Тема 24

Утвердження більшовицького
тоталітарного режиму в
Україні
 Основні дати та події:
 1928/29-1932 р.- перша п'ятирічка.
1928 р. – судовий процес у Шахтинській справі;
1929 р. – початок насильницької колективізації;
1930 р. – судовий процес у справі Спілки
визволення України (СВУ);
1932 - 1933 рр. - Голодомор в Україні;
1934 р. - перенесення столиці УСРР з Харкова до
Києва.
1937 р. – ухвалення Конституції УРСР
1937-38 рр. - «Великий терор»
ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ
 Основні поняття:
Індустріалізація – це процес побудови
великого машинного виробництва в усіх
галузях народного господарства.
Надіндустріалізація- прискорена
індустріалізація; адміністративно-
директивний метод управління
промисловістю;
п'ятирічка – план розвитку країни,
розрахований на п’ять років.; командно-
адміністративна система; стаханівський рух.
Радянська модернізація
кінця 1920-30 -х років

Радянська модернізація кінця 1920-30 -х років

Індустріалізація Суцільна Культурна
система заходів, спря­ колективізація революція
мованих на прискоре­ примусова система ліквідація
ний розвиток важкої заходів, спрямована на неписьменності,
промисловості перетво­рення поширення
одноосібних комуністичної
селянських ідеології, виховання
господарств на великі «нової радянської
колективні й радянські
госпо­дарства
людини»
(колгоспи й радгоспи)
1925 р. - XIV з’їзд ВКП(б) – оголошено першочергове
завдання розвитку економіки - індустріалізація.
Забезпечити економічну
незалежність Радянського Союзу
від зарубіжних країн.
Створити базу для розвитку
Збройних сил.
Збільшити чисельність
промислового робітничого класу -
основної опори правлячої партії.
Підвищити рівень життя
населення.
 Причини сталінської індустріалізації:
• економічні
— технологічна та економічна відсталість СРСР від
передових розвинутих країн (хоча Російська імперія до
Жовтневої революції входила до 5 найбільш промислово
розвинутих країн);
• політичні
— лідери КП вважали, що партія повинна спиратися не на
селянські маси, а на робітничий клас.
• стратегічні
— Сталін вважав можливим побудову комунізму в одній
окремо взятій країні.
 Джерела індустріалізації:
1. Податки з населення (для села — «надподаток»), постійне зростання цін на
промислові товари);
2. Перекачування коштів з легкої та харчової промисловості у важку
індустрію;
3. Внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом — примусові. (Протягом
лише 1927—1929 рр. було випущено три державні позики індустріалізації,
населення України підписалося на суму понад 325 мли крб.) - ОБЛІГАЦІЇ
4. Випуск паперових грошей, не забезпечених золотом (у роки першої
п'ятирічки інфляційне покриття державних потреб сягало 4 млрд. крб.;
5. Розширення продажу горілки (в 1927 р, завдяки ньому бюджет одержав
понад 500 млн. крб., 1930 р. — 2,6 млрд., а 1934 р. — 6,8 млрд. крб.);
6. Збільшення вивозу за кордон лісу, хутра, хліба;
7. Режим економії (тільки протягом 2,5 року за рахунок скорочення
адміністративно-управлінських витрат було заощаджено майже 65 млн.
крб.);
8. Високий рівень експлуатації селянства та робітничого класу, інших
верств населення, багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГу.
ТРУДОВИЙ ЕНТУЗІАЗМ СТАЄ ОДНИМ ІЗ НАРІЖНИХ КАМЕНІВ
ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ

ДЖЕРЕЛА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ
 ВИМОГИ ПЕРЕВИКОНУВАТИ ПЛАН
СТОСУВАЛИСЯ ВСІХ ГАЛУЗЕЙ ПРОМИСЛОВОСТІ
ТА КОЖНОГО РОБІТНИКА ОСОБИСТО
 ДИНАМІКА ЗРОСТАННЯ БЮДЖЕТУ ЗА РАХУНОК ПРОДАЖУ
СПИРТНИХ НАПОЇВ

7 6,8

4 1927
1930
3 2,6
1934
2

1 0,5
0
млрд. крб

“Необхідно відкинути удаваний сором й відкрито піти на максимальне

збільшення виробництва горілки”.
Й.Сталін
З листа до В.Молотова (вересень 1930 року)
Перехід до політики індустріалізації
відбувався в декілька етапів
• 1) грудень 1925 p. XIV з’їзд ВКП(б) ( на з їзді назва РКП(б)
змінено на ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію
країни та «побудову соціалізму в окремо взятій країні»;
план визначав середньорічні темпи приросту 16%
• 2) травень 1929 р. Всеукраїнський XI з’їзд рад УРСР
затвердив п’ятирічний план розвитку народного
господарства на 1928-1933 pp., за яким передбачався
щорічний приріст промислової продукції на 20-23 %,
будівництво 400 підприємств (з 1500 - у СРСР).
Перехід до політики індустріалізації
відбувався в декілька етапів
• 3) з 1929 р. партійне керівництво остаточно
відмовилось від нової економічної політики та
повернулося до політики комуністичного штурму, яку
воно проводило в 1918-1921 pp. У листопаді 1929 р.
вийшла стаття Й. Сталіна «Рік великого перелому», яка
започаткувала перехід до форсованої індустріалізації
(темп приросту другого року п’ятирічки планувався 32
%, на третій рік - приріст до 45 %).
• 4) 1930 p., XI з’їзд КП(б)У схвалив сталінський курс на
форсовану індустріалізацію.
 Здійснення індустріалізації
Індустріалізація відбувалася згідно з розробленим
п'ятирічним планом і пройшла кілька етапів:

1 - й етап. 1926 — жовтень 1928 р. — початок індустріалізації і

підготовка до її форсування.

