18.

Українські землі в складі

Російської імперії в 1900-1914 рр.
 Особливості розвитку промисловості
1. Початок 20 ст. в Україні був періодом бурхливого розвитку капіталізму, швидкого зростання
чисельності та концентрації пролетаріату.

2. Україна стала одним із найрозвиненіших промислових регіонів імперії, виробляючи основну

масу продукції видобувної та металургійної промисловості, а також цукру й товарного зерна.
3. Економіка регіонів України розвивалася з різною інтенсивністю (Південь досить швидко
модернізувався; Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало).
4. Спеціалізація промислового виробництва привела до формування в підросійській Україні великих
промислових центрів – Донецького вугільно-металургійного, Криворізького залізорудного,
Нікопольського марганцевого басейнів та Південно-Західного цукробурякового району.
5. Концентрації промислового виробництва та монополізації промисловості.

Концентрація виробництва - зосередження засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на

великих підприємствах. (Наприклад, 1901 p. на 12 великих металургійних заводах було зосереджено 96 % усіх
робітників металургії Півдня України. На кожному з них працювало понад 1 тис. робітників, які виплавляли 87 %
чавуну в цьому регіоні.)
Монополія - це великі капіталістичні підприємства або об’єднання підприємств, що зосередили у своїх
руках значну частку виробництва певної продукції, що давало змогу диктувати ціну та умови праці та
внаслідок цього отримувати надприбутки. Найпоширенішою формою монополій в Україні були
синдикати.
• 1887 р. у Києві було створено синдикат цукрозаводчиків

• 1902 р. виник синдикат «Продамет» – товариство для реалізації

виробів металургійних заводів

• 1902 р. створено найбільший синдикат з продажу металевих

труб «Трубопродаж»

• 1902 р. створено синдикат «Продвагон», який об’єднував 13 найбіль ших підприємств відповідного профілю.

• 1903 р. – синдикат «Цвях».

• 1904 р. ствоно синдикат «Продвугілля» (60 % видобутку кам’яного вугілля Донбасу)
 Особливості розвитку промисловості
6. Виникали банківські монополії. Банківський капітал + промисловий капітал => фінансова
олігархія.
7. Україна на поч. ХХ ст. була ареною активної підприємницької діяльності іноземних капіталістів
(96 % усіх іноземних капіталів припадало на чотири європейські країни: Францію, Англію,
Німеччину і Бельгію).
8. 1900-1903 рр. – економічна криза: скоротилось виплавлення чавуну, зменшився видобуток кам’яного
вугілля, марганцевої руди, з конвеєрів зійшло менше паротягів, припинилася діяльність багатьох
заводів, рудників, шахт, понад 100 тис. робітників в Україні стали безробітними. Працюючим
робітникам зменшували заробітну плату, робочий день – 12-16 год. => загострення робітничого
питання.
9. Швидкими темпами зростала чисельність робітництва: якщо в 1900 р. пролетаріїв було близько 360
тис., то в 1913 р. – 631 тис. Найбільшими робітничими центрами стали Харків, Катеринослав, Київ,
Миколаїв, Одеса, Луганськ, Юзівка, Маріуполь.
10. Промислове піднесення почали спостерігати в 1910–1913 рр.
11. На початку 20 ст. широкого розмаху набув страйковий рух. Робітники висували економічні вимоги –
запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, видача її готівкою. У липні–
серпні 1903 р. Росію охопив загальний політичний страйк під гаслом «Геть самодержавство!». У
виступах узяли участь близько 200 тис. робітників, з них понад 115 тис. в Україні.
 Робітниче питання:
Страйк - одна з форм розв’язання конфлікту між
1. Зменшення годин робочого дня
працівниками та працедавцями, яка полягає в
2. Підвищення заробітної платні
тимчасовому колективному припиненні праці з
3. Забезпечення соціального захисту (пенсія,
метою домогтися виконання певних вимог,
лікарняні)
наприклад, поліпшення умов праці.
4. Покращення умов праці
Економічний розвиток українських земель на початку ХХ ст.
 Особливості розвитку сільського господарства
1. Спеціалізації сільськогосподарського виробництва: Правобережжя – цукровий буряк,
Лівобережжя - соняшник, картопля, тютюн та інші технічні культур; Південна Україна – товарна
пшениця.
2. Процеси капіталізації у сільському господарстві розгорталися повільніше, оскільки в цій галузі
доводилося долати пережитки кріпосництва (общинне землеволодіння).
3. Скороченні поміщицького землеволодіння: ці землі поступово переходили у власність буржуазії.
4. Соціальне розшарування: заможні селяни скуповували землі збіднілих разом із худобою та
реманентом.
5. У 1905 р. частка безземельних і малоземельних селян становила 55,7 %.
6. Аграрне перенаселення (швидкий приріст сільського населення, яке за 50 пореформених років майже
подвоїлося.) - велика кількість безробітних.
7. Масова трудова еміграція селян підросійської України до Середньої Азії, Сибіру та Далекого Сходу.
Мігранти компактно оселялися в Південно-Західному Сибіру та Північному Казахстані (у Сірому
Клину) та на Далекому Сході, зокрема на Амурі й узбережжі Тихого океану (у Зеленому Клину)
8. Поширення кооперативного руху (кооперація).
Економічний розвиток українських земель на початку ХХ ст.
 Аграрне питання: малоземелля та безземелля селян
Трудова еміграція – процес виїзду місцевого Кооперація - (від лат. cooperatio – співпраця) –
населення за кордон з метою пошуку роботи та добровільне об’єднання людей для спільної
покращення економічного становища. господарської діяльності.

