Південь України протягом всієї попередньої історії залишався майже

пусткою. Цей степ у західноєвропейській номенклатурі отримав назву « Дике

Поле», а саме: пониззя Дніпра, Південного Бугу й Дністра. Саме з цим
закутком пов’язується поява на історичній арені козаків.

Слово «козак» уперше зафіксовано в латино-персько-татарському

тексті ХІІІ ст. Його значення перекладалося як «вільна людина», розбійник,
найманий воїн. З українцями слово козак в документах вперше пов’язується в
1492 р.; тоді татарський хан скаржився литовським князям, що козаки своїми
набігами спустошили йому землю. До кінця XV ст. слово козак вживалося як по
відношенню до українців та і до татар, а до останньої чверті XVI ст. козацтво це
ще було заняття, а не соціальний статус.

Про витоки української козаччини історики сперечаються ще з XVII-

XVIII ст. В ході цих дискусій виникає декілька теорій походження козацтва:
 Хозарська (вийшли з войовничих племен хозар);
 Тюрська (вийшли з тюрських племен «чорних клобуків»);
 Черкеська;
 Болохівська;
 Бродницька (рухливі войовничі громади);
 Уходницька.

На сьогодні більшість дослідників козаччини вважають, що у проблемі

генези козаків доцільно шукати баланс «свого» з «чужим» бо саме з такого
сплаву і виникло козацтво. Джерелами формуваня українського козацтва були
воєнізовані прошарки селянства, міщанства та збіднілої шляхти. Неправильним
є так зване «оселянення» проблеми козацтва, як це робилося в радянській
історіографії. Адже до середини XVI ст.. малорухливі й прив’язані до землі
селяни аж ніяк не могли служити основною базою для козацтва – на відміну від
воєнізованих груп міщан порубіжних міст і від напівпривілейованого прошарку
бояр-слуг, що й стали основою козацтва на початку його існування.

Каталізатором появи козаччини став – Кримський каганат з його

постійними набігами. Литовська і польська держави не мали чого протиставити
татарам, тому прикордонні господарі і шляхтичі спочатку почали винаймати
козаків для захисту кордонів, пізніше це стало їх головним прибутком і
заняттям.
 1. Запорозька Січ
Поштовхом до об’єднання розпорошених ватаг і громадок у
згуртований колектив стала поява яскравого лідера, наділеного і реальною і
харизматичною владою. Такою людиною став авантюрний християнський
герой-рицар, князь Дмитро Вишневецький, який увійшов в історію під
козацьким прізвиськом «Байда» (з татарської – «безтурботний
чоловік»).Народився князь Дмитро у Вишневці на Волині. На початку 1550 рр.
Вишневецький будує укріплення на о. Хортиця за порогами, об’єднуючи
навколо себе козаків. Це укріплення (за останніми археологічними
дослідженнями – дерев’яне) – це власне і є перша Запорозька Січ. Пізніше, за
два з половиною століття існування Січі, її місце перебування мінялося сім
разів, однак вона завжди залишалася символом козацької єдності.(Хортицька,
Томаківська, Базавлуцька, Микитинецька, Чортомлицька, Олешківська,
Підпільнецька). А з 1580 –х рр.. козацька спільнота вже називає себе не інакше
як січовою.
Запорозька Січ із самого початку свого утворення була військово-
політичною організацією республіканського типу – з виборністю керівників, з
рівним правом усіх козаків на участь у цих виборах. Вищим органом влади на
Січі була загальна рада, котра вирішувала всі найважливіші питання
зовнішнього і внутрішнього життя. Рада обов’язково проводилася 3 рази на рік.
Рада обирала адміністрацію – козацьку старшину. Вищоюпосадовою особою
був гетьман або кошовий отаман. На раді обирали також суддю, писаря,
осавула, довбиша, пушкаря.
В топографічному плані – Запорозька Січ – це укріплення на острові –
посередині церква і площа, далі колами курені, назва яких походила від місця
походження. Щоб посилитися на Січі і стати членом козацької спільноти
необхідно було перед усім братством пройти процес ініціації – випробувань
для новоприбулого. Січова спільнота – це сильні, здорові чоловіки, сувора
дисципліна, послух, сміливість, вірність Богу і Україні.
До козацької зброї належали: мушкети, рушниці, шаблі, пістолі, бойові
молоти тощо. Спосіб пересування коні та човни – чайки. Козацькі клейноди:
корогва, булава, пірнач, бунчук, печатка, литаври. (Побут козацтва детально
описано в «Щоденнику» Ериха Лясоти, імператорського посла, який прожив з
козаками в Січі цілий місяць. Його праця є неоціненним джерелом для історії
козацтва).