2-й етап. 1928—1932 рр. — перша п'ятирічка, форсований ривок у

розвитку важкої промисловості
(з темпами 20—22 %)
3-й етап. 1933—1937 рр. — подальший розвиток індустріалізації
«вглиб» друга п’ятирічка: завдяки спаду середньорічних темпів
промислового розвитку до 13—14 % з'явилася можливість більше уваги
приділяти підготовці кваліфікованих кадрів, ліквідації фінансових
збитків, зниженню собівартості, освоєнню нової техніки.

4-й етап. 1938—1941 рр. — третя п'ятирічка, спад виробництва

 Особливості індустріалізації:
 розпочиналася з важкої, а не з
легкої промисловості;
 мала ударні темпи;
 спиралася на внутрішні
джерела;
 здійснювалася за планом.
 Особливості індустріалізації в Україні

Отримано значну частину інвестиційних коштів — понад 20 %

усіх капіталовкладень.
Будівництво й реконструкція великих промислових об'єктів:
Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпрогес, ХТЗ тощо.
Нерівномірність процесу інвестування: скорочення
фінансування під час 1-ї та 3-і п'ятирічок.
Поява нових галузей промисловості: маргаринової,
маслопереробної, кольорової металургії тощо.
Незначні капіталовкладення в легку й харчову промисловість
— 12,5 %
У 1929 р. більшовицьке керівництво на чолі з Й. Сталіним
відкинуло, неп. У листопаді цього ж року в газеті «Правда»
з'явилася стаття Сталіна «Рік великого перелому», в якій
проголошувався курс на різке форсування індустріалізації.
Було здійснено:
перехід до політики комуністичного штурму з примусовою
продрозкладкою, забороною торгівлі,
картковою системою для міського населення,
інфляційним (надлишковим) випуском паперових грошей,
експропріацією (розкуркулюванням) заможних селянських
господарств і об'єднанням майже всіх інших категорій селянства
в колгоспні, господарства з метою зручнішого стягування
продрозкладки.
 Соціалізм передбачав
планування економіки

П'ятирічка – п'ятирічний план

соціально-економічного і політичного
розвитку СРСР, що затверджувались з'їздами
Рад, пізніше з'їздами партії

Перша п'ятирічка - СРСР

1928-1932 перетворився
в могутню
Друга п'ятирічка - індустріальну
1933-1937
державу
 1928/29 - 1932/33 –
перший п'ятирічний план

П’ятирічка – план розвитку

народного господарства
СРСР. Реалізація п’ятирічних
планів була запроваджена у
1928-29рр.
 1928-1932 рр. – Перша п'ятирічка

Завдання:
1.Збільшити промислове виробництво на
180%, сельськогосподарське – на 55%.
2.Важка промисловість повинна була
розвиваться випереджаючими темпами –
230% за 5 років.
3.Сталін висунув ідею «Великого стрибка» -
за 5-10 років догнати Захід, вийшовши
вперед в своєму індустріальному розвитку на
50 – 100 років.
 Результати першої п’ятирічки:

Плани п’ятирічки не були виконані

а) створене сільськогосподарське машинобудування: ХТЗ у 1932 р. давав
16,8 тис. тракторів, Запорізький завод «Комунар» спеціалізувався на
зернових комбайнах, Харківський «Серп і молот» виробляв молотилки;
б) закладено енергетичну базу: в 1932 р. запрацювали Зуївська ДРЕС і
Дніпрогес з п'ятьма агрегатами по 62 тис. кВт кожний (чотири агрегати
такої ж потужності вступили до дії у роки другої п'ятирічки);
в) розширено й оновлено металургійну базу: споруджено три металургійні
заводи — «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»;
г) здійснено реконструкцію об'єктів-гігантів: Луганського
паровозобудівного заводу; чотирьох металургійних заводів у Макіївці,
Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську;
д) ліквідовано безробіття.

У першій п'ятирічці для розвитку індустрії бракувало коштів, тому

остаточно було згорнуто неп і здійснено форсовану колективізацію, яка
давала хліб і валюту.
1-го жовтня 1931 року з
механоскладального цеху
Харківського тракторного заводу
виїхав перший трактор СХТЗ 15-
30.
 В.Дені, Н.Долгоруков. Гребля
Перший пятирічний план. Дніпрогесу
 Я. Ромас.
Ранок першої п'ятирічки.
 1933-1937 рр. – друга п'ятирічка
Плани були більш збалансованими.
темпи зростання промислового виробництва були заплановані
менші - 13-14 % (відмова від «надіндустріалізації»; УСРР
отримала непропорційно малі капіталовкладення (пріоритет -
індустріалізація Уралу); 1933-1934 pp. були введені в дію
металургійні велетні - «Запоріжсталь», «Азовсталь»,
«Криворіжсталь».
Найбільшим підприємством з випуску електросталі став
запорізький електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»;
планові показники п’ятирічки було виконано на 70-77 %.
СРСР перетворився в могутню індустріальну
державу.
 1938-1941 рр. – третя п'ятирічка

