдя та анархія восени 1917 р.
підштовхнули Центральну Раду до активних дій.
З її ініціативи у вересні 1917 р. у Києві відбувся З їзд народів Росії, який засудив
державну централізацію.
Дата про- 8-15 вересня 1917 р.
ведення
Учасники Делегати від різних національних груп Росії: українці, литовці,
естонці, білоруси, молдавани, грузини,, євреї, донські козаки тощо
Основні • Засудження державної централізації.
рішення Вимога федеративного устрою Російської держави.
• Всеросійські Установчі збори не повинні перешкоджати скликанню
крайових установчих зборів.
• Заклик до вирішення найважливіших питань соціально-
економічного розвитку з урахуванням національної специфіки
Результати • Початок підготовки до Українських Установчих зборів.
• Заява УЦР про поширення влади на дев'ять губерній України (без
Криму).
• Тимчасовий уряд не визнав рішення УЦР
Демократична нарада у Петрограді і позиція УЦР.
Наприкінці вересня 1917 р. у Петрограді скликається Демократична нарада, яка мала
обрати Раду республіки (передпарламент).
Представники УЦР висунули свої нові вимоги:
- «Передання всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель у завідування
земельних комітетів;
- заведення контролю державного і крайового над продукцією й розподілом;
- оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація військових прибутків на
користь окремих країв і цілої держави;
- призначення рішучих заходів щодо укладення миру, для чого негайно випередити
союзників у справі відкриття мирних переговорів;
- скликання Установчих зборів у призначений час без дальших зволікань».
Висувалися також і традиційні вимоги УЦР:
- «Признання за всіма націями права на нічим необмежене самовизначення;
- скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються, національно-крайових
суверенних Установчих зборів;
- передача всієї повноти влади на Україні в руки УЦР та її ГС.
Демократична нарада на це погодитися не могла.
«Живое слово» надрукувало статтю, де говорилося, що в складі УЦР знаходяться
офіцери австрійського і німецького штабів, які допомагають українцям
самовизначитися.
В УЦР не вистачало рішучості реалізувати ці вимоги самочинно, спираючись на
народні маси.
В результаті обстановка в суспільстві дедалі загострювалася.
Наприкінці вересня 1917 р. УЦР оголосила про поширення своєї компетенції на всі
сфери життя України і на всі дев’ять губерній (без Криму).

12
Це рішення було підтримане українськими партіями, а після деяких вагань і
неукраїнськими демократичними партіями.
Кадети, які були в УЦР, вийшли з неї на знак протесту.
ТУ наказав київським судовим властям розпочати проти ГС судовий процес.
Членів ГС, викликаних ніби для переговорів до Петрограду, від ув’язнення врятувало
падіння ТУ-ду.
22. Більшовицька революція в Росії. Згодом ЦР у жовтні 1917 року розпочала
підготовчу роботу до скликання Всеукраїнських установчих зборів. У відповідь на
це міністр юстиції Тимчасового уряду порушив слідчу справу проти членів
Центральної Ради. Водноочас для переговорів до Петрограда викликали лідерів
Генерального Секретаріату. Від ув'язнення їх врятувало лише падіння Тимчасового
уряду.

Жовтневі події 1917 р.

Установлення контролю Центральної Ради над Києвом
25 жовтня ( 7 листопада) 1917 р. у Петрограді відбулося збройне повстання,
наслідком якого стало повалення Тимчасового уряду, здобуття влади більшовиками.
II Всеросійський з'їзд Рад проголосив Росію республікою рад робітничих, солдатських
і селянських депутатів (тобто було встановлено радянську владу).
Був сформований перший радянський уряд Росії - Рада народних комісарів
(Раднарком) на чолі з В. Леніним. Метою більшовиків була перебудова соціально-
економічного життя країни на комуністичних засадах (ліквідація приватної власності в
першу чергу).
5–6 січня 1918 р. – скликання і розпуск Установчих зборів.
На виборах до Установчих зборів більшовики одержали лише четвертину голосів, а в
Україні – лише 10%населення
2 Декрет про землю.
З тактичних міркувань в основу декрету було покладено принцип зрівняльного
землекористування: поміщицькі маєтки підлягали поділу між селянами.
Однак більшовики обіцяли селянам «допомогти» усвідомити переваги великого
державного господарства.
Соціально-політична база більшовизму в Україні.
З Петроградським переворотом більшовики розпочали боротьбу за всю імперію під
гаслами: хліб, хліб, землю, мир – народу, всю владу – радам.На виборах до
Всеросійських Установчих зборів (уже після державного перевороту) більшовики
одержали лише четверту частину голосів виборців. В Україні за більшовиків
проголосувало лише 10% населення.
Зважаючи на величезне значення України, більшовики прагнули якнайшвидше
встановити контроль над її територією.
Більшовицьку владу в Україні почали утверджувати відразу після державного пере-
вороту в Петрограді. У головних містах Донбасу - Луганську, Кадіївці, Макіївці
більшовики взяли владу без збройної боротьби. У всіх інших місцевостях України
соціальна база більшовиків була слабкою, авторитет незначним, власними силами
захопити владу вони були не в змозі.

13
 Особливо жорстокою була боротьба за владу в Києві, де вона точилася між трьома
політичними силами: прибічниками Тимчасового уряду, більшовиками,
національними українськими силами, що гуртувалися навколо Центральної
Ради.
29 - 31 жовтня 1917 р. відбулося збройне повстання в Києві, яке завершилося
виснаженням сил прибічників Тимчасового уряду і більшовиків.
УЦР спочатку зайняла позицію доброзичливого нейтралітету щодо більшовиків.
Лише 27 жовтня ГС виступив з відозвою «До всіх громадян України», в якій
говорилося про ворожість УЦР більшовикам.
Коли більшовики і ТУ були знекровлені, влада у Києві перейшла до УЦР (1917 31
жовтня).
Головним наслідком повстання було встановлення Центральною Радою цілковитого
контролю над столицею, роззброєння більшовицьких загонів у самому Києві, Дарниці,
Броварах. У цей критичний період Центральна Рада мала достатньо сил, впливу та
авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України.

Третій Універсал Центральної ради.

Проголошення Української Народної Республіки (УНР)
Центральна рада мала намір віддати завойовану владу демократично обраним
депутатам Установчих зборів, а більшовики - установити диктатуру своєї партії.
Ленінська партія прагнула скористатися тимчасовою популярністю в масах, підмінити
Українську Центральну Раду збільшовизованим новим органом, який мав утворити
Всеукраїнський з'їзд рад.

Потрібні були рішучі дії для утвердження державних прав українців. 7 листопада
1917р. було видано Третій Універсал Центральної Ради,

III Універсал УЦР

Дата проголо- 7 (20) листопада 1917 р.

