Дати:

1921-1923 рр. – масовий голод в Україні.

1922 р. – входження УСРР до складу СРСР.

1923 р. – початок політики «коренізації»/«українізації» в УСРР.

1925 р. – проголошення курсу на індустріалізацію.

Поняття та терміни:

Тоталітарний режим – політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного державного

контролю над усіма сферами життя суспільства засобами терору, знищення демократичних свобод,
зосередження влади в руках окремої групи людей – політичної партії.

Неп (нова економічна політика) – економічна політика радянської влади 1921-1928 рр., що
прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової
економіки.

Трест – централізована форма монополії; об’єднання підприємств, які повністю втрачають свою
самостійність.

Індустріалізація – система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з

метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни; економічна
політика радянської влади, курс на яку проголошено в 1925 р.

«Коренізація» – надання народам СРСР можливості розвивати власну культуру, мову, готувати
національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах. В УСРР
набула форми «українізації».

Причини вступу УСРР в СРСР

На початку 20-х рр. ХХ ст. УСРР юридично була незалежною державою. Але всі радянські республіки
перебували під керівництвом одного центру – ЦК РКП(б), тобто російських більшовиків у Москві.

З 1920 р. стосунки між УСРР і РСФРР визначались як «договірна федерація». Насправді не існувало
навіть автономії УСРР. Її інтереси відверто ігнорувались, місцеве політичне керівництво хотіло
розширення реальної самостійності. Тому в Москві виникали ідеї щодо утворення єдиної союзної
держави.

Етапи об’єднання радянських республік:

військово-політичний союз – «договірна федерація» – СРСР.

Було три плани об’єднання: автономія (Сталін), конфедерація (Раковський), федерація (Ленін).
Формально було прийнято саме план Леніна.

30 грудня 1922 р. – на І з’їзді рад СРСР схвалено Декларацію про утворення СРСР, до якого увійшли
УСРР, РСФРР, Білоруська СРР та Закавказька Федерація.

В 1925 р. схвалено текст нової Конституції УСРР, розроблений на основі Конституції СРСР. В ньому
законодавчо закріплено вступ УСРР в СРСР.

1922 р. – входження УСРР до складу СРСР.

Наслідки вступу України до СРСР:

· Втрата навіть формальної незалежності, повноваження місцевих органів влади стосувалися лише
внутрішніх справ, культури, освіти, охорони здоров’я.

· Закріплення територіальної цілісності України в несправедливих кордонах.

Кримська АСРР (Автономна Соціалістична Радянська Республіка) – державне утворення на території

Криму, утворене в жовтні 1921 р. радянським державним і партійним діячем Саїд-Галієв Сахиб-гару. з
частини колишньої Таврійської губернії Російської імперії. До 1929 р. – Автономна Кримська
Соціалістична Радянська Республіка. Автономію ліквідували в 1945 р. після депортації з Кримського
півострову кримських татар, греків, болгар, німців. Надалі існувала Кримська область, передана в 1954
р. зі складу РРФСР до УРСР.

Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка – автономна республіка у складі

Української РСР. Проіснувала з жовтня 1924 до серпня 1940 року. Включала лівобережну частину
сучасної Молдови (Придністров'я) і частину сучасної України. Адміністративними центрами в різні
роки були міста Балта, Бірзула, Тирасполь. В 1940 р., після анексії Бессарабії з боку СРСР, західну
частину автономії разом з більшою частиною Бессарабії було об'єднано в новостворену Молдавську
РСР, а північно-східні райони передано до складу Одеської області України.

1921-1923 рр. – масовий голод в Україні:

v Врожай 1921 р. через посуху в степових районах України був нижчим від показників попередніх
років. Цей фактор був об’єктивною причиною погіршення продовольчої ситуації.

v Незважаючи на неврожай, влада продовжувала хлібозаготівлі. Жоден із голодуючих регіонів не був

звільнений від продовольчої розкладки. Це стало реальною, абсолютно штучною причиною голоду.

v Війська перекрили доступ із південних голодуючих регіонів в північні.

v Зерно з України вивозили за кордон та в райони Поволжя, які теж постраждали від посухи.

v Влада вперше випробувала терор голодом як ефективний спосіб боротьби проти

антибільшовицьких повстань.

v Міжнародні організації намагались допомогти, однак гуманітарна допомога скеровувалась в Росію.

v Жертвами голоду 1921-1923 рр. в УСРР стали 1,5-2 млн. чол., переважно діти.

Антицерковна кампанія

Атеїстична більшовицька влада використала голод як привід для посилення тиску на церкву і
духовенство:

§ Вилучалось цінне майно храмів, нібито для купівлі зерна за кордоном.

