ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ 

БІЛЕТ№ 12

1. Повстання Северина Наливайка.

Повстання Наливайка — козацьке повстання в Речі Посполитій під проводом

Северина Наливайка та Григора Лободи супроти шляхти у 1594–1596 роках. Окрім
соціальних причин значно зумовлене спробою закріплення утримання у складі
коронного війська козацьких підрозділів, а також визнання козацьких порядків.

Хід повстання

В липні 1594 року, повернувшись з загоном козаків після походу в Молдавію проти
турків, Северин Наливайко закликав запорожців виступити проти польського
панування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом
Григорієм Лободою. В жовтні національно-визвольний рух охопив всю Брацлавщину,
Київщину і Волинь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тисяч чоловік, здобуло
Гусятин, Канів, Бар, Луцьк та інші міста.

Навесні 1595 року повсталі рушили на Волинь, а згодом — у Білорусь. В кінці 1595
року і на початку 1596-го повстанський рух розгорнувся на Волині, Поділлі, Київщині,
частково в Галичині. У Білорусь на допомогу повстанцям рушив козацький загін на
чолі з гетьманом Матвієм Шаулою.

В грудні 1595-го польський уряд кинув на придушення повстання військові сили під
командуванням Станістава Жолкевського. В кінці січня 1596 року Наливайко з
невеликим загоном (1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси
до Білої Церкви. 23 березня(2 квітня) 1596 року загони С. Наливайка, М. Шаули, Г.
Лободи об'єднались під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи
шляхетських військ. В урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася вирішальна
битва. Після жорстокого бою повстанці були змушені відступити на Лубенщину.
Проте шлях відступу далі був відрізаний новими коронними коругвами.

Навесні 1596 року на Солониці під Лубнами повстанці були оточені переважними
силами польського війська. Майже два тижні героїчно оборонялися козаки. С.
Жолкевський пообіцяв реєстровцям амністію, якщо вони складуть зброю.
Довідавшись про переговори козацької старшини з С. Жолкевським, повстанці
запідозрили Г. Лободу у зраді й вбили його. Але частина старшини 28 травня(7
червня) 1596 року підступно схопила С. Наливайка, М. Шаулу та інших керівників
повстання і видала їх полякам. Під час переговорів польське військо зненацька
напало на козацький табір. Тисячі повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито.
Тільки невеликий загін козаків на чолі з К. Кремпським зумів вирватися з
оточення і відступив на Запорожжя. С. Наливайка та інших шістьох ватажків
повстання було відправлено до Варшави, де 11 квітня 1597 року після
нелюдських тортур їх стратили.

2. Декабристський рух в Україні.

Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій
декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товариства і Товариства
об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку.

Під впливом повстання та революційних ідей декабристів виникали численні гуртки

передової інтелігенції, яка не мирилася з існуючим ладом, в умовах реакції сміливо й
самовіддано виступала проти самодержавства й кріпосництва. Учасники гуртків
виношували революційні думки, шукали шляхи для продовження боротьби,
розпочатої декабристами.

На Україні першим політичним гуртком було "Малоросійське товариство", засноване

1819 р. повітовим маршалом дворянства В. Лукашевичем.

Мета товариства — домогтися від'єднання України від Росії.

Одним з найголовніших центрів передової суспільної думки, де рух декабристів

знайшов особливо значний резонанс, став московський університет.

Оформлення політичної опозиції царизму пов'язане з появою декабристських

організацій в росії, відповідно, і в Україні. Так, у 1816 р. в петербурзі був створений
«Союз порятунку», у 1818 р. — «Союз благоденства» в москві. Вони ставили
завдання впровадити конституційне представницьке правління, ліквідувати
самодержавство, скасувати кріпосне право шляхом військового перевороту. Членами
організацій були опозиційно настроєні офіцери. У 1818 р. після прибуття на службу
до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів «Союзу
благоденства».

У 1821 р. декабристи реорганізували свої об'єднання і створили два осередки

— Північне товариство з центром у петербурзі і Південне товариство з центром у м.
Тульчині.

Незабаром, крім Тульчинської управи, було засновано ще дві управи: Кам'янську —

на чолі з В. Давидовим та С. Волконським — і Васильківську, очолювану
підполковником С. Муравйовим-Апостолом. 

Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат (Конституцію)

«Руська правда», в якому докладно визначив програму дій після повалення
царизму. За цією програмою:

 всі народи росії об'єднуються в централізовану республіку з однопалатним

парламентом; кріпацтво скасовується;
 усі громадяни республіки рівні перед законом;
 зберігається приватна власність на землю, але половина землі вважається
громадською, окремі ділянки можна брати для обробітку;
 повна свобода торгівлі і промисловості.