шення
Передумови • 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — більшовицький збройний
проголошення переворот у Петрограді, повалення влади Тимчасового уряду.
Проголошення Росії Республікою Рад на чолі з Радою Народних
Комісарів. Раднарком очолив В. Ленін.
• 29-31 жовтня (11-13 листопада) 1917 р. — збройне повстання
більшовиків у Києві з метою встановлення радянської влади.
• Визнання УЦР носієм вищої влади в Україні

14
Основний зміст • Проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі
федеративної Росії.
• УЦР — вищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат — вищий
виконавчий органи УНР до скликання Установчих зборів України.
• Включення до УНР земель, де більшість населення складали
українці: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина,
Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму); у
майбутньому — приєднання шляхом переговорів інших українських
етнічних територій.
• Скасування права власності нетрудових господарств на поміщицькі,
удільні, монастирські, церковні та інші землі.
• Земля — власність трудового народу й має перейти до нього без
викупу. До Установчих зборів землею опікуватимуться земельні
комітети, обрані народом.
• Введення 8-годинного робочого дня і державного контролю за
виробництвом.
• Підтримка мирних переговорів для швидкого закінчення війни.
• Скасування смертної кари; амністія політичним в'язням.
• Розширення прав органів місцевого самоврядування.
• Проголошення демократичних свобод: свободи слова, друку, віри,
зборів, союзів, страйків, недоторканності особи й житла тощо.
• Визнання права національних меншин на національно-персональну
автономію.
• Визначення дня виборів та скликання Українських Установчих
зборів
Результати • Закладення основ демократичного устрою в Українській державі.
• Неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в
універсалі заходів.
• Незадоволення поміщиків, заможного селянства, інтелігенції
скасуванням приватної власності.
• УНР залишалася складовою частиною Росії, але УЦР не визнавала
більшовицький Раднарком легітимним урядом Росії
Значення Став програмою масштабних соціально-економічних та політичних
ПІ Універсалу перетворень в Україні

Кримськотатарський національний рух. Події 1917 р в Криму.

У квітні 1917 р. у Сімферополі був скликаний З'їзд мусульман Криму, який обрав
Мусульманський виконавчий комітет. Його очолив щойно призначений цим же
з'їздом на посаду муфтія 32-річний богослов, юрист і публіцист Номан Челебіджіхан.
Він був і автором віршу «Я присягнувся» який пізніше став кримськотатарським
національним гімном. Тимчасовий уряд був вимушений визнати Мусвиконком як
орган національно-культурної автономії кримських татар. У сферу його відання
впродовж кількох місяців переходять всі кримськотатарські справи — політична
діяльність, культура, релігійні справи, економіка, податки.
УЦР визнала основним суб‘єктом самовизначення в Криму саме кримськотатарський
народ.
15
 Вже у липні 1917 року була створена перша кримськотатарська політична партія
«Milliy Firqa» («Національна партія»). У ній незабаром оформилися дві течії:
прихильники автономії Криму та прибічники відновлення незалежної
кримськотатарської держави.
У другій половині липня 1917 р. до Києва й прибули керівники Мусвиконкому які
провели зустрічі з головою УЦР М. Грушевським, секретарем міжнаціональних справ
О. Шульгиним, головою Генерального секретаріату В. Винниченком.
Мусвиконком став підпорядкувати собі частини, в яких служили переважно
кримські татари. Він сформував у Сімферополі кримськотатарський батальйон і
домігся повернення з фронту до Криму кількох кримськотатарських військових
частин. За ці дії Номан Челебіджихан улітку 1917 року був заарештований
Тимчасовим урядом, проте за кілька днів голову Мусвиконкому звільнили, тільки
посиливши його популярність.
У жовтні 1917 року Мусульманський виконком приймає рішення про скликання
Курултаю (орган народного представництва, загальнонаціональний з'їзд).
Мусульманський виконком організував проведення виборів.
У листопаді ( грудні) 1917 р. в Сімферополі відбувся з'їзд земств і міських дум, що
створив «тимчасовий вищий орган губернської влади» — Раду народних
представників. З'їзд висловився за збереження Криму у складі Росії.
Отже, тимчасовою крайовою владою в Криму і Таврійській губернії в цілому стала
Рада народних представників. До складу РНП входили представники органів
земського і міського самоврядувань, рад, профспілок, національних організацій. Серед
останніх були й кримськотатарські.
Засідання Курултаю розпочалися 9 грудня (26 листопада) 1917 р. в Бахчисараї.
Головою Курултаю був обраний один із лідерів «Milliy Firqa» («Національна партія»),
письменник Асан Сабрі Айвазов. А 13 грудня Курултай проголосив Кримську
Народну Республіку. Це була перша у світі мусульманська республіка. УЦР у грудні
1917 р. визнає Кримську Народну Республіку.
Курултай затвердив символіку Кримської Народної Республіки та ухвалив
«Кримськотатарські основні закони», першу Конституцію Криму. Вона передбачала
реалізацію кримськотатарським народом права кожного народу на національне
самовизначення і самоврядування шляхом створення парламенту, обраного на вільних,
прямих, рівних виборах таємним голосуванням. Конституція також скасувала звання
та стани і проголосила рівність усіх громадян незалежно від їхньої національності або
віри та рівноправність жінок і чоловіків.
Курултай сформував національний парламент- Меджліс та національний уряд —
Директорію. Директорію одразу визнала Центральна Рада, а Директорія засудила
агресію радянської Росії проти УНР.

Курултай не заперечував проти верховенства влади Ради народних представників,

що сформувалася в Сімферополі 20 листопада 1917 на противагу більшовикам (багато
членів Курултаю входили в РНП). Майбутнє Криму за задумами повинно було
визначиться на Установчих зборах. Тож створення Кримської народної республіки не
було проголошенням незалежної держави.
Петроградський Раднарком не визнав ані Кримської Народної Республіки, ані її
Директорії. За його вказівкою кримські більшовики у ніч на 16 грудня захопили
16
Севастополь та розігнали там раду робітничих, матроських і солдатських депутатів. В
багатьох містах Криму, зокрема Севастополі, Феодосії, Євпаторії було розгорнуто
масовий терор.
Номан Челебіджихан, який намагався домовитися з більшовиками про припинення
бойових дій, під час перемовин у Сімферополі був заарештований, перевезений
літаком до в'язниці у Севастополі і там 23 лютого розстріляний.
Наприкінці січня 1918 року більшовики захопили увесь Крим, оголосили про
розпуск Курултаю і Ради народних представників та влаштували на півострові
масовий терор, який супроводжувався погромами кримськотатарських селищ. Під
загрозою наступу Четвертного союзу, у березні 1918 р. було проголошено
Соціалістичну Радянську Республіку Тавриди.

Перша війна радянської Росії проти УНР

(грудень 1917 - лютий 1918 р.)

Політичні методи боротьби за владу більшовики сполучали із силовими. Було

вирішено перетворити Центральну Раду на Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК)
рад України. Для цього необхідно було провести Всеукраїнський з'їзд рад. Його
робота розпочалася 4 грудня 1917 р. у Києві. Однак сподівання більшовиків здійснити
державний переворот мирним шляхом зазнали краху. Більшовицькі делегати
залишили з'їзд.
У цей же день, 4 грудня 1917 р. (відкриття з'їзду), у Київ радіотелеграфом було
передано підписаний керівниками Радпаркому В. Леніним і Л. Троцьким «Маніфест
до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради»
(ультиматум Раднаркому Центральпій Раді).

