Головною причиною виникнення Запорізької січі є захист від татарської

навали яка загрожувала існуванню українського народу, нездатність влади

захистити населення.

Основними джерелами формування козацтва стали прості люди тікаючи у

степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації,
та міщанство яке в подальшому будувало на Дикому полі невеличкі захисні
містечка — прообрази Січі. Отже козацтво скаладалося з різноманітних
верств населення

Заможні козаки мали наймитів, у тому числі з козацького середовища, які

допомагали вести господарство

Козаки займалися хліборобством, скотарством, рибальством, бджільництвом,

полюванням, ремеслом, торгівлею. Козацькі поселення були багатші від сіл
кріпосних селян, адже, по-перше, козаки були вільними людьми, а по-друге,
вони мали земельні ділянки, розміри яких перевищували землеволодіння
багатьох шляхтичів на заході. Почав формуватися козацький устрій. Козаки
об’єднувались у спільноти – громади. Найважливіші питання вирішувалися
на радах. На цих радах обирались отамани, осавули, судді. Козаки мали
однакові права на користування землею, на полювання, рибальство тощо.
Козаки, які жили на захоплених магнатами землях, повинні були давати
данину та служити у військових загонах при замках.

1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Дмитро Вишневецький

заснував фортецю Хортицю, яка започаткувала Запорізьку Січ. Назва ―Січ‖
походить від слова ―сікти‖ і означає укріплення з дерева, хмизу, глини. Крім
Хортицької, також відомі січі Базавлуцька, Томаківська, Чортомлицька,
Каменська тощо.

Завдяки природним умовам Запорожжя було неприступним як для

литовських та польських військ, так і для татарських й турецьких орд. У
переносному розумінні слово «січ» означало центр запорозького козацтва,
постійне місце керування військовими справами. Поряд зі словом «січ»
вживалося слово «кіш». Його тлумачили як правління або місце тимчасового
перебування козаків, військового табору

Польскій державі докучали Запорожці, адже ті в свою чергу організовували

походи на крим та Стамбул тим самим погіршуючи відносини Польщі з
Туреччиною. Також причиною було те, що селяни втікали від них що
створювало проблему для польських феодалів, тому вони домовлялись із
заможніми козаками, даючи їм привілеї щоб ті придушували селянське
свавілля, спрямовуючи їх на головне завдання охорону південних кордонів

У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується

загін із 300 козаків які вносяться в спеціальний список - реєстр. Такі козаки
отримували виплати з Польської казни і не підпорядковувались місцевій
владі, а натомість "Старшим". козацька старшина отримала знаки влади —
клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку)

центром реєстрового козацтва стає місто Трахтемирів. Офіційно реєстрове

козацтво називали Запорізьким військом якому формально
підпорядковувалась і Запорізька Січ, проте заволодіти нею полякам так і не
вдалось. 1578 року воно налічувало 500 козаків, а 1590 - тисячу. В кінці 16 на
початку 17 століття реєстрове козацтво все частіше почало виступати проти
татарів та польско-шляхетського феодалу об'єднуючись з Запорізькою січчю
даючи відсіч феодальному гніту та тим самим підтримуючи селянство

Запорізьке військо мало два поділи - військовий та територіальний. Військо

завжди поділялось на 38 куренів (військових частин) та 5, а згодом 8 паланок
(з турецької - маленька фортеця). Соціальний устрій козаків був
демократичним, всі козаки мали однакові права. Козаки називали одне
одного товаришами, а своє військо товариством, лицарством Війська
Запорозького. Писаного кодексу законів не було, а в основі життя лежали
звичаї та традиції. Важко переоцінити значення звичаєвого права у
Запорозькій Січі, звичаї у сукупності склали нове поняття – «козацьке
право».

На Запорозькій Січі існувала оригінальна система органів управління трьох

ступенів: 1) військові начальники – кошовий отаман, військовий суддя,
військовий осавул(носій владних повноважень), військовий писар, курінний
отаман(особа, що очолювала курінь); 2) військові чиновники – булавничий,
хорунжий(Особа що носила прапор), бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш,
товмач, шафар, канцеляристи; 3) похідні та паланкові начальники –
полковник, писар

Верховна влада належала військовій раді - загальному зібранню запорожців.

