Готуємось до ЗНО.
Iсторiя України
№ 4
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
File 5. Акти, угоди, договори
Упорядники Харківська Н. І., головний редактор журналу «Історія та правознавство», Івакін О. О., заступник головного редактора
Державні Акти
Акт 30 червня 1941 р. — проголошення в оку­
пованому німцями Львові відновлення Україн­
ської держави. Ця подія відбулася під час роботи
Українських Національних Зборів за підтрим­
ки представників національного руху, оунівців,
вояків батальйону «Нахтігаль». Збори обрали
уряд  — Українське Державне Правління  — на
чолі з  Я.  Стецьком. Незважаючи на лояльність,
виявлену учасниками зборів щодо окупаційної
влади, 15  вересня 1941  р. гестапо заарештувало
С. Бандеру, Я. Стецька та ще 300 оунівців, з яких
15  були розстріляні. У  концтаборі Аушвіц були
страчені брати С. Бандери Олександр і Василь.
Акт проголошення незалежності України
1991  р.  — документ, прийнятий позачерговою
сесією Верховної Ради УРСР 24  серпня 1991  р.,
який проголосив незалежність України та ство­
рення самостійної держави  — України. Тим са­
мим було покладено край юридичному існуванню
Української Радянської Соціалістичної Республі­
ки. Положення акта були підтримані на республі­
канському референдумі 1 грудня 1991 р.
Валуєвський циркуляр 1863 р. — розпоряджен­
ня міністра внутрішніх справ Російської імперії
П. Валуєва про заборону друкування українською
мовою наукових, навчальних та релігійних книг.
Українська мова розглядалася як штучна. Впро­
вадження циркуляра супроводжувалося закрит­
тям на українських землях недільних шкіл та ви­
силанням окремих діячів національного руху  —
О. Кониського, П. Чубинського, П. Єфименка та
інших.
Видавнича група «Основа» 14-1 14-3
ГОЕЛРО план — перший перспективний план
відбудови та розвитку народного господарства
Російської радянської республіки на основі елек­
трифікації країни. Мав забезпечити створення
економічного фундаменту комунізму. Прийнятий
у  1920  р. на VII Всеросійському з’їзді Рад, план
був розрахований на 10–15  років. У ньому було
передбачено будівництво в  Україні Запорозької
(Дніпровської) ГЕС.
Декларація Директорії УНР 1918 р. — перший
програмовий документ конституційного характе­
ру УНР доби Директорії, оприлюднений 26  груд­
ня 1918  р. Декларація повідомляла про повален­
ня гетьманату П. Скоропадського, проголошува­
ла Директорію тимчасовою верховною владою,
констатувала, що влада в УНР повинна належати
лише робітничим класам, які мали обирати деле­
гатів на Трудовий конгрес України — тимчасовий
законодавчий орган УНР. У  зовнішній політиці
Декларація проголошувала цілковитий нейтралі­
тет та бажання мирного співжиття з усіма народа­
ми та державами.
Декларація про державний суверенітет
України 1990 р. — документ, прийнятий Верхов­
ною Радою УРСР на засіданні 16  липня 1990  р.,
у  якому проголошувалося про намір України
самостійно вирішувати свою долю. Складається
з  десяти розділів, а  саме: Самовизначення укра­
їнської нації; Народовладдя; Державна влада;
Громадянство Української РСР; Територіальне
верховенство; Економічна самостійність; Еко­
логічна безпека; Культурний розвиток; Зовніш­
ня і  внутрішня безпека; Міжнародні відносини.
14-5 14-7 14-9 14-11 № 13 (293) травень 2012 р.
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
Декларація стала важливим кроком на шляху
здобуття незалежності України та розбудови дер­
жави в майбутньому.
Другий Універсал Української Центральної
Ради  — оприлюднений В. Винниченком 3  липня
1917  р. на засіданні Центральної Ради. Універ­
сал розширив склад Центральної Ради за рахунок
представників національних меншин. Генераль­
ний Секретаріат було оголошено вищою крайовою
владою в  Україні, який підпорядковувався Тим­
часовому уряду. Для захисту інтересів України до
Петрограда направляли спеціальних представни­
ків. Універсал забороняв самочинне впроваджен­
ня автономії України до Всеросійських установ­
чих зборів, заявив про невідокремлення від Росії.
Емський указ 1876 р. — документ, підписаний
царем Олександром ІІ у м. Емс (Німеччина). Указ
забороняв друкувати українською мовою ори­
гінальні (крім художніх) та перекладені твори,
а  також завозити українські книги, друковані за
кордоном. Забороняли також постановки україн­
ських п’єс. Це, по суті, означало повну заборону
будь-якої діяльності Громад, закриття Південно-
Західного відділу Російського географічного това­
риства, репресії проти ряду професорів Київсько­
го університету. Дія указу припинилася під час
революції 1905–1907 рр.
«Закон про п’ять колосків» — постанова ЦКК
і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. про охорону май­
на державних підприємств, колгоспів та коопера­
тивів; про зміцнення суспільної (соціалістичної)
власності. Постанова передбачала суворі покаран­
ня, аж до смертної кари, за крадіжку колгоспного
майна.
Злука українських земель  — акт проголошен­
ня об’єднання УНР та Західноукраїнської Народ­
ної Республіки (Галичини, Буковини та Закар­
паття) в  єдину незалежну Українську Народну
Республіку. Відбулася 22 січня 1919 р. в Києві на
Софійському майдані. Акт Злуки був одностайно
схвалений 23  січня 1919  р. Трудовим конгресом
України. Після проголошення Злуки назву ЗУНР
було замінено на назву Західна область Україн­
ської Народної Республіки, якій забезпечували
територіальну автономію. Передбачалося скли­
кання Установчих Зборів УНР, які мали утворити
єдину державу. Однак за умов іноземної інтервен­
ції та суперечок між лідерами обох держав акт не
був реалізований.
«Конституція» М. М. Муравйова  — полі­
тико-правова програма таємного Північного
Історія та правознавство 14-2 14-4 14-6
Готуємось до ЗНО. Історія України
товариства декабристів, яка складалася протягом
1821–1825 рр. Передбачала скасування кріпацтва
та наділення селян наділами до 2 десятин на двір;
рівноправність усіх громадян перед законом, сво­
боду слова, друку, віросповідання; розподіл влади
на законодавчу, виконавчу та судову; запрова­
дження конституційної монархії; утворення фе­
дерації з 13 держав та 2 областей (на українських
землях мали бути  — Чорноморська держава зі
столицею у  Києві та Українська  — зі столицею
у  Харкові). На чолі федерації мало бути Народне
віче з двох палат — Верховної думи та Палати на­
родних представників.