спад виробництва, що пояснювався:

а) репресіями щодо наркомів, директорів, інженерно-технічного
персоналу і т. ін.;
б) посиленням дезорганізації виробництва, практикою
приписок;
в) відсутністю матеріальної зацікавленості в умовах постійної
експлуатації через так звані моральні стимули трудового
героїзму мас.
 Індустріалізація відбувалась в умовах масового виробничого
ентузіазму народу. В 1929 р ЦК ВКП (Б) ухвалив постанову «Про
соціалістичне змагання», розгорнулося соціалістичне змагання,
рух ударників, стахановський та ізотовський рухи, рух
новаторів, багатоверстатників..
Стаханівський рух – форма соціалістичного змагання,
започаткована Олексієм Стахановим. Рекорди стахановців стали
підставою для істотного підвищення норм виробітку і плану.
У 1935р. вибійник шахти Стаханов
протягом зміни видобув 102т
вугілля (норма – 7т).
 Наслідки індустріалізації

з одного боку, Україна за показниками індустріального розвитку на

той час зайняла провідне місце в Європі, наздогнавши Францію. УРСР
перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку;
з іншого боку, саме тоді був закладений фундамент адміністративно-
командної системи в економіці. Україна перенасичена шкідливими
підприємствами та відходами від їхньої діяльності. Внаслідок
бездумно надіндустріалізації, економії на природозахисних об’єктах
екологічна ситуація в республіці стала загрозливою;
прискорений розвиток виробництва засобів виробництва (група А)
за рахунок виробництва предметів споживання (група Б) призвів де
занепаду легкої та харчової промисловості і через те — до зниження
життєвого рівня населення; (87,5% і 12,5% відповідно).
зростаюча урбанізація — збільшення кількості міського населення.
Чисельність городян в УРСР у 1926-1930 pp. зросла удвічі;
 Підсумки індустріалізації:
країна (і Україна) з аграрної перетворилась на індустріально -
аграрну;
зміцнилась обороноздатність;
відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була
віддана не легкій, а важкій промисловості;
було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень
населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого
вжитку);
монополізм державної власності, відсутність конкуренції та
матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів
розвитку економіки;
створено нову модель керівництва економікою —
адміністративно-командну.
 Негативні наслідки індустріалізації
Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-
економічних і політичних наслідків:
1) Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства
посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна
торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за
державними розцінками).
2) Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької
колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни
дешевими продуктами харчування, а промисловості - дешевою
сировиною.
3) Випереджаючий розвиток важкої промисловості зумовив посилення
диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, між
важкою і легкою промисловістю. Величезні кошти витрачалися на
розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтованою на
задоволення потреб населення і успіх якої мало позначився на стані
легкої і харчової промисловості. Відбулося падіння життєвого рівня
5) Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної
економіки. Монополізм державної власності, відсутність
конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до
сповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних
п'ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони
навіть перевиконувалися. Керівництво прагнуло створити
видимість безперервних успіхів.
6) З індустріалізацією пов'язаний початок масових репресій. У
катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що
почастішали, почали звинувачувати "ворогів народу",
"шкідників", з вини яких нібито і траплялися "зриви" і "провали".
Першою політичною справою став так званий Шахтинський
процес 1928 р. над інженерними кадрами шахт Донецького
басейну.
КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ
 • перша хлібозаготівельна криза
• селяни через нестачу зерна відмовлялися
1925- здавати його державі за низькими цінами

1926рр.

• друга хлібозаготівельна криза

• Заможних селян звинувачували в
1927- саботажі хлібозаготівель.
• Це стало поштовхом до згортання непу.
1928рр.
Перший п'ятирічний план
передбачав, що в Україні в
колгоспи буде об'єднано 30 %
селянських господарств.

1929 р. - на листопадовому
пленумі ЦК ВКП (б) було
взято курс на суцільну
прискорену колективізацію.
 Колективізація сільського
господарства в СРСР –
це масове створення колективних
господарств (колгоспів), що
супроводжувалося ліквідацією
одноосібних господарств,
переданням у колгоспи землі,
худоби, інвентаря.
Курс на колективізацію взято
в грудні 1927р. на 15 з'їзді ВКП(б)
 Мета:

 Налагодження каналу перекачування коштів із

села до міста на потреби індустріалізації.
 Забезпечення населення країни дешевими
продуктами харчування й сировиною.
 Перетворення неконтрольованих державою
індивідуальних селянських господарств на по­вністю
підконтрольне велике виробництво.
 Ліквідація дрібнотоварного селянського укладу як
джерела капіталізму на селі, ліквідація куркульства
як класу
 Колективізація розглядалась як засіб для прискорення
індустріалізації, розв'язання хлібної проблеми, ліквідації
заможного селянства — ворога радянської влади.

Сталінське керівництво надавало перевагу саме

колективізації, тому що шляхом прямого

адміністративного впливу на колгоспи селянські

ресурси можна було вільно викачувати в бюджет

і будувати на цій базі промисловість, утримувати

велику армію, управлінський апарат.

