1917- утворено Українську Центральну Раду

1917, 17 березня – у Києві було утворено Українську Центральну

Раду (УЦР). Це був представницький орган українського народу,

а після проголошення УНР – перший парламент.

У новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу

України. Самостійники на чолі з Миколою

Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності.

Автономісти

(Володимир Винниченко, Дмитро Дорошенко і їх прихильники з

ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному

союзі з Росією.

Були обрані перші керівні структури Ради, її президія та керівники

9 комісій. До складу президії увійшли: Михайло Грушевський – голова

Центральної Ради, якого обрали заочно, його заступники – Федір
Крижанівський і Дмитро Дорошенко, товариші голови – Дмитро Антонович,
писар Сергій Веселовський, скарбник – Володимир Коваль.

Основні етапи діяльності Української Центральної Ради

Перший етап (від створення УЦР до Всеукраїнського національного

конгресу) характеризувався спонтанним накопиченням сил,

відсутністю чіткої політичної програми, спробами сформулювати

головні стратегічні гасла.

Другий етап (від Всеукраїнського національного конгресу до падіння

Тимчасового уряду) засвідчив перетворення УЦР у провідну політичну

силу в Україні, лідера українського національно-визвольного руху.

Головною особливістю цього періоду була боротьба за національно-

територіальну автономію України у складі федеративної

демократичної Росії.

Ця боротьба передбачала, з одного боку, мобілізацію сил українського

суспільства, з іншого – складні політичні маневри у стосунках з
петроградським урядом.

Мобілізація мас відбувалась шляхом проведення численних всеукраїнських,

губернських і повітових з'їздів, які розглядали питання підтримки політики
УЦР, ставлення до національно-територіальної автономії, українізації армії,
освіти, державних установ.

Універсали УЦР

 Перший Універсал УЦР і автономія України

В Універсалі проголошувалося: "Хай Україна буде вільною. Не

одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай
народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм
життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані все людним рівним і
традиційним голосуванням Всенародні українські збори (Сейм)".

В Універсалі висловлювалася надія на те, що неукраїнські народи, які

живуть разом в Україні з українцями будуватимуть автономний
устрій, здатний покінчити з безладдям у краї.

Універсал справив величезне враження на суспільство. З місць йшли сотнями

телеграми, в яких висловлювалися солідарність з Радою і запевненням у
щирій підтримці.

Іншою була реакція на універсал з боку Тимчасового уряду.

 Другий Універсал ЦР

У другому універсалі датованому 3 (16) липня 1917 року зазначалося, що

Центральна Рада має поповнитися найближчим часом представниками інших
народів, які живуть в Україні, після чого стане єдиним найвищим органом
революційної демократії України.

Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні

поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух

певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно
знижувалася тим, що не окреслювалась територія, на яку мала поширюватися
вада Центральної Ради. Не уточнювалися також повноваження секретаріату,
особливо в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду, які
продовжували існувати.

 Третій універсал

7 листопада УЦР виступив зі своїм Третім універсалом, яким

проголошувалося створення Української народної республіки (УНР), як
автономної державної одиниці Російської республіки. УНР планувала
вступити у федеральні відносини з тими державами, які сформувалися на
руїна імперії, і, звичайно, без більшовицьких урядів.

Юрисдикція поширювалася на дев‘ять українських губерній.

Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського

народу. Це був черговий етап у розвитку української революції.

Рішення Центральної Ради відбилося на настрої більшості населення

України.

Наприкінці жовтня – на початку листопада 1917 року в Україні

за винятком деяких районів Донбасу співвідношення сил було на

користь Центральної Ради, яка відповідно до пануючих серед

населення настроїв, проголосила утворення УНР.

 Четвертий універсал

Умови

1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою

українського народу;

2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не

зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до

громадянської війни;

5. УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в

Україні;

6. УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

7. УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

Правління Павла Скоропадського

 Приход гетьмана до влади став не революцією, а переворотом. Адже він
відбувся майже безкровно за винятком декількох офіцерів із дружини
Скоропадського.

Причини безкровного переходу влади від Центральної Ради до влади

гетьмана.

1. Помилки представників Центральної Ради, що похитнули її авторитет:

- невизначеність у політичній спрямованості;

- байдужість до вирішення важливих соціальних та релігійних проблем;

- невиправданість компромісів;

- ігнорування інтересів заможних громадян;

- відсутність усвідомлення щодо творення армії.

2. Павла Скоропадьского підтримувала величезна німецько-австрійська

армія, адже Центральна Рада не виконувала своїх зобов’язань в результаті
Брест-Литовського мирного договору.

3. Економічний занепад країни після Світової війни, боротьби Тимчасового

уряду та Центральної Ради, а також внаслідок війни з більшовиками.

Все це спричинило анархію, безробіття, економічну кризу та навіть голод.

4. Непорозуміння всередині самої Центральної Ради, що призвели до розпаду

важливих політичних партій – Української соціал-демократичної робітничої
партії та партії Українських соціал-революціонерів. На цьому фоні стався
розквіт Української демократичної-хліборобської партії – опори Павла
Скоропадського.

