Підготовка до ЗНО з історії України

з Юлею Галицькою

Тема 23.

Встановлення комуністичного

тоталітарного режиму в Україні

Конспект на два заняття

DocumentID:gAAAAABhvgQ2kZro09Id6mr_KC6rLLYqybokvKPiUtcF73CH9277Z8O2r78twdBqib3tHWkNSjf_YNCkKI0sAsWUjoJcD-e2rQ==
 Встановлення комуністичного
тоталітарного режиму в Україні
ЧАСТИНА ПЕРША
Процес входження УСРР до складу СРСР

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік. Процес його

утворення розпочався ще під час Громадянської війни і мав кілька етапів.

I етап (тривав з червня 1919 — грудень 1920р.) — було утворено військово-

політичний союз радянських республік, збереження за Україною
формального статусу незалежної держави.

II етап (грудень 1920 — грудень 1922 р.) в цей час була формується
договірна федерація, посилюється підпорядкування України, обмежується
її суверенітет. Усі радянські республіки згідно з федеративним договором,
мали спільне політичне керівництво, армію та військове командування,
фінансову систему, керівництво господарством здійснювалося з єдиного
центру — Всеросійської Ради Народного господарства РСФРР.

III етап (грудень 1922 — травень 1925 р.) — утворення СРСР, втрата
Україною незалежності.

30 грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення

Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) і союзний договір
(входження УСРР до складу СРСР). Союз складався з чотирьох
республік — РСФРР, УСРР, БСРР, Закавказької СФРР (Азербайджан,
Вірменія, Грузія). До складу СРСР входило 15 республік.

Увійшовши до складу СРСР – УСРР зберегла свою Конституцію, як ознаку

державності.

31 січня 1924 р. було прийнято першу Конституцію СРСР, згідно з якою союз
республік перетворився на жорстоку централізовану, унітарну державу.
Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але процесу
виходу розроблено не було.

У травні 1925 р. завершується процес входження УСРР до складу СРСР. IX

Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив внесення змін до Конституції УСРР,
законодавчо закріплювалося входження України до складу Радянського
Союзу.

Причини входження УСРР у СРСР:

УСРР була юридично незалежна, але де-факто — ні.
Державні органи не мали автономії та підпорядковувались Москві.

Наслідки вступу:
Втрата навіть формальної незалежності, повноваження стосувались
лише внутрішніх справ, культурно-освітньої сфери, місцевої
промисловості, охорони здоров’я тощо.
2
 Закріплення територіальної цілісності в несправедливих для України
кордонах, існування власного адміністративного апарату, визнання
культурно-освітніх прав українців і національних меншин.

Економічне становище України на поч. 1920-Х

Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х років характеризується

глибокою кризою, яку визначали:

а) економічна розруха, спричинена тривалими воєнними діями, воєнно-

комуністична політика («воєнний комунізм»).

Виробництво промислової продукції в

республіці знизилося до 1/10 довоєнного рівня;

б) політична нестабільність, яка була наслідком

невдоволення селян продрозкладкою;

в) голод 1921-1923 рр.: катастрофічна посуха

та неврожай 1921 р. загострили ситуацію з
хлібом у найважливіших зернових районах
Росії, у Поволжі, на Північному Кавказі та Півдні
України. УСРР зібрала лише 30% урожаю
порівняно із 1916 р. Особливо важким був 1922
р. З двох хвиль голоду, що прокотилися
Україною 1921-1923 рр., перша значною мірою
була зумовлена надмірним вивезенням хліба в
голодуюче Поволжжя та промислові центри
8
центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга хвиля 1922-1923 рр.
— експортом українського зерна. Ще одна причина голоду 1921- 1923 рр. —
численні конфіскації продовольства, які Москва застосовувала як
ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху.

Антицерковна кампанія

Для посилення репресій проти духовенства радянська влада

скористалася голодом 1921-1923 рр. Радянська влада спеціально
провокувала конфлікти між духовенством і чиновниками, вилучались
коштовності із храмів нібито для закупівлі зерна за кордоном, відбувались
арешти і розстріли духовенства та вірян.