Конституція Пилипа Орлика 1710  р. («Пак-
ти і  Конституція прав і  вольностей Війська
Запорозького»)  — перша європейська конститу­
ція, укладена після обрання гетьманом України
П.  Орлика. В  основу документа була покладе­
на угода між гетьманом, козацькою старшиною
і  запорожцями. Складалася з  преамбули з  ви­
кладенням історії руського народу і  16  статей.
Конституція передбачала перехід під зверхність
шведського короля, який виступав гарантом не­
залежної України та недоторканності її кордонів.
Православ’я набувало статусу державної релігії.
Кордони Гетьманщини визнавалися в  межах,
встановлених Зборівською угодою 1649  р. Кон­
ституція передбачала скликання тричі на рік
парламенту  — Генеральної військової Ради  — за
участі генеральної старшини, послів від Низово­
го Війська Запорозького. Передбачався ряд об­
межень: гетьман мав регулярно звітувати перед
Генеральною Радою, не втручатися у справи дер­
жавної скарбниці. Обов’язком гетьмана було: за­
хищати вдів і сиріт, контролювати використання
державних земель. Конституція закріпила та роз­
винула республіканські традиції політичної дум­
ки ­України.
Конституція УНР (Статут про державний
устрій, права і  вольності УНР)  — Основний За­
кон Української Народної Республіки. Прийнята
29  квітня 1918  р. на останньому засіданні Цент­
ральної Ради. Проголошувала державну неза­
лежність і  територіальну цілісність України,
рівність прав громадян, демократичні свободи.
Республіка мала бути парламентською із Всена­
родними Зборами як вищою законодавчою владою
(без влади президента). Передбачався земельний
адміністративно-територіальний устрій з  широ­
ким місцевим самоврядуванням в усіх 30 землях.
Підтверджувалося право національних меншин
14-8 14-10 14-12 № 13 (293) травень 2012 р.
 File 5. Державні акти, угоди, договори
в Україні на національно-персональну автономію,
закріплювалося право національних союзів на за­
конодавчу ініціативу. Недоліками Конституції
УНР були, зокрема, декларативність положень,
невизначеність функцій органів влади й  їхніх
взаємовідносин, невизначеність території УНР
тощо.
Конституція України  — прийнята Верховною
Радою України 28 червня 1996 р. Складається з пре­
амбули, 14  розділів та перехідних положень. За­
клала законодавчий фундамент у справі розбудови
суверенної демократичної правової держави, став­
ши надійною базою докорінного реформування сус­
пільства. Початок конституційному процесові було
покладено 16  липня 1990  р. прийняттям Деклара­
ції про державний суверенітет України. Закріпив­
ши принципи суверенності, народовладдя, недо­
торканності території України, розподілу властей,
рівності громадян і  гарантування їхніх прав і  сво­
бод, цей документ став підгрунтям для створення
Основного Закону. У Конституції Україну визнано
як унітарну республіку. Розділ про права, свободи
й  обов’язки людини громадянина містять близько
50 статей, тобто майже третину всього тексту. Дер­
жавною проголошена українська мова. Забезпечено
рівність усіх форм власності — приватної, держав­
ної, комунальної. Враховано найновіші положення
Видавнича група «Основа» 14-1 14-3 14-5
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
про захист цих прав, що містяться в міжнародних
пактах і документах ООН. Установлено права і по­
вноваження Верховної Ради, Президента, Кабіне­
ту Міністрів, Конституційного Суду, Верховного
Суду. Ряд статей регулюють діяльність органів
влади Автономної Республіки Крим, визначають
основи місцевого самоврядування.
Конституції УРСР  — Основний Закон, що
законодавчо закріплював суспільний і  держав­
ний устрій УРСР. Перша Конституція УСРР була
затверджена ВУЦВК 14  березня 1919  р. 1925  р.
ІХ  Всеукраїнський з’їзд Рад вніс зміни до Кон­
ституції УСРР, де законодавчо закріпив факт вхо­
дження Радянської України до складу Союзу РСР.
30  січня 1937  р. Надзвичайний ХІV Всеукраїн­
ський з’їзд Рад прийняв нову Конституцію УРСР,
яка також була побудована на основі та Консти­
туції СРСР і  відповідно до  неї. 20  квітня 1978  р.
були прийнята четверта Конституція УРСР, що не
виходила за межі положень, визначених Консти­
туцією СРСР 1977 р. Повноваження союзних орга­
нів зросли ще більше, вона ще більше обмежувала
право народу України на незалежний політичний,
економічний та культурний розвиток. 1991  року
після проголошення незалежності та суверенності
Української держави Верховною Радою були вне­
сені суттєві зміни до Конституції, що визначали
14-7 14-9 14-11 № 13 (293) травень 2012 р.
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
новий політичний статус України. У  1994  р. за­
тверджено новий склад Конституційної комісії,
перед якою було поставлено завдання підготува­
ти Основний Закон незалежної України. 28  черв­
ня 1996  р. Верховна Рада прийняла Конституцію
України.
Литовські статути  — збірник правових ак­
тів і документів Великого князівства Литовського.
Відомі три Литовські статути: «Старий» (1529 р.),
«Волинський» (1566  р.) і  «Новий» (1588  р.). Міс­
тять правові документи державного, земельного,
кримінального, процесуального права. Джерела­
ми для укладачів статутів були «Руська Правда»,
місцеві правові акти, римське, польське та ні­
мецьке право. Чинність Литовських статутів по­
ширювалася на всі землі, що входили до Великого
князівства Литовського. В  Україні статути діяли
упродовж кількох століть, на польській части­
ні — до 1781 р., на підросійській — до 1840 р.
Львівський собор УГКЦ 1946  р.  — псевдоцер­
ковний собор українських греко-католицьких
священиків, що відбувся 8–10 березня 1946 р. Під
тиском радянських органів держбезпеки, проти
волі багатьох вірян ухвалив рішення про скасу­
вання Берестейської унії 1596  р., повний розрив
із Ватиканом і  возз’єднання з  Російською право­
славною церквою. Віряни та більшість священи­
ків не визнали канонічності собору, розпочавши
рух за збереження своєї церкви підпільно («ката­
комбна церква»). УГКЦ була легалізована лише
1989 року.
Маніфест 17 жовтня 1905 р. — законодавчий
акт російського імператора Миколи ІІ, який про­
голошував надання громадянських прав і  свобод,
таких як свобода совісті, слова, зібрання, форму­
вання громадянських об’єднань; створення Дер­
жавної Думи, парламенту, без ухвали якого не на­
бував чинності ні один закон. Імператор залишав
за собою право розпускати Думу та блокувати ії
рішення своїм вето.