4 (17) грудня «Маніфест до українського народу з ультимативними

1917 р. вимогами до Української Ради», підписаний В. Леніним і
Л. Троцьким:
• визнано УНР та її право на самовизначення;
• УЦР звинувачено в проведенні «двозначної буржуазної
політики», не визнано повноважним представником укр. народу.
Вимоги більшовиків до УЦР:
• відмовитися від спроб дезорганізувати загальний фронт;
• ЦР має «припинити спроби роззброєння на території України
радянських полків і робітничої Червоної гвардії».
ЦР має не пропускати війська козаків на Дон до отамана
О. Каледіна;
• сприяти радянським військам у боротьбі з
«контрреволюційними» повстаннями

17
4-6 грудня 1917 р. Робота І Всеукраїнського з'їзду Рад у Києві (скликаний з
ініціативи Й. Сталіна для переобрання складу УЦР):
• спроба більшовиків передати всю владу радам,
перетворивши УЦР на Центральний Виконавчий Комітет Рад
(ЦВК), провалилася;
• з'їзд висловив довіру УЦР;
• делегати-більшовики переїхали до Харкова, де проходив
обласний з'їзд Рад Донецько-Криворізького басейну, та
маніфестували його як Всеукраїнський з’ізд Рад
5 грудня 1917 р. Відхилення ультиматуму Раднаркому Ген. Секретаріатом УНР

Термін виконання ультимативних вимог Центральною Радою - 48 годин. Центральна

Рада відхилила вимоги Раднаркому. Почалася війна.

Основні події першої війни Раднаркому з УНР

5 грудня 1917р. - Радпарком Росії прийняв рішення «вважати Центральну Раду в

стані війни з нами». Для загального керівництва бойовими діями більшовики створили
комісію Раднаркому у складі В. Леніна, Л. Троцького, Й. Сталіна. Командувачем
військами було призначено наркома воєнних справ Росії В. Антонова-Овсієнка.
9 грудня 1917 р. - більшовицькі війська захопили Харків і перетворили його на
головний центр радянської влади в Україні. Тут було створено штаб групи військ по
боротьбі з контрреволюцією на Півдні, начальником якого призначили підполковника
М. Муравйова.

Проголошення радянської влади в Харкові

9 грудня 1917 р. у Харкові розпочав роботу з'їзд рад Донецького та Криворізького
басейнів. Саме до нього приєдналися більшовицькі делегати, які залишили Київський
з'їзд рад. Харківський з'їзд був названий І Всеукраїнським з'їздом Рад.
12 (25) грудня 1917 р. він проголосив Україну Республікою Рад робітничих,
солдатських і селянських депутатів (установлено радянську владу в Україні).
Був обраний ЦВК Рад України па чолі з Ю. Медведєвим (у березні 1918 його
заступив В. Затонський). Також був утворений перший радянський уряд 17(30)
України - Народний Секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим).
Регіональні радянські республіки- в к 1917 року створено радянські республіки:
Донецько-Криворізька, Одеська, Таврійська, проіснували до квітня 1918 р.

Похід більшовицьких військ на Київ. Бій під Крутами. Четвертий Універсал

Центральної Ради

6 січня 1918 р. почався наступ червоних військ з Харкова та Лозової па Полтаву

Київ. Участь у ньому кількох українських частин під командуванням
Ю. Коцюбинського (головнокомандувача військами радянської України) мала
засвідчити, що на Київ наступають українські радянські сили, а не російські війська.

18
Безпосереднє командування військами, наступали на українську столицю, було
зосерджено в руках М. Муравйова.
29 (16) січня 1918 р. відбувся бій під Крутами (500 студентів, гімиазистів-
старшокласників і військових курсантів під командуванням сотника Омельченка
протистояли 6 тис. навчених солдатів, матросів і червоногвардійців під
командуванням М. Муравйова). Загін Омельченка був розгромлений більшовицькими
військами, усі полонені розстріляні.

У цей же день у Києві розпочалося більшовицьке збройне повстання (центр

повстання на заводі «Арсенал»). Після п'ятиденних боїв завод було взято штурмом.
Війська Центральної Ради зламали опір повстанців.
Додаток ( таблиця)
Перебіг воєнних дій
9 грудня 1917 р. Окупація Харкова радянськими військами під командуванням В.
Антонова-Овсієнка
17 грудня 1917 р. Маніфест ЦВК рад України про повалення владу УЦР і
Генерального Секретаріату
25 грудня 1917 р. Початок загального наступу більшовицьких військ, які діяли в
(7 січня 1918 р.) складі кількох армійських груп під командуванням М.
Муравйова, Р. Берзіна, І. Кудинського
Грудень 1917 — Більшовики захопили Олександрівськ, Одесу, Миколаїв, Херсон,
січень 1918 р. Маріуполь, майже всю Лів. Україну; загроза нависла над Києвом
29 ( 16) січня • Більшовицьке повстання в Києві на заводі «Арсенал».
1918 р. • Бій під Крутими між Червоною армією на чолі з
М. Муравйовим та об'єднаним загоном українських добровольців
на чолі із сотником В. Омельченком із курсантів військової
школи та студентів (близько 500 чол.).
8лютого 1918 р. УЦР та Рада Народних Міністрів залишили Київ
Початок лютого Захоплення більшовицькими військами більшої частини України
1918 р. й Криму
Причини поразки • Нерішучість УЦР у здійсненні соціально-економічних
УНР реформ.
• Нехтування проблемою створення боєздатної армії.
• Активна більшовицька пропаганда.
• Висока боєздатність більшовицьких військ
Результати • Проголошення з'їздом Рад у Харкові радянської влади в
й наслідки війни Україні.
• Видання IV Універсалу УЦР, який проголосив незалежність
• Втрата УЦР контролю над територією Лівобережжя й
Півдня України

Війна, яку розгорнула проти УНР радянська Росія, переконала керівників Централь-
ної Ради в необхідності відокремитись від більшовицького режиму. Крім того, треба

19
було самостійно виступати на мирних переговорах у Брест-Литовську, які вже
почалися.
9(22 )січня 1918 р. проголошено Четвертий Універсал Центральної Ради

Дата про- 9(22) січня 1918 р.