• Кооперативний рух - найпоширеніша форма пристосування селян до ринкових,

товарно-грошових відносин.
• Кооперація не обмежувалася споживчою та кредитною сферами.
• Микола Левитський – активно поширював ідею колективного
господарювання, утіленого в хліборобських артілях – добровільних
об’єднаннях селянських господарств для спільного обробітку землі.
• 1894 р. у с. Федвар Херсонської губернії створено першу артіль, що стала
прикладом для інших.
• До 1899 р. М. Левитський, якого згодом назвали «артільним батьком», Микола Левитський
започаткував у Херсонській губернії 125 хліборобських артілей. (1859-1936)

У 1914 р. в селах і містах діяло 3020 споживчих і 2477 кредитних кооперативів. За цим показником Наддніпрянська
Україна посідала перше місце в Російській імперії.
 Пожвавлення національного руху в Україні
на початку 20 ст.
1897 р. на нелегальному з’їзді всіх громад було створено Загальну українську безпартійну організацію
(ЗУБО).
Мета: згуртування всіх українських діячів національного руху: громад, які існували в 20 різних містах
підросійської України, членів колишнього «Братства тарасівців», української інтелігенції.
Заходи:
 опікувалися друком і поширенням українськомовних видань
 влаштовували святкування річниць відомих діячів української культури
 організували рух за легалізацію української мови
 1903 р., літо - відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (з’їхалися громадські
діячі, письменники, вчені, артисти, музиканти з усієї України, зокрема і з Галичини та
Буковини)
 1903 р., грудень - в Києві пишно відзначали 35-річчя мистецької діяльності композитора
М. Лисенка
 1904 р. - вшановували І. Нечуя-Левицького з нагоди 35-річчя його літературної творчості.
Політизація національного руху Наддніпрянщини

Політичний етап УНВ

Період: 1890 р. – початок ХХ ст.

Учасники: політики, які очолюють народну боротьбу за національні права і
проголошення державної незалежності.
Напрямки:
• зародження масового національного руху;
• виникнення політичних організацій, що вимагали автономії та незалежності;

Результати: державна незалежність нації.