«Ординація реєстрового Війська Запорозько-
го, що перебуває на службі у  Речі Посполитій»
1638  р.  — постанова польського сейму, за яким
було скасовано козацьке самоврядування та су­
дочинство. Замість старшого реєстру призна­
чався урядовий комісар. Посади полковників
та осавулів надавалися виключно шляхтичам.
Козакам дозволялося проживати лише в  коро­
лівських маєтностях Корсунського, Черкаського
і  Чи­гиринського староств. Численність реєстру
установлена в  6  тис. осіб. Усі виключені з  нього
Історія та правознавство 14-2 14-4 14-6
Готуємось до ЗНО. Історія України
повинні були повертатися в  панське підданство.
Значно обмежувалася соціальна база формування
козацтва. Таємні статті «Ординації…», які у  ви­
гляді інструкцій надійшли в  Україну, передба­
чали створення при комісарі особливого загону
з  підвищеною платнею для попередження «ко­
зацького свавілля».
Перший Універсал Української Центральної
Ради  — документ, прийнятий 10  червня 1917  р.
Українською Центральною Радою і  оголошений
В. Винниченком на ІІ Всеукраїнському військо­
вому з’їзді. В  Універсалі окремо зазначалося, що
з огляду на відмову Тимчасового уряду позитивно
поставитися до автономії України «однині самі
будемо творити наше життя», було наголошено
на необхідності тісних організаційних зв’язків
кожної адміністративної одиниці з  Центральною
Радою і  на важливості досягнення угоди з  демо­
кратіями всіх національностей. Універсал мав
декларативний характер, однак він був першим
самостійним актом УЦР, котрий проголошував
будівництво України на автономних засадах неза­
лежно від політики російського уряду.
«Руська Правда»  — збірка правових норм
Київської Русі. Має три редакції: Коротку, Роз­
ширену та Скорочену. Найдавніша  — Коротка  —
пов’язується з  ім’ям князя Ярослава Мудрого
і  містить 43  ст., поділені на «Правду Ярослава»,
«Правду Ярославичів», «Покон вірний» та «Уро­
ки мостникам». Розширена редакція, укладена
в  ХІІ ст., вміщує 121  ст., у  тому числі Коротку
редакцію, а також «Суд Ярослава Володимирови­
ча» і «Статут Володимира Мономаха». Створення
Скороченої редакції належить до XV–XVII ст.,
і написана вона на основі Роз­ширеної.
«Руська Правда» П. І. Пестеля  — політико-
правова програма таємного Південного товари­
ства декабристів, основні положення якої були
ухвалені товариством 1823  р. Передбачала скасу­
вання кріпацтва та поділ орної землі на дві час­
тини  — общинну та поміщицьку; рівноправність
усіх громадян перед законом, свободу слова, дру­
ку, віросповідання; встановлення республіки. Ро­
сія мала бути єдиною та неподільною державою.
Законодавча влада мала належати Народному
віче, виконавча — Державній думі з 5 осіб, конт­
рольні функції мали належати Верховному собору
зі 120 осіб, обраних довічно.
«Рішительні пункти» 1728  р.  — указ Пет­
ра ІІ, виданий 1728 р. гетьману Данилові Апосто­
лу. За цим документом гетьмана обирали тільки
14-8 14-10 14-12 № 13 (293) травень 2012 р.
 File 5. Державні акти, угоди, договори
за згодою царя, в  окремих випадках гетьман не
міг здійснювати дипломатичні відносини з  чужо­
земними державами, під час війни був підвладний
російському фельдмаршалові. Наймане козацьке
військо скорочувалося до трьох полків. Канди­
датів на генеральну старшину і  полковників за­
тверджував цар, на нижчу старшину  — гетьман.
Вищою судовою апеляційною інстанцією ставав
Генеральний суд, що складався з трьох українців
і  трьох росіян. Була скасована заборона росіянам
купувати землю в  Україні, але вони не могли се­
лити на цих землях своїх кріпаків.
«Статті для заспокоєння руського народу» —
акт 1632 р. польського уряду, затверджений поль­
ським королем Владиславом IV і  сеймом. Згідно
з  цим документом суттєво поширювалися права
українського народу, православної церкви, була
визнана православна ієрархія на чолі з  митропо­
литом, дозволено вільно відправляти православні
обряди, відкривати школи, церкви, братства, дру­
карні.
Столипінський циркуляр — акт, виданий цар­
ським урядом у  січні 1910  р., в  якому містилася
заборона створення національних товариств, ви­
дання газет неросій­ською мовою.
«Тимчасова інструкція для Генерального Се-
кретаріату Тимчасового уряду на Україні» від
4  (17) серпня 1917  р.  — нормативний акт Тим­
часового уряду Росії, що значно обмежував авто­
номні права України. Генеральний Секретаріат
було оголошено органом Тимчасового уряду. Вла­
да Генерального Секретаріату обмежувалась Ки­
ївською, Волинською, Подільською, Полтавською
та Чернігівською губерніями. Також документом
обмежувалась кількість генеральних секретарів,
до складу цього органу мали увійти чоьтот не­
українці. При уряді в  Петрограді передбачалось
запровадити комісара у справах України.
«Тимчасовий основний закон про державну
самостійність українських земель колишньої
Австро-Угорської монархії» 1918  р.  — консти­
туційні засади Західно-Української Республіки,
затверджені 13  листопада 1918  р. Закон визна­
чав територію ЗУНР, яка охоплювала Галичину,
Буковину і  Закарпаття, герб  — золотий лев на
синьому тлі, прапор  — блакитно-жовтий. Націо­
нальним меншинам гарантувалися рівні права
з українським населенням.
Третій Універсал Української Централь-
ної Ради  — законодавчий акт, прийнятий Цен­
тральною Радою, ухвалений 7  листопада 1917  р.
Видавнича група «Основа» 14-1 14-3 14-5
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
Універсал проголосив створення Української На­
родної Республіки в  межах перетвореної на фе­
дерацію небільшовицької Російської Республіки.
Всю владу в  Україні було передано УЦР та її Ге­
неральному Секретаріатові. Було проголошено
демократичні свободи, право націй на вільний
розвиток і  національно-персональну автономію.
Робочий день було скорочено до 8  годин, скасо­
вувалася смертна кара. Універсал став черговим
кроком на шляху розбудови української держав­
ності.
«Устава на волоки» — юридичний акт, прий­
нятий 1557  р. у  Великому князівстві Литовсько­
му, яким перед­бачалося створення фільваркових
господарств і забезпечення останніх робочими ру­
ками дворових і  волосних селян, городників (два
дні на тиждень). Цим документом було визначено
норми землі у  волоках (ділянка площею 19,5  га)
з  відповідним оподаткуванням, а  також вилучен­
ня лишків на користь феодала.