Гетьманський переворот стався з метою зупинення суспільної

катастрофи та радикальних ідей, що спричинені діями недальновидної
політики Центральної Ради. Народ бажав державу, в якій є

місце спокою, законності та творчій праці.

Праві сили, що підтримували переворот гетьмана Скоропадського:

- заможні громадяни – володарі приватної власності;

- вільні козаки;

- імперські сили проросійського спрямування з ідеєю «єдиної та неділимої

Російської імперії»;

- старі чиновники, які прагнули стабільності.

Отже, Центральна Рада робила «ставку» на ліві робітничі сили, а гетьман

– на праві сили – тобто буржуазію.

29 квітня 1918 року був затверджений «Закон про тимчасовий державний

устрій», що спирався на «Грамоту до всього українського народу» -
ідеологічну платформу Павла Скоропадського. Головним принципом
нового державного устрою стали наступні функціональні повноваження
гетьмана:

- призначення отамана або голови Ради Міністрів;

- затвердження складу уряду або навіть його скасування;

- повноваження найвищої посадової особи та воєначальника в

зовнішньополітичній діяльності;

- повноваження призначення надзвичайного стану в країні

Однією з головних позицій гетьмана був захист приватної власності

та суспільства від радикальних партій. Саме тому Павла

Скоропадського підтримували консервативні прошарки населення.

Діяльність гетьмана Скоропадського оцінюється істориками

по-різному. Давайте і ми розглянемо її з обох боків.

Досягнення Скоропадського:

1. Розвиток вільного підприємництва громадян.

2. Відновлення права на приватну власність.

3. Утворення функціонального адміністративного апарату. Створення

Державного Сенату – вищого судового органу, та Державної Варти –
вищого контролюючого органу.

4. Регулювання анархії та боротьба з нею.

5. Державне регулювання всіх сфер – політичної, економічної, суспільної

– в умовах гострої економічної кризи.

6. Налагодження грошової системи: нормалізація грошового обігу,

формування бюджету держави, відкриття українських банків та бірж.

7. Створення чіткої митної і кордонної служб.

8. Затвердження класу селян-власників як опори гетьманату.

9. Формування сильної армії, морського флоту та гвардійської сердюцької

дивізії – національної гвардії. В законодавстві визначався загальний
військовий обов’язок.

10. Визнання суверенітету України майже двадцятьма країнами.

Навіть радянська Росія визнавала Українську державу як суверенну.

Почалися переговори з Кримом про його автономний статус у складі
Української держави. Українські посольства та консульства
розташувалися більше, ніж у 20 країнах світу.
 11. Піклування про освіту та її українізація. В цей період зростає

роль української мови в освіті та культурі, засновується Українська Академія

наук та українських наукових видань, а також декількох університетів.

12. Розвиток культури проявлявся в розширенні мережі театральних

закладів. В період Скоропадського створено Державний народний театр,
Державний драмтеатр, Молодіжний драмтеатр, Залізничний театр,
Херсонський український драмтеатр, Драматичну консерваторію,
Державну драматичну школу та інші культурні утворення. В цей період в
Харкові була створена перша оперна школа, а також Музично-
драматичний інститут імені Лисенка. Окрім того багато бібліотек, музеїв
різного спрямування, хорів та оркестрів було засновано саме в період
гетьманства.

13. Розвиток релігії полягав у підвищенні авторитету Української

Православної Церкви, яка стала автономною у складі Російської
Православної Церкви. В цю епоху розпочався також розвиток Української
Автокефальної церкви.

Проте не все гетьман Скоропадський робив правильно. Критики

виявляють в його діяльності чимало прорахунків, таких як:

1. Гетьманом були створені каральні експедиції для отримання з

селян продуктів. Таким чином можна було розрахуватися з Німеччиною

за надану Скоропадському військову допомогу.

2. Після відновлення приватної власності гетьман намагався

всілякими способами «вибити» з селян компенсацію за шкоду,

задіяну маєткам заможних мешканців.

 3. Аграрне питання так і не було вирішено: поміщикам дозволялося
насильно використовувати речі селян.

4. Повна заборона страйків на виробництвах.

5. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин.

6. Більшість чиновницьких постів були зайняті росіянами. А місцевого та

земського самоврядування більше не було.

7. Великі привілеї заможним прошаркам населення.

8. Провал мобілізації, через що не вдалося створити боєздатну армію.

9. Залежність від німецько-австрійського війська.

10. Велика кількість росіян в Українській державі, в тому числі у владі, які
були проти її реальної автономії.

11. Нездатність протистояти більшовицьким силам на території держави.

12. «Акт про федерацію з небільшовицькою Росією».

Отже, ми бачимо, що правління гетьмана Павла Скоропадського

викликало неоднозначну реакцію. Він усіляко намагався підняти якість

в усіх сферах життя та діяльності Української Держави, робив кроки

до встановлення мирних стосунків у зовнішньоекономічній діяльності.

Проте це було також його прорахунком, адже покладання «Акту про

федерацію з небільшовицькою Росією» фактично означало завершення

існування самостійної Української Держави.