1

Тема 12. Українські землі у складі Російської імперії

наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст.

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі

Посполитої до складу Російської імперії ввійшли землі Правобережної
України та Західної Волині. А внаслідок двох успішних війн з Османською
імперією (Туреччиною) другої половини ХVIII ст. до Російської імперії
було приєднано Південь України і Крим (1783 р.).

Українські землі, що перебували під владою Російської імперії

умовно називають Наддніпрянська Україна (Наддніпрянщина).

Адміністративно-територіальний поділ Наддніпрянської

України

Після ліквідації Гетьманщини українські землі були перетворені на

російську провінцію, на яку поширювався загальноросійський
адміністративно-територіальний устрій. У 1796 р., згідно з указом
імператора Павла І, на російських землях замість намісництв
запроваджувалися губернії. Остаточно поділ України на 9 губерній
закріпився у 1802 р. У 20-30-ті рр. ХІХ ст. губернії були об’єднані в
генерал-губернаторства.

Таким чином, українські землі ділилися на генерал-губернаторства

(очолювали генерал-губернатори), генерал-губернаторства ділилися на
губернії (очолювали губернатори), губернії ділилися на повіти
(очолювали капітани-ісправники), а повіти ділилися на стани. Генерал-
губернатори та губернатори особисто призначалися російським
імператором.
 2

Генерал-
губернаторства Губернії (очолювали
Регіони
(очолювали генерал- губернатори)
губернатори)

Південно-Західний край Київська, Волинська,

Київське
(Правобережжя) Подільська
Чернігівська, Полтавська,
Малоросія (Лівобережжя),
Малоросійське Слобідсько-Українська (з
Слобожанщина
1835 р. – Харківська)
Катеринославська,
Новоросія Новоросійсько-
Таврійська, Миколаївська (з
(Південь) Бессарабське
1803 р. – Херсонська)

Термін Україна практично припиняють вживати. Лівобережну Україну

називають Малоросією, Правобережну Україну – Південно-Західним
краєм, а Південну Україну – Новоросією.

У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на

самоврядування) на Лівобережжі.

У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на

Правобережжі.

У 1847–1848 рр. на Правобережжі була проведена інвентарна

реформа.

Інвентарна реформа – система заходів, проведених урядом

Російської імперії з метою впорядкування кріпосницьких відносин, тобто
визначення повинностей та розмірів земельних наділів залежних селян.
 3

Знайдіть розташування 9 російських губерній, що були на території сучасної

України

Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України

Наддніпрянська Україна – аграрний (сільськогосподарський) край з

феодальними (кріпосницькими) відносинами. 75% землі належало
поміщикам, 60% населення були кріпаками. Основу економіки становило
сільське господарство.

Сільське господарство (с/г):

1. У с/г Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст.

загострювалася криза феодально-кріпосницьких відносин. Прояв
кризи феодально-кріпосницьких відносин:
 4

- панування кріпацтва – поміщик мав право на майно і працю

селянина, міг продати його з землею чи без землі;

- посилення феодальної експлуатації, були поширені натуральна,

грошова та відробіткова ренти;

- запровадження урочної системи – поміщик давав селянам

завдання (урок), яке, як правило, неможливо було виконати за 1 день;

- панщина становила 4-6 днів на тиждень;

- витіснення селян на неродючі землі;

- державні селяни платили грошову ренту (податок) і виконували

повинності на користь держави;

- примітивні, застарілі знаряддя праці, неефективне екстенсивне

господарство і кріпацтво призводили до зниження прибутків поміщиків; у
результаті велика частина феодальних маєтків перебувала під
заставою;

- запровадження військових поселень (1817–1857 рр.) – так зване

«самоутримання» війська, коли частина військових-селян одночасно
виконували сільськогосподарські роботи і несли військову службу;
хлопчиків із 7 років зараховували до таких новобранців (кантоністів).

2. У першій половині ХІХ ст. у с/г Наддніпрянської України

проникають капіталістичні відносини:

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні

відносини, засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому обігу
та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.
 5

- у с/г Наддніпрянської України починають використовувати найману

працю;

- інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям

тощо;

- подекуди використовується с/г техніка;

- зростає роль товарного виробництва с/г.

Промисловість:

- 30–40-ві рр. ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні починається

промисловий переворот.

Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної,

від мануфактур до фабрик і заводів.

Мануфактури – підприємства, засновані на ручній праці.

Заводи та фабрики – підприємства, засновані на машинному

виробництві.

- початок розвитку кам’яновугільної, металургійної галузей

промисловості та машинобудування;

- формування робітничого класу (пролетаріату) та промислової

буржуазії (підприємців, власників засобів виробництва);

- тісний зв'язок промисловості із с/г: млини, гуральні та інші обробні

підприємства; виникають цукрові заводи (перший цукровий завод був
побудований у 1824 р. у с. Трощині на Чернігівщині);

- використання в промисловості як вільнонайманої праці, так і праці

кріпаків.
 6

Торгівля:

1. Внутрішня торгівля:

- внутрішня торгівля була представлена ярмарками (діяло понад 2

тис. ярмарок на українських землях: Харків, Суми, Полтава та ін.);

- з Наддніпрянської України в Російські імперію вивозилися збіжжя,

зерно, м'ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор;

- з Російської імперії завозилися тканини, вироби з металу, скло,

посуд;

- розвивався чумацький промисел.

2. Зовнішня торгівля:

- здійснювалася через порти Чорного та Азовського морів: Херсон,

Миколаїв, Одеса, Севастополь;

- Наддніпрянська Україна експортувала с/г продукцію (зерно, м'ясо,

вовну, сало, тютюн, олію, цукор);

- імпортувала товари розкоші, машини тощо.

Антифеодальний рух у Наддніпрянській Україні

Антифеодальний рух – суспільний рух проти панування

феодальних відносин – кріпацтва.

Причини антифеодального руху:

- посилення кріпосного гніту;

- безправне становище кріпаків;

 7

- зловживання чиновників.

Мета антифеодального руху:

- скасування кріпацтва та отримання землі селянами.

Форми антифеодальної боротьби:

- скарги;

- відмова виконувати повинності;

- псування знарядь праці;

- підпали маєтків та вбивство поміщиків;

- утечі;

- збройні повстання;

- партизанська боротьба.

Масові антифеодальні повстання:

- Турбаївське повстання 1789–1793 рр. на Катеринославщині;

- у 1819 р. у Чугуєві (Харківщина) відбулося селянське повстання

проти військових поселень;

- селянські рухи на Катеринославщині (1818–1820 рр.), Харківщині,

Херсонщині, Чернігівщині (1832–1833 рр.);

- протягом 1813–1835 рр. тривала партизанська антифеодальна

селянська боротьба на Поділлі на чолі з У. Кармалюком;

- «Київська козаччина» (1855 р.) – масовий рух селянства

Київщини за повернення козацького стану.
 8

Підсумки повстань:

- повстання були стихійними й неорганізованими, успіху не мали;

- повстання засвідчили, що більшість населення українських земель

виступає проти кріпацтва і готова до збройної боротьби;

- повстання змусили частину поміщиків шукати шляхи покращення

умов для селянства.

Як правило, селян карали шпіцрутенами.

Шпіцрутен – довга тонка і гнучка палиця або прут, яким били

засуджених у російській армії, проганяючи їх через шеренгу солдатів.

Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин першої

половини ХІХ століття

Російсько-турецька війна 1806–1812 рр.

- війна закінчилася перемогою Російської імперії та підписанням

Бухарестського миру;

- на долю українських земель випав тягар бути найближчим тилом

бойових бій;

- у результаті перемоги російських військ були приєднані до

Російської імперії такі українські землі як Бессарабія.

Російсько-турецька війна 1828–1829 рр.

- війна закінчилася перемогою Російської імперії та підписанням

Адріанопольського миру;
 9

- у 1828 р. українські козаки Задунайської січі на чолі із Йосипом

Гладким перейшли на бік російської армії. У 1832 р. на базі цих козаків
було сформовано Азовське козацьке військо, завданням якого було
охорона узбережжя Азовського моря. У 1864 р. Азовське козацьке
військо було ліквідоване.

Знайдіть українські землі (Бессарабія), що були приєднані до Російської імперії

внаслідок російсько-турецької війни 1806–1812 рр.

Україна у французько-російській війні 1812 р.