голошення
Причини • Втрата надій на створення федеративної демократичної Росії
проголо- Загроза захоплення більшовиками України, неспроможність УЦР
шення самостійно дати їм відсіч
Необхідність офіційно відмежуватися від радянської Росії для ведення
мирних переговорів з країнами Четверного союзу
Основний • Проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною,
зміст суверенною державою.
• Прагнення жити з усіма сусідніми державами у «згоді та приязні»,
без взаємного втручання у внутрішні справи.
• Влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її вищим
органом залишається УЦР та уряд — Рада Народних Міністрів).
• Початок самостійних мирних переговорів.
• Заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками.
• Проголошення програми соціально-економічних перетворень:
— розпуск постійної армії та створення народної міліції;
— обрання народних Рад — органів місцевого самоврядування;
— підтвердження передачі землі трудовому народу без викупу;
— скасування приватної власності на землю;
— ліси, води, надра є надбанням усього народу;
— переведення промисловості на виробництво товарів народного
вжитку;
— боротьба з безробіттям;
— допомога інвалідам війни;
— державний контроль над банками;
— встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю;
• Підтвердження демократичних свобод, проголошених ПІ
Універсалом
Результати Створення самостійної Української держави — втілення мрій і
прагнень багатьох поколінь.
• Можливість самостійного вирішення внутрішніх проблем:
— закон про національно-персональну автономію;
— закон про 8-годинний робочий день;
— земельний закон.
• Самостійне ведення переговорів з іншими державами, зокрема про
припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.
• Непослідовність УЦР: в умовах війни розпущено армію

20
 26 січня ( 08.02) 1918 р. радянські війська М. Муравйова ввійшли в Київ. На
вулицях міста розпочалася жорстока розправа над тими, хто підтримував Центральну
Раду, хто був бодай зовні схожий на «ворога революції». Кількість жертв
вимірювалася до 5тисяч.
Перша війна Раднаркому проти УНР завершилася перемогою більшовиків.
Українська революція закінчилася поразкою національних сил. Центральна
Рада втратила територію, вплив, владу.

Брестський мир між УНР та державами Четверного союзу. Військова конвенція

УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

З ініціативи більшовиків ще 9 ( 22) грудня) 1917 року розпочалися переговори між

Росією і Німеччиною та її союзниками у Бересті (Бресті-Литовському). Ці переговори
поставили Центральну Раду в складну ситуацію.
Причини підписання
* Спочатку серед членів Ради переважала проантантівська орієнтація. Та надії на
допомогу Антанти були марні.
* Водночас воєнна загроза з боку Радянської Росії швидко зростала. Крім того,
існувала реальна загроза окупації України арміями Німеччини та Австро-Угорщини.
* Ніким не визнана Україна могла стати звичайним трофеєм переможців з
необмеженим правом поділити її і управляти нею як колонією.

За цих обставин уряд УНР звернувся до всіх воюючих і нейтральних держав з

нотою, в якій заявив, що не визнає права Раднаркому виступати на переговорах від
імені народів усієї Росії і буде вести переговори з Німеччиною та її союзниками
самостійно.
Представники німецького командування схвально сприйняли цю заяву і разом із
союзниками - Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною - повідомили Центральну
Раду, що чекають її делегацію у Бресті-Литовському.

19 грудня делегація УНР у складі С. Голубовича (голова), М. Левитського, М.

Любинського, М. Полоза, О. Севрюка та С. Остапенка прибула в Брест-Литовський.
Відкрився новий фронт боротьби за незалежність — дипломатичний.
У січні 1918 р. делегація Росії зробила спробу замінити на переговорах
представників Центральної Ради делегатами радянського уряду України. Підставою
для цього стало те, що більша частина території УНР опинилася під контролем
більшовиків.
Виконувач обов'язків голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив учасників
переговорів з прийнятим на цей час Четвертим універсалом, згідно з яким УНР
оголошувала про своє відокремлення від Росії. Беручи це до уваги, держави німецько-
австрійського блоку визнали очолювану Центральною Радою УНР незалежною
державою, правомочною вступати у міжнародні відносини.

27 січня (9 лютого) 1918 р. між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний

Берестський мирний договір.
21
  Стан війни між державами німецько-австрійського блоку і Україною
припинився.
 Обмін військовополоненими.
 Відновлення довоєнних кордонів.
 Німеччина й Австро-Угорщина, ставши союзниками УНР, зобов'язалися
допомогти їй відновити контроль над усією територією держави.
 Зі свого боку, уряд УНР узяв зобов'язання поставити до Німеччини й Австро-
Угорщини 60 млн. пудів хліба, 2 млн. 750 тис. пудів худоби живою вагою,
багато картоплі, цукру, сала, іншої сільськогосподарської продукції.
 У свою чергу, Німеччина й Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні
сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та інші дефіцитні на території УНР
товари.
 Передано УНР Холмщину і Підляшшя
 Австрія обіцяла надати автономію «коронному краю»- Галичині і Буковині.
Берестейський договір визначив долю радянської влади в Україні.

Значення підписання Брестського миру

 Незалежність УНР визнано на міжнародній арені
 Створено умови для звільнення теренів України від більшовиків шляхом
збройного втручання країн Четверного союзу
 Утвердження кордонів УНР, сформованих за етнографічною ознакою.
 Встановлення залежності від німецької сторони, яка використала становище
України для розв’язання власних продовольчих та політичних проблем в обмін
на обіцянки про створення умов для возз’єднання українських етнічних
територій у складі України.
 Унеможливлення розвитку відносини України з країнами Антанти, які вийшли
переможцями в Першій світовій війні й визначали зміни на геополітичній карті
повоєнної Європи. Залишившись сам на сам у боротьбі за незалежність з
 білою і червоною Росіями, Україна зазнала поразки.
Наслідки Брестського миру
 Підписано Військову конвенцію про надання УНР військової допомоги
 18 лютого 1918 р почався наступ 450 тис армії Четверного союзу і військ УНР
 1 березня 1918 більшовики залишили Київ
 3 березня 1918 року укладено мир між Росією та Четверним союзом, за яким
радянська сторона визнала незалежність УНР
 3 березня 1918 року німці зайшли в Київ
 7 березня повернулася ЦР

Вступ німецько- австрійський військ в Україну

Наступ більшовиків змусив Малу Раду й Раду народних міністрів виїхати з Києва на
Волинь.
 Перебуваючи в Коростені, Мала Рада 25 (12) лютого ухвалила закон про
запровадження в УНР григоріанського календаря з 16 лютого. Отже, 16
лютого стало вважатися 1 березня.
22
  У той самий день Рада народних міністрів затвердила державний герб УНР.
Ним став тризуб Володимира Великого.
 Перебуваючи в Житомирі, Мала Рада затвердила 1 березня Закон про грошову
одиницю, карбування монети й друк кредитних державних білетів – гривень.
 2 березня ухвалено закон про громадянство УНР.

18 лютого розпочався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному

фронті від Балтійського моря до Чорного. На території України ці війська наступали
як союзні Українській Центральній Раді.

1 березня 1918 року без бою ЦВК рад України і Народний Секретаріат залишили
Київ і переїхали до Полтави.
2 березня у столицю ввійшли підрозділи армії УНР, а днем: пізніше — німецькі
війська. Воєнні дії перекинулися на Лівобережжя. Легітимний уряд Центральної Ради
повернувся в Київ 7 березня.

