Україна у 1929-1939 роках.

Наприкінці 20-х років у внутрішній політиці СРСР стався різкий поворот.

Правляча верхівка зміцнила свої позиції і вже не потребувала компромісів
для збереження свого панування. Розгромивши суперників у боротьбі за
владу, Сталін встановив одноосібну диктатуру в партії і державі. В СРСР у 30-х
роках утворилася тоталітарна система, яка характеризувалася повним
(тотальним) контролем держави і правлячої партії над усіма сферами
суспільного життя і над собо

У 1929 році було офіційно проголошено курс на форсовану індустріалізацію

та суцільну колективізацію.

Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на створення великого

машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою
технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.

У грудні 1925 року ХІVзїзд ВКП(б) взяв курс на індустріалізацію народного

господарства.

Перша п’ятирічка 1928 - 1933 рр.

У цій період відбувався розвиток сільськогосподарського машинобудування –

було збудовано заводи “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, “Криворіжсталь”,
Харківський тракторний. Створення енергетичної бази, побудовано Дніпрогес
– 30 електростанцій. Розгортання соціалістичного змагання.

У листопаді 1929 р. було прийнято рішення про кооперування села.

Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927−1928 рр

Причини проведення індустріалізації:

1. Відставання економічного розвитку;

2. Необхідність створення матеріально-економічної незалежності держави;

3. Зміцнення обороноздатності держави;

4. Зростання робітничого класу.

Особливості індустріалізації:

1. Використання лише внутрішніх ресурсів;

2. Нестача кваліфікованих кадрів;

3. Прискорені темпи;

4. Розвиток в першу чергу важкої промисловості.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до п’ятирічних планів розвитку

народного господарства. У роки першої п’ятирічки (1928−1932 рр.) було

збудовано заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь» та ін.

Підсумки індустріалізації:

1. Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну;

2. Зміцнилася обороноздатність країни;

3. Відбулися структурні зміни в промисловості — перевага важкої

промисловості;

4. Ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція,

карткова система, нестача товарів широкого вжитку);

5. Згортання непу;

6. Монополізм державної власності, поступове сповільнення темпів розвитку;

7. Створено адміністративно-командну модель розвитку економіки

Друга п’ятирічка 1932 – 1937 рр..

Подальше наростання індустріалізації. Будівництво нових підприємств:

Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого
машинобудування, азотний завод в Горлівці та ін.. Розвиток легкої, харчової
промисловості при збереженні пріоритету розвитку важкої промисловості.
Відміна карткової системи у 1935 р.. У кінці п’ятирічки – установлення
надзвичайно жорсткої трудової дисципліни, закон про адміністративну та
кримінальну відповідальність за порушення трудової дисципліни. У червні
1940 р. видано указ “Про перехід 8-годинний робочий день, на 7-денний
робочий тиждень” і про заборону залишення робітниками підприємств та
установ, згідно з яким порушення дорівнювалося кримінальному злочину й
каралося ув’язненням.
Не одна з п’ятирічок не була здійснена, але ціною неймовірних зусиль
народу було досягнуто колосальних успіхів у розвитку народного
господарства.

Колективізація — це примусова система заходів, яка спрямована на

перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й
радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Завдання колективізації:

1.Налагодження каналу перекачування коштів із села до міста на потреби

індустріалізації;

2. Забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та

сировиною;

3. Перетворення не контрольованих державою індивідуальних селянських

господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-
державному керівництву;

4. Ліквідація дрібного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був

джерелом капіталізму на селі, а отже ліквідація куркульства як класу.

30 січня 1930 р. — була прийнята постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про

заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної
колективізації.

Таким чином, позитивним підсумком індустріалізації в Україні стало

зростання кількості підприємств важкої промисловості, будівництво нових
шахт, електростанцій і в підсумку перетворення України в індустріально-
аграрну країну, яка за рівнем деяких галузей промисловості випередила
деякі європейські держави.

