Національний аграрний університет

Ніжинський агротехнічний інститут

Кафедра історії України

Реферат на тему : „ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ТА

ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ“

Виконав : студент групи БМ – 041

Ю. В. Радченко
Перевірив : викладач
В. Ю. Коновальчук

Ніжин 2004

1
 Відтоді як у 1240 р. було зруйновано Київ , головною ареною подій української історії стали Га-
личина й Волинь . Проте на кінець 16 ст. центр подій знову переміщується на схід у Придніпров’я ,
яке протягом тривалого часу лишалося малозаселеним . На широких просторах , котрі тоді називали
Україною , тобто землями на порубіжжі цивілізованого світу , з новою гостротою розгорілася давня
боротьба між осілим людом та кочовиками , посилювана затятим протистоянням християнства та іс-
ламу . Гніт , що поширився у заселених західних районах , породжував численних утікачів , які нада-
вали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом . Унаслідок цього з’являється но-
вий стан – козацтво , що селилося на порубіжних землях .
Слово „ козак “ прийшло зі сходу . У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців , які
відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені : юнаки йшли в
степ і мусили там прожити кілька місяців , змагаючись з ворогами й доводячи своє вміння виживати
за важких природних умов . Пізніше це слово набуло кількох значень й перекладалося здебільшого
як „ вільна озброєна людина “.
Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар , сприяючи в такий спосіб осво-
єнню окраїн . Але в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію
, здобуваючи щораз переконливіші перемоги над татарами та їхніми сюзеренами – оттоманськими
турками , українське суспільство стало дивитися на них не лише як на борців проти мусульманської
загрози , а й як на оборонців від національно – релігійного та суспільно економічного гноблення
польської шляхти . Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві , козаки стали
брати дедалі активнішу участь у розв’язанні цих ключових питань українського життя , на кілька на-
ступних століть забезпечивши українське суспільство тим проводом , який воно втратило внаслідок
полонізації української знаті .
Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини – в районі Канева , Черкас , Чигирина
, а також на Східному Поділлі . Поступово просуваючись у глиб степів , вони звичайно селилися по-
над Дніпром і Південним Бугом , Кальміусом та їхніми численними притоками . Особливо вабили
козаків багаті рибою та дичиною місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари , тобто від су-
часного Дніпропетровська , до Хортиці ( в межах сучасного міста Запоріжжя ) та Великого Лугу –
низинних берегів Дніпра нижче порогів . Ось чому українських козаків називали запорозькими .
У другій половині 15 – на початку 16 ст. там виникає чимало козацьких слобод і хуторів . Із року
в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає . „ Де байрак – там і козак “,- говорила народна
приказка .
Козаки заводили оранку , займалися „ уходництвом “ : мисливством , рибальством , бджільницт-
вом . Вони активно освоювали нові землі , піднімаючи цілину , прокладаючи шляхи , споруджуючи
мости тощо .
Перші відомості про походи українських козаків датуються 80 – ми роками 15 ст. У 1489 р. , пи-
сав польський хроніст Марцін Бєльський , син Казимира 6 Ян Альбрехт пішов на Брацлавщину
проти татар . Польське військо успішно просувалося на південь в подільських степах , бо його про-
водирями були місцеві козаки , добре обізнані з умовами краю . В російських документах під цим же
роком є згадка про козаків , які , очолювані „ ватагами “- отаманами Богданом , Голубцем і Жилою ,
билися з татарами біля Таванської переправи на Дніпрі .Влітку ватаги козаків вирушали на Сіверсь-
кий Донець , де займалися промислами і разом з донськими козаками ходили на ногайців . У 1492 р.
козаки напали на татарські кораблі під Тягинкою на Дніпрі . В 1494 , 1496 і 1498 рр. українські ко-
заки і донці здійснили ряд походів проти татар , завдавши їм поразки біля Дніпра . Кримське ханство
змушене було звести на Дніпрі та перекопі фортеці . Однак козаки нападали навіть на турецькі фор-
теці . В 1521 р. козацькі ватаги здійснили похід у Молдавію ; у 1523 р. ходили в Крим та спалили
Очаків , захопивши при цьому велику кількість коней та овець . У 1545 р. велике козацьке військо на
кількох десятках човнів напало на Очаків і здобуло його .
На нових землях , де поселялися козаки , як їм здавалося , вже ніколи не з’являться державні уря-
довці , не виникне кріпосна неволя . В дійсності ж серед козацтва на „ волості “ зростала й поглиб-
лювалась соціальна нерівність . Козацька голота добувала собі засоби до існування наймитуванням у
заможних козаків , службою в найманих загонах при замках , „ добичництвом “. Чимало козаків вели