Нова економічна політика (НЕП)

НЕП — нова (щодо «воєнного комунізму») економічна політика. Мета цієї

політики: врятувати авторитет радянської влади серед населення,
повернути його довіру, відродити господарство країни. Необхідність
заміни політики «воєнного комунізму» непом була зумовлена економічною
та соціально- політичною кризою в країні. НЕП розглядали, як форму
перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. НЕП запроваджений у
1921 р. і тривав до 1928 р.

Основні заходи нової економічної політики:

а) сільське господарство — заміна продрозкладки продподатком, надання

селянам права продажу своєї продукції державі за низькими цінами,
надлишків — на ринку; відновлення форм власності (приватної, орендної,
кооперативної);

б) промисловість — приватизація (денаціоналізація) підприємств;

запровадження госпрозрахунку; розвиток державного, кооперативного,
приватного виробництва, але опора економіки — важка промисловість,
банки, транспорт, зовнішня торгівля — залишалася в руках держави;
продаж надпланової продукції на ринку;

в) фінанси — відновлення фінансової системи; запровадження стійкої

грошової одиниці — червінця;

г) торгівля — відновлення приватної торгівлі (зовнішня залишалася під

контролем держави), поява непманів (бізнесмени, скористалися
можливостями приватної торгівлі та дрібного виробництва;

д) трудові відносини — скасування зрівняльної заробітної плати,

натуральної плати і трудові повинності.

В умовах непу пряме управління фабрично-заводською промисловістю

через главки було скасовано. Галузі промисловості, об’єднувалися в
трести, які керували групою підприємств як єдиним цілим.

Неп мав обмежений характер — реформування «воєнного комунізму»

здійснювалося тільки в економічній сфері, політичних змін не відбулося.

8
Особливості впровадження непу в Україні:
запровадження непу відбулося пізніше, ніж в інших радянських
республіках;
супроводжувалося боротьбою проти селянського повстанського РУХУ,
голодом 1921-1923 рр.

Завдяки непу УСРР швидко вийшла з економічної розрухи. У 1925 р.

завершилося відновлення промисловості (узято курс на подальшу
індустріалізацію), конкуренція між державами, кооперативним,
приватним секторами забезпечувала високу ефективність виробництва; у
1926-1927 рр. — відновлене сільське господарство (узято курс на подальшу
колективізацію).

У 20-х роках ХХст. в Україні найбільш успішно розвивалась машинобудівна

галузь промисловості.

"Ножиці цін" — це зниження цін на сільськогосподарську продукцію в той

час, коли промислові товари залишалися дорогими.

КРИ́МСЬКА АВТОНО́МНА СОЦІАЛІСТИ́ЧНА РАДЯ́НСЬКА

РЕСПУ́БЛІКА (Кримська АСРР)

Створена у жовтня 1921 як частина РСФРР у межах Кримського п-ова із

центром у Сімферополі. У результаті захоплення в листопаді 1920 Криму
Червоною армією в Криму встановлено рад. владу, 16 листопада
сформовано Кримський ревком.

У січні 1921 на спільному засіданні обкому РКП(б) і Крим. ревкому ухвалено

рішення про створення в Криму автономії через його соц.-екон. й нац.
особливості. Проведено облік населення п-ова і встановлено його нац.
склад: 50 % — росіяни (внаслідок числен. фальсифікацій у цю графу
об'єднано росіян, українців і білорусів), 25 % — татари, решта —
представники ін. національностей (болгари, вірмени, греки, караїми,
кримчаки, німці та ін.). 7 листопада 1921 1-й Всекрим. установ. з'їзд рад
проголосив створення Кримської АСРР, ухвалив Конституцію Крим.
АСРР, складену на основі Конституції РСФРР. У республіці розпочато т.
зв. соціалістичні перетворення в економіці й культурі.

