Тема 19. Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії у 1900-1914 рр.

Результати навчальної діяльності Зміст історії України

Учень/ учениця Становище

Знає: промисловості та
Дати подій сільського господарства.
1900 р. - обрання А. Шептицького митрополитом греко- Радикалізація
католицької церкви українського
1907 р.- впровадження в Австро-Угорській імперії політичного руху.
загального виборчого права для чоловіків. Вплив української
Персоналії: греко-католицької
Андрей Шептицький, Іван Боберський, Кирило церкви (УГКЦ) на
Трильовський формування
національної
Значення понять і термінів: «загальне виборче право» свідомості населення
західноукраїнських
Уміє: земель
Встановлювати та групувати вказані дати відповідно до
подій, явищ, процесів, співвідносити дати та історичні
факти з періодами, факти- події- з явищами, процесами,
визначати послідовність історичних подій, явищ, процесів.
Визначати правильність застосування в історичному
контексті вказаних понять і термінів.
Характеризувати економіку західноукраїнських земель у
складі Австро-Угорської імперії, розвиток кооперативного
руху, діяльність політичних партій, національних і
спортивно-фізкультурних організацій «Сокіл», «Січ»,
«Пласт», діяльність і здобутки вказаних історичних діячів.

Визначати причини активізації західноукраїнського

політичного руху на початку ХХ ст., роль
А. Шептицького у піднесенні національного життя.

Сприймати та інтерпретувати різновидові історичні

джерела, що стосуються теми.

Розвиток промисловості та сільського господарства

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер.
Особливо це було помітно у сфері промисловості.
Промисловість. Землі Західної України залишалися аграрно-сировинним придатком
австрійського капіталу і ринком збуту товарів, виготовлених у розвинутих районах
Австро-Угорщини. Проте подальша розробка родовищ нафти та інших багатств краю
сприяла його індустріалізації. У 1909 р. за обсягами видобутку нафти Галичина посідала
3-тє місце у світі після США та Росії (Бориславський басейн).

1
На західноукраїнських землях відбувалися процеси, що були характерні й для інших
країн Європи того часу:
- швидко розвивалися ті галузі, в яких були зацікавлені іноземні вкладники капіталу
(їм цілком належали нафтовидобувна, нафтопереробна, деревообробна, хімічна галузі
промисловості);
- панували монополії іноземного капіталу (Галицько-Карпатське товариство, «Гали-
чина», «Мундус», «Сальва»);
- швидко розвивалися ринкові відносини;
- тривало утворення великих монополістичних об'єднань (особливо акціонерних това-
риств): у 1903 р. у Галичині - 24 акціонерні товариства, у 1912 р. - 30, у Закарпатті - 9;
- зросла чисельність робітничого класу за рахунок розореного селянства: 1902 -1910
рр. на третину.

Характерними явищами для західноукраїнських земель були постійне безробіття, над-

звичайно тяжкі умови праці робітників (відсутність техніки безпеки, постійний травма-
тизм, тривалий робочий день - 12 ~ 14 годин па добу, іноді - 16).

Сільське господарство. На початку XX ст., незважаючи на залишки кріпосництва, сіль-

ське господарство поступово переходило на капіталістичні методи господарювання.

Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність

сільського господарства (збільшується кількість продукції, призначеної для продажу);
поліпшуються знаряддя праці, поширюється практика використання прогресивних
раціональних сівозмін, застосування добрив; формується господарча спеціалізація
окремих районі розширюються посівні площі тощо.

Однак ці позитивні зрушення мали, як правило, локальний, фрагментарний характер у

цілому ж сільське господарство західноукраїнських земель було малоефективним,
розвивалося на екстенсивній основі і працювало в режимі самозабезпечення, а не
розширено товарного виробництва. Найбільшою проблемою селян було малоземелля і
безземелля в умовах збереження великого поміщицького землеволодіння. Для
західноукраїнських земель було характерне явище аграрного перенаселення. Провідною
формою соціального руху на селі стали селянські страйки.

