Історія України НМТ

I етап -1750-1850 рр.

Академічний(Етнографічний, романтичний)
II етап – 1850 -1890 рр.
Українофільський(Академічний)
III етап – 1890-1917 рр.
Політичний
Українські землі

Австрія Росія
Галичина 1772 р. Лівобережжя та Слобожанщина
(II поділ Речі П)
Буковина 1774 р. Південь 1774-1791 рр.
Австро-турецька війна Російсько-турецькі війни

Закарпаття(Угорщина) 16 ст. Правобережжя

II поділ Речі П

Тема 18 Українські землі у складі Російської імперії в 1900-1914 рр.

Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України на початку XX ст.
ПЕРІОДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
1. Економічна криза — 1900—1903 рр.
2. Депресія (застій) — 1904—1908 рр.
3. Промислове піднесення — 1909—1913рр.

ЕКОНОМІЧНА КРИЗА (1900—1903)

Економічна криза 1900 -1903 рр. охопила найважливіші галузі промисловості України металургійну,
кам'яновугільну, залізорудну, цукрову.
Наслідки кризи:
 загострення конкуренції
 розорення дрібних підприємств (було закрито 3 тис. підприємств)
 підсилення позиції великих підприємств
 інтенсифікація процесу концентрації промисловості.
 Особливості економічного розвитку України
1. Концентрація промислового виробництва
 5 найбільших південних металургійних заводів України (Юзівський, Дніпровський,
Олександрівський, Петровський, Донецько-Юр’ївський) виробляли понад 25%
загальноросійського чавуну;
 заводи цукрозаводчиків Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського та Бобринського
виробляли 60% цукру-рафінаду в Російській імперії;
 на великих підприємствах в Україні працювало більш як 44% усіх робітників, у США — лише
33%.
2. Утворення монополій
В Україні виникли такі монополії:
1887 р. – синдикат цукрозаводчиків
1901 р. — “Продвагон”;
1902 р. — “Продамет”;
1902 р. — “Трубопродажа”;
1903 р. — “Цвях”;
1904 р. — “Продвугілля”.
Монополії — це великі об’єднання промисловців, банкірів,торговців, які виникають в умовах посилення
конкурентної боротьби, щоб узгоджувати дії підприємців із виробництва і збуту товарів з метою одержання
максимальних прибутків.
Картелі — підприємці, які виробляють однорідну продукцію, укладають угоду про розміри виробництва, поділ і
ринків збуту своїх товарів, рівень цін на товари тощо, зберігаючи при цьому свою виробничу і комерційну
самостійність.
Синдикати — коли підприємці об’єднуються в галузі збуту своїх товарів, втрачаючи свою комерційну
самостійність.
Трести — одна з форм монополій, в яких відбувається повне злиття окремих підприємств у сфері як
виробництва, так і збуту своїх товарів.
Корпорації — це підприємства (промислові, торговельні), капітал яких утворюється за пайової участі
підприємців.

3. Зростання впливу іноземного капіталу

 у вугільній промисловості 63% основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній;
 у металургії — 90%;
 до першої світової війни в українську промисловість було вкладено 400 млн іноземних
інвестицій;
 у синдикаті “Продвугілля” капітал іноземних фірм становив 87%;
 підприємства синдикату “Продамет” зосереджувалися в руках трьох французьких, двох
німецьких, трьох бельгійських і п’яти російських банків;
 у Криворізькому басейні в 1813 р. залізорудні підприємства, в яких брав участь іноземний
капітал, становили 31%.

4. Нерівномірний економічний розвиток окремих регіонів України

На півдні України почала бурхливо розвиватися промисловість; Південно-Західний регіон залишався
переважно аграрним.Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших
регіонів України.