Створення Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки не

було зумовлене намаганням московського центру надати півострову
самостійність у вирішенні внутрішніх питань. Самостійність Кримської
АСРР мала номінальний характер. Кримську АСРР розглядалася як
форпост для поширення «світової революції» на Схід. Окрім згадки в
Конституції про державну мову, прапор, герб і фіксовану квоту татар в
органах влади, власне кримськотатарський народ не виділявся серед
інших національностей, які мешкали на півострові. Процес татаризації
істотно не відрізнявся від політики коренізації в інших радянських
республіках.
8
Молдавська АСРР

На Лівобережжі Дністра в межах УСРР, де мешкала невелика частина

молдавського населення, партійно-державне керівництво СРСР з
ідеологічно-пропагандистських міркувань вирішило створити у складі
УСРР Молдавську Автономну Республіку. Ініціатором такого кроку був Г.
Котовський. 12 жовтня 1924 р. ІІІ сесія ВУЦВК ухвалила постанову про
утворення Молдавської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки,
до якої були включені ряд районів з переважаючим українським
населенням Подільської та Одеської губерній, розташованих на
лівобережжі Дністра. Столиця — Балта. У Молдавській АСРР тоді
проживало 545500 осіб. Молдаван налічувалося 30,1%, українців — 48,5%,
росіян — 8,5%, євреїв — 8,5%, представників інших національностей — 4,4%.
У зазначених вище межах Молдавська АСРР перебувала в складі
Української СРР до кінця червня 1940 р., коли Бессарабію включили до
складу СРСР.

ДЛЯ НОТАТОК

__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________

8
 Встановлення комуністичного
тоталітарного режиму в Україні
ЧАСТИНА ДРУГА
Націонал-комуністичні тенденції в Україні

У 20-ті роки XX ст. в республіці поширювалися націонал-комуністичні

погляди, прихильники яких прагнули примирити комуністичні ідеї із
завданням національного розвитку України. В цей час спостерігається і
сплеск націонал-комуністичних настроїв, який спричинила і українізація,
підтримувана національно свідомою укр. інтелігенцією.

Олександр Шумський — народний комісар (нарком) освіти України

1924-1927 рр. — розпочав критикувати політику більшовиків в Україні,
тому що на вищі державні й партійні посади республіки призначалися
неукраїнці, яким були байдужі прагнення укр. населення до національного
відродження; Шумський звинувачував Л. Кагановича (генерального
секретаря КП(б)У) в хибній кадровій політиці, рекомендував відкликати
його з України. Шумський був активним прихильником українізації.

Лазар Каганович — рад. партійний і державний діяч, у 1925-1928 рр.,

будучи генеральним секретарем ЦК КП(б)У, став запеклим противником
українізації, підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію.

Михайло Волобуєв — молодий економіст, що виступив з критикою

економічної політики більшовиків. Спираючись на конкретні факти, він
доводив, що за радянської влади, як і в умовах царату, Україна залишалася
економічною колонією Росії. Стверджував, що укр. економіка здатна
вижити за рахунок власних можливостей (автор концепції економічної
самодостатності УСРР).

* О. Шумський і М. Волобуєв представники націонал-комуністичної течії,

поширеної у 20-х роках XX ст., що намагалися поєднати більшовицькі
погляди із завданнями національного розвитку України.

Політика "коренізації" УСРР

Коренізація — це політика більщовицької партії, яка передбачала

виховання національних кадрів, упровадження в роботу партійного,
радянського і господарського апаратів рідної для населення мови,
розширення мережі закладів освіти з навчанням рідною мовою, розвиток
національної культури. Початок коренізації у 1923 р. Мета: забезпечити
собі підтримку з боку корінного населення республік.

Суть політики «коренізації»:

1) посилення уваги до підготовки, виховання і висування кадрів корінної

національності насамперед до партійного апарату і державних органів;

2) запровадження навчання, організації культурно-освітніх закладів;

7
3) видання книг, журналів мовами корінних національностей. Управлінські
структури повинні були освоювати мови і культурні традиції місцевого
населення;

В Україні політика «коренізації» здійснювалася шляхом українізації та

створення політичних і економічних умов для всебічного культурного
розвитку національних меншин, які тут проживали.

Українізація — політика більшовиків, здійснювана в Україні, що була

проголошена у квітні 1923 р. на XII з’їзді партії з метою укорінення
компартійно-радянських структур влади в Україні.

