Реферат

З Історії та культури України

Студента групи КН-1022В
Гасюка Максима Олександровича
Доцент Журило Д.Ю.

Харків 2022
Економічний розвиток Київської держави

Провідним заняттям населення Київської Русі було сільське господарство,

також особливе місце займало рільництво. Наприклад крім жита і пшениці,
русичі-землероби садили різні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник,
моркву, буряки, цибулю. Плекали наші предки і сади, віддаючи перевагу
яблуням, грушам, сливам та вишням.

Важливою галузюю сільського господарства було тваринництво: Мешканці

Київської Русі розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней. Значні
площі пасовиськ і сінокосів дозволяли розводити худобу, що забезпечувала
населення м’ясо-молочною продукцією, й сировиною для виготовлення
одягу тавзуття.{1, с.1 } На сільськогосподарських роботах використовували
коней. Також поширеними були й поза сільськогосподарські промисли,
наприклад : мисливство, рибальство та бджільництво. У ті часи існували
навіть окремі села, жителі яких спеціалізувалися на певних галузях. Взагалі,
ремесло на Русі можна розділити на міське та сільське. Якщо міське було
окремою і самодостатньою галуззю економіки, то сільське було менш
технологічним, тому й не таким якісним та різноманітним, адже було
направлене на підтримку землеробства та скотарства – створення та ремонт
сільськогосподарського реманенту. За підрахунками дослідників у 13 ст. в
Київській Русі ремісники знали не менше 78 спеціальностей. Провідною
галуззю ремісничого виробництва було залізоробне виробництво. Залізо і
сталь руські майстри добували з болотяної руди, яку потім плавили у
спеціальних сиродутних печах. Надзвичайно поширеним було і залізоробне
ремесло. На 12-13 ст. припадає розквіт склоробства. Скляний матеріал
виготовляли майстерні для мозаїки - смальти, віконного скла, посуду,
скляних браслетів, перстнів, намиста та багато іншого. Також серйозним
були справи і гончарства. Називалися, розвивалися й інші ремесла такі як:
обробка кістки, дерева та каменю, виробництво цегли та вапна, швейне,
шевське, обробка шкур, ткацтво тощо. Щодо організації ремісничого
виробництва, то дослідники відзначають, що за формою воно було отчинним,
коли залежні ремісники працювали в маєтках землевласників, вільним і
державним, коли організатором ремісничого виробництва виступала
князівська влада.

Саме торгівля сприяла росту економічної могутності Київської Русі:

контроль над «шляхом із варяг у греки» сприяв економічному піднесенню та
відкривав шлях на Візантію, торгівельні відносини з якою дуже сильно
розвивалися. І саме із Царгородом були підписані перші руські міждержавні
угоди, у яких уточнювалися засади торгівлі між двома країнами. Русь
постачала на ринки своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні
й металеві (зброя) вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.

На Русі купці об'єднувалися в корпорації, що зосереджувалися на торгівлі

певними товарами з тими чи іншими країнами.{2 с.1} Розвиток торгівлі був
неможливий без грошового обігу. Спочатку на землі Київської Русі
надходили гроші інших країн - переважно арабські та візантійські монети.
Першим почав карбувати власні монети Володимир Великий - срібник і
златник. Саме торгівля сприяла росту економічної могутності Київської Русі:
контроль над «шляхом із варяг у греки» сприяв економічному піднесенню та
відкривав шлях на Візантію, торгівельні відносини з допомогою яких
розвивалася Київська Русь. І саме із Царгородом були підписані перші
міждержавні угоди, у яких уточнювалися засади торгівлі між двома країнами.
Починаючи з середини 11 століття. Широкого розповсюдження набули гроші
у вигляді срібних злитків стабільної ваги і форми - курсів. На території
Київської Русі були відомі златники двох типів - київські та чернігівські
шестигранники. Центрами ремесел і торгівлі для Київської Русі були міста.

За підрахунками вчених на середину 13 ст. їх було щонайменше 54 у

Київській землі, 75 - у Чернігівській, 28 - у Переяславській. До монгольської
навали у Києві проживало понад 50 тис. осіб, у Галичині та Чернігові
щонайменше 35-40 тисяч, у Володимирі, Василеві жило близько 20 тисяч,
Переяславі та Білгороді - 15 - 17 тис, Вишгороді - близько 12 тисяч,
Новгороді-Сіверському Луцьку, Перемишлі, Любечі проживало 3-5 тис. осіб,
у більшості міст - від 300 до 1 тис. осіб. Часом бурхливого народження міст
дослідники називають другу половину 11-13 століть.

Структура суспільства Київської держави

На вершині соціальної піраміди суспільства Київської Русі були князі. Князі

займали найбільшу владу в державі. Князем на руських землях міг бути лише
представник династії Рюриковичів. Главою держави і найвпливовішим
князем був великий князь київський. У столицях удільних князівств сиділи
князі. Кожне князівство, у свою чергу, поділялося на дрібні уділи, якими
також правили князі. Князем міг бути лише син князя.

Крім князів, до панівної верстви належало боярство. Боярська верхівка

формувалася з родин місцевої родоплемінної знаті та з впливових людей, які
за військову службу отримували від князівських маєтків землі. Бояри разом з
князями управляли державою, князівством. Великі бояри ставали князями,
тисяцькими, а дрібні - соцькими, десяцькими, тіунами (судовими
приставами), дворецькими тощо.

Привілейованою соціальною групою руського суспільства були також

дружинники - професійні воїни. Вони не тільки брали участь у військових
походах, а й обіймали деякі державні посади. За вірну службу князю воїни
отримували грошові заохочення та земельні наділи. До привілейованих
станів належало і духовенство. Духовенство було найосвіченішою верствою
тогочасного суспільства. Духовенство поділялося на вище (митрополити,
єпископи, настоятелі монастирів) і рядових священиків. Помітну роль у
житті монастирів відігравали ченці монастирів. У середині соціальної
піраміди сиділа заможна міська верхівка, а також купці та ремісники.
На нижчих щаблях соціальної піраміди перебували представники руського
суспільства: смерди, закупи, рядовичі, челядь, чорнороби, невільники, ізгої.
Найчисленніша група тогочасного населення - селяни- смерди. Вони були
особисто вільними, мали власне господарство, жили в селах і сплачували
князеві данину. Селяни в писемних джерелах називалися також просто
"люди" - переважно жителі сільських громад. Смерд, якщо з якихось
обставин втрачав власне господарство, міг позичити гроші - купу у феодала,
але мусив відпрацьовувати позику. Таким чином, селянин, який працював за
"купу" на підприємстві пана, називався "торговим". Відпрацьовуючи борг,
селянин ставав тимчасово залежним вільним. Різновидом закупів були
рядовичі, оскільки обставини перетворення закупів на смердів були
зафіксовані в договорах-рядовищах. Багато хто на Русі вживав назву
"наймит", "челядин". Якщо наймит працював на умовах найму, будучи
особисто вільним, то челядь була невільною - її продавали, дарували,
передавали у спадок. До челяді потрапляли здебільшого в'язні. челядь
повністю належала пану і була рабами.

Особливу групу людей становили ізгої. Все це назви людей, які з різних
причин випали зі звичного для пана середовища, втратили з ним зв'язок.

1.[https://history.edera.com/poltichnii_ustri/
gospodarske_zhittya_ta_ekonomka_rus]

2.[https://uahistory.co/book/verstuk/31.html#:~:text=]