§ Провокувались конфлікти між священиками та чиновниками, які конфісковували майно.

§ Відбувались масові арешти і розстріли духовенства і віруючих.

Причини переходу до непу та особливості запровадження в Україні:

Економічне становище в УСРР на початку 20-х рр. ХХ ст. було катастрофічним. В господарстві
панувала повна розруха, методи «воєнного комунізму» лише поглиблювали кризу і провокували
селянські повстання. В суспільстві стрімко росло невдоволення владою і опір їй. Щоб подолати ці
проблеми було вирішено перейти до нової економічної політики.

Березень 1921 р. – Х з’їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком, що
ознаменувало перехід до непу.

Особливості непу в Україні:

o Почався пізніше, лише в 1922 р. (через продовження революційної боротьби та початок голоду).

o Ставка продовольчого податку в УСРР була вищою, при його вилученні часто застосовувались
репресії.

Неп передбачав запровадження елементів ринкової економіки.

Неп та його складові:

Ø Заміна продрозкладки продподатком, який передбачав фіксований розмір.

Ø Допускалась вільнонаймана праця, оренда землі.

Ø Сприяння кооперації, гальмування розвитку великих індивідуальних господарств.

Ø Скасування заборони на приватне підприємництво і торгівлю.

Ø Відновлення товарно-грошових відносин, введення «золотого червонця».

Ø Денаціоналізація (передання в приватну власність ) частини підприємств, оренда і концесії (оренда

для іноземців) в промисловості.

Ø Відмова від трудових мобілізацій, жорстокої централізації управління промисловістю.

Ø Введення економічних методі господарювання, господарського розрахунку (самостійність

підприємств в господарських питаннях).

Ø Запровадження відрядної оплати праці, відмова від зрівнялівки.

Ø Поява трестів – об’єднань підприємств, які повністю втрачають свою самостійність.

Неп не був планомірною політикою радянської влади, а лише тимчасовим відступом від своїх планів,
вимушеним «кроком назад», який мав подолати кризу, опір населення і допомогти більшовикам
зробити «два кроки вперед». В роки непу найважливіші напрямки економіки (фінанси, зовнішня
торгівля, великі підприємства) залишались під контролем влади.

Наслідки непу:

v Загалом неп мав позитивні наслідки для економіки.

v Покращився рівень життя населення, з’явились нові підприємці – «непмани».

v Але недоліком непу була його тимчасовість та те, що позитивні зміни зачепили лише економічну
сферу. В політичній сфері внаслідок цілеспрямованої ліквідації багатопартійності станом на 1925 р.
КП(б)У залишилась єдиною партією в республіці, монополізувавши політичне життя. .

v Неп супроводжувався хлібозаготівельними кризами, оскільки через «ножиці цін» (завищення цін на
продукти промисловості і заниження на с/г товари) селяни відмовлялись продавати державі
продукцію.

Відбудова господарства і стабілізація економіки:

ü До середини 20-х рр. ХХ ст. вдалось перевищити довоєнний рівень в електроенергетиці та

машинобудуванні.

ü В роки непу швидко відновлювались легка і харчова промисловість, підприємства яких частіше
передавались у приватну власність.

ü До кінця 1925 р. відбудова промисловості завершилась, сільське господарство перевищило

довоєнний рівень.

ü Позитиви непу дали можливість реалізовувати план ДЕЕЛРО (рос.ГОЕЛРО) – електрифікації країни.

ü 1925 р. – проголошення курсу на індустріалізацію. Індустріалізація – система заходів,

спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння
економіки і зміцнення обороноздатності країни.

Причини «українізації»:

В роки непу радянська держава прагнула зберегти контроль над культурою та духовним життям
людей, а також вирішити такі завдання:

§ Задовольнити мінімум духовних потреб, щоб знайти спільну мову з селянством та інтелігенцією.

§ Посилити вплив комуністичної партії, нав’язати свою ідеологію через українську мову.

§ Створити образ демократичного суспільства на міжнародній арені.

§ Компенсувати втрату суверенітету УСРР після її входження до СРСР.

1923 р. – початок політики «коренізації»/«українізації» в УСРР.

Коренізація – надання корінним народам республік СРСР можливості розвивати власну культуру,
мову, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних
районах. В УСРР набула форми «українізації». Українізація – політика надання можливості розвитку
української культури в УСРР під контролем радянської влади; була складовою частиною
загальносоюзної кампанії «коренізації».

Складові політики «українізації»:

· Виховання кадрів із представників корінної національності (українців).

· Запровадження в роботу партійного і державного апарату рідної для населення мови.

· Розширення мережі навчальних закладів із рідною мовою, видання газет, книг.

· Розвиток національної культури, вивчення історії під контролем компартії.