Завдання українізації:

а) запровадження української мови в роботу державних органів;

б) поповнення партії, державного та господарського апаратів місцевими

кадрами;

в) переведення на укр. мову викладання в школах, вищих навчальних

закладах.

Українська національна інтелігенція сприйняла українізацію з піднесенням.

Активними прихильниками і провідниками українізації були наркоми освіти,
переконані прихильники національного відродження — Т. Гринько, О.
Шумський, М. Скрипник (нарком освіти УСРР у 1927-1933 рр.).

Здійснювана українізація не чіпала інтересів російськомовного населення

і допускалася лише тією мірою, коли не суперечила інтересам та ідеології
вищого державного і партійного керівництва.

Зацікавленість влади в розгортанні українізації сприяла певним

досягненням у її здійсненні. У 1930 р. кількість шкіл з українською мовою
навчання становила 85 %, на українську мову перевели 75 % діловодства
державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше
половини книжок та журналів. Кількість українців серед службовців
держапарату зросла з 35 % до 54 %. Українізація сприяла залученню до
радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції
повернулися деякі відомі діячі, зокрема М. Грушевський.

Українська автокефальна православна церква

Усупереч своїй атеїстичній позиції радянська влада підтримала створення

в Україні автокефальної церкви. Це пояснювалося бажанням влади
розколоти і послабити РПЦ. Ще у 1918 р. було створено Всеукраїнську
церковну раду, яка наполягала на утвердженні в Україні автокефальної
церкви. У жовтні 1921 р. було скликано собор, який обрав
митрополитом священика Василя Липківського. Це був початок
утворення Української автокефальної церкви (УАПЦ). З 1926 р. на
українську церкву почався наступ. Коли українізація згорталася, то також
була ліквідована і автокефальна церква.

Автокефалія — це статус помісної Церкви як частини Вселенської

Православної Церкви.
8
Політика радянського керівництва в галузі культури була названа
культурною революцією. За короткий термін планувалося:

1) ліквідувати неписьменність;

2) створити систему народної освіти;

3) сформувати кадри нової інтелігенції;

4) перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент

ідеологічного впливу на маси;

5) використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.

Радянська влада дуже залежала від так званих буржуазних спеціалістів,

тобто інтелігентів, чий світогляд формувався в дореволюційних навчальних
закладах. Тому більшовики примушували їх робити те, що було потрібно
радянській владі. Ті, хто відстоював власну точку зору, піддавалися
репресіям. Так, на початку 1928 р. показовим став — сфабрикований
процес над «шкідниками» (так звана «Шахтинська справа»). По суті — суд
над старими спеціалістами вугільної промисловості Донбасу. Його мета —
залякати стару інтелігенцію і змусити її працювати на новий режим.

Розвиток культурного життя в Україні

Розвиток освіти. У 1922 р. був прийнятий «Кодекс законів про освіту в

УСРР», який закріпив курс на підпорядкування школи ідеологічним
настановам більшовицької партії. Держава багато зробила для ліквідації
неписьменності, були створені лікнепи (заклади з ліквідації
неписьменності), де навчалося все неграмотне населення віком від 8 до
50 років. У 1923р. було створено товариство «Геть неписьменність» під
головуванням Г.Петровського. У 1927 р. читати і писати вміли понад 2 млн. У
1924 р. почалася підготовка до запровадження чотирирічного
обов’язкового навчання дітей. Загалом до кінця 1920-х 70% дорослих у
містах та 50% у селах навчились грамоті.

Розширювалася мережа вузів. Наприкінці 20-х років серед студентів УСРР

понад половину складали українці. Але вступ до вищих навчальних закладів
був закритий для дітей священиків, землевласників, великих підприємців,
інших осіб, кого вважали «ворогами радянської влади». Збільшувалася
чисельність робітничих факультетів (робітфаків).