Рада скликалась у визначений час, проте інколи відбувались темінові
зібрання. На військових радах обговорювались найважливіші рішення
Запорозького війська, також відбувались вибори адміністративно судового
апарату. На чолі війська стояла військова старшина - кошовий отаман,
Військовий суддя, військовий писар, військовий осавул яких обирали на раді.
Кошовому вручали булаву як символ влади. Кошовий отаман мав
необмежену владу, але мав виконувати три обов'язки: звітувати про військові
рішення, часом та радою. Щороку першого січня військова рада обирала
нового кошового, також в цей день він звітував про свої дії щодо війська,
ним могли бути мінімум рік, проте існували виключення, такі як Іван Сірко
який був ним 15 років та Петро Калнишевський -10. Без скликання військової
ради він не міг ухвалити важливих рішень. Жив він завжди у тому самому
курені, що й до обрання, їв разом з козаками

За військовою старшиною йшли військові службовці. Так, військовий

довбиш скликав козаків для воєнних походів, на ради, релігійні свята,
виконував «поліційні» обов’язки. Військовий гарматник завідував всією
запорозькою артилерією і боєприпасами. Військовий тлумач був
перекладачем. Для керування життям паланок обиралися паланкові
начальники на чолі з полковником. Полковник був також начальником
бойової частини війська – полку.

Основною військовою одиницею був полк, який поділявся на сотні. Козаки

були як і пішими, так і кінними. На озброєнні запорожці мали мушкети,
пістолети, шаблі, списи лук та стріли. Кількість війська не була постійною та
коливалась від 6 до 15 тисяч добре озброєних козаків. Січ мала свій флот,
складався з близько 120 човнів. На кожній чайці розміщувалось 20 веслярів,
60 козаків та 6 гармат. Запорожці захищали український народ від турків та
кримських татар. Найбільші походи були здійснені на початку 17 століття. У
1606 році козаки спустошили Варну турецький укріплений пункт на чорному
морі

Томаківська Січ стала базою першого великого селянсько-козацького

повстання в 1591 – 1593 рр. на чолі з Криштофом Косинським – гетьманом
реєстрового козацтва.

Наприкінці 60‑х років XVІ ст. козаки перенесли Січ на острів Томаківка. З
Томаківської Січі запорозькі козаки здійснили чимало походів на татарські й
турецькі фортеці Причорномор’я. Вони спускалися на човнах – «чайках»
Дніпром до моря і там розбивали турецькі кораблі. Морські походи козаків
мали важливе значення. Вони сприяли ослабленню Османської імперії,
перешкоджали здійсненню загарбницьких планів щодо України та
європейських держав, сприяли активізації національно-визвольної боротьби
підкорених нею народів.

У 1577 р. запорозький гетьман Іван Підкова розгромив військо молдавського

господаря Петра Мірчі, захопив його столицю Ясси і став господарем
Молдови. Проте в 1578 р., зазнавши поразки від турків і відступивши в
Галичину, І. Підкова був заарештований поляками і страчений у Львові. У
наступні роки запорожці здійснювали походи у Крим, на Очаків, Акерман,
Козлів

Після поразки народних повстань у 1633 р. Січ перенесли на Микитів Ріг –

мис на правому березі Дніпра (нині тут місто Нікополь). У 1647 р., коли
почалася визвольна війна проти Речі Посполитої, тут, на Микитинській Січі,
Богдан Хмельницький був обраний гетьманом
Навіть будучи на етапі формування Запорізької січі як держави, відігравала
значну роль у будівництві української держави. Вона стала наступним після
галицько-волинського князівства етапом формуванні українського етнічного
суспільства

З огляду на викладене можемо стверджувати, що запорозькі козаки мали всі

основні характерні для республіки елементи самостійного державного
устрою. Він став основою нового українського козацького державництва у
період визвольної війни 1648 – 1657 рр. Самостійність запорожців непокоїла
литовську і польську шляхту. Щоб встановити контроль над козаками, було
ухвалено рішення взяти на державну службу певну їх кількість і використати
в боротьбі проти татар. У 1572 р. король Сигізмунд ІІ видав універсал про
формування полку з 300 козаків. Цих козаків вносили до спеціальних списків
– реєстрів, тому вони дістали назву реєстрових козаків. Новий польський
король Стефан Баторій у 1578 р. збільшив їх кількість до 600.

Навіть будучи на етапі формування Запорізької січі як держави, відігравала

значну роль у будівництві української держави. Вона стала наступним після
галицько-волинського князівства етапом формуванні українського етнічного
суспільства