Розвиток кооперативного руху

Особливості кооперативного руху на західноукраїнських землях
1. Був дуже поширений.
2. Влада не заважала його розвитку. Особливе місце посідали кредитно-позикові
споживчі кооперації (їх було 50), які будували народні будинки, крамниці, читальні,
відкривали школи з українською мовою навчання і брали їх на своє утримання.
3. Центром керівництва кооперативним рухом став «Ревізійний союз українських
кооператорів» (утворений 1904).
4. З усіх видів сільськогосподарської кооперації в Галичині найбільше розвинулася
молочарська. З'явилися нові кооперативні об'єднання (Спілка молочарських товариств,
( Маслосоюз))1904.
У 1911 р. на базі 30 торгових сільськогосподарських спілок утворився великий
Сільськогосподарський крайовий союз торгових товариств.
2
5. Закарпаття кооперативний рух не торкнувся.
6. Кооперативи підтримувала греко-католицька церква. Митрополит Андрей
Шептицький своїм архіпастирським посланням зобов'язав священиків очолити
кооперативні організації на місцях.

Значення кооперативного руху: 1) кооперативи матеріально підтримували дрібних

виробників;
2) допомагали господарському становленню українських селян; 3) стримували процес
обезземелення селян і перетворення їх на найманих робітників; 4) допомагали селянам
збувати сільськогосподарську продукцію; 5) сприяли зростанню національної свідомості
українців.
Український політичний рух на Західній Україні
Галичина на початку XX ст. стала загальноукраїнським центром національного
визвольного руху. У Східній Галичині склалися кращі умови для національного руху
ніж у Наддніпрянській Україні. Національний рух галичан досяг настільки відчутних
результатів, що поляки з острахом називали цей період українським завоюванням.
У Буковині та Закарпатті національний рух мав свої особливості: якщо в Буковині він
був більш розвинутий, то в Закарпатті ще знаходився у зародковому стані. У 1907 р на
Буковині було створено Українську радикальну партію та Соціал-демократичну партії

Західні українці прагнули до національної свободи. Але ситуація була складною, бо на

їхні землі заявляли свої претензії поляки, угорці, румуни. Це викликало, в Галичині,
гостру непримиренну ворожнечу, до того ж на перший план виходили вже не українсько-
австрійські, а українсько-польські суперечності.

Розвиток українського національного руху за таких умов неминуче вів до радикалізації

політичного життя, до переваги тих партій, які усвідомлювали національну самобутність
українського народу, а не обстоювали ідеї москвофілів або марксистів, які по суті
ігнорували національне питання.
Головними гаслами українців були:
1) поділ Галичини на українську і польську національну автономію для її української
(східної) частини;
2) відкриття українського університету у Львові;
3) загальне виборче право;
4) стратегічна мета - незалежність України.

Боротьба за загальне виборче право.

У 1907 р. спільними зусиллями демократичних сил в Австро-Угорщині вдалося

домогтися загального прямого виборчого права для чоловіків (частково й для
жінок). Право голосу отримав кожен австрійський громадянин-чоловік, якому
виповнилося 24 роки і який жив у своїй громаді не менше ніж рік
. Однак виборчий закон не був справедливим, оскільки мандати для всієї Галичини (і
Східної -української, і Західної польської) призначалися непропорційно національному
складу населення.
У результаті із 106 мандатів для Галичини українцям було призначено 28, а полякам -
78, тоді як українці повинні були б мати як мінімум утричі більшу кількість мандатів.
3
Депутати від українських земель що пройшли до австрійського парламенту утворили
український парламентський клуб (фракцію), його очолив Ю. Романчук.

Саме тому і через фальсифікацію виборів більшість у місцевому галицькому сеймі

(парламенті) залишилася за поляками.
•1908 р. – студент Мирослав Січинський застрелив польського намісника Галичини
Анджея Потоцького на знак протесту фальсифікації виборів.

Боротьба за український університет.