5. Спеціалізація промислових районів України

Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг
— залізорудної, Правобережжя, Лівобережжя — цукрової. Українські землі стали одним із головних
промислових регіонів Російської імперії.
 6. Підпорядкованість української промисловості імперському центру, який вбачав в
Україні насамперед потужну сировинну базу
Важливим підсумком економічного розвитку України в першому десятилітті XX ст. було те, що частка
промисловості в загальному обсязі продукції усього народного господарства сягнула понад 48%, тоді як
загальноімперський подібний показник був лише 40%.

Розвиток сільського господарства

Сільське господарство України на початку XX ст. було багатоукладним. Існували:
1.Поміщицькі латифундії.
2.Фермерські (куркульські) господарства — на Правобережжі і півдні (складали 15—20%).
3.Дрібні селянські господарства: середняцькі, бідняцькі.
4.Безземельні селяни (орендували землю, були на відробітках, наймитували).
Україна залишалася сільськогосподарським районом імперії, в якому в селах проживало 80% населення.

В селянстві:

а) розгорнувся інтенсивний процес його майнового розшарування, навіть катастрофічної поляризації

(заможних господарств - 5%, безземельних та малоземельних селян в Україні - понад 80%);

б) посилилося соціальне напруження на селі (через сплату селянами викупних платежів,

численні податки та виконання натуральних повинностей).

Формою пристосування селян до ринкових, товарно-грошових відносин став

кооперативний рух. Яскравою сторінкою кооперативного руху є діяльність Миколи
Левитського – активного поширювача ідей колективного господарювання, утіленого в
хліборобських артілях – добровільних об’єднаннях селянських господарств для спільного
обробітку землі. У 1894 р. у с. Федвар Херсонської губернії за сприяння Левитського було
створено першу артіль, що стала прикладом для інших. До 1899 р. М. Левитський,
якого згодом назвали «артільним батьком», започаткував у Херсонській губернії 125 Микола Левитський
хліборобських артілей.

Передвоєнне економічне піднесення 1909 - 1913 рр.

Меценати та благодійники
Сім’я Терещенків

У 1870 р. Микола Терещенко разом із братом Федором заснував «Товариство цукрових і рафінадних заводів
братів Терещенків». Родині Терещенків тогочасний Київ завдячував дитячим притулком, лікарнею, двома
гімназіями та двома училищами, кількома корпусами Політехнічного інституту. Терещенки збудували Музей
старовини і мистецтва (тепер Національний художній музей України), Троїцький народний дім (нині
Театр оперети).

Родина підприємців-цукрозаводчиків Симиренків.

Керівництво фірмою «Брати Яхненки і Симиренко» перебирає на себе Василь Федорович.
 став фундатором Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові, пізніше пожертвував 100 тисяч
карбованців золотом на придбання будинку НТШ у Львові.
 Надавав фінансову підтримку українським ученим і письменникам, громадським діячам (М.
Коцюбинському, М. Лисенку, О. Кістяківському тощо).
 Фінансував діяльність М. Драгоманова та його видання у Женеві.
 Протягом багатьох років його коштом видавалася газета «Громадська думка» (згодом «Рада»).
Фінансова допомога В. Симиренка дала змогу виходити журналу «Київська старина».

Євген Чикаленко
 Видавав від 1906-го до 1914 р. щоденну українськомовну газету «Громадська думка» (згодом –
«Рада») – єдину на той час газету в Росії, яка висвітлювала український національний рух.
 Був меценатом різних починів: на його гроші видано «Російсько-український словарь», допомагав
журналу «Кіевская старина», організував при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові фонд для
допомоги українським письменникам, фінансував тижневик Революційної української партії «Селянин»
у Львові, став головним фундатором «Академічного Дому» у Львові .
 Був активним членом «Старої громади», Загальної української безпартійної демократичної організації,
Української демократичної партії, Української демократично-радикальної партії; 1908 року був
ініціатором заснування Товариства українських поступовців і його фактичним головою.
 Саме Чикаленко був ініціатором скликання Центральної Ради. Водночас сам участі в політичній
діяльності не брав. У січні 1919 виїхав до Галичини, жив в Австрії. Помер в Чехії.