Тема 12. Українські землі у складі російської імперії наприкінці ХVІІІ – ХІХ ст.

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли землі
Правобережної України та Західної Волині. А внаслідок двох успішних війн з Туреччиною другої половини ХVIII ст. до Росії було
приєднано Південь України і Крим (1783 р.).
Українські землі, що перебували під владою Російської імперії умовно називаютьНаддніпрянська Україна (Наддніпрянщина).

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Після ліквідації Гетьманщини українські землі були перетворені на російську провінції, на яку поширювався загальноросійський
адміністративно-територіальний устрій. У 1796 р. згідно з указом імператора Павла І на російських землях замість намісництв
запроваджувалися губернії. Остаточно поділ України на 9 губерній закріпився у 1802 р. У 20-30-ті рр. ХІХ ст. губернії були
об’єднані в генерал-губернаторства.
Таким чином, українські землі ділилися на генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори), генерал-губернаторства
ділилися на губернії (очолювали губернатори), губернії ділилися на повіти (очолювали капітани-ісправники), а повіти ділилися на
стани. Генерал-губернатори та губернатори особисто призначалися російським імператором.

Регіони Генерал-губернаторства Губернії (очолювали губернатори,

(очолювали генерал- призначалися царем)
губернатори)
Південно-Західний край Київське Київська, Волинська, Подільська
(Правобережжя)
Малоросія (Лівобережжя), Малоросійське Чернігівська, Полтавська, Слобідсько-
Слобожанщина Українська (з 1835р. – Харківська)
Новоросія Новоросійсько-Бессарабське Катеринославська, Таврійська,
(Південь) Миколаївська (з 1805р. – Херсонська)
Термін Україна практично припиняють вживати. Лівобережну Україну називаютьМалоросією, Правобережну Україну – Південно-
Західним краєм, а південну Україну – Новоросією.

У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на самоврядування) на Лівобережжі.

У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі.
У 1847-1848 рр. на Правобережжі була проведена інвентарна реформа.

Інвентарна реформа – система заходів, проведених урядом Росії з метою впорядкування кріпосницьких відносин, тобто
визначення повинностей та розмірів земельних наділів залежних селян.

Знайдіть розташування 9 російських губерній, що були на території

сучасної України

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНСЬКОЇ

УКРАЇНИ

Наддніпрянська Україна – аграрний (сільськогосподарський) край з

феодальними (кріпосницькими) відносинами. 75% землі належало
поміщикам, 60% населення – кріпаки. Основу економіки становило
сільське господарство.

Сільське господарство (с/г):У с/г Наддніпрянської України першої

половини ХІХ ст. загострюваласякриза феодально-кріпосницьких
відносин. Прояв кризи феодально-кріпосницьких відносин:
- панування кріпацтва – поміщик мав право на майно і працю селянина, міг
продати його з землею чи без землі;
- посилення феодальної експлуатації. Були поширені натуральна, грошова та відробіткова ренти;
- запровадження урочної системи – поміщик давав селянам завдання (урок), яке, як правило, неможливо було виконати за 1 день;
- панщина становила 4-6 днів на тиждень;
- витіснення селян на неродючі землі
- державні селяни платили грошову ренту (податок) і виконували повинності на користь держави;
- примітивні, застарілі знаряддя праці, неефективне екстенсивне господарство і кріпацтво призводили до зниження прибутків
поміщиків. У результаті велика частина феодальних маєтків перебувала під заставою;
- запровадження військових поселень (1817 – 1857 рр.) – так зване «самоутримання» війська, коли частина військових-селян
одночасно виконували сільськогосподарські роботи і несли військову службу. Хлопчиків із 7 років зараховували до таких
новобранців (кантоністів).

2. У першій половині ХІХ ст. у с/г Наддніпрянської України проникаютькапіталістичні відносини:

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні відносини, засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому

обігу та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.
- у с/г України починають використовувати найману працю;
- інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям тощо;
- подекуди використовується с/г техніка;
- зростає роль товарного виробництва с/г.

Промисловість:
- 30-40-ві рр. ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні починається промисловий переворот.
Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від мануфактур до фабрик і заводів.
Мануфактури – підприємства, засновані на ручній праці
Заводи та фабрики – підприємства, засновані на машинному виробництві.
- початок розвитку кам’яновугільної, металургійної галузей промисловості та машинобудування;
- формування робітничого класу (пролетаріату) та промислової буржуазії (підприємців, власників засобів виробництва);
- тісний зв’язок промисловості із с/г: млини, гуральні та інші обробні підприємства. Виникають цукрові заводи (перший цукровий
завод був побудований у 1824 р. у с. Трощині на Чернігівщині).
- використання в промисловості як вільнонайманої праці, так і праці кріпаків.
Торгівля:
1,Внутрішня торгівля:
- внутрішня торгівля була представлена ярмарками (діяло понад 2 тис. ярмарок в Україні: Харків, Суми, Полтава та ін.);
- вивозилося з України в Росію збіжжя, зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор;
- завозилося з Росії тканини, вироби з металу, скло, посуд;
- розвивався чумацький промисел.
2. Зовнішня торгівля:
- здійснювалася через порти Чорного та Азовського морів: Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь;
- Україна експортувала с/г продукцію (зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор);
- імпортувала товари розкоші, машини тощо.