Радянські плани розвитку
промисловості спиралися на
те, що держава зможе
дешево купувати зерно у
селян. Це дало б їй змогу як
забезпечувати хлібом
зростаючу робочу силу в
містах, так і продавати його
за кордон, прибутки з чого в
свою чергу йтимуть на
фінансування
індустріалізації.
Розглядачи перший п'ятирічний план, більшовики
розраховували, що в кращому разі вони зможуть
колективізувати 20 % селянських дворів (для України це
завдання виражалося в 30%).
 Суцільна колективізація –
політика насильницького перетворення
сільського господарства наприкінці 20-30-х
років ХХ ст. на основі «розкуркулювання» і
суцільного насадження колективних форм
господарства (колгосп) з усуспільненням
селянської власності.
 Важливим
елементом «розкуркулювання»
розселянювання
колективізації було села

Розкуркулення – кампанія експропріації

селянських господарств у 30-ті роки,
складова частина примусової
колективізації. Спрямована проти
найзаможніших селян, але під
розкуркулення потрапили і середняки, які
складали 2/3 селян
 Категорія куркулів

Куркулі, які взяли участь у «Ізоляція» у в'язницях, у таборах

боротьбі з радянською владою або розстріл

Куркулі, які чинили частковий опір Висилання з сім'ями у північні,

при розкуркулюванні східні райони Росії

Куркулі, які не чинили ніякого Надання після розкуркулювання

опору розкуркулюванню ділянки землі за межами села
У січні 1930 р. прийнято
постанову «Про темпи
колективізації…»

колективізацію планувалося
завершити восени 1931 р. -
навесні 1932 р.
 Важливі дати
Січень, 1928 р. – рішення політбюро ЦК КПРС про примусове
вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої
колективізації.
Грудень, 1929р. – перехід до відкритого терору проти
«куркульства».
Квітень 1929 р. – Прийняття ХVІ партконференцією І-го
п’ятирічного плану, який передбачав залучити до сільськогосподарської
кооперації 85% населення, а у колгоспи — 18–20% (на Україні — 30%).
Однак вже влітку лунають гасла «шалених темпів колективізації».
Листопад 1929 р. – Пленум ЦК ВКП(б), на якому генеральний
секретар ЦК КП(б)У С.Косіор підтримав пропозицію Й.Сталіна,
В.Молотова і Л.Кагановича завершити колективізацію протягом року.
Січень 1930 р. – Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і
заходи допомоги держави колгоспному будівництву», в якій планувалося
завершити колективізацію на Україні восени 1931 р., або навесні 1932 р.
Постанова закликала до «соціалістичного змагання по організації
колгоспів».
 Насильницьке створення колгоспів
На виконання рішень Москви партійно-
державний апарат України виступив з рядом власних
ініціатив щодо прискорення темпів колективізації.
24 лютого 1930 р. С. Косіор підписав лист-
директиву місцевим партійним організаціям України, в
якій ставилося завдання: «Степ треба цілком
колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю
Україну - до осені 1930 р.». Таким чином, вузьке коло
партійних намісників центру, яким належала вся повнота
влади в республіці, скоротило строки колективізації на 1
—1,5 року.
У січні 1930 р. голова Колгоспцентру СРСР Г.
Камінський, виступаючи перед представниками районів
суцільної колективізації, сказав: «Якщо... ви перегнете
палицю і вас заарештують, пам'ятайте, що вас
Прийом до колгоспу заарештували за революційну справу». Отже, партійні
й державні керівники заздалегідь «відпускали гріхи»
насильникам, звільняючи їх від будь-яких правових чи
моральних норм.
 Наприкінці січня 1929р. була опублікована постанова
ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських
господарств у районах суцільної колективізації». під
«розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а
й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. їх називали
«підкуркульниками». По суті, кампанія «ліквідації
куркульства як класу» була формою репресій щодо всього
селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й
примушувала їх вступати у колгоспи.
 Розкуркулення підірвало економічну базу селян, знищило
рентабельні господарства.
 Зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь
урожай вилучали на користь держави, що призвело до низького
рівня продуктивності праці.
 Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість,
ініціативність, працелюбність.
 У життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсутність
економічних стимулів розвитку, повна незацікавленість селян в
ефективній, продуктивній роботі.
 Українські хлібороби фактично були розселені: частина із них,
насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало
вихідців із села, котрі ставали студентами або призивалися до
Червоної армії, не поверталися додому.
 Відбувалося зубожіння селянства. Недопустимо обмежувалося
споживання на селі: за 1936-1939 рр. до торговельної мережі
села надходило товарів в 4,5 разу менше, ніж у міста (з
розрахунку на душу населення).
 Колгоспникам з 31 грудня 1932 р. не видавали паспортів.
 У відповідь на жорстоку політику держави селянство
стало все більш відверто висловлювати своє незадоволення.
Насамперед селяни вдавалися до такої форми спротиву, як
приховування зерна. Спочатку вони ховали зерно в межах
своїх господарств, але згодом, після застосування трусів на
селянських подвір’ях, зерно почали переховувати в стогах
сіна, в ярах, лісах, у степу. Хоча найбільшу активність тут
зрозуміло проявляли заможні верстви селян, теж саме в міру
своїх можливостей робили середняки й біднота, які мали “
лишки” хліба. Навіть колгоспники, як тільки могли,
намагалися уникнути конфіскацій.
Перші спроби селянства протидіяти політиці режиму
знайшли свій вияв в різкому скороченні господарської
активності. Що позбавитися куркульського клейма, яке
держава активно наставляла, заможні селяни спішно
почали проводити “саморозкуркулення” своїх
господарств. Вони відмовлялися від орендованої землі,
розпродували робочу худобу, переставали наймати
робітників.
Найпоширеніша форма протесту зводилася до того, що
селяни стали різати домашню худобу, не бажаючи
віддавати її властям. Це явище набрало приголомшуючих
масштабів: між 1928 і 1932 рр. Україна втратила близько
половини поголів'я худоби.
«Запаморочення від успіхів»
2 березня 1930 року в газеті «Правда»
опублікована стаття Сталіна
«Запаморочення від успіхів» про
«перегинах на місцях», допущених при
колективізації. У ній Сталін засудив
численні випадки порушення принципу
добровільності при організації колгоспів.