У липні 1900 р. відбулося друге студентське віче у Львові, яке висунуло вимогу
політичної самостійності України.
У 1901 р. виступили студенти Львівського університету, які вимагали від уряду Австро-
Угорщини скасування обмежень на вільний культурний розвиток українського народу.
Справа в тім, що Львівський університет згідно з імператорською ухвалою 1871 р. мав
бути двомовним – українсько-польським, проте фактично був польським. Адміністрація
складалася винятково з поляків, мовою викладання та внутрішнього врядування була
польська, на всіх факультетах було лише шість у різний час заснованих кафедр з
українською мовою викладання.
Восени 1901 р. студенти-українці виступили з вимогою розширення прав української
мови в університеті та збільшення кількості українських кафедр. Зустрівши опір з боку
адміністрації закладу, близько 600 студентів на знак протесту вдалися до сецесії –
масового виходу з університету. Кинувши Львівський університет, вони переїхали на
навчання в університети Кракова, Відня, Праги
Під час виборів до галицького сойму 1908 р. польські шовіністи забили у Бучацькому
повіті українського селянина Марка Каганця. У відповідь український студент Мирослав
Січинський пострілом з револьвера вбив намісника Галичини графа Потоцького (лідера
польських шовіністів Галичини). Іншою причиною замаху стала негативна позиція По-
тоцького щодо відкриття українського університету у Львові.

Австрійський уряд уже був погодився відкрити український університет, але на пере-
поні стали польські шовіністи, які прагнули придушити силою український студентський
рух, організовуючи «боївки».
У 1910 р. під час однієї із спровокованих ними сутичок загинув український студент
Адам Коцко. Ця подія поклала край надіям частини української громадськості на
досягнення мирного компромісу з поляками викликало новий виток напруги у
відносинах між українцями і поляками.
Зрештою українці домоглися остаточної згоди імператора Франца Йосифа І на
відкриття свого університету, але у 1914 - 1915 рр. початок світової війни завадив
реалізації цього плану.

Політична діяльність українських партій Східної Галичини.

 Русько-українська радикальна партія (РУРП)як і раніше спиралася на
підтримку селян Східної Галичини. У 1905 р. з’їзд РУРП схвалив нову програму, в
основу якої було покладено ідею поєднання соціальної боротьби українського
народу з національною. Провідними діячами партії були Михайло Павлик,
Кирило Трильовський, Лев Бачинський.
4
  Українська соціал-демократична партія (УСДП) (лідери – Микола Ганкевич,
Семен Вітик) проводила пропагандистську роботу серед малоземельних селян і
сільськогосподарського пролетаріату, а також сприяла активній участі членів
партії в селянських страйках. Щоправда, соціальна база партії залишалася вузькою,
охоплюючи переважно найбідніші верстви селян; керівництво партії так і не
домоглося створення мережі дієздатних місцевих осередків, що, зрозуміло, не
сприяло зростанню її ваги в суспільно-політичному житті.
 Українська національно-демократична партія (УНДП) (Юліан Романчук, Кость
Левицький, Михайло Грушевський)- найбільш поширена, створила мережу
осередків на місцях, організовувала публічні зібрання, поширювала часописи і
брошур, організовувала віча та маніфестації у зв’язку з конкретними подіями.
Найближчими завданнями РУРП і УНДП визначили боротьбу за національно-
територіальну автономію Східної Галичини і Північної Буковини із власним сеймом й
адміністрацією, УСДП – за культурно-національну автономію. А кінцевою метою
національного руху всі три партії визначили - здобуття культурної, економічної й
політичної самостійності українського народу, його державної незалежності та
об’єднання його земель.
Північна Буковина

 Провідну роль у суспільно-політичному житті наприкінці 19 – на початку 20 ст.

