Тема 2: Суспільно-політичний феномен українського козацтва

1. Вихід на історичну арену українського козацтва.

Створення Запорізької Січі та її устрій.
Що таке козак та козацтво?
Козаки́ — учасники самоврядних чоловічих військових, згодом і
територіальних громад, спільнота людей такої самоназви, що з 15
століття фіксуються джерелами у степах Східної Європи, зокрема
Подніпров'я, на теренах Дикого поля (Великого Лугу, Дніпровського
пониззя). Слово «козак», за найпоширенішим поглядом, походить з
тюркського «схильний до завоювання», «охоронець».
В українській історичній традиції та суспільній свідомості,
усталився погляд на козацтво як на своєрідну соціальну групу,
явище, і навіть історичний феномен, характерний лише для
України. Перебуваючи у полоні політичних ідеологій
(народництво,інтегральний націоналізм), дослідники козацтва теж
вдавалися до певної ідеалізації цього, поза всяким сумнівом,
своєрідного явища української історії.
Упродовж ХVІ ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з
представниками інших привілейованих прошарків і, як наслідок, утворення
єдиного привілейованого стану – шляхти.
1529р. – Перший Литовський статут. Узаконив поділ шляхетства на шляхту,
яка отримувала землі за службу, і магнатів – князів і панів, що володіли
містами, землями за спадковим правом.
1566р. – Другий Литовський статут. Збільшив права шляхти, зрівнявши її з
магнатами.
Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою, завдяки
участі у роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких
органах) і великому Вальному (загальному) сеймі.
Шляхта – привілейований панівний стан на польських, литовських та
українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Зростання на
європейських ринках попиту на сільськогосподарську продукцію сприяло
поширенню магнатського землеволодіння та закріпачення селянства.
1588р. – Третій Литовський статут. Запровадив для різних категорій
залежних селян кріпосне право. Селяни, які прожили на землі феодала понад
10 років, ставали кріпаками
Польсько-литовська державна адміністрація залучала козаків до оборони
кордонів Речі Посполитої. Впродовж XVI ст. сформувалася окрема категорія
козацтва - городове козацтво. Його організаторами були прикордонні
старости.
Хочу розповісти у яких саме умавах виникає українське
козацтво.

Українське козацтво – вільні люди, які населяли південноукраїнські степи.

До кінця ХVІ ст. термін «козацтво» вживався для визначення способу життя,
роду занять. Внаслідок національно-Визвольної війни середини ХVІІ ст.
козацтво стало привілейованим станом.

1 і найважливішим чинником стає становлення панування іноземних держав

на українських землях, посилення залежності великої частини селянства не
могло не викликати його протесту в найрізноманітніших формах.
Один із прикладів збройної боротьби проти гнобителів: повстання в
Галицькій землі 1469 р. та ін. Великого розмаху набуло повстання під
проводом Мухи в 1490-1492 рр. у Прикарпатті та Придністров'ї. У 1514 р.
закарпатські селяни взяли участь у повстанні угорських селян.

Втеча залежних селян на певному етапі стає головною формою селянського

руху. Вільні поселенці в степах створили власну організацію - козацьку
громаду. Слово "козак" означало вільну людину.

У цих умовах і виникає українське козацтво, перші вірогідні згадки про яке
належать до 1489-1492рр. Уперше зустріч з козаками відбулася в 1489 р. у
принца Яна Ольбрахта, який вступив у степи Поділля для боротьби з
татарами. Місцеві козаки були провідниками польської армії. Найбільш ранні
відомості про козаків на Київщині належать до 1492 та 1499 років.

В середині ХVІ ст. православний князь Дмитро Вишневецький об’єднав

козацькі ватаги і 1556р. побудував на о. Мала Хортиця на Дніпрі укріплене
поселення – Запорізьку Січ.

