Встановлення

радянської влади в
Україні
Л а з и р ко А н н а
МЕ-104
 Протягом зими—весни 1919 р. більшовики вдруге захопили владу в Україні. Був сформований більшовицький уряд — Тимчасовий
робітничо-селянський уряд України (ТРСУУ). Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви держави: УНР було перейменовано
на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). Для зміцнення влади на місцях більшовики створили надзвичайні органи
влади — ревкоми (революційні комітети) і військревкоми (військові революційні комітети). У сільській місцевості опорою більшовиків
були комнезами (комітети незаможників). Надзвичайні органи влади контролювали діяльність рад, але більшості в радах більшовики поки
не мали. ТРСУУ було перейменовано на Раду Народних Комісарів України (РНКУ) на чолі з Християном Раковським. У березні 1919 р.
було прийнято першу радянську Конституцію України. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з’їзд рад, а між з’їздами —
Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Процес радянізації в Україні мав такі риси: • здійснювався за принципами
радянської Росії і під її керівництвом; • відрізнявся суворою централізацією; • провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського
походження, унаслідок чого радянізація мала антинаціональний характер.
 Встановлення радянської влади в Україні у 1919 р. відбувалось в результаті наступу двох українських радянських дивізій та війни радянської Росії проти армії
Гетьманату, а потім Директорії. Наступ радянських військ чисельністю 80 тис. бійців розпочався з нейтральної смуги в районі Суджі в кінці листопада 1918 р.
Їм протистояла армія Директорії майже 40 тис. вояків. Війська Антанти (240 тис. осіб) були на півдні України і підтримували армію А. Денікіна, що воювала на
південному сході.
3 січня 1919 р. радянські війська зайняли Харків, у місто прибув Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. 6 січня він відмовився від назви Українська
Народна Республіка і за аналогією з радянською Росією проголосив Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). 19 січня Північна група
радянських військ зайняла Полтаву, 27 січня – Катеринослав. 5 лютого радянські війська вступили у Київ. До травня 1919 р. майже вся територія Лівобережної
та Південної України контролювалася Червоною армією.
Політику підтримки радянської влади проводили організації російських есерів Херсона і Миколаєва. Вони виступали за
встановлення федерації України і Росії з подальшим об’єднанням у єдине ціле обох держав. Разом з тим. есери
Катеринослава стояли на правих позиціях, не бажаючи йти на компроміс з більшовиками. Замість гасла радянської
влади есери, як і раніше, висували гасло Установчих зборів.
В цілому, захоплення денікінцями України прискорило процес розшарування серед есерів Києва, Харкова,
Катеринослава, Одеси та інших міст на правих, які підтримували білогвардійців, та нових лівих, які, навпаки,
закликали до рішучої боротьби з білою контрреволюцією всіх есерів, робітників та селян.
Багато есерів перейшли до рядів партії більшовиків. Згідно з даними проведеного у 1922 р. Всеукраїнського перепису
членів РКП (б), в Україні у лавах КП (б) У перебувало тоді 1480 осіб колишніх есерів.
Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся
широкий селянський рух опору. Тим часом наступ на Україну розпочала білогвардійська
армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.
Радянська влада в Україні знову (уже вдруге) впала. Але ж і Директорія змушена була
капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва. Восени 1919 р. більшість
української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика
білого режиму викликала масовий опір населення.
Фактично вся влада в Україні належала РКП(б) - КП(б)У. Комуністична партія (більшовиків)
України була створена ще в липні 1918 р. у Москві, на І з'їзді більшовицьких організацій
України. КП(б)У стала невід'ємною складовою частиною РКП(б) і була найбільшою її
організацією. Секретарем ЦК КП(б)У було обрано Г. П'ятакова. У складі її ЦК із 15 чоловік
тільки 2 були українцями. Формально вищим органом влади УСРР був Всеукраїнський
з'їзд Рад, а між з'їздами- ВУЦВК (голова- Г. Петровський). Ще восени 1918 р. на території
радянської Росії був сформований Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який
очолив Xристиян Раковський.
 Після реорганізації на початку 1919 р. він став називатися Радою народних комісарів
(Раднарком). 10 березня 1919 р. на III Всеукраїнському з'їзді Рад була прийнята
Конституція УСРР. Вона затвердила вищі органи влади держави і проголосила, що: - УСРР
є суверенною республікою у складі РСФРР; - форма державного правління - радянська
республіка у формі диктатури робітничого класу; - УСРР готова у разі перемоги світової
соціалістичної революції (більшовики були впевнені, що вона відбудеться в недалекому
майбутньому) увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.
 УСРР на практиці не була суверенною
державою. Державний апарат УСРР
створювався як продовження відповідних
структур радянської Росії. Раднарком і ЦВК
РСФРР, РКП(б) фактично керували Україною.
Додатковими знаряддями централізації стали
також профспілки (вони перебували під
керівництвом Всеросійської центральної ради
професійних союзів - ВЦРПС) і комсомольські
організації (Комуністичний союз робітничої
молоді України - КСРМУ - став складовою
частиною російського комуністичного
союзу).Був установлений контроль РСФРР над
економікою України: - на неї поширювалася
російська грошова система; - УСРР не мала
свого бюджету;
Як і в радянській Росії, політика українського радянського уряду в цей період здобула назву «воєнний комунізм».