Він критикував зайву «завзятість» у

справі розкуркулення, жертвами якого
стали багато середняки. Вся
відповідальність за допущені помилки
покладалася на місцеве керівництво.
 Результати та наслідки колективізації:

фізичне знищення самостійних, заможних селян, які бажали

працювати без диктату з боку держави;
дезорганізація сільськогосподарського виробництва;
скорочення поголів'я худоби;
повне одержавлення сільськогосподарського виробництва,
підпорядкування усіх сфер сільського життя партійно-державному
керівництву;
масове переселення селян у міста.
Наслідки колективізації
Голод 1932—1933 рр. став
для українців тим, чим був
голокост для євреїв. Як
трагедія, масштаби якої
неможливо збагнути, голод
травмував націю, залишивши
на її тілі глибокі соціальні,
психологічні та демографічні
шрами, які вона носить
досьогодні. Кинув він і
чорну тінь на методи й
досягнення радянської
системи.
ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКИ
Йосип Сталін Всеволод Балицький Мендель Хатаєвич Влас Чубар
 Причини Голодомору

 Геноцид українського народу, як засіб

упокорення
 Невміння держави організувати селян на
колективну працю
 Незацікавленість селян у результатах
праці
 Посуха 1932 року
Запровадження натуральних штрафів і чорних дощок, блокада
 ВІДТЕПЕР УСЕ КОЛГОСПНЕ МАЙНО НАЛЕЖИТЬ ДЕРЖАВІ
Режим затверджує на законодавчому рівні можливість вилучення всіх
продовольчих запасів у сільського населення.
Прикриваючись гаслом захисту колгоспників, режим отримує
можливість повністю реквізувати і розпоряджатися майном та врожаєм
колгоспників.
7 серпня 1932 р. М. Калінін підписує постанову, за якою так зване
розкрадання колгоспного майна карається розстрілом або позбавленням
волі не менше як на 10 років. До постанови додається інструкція про її
застосування, в народі отримує назву “Закон про п`ять колосків”.
 ре
Зла
на
мо
ма
ції
га
но
кол
Пе
• опі І
гос
рес
р
пн
еле
сел
ої
нн
янс І
ясис
тва
•В те
сел
ми
ян
осн
зРоз
• ов І
Рос
ор
но
ії у
ен
му
без
ня
зав
Наслідки голодомору 1932-1933 років
лю
сел
ер
Політичні процеси 1920-х – початку 1930-х років

Великий терор
 Масові репресії
Сталінські репресії – масові репресії, що
здійснювалися в СРСР в 1930-і – 1950-і роки і звичайно
пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного лідера
Радянського Союзу в цей період.
До цього явища можна віднести чистки в рядах
правлячої ВКП(б), розкуркулення, депортації цілих
етнічних груп і гоніння за підозрілими особами,
всюдисущий контроль за «саботажниками», масові
ув'язнення і розстріли «ворогів народу».

64
 Масові репресії
Мета:
знищення будь-якої, навіть потенційної опозиції;
придушення національно-визвольного руху;
знищення старої «партійної гвардії», усіх, хто міг пролити
світло на минуле Й. Сталіна;
переслідування і знищення всіх представників колишніх
політичних партій, заможних верст населення;
зняття соціальної напруги в суспільстві, знищення
«стрілочників» - представників бюрократичного і партійного
апарату, на яких перекладали відповідальність за прорахунки
Сталіна та його оточення.
Причини масових репресій 30-рр. ХХ ст. в Україні

 Тоталітарний режим в СРСР

 Зміна вищого керівництва в СРСР (перемога Сталіна)
 Суцільна колективізація
 Форсована індустріалізація
 Курс СРСР на світову революцію та підготовку ІІ світової
війни
 Встановлення адміністративно-командної системи
 Примусовий характер праці
 Насадження в суспільстві політики страху та віри у вождя
 Підготовка до стаханівських та інших рухів «соціалістичних
чудес»
Масові репресії – невід’ємний елемент сталінської
системи управління
 Періодизація масових репресій
30- рр. ХХ ст. в Україні :
Перший (1929-1931 рр.) – це так звана «шахтинська справа»,
харківські політичні процеси над українською інтелігенцією,
«шкідниками» і «саботажниками», насильство над селянами,
початок розкуркулення і депортацій під час колективізації;