Дмитро Вишневецький – український князь, нащадок великого князя литовського

Ольгерда, перший із достовірно відомих козацьких гетьманів, організатор
відсічі татарським нападам. Внаслідок невдалого військового походу до
Молдови у 1563р. потрапив до полону і був виданий туркам. У Стамбулі, за
наказом султана його стратили. Оспіваний у народній думі про Байду

Запорозька Січ – організація українського козацтва, яка виникла й

розвинулася за дніпровськими порогами в першій половині ХVІ ст. Центром
Січі було місто-фортеця, яке через різні обставини змінювало своє
розташування, але завжди було за порогами

Низове козацтво – назва, що вживалась стосовно козаків-запорожців, які

селилися в нижній течії Дніпра.

Дніпровський низ – землі з обох боків Дніпра, розташовані за його порогами.

Великий Луг – заплава Дніпра, що простягалася з обох його боків вниз від
острова Хортиця, була осередком козацьких промислів і символом вольності
запорожців.

Запорізька Січ від самого початку свого існування була військово-

політичною організацією республіканського типу – з виборністю керівників,
з рівним правом усіх козаків на участь у виборах. Козацька республіка мала
назву – Військо Запорозьке.

Гетьман («головний») – зосереджував вищу військово-адміністративну та

судову владу на Січі. Від сер. ХVІІ ст. титул гетьмана закріпився за
правителем основної частини визволених від поляків земель України, а на
Січі залишився титул кошового отамана.

Клейноди – символи козацької влади (булава, корогва, бунчук, литаври,

печатка, пернач.

Утворення реєстрового козацтва Причини утворення польським урядом

реєстрового козацтва:

 прагнення залучити козаків на державну службу, використовуючи їх для

захисту своїх південних кордонів

 бажання встановити над козаками контроль і таким чином обмежити їхній

вплив на українське суспільство
 намагання не допустити антипольських повстань.

1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август видав універсал, за яким

прийняв на службу 300 козаків. Роль козацтва зростала, з’явилася козацька
верхівка, заможний прошарок. Козаки брали участь у воєнних діях у складі
європейських армій.

У 1577р. запорожець Іван Підкова захопив престол у Яссах та став

молдавським господарем. Такий перебіг подій занепокоїв уряд Речі
Посполитої. Щоб не допустити антипольських повстань, король здійснює
козацьку реформу.

1578 р. - Стефан Баторій записав до спеціального списку-реєстру 500

козаків. Реєстрове козацтво – козаки, вписані до спеціального списку-
реєстру, завдяки чому мали особливі права і привілеї, зокрема власну
адміністративну владу і судочинство.

Реєстровим козакам було передано у володіння м. Трахтемирів поблизу

Канева. Реєстровці одержали клейноди.

З 1582 р. вони вже мали привілеї: підпорядкування своїй старшині;

звільнення від державних податків; окремий суд; право на земельні
володіння і дозвіл на промисли; платня за службу грошима. Надання
реєстровим козакам певних прав і привілеїв означало визнання польською
владою українського козацтва як стану

2.Козацько-селянські повстання кін. XVI ст.:

причини, перебіг, наслідки

Наприкінці ХVІ ст. українське козацтво усвідомило свою суспільну силу як

окремого соціального стану і розпочало активну боротьбу за власні права.
Повстання - масовий збройний виступ проти встановленого стану речей.
Причини козацьких повстань кінця ХVІ ст.:
 загострення соціальних суперечностей внаслідок посилення кріпацтва і
національного гноблення
 розгортання експансії польської шляхти на українські землі, зіткнення
інтересів шляхти і козацтва
 намагання державної влади Речі Посполитої взяти під контроль українське
козацтво
 За законом 1590р. права і привілеї реєстрового козацтва обмежувалися: вони
потрапили під нагляд місцевої влади, а також шляхтичів, які призначалися на
старшинські посади польським урядом. Ігнорування польською владою
козацьких станових інтересів спричинило загострення соціальних
суперечностей.
1591-1593 рр. – повстання козаків-реєстровців на чолі з гетьманом
Криштофом Косинським. Охопило Київщину, Брацлавщину, частково
Поділля. Вирішальна битва відбулася у січні 1593 р. під П’яткою
(Житомирщина). Повстанці зазнали поразки. У травні 1593 р. К.Косинський
загинув при спробі заволодіти Черкасами.
1594-1596 рр. – повстання під проводом Северина Наливайка. До повсталих
приєднались загони М. Шаули та Григорія Лободи. Повстання охопило
Брацлавщину, Київщину і Волинь, згодом поширилось на більшу частину
України. Вирішальна битва відбулася в урочищі Солониця (Полтавщина).
Повстанці зазнали поразки. Наливайка захопили і стратили у Варшаві.
Основною причиною поразки козацьких повстань було те, що козаки
боролися за свої станові інтереси, намагалися помститися польській владі за
ігнорування своїх прав. Наслідки: сприяли масовому покозаченню селян і
міщан; козацтво перетворилося на велику суспільну силу, здатну боротися за
свої права.

3.Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

та перетворення козацтва у провідну верству
українського суспільства.
ПРАВЛІННЯ САГАЙДАЧНОГО
Петро Конашевич-Сагайдачний, якого на початку ХVІІ ст.
кілька разівобирали гетьманом Війська Запорозького.
ЦІКАВІ ФАКТИ:
 Походив зі шляхетського роду з-під Самбора в Галичині
(с.Кульчиці), навчався в Острозькій академії, згодом подався в
козаки, де його обрали гетьманом.
 Своє прізвисько Сагайдачний отримав від слова «сагайдак»
(колчан для стріл), бо вмів добре стріляти з лука.
 Дбав про культурне піднесення України, вступив разом з
військом до Київського церковного братства.
 Був ініціатором відновлення вищої ієрархії православної
церкви.
У 1618р. Сагайдачний брав участь у поході військ польського
королевича Владислава на Москву, підтримуючи його наміри
здобути корону Московської держави. 20-тисячне козацьке
військо на чолі з Сагайдачним взяло кілька міст, оточило і мало
не захопило Москву.
Московський уряд уклав з Річчю Посполитою Деулінське
перемир’я, за яким Владислав відмовлявся від своїх претензій на
московський престол, Польща отримала Смоленщину і
Чернігово-Сіверщину.
У вересні 1620 р. відбулася битва під Цецорою, в якій польські
війська були вщент розгромлені турецькою армією. У квітні
1621 р. польський уряд звертається до українських козаків із
закликом узяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм
розширити права і привілеї.
15–17 червня 1621 р. відбулася козацька рада в урочищі Суха
Діброва на Черкащині, на якій було прийнято рішення про
негайний виступ козацького війська у похід проти Туреччини.
1621 р. - Хотинська битва, яка завершилася перемогою
українсько-польських військ.
Вирішальну роль у перемозі відіграло українське козацтво. Було
зупинено наступ Османської імперії на європейські країни.
Вплинула війна і на внутрішнє становище Османської
імперії:розлючені поразкою яничари вбили султана Османа ІІ.
Сагайдачний помер в квітні 1622 р. від отруєної стріли, якою
був поранений під час Хотинської битви, він заповів своє майно
на освітні, наукові і благодійні цілі, а 1500 злотих подарував
Київській і Львівській братським школам.
 Перетворення козацтва у провідну верству
українського суспільства.
П. Конашевич-Сагайдачний трансформував козацтво не тільки у військову
формацію, але і у ключовий політичний чинник з державницькою метою.
Найбільшою справою гетьмана було об’єднання козацької політики з
культурно-політичною діяльністю української інтелігенції.