Четвертий Універсал Української Централь-
ної Ради  — останній універсал, прийнятий на за­
сіданні Малої Ради 11  січня 1918  р. Він виголо­
шував, що УНР стає «самостійною, ні від кого не
залежною Вільною Суверенною Державою Україн­
ського Народу». Цим документом було визначено
найважливіші завдання уряду, перейменованого
на Раду народних міністрів, серед яких найваж­
ливішими були досягнення миру, боротьба з біль­
шовиками. Оголошувалося про створення комі­
сії для розробляння закону про передання землі
трудовому населенню без викупу; встановлення
державного контролю над банками, що діяли на
території України. Прийняття IV Універсалу Цен­
тральної Ради завершило процес досягнення не­
залежності УНР і  визначило подальші кроки на
шляху розбудови її як суверенної ­держави.
Міждержавні договори
Адріанопольський мирний договір 1713  р.  —
договір між Османською імперією та Російською
державою, підписаний 24  (13) червня 1713  р.,
який повторював в  основному умови Прутсько­
го трактату 1711  р. За цим документом Росія
зобов’язувалася в  60-денний термін вивести вій­
ська з території Речі Посполитої; їй заборонялося
втручатися у внутрішні справи Польщі.
Адріанопольський мирний договір 1829  р.  —
договір, який завершив російсько-турецьку війну
1828–1829  рр., було підписано 14  (02) вересня
1829 р. Він визначав новий кордон між Османською
14-7 14-9 14-11 № 13 (293) травень 2012 р.
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
та Російською імперіями; відновлював автономію
Молдови, Валахії та Сербії.; утверджував свободу
торговельного мореплавства, проголошував від­
критість Чорного моря та Чорноморських проток
для купецького флоту всіх держав, що сприяло
економічному розвитку українських земель, роз­
ширенню їхніх зв’язків з країнами ­Європи.
Андрусівське перемир’я 1667  р.  — договір
між Річчю Посполитою та Московською держа­
вою про припинення польсько-московської війни
(1654–1657 рр.) на 13,5 року. Під владою Москов­
ської держави залишалася Лівобережна Україна,
Сіверська земля з  Черніговом і  Стародубом. Пра­
вобережна Україна переходила під владу Речі По­
сполитої. Київ на два роки було передано Москов­
ській державі. Запорозька Січ мала перебувати
під спільним управлінням Польщі та Московщи­
ни. Таким чином було закріплено насильницький
поділ українських земель на Правобережну та Лі­
вобережну Україну.
Бахчисарайський мирний договір 1681  р.  —
угода про перемир’я між Туреччиною, Кримським
ханством і Московською державою. Гетьманщина
була представлена на переговорах генеральним
писарем С. Расковичем. Підписаний на 20  років
договір завершував війни за територію Правобе­
режної України. Згідно з  договором, кордон між
Туреччиною та Московською державою проходив
по Дніпру; Туреччині відійшли північна Київщи­
на, Брацлавщина, Поділля; Московщині  — Ліво­
бережна Україна та Київ; територія між ріками
Дністром і Бугом залишалася нейтральною і неза­
селеною. Таким чином україн­ські землі було поді­
лено між сусідніми державами.
Березневі статті 1654  р. (23  статті Богдана
Хмельницького) — документи, що визначали по­
літичне й правове становище Гетьманщини після
проголошення Переяславської угоди з  Москов­
ським царством. Документ підтверджував пра­
ва, привілеї та вольності Війська Запорозького
й  української шляхти; передбачав створення
60-тисячного козацького реєстру, визначав роз­
міри платні старшині та кошти на утримання
козацького війська. Згідно з  цим документом,
зберігалися права місцевої адміністрації, у  т.  ч.
збирання нею податків; гетьману надавалося
у  рангове володіння Чигиринське староство.
Військо Запорозьке могло обирати гетьмана;
гетьман зносився з  іноземними державами; мос­
ковські чиновники не втручалися у справи Укра­
їни; зберігалися права київського митрополита.
Історія та правознавство 14-2 14-4 14-6
Готуємось до ЗНО. Історія України
Російські війська мали надати допомогу україн­
цям у війні з Річчю Посполитою та в разі нападу
татар, а також брали на себе утримання військо­
вих залог на кордоні між Україною та Польщею
і  фортеці Кодак. У  результаті переговорів, що
проходили в  Москві, українська делегація, очо­
лювана П. Тетерею, отримала документ 21 берез­
ня 1654 р., у якому залишилося лише 11 із 23 за­
пропонованих статей. За цим документом збиран­
ня податків на користь царя мали здійснювати
українські урядники; було встановлено розмір
платні гетьману, генеральній та козацькій стар­
шині; заборонено зносини гетьмана з  турецьким
султаном і польським королем; були підтвердже­
ні права київського митрополита та всього духо­
венства на маєтності, якими вони володіли; мос­
ковський уряд зобов’язувався вступити у  війну
з Польщею навесні 1654 р.; передбачалося утри­
мання російських військ на кордонах України та
Речі Посполитої; у разі нападу татар організація
походу покладалася як на Україну, так і на Мос­
ковію. Таким чином Україна зберігала значні
права  — свій адміністративно-територіальний
устрій та управління; користувалася своїм влас­
ним законодавством. У  той же час гетьманське
правління підпорядковувалося московському
уряду, було обмежено в дипломатичних відноси­
нах із сусідніми державами — Річчю Посполитою
й Туреччиною; всі витрати на утримання козаць­
кого війська лягали на гетьманську скарбницю,
яка потрапила під контроль царських чиновни­
ків. Березневі статті були чинними упродовж
п’яти років. У  1659  р. між Ю. Хмельницьким
і  російським урядом були підписані Переяслав­
ські статті, які започаткували процес наступу
царизму на автономні права Гетьманщини.
Берестейська унія 1596 р. — одна з найважли­
віших подій в історії церковного життя в Україні.
На соборі було укладено союз між католицькою
й  українською православною церквами за умов
визнання католицької догматики про чистилище,
походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-
Сина та визнання зверхності Папи Римського, але
зберігався візантійський обряд і мова богослужін­
ня. Серед тих, хто не визнав і  засудив Брестську
унію, були князь К. Острозький, єпископи Г. Ба­
лабан і  М. Копистенський. Внаслідок укладення
Брестської унії православне духовенство, що ви­
знало її рішення, зрівнялося в правах з католиць­
ким й  було звільнено від сплати податків і  вико­
нання інших повинностей. Єпископам-уніатам
14-8 14-10 14-12 № 13 (293) травень 2012 р.