Розвиток науки. Після ліквідації університетів (1920 р.) центром наукового

життя УСРР стала Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), де були
зосереджені всі дослідження. У 1922-1928 рр. її очолював український
ботанік В. Липський. Повернення в Україну М. Грушевського значно
пожвавило дослідження з історії України. В Академії активно працювали А.
Кримський (мовознавець). С. Єфремов (історик), Д. Граве, М. Крилов
(математики), Л. Писаржевський, В. Кістяківський (хіміки). У складі Академії
результативно працював Демографічний інститут — перша у світі науково-
дослідна установа з демографії.
8
Розвиток літератури. 20-ті роки XX ст. для української літератури —
період відродження. Широкого розмаху національний літературний процес
набув під впливом революційних подій та українізації. Виникали
літературно-художні об’єднання: «Плуг» — спілка селянських письменників
у Харкові; «Гарт» — спілка пролетарських письменників,

«Ланка» (згодом — «Майстерня революційного слова» — МАРС) у Києві. У

1925 р. після розпаду «Гарту», утворилась спілка «Вільної академії
пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ — це об’єднання письменників і
літераторів України в 1920-х роках) на чолі з М.Хвильовим
(Фітільовим). Членами спілки були такі укр. письменники: М.Бажан,
О.Довженко, П.Панч, Ю.Яновський, М.Куліш, П.Тичина.

Відомими письменниками того часу були також і В. Чумак, В. Еллан-

Блакитний, М. Драй-Хмара.

Протягом 1925-1928 рр. точилася літературна дискусія з ініціативи М.

Хвильового щодо шляхів розвитку української літератури, необхідності
широкого використання досягнень європейського мистецтва,
недоцільності однобічної орієнтації на російську культуру. Відоме його
гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!». М. Хвильового звинувачували в
націоналізмі, ворожості до офіційного курсу комуністичної партії, основних
постанов партійного керівництва. Хвильовий закінчив життя самогубством
у 1933 р.

Розвиток мистецтва. Діяла Державна українська мандрівна капела

«Думка».

Найяскравішим здобутком українського театрального мистецтва став

Харківський театр «Березіль», заснований у 1922 р. режисером Л.
Курбасом. Плідно працювали також і колективи Першого державного
драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка в м. Києві на чолі з О. Загоровим та
державного, драматичного театру ім. І. Франка під керівництвом Г. Юри
(театр). У музичному житті визначну роль відігравали Г. Вірьовка,
П.Козицький, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, М. Леонтович, Н.Городовенко
– відомі музиканти.

Розвивалися всі види образотворчого мистецтва, представлені митцями

старшого покоління — М. Бойчук (образотворче мистецтво), І. Їжакевич, Ф.
Кричевський, О. Мурашко, Г. Нарбут, а також молодими художниками А.
Петрицьким, В. Касіяном.

У 1926-1928 рр. плідно працювала Одеська кіностудія. Вийшли фільми

режисера й сценариста О. Довженка (кінематограф) «Звенигора»,
«Арсенал» та ін.

8
Федір Кричевський

“Життя”: триптих (“Любов. Сім’я. Повернення”)

Естамп “Карпатська мати”

Василя Касіяна

Літографія Василя Касіяна Будівля Держпрому в м. Харків

“Гуцул із квіткою” 1925-1928 рр. (стиль конструктивізм)

Тоталітаризм — організація державної влади, характерними рисами якої

є повний (тотальний) контроль над усіма сферами життя суспільства,
заборона демократичних організацій, ліквідація конституційних прав та
свобод, репресії, мілітаризація суспільного життя.

Індустріалізація — комплекс заходів з прискореного розвитку

промисловості, вжитих ВКП(б) у період з другої половини 1920-х до кінця
1930-х. Проголошена як партійний курс XIV з'їздом ВКП(б) (1925).
Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із
сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і
сільськогосподарську продукцію, а після важкої промисловості та
військово-промислового комплексу. Всього в СРСР споруджено 35
індустріальних гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати
Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, Криворіжбуд, Дніпробуд,
Дніпалюмінбуд, Харківський тракторний, Київський верстатобудівний та ін.

8
 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
ЧАСТИНА І

1.У якому році Українська СРР стала складовою СРСР?

А 1919 р.

Б 1920 р.

В 1921 р.

Г 1922 р.

2.Укладення якого міжнародного договору викликало такий коментар

сучасника:

«Польща та більшовицька Росія поділились українськими землями, як колись в

Андрусові в 1667 році…»?