АНТИФЕОДАЛЬНИЙ РУХ У НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Антифеодальний рух – суспільний рух проти панування феодальних відносин – кріпацтва.
Причини антифеодального руху:
- посилення кріпосного гнуту;
- безправне становище кріпаків;
- зловживання чиновників.
Мета антифеодального руху:
- скасування кріпацтва та отримання землі селянами.
Форми антифеодальної боротьби:
- скарги;
- відмова виконувати повинності;
- псування знарядь праці;
- підпали маєтків та вбивство поміщиків;
- утечі;
- збройні повстання;
- партизанська боротьба.

Масові антифеодальні повстання:

- Турбаївське повстання 1789 – 1793 рр. на Катеринославщині;
- у 1819 р. у Чугуєві (Харківщина) відбулося селянське повстання проти військових поселень;
- селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.);
- протягом 1813 – 1835 рр. тривала партизанська антифеодальна селянська боротьба на Поділлі на чолі з У.Кармелюком;
- «Київська козаччина» (1855 р.) – масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану.
Підсумки повстань:
- повстання були стихійними й неорганізованими, успіху не мали;
- повстання засвідчили, що більшість населення України виступає проти кріпацтва і готова до збройної боротьби;
- повстання змусили частину поміщиків шукати шляхи покращення умов селянства.

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

Російсько-турецька війна 1806-1812 рр.
- війна закінчилася перемогою Росії та підписанням Бухарестського миру;
- на долю українських земель випав тягар бути найближчим тилом бойових бій;
- у результаті перемог російських військ були приєднані до Російської імперії такі українські землі як Бессарабія.

Російсько-турецька війна 1828-1829 рр.

- війна закінчилася перемогою Росії та підписанням Адріанопольського миру;
- у 1828 р. українські козаки Задунайської січі на чолі із І.Гладкимперейшли на бік російської армії. У 1832 р. на базі цих
козаків було сформованоАзовське козацьке військо, завданням якого було охорона узбережжя Азовського моря. У 1864
р. Азовське козацьке військо було ліквідоване.

Україна у французько-російській (вітчизняній) війні 1812 р.

Під час походу 1812 р. на Росію армія французького імператора Наполеона з українських земель зайняла лише Західну Волинь.
Наполеон мав такі плани щодо України:
- Правобережжя повинно було відійти до створеного Наполеоном Великого герцогства Варшавського;
- Галичина і Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу в боротьбі з Росією;
- на території Лівобережжя та Південної України планувалося створити області на чолі з французькими маршалами та генералами
(наполеоніди), які б підпорядковувалися Франції.
Переважна більшість українців підтримали в цій війні Росію. Були сформовані козацькі кавалерійські полки, які воювали на боці
російської армії, до лав якої увійшло 75 тис. українських ополченців. Одним з організаторів Полтавського козацького полку був
український письменник І.Котляревський.
У Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила наполеонівську армію, брало участь 8 український козацьких
полків.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РУХИ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Російська імперія – централізована абсолютна монархія із жорсткою політичною цензурою та забороною будь-яких опозиційних
течій та рухів. Російську імперію очолював імператор (цар), влада якого була безмежною.
Роки правління російських імператорів у ХІХ – ХХ ст.
Олександр І (1801 – 1825 рр.) Микола І (1825 – 1855 рр.) Олександр ІІ (1855 – 1881 рр.) Олександр ІІІ (1881 – 1894 рр.)
Микола ІІ (1894 – 1917 рр.)
Напрями суспільно політичних рухів Наддніпрянської України:
- масонство;
- польський національно-визвольний рух;
- російський суспільно-політичний рух;
- український національно-культурний рух.

МАСОНСТВО
Масонство – релігійно-етичний рух, прибічники якого закликали до морального самовдосконалення й об’єднання людей за
принципами Свободи, Рівності, Братерства. Хоча масони заявляли про невтручання в політику, вони відігравали помітну роль у
революційних та національно-визвольних рухах.
Уперше масони виникають в Англії у ХVIII ст. і поширюються в інших країнах Європи. У Росію та Україну масони потрапляють
наприкінці ХVIII ст.
Масонські організації називалися масонські ложі.

Найвідоміші масонські ложі в Україні

У 1818 р. у Полтаві починає діяти масонська ложа «Любов до істини», одним з членів якої був І.Котляревський.
У 1818 р. у Києві діє «Ложа об’єднаних слов’ян»
У 1819 р. в Україні зборонили масонські ложі.
А по всій Російській імперії масонські ложі та інші таємні організації були заборонені у 1822 р.

ПОЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ

Мета: відновлення незалежності Речі Посполитої.