 File 5. Державні акти, угоди, договори
були обіцяні місця у  сенаті Речі Посполитої, але
ця обіцянка ніколи не була виконана. Шляхта та
міщани, що прийняли унію, також урівнювалися
в  правах з  католиками й  дістали право обіймати
посади у дер­жавних і міських урядах. Православ­
на церква в  Україні внаслідок підписання унії
опинилася поза ­законом.
Берестейський (Брестський, Брест-Литов­
ський) мир 1918  р.  — мирний договір між Укра­
їнською Народною Республікою, з одного боку, та
Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та
Болгарією, з  іншого, підписаний 27  січня (9  лю­
того за н. ст.) 1918 р. Делегацію, очолювану В. Го­
лубовичем, за нотою делегацій чотирьох союзних
держав було визнано «самостійним і  повноваж­
ним представником УНР». Це було дуже важли­
во, оскільки делегація Радянської Росії прагнула
перебрати на себе право представляти інтереси
всіх народів колишньої Російської імперії. По­
зиції української делегації, яку невдовзі очолив
О. Севрюк, ще більше посилилися після прого­
лошення IV Універсалу Центральної Ради 9  (22)
1  січня 1918  р. Незалежність і  суверенітет УНР
одразу було визнано країнами — учасницями пе­
реговорів у  Бресті. 27  січня 1918  р. було укладе­
но мирний договір між УНР і  країнами Четвер­
ного союзу. Договір містив 10 статей і передбачав
Видавнича група «Основа» 14-1 14-3 14-5
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
відновлення кордонів між Австро-Угорською ім­
перією й  УНР у  межах довоєнних кордонів між
Російською імперією та Австро-Угорщиною.
Було врегульовано питання про звільнення оку­
пованих областей, встановлення дипломатичних
і консульських відносин, про взаємну відмову від
сплати військових податків і компенсації шкоди,
заподіяної війною; про повернення військовопо­
лонених та інтернованих цивільних осіб. Угодою
було передбачено взаємний обмін товарами між
Україною та країнами Четверного союзу. Додат­
ковою умовою договору був пункт про надання
союзними державами збройної допомоги УНР
у  боротьбі проти Радянської Росії і  позики укра­
їнському уряду в розмірі 1 млрд крб. Між УНР та
Австро-Угорщиною було укладено таємну декла­
рацію (4  березня 1918  р.), згідно з  якою Східна
Галичина та Буковина об’єднувалися в  єдиний
коронний край. Ця угода згодом була анульова­
на австрійською стороною. Укладення Брестської
угоди було визначною перемогою молодої укра­
їнської дипломатії та першим актом визнання
України як незалежної держави.
Бухарестський мирний договір 1812  р.  — до­
говір, який завершив російсько-турецьку війну
1806–1812  рр. Його було підписано 28(16) трав­
ня 1812 р. Він визначав кордон між імперіями по
14-7 14-9 14-11 № 13 (293) травень 2012 р.
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
р. Прут до її впадіння в Дунай, внаслідок чого Хо­
тинщину, давню українську землю, було приєдна­
но до основного масиву українських земель.
Біловезька угода 1991  р.  — документ, під­
писаний 8  грудня 1991  р. Президентом України
Л.  М.  Кравчуком, Президентом Росії Б. М. Єль­
циним і  Головою Верховної Ради Республіки Бі­
лорусь С. С. Шушкевичем у Біловезькій Пущі під
Брестом, за яким було проголошено припинення
існування Союзу Радянських Соціалістичних Рес­
публік і  створення Співдружності Незалежних
Держав.
Білоцерківський мирний договір 1651 р. — до­
говір, укла­дений між гетьманом Б. Хмельниць­
ким і  польським урядом у  м. Біла Церква. Уго­
да стала наслідком поразки козацького війська
у Берестецькій битві 1651 р. За Білоцерківською
угодою, кількість реєстрового козацтва скорочу­
валося з  40  до 20  тис. чол. Територію Гетьман­
щини було обмежено Київським воєводством.
У  Брацлавському та Чернігівському воєводствах
відновлювалася польська адміністрація, земельні
права магнатів і  шляхти. Гетьман мав розірвати
союз з  Кримським ханством, його було позбав­
лено права дипломатичних зносин з  іноземними
державами. Після смерті гетьмана польський ко­
роль дістав право призначати та звільняти геть­
мана. Білоцерківська угода була чинною до трав­
ня 1652 р.
Варшавський договір 1920  р.  — угода між
Українською Народною Республікою та Поль­
щею, яка була укладена 20 квітня 1920 р. Перед­
бачала спільні польсько-українські військові дії
проти радянських загонів на території України та
відновлення влади Директорії УНР на чолі з Голо­
вним отаманом С. Петлюрою. Угода офіційно ви­
знала анексію Польщею Галичини, Західної Во­
лині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя,
Посяння і  Холмщини. Підписання С. Петлюрою
Варшавської угоди було засуджено з  боку уряду
Західноукраїнської Народної Республіки.
Віленське перемир’я  — перемир’я, укладене
1656  року у  м. Вільно між Річчю Посполитою та
Московською дер­жавою. Згідно з  угодою, припи­
нялися військові дії між Польщею та Московією,
обидві держави мали припинити мирні перегово­
ри зі Швецією. Українська делегація, направле­
на Б. Хмельницьким, до переговорів не була до­
пущена.
Вільшанська угода 1617  р.  — угода, укладе­
на гетьманом П. Сагайдачним і  командувачем
Історія та правознавство 14-2 14-4 14-6
Готуємось до ЗНО. Історія України
польської армії С. Жолкевським в  урочищі Суха
Ольшанка під Білою Церквою. Козацький реєстр
було встановлено в  розмірі 1  тис. осіб, козакам
було надано право обирати гетьмана, якого затвер­
джував польський король. Реєстровцям забороня­
лося здійснювати походи на Крим і  Туреччину.
Зі складу козацького війська було виключено мі­
щан, що вступили до козацтва протягом останніх
п’яти років, нереєстрові козаки мали повернутися
під владу шляхти. Вільшанська угода була спро­
бою знайти компроміс між козаками і  поляками,
але через незадоволення нереєстрового козацтва
так і не була втілена в життя.