А Брестського, 1918 р.

Б Варшавського, 1920 р.

В Ризького, 1921 р.

Г Рапалльського, 1922 р.

3.Який захід більшовиків дав змогу голові Раднаркому РСФРР В. Леніну

заявити:

«Селянські повстання, які раніше, до 1921 року, були загальним явищем,

майже цілковито зникли. Селянство задоволено своїм теперішнім
становищем. …Це досягнуто впродовж одного року»?

А заміна продрозкладки продовольчим податком

Б ухвалення плану ГОЕЛРО з електрифікації країни

В початок розподілу поміщицьких земель серед селян

Г включення Української СРР до складу СРСР

4.Прочитайте уривок з історичного джерела та виконайте завдання.

«Розміри допомоги, яку одержує населення голодуючих губерній України

через державні органи, не перевищує 7,5% задоволення всього голодуючого
населення. Допомога, здійснювана закордонними комісіями та приватними
організаціями, досягне у майбутньому 8% потреб...»

Цитовану доповідну записку створено в роки

А «воєнного комунізму».

Б нової економічної політики.

В форсованої індустріалізації.

Г суцільної колективізації.

5. У роки нової економічної політики у сфері трудових відносин

А упроваджувалося прикріплення робітників до підприємств. 8

Б здійснювалася примусова трудова мобілізація.

В застосовувався вільний найм робочої сили.

Г масово створювалися трудові армії та трудові табори.

6.Зростання обсягів промислового виробництва в Україні в період НЕПу

було забезпечено завдяки

А скасуванню заборон на приватне підприємництво, упровадженню

оренди, економічних методів господарювання.

Б залученню значних іноземних інвестицій, розширенню сфери

товарно-грошових відносин, централізації управління.

В зниженню цін як на промислові товари для селянства, так і на

сільськогосподарську продукцію для робітників.

Г проведенню націоналізації підприємств промисловості, транспорту,

уведенню загальної трудової повинності.

7.Укажіть наслідки впровадження в Україні нової економічної політики

(1921–1928 рр.).

1 зростання безробіття

2 ліквідація економічних стимулів розвитку виробництва

3 періодичні хлібозаготівельні кризи

4 перетворення УРСР на могутню індустріальну республіку

5 ліквідація куркульства

6 розширення мережі селянських збутових, споживчих кооперативів і

кредитних товариств

8.За змістом агітаційного плаката можна встановити, що його створено

в роки.

А «воєнного комунізму».

Б нової економічної політики.

В суцільної колективізації.

Г укрупнення колгоспів.

9. Одним із наслідків упровадження в

Україні НЕПу є

А прискорення соціальної диференціації

в містах, поява «нової буржуазії».

Б скорочення обсягів виробництва

товарів повсякденного вжитку.

В ліквідація закладів побутового обслуговування населення.

Гзавершення процесу формування матеріально-технічної бази

колгоспів.
8
 ЧАСТИНА ІІ

1.Яку політику більшовиків С. Петлюра характеризував таким чином:

«...У цьому напрямку нинішньої політики більшовиків я вбачаю чергову

їхню поступку стихійній силі українського національного руху, а
водночас логічно послідовний і політичний захід з метою оволодіння
силою цього руху й зміцнення своїх позицій в Україні...»?

А «воєнний комунізм»

Б НЕП

В коренізацію

Г колективізацію

2. Яке завдання вирішувалося радянською владою в галузі культури в

1920-ті рр.?

А згортання політики «українізації»

Б створення системи університетської освіти

В запровадження загальної середньої обов’язкової освіти

Г ліквідація неписьменності серед дорослого населення

3.Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) засновано

А П. Тичиною.

Б М. Рильським.

В Ю. Яновським.

Г М. Хвильовим.

4.У 1925 р. в Українській СРР нараховувалося 79,1% шкіл з українською

мовою викладання. У 1930 р. цей відсоток зріс до 85%. Що обумовило це
зростання?

А утворення Всеукраїнської академії наук

Б здійснення владою політики «коренізації»

В входження республіки до складу СРСР

Г відновлення діяльності університетів

5.Установіть відповідність між назвами державних утворень,

проголошених у 1917—1919 рр., та поняттями й термінами, які потрібно
застосовувати для їхньої характеристики.