Конашевич-Сагайдачний акумулював в своїй особі керманича тенденції цих

двох головних станів українського суспільства – козацтва та міщансько-
духовної інтелігенції. Сагайдачний взяв під свій протекторат Київське
братство. Про це так пише В.Баранівський: “Підтримуючи братський
просвітницький рух, православ’я в Україні, він записується до Київського
братства з усім своїм козацьким військом, тим самим взявши братство та
його культурні починання під свій захист... Він доклав чимало зусиль для
задоволення потреб української церкви та просвітництва, всього того, з чого
на той час складалося національне життя України”.

Оскільки політика переважно розвивалась у релігійних, церковних формах,

то козацтво втягувалося у церковні справи, виступало на захист нації.
Вирішальну роль відіграло козацтво на чолі з гетьманом Петром
Сагайдачним, зазначає О. Апанович, – у відновленні вищої православної
ієрархії в Україні. Під опікою гетьмана, Єрусалимський патріарх Феофан
1620 р. Висвятив єпископів на православні кафедри України й Білорусії та на
сан митрополита церковного діяча +й письменника Іова Борецького.
Польський уряд, який поставився до цих церковно-політичних дій як до
державного злочину видав універсал про арешт нововисвячених вищих
православнихвладик. На захист церкви виступило козацтво на чолі з
Сагайдачним.

4. Козацько-селянські повстання 20-30-х років XVII ст. та їх вплив на

кристалізацію національної свідомості українців.

На початку 20-х років XVII ст. загострюються відносини козацтва з польською владою.
За умовами миру, укладеного у 1621 р. між Польщею і Туреччиною, йому заборонялося
судноплавство по Дніпру та вихід у Чорне море. Крім того, польський уряд не виплатив
зароблених козаками грошей та погодився включити в реєстр лише 3 тис. козаків.
Козаки заявили: «Мир укладав король, а не ми!».
Частина учасників Хотинської війни, яка змушена була повернутися в шляхетські
маєтки, відмовилися від виконання феодальних повинностей. Особливого розмаху ці
процеси набули на Київщині, де чимало місцевих жителів «покозачилися», тобто
самовільно проголосили свою належність до козацького стану.
 Козаки продовжували здійснювати напади на турецькі фортеці, вели переговори
з іншими державами. Стурбований створенням козацької «окремої республіки»,
уряд Речі Посполитої розпочав підготовку до чергового карального походу проти
козаків. У вересні 1625р. коронний гетьман Станіслав Конєцпольський з 30-
тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров’я. Збройний опір урядовим
військам очолив запорозький гетьман Марко Жмайло.
1625р. – повстання під проводом Марка Жмайла.
Відбулася велика битва біля Курукового озера, але жодна зі сторін не досягла
перемоги. Почалися переговори. Марка Жмайла було усунуто від гетьманства, і
булаву передано Михайлу Дорошенку, який підписав з Конєцпольським мирну
Куруківську угоду.
Куруківська угода – 1625р. Умови:
 Козацький реєстр був визначений у 6 тис. чоловік, плата козакам
збільшувалась до 60 тис. злотих.
 Ті, хто не увійшов до реєстру, мали повернутися до маєтків своїх
власників.
 Тисяча реєстровців мали на Запорожжі перешкоджати втечам селян.
 Козаки мали відмовитися від морських походів, не підтримувати
відносини з іншими державами, не втручатися в релігійні справи.
 Угода встановлювала чіткий устрій реєстрового козацтва за
територіальним принципом. Створено шість полків реєстровців:
Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський,
Черкаський і Чигиринський по 1тис.вояків у кожному.
Події 1625р. показали, що запорозькі козаки здатні відстоювати свої інтереси
збройним шляхом.

1630р. – повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) -

великий виступ козаків, який мав яскраву національно-визвольну
спрямованість. Його започаткував конфлікт між реєстровими козаками,
гетьманом яких після загибелі Михайла Дорошенка став Григорій Чорний,
та нереєстровими, які обрали собі гетьмана Тараса Федоровича (Трясило).
У березні 1630 р. Тарас Трясило з 10 тис. кінних і піших козаків виступив з
Січі. Запорожці підійшли до Черкас, оточили будинок Чорного, схопили його
і, звинувативши в зраді, стратили. Повстання незабаром охопило
Лівобережжя і частину Правобережжя. Повстанці під проводом Тараса
Федоровича зайняли Канів, а згодом Переяслав.