«Воєнний комунізм» - система надзвичайних заходів керування економікою,

що проводилася більшовиками в 1918-1921 pp. (з 1919 р. - в Україні). Метою
політики «воєнного комунізму» були: побудова комунізму насильницькими
методами, мобілізація ресурсів для боротьби з противниками радянської
влади, підготовка до світової соціалістичної революції. Політика «воєнного
комунізму» містила в собі: одержавлення економіки, припинення товарно-
грошових відносин, введення продрозкладки (примусове вилучення
продовольства у селянства), загальної трудової повинності, введення
зрівняльної оплати праці, мілітаризацію суспільства, скасування комунальних
платежів, плати за проїзд в транспорті тощо. У 1919 р. політика «воєнного
комунізму» була введена в Україні.
 Націоналізація промисловості. Держава намагалася взяти важелі керування
пріоритетними галузями у свої руки. Була встановлена державна монополія на торгівлю
найважливішими товарами - цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом тощо. Приватні
підприємства, які ще не були націоналізовані, повинні були дотримуватися цін,
установлених Раднаркомом РСФРР. У 1920 р. були націоналізовані практично всі
підприємства України.

Трудові відносини. Більшовики ввели загальну трудову повинність, трудову мобілізацію.

Щоб змусити людей працювати, вони дорівняли робітників до солдатів в армії.
Запроваджувалися мілітаризація праці, примусова праця «буржуазних елементів». У 1920
р. була створена Українська трудова армія.
 Торгівля та фінанси. При
«воєнному комунізмі» торгівля була
заборонена, здійснювався прямий
продуктообмін; скасовувалася
оплата за паливо, житло,
транспорт тощо; влада намагалася
повністю скасувати гроші;
вводилася карткова система
розподілу товарів і продуктів.
 У ході здійснення політики «воєнного комунізму» заборонялася оренда, наймана праця,
робилися спроби запровадити колективні форми господарства (комуни). а) Продовольча
диктатура. Більшовицький режим увів продовольчу диктатуру. Влада поклала обов'язки
на селян у примусовому порядку здавати запаси зерна та інших сільськогосподарських
товарів за державними (украй низькими) розцінками, а ринкова торгівля цими товарами
заборонялась і розглядалась як спекулятивна. Така політика здобула назву «продовольча
розкладка» - «продрозкладка». Це була фактична конфіскація товару в селян. Для
вилучення продовольства створювалися спеціальні «продовольчі загони» (продзагони).
У 1920 р. продрозкладка була поширена на овочі, м'ясо, молоко тощо. б) Створення
комнезамів. Для зміцнення свого режиму на селі більшовики створювали з найбідніших
селян комітети незаможників (комнезами). Вони повинні були доповідати державним
службовцям і членам продзагонів про те, хто із селян має запаси хліба і де їх ховають. У
1919 р. комнезами почали створюватися в українських селах. Впровадження політики
«воєнного комунізму призвело до господарської розрухи, формування адміністративних
методів управління, масового невдоволення населення. Уже в 1920-1921 pp. ця політика
зазнала повного краху.
Політика більшовиків у 1920р.
На початку 1920 р. радянська влада в Україні була встановлена втретє (вперше - 25
грудня 1917 p., вдруге - 6 січня 1919 р.). Більшовики створили надзвичайні органи влади-
революційні комітети (ревкоми). Ще в грудні 1919 р. у Москві був створений
Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком), якому передавалася законодавча і
виконавча влада. У лютому 1920 p. у зв'язку з виборами до Рад усіх рівнів Всеукрревком і
ревкоми на місцях
ліквідувалися, і всі владні повноваження
переходили до Рад. Вибори до Рад відбувалися
під контролем більшовиків, тому вони одержали
80% місць у губернських виконкомах і 70% місць
у повітових виконкомах.
 У 1920 р. Кремль намагався створити враження про зміну своєї політики стосовно
України: - проголошувалося визнання незалежності УСРР; - була дана обіцянка ширше
враховувати інтереси середнього селянства, забезпечити добровільність у створенні
комун. На ділі проголошення цих «змін», особливо стосовно визнання незалежності
України, мало демагогічний характер. У 1920 р. в Україні затвердилася політична
диктатура КП(б)У в формі радянського режиму. Більшовики продовжили політику
«воєнного комунізму». До продзагонів було мобілізовано 15 тис. робітників.
 Становлення більшовицького режиму супроводжувалося посиленням «червоного
терору». У 1919 р. була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), яку з квітня
1919 р. очолив М. Лацис. Створювалися «народні суди» й революційні трибунали,
робітничо-селянська міліція. Фізично знищувалися «класові вороги»: поміщики,
капіталісти, офіцери царської армії, члени антирадянських партій, священики,
представники інтелігенції, селяни та ін. Правові і моральні норми не бралися до уваги.
Методами «червоного терору» були: військова блокада, захоплення заручників, кругова
порука, виселення сімей, масові страти. Знищувалися як реальні супротивники
більшовиків, так і випадкові люди. Особливо багато жертв було серед повстанців-
махновців, селян півдня України. Цього часу в Україні створювалася система примусових
робіт і перші концтабори, через які в 1920-1921 pp. пройшли 25-30 тис. чоловік.