Другий (1932-1934 рр.) був пов'язаний, насамперед, з терором

голодом, який було штучно влаштовано проти українців, що привело
до демографічного зменшення населення майже на 7 млн. осіб;
заборона процесу «українізації» і постишевські репресії проти
української інтелігенції, діячів культури, науки і освіти,
письменників, журналістів і представників мистецтва;

Третій (1936- 1938 рр.) в історії одержала назву доби «великого

терору», бо була пов'язана з найбільш масовими, апокаліптичного
масштабу репресіями.
 Методи:
 показові політичні процеси;
 позасудові переслідування;
 створення особливих нарад для спрощення судочинства при покаранні
«ворогів народу» і членів їхніх сімей;
 застосування на практиці органами НКВС методів фізичного впливу на «ворогів
народу» тощо.

«Сильна і могутня диктатура пролетаріату – ось що нам

потрібно тепер, для того щоб зітерти в порох останні
рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські
махінації».
«Репресії – є необхідним елементом наступу».
«На Україні класова боротьба більш напружена, ніж в
інших місцях, і ворог – куркуль, націоналіст – у нас більш
досвідчений, лютіший, ніж де б то не було в інших
республіках і областях Союзу».
Й. Сталін
 1930 рік – створення ГУЛАГу
(Головного управління таборів)

Розкуркулення
Політичні
репресії
1920-1930-х рр. Боротьба з
шкідництвом

Депортація Політичні репресії

народів та репресії в армії
 Перший (1929-1931 рр.) – це так звана
«шахтинська справа», харківські політичні процеси
над українською інтелігенцією, «шкідниками» і
«саботажниками», насильство над селянами, початок
розкуркулення і депортацій під час колективізації;

Вирішення завдання форсованої індустріалізації вимагало не

тільки вкладення величезних засобів, але і створення численних
технічних кадрів.
Основну масу робітників, складали вчорашні
неписьменні селяни, що не володіли достатньою кваліфікацією
для роботи зі складною технікою. Радянська держава також
сильно залежала від технічної інтелігенції.
Ці фахівці найчастіше були досить скептично налаштовані
стосовно комуністичних гасел.
Партія комуністів, сприймала всі збої, що виникали в ході
індустріалізації, як свідомий саботаж, результатом чого
стала кампанія проти так званого шкідництва.
 Радянські агітаційні плакати:
«Боротьба з ворогами народу»
 У ряді процесів у справах
про шкідництво і саботаж
висувалися, наприклад, такі
обвинувачення:
 Підготовка невірних звітів про фінансове
становище СРСР, що приводило до підриву
його міжнародного авторитету (справа
Трудової селянської партії).
 Саботаж за завданням іноземних розвідок
шляхом недостатнього
розвитку текстильних фабрик, створення
диспропорцій у напівфабрикатах, що
повинно було потягти за собою підрив
економіки СРСР і загальне невдоволення
(справа Промпартії);
 Псування насінного матеріалу шляхом його
зараження, свідоме шкідництво в
галузі механізації сільського господарства
шляхом недостатнього постачання
запчастин (справа Трудової селянської
партії);
 Нерівномірний розподіл за завданням
іноземних розвідок товарів за районами, що
приводило до утворення надлишків в одних
місцях і дефіцитові в інших (справа
меншовицького «Союзного бюро»).
 ОДНИМ З НАЙГУЧНІШИХ ПРОЦЕСІВ
КІНЦЯ 20-х РОКІВ СТАЄ ШАХТИНСЬКА
СПРАВА

“Шахтинці” сидять тепер в усіх галузях

нашої промисловості. Багатьох з них
виловлено, але далеко не всіх виловлено.
Шкідництво буржуазної інтелігенції є
однією з найнебезпечніших форм опору проти
соціалізму, що розвивається.
Й.Сталін
квітень 1929 року