Поляки вважали Правобережну Україну та Західну Волинь своїми територіями і планували шляхом збройного повстання звільнити
ці землі з-під влади Росії та відновити Річ Посполиту.

У 1830 – 1831 рр. відбулося польське повстання за відновлення незалежності Польщі, яке було придушене російськими військами.

Українці в своїй більшості не підтримали поляків під час повстання, оскільки на Правобережжі поляки планували
відновити лише свою владу.

РОСІЙСЬКИЙ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ

ДЕКАБРИСТСЬКИЙ

Декабристи – представники опозиційного російського дворянства, які боролися за повалення царату (самодержавства), скасування
кріпацтва та демократизацію Росії.

Першими декабристськими організаціями були «Союз порятунку» (1816 – 1818 рр.) та «Союз благоденства» (1818 – 1821 рр.)

У 1821 р. декабристські товариства були реорганізовані в Північне товариствота Південне товариство.

Південне товариство Північне товариство

Центр м. Тульчин (Україна) м. Петербург (Росія)

Лідер П. Пестель М. Муравйов

Програмні «Руська правда» «Конституція»

 документи

Ідеї Проголошенняреспубліки; Проголошення Конституційної монархії, скасування

скасування кріпацтва; кріпацтва; демократичні права та свободи; перетворення
демократичні права та Росії на федерацію, але без урахування етнічних
свободи;збереження єдиної кордонів.
неподільної Росії.

Доля Україна повинна була б стати Україна мала бути поділена на Чорноморську державу
Українських однією з 10 областей Росії (Київ) та Українську державу (Харків)
земель
Декабристи ігнорували національне питання!!!
У 1823 р. у м. Новгород-Волинський (Україна) було засноване Товариство об’єднаних слов’ян. Лідерами товариства були
російські офіцері, брати П. і А. Борисови. Товариство виступало за звільнення слов’янських народів і об’єднанням їх в
демократичну федеративну республіку. У 1825 р. Товариство об’єднаних слов’ян об’єдналось із Південним товариством
декабристів.

Повстання декабристів
У 1825 р. помер імператор Олександр І. 14 грудня 1825 р. у Петербурзідекабристи підняли повстання, яке було придушене
владою.
29 грудня 1825 р. в Україні біля Фастова (с. Устимівка) розпочалося декабристське повстання Чернігівського полку, яке
очолив С. Муравйов-Апостол. 3 січні 1826 р. повстання було придушене. Декабристський рух зазнав поразки.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ

У ХІХ ст. відбувається процес становлення (відродження) української нації.
Нація – історична спільність людей, що складається у процесі формування спільної території, економічних зв’язків, мови,
етнічних особливостей культури й характеру.
Національне відродження – це пробудження національної самосвідомості народів, які не мали власної державності; фактично –
це процес становлення нації.
Стадії національного відродження
- фольклорно-етнографічна;
- культурно-літературна;
- політична

Появи українського національного руху

З кінця ХVIII ст. починається рух дворян-автономістів, метою якого було відновлення втраченої автономії Гетьманщини
(представники: В.Полетика, Р.Маркович, В.Капніст…).
У 1791р. відбулася, так би мовити, місія В.Капніста в Берлін ( у Прусське королівство) з метою організувати російсько-прусську
війну та звільнити Україну. Місія провалилася.
У 1798 р. перша публікація «Енеїди» І.Котляревського, яка започаткувала літературну українську мову.
У 1821 – 1822 рр. у Полтаві діє нелегальне Малоросійське таємне товариство на чолі з В.Лукашевичем. Товариство
використовувало досвід діяльності масонських організацій. Програмний документ – «Катехізис автономіста». Головна мета
Товариства – досягнення незалежності України, скасування кріпацтва, ліквідація самодержавства.
У 1846 р. перше видання праці з політичної історії України – «Історії Русів» – анонімного твору, авторство якого приписують
Г.Кониському та Г.Полетиці.

Протягом 1846 – 1847 рр. у Києві діє Кирило-Мефодіївське братство

Кирило-Мефодіївське братство – українська таємна політична організація, яка намагалася поширювати свої ідеї шляхом
культурно-просвітницької діяльності.

Організатори та М.Костомаров, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш, Т.Шевченко.

діячі

Програмні «Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія» (автор -

документи В.Білозерський)«Книга буття українського народу» (автор – М. Костомаров).

Ідеї скасування кріпацтва, повалення самодержавства, реалізація демократичних прав та

свобод, національне визволення українського народу, створення конфедерації
(об’єднання) вільних демократичних слов’янських держав зі столицею в Києві.

Течії - поміркована (ліберальна). Представники: М.Костомаров, П.Куліш. Виступали за

поширення ідей братства, які призведуть до реформ;- радикальна (революційна).
Представники: М.Гулак, Т.Шевченко. Відстоювали ідею народного повстання.
У 1847 р. за доносом студента О.Петрова Кирило-Мефодіївське братство було ліквідоване, а його учасники заарештовані.
Найбільші покарання отримали Т.Шевченко та М.Гулак.