3 березня 1918 р. було укладено Брест-Литовський мир між РСФРР і Німеччиною та

союзниками. Росія зобов'язувалася визнати угоду між Центральною Радою і
Німеччиною та зі свого боку підписати мирний договір з УНР.
Один із пунктів договору між Росією і Німеччиною передбачав:
«Росія укладає негайно мир з Українською Народною Республікою. Україна і
Фінляндія негайно очищаються від російських військ і Червоної гвардії».
II з'їзд Рад України, який працював 17—19 березня 1918 р. в Катеринославі, у
резолюції про державний устрій зазначив, що мирний договір, нав'язаний німецьким
імперіалізмом Радянській Росії, формально припиняє федеративні зв'язки України з
Росією. З'їзд оголосив Україну самостійною радянською республікою.
У квітні червоні війська були витіснені з Донбасу і Півдня України.

Похід Петра Болбачана на Крим

В Криму воєнні дії вела 1-ша Запорізька дивізія УНР на чолі з отаманом
П. Болбочаном. Червоні війська були розбиті. Але німці передали владу на півострові
царському генералу М. Сулькевичу, уряд якого негативно поставився до УНР.
У квітні 1918 р військовий міністр УНР Олександр Жуковський віддав таємний
наказ командиру Запорізької дивізії Олександру Натієву сформувати групу для
походу на Крим. До неї увійшли 2-й Запорізький піший полк, два дивізіони
бронемашин, важка артилерійська батарея і харківський партизанський загін. Пізніше
до них приєдналися Запорізький кінно-гайдамацький полк, кінно-гірський дивізіон і
інженерний курінь. Всього у Кримській групі було понад 9 тис. бійців, 12
бронемашин, півдюжини гармат і 2 бронепоїзди (не рахуючи 16 транспортних
ешелонів). Командиром всієї групи був призначений Петро Болбочан.
Перед ним поставлене окреме стратегічне завдання: випереджаючи німецькі війська
звільнити Кримський півострів від більшовиків, захопити Севастополь. Кінцевою
точкою військової операції мав стати Чорноморський флот, розташований у

23
Севастопольській бухті, який планували включити до складу українських збройних
сил.
У свою чергу головнокомандувач німецькими військами в Україні генерал-
фельдмаршал Герман фон Ейхгорн для захоплення півострова виділив 52-й
армійський корпус на чолі з генералом Робертом Кошем. Початком походу можна
вважати 12 квітня, коли війська Болбочана вирушили зі станції Лозова у південному
напрямку на Олександрівськ (сьогодні Запоріжжя).
Це призвело до того, що міністр військових справ УНР Жуковський назвав
«скачкою навипередки» — хто ж раніше увійде в Крим і захопить Чорноморський
флот. І в неї першими вступили німецькі війська. На світанку 18 квітня вони атакували
Перекоп і протягом дня прорвавши оборону більшовиків прорвалися на півострів. У
цей час сили Болбочана лише захопили Мелітополь і підійшли до Чонгара аж 21
квітня.
22 квітня 1918 року в ході Кримської операції під проводом полковника Петра
Болбочана, армія УНР форсувала Сиваш і звільнила від більшовиків Джанкой, першу
вузлову станцію в Криму. Вранці, 24 квітня, українські частини увірвалися до
Сімферополя. У цей же час, німецькі війська виступили на Феодосію. 26 квітня 15-а
німецька дивізія за наказом генерала фон Коша оточила усі місця дислокації
українських військ та оголосила Болбочану ультиматум з вимогою скласти зброю,
залишити усе військове майно і виїхати з Криму під охороною німецького конвою.
Фон Кош пояснював свої дії тим, що згідно з Брест-Литовським договором, УНР не
має ніяких прав на Крим. 27 квітня Олександр Жуковський телефоном віддав
Болбочану наказ про негайний відхід з Криму.
Хоча у результаті подій квітня 1918 року УНР так і не вдалося закріпити за собою
Крим, українські військові продемонстрували неабиякий героїзм та військову
майстерність. Усе вирішила політика, Центральна Рада не наважилася іти на конфлікт
з німецькими союзниками.
28 квітня під впливом новин про просування німців до Севастополя і не знаючи про
долю військ Болбочана, командувач Чорноморським флотом Михайло Саблін наказав
підняти на кораблях українські прапори і оголосив, що Севастополь належить УНР.
Щоправда, самій УНР лишалося лічені дні.

24
 Ліквідація більшовицької влади в Україні визначила долю Народного Секретаріату.
Більшовики розпустили цей маловідомий в Україні орган.
Замість Народного Секретаріату 19 квітня 1918 р. було створено на чолі з
М. Скрипником Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою
проти німецьких окупантів.

Але військо УНР того часу, за німецькими даними, налічувало лише «дві тисячі
колишніх солдатів і офіцерів, безробітних і авантюристів» і тому не могло
контролювати ситуацію у всій Україні. Через це фактично було встановлено
окупаційний режим.

Окупаційна політика Німеччини та Австро-Угорщини

Зони окупації
Німеччина Австро-Угорщина
Частина Волині; • Південно-західна Волинь;
• Київщина; • Подільська губернія;
• Східна Україна • Херсонська губернія;
• Катеринославська губернія
Голова окупаційної Фельдмаршал Г. Ейхгорн
адміністрації
Мета окупаційної • Забезпечення українськими продовольством і сировиною
політики Німеччини та Австро-Угорщини.
• Перетворення України на німецьку колонію
Сфери контролю • Залізниці;
• водний транспорт;
• кам'яновугільна промисловість;
25
 • залізорудна промисловість
Основні заходи • Запровадження воєнно-польових судів для українців,
• Роззброєння дивізії синьожупанників.
• Переслідування більшовиків, придушення страйків.
• Наказ про повний засів земельних площ, зокрема
нерозділених поміщицьких земель

Авторитет ЦР серед населення України знижувався. Поступово складалися

передумови для усунення Центральної Ради з політичної арени. Відбулося зближення
німецької воєнної адміністрації та колишнього царського генерала П. Скоропадського.
Невдовзі саме на нього німецька сторона зробила ставку.

29 квітня 1918 р. засідала Центральна Рада. Останнім рішенням Ради було прийняття
демократичної Конституції УНР і за спогадами – обрання ( протоколи не велися і в
Конституції такої посади не передбачалось) Президентом України М.
Грушевського.
Конституція УНР
Конституція мала підназву «Статут про державний устрій, права і вільності УНР».
Складалася з 85 статей і 8 розділів.
 УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною»; носієм
державного суверенітету є увесь народ України, усі громадяни України, які
проживають на її території.
 Україна мала б стати парламентською республікою;
 Усім громадянам, незалежно від віри, статі гарантувались демократичні
свободи, ключно з активним і пасивним виборчим правом для всіх громадян, що
досягли 20 років;
 Найвища законодавча влада, згідно з Конституцією, належала Всенародним
Зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів (РНМ), судова - Генеральному
Суду.
 Місцевими органами влади і управління ставали виборні Ради і управи — у
громадах (сільських і міських), волостях і землях.