відігравали народовці. Вони організовували заходи проти румунізації та впливу
румунських бояр у Буковинському сеймі.
 створили мережу сільських читалень:
 збирали народні віча,
 організовували різні кооперативні товариства, зокрема «райффайзенки». Окремий
напрям діяльності становили На початку 20 ст. істотно зросла роль української
преси.
 Подавали різноманітні запити, петиції до Австрійського парламенту,
Буковинського сейму та інших органів крайового управління.
 були творцями й першої української політичної партії на Буковині, яка постала в
Чернівцях 1905 р. і проіснувала до кінця 1907 р. Вона називалася «Національна
рада русинів на Буковині». Потім утворили Українську поступову партію, а
потім партію «Руська рада». У 1913 р. цю політичну платформу уособлювали дві
партії – Українська народна партія та Національно-демократична партія.
Лідерами народовства були Степан Смаль-Стоцький, Микола Василько та ін.
У 1907 р. в Чернівцях створено Українську радикальну партію. Вона активно
критикувала народовські організації за надмірну прихильність до влади, заявляючи, що
виражає інтереси українського селянства. Однак авторитет цієї партії серед селян був
порівняно невисоким.
Третьою силою в українському русі були соціал-демократи. Створена ще в серпні 1896
р. Соціал-демократична партія Буковини була складовою австрійської соціал-
демократії.

5
 Партії обстоювали ідею єдності українців Буковини, Галичини, Закарпаття та
Наддніпрянської України, майбутнє об’єднання західноукраїнських земель в єдиній
незалежній Українській державі. Москвофіли остаточно втратили свої позиції в
суспільно-політичному житті.

Закарпаття

Угорська влада активно здійснювала політику мадяризації: витісненні з ужитку

української мови та її заміні угорською в школах, церкві, друкованій продукції тощо..
Закарпатські народовці не висували ідеї створення незалежної Української держави і не
порушували питання про надання Закарпаттю статусу автономії у складі Угорщини. Не
було створено й політичної партії. Та народовці Закарпаття все-таки спромоглися
перехопити ініціативу в москвофілів і мадярофілів у культурно-громадській сфері.

На Закарпатті центром українофільської течії став тижневик «Наука», з 1903 р її

редактор Августин Волошин ( гр.- католицький священик). Діяльність течії
обмежувалась питаннями мови, літератури, освіти, не порушувались питання автономії
краю, об єднання укр. земель.

Піднесення українського національного руху:

 мережа культурно-просвітніх і господарських організацій, наприклад, у 1914 р.
товариство «Просвіта»1868 мало 77 філій та майже 3 тис. читалень, у яких
влаштовували вистави, вечорниці, проводили тематичні вечори, організовували
хори й драмгуртки.
 кооперативний рух, до якого належало майже 500 кредитних організацій,
кооперативних магазинів, спілок для продажу сільськогосподарських продуктів.
 діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Період головування в НТШ
М. Грушевського (1897–1913) визначають як «золоту» добу установи. За цей час
НТШ видрукувало майже 800 томів наукових праць.
 Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організацій «Сокіл» і
«Січ».
«Сокіл»1894 Іван Боберський
Поряд з культурно-просвітницькими і господарськими організаціями виникли
молодіжні спортивно-пожежні товариства «Січ» та «Сокіл» («Сокіл-Батько», 1902),
«Пласт», члени яких гартували себе для майбутньої збройної боротьби за самостійну
Україну. Видатними організаторами цих товариств були адвокат Кирило
Трильовський та педагог Іван Боберський (його називали батьком українського
спорту).

Перша «Січ» виникла па Снятинщині у 1900 р., через рік у Коломиї влсе відбувся з'їзд
січовиків, почала видаватися газета «Нова Січ». Товариства масово виникали в містах і
селах Східної Галичини, стаючи основою майбутнього українського війська. У 1911 р.
учні львівських середніх шкіл для військово-спортивного навчання створили таємний
гурток «Пласт».

6
 Військово-фізичне навчання молоді здійснювало також утворене 1912 р. товариство
«Січові стрільці».
Яскравою демонстрацією сили українського національного руху стало святкування 100-
річчя з дня народження Т.Г. Шевченка. 28 червня 1914 р. у Львові зібралося понад 12
тис. «пластунів», «січовиків», «соколів» які виразно показали свою силу.

