АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРСЬКОЇ ВЛАДИ ТА

ПІДСТАВИ ВАЛУЇВСЬКОГО ЦИРКУЛЯРУ ТА ЕМСЬКОГО УКАЗУ

Переважна більшість українських земель у XIX столітті перебувала у
складі російської імперії, яка прагнула утримувати централізовану систему
управління. Це означало, що рішення приймалися з центрального апарату в
Москві.
Російська влада прагнула підпорядкувати та зросійщити різні етнічні
групи в імперії, включаючи українців. Тут проводилась політика активного
придушення культурних та мовних ініціатив українців. А також,
заборонялось видання книг, проведення культурних заходів українською
мовою. Таким чином, імперська влада намагалася придушити будь-які
прояви національного самоствердження та незалежності.
Суспільство було розділено на поміщиків та кріпаків. Поміщики мали
широкі права, в той час як кріпаки перебували в безправ’ї та залежності.
Нерівність в цей період у суспільстві визначалася не тільки соціальним
статусом, а й національною приналежністю.
Проведення окремих реформ, таких як скасування кріпосного права у
1861 році, було спробою розгляду питання соціальної справедливості та
модернізації. Впровадження промислових та транспортних проектів, зокрема
залізниць, сприяло економічному розвитку, але це також супроводжувалося
суспільними проблемами.
Політика російської імперської влади у відношенні до України в цей
період характеризувалася спробами асиміляції та придушення національно-
культурної самобутності українського народу. Два ключові документи, такі
як Валуєвський циркуляр та Емський указ, стали важливими інструментами
цієї політики.
Російська влада боялася, що українська культура та мова можуть стати
каталізатором національної свідомості та привести до виникнення
української національної ідеї. Влада вважала, що поширення українською
мовою літератури може сприяти сепаратистським, пропольським та
антицарським настроям.
Від так, у 1863 році Валуєвським циркуляром ввелося обмеження
видання значної частини книг, написаних українською мовою, зокрема
церковної літератури та підручників. Крім цього, влада контролювала, які
тексти можна було друкувати українською мовою.
Дія Валуєвського циркуляру тривала протягом значної кількості років.
Деякі видатні українські діячі намагались зустрітися з Петром Валуєвим і
прохали про скасування заборони на друк українських книг. Проте на всі такі
подібні запити російський посадовець відповідав відмовою. Після того, як
Валуєв змінив свою посаду, контроль над українським питанням російською
владою був послаблений.
У 1874 році українські активісти викупили газету "Київський телеграф"
і розпочали в ній висвітлювати події, пов’язані з життям українського
народу. Сторінки цього видання слугували платформою для опублікування
матеріалів, які розглядали майбутнє України під владою російської імперії.
Український рух, що набрав інтенсивності, викликав незадоволення у
влади, і тому у 1876 році цар Олександр II виписав Емський указ. Цей
документ спрямовувався на витіснення української мови з культурного
простору і надавав право українцям використовувати свою рідну мову лише
в побуті.
Від так, у 1876 році Емським указом ввелася заборона вивозу книг
українською мовою, обмеження їхнього видання та використання. А також
заборона викладання українською мовою в початкових школах та обмеження
культурних подій та видань українською мовою.
Загалом, обидва документи свідчать про те, що російська влада активно
використовувала засоби контролю за мовою та культурою для знищення
української ідентичності та підтримки імперської інтеграції. Введені
заборони призвели до пригнічення української мови та культури, вони
створили складні умови для життя українського народу. Однак ці заходи не
призвели до повного придушення української самобутності. В умовах
репресивного середовища український народ продовжував дбати про свою
історію та культуру, що підтримувало духовний опір.

ВИСНОВОК: Російська імперська влада в XIX столітті велику увагу

приділяла збереженню політичної стабільності та єдності імперії. Це
супроводжувалося активною асиміляційною політикою та придушенням
будь-яких форм національного самоствердження. Реформи, хоча і були
введені, однак вони були спрямовані в основному на збереження системи
влади та соціального порядку, а не на повне задоволення національних та
соціальних потреб народів, які входили в склад імперії.
Валуєвський циркуляр та Емський указ є яскравими прикладами
шовіністичної стратегії російського самодержавства, спрямованої на
зміцнення національного, духовного і політичного пригнічення українського
народу.