У 1823 р. у Новограді-Волинському було засновано третю таємну організацію —

Товариство Об'єднаних Слов'ян, фундаторами якої були брати Борисови. Своїм
демократизмом воно відрізнялося від Південного товариства. У 1825 р. ці товариства
об'єдналися.

Після смерті царя Олександра І настало «міжцарювання» (У грудні 1825 р. в

Таганрозі помер цар Олександр І. Спадкоємцем був його брат Костянтин, але
одруження з полькою позбавляло його прав на престол. Другий брат Микола
спочатку відмовився від престолу). Північне товариство вирішило скористатися
цим і 14 грудня 1825 р. підняло повстання в петербурзі. Але воно не було як слід
підготовлене. Солдати полків, виведених на Сенатську площу, навіть не знали мети
повстання. Населення не підтримало акцію, і царські війська легко розсіяли
повстанців. Почалися арешти.

Невдача петербурзького повстання примусила керівників Південного товариства

прискорити виступ, до якого воно також не було готове.

13 грудня заарештовано П. Пестеля. Керівництво перейшло до С. Муравйова-

Апостола, і 28 грудня він підняв Чернігівський полк.

Уже в першій сутичці було тяжко поранено командира полку С. Муравйова-Апостола.

900 солдатів здалися без бою.

Причин невдачі повстання декабристів в Україні багато, головна ж полягала в

тому, що Його мета була незрозумілою для народу.

Для наступних поколінь декабристи були взірцем мужності, героїзму,

самопожертви і відданості революційній справі. Дворяни за соціальним
походженням, декабристи пожертвували всіма благами свого класу для прогресу
суспільства.

3. Характеристика української культури, періодизація,

джерельна база та принципи вивчення.
Українська культура — сукупність духовних та матеріальних цінностей,
створених українським народом протягом його історії. Для української
національної культури головним підґрунтям, є народна культура, на основі якої
поступово утворилися професійні: наука, література, мистецтво.

В історії української культури культурологи виділяють кілька періодів, тісно

пов’язаних з історичними умовами формування української нації.

1. Перший період – стародавня культура України (від кам’яного віку,

15 тис. рр. до н. е., до прийняття християнства, Х ст. н. е.).
2. Другий період – культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
(Х – ХІІІ ст.).
3. Третій період – українська культура литовсько-польської доби. Український
ренесанс (ХІV – ХVІ ст.).
4. Четвертий період - культура українського бароко (ХVІІ – ХVІІІ ст.).
5. П’ятий період – епоха просвітництва й романтизму в Україні (кінець ХVІІІ –
перша половина ХІХ ст.).
6. Шостий період – модернізм в українській культурі. Національно-культурне
відродження (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).
7. Сьомий період - Українська культура в період соцреалізму (30-40 – 80-ті рр
ХХ ст.).
 8. Восьмий період – культуротворчі процеси в умовах незалежності.
Постмодернізм у мистецтві. (90-ті рр.ХХ ст – перше десятиліття ХХІ ст.).

Оскільки культура базується на стику багатьох наук, спектр методів і принципів

її дослідження досить широкий. Вони дають змогу показати логіку розвитку
культури упродовж століть з урахуванням специфіки національних моделей.

Історична наука спирається на такі основні методологічні

принципи:

1. Принцип об’єктивності (він виходить передусім з цивілізаційного

погляду на історію як об’єктивний процес ). Головним принципом
є принцип історизму, який передбачає аналіз усіх явищ життя у
послідовному часовому розвитку. При цьому використовують діахронні,
синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та
інші методи дослідження, а також методи, запозичені з інших наук
(психологічний, психоаналітичний, соціологічний, структуралістський).
Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити
мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з’ясувати їхнє
значення.Ці принципи реалізуються через сукупність наукових
дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів
пізнання.

Сукупність історичних джерел класифікують на п’ять основних

типів:

1. речові джерела — пам’ятки матеріальної культури, тобто археологічні

знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні
пам’ятки;

2. етнографічні джерела — пам’ятки, які містять дані про особливості

буття, культури, звичаї певного народу;
3. лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;
4. усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди,
народні прислів’я, приказки та ін.;
5. писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою
історичних знань.

Культура, як відомо, є визначальним фактором формування і розвитку

етносу. Саме у народній культурі (традиційному способі життя і
виробництва, системі духовних, естетичних і етичних цінностей, мові тощо)
знаходиться «генетичний код» етносу. Український етнокультурний масив
існував у складі давньоруського народу як суперетнічної спільноти вже від
початку утворення Київської держави і зберігав свої особливості протягом
усього часу її існування.
Процес формування українського етносу зі своєю свідомістю та
етнодиференційними ознаками прискорюється у другій половині XII ст.,
коли внаслідок феодальної роздробленості послаблюються доцентрові сили
Київської держави та поглиблюються етнокультурні відмінності між
Південною та Північною Руссю. Під 1187 роком в Іпатіївському літописі
міститься перша згадка про Україну.