1 Українська Народна Республіка

2 Українська Держава П. Скоропадського

3 Західноукраїнська Народна Республіка

4 Українська Соціалістична Радянська Республіка

А «воєнний комунізм», «націоналізація промисловості», «Ризький мир»

8
Б «Українська Національна Рада», «Українська галицька армія»,
«Чортківська офензива»

В«Універсали», «Генеральний секретаріат», «Директорія»

Г «осадництво», «пацифікація», «русинство»

Д «Всеукраїнський хліборобський конгрес», «гетьманський переворот»,

«Українська академія наук»

6.«Нова економічна політика» — це комплекс заходів, якими

передбачалося

А встановлення державної монополії на хліб, націоналізація

промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів.

Б уведення продрозверстки на продукцію сільського господарства,

розподіл товарів за картками, заборону торгівлі, натуралізація оплати
праці.

В підпорядкування інтересів суспільства державним потребам,

прискорений перехід до соціалізму шляхом одержавлення власності.

Г запровадження продподатку, госпрозрахунку, відновлення товарно-

грошових відносин, формування ринку праці, кооперування виробників.

7.У якому уривку з історичних джерел відображено одну з причин

впровадження в Україні на початку 1920-х рр. політики коренізації?

А «Наше завдання: добити контрреволюційні елементи, викрити

націоналістичні ухили, розгорнути роботу з виховання партійних мас, а
також широких мас у дусі пролетарського інтернаціоналізму».

Б «Від російської літератури нам треба тікати якомога швидше, тому що

вона тяжить над нами в віках... Вигодовувати на ній наше молоде
мистецтво — це значить затримати його розвиток».

В «Зростання української культури та інтелігенції йде швидкими

темпами, що коли ми не візьмемо в руки цього руху, він може піти мимо
нас. ...віддавати цей рух у руки чужих нам елементів не можна ні в якому
разі».

Г «Замість того, щоб... розвивати зв’язок з культурою російського народу

...частина інтелігенції скочується на позиції занепадницької буржуазної
культури. Ці митці відриваються від народу, захоплюючись техніцизмом».

8.Про якого діяча культури України 1920-х рр. йдеться в листі Й. Сталіна
до Л. Кагановича?

«…Вимоги про "негайну дерусифікацію пролетаріату" в Україні, його

думка про те, що "від російської літератури, від її стилю українська
поезія повинна тікати якнайшвидше", його заява про те, що "ідеї

8
пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва"… звучать тепер…
більш ніж дивно».

А М. Зерова

Б Л. Курбаса

В М. Хвильового

Г О. Довженка

9. Установіть відповідність між суспільно-політичними подіями 1920-х рр.

та їхніми наслідками.

1 Проголошення курсу на коренізацію в УСРР.

2 Утворення Союзу РСР.

3 Утворення Всеукраїнської надзвичайної комісії по боротьбі з

неписьменністю.

4 Проголошення курсу на нову економічну політику.

А Запровадження трудової мобілізації, заборона товарно-грошових

відносин і вільної торгівлі.

Б Зростання питомої ваги українців серед службовців партійно-

державного апарату республіки.

В Швидка відбудова промисловості, зростання продуктивності праці та

фізичного обсягу продукції.

Г Половина сільського та дві третини міського дорослого населення

освоїли грамоту та вміли читати.

Д Затвердження нового тексту Конституції УСРР, де юридично

закріплювалися повноваження республіки.

10. Державно-політичний статус УСРР у 1921–1922 роках визначався

А «договірною федерацією» з РСФРР та іншими радянськими

республіками, посиленням її підпорядкування загальнофедеративним
органам влади.

Б юридичною незалежністю УСРР, яка не входила до складу жодної

сусідньої держави й не перебувала з ними в союзно-договірних
відносинах.

В «воєнно-політичним союзом» з РСФРР зі збереженням УСРР

формального статусу та ознак незалежної держави.

Г «військовим союзом» з РСФРР та перебуванням УСРР у її складі на

правах автономного утворення.