Вплив Української греко-католицької церкви на піднесення національної

свідомості населення Західної України.
Митрополит Андрей Шептицький (1865 —1944)

Об'єднавчою силою для західних українців була Українська греко-католицька церк-

ва. Ця церква поширювала освіту в народі, вела активну боротьбу за українську мову й
культуру, традиційний (спільний з православним) обряд, ревно дбала про викорінення
соціальних пороків.
Наприклад, у 60-ті роки XIX ст.під проводом духівництва було створено сотні братств
тверезості.
Найвидатнішим митрополитом Української греко-католицької церкви (УГКЦ) за всю
історію її існування був Андрей Шептицький. Очолив церкву в 1900 р. Саме за часів
його керівництва УГКЦ стала найвпливовішою силою серед українства Галичини,
важливим чинником піднесення національної самосвідомості українців та морального
здоров'я нації.
Ставши митрополитом, А. Шептицький енергійно розбудовував УГКЦ, піклувався про
народну освіту, охорону здоров'я і здоровий спосіб життя, виступав покровителем
української науки і культури, започаткував Український національний музей у Львові,
був ініціатором багатьох благодійних справ.
Водночас він боровся за права українців у Австро-Угорській імперії, зокрема за
відкриття українського університету у Львові, українських гімназій тошо. При цьому -
він використовував свій депутатський мандат (член Галицького сойму і вищої палати ав-
стрійського парламенту, заступник маршалка галицького сойму у 1903 - 1913 рр.), навіть
очолив делегацію до імператора Франції Йосифа І, яка домагалася поліпшення
становища українців в імперії.
У лютому 1914 р. завдяки активним діям А. Шептицького був досягнутий українсько-
польський компроміс: українці повинні були одержати третину місць у Галицькому
сеймі і повне представництво в різних його комісіях.

Додатково
Українська культура на початку XX ст.

Освіта в Україні на початку XX ст.

Наддніпрянська Україна
Позитивні тенденції Негативні тенденції

7
Зростання чисельності школярів та
мережі навчальних закладів.
Зростання рівня грамотності.
Вищі навчальні заклади — Харківський,
Київський, Одеський університети,
декілька спеціальних інститутів та
академій.
• Зростання чисельності студентів-міщан
• Переважання початкової освіти.
• Заборона української мови в школі спри-
чиняла низьку успішність.
• Незначна частка письменних — 15 %
проти 35 % в Австро-Угорщині.
• Нестача середніх навчальних закладів
(гімназій, реальних училищ), де навчалися
переважно діти дворян і чиновників

Західна Україна

Розширення шкільної мережі: 3,5 тис. Українські школярі становлять близько 20

початкових українських шкіл. % учнів.
Існування 6 українських державних Мова навчання у вишах — польська або
гімназій і 15 приватних шкіл. німецька
Створення українських кафедр при
університетах.
Діяльність «Просвіт» сприяла створенню
освітньо-культурної мережі в селах
(бібліотеки, театри, хори)

Розвиток науки на початку XX ст.

Галузь Досягнення

Історія • Наукове товариство імені Т. Шевченка, яке очолив М.

Грушевський, видало протягом 1892-1917 рр. понад 100 томів «Записок
наукового товариства», 35 томів «Етнографічного збірника», 15 томів
«Матеріалів з української етнології»; 15 томів були підготовлені
історико-філософською секцією.
• О. Єфименко — почесний доктор Харківського університету,
викладач історії України на Вищих жіночих курсах у Петербурзі.
• Д. Багалій — дослідження історії Слобожанщині.
• Ф. Вовк — професор Вищої школи антропології в Парижі, викладач
Петербурзького університету, організатор археологічних,
етнографічних, антропологічних експедицій в Україні
Філологія • В. Грінченко — автор 4-томного «Словаря української мови».
• А. Кримський — дослідження староукраїнських текстів, які
підтвердили український характер мови давнього Києва
Медицина Д. Заболотний — лікар-інфекціоніст, активний учасник боротьби з
холерою та чумою
Техніка • 1909 р. — створення одного з перших у Росії товариств
повітроплавання в Києві, де розпочав діяльність І. Сікорський.
• 1910 р. — розробка І. Сікорським одного з перших у світі
гелікоптерів. На важких літаках своєї конструкції він установлював
світові рекорди з тривалості польоту (1 год. 54 хв.) та

