Тема уроку:

Заселення і розвиток
Слобідської України.
Слобідські козацькі полки.
Завдання:

Чому землі на схід від Гетьманщини на кордоні

з Москвою були незаселені?

Чому московський уряд був зацікавлений в

заселенні цих земель?

Що він робив для того, щоб привабити сюди

переселенців?

А чому саме в сер. 17 ст. переселенський рух

став масовим? Які події в цей час відбувалися
на території Гетьманщини?
• 28 вересня 1651 року було підписано Білоцерківську угоду, за якою значно
обмежувалися козацькі права, так козацькою територією визнавалося
лише Київське воєводство і козацький реєстр скорочувався до 20 000.

• Після підписання цієї угоди, козаки з Брацлавщини і Чигиринщини змушені

були продавати свої мешкання та перебиратись разом з сім'ями на Київщину.

• Через великий наплив людей на Київщину разом з їхнім майном,

Хмельницький прийняв рішення розселити цих козаків на пустих землях і
таким чином були засновані 5 козацьких слобід: Охтирка, Рибинськ
(Остророжок), Суми, Харків, Ізюм, на південь і південний-захід від містечка
Білгород

30-40 роки ХVII ст. –

Перша хвиля переселень
Робота з поняттями:
Слобідська Україна – історична
область, до якої входили території
сучасних Харківської, східної частини
Сумської, північної частини Донецької
та Луганської областей України;
південно-східні частини Воронезької,
південно-західної частини
Бєлгородської, південь Корсунської
областей Росії.
 50 роки ХVII ст. –
Друга хвиля переселень,
утворення слобідських
полків.
 Колонізація — заселення і
господарське освоєння вільних
земель всередині країни
(внутрішня колонізація),
заснування поселень за межами
своєї країни (зовнішня
колонізація).
ПЕРЕДУМОВИ Незаселеність земель у верхів’ях
КОЛОНІЗАЦІЇ Псла, Ворскли, Сіверського Дінця
через набіги татар.

Зацікавленість московського уряду

у заселенні цих земель для
захисту московських кордонів.

Складна внутрішня ситуація в

Гетьманщині, пов’язана з
Національно – визвольною війною
та Руїною.

Надання московським урядом

пільг переселенцям ( звільнення
від податків за промисли, право
займанщини та ін. )
Адміністративно – політичний устрій Слобідської України

· Територія Слобідської України поділялася на 5 полків:

Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький,
Ізюмський. На чолі полків стояли полковники, які
підпорядковувалися бєлгородському воєводі.

· Посади гетьмана не існувало, не було й генеральної

старшини.

· Кожний полк одержував царську жалувану грамоту.

· Полковників обирали полки, потім це рішення погоджував

воєвода, а потім затверджував цар.
Робота з поняттями:
Займанщина – елемент звичаєвого права, який
дозволяв на підставі першого «займу» володіти
землею. У Слобідській Україні існував
козацький устрій. У XVIІ ст. з українських
переселенців царський уряд формує козацькі
полки: Острогозький, Охтирський, Сумський,
Харківський. У 1685 р. створений Ізюмський
полк.
 Соціальний устрій та народне
господарство
• Соціальний устрій та народне господарство Слобідської України були
подібні (з деякими відмінами) до тих, що були на Гетьманщині. Уже перші
українські поселенці ділилися на козаків, духовенство, міщан і селян
(«посполитих»). Тоді стани ще не були замкнені, і не важко було
переписатися з селян у козаки. Основним станом було козацтво, до якого в
середені 18 ст. належала половина всього населення Слобідської України.
Воно поділялося на старшину, виборних (або компанійських) козаків, які
несли військову службу, і козаків-підпомічників, які допомагали виборним
харчами або грішми. Селяни ділилися на вільних, які мали власну землю, і
тих, що жили на землях козацької старшини, російських поміщиків,
монастирів тощо і за це відробляли панщину (у 18 ст. — 2 дні на тиждень)
та платили данину. Міщанство (купці, ремісники) було нечисленне. Шляхти
на Слобідській Україні в 17 ст. не було. Окрему групу, досить строкатого
соціального й господарського складу, становили росіяни — «служилі люди»
різних розрядів, пізніше, у 18 ст. дворянство-поміщики (росіяни, молдовани
тощо), «посадські люди», «однодворці» й «крестьяне». Загальна кількість
росіян була невелика: за підрахунками Д. Багалія, у середині 18 ст. у 4
Слобідських полках було лише 1 650 росіян.
 Значне місце у Слобідській Україні займало вівчарство, (у 13 ст. також
тонкорунне), бджільництво, садівництво, рибальство, млинарство,
ґуральництво, діхтярство, будництво (на Охтирщині) та різні ремесла і
кустарні промисли (в кін. 18 ст. у Слобідській Україні нараховувалось
близько 34 000 ремісників та кустарів). Помітне місце посідала соляна
промисловість (Торські, Бахмутські й Співаківські зав.) і особливо
селітарництво. У 18 ст. з'являються мануфактури, зокрема Чугуївська
шкіряна Ф. Шидловського (кінець 1711 р.), скарбова тютюнова в Охтирці
(1719 р.), Салтівська суконна графа Гендрикова (1739 р.), полотняна
сотника Охтирського полку Семена Нахимова (1769 р.), шовкові заводи в
м. Новій Водолазі (кін. 18 ст.) тощо.
 Осередками торгівлі були ярмарки, яких у 1779 р. було 271, здебільшого
локального характеру, ледве 10 середніх і лише 2 великі — в Сумах і
Харкові. Важливе значення мав транзитний торг через Слобідську Україну,
яка стала посередником у торгівлі між Росією, з одного боку, й
Гетьманщиною, Запоріжжям і Південною Україною, Кримом і Доном,
Кавказом та Іраном — з іншого. Зокрема жваві торгові стосунки були між
Слобідською Україною і Гетьманщиною. З Слобідської України йшла до
Гетьманщини сіль з Торських і Бахмутських соляних заводів, з
Гетьманщини на Слобідську Україну йшли промислові вироби, зокрема
скло, залізні вироби, поташ і смалчуг, горілка тощо.
 Д/З
Які чинники сприяли
формуванню
Слобідської України?