«Вісла» операція 1947  р.  — примусове висе­
лення 140  тис. бойків і  лемків зі своїх етнічних
земель до західної та північної Польщі. Скорис­
тавшись з  того, що в  районі с. Яблонне загонами
УПА було вбито міністра оборони Польщі К. Свєр­
чевського, польська влада прийняла рішення про
повну депортацію українського населення із при­
кордонних земель. Операцію проводили спільно
зі збройними силами СРСР і Чехословаччини. Де­
портація українців супроводжувалася масовими
репресіями, арештами й ув’язненнями. Було забо­
ронено переїжджати в  одну місцевість більш ніж
3–4  українським родинам. На землі, що звільни­
лися, було переселено 14 тис. поляків.
«Вічний мир» 1686  р.  — договір між Москов­
ською дер­жавою та Річчю Посполитою. Підтвер­
див умови Андрусівського перемир’я 1667  р. Лі­
вобережжя залишалося під владою Московщини,
Правобережжя — Польщі. Остання відмовлялася
від претензій на Київ. Брацлавщина та Південна
Київщина залишалися нейтральною незаселеною
зоною. Північна Київщина, Волинь і  Галичина
входили до складу Польщі; Поділля залишало­
ся під владою Туреччиною. Ця угода остаточно
затвердила насильницький поділ українських
земель між Московським царством і  Річчю Пос­
политою.
Гадяцький договір 1658 р. — угода, підписана
між гетьманом І. Виговським і польським урядом
у  м. Гадячі. За умовами договору, Гетьманщина
як незалежна держава під назвою Велике князів­
ство Русь мала увійти на рівних правах з  Поль­
щею і Литвою до складу Речі Посполитої. Повно­
важення вищої законодавчої влади було покладе­
но на національні збори депутатів, яких обирали
від усіх земель князівства. Виконавча влада пе­
реходила до гетьмана, обраного довічно всіма
станами суспільства і  затвер­дженого королем.
14-8 14-10 14-12 № 13 (293) травень 2012 р.
 File 5. Державні акти, угоди, договори
У  князівстві Руському було передбачено посаду
канцлера, підскарбія та вищого судового трибу­
налу, карбування власної монети. Все діловод­
ство здійснювалося українською мовою. Військо
складалося з  30  тис. козаків і  10  тис. найманого
війська. Було заборонено перебування польської
армії на території князівства. Гарантувалися пра­
ва і  привілеї козаків; православні та католики
діставали однакових прав. Києво-Могилянська
академія набувала прав університету, планува­
лося відкриття ще одного українського вищого
на­вчального закладу, гімназій, колегій та друка­
рень. Гадяцький договір не був довготривалим,
оскільки викликав незадоволення як з боку поль­
ської верхівки, так і широких верств українсько­
го селянства та козаків.
Глухівські статті 1669  р.  — угода між геть­
маном Д. Многогрішним і  московським урядом,
яка скасовувала Московські статті 1665 р. і перед­
бачала відновлення низки автономних прав Геть­
манщини: зменшувалася кількість московських
воєвод; козацький реєстр складався з 30 тис. осіб.
Право збирати податки залишалося за козацькою
старшиною. Разом з  тим гетьману заборонялися
відносини з іноземними державами, селяни не мо­
гли самочинно переходити в козацький стан.
Городельська унія 1413  р.  — угода між поль­
ським королем Владиславом ІІ Ягайло та вели­
ким князем Литовським Вітовтом, яка віднов­
лювала статут Великого князівства Литовського
як автономної держави в  союзі з  Польщею. Збе­
рігалася політична зверхність польського коро­
ля, який мав стати князем литовським по смерті
Вітовта. Католицька шляхта Польщі та Литви
набувала рівних прав. Городельська унія дозво­
лила об’єднати зусилля у боротьбі з Тевтонським
­орденом.
Декларація про утворення СРСР 1922 р. — до­
кумент, який разом із Договором про утворення
СРСР склав конституційну основу будови СРСР.
У Декларації було вказано, що утворення СРСР —
це добровільне об’єднання рівноправних народів,
за якими зберігається право вільного виходу із
Союзу.
Договір про утворення СРСР 1922 р. — договір
між Російською Соціалістичною Федеративною
Радянською Республікою, Українською Соціаліс­
тичною Радянською Республікою, Білоруською
Соціалістичною Радянською Республікою, Закав­
казькою Соціалістичною Федеративною Радян­
ською Республікою про об’єднання в одну союзну
Видавнича група «Основа» 14-1 14-3 14-5
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
державу. Було прийнято 29 грудня 1922 р, затвер­
джено 30  грудня 1922  р. на Першому з’їзді рад
СРСР.
Зборівський договір 1649  р.  — мирний до­
говір, укладений між гетьманом України
Б.  Хмельницьким і  поль­ським королем Яном ІІ
Казимиром у  серпні 1649  р. у  м. Зборові після
Зборівської битви 1649  р. За умовами договору,
Українську державу — Гетьманщину — було ви­
знано польським урядом у  межах Київського,
Чернігів­ського та Брацлавського воєводств. На
території Гетьманщини влада належала гетьма­
ну, резиденція якого знаходилася у  Чигирині.
Коронне польське військо не мало доступу на цю
територію. Численність реєстрових козаків ста­
новила 40  тис. осіб, було проголошено амністію
всім учасникам Національно-визвольної війни.
Католицька та православна шляхта набувала од­
накових прав, а  православний київський митро­
полит мав увійти до польського сенату. Загалом
Зборівський договір юридично визнав факт ство­
рення Української держави, заклавши її основні
підвалини.
Коломацькі статті 1687  р.  — угода, укладе­
на козацькою радою та новообраним гетьманом
І.  Мазепою, з  одного боку, та московським ца­
рем  — з  іншого. Статті декларували збереження
козацьких прав у привілеїв. Разом з цим гетьман
не міг без царського указу позбавляти старши­
ну керівних посад, розпоряджатися військовими
землями, підтримувати відносини з  іноземними
державами. Старшині було заборонено самочин­
но скидати гетьмана, вона мала наглядати за ним
і  доносити на гетьмана царю. Українським куп­
цям було заборонено торгувати в  Московщині,
з  Кримом. Статті також містили вимогу до геть­
мана та старшини сприяти злиттю українського
народу з  російським через заохочення міжнаціо­
нальних шлюбів.
Конотопські статті 1672  р.  — угода, підпи­
сана гетьманом І. Самойловичем і  царською ад­
міністрацією. Гетьману заборонялося надсилати
посольства до іноземних дер­жав, підтримувати
відносини з  П. Дорошенком. Козаків позбавляли
права брати участь у  переговорах між Москов­
ською державою та Польщею щодо Війська Запо­
розького. Гетьману було заборонено карати стар­
шину без згоди старшинської ради, було скасова­
но компанійські полки.
Кревська унія 1385 р. — державно-політичний
союз Польського королівства і Великого Князівства
14-7 14-9 14-11 № 13 (293) травень 2012 р.