Під час походу 1812 р. на Російську імперію армія французького

імператора Наполеона з українських земель зайняла лише Західну
Волинь.

Наполеон мав такі плани щодо України:

 10

- Правобережжя повинно було відійти до створеного Наполеоном

Великого герцогства Варшавського;

- Галичина і Волинь мали відійти до Австрійської імперії за воєнну

допомогу в боротьбі з Російською імперією;

- на території Лівобережжя та Південної України планувалося

створити області на чолі з французькими маршалами та генералами
(наполеоніди), які б підпорядковувалися Франції.

Переважна більшість українців підтримали в цій війні Російську

імперію. Були сформовані козацькі кавалерійські полки, які воювали на
боці російської армії, до лав якої увійшло 75 тис. українських ополченців.
Одним з організаторів Полтавського козацького полку був український
письменник Іван Котляревський.

У Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила

наполеонівську армію, брало участь 8 українських козацьких полків.

Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в першій

половині ХІХ століття

Російська імперія – централізована абсолютна монархія із

жорсткою політичною цензурою та забороною будь-яких опозиційних
течій та рухів. Російську імперію очолював імператор (цар), влада якого
була необмеженою.

Роки правління російських імператорів у ХІХ–ХХ ст.

Олександр І (1801–1825 рр.)

Микола І (1825–1855 рр.)

Олександр ІІ (1855–1881 рр.)

 11

Олександр ІІІ (1881–1894 рр.)

Микола ІІ (1894–1917 рр.)

Абсолютизм (абсолютна монархія) – необмежена влада

правителя, яка ґрунтується на сваволі і за якої досягається високий
ступінь державної влади. У Російській імперії абсолютна монархія
набула форми самодержавства.

Цензура – система державного нагляду за змістом та

розповсюдженням інформації.

Опозиція – протидія, опір панівній думці влади.

Суспільно-політичний рух – рух, учасники якого пропонують

різноманітні ідеї вдосконалення життя суспільства.

Напрями суспільно політичних рухів Наддніпрянської України:

- масонство;

- польський національно-визвольний рух;

- російський суспільно-політичний рух;

- український національно-культурний рух.

Масонство

Масон – представник релігійно-етичного руху, прибічники якого

закликали до морального самовдосконалення й об’єднання людей за
принципами Свободи, Рівності, Братерства. Хоча масони заявляли про
невтручання в політику, вони відігравали помітну роль у революційних та
національно-визвольних рухах.
 12

Уперше масонські організації виникають в Англії у ХVIII ст. і згодом

поширюються в інших країнах Європи. У Російську імперію та на
українські землі масони потрапляють наприкінці ХVIII ст.

Масонські організації називалися масонські ложі.

Найвідоміші масонські ложі в Україні:

У 1818 р. у Полтаві починає діяти масонська ложа «Любов до

істини», одним з членів якої був І. Котляревський.

У 1818 р. у Києві починає діяти «Ложа об’єднаних слов’ян».

У 1819 р. в Україні зборонили масонські ложі. А по всій Російській

імперії масонські ложі та інші таємні організації були заборонені у 1822 р.

Польський національно-визвольний рух

Мета: відновлення незалежності Речі Посполитої.

Поляки вважали Правобережну Україну та Західну Волинь своїми

територіями і планували шляхом збройного повстання звільнити ці землі
з-під влади Російської імперії та відновити Річ Посполиту.

У 1830–1831 рр. відбулося польське повстання за відновлення

незалежності Речі Посполитої, яке було придушене російськими
військами.

Українці в своїй більшості не підтримали поляків під час

повстання, оскільки на Правобережжі поляки планували відновити
лише свою владу.
 13

Російський суспільно-політичний рух

Декабристи

Декабристи – представники опозиційного російського дворянства,

які боролися за повалення царату (самодержавства), скасування
кріпацтва та демократизацію Російської імперії.

Першими декабристськими організаціями були «Союз порятунку»

(1816–1818 рр.) та «Союз благоденства» (1818–1821 рр.)

У 1821 р. декабристські товариства були реорганізовані в Північне

товариство та Південне товариство.