На придушення повстання з 20-тис. військом знову рушив коронний гетьман

Конецпольський.
У травні 1630 р. під Переяславом розгорілася вирішальна битва між
каральним військом і повстанцями. Козаки завдали поразки польським військам
під Корсунем і здобули Переяслав, який польські війська так і не змогли відбити
у повстанців. 20 травня 1630 р. Трясило влаштував полякам «Тарасову ніч»,
знищивши велику кількість ворогів, причому багатьох представників
найшляхетніших польських родів.

Федорович закликав усе українське населення приєднуватися до козаків, щоб зі

зброєю в руках боротися проти польсько-шляхетського панування, захищати
православну віру. "Хто був козаком і ті, хто ним хоче бути, - говорив він, - щоб
усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів
лядських рятували".

Успішні дії повстанців змусили Конецпольського піти на переговори. Федорович, який

був проти угод з поляками, склав булаву. Новий гетьман Антон Коношевич-Бут
підписав Переяславську угоду.

За Переяславською угодою (29 травня 1630 р.) було підтверджено умови

Куруківської угоди, але збільшено реєстр козаків до 8 тис.

Польська влада у 1635 p., щоб остаточно приборкати бунтівне Запоріжжя,

позбавити його напливу втікачів, вирішила збудувати на Дніпрі навпроти
першого порогу Кодацьку фортецю. 1635р. – повстання під проводом
Івана Сулими. Зруйновано фортецю Кодак на Дніпрі. Розгортанню повстання
завадили суперечки між реєстровими і нереєстровими козаками. Іван Сулима був
схоплений реєстровцями і відправлений до Варшави на страту.
1637-1638рр. – повстання під проводом Павла Павлюка (Бута), Якова
Острянина, Дмитра Гуні. Повстанці закликали рішуче стати «за віру
християнську і наші золоті вольності». На допомогу козакам виступили загони
селян та міщан Подніпров’я і Лівобережжя, але ці загони діяли роз’єднано і мали
погане озброєння. Після програної битви під Кумейками 6 грудня 1637 р.
повстанці потрапили в облогу, і Бут вимушений був піти на переговори, де був
підступно схоплений і пізніше страчений у Варшаві.

У березні 1638 р. польським сеймом ухвалена «Ординація Війська

Запорозького»:
• Козаки позбавлялися права обирати старшин, заборонялося козацьке
судочинство.
• Реєстрове козацтво скорочувалося до 6 тис.
• Без дозволу урядового комісара під загрозою смерті ніхто на мав права йти на
Січ.
• Козакам дозволялося жити тільки на території реєстрових полків.
• Два полки реєстрових козаків повинні постійно стояти на Запорожжі.

У квітні повстання спалахнуло з новою силою, його очолив новий нереєстровий

гетьман
Яків Остряниця. Він переміг польське військо у квітні 1638 р. під містом
Говтвою, а у травні зазнав поразки під Лубнами. Разом із частиною козаків
відступив на Слобідську Україну, оселився поблизу Чугуєва. Загинув під час
козацьких заворушень.
Очолив повстання 1638 р. після того, як Остряниця пішов на Слобожанщину
Дмитро Гуня.
Довго тримав оборону в урочищі Старці, але 7 серпня 1638 р. вимушений був
скласти зброю.

«Золотий спокій» - період з 1638 по 1648р., коли не відбувалося значних

повстань проти Речі Посполитої на території України.

Незважаючи на те, що козацькі повстання 20-30-х рр. завершилися поразкою,

вони мали важливе значення для розгортання національно-визвольної боротьби
українського народу в майбутньому.