Серед негативних наслідків можна виділити, зокрема підрив розвитку

сільського господарства, легкої і харчової промисловості; нераціональне й
нерівномірне розміщення продуктивних сил; ігнорування економічних
механізмів розвитку економіки; зниження життєвого рівня населення.

Особливостями процесу індустріалізації в Україні було:

1. Інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період

індустріалізації, значної частини коштів.

2.Побудова і реконструкція в Україні на початку індустріалізації великих
промислових об’єктів.

2. Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу

республіки.

3.Поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей.

4.Значне відставання модернізації легкої та харчової промисловості від

важкої індустрії внаслідок менших масштабів капітального будівництва і

недостатньої сировинної бази.

4.Вищі темпи витіснення приватного сектору в економіці України, ніж у

СРСР загалом.

Та за блискучим зовнішнім фасадом індустріалізації радянського типу

приховувалися невтішні як економічні, так і соціальні наслідки. Насамперед в
економічній структурі України виникли великі диспропорції. Переважний
розвиток важкої індустрії (її частка у промисловому виробництві збільшилася
за рахунок валового випуску продукції з 68,7% у 1925–1926 рр. до 92,5% в
1938 р.) підривав сільське господарство (з нього «викачувалися» необхідні
для індустріалізації кошти) і галузі легкої та харчової промисловості. У
машинобудуванні України, яке за капіталовкладеннями в роки другої
п’ятирічки вийшло на перше місце, все більшої сили набирали спеціалізовані
підприємства військово-промислового комплексу, який не працював на
задоволення матеріальних та економічних потреб суспільства. Під час
індустріалізації відтворювалася народногосподарська структура, схожа на
дореволюційну, коли українська промисловість працювала на задоволення
інтересів Росії. Український метал, вугілля постачалися насамперед для
російської промисловості. Отже, радянська модернізація промисловості
поглибила підпорядкованість економіки України центру. Індустріалізація
призвела до формування затратної економіки. Це пояснювалося високою
часткою ВПК у машинобудуванні, а також тим, що важка індустрія була
відірвана від кінцевого споживача, працювала не на підвищення
матеріального добробуту народу, а на задоволення своїх внутрішніх
виробничих інтересів. Із року в рік нарощувався видобуток вугілля, щоб
виплавляти більше металу, який ішов на виробництво машин, що
використовувалися знову-таки у вуглевидобутку. У ході індустріалізації
остаточно сформувалася централізована, адміністративно-командна
система управління, економіка командного типу, відбулося загальне
одержавлення засобів виробництва, було ліквідовано ті ринкові відносини,
які існували в умовах непу, праця набувала все більш примусового характеру,
що набувало прояву й у законодавстві. Нарешті, зумовлений високими
темпами капітального будівництва прогрес у промисловості слабко
позначився на матеріальному добробуті народу, а індустріальна гонка в роки
першої п’ятирічки призвела до погіршення життєвого рівня населення. З
кінця 1920-х рр. і до 1935 р. діяла карткова система розподілу продуктів і
предметів широкого вжитку. З метою пошуку фінансів для індустріалізації
сталінське керівництво різко збільшило продаж горілки, здійснювало
невиправдану емісію грошей та завеликий експорт хліба (1930–1932 рр.),
який експропріювався у колгоспів. Нормою стали примусові підписки на
щорічні державні позики, започатковані з 1926 р. Високі темпи урбанізації
ускладнювали і до того непросту пробл

. Утвердження сталінсьпостерігається дедалі помітніший відхід від

демократичних принципів. Проголошена І.Сталіним теорія “загострення
класової боротьби” вела до поширення репресій на все більше коло людей.
Жертвами репресій стали всі верства населення: партійні й державні діячі,
революціонери, вчені, військові, вчителі, лікарі, робітники, селяни. З-поміж
керівних діячів республіки репресій зазнали Х.Раковський, С.Косіор,
В.Затонський, воєначальники Й.Якір, Б.Думенко та ін.. Напередодні Другої
світової війни було практично знищено виший командний склад армії. Була
встановлена монополія на владу – заборона діяльності лівих есерів, УКП;
повний контроль над усіма організаціями та громадськими об’єднаннями.
Посилювався культ вождя. Формування партійного й державного апарату за
принципом особистої видатності (провідниками сталінської політики в
Україні були Л.Каганович 1925-28 рр., та С.Косіор 1928-38 рр..