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
Литовського. Було оформлено 14  серпня 1385  р.
у  замку м. Крево. За умовами унії, Владислав ІІ
Ягайло після одруження з  Ядвігою, спадкоєми­
цею польського престолу, отримував польську ко­
рону. Натомість він зобов’язувався разом з  язич­
ницьким населенням Литви похреститися за ка­
толицьким обрядом, обернути на користь Польщі
свою великокнязівську казну, повернути до поль­
ської корони усі відторгнені на той час її терито­
рії і, головне, назавжди приєднати до неї землі
Литви і  Литовської Русі. Реалізація умов одразу
ж  викликала сильну протидію, бо тягла за собою
ліквідацію державного суверенітету Литви, пере­
творення залежних від неї земель Русі на об’єкт
феодальної колонізації польською елітою, якій
належала провідна роль у  новому державному
утворенні.
Куруківський договір 1625  р.  — угода, укла­
дена коронним гетьманом С. Конєцпольським
і  козацькою делегацією на чолі з  гетьманом М.
Дорошенком 1625  р. біля Курукового озера під
час повстання М. Жмайла. Згідно з  угодою, ко­
зацький реєстр збільшувався з  3  до 6  тис. осіб,
було підвищено платню реєстровцям, оголошено
амністію учасникам повстання. За реєстровцями
зберігали право обирати старшого (гетьмана), але
його мав затверджувати король чи коронний геть­
ман Польщі. Козакам були заборонені відносини
з  іноземними державами, походи у  татарські та
турецькі володіння. Козаки, що не потрапили до
нового реєстру («випищики»), мали повернутися
до попереднього стану (селянський або міщан­
ський). Чинність угоди було припинено внаслідок
козацько-селянського повстання на чолі з гетьма­
ном Т. Федоровичем у 1630 р.
Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774  р.  —
угода, укладена між Росією та Туреччиною
у  1774  р. в  с. Кючук-Кайнарджі (Болгарія) після
російсько-турецької війни 1768–1774  рр. За умо­
вами договору, до Росії відійшли південні укра­
їнські землі між витоками Дніпра та Південного
Бугу, фортеці Кінбурн, Керч, Єнікале. Це забезпе­
чувало Росії право вільного мореплавства на Чор­
ному морі та вихід через чорноморські протоки.
Було визнано незалежність Кримського ханства
від Туреччини і  протекторат Росії над Молдовою
та Волощиною.
Любецький з’їзд 1097 р. — з’їзд руських князів
у  м. Любечі. У  з’їзді брали участь великий князь
київський Святополк Ізяславович, переяславський
князь Володимир Мономах, смоленський князь
Історія та правознавство 14-2 14-4 14-6
Готуємось до ЗНО. Історія України
Да­вид Святославич, володимиро-волинський
князь Давид Ігорович, теребовлянський князь
Василько Ростиславич, чернігівський князь Олег
Святославич. На з’їзді князі домовилися про при­
пинення міжусо­биць та об’єднання сил у  бороть­
бі з  половцями. Було узгоджено принцип наслі­
дування князями володінь своїх батьків. Проте
досягнуті домовленості не виконувалися, тому
у  1100  р. було скликано Витечівський з’їзд, що
розглядав ці самі питання.
Люблінська унія 1569 р. — міждержавна уго­
да про об’єднання польського королівства і  Ве­
ликого князівства Литовського в  єдину держа­
ву  — Річ Посполиту. Статті угоди, розглянуті
на спільному польсько-литовському сеймі у  м.
Любліні, були затверджені депутатами Польщі
і  Литви. Унія завершила започатковане Крев­
ською унією 1385  р. об’єднання двох держав.
Згідно з  угодою, на чолі об’єднаної держави
ставав обраний король, передбачалося створити
один спільний сейм і сенат. Литва зберігала своє
судочинство, адміністрацію, окреме військо,
скарбницю та офіційну «руську» мову. Водно­
час більшість українських земель (Волинське,
Київське, Брацлавське та Підляське воєводства)
відійшли від Великого князів­ства Литовського
до Польщі.
Московські статті 1665  р.  — україно-
російський договір, укладений гетьманом І. Брю­
ховецьким 11 жовтня 1665 р. у Москві з урядом
царя Олексія Михайловича. За угодою, управ­
ління військово-адміністративним і  фі­нансово-
господарським життям України було передано
царським воєводам; збільшувалася кількість
російських військ, їх утримання покладалося
на українців  — платників податків. Крім того,
до Полтави, Кременчука, Новгород-Сіверського,
Остра, Канева, Кодаку на Запорозь­кій Січі мали
ввести російські військові залоги на чолі з  воє­
водами. Збирання податків з  україн­ського на­
селення (за винятком козацького стану) покла­
далося на царську адміністрацію. Українська
православна церква (Київська мит­рополія) під­
порядковувалася московському патріархові.
Підписання Московських статей було однією
з причин втрати політичного авторитету Брюхо­
вецького й  однією з  головних причин антимос­
ковського повстання 1668  р. і  втрати чинності
цього до­кумента.
Острівська угода 1392  р.  — угода, укладе­
на 4  серпня 1392  р. між городенським князем
14-8 14-10 14-12 № 13 (293) травень 2012 р.
 File 5. Державні акти, угоди, договори
Вітовтом і королем польським та великим князем
литовським Владиславом ІІ Ягайло, внаслідок
якої Вітовт повернув батьківські землі, якими во­
лодів брат Ягайла князь Скиргайло Ольгердович
(йому як компенсацію було передано київський
стіл) і  став представником Владислава ІІ у  Лит­
ві, що поклало відродженню Великого князівства
Литовського як державного орга­нізму.
Пакт Молотова–Ріббентропа 1939  р.  — на­
зва секретного додаткового протоколу до догово­
ру про ненапад між СРСР та Німеччиною, під­
писаного 23  серпня 1939  р. У  Москві народним
комісаром В. Молотовим і  міністром закордон­
них справ Німеччини Й. Фон Ріббентропом. Се­
кретним додатковим протоколом було визнано
сфери взаємних інтересів обох держав у  Східній
Європі.
Переяславські статті 1659  р.  — україно-ро­
сій­ський договір, укладений у Переяславі 17 жовт­
ня 1659  р. між гетьманським урядом Ю.  Хмель­
ницького та царським урядом. Договір істотно
обмежував суверенні права україн­ської держави.