В ніч на 30 квітня 1918 року прибічники Гетьмана П. Скоропадського захопили

державні установи.
Причини поразки Української ЦР:
 Відсутність підтримки національної програми УЦР з боку політично активного
міського населення внаслідок переважання росіян у всіх велики х містах
України.
 Необґрунтовані розрахунки лідерів УЦР на підтримку українізованих полків
царської армії, яка в 1917 р. втратила боєздатність і швидко розтанула внаслідок
утечі солдатів у села — ділити поміщицьку землю.
 Недооцінка лідерами УЦР Раднаркому, яки й вони вважали одним з урядів, що
утворився на теренах колишньої імперії, а не спадкоємцем центрального
імперського уряду. Звідси — необґрунтовані сподівання на можливість
утворення демократичної федерації народів колишньої імперії і самовпевнена

26
 переконаність в тому, що УЦР зможе стати провідною силою у створенні такої
федерації.
 Недооцінка національної програми більшовиків, які почали відновлювати
дореволюційні кордони імперії, що розпалася, під ідеологічним гаслом
утворення «незалежних» радянських республік.
 Недооцінка соціальної програми більшовиків і неспроможність лідерів УНР
здійснювати активну соціальну політику в умовах радянської анархії, яка
запанувала під гаслом експропріації експропріаторів.
 Відсутність міжнародної підтримки, особливо з боку Антанти, тобто тих держав,
які перемагали в Першій світовій війні.
 Неспроможність лідерів УНР створити сильну вертикаль влади, щоб
здійснювати свою політику на периферії.
 Міжпартійні й особистісні суперечності всередині керівництва УЦР, відсутність
харизматичного лідера. Кабінетний учений Михало Грушевський став
загальнонаціональним лідером волею обставин, але істотно поступався в цій
ролі таким постатям, як В. Ленін (Росія), Ю. Пілсудський (Польща), К.
Маннергейм (Фінляндія), Кемаль Ататюрк (Туреччина). Не змогли стати такими
лідерами ні Симон Петлюра, ні Володимир Винниченко. Задатки
харизматичного лідера мав Нестор Махно, але він виявився байдужим до
національного питання.
 Складні умови діяльності - анархія, розруха
 Небажання і невміння створити регулярну українську армію
 Відсутність політичного досвіду лідерів УНР.

Персоналії:
Михайло Грушевський (1866, Холм, Російська імперія — 1934,
Кисловодськ, СРСР) — український історик, громадський та
політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної
Республіки (1917–1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-
Літописця, дійсний член Чеської АН, почесний член Київського
товариства старожитностей і мистецтв, член-кореспондент ВУАН та
АН СРСР, багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка
у Львові, завідувач кафедри історії Львівського університету, автор
понад 2000 наукових праць.
Закінчив 1-шу Тифліську класичну гімназію. За сприяння І.Нечуя-
Левицького надрукував перший твір "Бех-аль-Джугур". Закінчив істор. відділення
історико-філол. ф-ту Київського університету. Наук. працю розпочав під керівництвом
В.Антоновича. Переїхав до Львова. Очолив Історико-філософську секцію Наукового
товариства імені Шевченка, був головою НТШ (1897–1913). Для згуртування літ. сил
Г. разом з І.Франком заснував і видавав "Літературно-науковий вістник". 1898 у
Львові видав 1-й т. "Історії України-Руси", продовженої у наступних 9 томах, де
охоплено події в Україні від найдавніших часів до 1658 р.
Після революції 1905–1907 переніс свою наук. діяльність до Києва. У 1907 обраний
головою заснованого ним Українського наукового товариства (УНТ), яке будувалося
за зразком НТШ і об'єднало кращі наукові сили Наддніпрянської України.
27
 Був одним із засн. Укр. нац.-демократ. партії (1899, згодом її полишив). Підтримував
ідею автономії укр. земель у складі Австро-Угорщини. У Петербурзі 1906 був одним із
засн. часопису "Український вісник" – органу укр. парламентської громади 1-ї Держ.
думи. Входив до Товариства українських поступовців ( ТУП). Свою політ. платформу
Г. базував у той час на принципах конституційного парламентаризму й автономії
України.
У 1914 заарештований жандармерією у Києві й звинувачений в австрофільстві та
причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Відправлений на
заслання до Симбірська. У верес. 1916 переїхав до Москви, де розгорнув активну
громад.-політ. діяльність. Відновив роботу моск. філії ТУП, брав участь у вид.
"Украинская жизнь".
Став гол. ідеологом укр. революції. У березні 1917 р. УЦР у Києві заочно обрала Г.
головою (одностайно обраний на Всеукраїнському національному конгресі).
Приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів. Брав участь у
проголошенні I Універсалу УЦР. Як голова УЦР добивався від Тимчасового уряду
поступок Україні. Збройний переворот більшовиків у Петрограді і невизнання ними
УЦР поклали край ілюзіям Г. про перетворення Росії на федеративну республіку. УЦР
під головуванням Г. III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку.
Наступ більшовиків на Київ викликав появу IV Універсалу УЦР 22(09) січ. 1918. Але 7
лют. (25 січ.) 1918 разом з урядом УНР Г. залишив Київ, прибув до Житомира, де
добивався ратифікації мирного договору з Німеччиною та надання УНР військ.
допомоги у боротьбі з більшовиками. На пропозицію Г. на засіданні Малої ради в
Коростені гербом УНР був затверджений тризуб. 9 березня 1918 р. повернувся до
Києва. Під його кер-вом розроблялася Конституція незалежної УНР.
У зв'язку з переворотом, здійсненим ген. П.Скоропадським, Г. перейшов на
нелегальне становище. У підпіллі займався наук. працею, брав участь в обговоренні
питання про заснування УАН. Відмовився від пропозиції увійти до складу академії,
призначеного гетьманом П.Скоропадським. У лютому 1919 переїхав до м. Кам'янець-
Подільський, а потім до м. Станіслав. У березні 1919 емігрував до Чехословаччини.
Жив у Празі, потім у Відні. Розгорнув широку публіцистичну й наук. діяльність.
У травні 1920 засудив Варшавський договір УНР з Польщею. 19 лип. 1920 направив
листа до ЦК КП(б)У, в якому висловив бажання повернутися в УСРР. В березні 1924
прибув до Києва, де розгорнув велику наук.-орг. роботу. Створив Науково-дослідну
кафедру історії України при ВУАН, очолив Археогр. комісію ВУАН, створив й очолив
низку наук.-істор. комісій ВУАН на ниві укр. історії. Редагував відновлений ним час.
"Україна" . Працював над "Історією України-Руси" та "Історією української
літератури".
З осені 1929 почався погром істор. установ, створених Г. Більшість співробітників і
учнів Г. було заарештовано й заслано. У 1931 Г. переїхав до Москви. У 1931
заарештований органами ДПУ та звинувачений у кер-ві організацією "Український
національний центр". Визнав себе винним і був звільнений з-під арешту. Повернувся
до Москви, відмовився від попередніх свідчень і своєї участі в націоналістичній
діяльності. Останні роки працював над укр. історіографією 17–18 ст. У жовтні 1934 з
підірваним здоров'ям Г. виїхав на лікування до м. Кисловодськ, де після нескладної
операції раптово помер. Перевезений до Києва і похований на Байковому цвинтарі.