8
 вантажопідйомності літака.
• 1911-1913 рр. — брати Касяненки будують першу в Росії авієтку —
малопотужний літак широкого використання, який випробовує П.
Нестеров.
• П. Нестеров виконав першу у світі «мертву петлю» на літаку.
• Л. Мацієвич — автор ідеї створення авіаносця.
• Л. Лутугін створив геологічну карту Донецького басейну.
• М. Курако заклав основи сучасної металургії.
• С. Реформатський відкрив хімічні реакції металоорганічного синтезу
Українське мистецтво початку XX ст.
Галузь Визначальні риси розвитку
Загальний • Поширення модернізму, що мав слабко виражений і нерозвинутий
стан характер, не сформувався як національна самобутня течія, проявлявся у
творах окремих митців.
Збереження глибокої традиційності української культури.
Вихід письменників за межі селянської тематики
Література • 1901 р. — поет М. Вороний першим оприлюднює модерністські гасла,
закликає повернутися до «справжньої запашної поезії», розширити
тематику й жанри.
• 1907 р. - група галицьких поетів «Молода муза» (В. Пачовський, О.
Луцький, П. Норманський) висунула маніфест із критикою реалізму.
• «Нова школа» української прози — М. Коцюбинський, В. Стефаник,
0. Кобилянська, представники якої поєднували традиційний
етнографізм, розповіді від першої особи із символізмом і
психоаналізом.
М. Семенко — засновник першого українського об'єднання футуристів
(Київ, 1913 р.).
• Зберігається значний вплив романтизму
Музика • Обробки народних пісень М. Лисенком, М. Леонтовичем,
С. Людкевичем.
• М. Лисенко: опери «Енеїда», «Різдвяна ніч», «Наталка-Полтавка»,
«Тарас Бульба» тощо.
• Відкриття вищої музично-драматичної школи в Києві (1904) та
музичного інституту у Львові (1905) з ініціативи М. Лисенка.
• Оперна співачка С. Крушельницька успішно виступала в Європі та
Америці
Театр • 1906 р. — створення в Полтаві першого українського стаціонарного
театру з ініціативи М. Садовського (одного з братів Тобілевичів).
• 1915 р. — заснування І. Мар'яненком Товариства українських акторів.
• 1916 р. — заснування Лесем Курбасом авангардного «Молодого
театру».
• Модерністські п'єси Олександра Олеся, Лесі Українки,
В. Винниченка.
• Видатна акторська діяльність М. Заньковецької,
П. Саксаганського
Кінемато- • У Харкові відзняті перші українські хронікальні фільми.
граф • У Харкові О. Олексієнко знімає фільми за творами М. Гоголя, М.
9
 Старицького, І. Котляревського.
• Перший український постановник і оператор — 0. Сахненко
Живопис М. Самокиш, С. Васильківський, К. Костанді, 0. Новаківський
Архітектура • Орієнтація на максимальну функціональність будівель.
• Поширення українського стилю, мотивів українського бароко та
народного дерев'яного будівництва.
• Архітектори: В. Кричевський, К. Жуков, 0. Вербицький,
Є. Нагірний, 0. Бекетов
Скульптура М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Війтович,
О. Архипенко

Агатангел Кримський
Письменник, сходознавець, дослідник історії та літератури Ірану, Туреччини тощо,
історик української мови та літератури, автор праць «Українська
граматика», «Нариси з історії української мови», професор
Київського університету, один із засновників УАН

Андрей Шептицький

Церковний, культурний та громадський діяч, митрополит

Української греко-католицької церкви, член Української
Національної Ради ЗУНР, прихильник створення незалежної
соборної Української держави.

Іван Боберський
Громадський діяч, педагог, один із засновників молодіжних спортивно-пожежних
патріотичних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», член Бойової
управи УСС, член Головної української ради, автор підручників із
фізичного виховання

Кирило Трильовський
Громадсько-політичний діяч, адвокат, організатор молодіжних спортивно-пожежних
патріотичних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», голова Бойової
управи УСС, член Головної української ради, автор історичних
нарисів

10