Аналогічними до
шахтинської справи стають:
• справа “харківського
Інженери та техніки Донецького вугільного басейну
звинувачувалися: центра” шкідників;
• справа “московського
• в свідомому шкідництві через організацію вибухів на
центра” шкідників;
шахтах;
• справа СВУ;
• в злочинних зв’язках з колишніми власниками шахт; • справа “Трудової
• в закупівлі непотрібного імпортного обладнання та селянської партії”
марнотратстві;
• в порушенні техніки безпеки та КЗПП.
 1928 р. – Шахтинська справа
• Репресії проти технічної інтелігенції
• Форсована індустріалізація - «Мы рождены , чтоб сказку сделать былью!»
• Підготовка до стаханівських та інших рухів «соціалістичних чудес»
 1930 р. – Cправа СВУ
 Репресії проти української інтелігенції
 Судили 45 чоловік, а репресували 474
 Репресії проти діячів українізації та української культури («бывших»)
 Знищення можливих захисників українського селянства
 Репресії проти українського селянства
 Згортання коренізації. СВУ
Проце́с Спі́лки ви́зволення Украї́ни — показова справа, сфабрикована ОДПУ
Української СРР наприкінці 1920-тих років, яка викривала вигадану антирадянську
організацію серед української наукової та церковної інтелігенції.
Процес відбувся над 45 керівниками і головними діячами СВУ, у будівлі
Столичного оперного театру у Харкові від 9 березня до 19 квітня 1930. Всього
до судового процесу 1930 року залучено 474 осіб, при чому засуджено до
розстрілу — 15, до концтаборів — 192, вислані за межі Української СРР — 87,
засуджені умовно — 3, звільнені від покарання — 124 особи.
Серед звинувачених були провідні учені, письменники та інші
інтелектуали:
 Сергій Єфремов,
 Володимир Чехівський,
 Андрій Ніковський,
 Йосип Гермайзе,
 Михайло Слабченко,
 Григорій Голоскевич
 Людмила Старицька-Черняхівська.
Процес СВУ мав політичне завдання:
 обґрунтувати переслідування потенційної національної політичної
опозиції;
 підготувати ґрунт для подальших нападів на ВУАН та УАПЦ;
 поглибити ворожнечу між прихильниками українізації (комуністами й
некомуністами);
 політично скомпрометувати політику українізації, пов'язуючи українське
відродження з діяльністю УНР в екзилі і з аґресивним спрямуванням
закордонної політики Польщі та уряду УНР в екзилі;
 розгортання нової русифікації Української СРР;
 позбавити голосу українські селянські маси напередодні організації
Голодомору.
Згідно з обвинувальним висновком, СВУ ставила собі завдання:
 визволення українського народу на всіх просторах його етнографічної
території
 заснування самостійної української республіки, яка мала бути
парламентарною і демократичною, з широким правом громадян на
приватну власність.
 1931р. – Cправа УНЦ
 Репресії проти українських істориків
 Арешт і заслання М. Грушевського
 Смерть М. Грушевського у м. Кисловодську
 «Український національний центр»
 неіснуюча «контрреволюційна організація» (складовою частиною якої було оголошено
«галицьку Українську військову організацію»), «викрита» органами ДПУ в 1931.
Організації приписувалася підготовка збройного повстання з метою скинути радянську
владу в Україні і встановити капіталістичний лад у формі УНР.
 7 лютого 1932 у цій справі до ув'язнення від З до 6 років було засуджено 50 осіб, близько
30 з них — колишні члени УПСР і УСДРП. У належності до організації були звинувачені
також колишні члени КПЗУ, безпартійні, переважно вихідці з Галичини. В наступні роки
33 із засуджених були повторно репресовані (21 особу розстріляно). Ця справа — один із
значних каральних заходів більшовицького режиму проти видатних представників старої
української інтелігенції, вирішальний етап у згортанні українізації.
 Керівником УНЦ «визначено» історика М. Яворського. До справи також був притягнутий
академік М. Грушевський, хоч слідство щодо нього було припинене
 У 1988 р. по справі «УНЦ» було проведено додаткову перевірку у повному обсязі, за
результатами якої Верховний суд УРСР кримінальну справу щодо 3-х репресованих
припинив у зв'язку з відсутністю у їхніх діях складу злочину, а решту — 47 осіб —
реабілітовано на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про
додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в
період 30—40-х років і початку 50-х років» і т.
 Справу «УНЦ» слід розглядати як один із вирішальних кроків у сталінській протидії
«українізації», як етап у винищенні тих інтелектуальних сил (в тому числі й у середовищі
самих комуністів), котрі були носіями національного відродження України. Справа УНЦ
згадується у більшості сучасних українських підручників з історії як приклад
терористичної сутності сталінського режиму.
 1930 (1932) р. – розстріл українських
кобзарів

Репресії проти діячів української культури та носіїв

історичної народної пам'яті
На початку грудня 1930 року в Харківському оперному
театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської
України, куди з різних областей було звезено 337
делегатів. Основним завданням З’їзду було питання
активного залучення народних співців до
соціалістичного будівництва, відходу від виконавських
традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів.
Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під
приводом поїздки на З’їзд народних співців народів
Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав
відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли
до околиць ст. Козача Лопань.
Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до
лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї.
Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх
поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу
НКВС УСРР розпочав розстріл... Коли все було
закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і
присипали землею. Музичні інструменти спалили
поряд...
 Другий (1932-1934 рр.) був пов'язаний, насамперед, з
терором голодом, який було штучно влаштовано
проти українців, що привело до демографічного зменшення
населення майже на 7 млн. осіб; заборона процесу «українізації»
і постишевські репресії проти української інтелігенції, діячів
культури, науки і освіти, письменників, журналістів і
представників мистецтва;

Голодомор 1932-1933рр.
Самогубство М. Хвильового та наркома освіти М.
Скрипника;
Арешт українських кобзарів і лірників і розправа над
ними;
Справа «Української військової організації»
Прийняття закону про покарання членів сімей «ворогів
народу» (виселення у віддалені райони, обмеження в
правах)
1 грудня 1934 р. за ініціативою Сталіна ЦВК і РНК СРСР
прийняли постанову «Про внесення змін у діючі
кримінально-процесуальні кодекси союзних республік»
наступного змісту:

 Слідство в цих справах закінчувати в строк не

більше 10 днів;
Обвинувальний висновок вручати обвинувачуваним
за одну добу до розгляду справи в суді;
Справи слухати без участі сторін;
Касаційного оскарження вироків, як і подачі
клопотань про помилування, не допускати;
Вирок до вищої міри покарання здійснювати негайно
після винесення вироку
1932 - 1933 рр. – Голодомор

Загинуло більше 6,5 млн.