Південне товариство Північне товариство

Центр м. Тульчин (Україна) м. Петербург (Росія)

Лідер П. Пестель М. Муравйов

Програмні
«Руська правда» «Конституція»
документи

Проголошення
Проголошення конституційної
республіки; скасування
монархії, скасування кріпацтва;
кріпацтва; демократичні
Ідеї демократичні права та свободи;
права та свободи;
перетворення Росії на федерацію,
збереження єдиної
але без урахування етнічних кордонів.
неподільної Росії.

Доля Україна повинна була б Україна мала бути поділена на

Українських стати однією з 10 Чорноморську державу (Київ) та
земель областей Росії. Українську державу (Харків).
 14

Декабристи ігнорували національне питання!!!

У 1823 р. у м. Новоград-Волинський (Україна) було засноване

Товариство об’єднаних слов’ян. Лідерами товариства були російські
офіцері, брати П. і А. Борисови. Товариство виступало за звільнення
слов’янських народів і об’єднанням їх в демократичну федеративну
республіку. У 1825 р. Товариство об’єднаних слов’ян об’єдналось із
Південним товариством декабристів.

Повстання декабристів

У 1825 р. помер імператор Олександр І. 14 грудня 1825 р. у

Петербурзі декабристи підняли повстання, яке було придушене владою.

29 грудня 1825 р. в Україні біля Фастова (с. Устимівка) розпочалося

декабристське повстання Чернігівського полку, яке очолив
С. Муравйов-Апостол. 3 січні 1826 р. повстання було придушене.
Декабристський рух зазнав поразки.

Український національно-культурний рух

У ХІХ ст. відбувається процес становлення (відродження)

української нації.

Нація – історична спільність людей, що складається у процесі

формування спільної території, економічних зв’язків, мови, етнічних
особливостей культури й характеру.

Національне відродження – це пробудження національної

самосвідомості народів, які не мали власної державності; фактично – це
процес становлення нації.

Національна ідея – ідея (сукупність ідей), яка покликана об’єднати

націю задля вирішення нагальних для нації завдань.
 15

Стадії національного відродження

- фольклорно-етнографічна;

- культурно-літературна;

- політична.

Прояви українського національно-культурного руху

З кінця ХVIII ст. починається рух дворян-автономістів, метою якого

було відновлення втраченої автономії Гетьманщини (представники:
В. Полетика, Р. Маркович, В. Капніст…).

У 1791 р. відбулася, так би мовити, місія В.Капніста в Берлін (у

Прусське королівство) з метою організувати російсько-прусську війну та
звільнити українські землі. Місія провалилася.

У 1798 р. перша публікація «Енеїди» Івана Котляревського, яка

започаткувала літературну українську мову.

У 1821–1822 рр. у Полтаві діє нелегальне Малоросійське таємне

товариство, існування якого не підтверджене, на чолі з
В. Лукашевичем. Товариство використовувало досвід діяльності
масонських організацій. Програмний документ – «Катехізис
автономіста». Головна мета Товариства: досягнення незалежності
України, скасування кріпацтва, ліквідація самодержавства.

У 1840 р. відбулось перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

У 1846 р. перше видання праці з політичної історії України – «Історії

Русів» – анонімного твору, авторство якого приписують Г. Кониському
або Г. Полетиці.
 16

Протягом 1846–1847 рр. у Києві діє Кирило-Мефодіївське

братство.

Кирило-Мефодіївське братство – українська таємна політична

організація, яка намагалася поширювати свої ідеї шляхом культурно-
просвітницької діяльності.

Організатори М. Костомаров, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш,

та діячі Т. Шевченко тощо

«Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія» (автор –

Програмні
В. Білозерський)
документи
«Книга буття українського народу» (автор – М. Костомаров).

скасування кріпацтва, повалення самодержавства, реалізація

демократичних прав та свобод, національне визволення українського
Ідеї
народу, створення конфедерації (об’єднання) вільних
демократичних слов’янських держав зі столицею в Києві.
- поміркована (ліберальна). Представники: М. Костомаров, П. Куліш.
Виступали за поширення ідей братства, які призведуть до реформ;
Течії
- радикальна (революційна). Представники: М. Гулак, Т. Шевченко.
Відстоювали ідею народного повстання.

У 1847 р. за доносом студента О. Петрова Кирило-Мефодіївське

братство було ліквідоване, а його учасники заарештовані. Найбільші
покарання отримали Т. Шевченко та М. Гулак.