2
власне господарство . Виділялася і вельми заможна верхівка ( „ дуки “ ) , що володіла хуторами ,
угіддями , табунами коней тощо .
Особливу групу становили міські козаки , складаючи значну частку населення міст Подніпров’я
: Чигирина , Канева , Корсуня , Черкас . Їх ще звали „ непослушними “ , оскільки вони , займаючись
торгівлею та промислами , не підпорядковувалися магістратам і не виконували повинностей . Склад
козаків – городян поповнювався за рахунок „ покозачення “ міщан . Добре обізнані з військовою
справою , маючи зброю , вони брали активну участь у народних виступах проти сваволі старост і
воєвод .
Польський уряд намагався залучити до себе на службу міське козацтво чи принаймі певну його
частину . В 1572 р. король Сигізмунд Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних коза-
ків на чолі з польським шляхтичем Бадовським , який формально не підпорядковувався урядовим
чиновникам . І хоч цей загін незабаром розформували , його поява стала важливим прецедентом :
уперше польський уряд визнав козацтво чи принаймні його представників як окрему соціальну верс-
тву , що аналогічно іншим мала право на самоврядування .
Друга , більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце у
1578 р., за правління короля Стефана Баторія . Король встановив плату шести сотням козаків і до-
зволив їм розташувати у м. Терехтемирові свій арсенал і шпиталь ; за це козаки погоджувалися ви-
знати за старшин призначених шляхтичів та стримуватися від „ самочинних нападів на татар “, що
часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої . Завдання цих негайно внесених до реєстру
( реєстрових ) козаків полягало в охороні кордонів і , що не менш важливо , в контролі за
нереєстровими козаками . До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис. В основному це були
вихідці з місцевих мешканців , що остаточно сформувалися як козаки й мали значну власність . Так ,
заповіт реєстрового козака на ім.’я Тишко Волович включав будинок у Чигирині , два маєтки зі став-
ками для риби , ліси й пасовиська , 120 вуликів , 3 тис. золотих злитків ( із них тисяча в позичці під
великі проценти ).
Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків , які рідко коли
мали більше , ніж прості селяни . Відтак стосунки між 3 тис. реєстрових і близько 40 – 50 тис. нереє-
стрових козаків часто досягали крайнього напруження . Проте ці відмінності не перешкоджали си-
нам заможніших козаків іти на Січ у пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам , що
спромоглися нажити собі багацтва .
На нових землях склався своєрідний козацький лад . Козаки об’єднувалися у громади і всі важ-
ливі питання обговорювали та розв’язували на радах . Тут же обирали старшину : отаманів , осавулів
, суддів . Кожен козак мав право брати участь у радах , користуватися землею , ловити рибу , полю-
вати на звіра . Однак влада в громадах поступово зосереджувалася в руках заможних козаків .
Поява козацтва на „ кресах “ Польсько – Литовської держави непокоїла уряд , адже внаслідок
втеч панство втрачало своїх підданих . Разом з тим новоосвоєні землі на Наддніпрянщині
приваблювали панів – магнатів . Острозькі , Вишневецькі , Ружинські , Лянцкоронські , Претвичі
отримували від великих князів грамоти на „ окраїнні “ землі , будували там свої замки – двори . Чи-
мало таких земель було віддано князям – магнатам „ у державу “ з наданням , за службу великому
князеві , права збирати з місцевого населення чинші та накладати на нього повинності на свою ко-
ристь . На захоплених магнатами землях козаки змушені були давати „ державцям “ мед , хутра ,
сплачувати сім грошей „ з диму “ . На Брацлавщині частина козаків сплачувала панам – князям „ по-
клін “ – копу грошей , решта платила старостам „ колядку “ – по шість грошей , косила сіно . Побори
з козаків брав і київський воєвода .
Державці руйнували козацьку громаду : змушували заможних козаків відбувати за власний кошт
службу при замках ( щоправда , звільняючи їх при цьому від чиншу ) . Ці козаки ставали
старостинськими служебниками . Пани – магнати набирали козаків у власні „ надвірні корогви “ .
Так , князь К. Острозький набрав полк надвірних козаків - „ людей правдиво от борних “ – на чолі із
„ старшим “ – Шахом . Такі ж корогви набирали Лянцкоронський , Шашкевич , Ружинський , Виш-
невецький .
Однією з головних форм визиску козацької голоти як на „ уходах “ , так і під час походів на татар
і турків була кабала . Старости , магнати , заможні козаки давали голоті зброю , харчі , одяг , заби-