28
Наук. спадщина Г. надзвичайно велика й різноманітна. Він – автор майже 2 тис. праць
з галузі укр. і світ. історії, історіографії, літ., соціології, етнографії, археології, спец.
істор. дисциплін.
Автор збірок оповідань "Оповідання" , "Sub divo" ("Проти неба"), "З старих карток",
"Під зорями", драм. творів "Хмельницький в Переяславі" і "Ярослав Осмомисл",
кіносценарію "Запорожці".

Володимир Винниченко (1880–1951) – укр. політ. і держ. діяч,

письменник. Народився в с. Веселий Кут Єлизаветградського пов.
Херсонської губ. (нині тер. м. Кіровоград) в селянській родині.
Закінчив г-зію, 1901 вступив на юрид. ф-т Київ. ун-ту. Під час
навчання брав активну участь в укр. нац. русі, був чл. Київ. громади
і одним із засн. РУП, вів пропаганду серед селян Полтавщини і
робітників Києва. 1902 виключений з ун-ту за політ. діяльність,
призваний до армії, яку залишив через загрозу арешту, перейшов на
нелегальне становище.
З 1905 входив до Української соціал-демократичної робітничої партії, з 1907 – чл. ЦК
УСДРП, 1908 приєднався до щойно створеного Товариства українських поступовців.
1905–17 перебував на напівлегальному та нелегальному становищі в Російській
імперії, жив в Австрії, Франції, Швейцарії, Iталії. У цей період відбувся злет
літературного таланту.
У 1910-х рр. в. набув широкої популярності в Росії як письменник європ. рівня,
майстер соціальної і морально-психологічної драми, п'єси якого ставили не лише укр.,
а й рос. та європ. театри. Під час Першої світової війни нелегально жив у Москві,
співпрацював з часописом "Украинская жизнь".
Після Лютневої революції 1917 повернувся до Києва, став одним із лідерів
української революції, активним і дійовим укр. політиком. Очолював УСДРП, був гол.
ред. "Робітничої газети". Керував роботою Укр. нац. конгресу, двох військових,
селянського та робітничого всеукр. з'їздів. У трав.–черв. 1917 очолював укр.
делегацію, яка передала Тимчасовому урядові вимогу УЦР про надання Україні
автономії, вів переговори з делегацією Тимчасового уряду в Києві у липні 1917.Був
заст. голови УЦР, головою першого укр. уряду – Генерального секретаріату
Української Центральної Ради, ген. секретарем внутр. справ, автором та співавтором
усіх гол. законодавчих актів УЦР, у т.ч. 4-х Універсалів.
31(18) січ. 1918 під тиском міжпарт. розбіжностей подав у відставку з поста Голови
Ради народних міністрів Української Народної Республіки та залишив держ.
діяльність. Перебував в опозиції до влади гетьмана П.Скоропадського. 18 верес. 1918
став головою Українського національного союзу, відіграв провідну роль у підготовці
протигетьманського повстання 1918. 14 листоп. 1918 очолив Директорію УНР. В лют.
1919 вийшов з її складу, не погоджуючись з політикою орієнтації на Антанту. Виїхав
за кордон, заявив про перехід на позиції комунізму, утворив у Відні Закордонну групу
Української комуністичної партії.
На поч. 1920 почав контактувати з більшовицьким урядом України. В трав. 1920
прибув до Москви, зустрівся з Л.Троцьким, Л.Каменєвим, Г.Зінов'євим, Х.Раковським.
Отримав пропозицію стати заст. голови РНК і наркома закордонних справ УСРР.
Дотримуючись принципу, що рад. влада в Україні має бути національною висунув
29
вимогу про введення його до складу політбюро ЦК КП(б)У, але йому було відмовлено.
Пересвідчившись у неможливості співпрацювати з рад. владою, знову відбув за
кордон.
1919–20 в. написав 3-томний мемуарно-публіцистичний твір "Відродження нації",
де підбив підсумок своєї політ. кар'єри та виклав власні погляди на укр. революцію.
Він вважав себе марксистом, але його погляди зазнали значного впливу зх.
лібералізму.
Автор численних публіцистичних і драм. творів. Серед них – п'єси "Щаблі щастя",
"Великий Молох", "Memento", "Брехня", "Гріх", "Між двох сил" та багато ін.; романи
"Записки кирпатого Мефістофеля", "Сонячна машина", "Слово за тобою, Сталіне" та
ін.
Від кін. 1920-х рр. в. жив у Франції, відійшов від політ. життя, займався літ.
діяльністю, живописом (понад 100 картин). 1933, протестуючи проти голодомору
1932–1933 в УСРР, звертався з відкритим листом до політбюро ЦК КП(б)У. Відтоді
худож. тв. в. в СРСР були заборонені, їх перестали друкувати і вилучили з масових б-
к. Під час гітлерівської окупації Франції в. був ув'язнений у концтаборі. Помер у с.
Мужен (департ. Приморські Альпи, Франція).

Сергій Єфремов (1876–1939) – громад., політ. і держ. діяч, публіцист,

літературознавець. Ідеолог і теоретик української революції 1917–1921. Дійсний чл.
Наукового товариства імені Шевченка. Акад. УАН.
Народився в с. Пальчик Звенигородського пов. Київ. губ. у родині священика.
Навчався в Київ. духовній семінарії. Закінчив юрид. ф-т Київ. ун-ту. Літ.-
публіцистичною діяльністю займався з серед. 90-х рр. 19 ст., друкувався в рос. та укр.
часописах "Русское богатство", "Киевская старина", "Громадська думка", "Рада" та ін.
Виступав на захист забороненого укр. слова, знайомив читачів з укр. літ. Один із
фундаторів видавництва "Вік".

Політ. діяльність розпочав зі студентських років. Від 1897 – чл. Загальної

безпартійної української організації. 1904 Є., Б.Грінченко та Ф.Матушевський
створили Українську демократичну партію, був членом її ради. Невдовзі із групою
однодумців вийшов з Укр. демократ. партії, створивши Українську радикальну партію,
яка 1905 за його ініціативи об'єдналася з Укр. демократ. партією, отримавши назву
Українська радикально-демократична партія. Виступав за поступовість і
поміркованість політ. боротьби, з 1908 – чл. кер-ва Товариства українських
поступовців.

Позитивно сприйняв Лютневу революцію 1917. Був одним з ініціаторів і учасників

утворення Української Центральної Ради, заст. голови УЦР, чл. Малої ради, ген.
секретарем міжнац. справ у першому укр. уряді – Генеральному секретаріаті
Української Центральної Ради. У черв. 1917 очолив наступницю ТУП – Українську
партію соціалістів-федералістів. Активізував літ.-публіцистичну діяльність. 1917–19
лише в газ. "Нова рада" опубл. понад 900 його матеріалів із найактуальніших проблем
того часу.