Український уряд було позбавлено права ведення
самостійної зовнішньої політики, козакам забо­
ронялося переобирати гетьмана без попередньо­
го розслідування, проведеного російською сто­
роною, та відповідного наказу царя. Гетьман не
міг самостійно призначати й  усувати генеральну
старшину та полковників, а новообрана старшина
була зобов’язана складати присягу на вірність ро­
сійському монархові. Царських воєвод уводили,
крім Києва, до Переяслава, Чернігова, Ніжина,
Брацлава та Умані.
Прутський мир — договір 1711 р. між Росією
та Османською імперією після невдалого Прут­
ського походу Петра І. Згідно з  умовами мирного
договору, Росія передала Туреччині Азов та виве­
ла свої війська з Правобережної України.
Решетилівські статті 1709  р.  — законодав­
чий акт ро­сійського уряду, вручений І. Скоропад­
ському, що визначав державний статус і  форму
управління українськими землями в  складі Мос­
ковської держави. Згідно з  цим документом, об­
межувалися права російських воєвод в  Україні,
водночас встановлювався російський контроль
над збиранням податків, що його проводила укра­
їнська адміністрація. При гетьмані України при­
значався особливий російський службовець, що
мав наглядати за його діяльністю.
Ризький мирний договір між РРФСР і УСРР та
Польщею 1921  р.  — угода, підписана 18  березня
Видавнича група «Основа» 14-1 14-3 14-5
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
1921  у  Ризі, яка підбила підсумки польсько-
радянської війни 1920. Делегація ЗУНР не була
допущена до переговорів. Польща визнала УСРР
в  обмін на визнання її прав на західноукраїн­
ські землі. Державний кордон між Україною та
Польщею визначався по р. Збруч, а  далі на пів­
ніч до Польщі відходила західна частина Волині.
Сторони зобов’язувалися забезпечувати на сво­
їх територіях права відповідних національних
­меншин.
Севрський мирний договір 1920  р.  — підписа­
ний 10  серпня 1920  р. у  Севрі, поблизу Парижа,
султанським урядом Туреччини та союзними дер­
жавами  — переможницями у  Першій світовій ві­
йні, за яким Туреччина втратила Палестину та
Ірак, які було передано Великобританії, а  також
Сірію та Ліван, що були передані Франції як під­
мандатні території. Туреччина також відмовляла­
ся від зазіхань на Аравійський півострів і  країни
Північної Африки. Зона проток підлягала повно­
му роззброєнню та підпадала під контроль між­
народної комісії. Договір спричинив обурення
турецького народу, султан відмовився його рати­
фікувати.
Сен-Жерменський мирний договір 1919  р.  —
один із міжнародних актів, що підбивав підсум­
ки Першої світової війни для Австро-Угорщини.
Укладений 10 вересня 1919 р. в м. Сен-Жермен-
ан-Ле (Франція) між державами Антанти  — пе­
реможницями у  війні  — та Австрією. Зокре­
ма, договір передбачав передання Румунії Бу­
ковини.
Слободищенський трактат 1660  р.  — уго­
да гетьмана Ю. Хмельницького з  королівським
урядом про повернення України до складу Поль­
щі. Укладений в с. Слободищі 17 жовтня 1660 р.
після поразок українсько-російського війська на
Волині. Згідно з трактатом, Переяславську угоду
1654  р. скасовували, союз Гетьманщини з  Мос­
ковією було розірвано, натомість відновлювався
державний зв’я­зок України з Польщею на основі
Гадяцької угоди 1658  р. Україна повністю втра­
чала політичну незалежність і  перетворювалася
на провінцію Польщі, була позбавлена права зо­
внішньополітичних відносин і  зобов’язувалася
надавати військову допомогу шляхті. Передбача­
лося повернення магнатам і  шляхті їхніх маєт­
ностей та відновлення феодальних повинностей
селян. Цим документом було покладено початок
поділу України на підпольську і  підросійську
частини.
14-7 14-9 14-11 № 13 (293) травень 2012 р.
ФАХОВИЙ СЕРВЕР
Тріанонський мирний договір 1920  р.  — під­
писаний 4  червня 1920  р. у  версальському пала­
ці Тріанон між країнами Антанти й  Угорщиною.
Згідно з  цим документом, Закарпатську Україну
передавали від Угорщини до Чехословаччини на
правах автономії. Договор діяв до 1939  р., коли
Угорщина захопила Закарпаття. Після Другої
світової війни кордони, встановлені Тріанонським
договором, були відновлені Паризьким мирним
договором 1947  р. (за винятком Закарпаття, яке
у 1945 р. возз’єдналося з УРСР).
Ялтинська конференція 1945  р.  — зустріч
лідерів США (Ф. Д. Рузвельт), Великобританії
(У. Черчілль) та СРСР (Й. Сталін), яка відбулася
4–11  лютого 1945  р. Конференція стала важли­
вим етапом у  погодженні дій головних учасників
антигітлерівської коаліції щодо організації спіль­
них воєнних заходів для остаточного розгрому
нацистської Німеччини, визначила позиції союз­
ників щодо Німеччини після її остаточної капіту­
ляції, зафіксувала головні принципи, за якими
мала здійснюватись мирна політика й  післявоєн­
не влаштування Європи. В  основу погодженої по­
літики було покладено принципи демократизації
й демілітаризації Німеччини. Було прийнято «Де­
кларацію про визволену Європу», яка визначила
принципи перебудови національно-економічного
Історія та правознавство 14-2 14-4 14-6
Готуємось до ЗНО. Історія України
життя, остаточного знищення слідів фашизму
і  нацизму, створення демократичних інститутів
тощо, «Угоду трьох великих держав з питань Да­
лекого Сходу», яка передбачала вступ СРСР у вій­
ну з  Японією, а  також передання Радянському
Союзу південного Сахаліну, прилеглих до нього
островів та Курильських островів. Ялтинська кон­
ференція визнала принцип етнічного кордону між
Україною та Польщею, який було проведено згід­
но з  лінією Керзона з  незначними відхиленнями
на користь Польщі.
Ясський мирний договір 1791 р. — мирний до­
говір, укладений між Російською імперією і Отто­
манською імперією 9  січня 1792  р. (29  грудня
1791  р.) у  м. Ясси після завершення російсько-
турецької війни 1787–1791  рр. За Росією договір
закріплював усе Північне Причорномор’я з  Кри­
мом. Туреччина відмовлялася від будь-яких пре­
тензій на Грузію і зобов’язувалась не вдаватися до
ворожих дій проти неї. Російська імперія поверта­
ла Туреччині Молдову і Волощину. Новий кордон
між двома державами передбачалося встановити
на південному заході по р. Дністер, на Кавказі —
по р. Кубань. До складу Російської імперії пере­
ходили українські землі між річками Південним
Бугом і Дністром.
14-8 14-10 14-12 № 13 (293) травень 2012 р.