3
раючи за це половину продуктів „ уходництва “ та військової здобичі . На козацьких походах особ-
ливо наживалися прикордонні старости ( канівський і черкаський ) , які не рідко самі організовували
й очолювали ці походи , привласнюючи „ што льпшее “ з військової здобичі .
Чимало козаків не бажало коритися старостам і панам – магнатам і йшло далі на південь – до
дніпровських порогів і за пороги . Постійна загроза напажів ординців спонукувала козаків до ство-
рення надійної системи укріплень . Основу їй становили січі . Дослідники пов’язують походження
слова січ із засіками – укріпленнями з дерев . Великого значення надавали козаки місцю розташу-
вання січі . Найчастіше то був річковий острів . Можливо , за більш давніх часів розрізнені невеликі
січі існували в багатьох місцях . Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ – своє-
рідна столиця запорозьких козаків .
Природні укріплення козацької твердині підсилювалися 3 – 10 метровим валом і ровом . Вал змі-
цнювався частоколом із баштами , в яких містилися бійниці . Усередині фортеці був майдан із пра-
вославною церквою . Навколо церкви стояли великі довгі будинки – курені , де жили січовики , а та-
кож оселі старшини , канцелярія . Трохи далі – склади , арсенали , ремісничі майстерні , торгові ла-
вки .
Відомо 8 дніпрових січей . Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця ( нині на території
міста Запоріжжя ) . Вона була зведена 1556 р. українським православним князем Дмитром
Вишневецьким й слугувала опорною військовою базою козацтва на пониззі Дніпра . Звідси протягом
1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі
фортеці . Одначе восени 1557 р. запорозька фортеця була зруйнована ордою кримського хана .
Від 60 – х років 16 ст. по 1593 рр. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка , 1593 –
1638 рр. – на острові Базавлук , 1638 – 1652 рр. – на Микитиному Розі , 1652 – 1709 рр. –на річ ці Чо-
ртом лик , 1709 – 1711 рр. – на річці Кам’янка , 1711 – 1734 рр. – в Олешках , 1734 – 1775 рр. – на рі-
чці Підпільна .
Розташована в недосяжності для урядової влади , Запорозька Січ навіть після смерті свого засно-
вника продовжувала процвітати . Протягом 16 – 18 ст. вона набуває ознак держави : вона контролює
величезну територію степової України , має свій уряд , військово – адміністративний устрій , влас-
ний суд , самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами .
Запорізька Січ дуже відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав . Кожен христия-
нин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова – фортеці з
його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства . Міг він при
бажанні й покинути Січ . Жінок і дітей сюди не приймали , оскільки вважали , що в степу вони бу-
дуть зайвими . Відмовляючись визнати авторитет будь – якого правителя , запорожці здійснювали
самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями , що формувалися протягом поколінь . Усі
мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах , у яких частіше перемагала сторона
, що найголосніше кричала .
На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків – гетьмана чи
отамана , осавулів , писаря , обозного та суддю . Кожен курінь ( це слово згодом стали вживати як
назву військової одиниці , що жила в курені ) обирав аналогічну групу вищих офіцерів , або стар-
шину . В період військових походів старшина користувалася абсолютною владою , включаючи право
застосування смертної кари . Але в мирний час її влада була обмеженою .
Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького або Вольностями Війська
Запорозького й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміуса в Надазов’ї на сході . На
півночі її межа проходила по річках Орелі ( на Лівобережжі ) та верхів’ях Інгулу й Інгульця ( на
Правобережжі ) .
Взагалі запорожців налічувалося 5 – 6 тис., з яких 10 % , зміняючись , служили січовою залогою ,
в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом . Січове господарство пе-
реважно спиралося на полювання , рибальство , бортництво , солеваріння в гирлі Дніпра . Замість
феодального примусу , якій ґрунтувався на закріпаченні й примусовій праці , у ній утвердилися
принципи найманої праці . За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим то-
вариством .

