Козацько-селянські

повстання на
українських землях
XVI-XVIII ст.
Перелік козацько-селянських повстань виглядає
так:
• Повстання під проводом К. Косинського (1591–1593 рр.).
• Повстання під проводом С. Наливайка (1594–1596 рр.).
• Повстання під проводом М. Жмайла (1625 р.).
• Повстання під проводом Т. Трясила-Федоровича (1630 р.).
• Повстання під проводом І. Сулими (1635 р.).
• Повстання під проводом П. Павлюка, Я.Остряниці, Д. Гуні та інших (1637–
1638 рр.).
• Повстання під проводом Б. Хмельницького(1648-1657 рр.).
• Повстання під проводом С. Палія(1702-1704рр.).
• Гайдамацьке повстання-(1734-1768)
• Рух опришків під проводом О. Довбуша
• Коліївщина-(1768-1769)
Рух опришків під проводом О. Довбуша

У перший раз опришки згадуються в документах 1498 у зв'язку з

посиленням кріпосницького гніту. Діяльність опришків спочатку
розгорнулася на Прикарпатті, пізніше охопила Закарпаття та
Буковину. Опорним центром опришків були Карпати.

У гори тікали розорені, покривджені селяни (наймити, комірники,

городники, панські слуги) та бідні міщани, які гуртувалися в
опришківські ровти. Вони нападали на панів-землевласників,
орендарів, лихварів, корчмарів, грабували та руйнували шляхетські
маєтки тощо.
 Тактика опришків
Опришки формували загони чисельністю від 3 до 100 бійців (бували випадки формування і
більш чисельних загонів), потім опришки вибирали найбільш зручну для засідки місцевість, по
якій проходила важлива дорога, після того робили засіки по обидва боки дороги, а також
інколи готували дерева для звалення на дорогу, щоб перекрити ворогові дорогу до втечі.

Потім надійно залягали в засідці, щоб їх не було видно. Головний опришок або вартові
слідкували за дорогою, пропускаючи всіх подорожніх, що не були ціллю опришків, а
побачивши тих подорожніх (панів, магнатів, провладні загони які боролися проти опришків),
які були їхньою ціллю, вони оцінювали сили ворога, і в тому випадку, якщо вважали, що в
загону достатньо сил для знищення ворогів, несподівано відкривали вогонь з вогнепальної
зброї, луків і арбалетів. Обстрілявши ворога, опришки йшли добивати ворога в ближній бій.
Улюбленою зброю опришків були дуже гострі топірці (бартки), які стали одним із головних
символів опришківського руху. Після бою опришки відходили на деяку відстань і дочікувалися Марш опришков. Гравюра
ночі, а потім вночі відходили на значну відстань від місця бою.

Також була і інша тактика несподіваних нападів на маєтки ворогів, вночі попередньо
вирахувавши кількість оборонців маєтку і кількість здобичі в ньому.

Ці тактики були звичними для опришків, але траплялися досить різні їхні битви з ворогами, у
тому числі штурми замків, фортець і невеликих міст, зафіксовані випадки ведення опришками
снайперського вогню і навіть застосування гармат.
Найактивніше опришки діяли у 1730-1740-х
рр. під проводом Олекси Довбуша. Загони
Довбуша діяли на Прикарпатті, робили
походи в Перемишль, Дрогобич, Турку, на
Закарпаття й Поділля. Частина опришків
переходила й на Запоріжжя (село Опришки
(Кременчуцький р-н) знане і на Полтавщині;
власне, на початку XVIII ст. назву опришки на
Наддніпрянщині і Поділлі витісняє новий
термін - гайдамаки). 24 серпня 1745 року
народний герой Олекса Довбуш був по-
зрадницькому вбитий.
Смерть Довбуша
Село Космач стало рідним для Довбуша. Однак місцевих
господарів підкупили пани. Серед них був і Стефан Дзвінчук.

Уночі Довбуш із двома побратимами прийшли до його хати.

Але той закрився й не пускав. Довбуш підважив двері. А
Стефан упритул у нього вистрілив. Він поранив ватажка, і
опришки відійшли. Вдень, за допомогою собаки, знайшли
Довбуша недалеко в лісі. Він був закиданий гіллям.