Наркомами (народними комісарами) освіти в роки «українізації» були:

1924-1927 рр. – Олександр Шумський;

1927-1933 рр. – Микола Скрипник.

Вони активно впроваджували заходи, спрямовані на подолання пригнобленого становища

української культури. Шумський критикував антиукраїнську політику Кагановича, за що був
звинувачений в «національному ухилі», звільнений (в 1933 р. засуджений на 10 р.). Скрипник не
витримав тиску і в 1933 р. вчинив самогубство.

Наслідки «українізації»:

Ø Сприяла культурному розвитку, залученню до культурного життя багатьох представників

української інтелігенції.

Ø Зросла кількість українців у державному апараті.

Ø Більшість державних установ перейшли на діловодство українською мовою.

Ø Майже всі школи, частина вишів та технікумів викладали українською мовою.

Ø Зросла кількість україномовних періодичних видань, театральних постановок.

Ø Відбувся стрибок у розвитку культури, «відродження», яке згодом стало «розстріляним

відродженням».

Ø Забезпечувались права національних меншин.

Ø «Українізація» сприяла консолідації (єднанню) української нації, що суперечило ідеям і планам

більшовиків.

«Українізація» підтримувалась радянською владою лише настільки, щоб задовольнити її плани –

перебудувати українське суспільство на засадах комунізму. Багато керівників не приймали цією
політики, гальмували і перешкоджали її реалізації. З критикою місцевого керівництва (зокрема,
керівника КП(б)У Л.Кагановича), яке свідомо зривало «українізацію», виступив нарком О.Шумський, за
що поплатився посадою.

Молодий економіст Михайло Волобуєв у свої дослідженнях довів, що економічна політика Москви
щодо України, як і за часів імперії, залишається колоніальною. За це був підданий критиці і репресіям.

Кампанія з ліквідації неписьменності дорослих (лікнеп). Боротьбу під гаслом «Геть неписьменність!»
очолив Г.Петровський. Завданням було не тільки навчити доросле населення грамоті, але й через
освіту нав’язати йому радянську ідеологію. Кампанія мала певні позитивні результати у містах і селах.
Українське національне відродження 20-х рр. ХХ ст.

Освіта. Поза межами шкільної освіти залишалось до 40% дітей.

Наука. Всеукраїнську академію наук в цей час очолювали природознавці В.Липський, Д.Заболотний.
працювали відомі мовознавці А.Кримський, С.Єфремов.

Література. Працював Микола Хвильовий, лідер ВАПЛІТЕ. Наполягав на хибності однобічної

орієнтації української культури на російську, висунув гасло: «Геть від Москви! Дайош Європу!», був
переслідуваний владою.

Працювали також П.Тичина, В.Сосюра, М.Зеров, М.Рильський, В.Підмогильний, Г.Косинка, М.Куліш.

Образотворче мистецтво. Тривала діяльність Михайла Бойчука – художника-монументаліста,

засновника школи «бойчукістів».

Талановитим графіком був В.Касіян: літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати».

Ф.Кричевський «Життя», триптих «Любов. Сім’я. Повернення».

Архітектура. Будівля Держпрому у Харкові (столиця УСРР до 1934 р.)

Театр і кіно. Розвивався театр ім. І.Франка (Вінниця, Київ), засновником якого був Гнат Юра. Але
найвідомішим є театр «Березіль» Леся Курбаса.

Фільми Олександра Довженка «Арсенал», «Звенигора», «Земля».

Політика більшовиків щодо релігії та церкви.

Після короткого часу толерантності, більшовики розпочали терор проти української церкви. В 1927 р.
було знято митрополита Липківського. Наступником митрополита Липківського став Микола
(Борецький). Проте й він недовго пробув на митрополичій кафедрі. Впродовж 1930-1937 рр. шляхом
терору, арештів та розстрілів радянська влада повністю знищила всіх священиків та багато мирян
УАПЦ. Єдиним з єпископів, якому вдалося вижити, був Іван Теодорович, який в 1925 р. за дорученням
митрополита Липківського виїхав до США. Він очолив Українську Православну Церкву у США.

В січні 1930 р. інсценізований владою Надзвичайний Собор у Києві ліквідує УАПЦ. Цього ж року
діячів УАПЦ звинуватили у зв’язках з неіснуючою СВУ. В 1937 р. Митрополита Василя Липківського
розстріляли. Все священство та активні вірні УАПЦ були заарештовані, заслані та розстріляні НКВД
протягом 1930-1937 рр. Напередодні Другої світової війни були ліквідовані майже всі прояви УАПЦ в
радянській Україні. Єпархії УАПЦ продовжували діяти у Канаді та США під керівництвом митрополита
Івана (Теодоровича).