У духовному житті проводилася монополізація комуністичної ідеології, що

базувалася на марксизмі. Йшла ідеологізація освіти, було установлення
жорсткої цензури, боротьба з інакомисленням, контроль над засобами
масової інформації. Повне підкорення особистості інтересам колективу та
держави, партійний контроль над діяльністю інтелігенції, представників
культури. Утвердження тоталітарного режиму через репресії проходило
декілька етапів.
І хвиля 1928 – 1931. Розкуркулення ; депортації, викриття шкідницьких
організацій; боротьба проти відомих українських громадських діячів та
інтелігенції.

Шахтинська справа (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості

Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 осіб отримали
смертний вирок, інші різні строки ув’язнення).

Процес над “Спілкою визволення України” у 1930 р. був спрямований проти

“старої” національної еліти. Звинувачення 45 осіб в підготовці повстання, яке
ставило за мету відновлення самостійної буржуазної України.

Боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і

слідства)

ІІ хвиля 1932 – 1935 рр. Голодомор, репресивний спалах після вбивства

С.Кірова; боротьба з “національним ухильництвом”.

Голодомор 1932-33 рр..

Самогубство М.Хвильового та наркома освіти М.Скрипника; арешт і смерть за

нез’ясованих обставинах О.Шумського.

Прийняття закону про покарання членів сімей “ворогів народу” (виселення у

віддалені райони, обмеження в правах).

ІІІ хвиля 1936 -1938 рр.. Доба “великого терору”.

Боротьба з українським націоналізмом (справи “націоналістичної” групи

професора М.Зерова, “Блоку українських терористичних груп” та ін.).

Боротьба з ухилами в партії (справи “Українського троцькістського центру”,

“Соціал-демократичної партії України”).

Чистка партійної верхівки, репресії проти членів КП(б)У – Є.Клірінг,

Х.Чаковський, П.Постишев та ін.

Репресії в армії, серед репресованих були відомі радянські полководці Й.Якір

– командуючий київським військовим округом, І.Дубовий – командуючий
Харьківським військовим округом, Є.Ковтюх, І.Федько, Д.Шмідт, І.Уборевич та
ін.
У цій період відбувалося гоніння проти українських діячів культури,що увійде
в історію, як “Розстріляне відродження”. Суть поняття – наступ
сталінського режиму на всі сфери культурного життя. Жертвами сталінських
репресій стали близько 500 письменників, у тому числі: геолог
М.Світальський, математик М.Кравчук, історик М.Яворницький, драматург
М.Яловий, режисер Лесь Курбас, пісенники Г.Косинка, М.Зеров, М.Семенко
та ін.

Для швидкого розгляду політичних справ створювалися особливі трійки, що

виносили вироки без участі обвинувачуваного. У людей заохочувалися
ганебні вчинки доноси, наклепи, провокації. Замість бажаного майбутнього,
люди зіткнулися в ті роки із соціальною незахищеністю, жорстокістю,
скаліченими долями мільйонів людей.

Одним головних напрямків колективізації стала ліквідація куркулів як

класу. В Україні позиції заможного селянства були особливо сильними, тому
ліквідація набрала різних форм. Так звані «куркульські контрреволюційні
елементи», тобто селяни, котрі противилися колективізації, підлягали
розстрілу, або ув’язненню. Інша категорія – заможні куркулі, виселялися у
віддалені райони СРСР, а решту просто змусили покинути свої повіти.
«Розкуркулювання» мало на меті насамперед п