Жандарми принесли його до корчми, де єврей перев'язав

рану, щоб допитати. Олекса не захотів висповідатися,
кажучи, що причастився ще перед тим, як став опришком.
Його питали про знамениті скарби. Однак він розповів, що
лежать скарби у Чорногорі, на полонині. Але де саме ніхто
не дізнається.
Коліївщина
У 1768 році на Правобережжі вибухнуло найгрізніше народно-
визвольне повстання - Коліївщина. Головними діючими облича
коліївщини стали гайдамаки та й взагалі весь гайдамацький рух.
Цьому сприяли такі обставини:

• магнати і шляхта непомірно збільшили панщину та інші

повинності.
• для більшості селян закінчувалися пільги, і вони знову
потрапили у феодальну кабалу (число незадоволених, готових
силою відбивати наступ панів росло).
• посилилися національно релегійні утиски.
Навесні 1768 р. селяни
Правобережної України почали
громадитися у загони, до них
приєдналися запорозька голота.
Центром збору повстанців стало
урочище Холодний Яр поблизу
Мотронинського монастиря.
Великий загін козаків і селян
очолив Максим Залізняк.
• У другій половині травня повстанське військо під проводом
Залізняка вирушило у похід по Павобережжю. Розпочалося велике
народно-визвольне повстання - Коліївщина (ця назва, очевидно,
походить від слів "кіл”, "колоти”, "колій”). Повстанські сили
безперервно зростали. Залізняк та його отамани оголосили
звільнення селян від влади польської шляхти, скасували панщину
та інші феодальні повинності. Повстанці знищували феодалів,
орендарів, лихварів, захоплювали і спалювали панські маєтки і
замки, ділили шляхетське майно. На початку червня повстанське
військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С.
Потоцькому і була одним із центрів польсько-шляхетського
панування і поширення католицизму та уніатства на
Правобережній Україні.
• 9 червня двохтисячний загін, очолюваний Залізняком,
розпочав облогу і вже наступного дня уманьсий
губернатор погодився здати місто.

• У травні-червні від головних сил повстанської армії

відоокремилося чимало загонів, які при підтримці селян і
міщан розгорнули боротьбу проти шляхти у різних
районах Правобережжя. У цілому в червні-липні 1768 р.
на Правобережній Україні діяло близько 30 гайдамацьких
загонів, що контролювали значну теріторію.
• Коліївщина викликала неабиякий страх у феодалів і правлячих кіл не
тільки шляхетської Польщі, а й сусідніх країн, де за прикладом
українських селян народні маси стали підійматися на боротьбу.
Російський уряд спочатку підтримував гайдамацький рух, для того,
щоб ослабити сили Польщі, але потім, побачивши, що до нього
приєднуються широкі народні маси, почав виступати проти
гайдамаків. Тим паче коли гайдамаки спалили місто Балту це визвало
ускладнення стосунків с турецьким султаном, кримським ханом.
Генерал Кречетник, який командував російськими загонами, отримав
наказ від Екатерини ІІ негайно придушити повстання. Російські
війська приступили до карательних акцій над гайдамаками. Російські
офіцери скористались тим, що повстанці вважали російське військо
своїм союзником, по-зраднецькому захопили їхніх ватажків Залізняка
і Гонту запросивши їх на банкет. І вони прийшли нічого не
підозрюючи і були заарештовані. Далі російські війська кинулися на
гайдамацький табір. В кінці липня 1768 року повстанці без своїх
ватажків потерпіли поразку.
• Протягом липня-серпня 1768 року була розгромлена більшість
повстанських загонів. Польсько-шляхетський уряд запровадив на
Правобережній Україні режим кривавого терору. Каральні
команди вішали гайдамаків, відтинали їм голови, садовили на палі.

• Отже, народно-визвольне повстання 1768 року потрясло польсько-

шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні,
наблизило час її возз’єднання з Лівобережжям у складу Росії. Воно
надовго збереглося у народній пам’яті й відіграло велику роль у
формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям
Кобзар присвятив один із кращіх своїх творів - поему "Гайдамаки".