30
 Негативно поставився до Жовтневого перевороту в Петрограді 1917, вбачав у ньому
небезпеку для укр. нац. руху. Засудив гетьманський переворот 1918, відмовився від
співробітництва з урядом Української Держави, залишаючись головою УПСФ.
Співробітничав із Українським національним союзом, але був противником
протигетьманського повстання 1918. У часи Директорії УНР відійшов від активної
політ. діяльності. 1919 працював в УАН. Зазнав переслідувань від рад. властей та
денікінського режиму.

Із встановленням рад. влади в Києві (черв. 1920) перейшов на нелегальне становище

і змушений був переховуватися. 1921 на прохання ВУАН був амністований,
повернувся до адм. та наук. роботи: віце-президент ВУАН (1922–28), фактично
керував повсякденною роботою академії, залишивши політ. діяльність. У 1920-ті рр.
опублікував низку ґрунтовних наук. досліджень з історії літ. та літературознавста.
Не приховував свого негативного ставлення до комуніст. ідеології, рад. влади. Від
серед. 1920-х рр. зазнавав постійних переслідувань і цькувань від парт. органів та кер-
ва ВУАН. 1928 його звільнено з усіх посад, які він займав в академії. 21 липня 1929
заарештовано, в квіт. 1930 засуджено в справі СВУ (див. "Спілки визволення України"
справа 1929–1930) як одного з її кер. на 10 років тюремного ув'язнення. Помер у тюрмі
в м. Ярославль. Реабілітований у 1989 р.
Петро Болбочан (1883-1919) – військ. діяч, полковник армії УНР. Народився в с.
Геджев Хотинського пов. Бессарабської губернії у сім'ї священика. Освіту здобув у
Кишинівській духовній семінарії і Чугуївській юнкерській школі. Полковий ад'ютант
38-го Тобольського піх. полку. З 1917 – підполковник Армії УНР, 4 листоп. 1917 –
комендант 1-го Респ. піх. полку в складі 2-ї Сердюцької д-зії, яка стримувала
більшовицький наступ у січ. 1918.
27 січ. 1918 – командир 2-го куреня Окремого Запорізького корпусу Армії УНР, на
чолі якого здійснив військ. операцію в Криму. В період Української Держави –
полковник, командир 2-го Запоріз. полку. В листоп. керував протигетьман.
повстанням у Харкові та всіма військ. частинами Лівобережної України. Восени 1918
за наказом Директорії командував Запоріз. корпусом.
24 січ. 1919 заарештований за наказом гол. отамана С.Петлюри. На початку трав.
звільнений за наполяганням офіцерів і вояків корпусу, а також при сприянні діячів
Укр. християн.-демократ. партії. 6 черв. 1919 зробив спробу самовільно очолити
корпус. Заарештований. Був звинувачени у намаганні призначити головою Директорії
Євгена Петрушевича. 12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд.
Петра Болбочана звинувачували у невиконанні наказу, незаконному захопленні
командування корпусом та участі в широкомасштабній змові з метою державного
перевороту в умовах військового часу. Вирок — смертна кара. За вироком Військ.-
польового суду УНР 29 черв. розстріляний на ст. Балин.

Нома́ н Челебіджіха́ н (1885— 1918) — кримськотатарський політичний і державний

діяч. Один з організаторів першого Курултаю, перший голова уряду проголошеної в
1917 році Кримської народної республіки, перший муфтій мусульман Криму, Литви,
Польщі і Білорусі. Слова його вірша крим. «Ant etkenmen!» («Я присягнувся!») стали
національним гімном кримських татар.

31
 Народився у 1885 році в сім'ї імама мечеті села Біюк-Сунак. Отримавши початкову
освіту в сільській школі, продовжив її в медресе Акчора, а потім у Зинджирли
медресе.
Спільноз однодумцями заснував патріотичну спільноту «Батьківщина» (1909 р.) —
підпільну політичну організацію, членами якої були кримськотатарські студенти в
Османській імперії. За пропаганду соціалістичних ідей був заарештований. Після
Лютневої революції 1917 Челебіджіхан повернувся до Криму, очолив національний
рух кримських татар. На їх першому з'їзді у Сімферополі 25 березня 1917 обраний
головою Всекримського Мусульманського виконкому і муфтієм-головою
Таврійського мусульманського духовного управління.
Челебіджіхан організував маніфестації кримських татар, збір пожертвувань у «фонд
перемоги» над Німецькою імперією, Османською імперією та її монархічними
союзниками. Очолюваний ним Мусульманський виконком було визнано органом
Тимчасового уряду в управлінні кримськими татарами з підпорядкуванням його
міністерству внутрішніх справ Росії.
Входив до керівництва Національної партії — Міллі Фірка, основною метою якої є
національне самовизначення кримських татар. Своїм завданням партія вважала
створення автономної Кримської держави зі збереженням ладу між етнічними
групами. Челебіджіхан закликає до формування мусульманських збройних сил, у
липні він виступає проти відправки на фронт трьох запасних мусульманських полків.
Ця активність у Криму не подобається Тимчасовому уряду Росії і 23 червня 1917 р.,
Номан був заарештований севастопольською контррозвідкою, але незабаром його
були змушені звільнити, оскільки кримські татари висловили протест на захист свого
лідера, закріпивши його п'ятьма тисячами підписів.
На Всекримському з'їзді кримських татар у Сімферополі 2 жовтня 1917
Челебіджіхан виклав програму реорганізації Мусульманського виконкому в Курултай
— парламент кримськотатарського народу. Перед ним ставилось завдання взяти
участь у здійсненні територіальної автономії півострова під гаслом: «Крим для
кримчан». Челебіджіхан засудив більшовицький переворот у Петрограді 25 жовтня
1917, виступав за утворення революційної влади з участю всіх соціалістичних партій.
У листопаді 1917 р. у Криму проходить I Курултай кримськотатарського народу,
підготовлений Челебіджіханом із соратниками. Челебіджіхан входить до комісії з
розробки проекту Конституції Кримської Народної Республіки. Курултай затверджує
представлений комісією проект Конституції і проголошує створення КНР, а
Челебіджіхана обирають головою Директорії (національного уряду) і паралельно —
міністром юстиції. Номан Челебіджіхан виступав за рівноправ'я всіх народів, що
живуть у Криму.
Проте прихід до влади більшовиків, які не визнавали кримськотатарський уряд,
поставив під загрозу існування молодої Кримської Народної Республіки. 4 січня 1918 з
власної ініціативи подав у відставку з керівних посад. На його пропозицію 10 січня
1918 Курултай утворив комісію, яка вела переговори з більшовиками про припинення
збройної боротьби в Криму. Скориставшись цим, більшовики 14 січня 1918
безперешкодно захопили владу в Сімферополі, заарештували Челебіджіхана і літаком
перевезли у Севастополь. 23 лютого 1918 був розстріляний у міській в'язниці
матросами-більшовиками, а його тіло викинуте в Чорне море.

32