4
 Для Січі , що лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Чорноморським узбережжям
, важливу роль відігравала також торгівля . Попри засади братерства та рівності , якими керувалися
запорожці , між козацькою старшиною та рядовими козаками ( черню ) поступово виникли
соціально – економічні відмінності та напруженість , які час від часу виливались у заворушення .
Основну частину козацького війська становила піхота , кіннота ж була нечисленною . Військо
мало гармати . Рядовий козак був озброєній рушницею ( мушкетом ) , пістолем , шаблею , ножем ,
списом , келепом ; використовувалися також лук і стріли . Січовики славилися як добрі гармаші ,
влучні стрільці , вправні рубаки .
Січ мала свій флот з великих човнів – чайок . Основу чайки – цього , по суті , корабля ( 20 м. за-
вдовжки , 3-4 м. завширшки , осадка 2,5 м , швидкість до 15 км на годину ) – становило днище з ли-
пового дерева , на яке набивалися бортові дошки ; він був оснащений однією – трьома щоглами з ві-
трилами , веслами , двома кермами і ніс на борту чотири – шість гармат . Число гребців досягало 20 -
30 чоловік , бойовий екіпаж складався з 50 – 70 козаків , озброєних рушницями та мушкетами . Ко-
рогва для морських походів була біла із зображенням Св. Михаїла або корабля на червоному полот-
нищі .
Перша звістка про похід козаків на чайках датована 1492 р. З початку 16 ст. козаки „ з волості “
та січовики вже постійно ходять морем на Крим і Туреччину . У 1510 р. розлютований хан наказав
навіть „ замкнути “ Дніпро залізним ланцюгом . У походи вирушали до 80 , а в 20 – х роках 17 ст.-
понад 100 – 150 чайок . Наскочивши на турецькі галери , козаки сміливо нападали на них і дуже ча-
сто перемагали в бою .
Не відмовляючись від походів проти Туреччини та Криму , з 80 – 90 – х років 16 ст. запорожці
почали брати активну участь у народних повстаннях на „ волості “ , як правило , очолюючи їх .
Таким чином , на початок 17 ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків : заможні
реєстрові козаки , які пішли на службу до уряду , запорожці , що жили поза межами Речі
Посполитої , та величезна більшість козацтва , яка мешкала у прикордонних містах , вела козацький
спосіб життя , але не мала офіційно визнаного статусу .
Козацтво на Україні – явище самобутнє , національне , суто народне . Воно виникло і сформува-
лося як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно – релі-
гійного гноблення , посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права .
Козацька християнська республіка Запорозька Січ – відіграла винятково важливу роль в історії
українського народу , насамперед у його національно – визвольній боротьбі , в розвитку збройних
сил України та військового мистецтва , в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної та
Південної України .

5
 Список літератури
1. Субтельний Орест Україна : історія ∕ Пер. З англ.. Ю. І. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і
доп. – К .: Либідь , 1993. 720 с.: іл..
2. Історія України Курс лекцій у двох книгах . Книга 1 Від найдавніших часів до кінця 19 ст. Київ
„ Либідь “ 1991
3. Уривалкін О. М., Конончук І. М. Історія України від стародавніх часів до сьогодення .- К.: Т-во
„ Знання “ Україна 2001. – 240 стр., 22 карти.
4. Гайдуков Л. Ф., Крушинський В. Ю. Історія України : Посібник для старшокласників та абіту-
рієнтів. К.: Либідь , 1999. – 272 с.

6
 ПЛАН
1. Виникнення та еволюція козацтва на території України .
2. Створення Запорозької Січі .
3. Політико – соціальний та військовий устрій Січі .
4. Роль Запорозької Січі в історії українського народу .

7
 Національний аграрний університет
Ніжинський агротехнічний інститут
Ніжин 20

Кафедра
української
мови

Реферат на тему :

„ Гетьманат “ на Україні у квітні – грудні

1918 р.

Виконав :
студент
групи БМ –
041
Ю. В.
Радченко
Перевірив :
викладач
В. І. Хомич