чоловік
Репресії проти українського
селянства
 1933 р. – Cправа УВО
У першій половині 1930-х рр. репресії щодо викладачів вищої
школи Радянської України набули не тільки масового характеру, але
й національно культурного забарвлення.
Після процесу «Українського національного центру» ДПУ УСРР
продовжило пошуки «антирадянських елементів» у середовищі
української інтеліґенції. За його версією, одним із відгалужень
всеукраїнської контрреволюційної організації УНЦ була
«Українська військова організація».
Широко розгалужена «Українська військова організація», як
стверджувало слідство, підготовляла повалення радянської влади на
Україні шляхом збройного повстання. Потім нібито планувалося
встановлення «фашистської диктатури» під виглядом «незалежної
буржуазної республіки». Із цією метою організація проводила
активну повстанську, шпигунську, диверсійну й терористичну
роботу.
Серед затриманих «членів» «Української військової організації»
знаходимо багатьох представників професорсько-викладацького
складу харківських ВНЗ. У період від червня 1933 р. по травень 1934
р. судовою трійкою при колегії ДПУ УСРР «увісти» були засуджені
 Друга половина 1930-х рр. –
«Розстріляне відродження»:
Масове знищення української творчої інтелігенції та діячів українізації

Жертвами репресій ставали,

насамперед, найяскравіші постаті
українського національного відродження
– М. Бойчук, М.Зеров, М.Хвильовий, Л.
Курбас тощо. В Академії наук України, за
неповними даними, було репресовано
250 осіб, в тому числі 19 академіків.
Жахливого удару було завдано
українській літературі: 89 письменників
було знищено, 212 — примушено
замовкнути, 64 – заслано, 83
– емігрували.
«Розстріляне відродження»
Умовна назва літературно – мистецької
генерації 20 – 30 – х рр. ХХ ст., репресованої
більшовицьким режимом. З кінця 20 – х рр.
Комуністична партія почала розглядати
літературу й мистецтво як одну з ділянок
культурного фронту.
Спочатку були заборонені літературні
товариства.
Під невблаганним пресом терору
опинилися науковці, освітяни, діячі сфери
культури.
Термін «розстріляне Відродження» вперше
запропонував діаспорний літературознавець
Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника
найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр.
Не витримуючи психологічного тиску
наклали на себе руки письменник М.
Хвильовий та нарком освіти М. Скрипник.

М. Хвильовий М. Скрипник
 Жертвами сталінського терору стали відомі
літератори Б. Антоненко – Давидович,
М. Яловий, П. Губенко (Остап Вишня).

Б. Антоненко - Давидович М. Яловий Остап Вишня

 Під час боротьби з
«націоналістичною контрреволюцією»
знищено в концтаборах режисера Леся
Курбаса, засновника української
школи монументального мистецтва М.
Бойчука, письменників М.
Куліша, М. Зерова, Г. Косинку.
Лесь Курбас

М. Бойчук М. Куліш М. Зеров Г. Косинка

 Лесь Курбас
• 25 лютого 1887 (Самбір) — † 3 листопада
1937 (Соловки)

• Лесь Курбас — український режисер, актор,

теоретик театру, драматург, публіцист,
перекладач. Народний артист Республіки
(1925).

• Лесь Курбас був засновником спочатку

політичного (1922—1926), а потім і
філософського (1926—1933) театру в Україні.
 Микола Куліш
• 18 грудня 1892 (Чаплинка) — †3 листопада
1937 (ур. Сандармох, Карелія)

• Микола Гурович Куліш — український

письменник, режисер, драматург,
громадський діяч, газетяр і редактор, діяч
української освіти, педагог.

• Микола Куліш став драматургом, творчість

якого відкрила нові напрямки у розвитку
світового драматичного мистецтва 20 і 21
століть.
 Микола Хвильовий

• 13 грудня 1893 (Тростянець) — †13

травня 1933 (Харків)

• Микола Хвильовий— український

прозаїк, поет, публіцист, один з
основоположників пореволюційної
української прози
• 1919 вступив до КП(б)У.
• Член-засновник багатьох тогочасних
літературних організацій — «Гарт» (1923),
«ВАПЛІТЕ» (Вільної академії пролетарської
літератури) (1925), «Пролітфронту».
 Остап Вишня

• 13 листопада 1889 — 28 вересня 1956,

Київ
• Остап Вишня — український письменник,
гуморист і сатирик. Справжні ім'я, по
батькові, прізвище — Павло Михайлович
Губенко.

• Остап Вишня здобув визнання

самобутнього майстра української сатири і
гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.
Історичні передумови
Це відродження було пов'язано з тим, що
українські митці навіть за умов
замовчування й заборони (Емський
указ) створили тексти, гідні світового
поціновування, з довгожданим набуттям
Україною своєї державності, з датою
українізації та різнобічних свобод,
обіцяних революціями 1905—1917 рр.
 Літературні
об'єднання
Головними літературними об'єднаннями
були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг»,
неокласики «Молодняк», «Спілка
письменників західної України», ЛОЧАФ
(об'єднання армії та флоту).
Найвпливовішим був «Гарт», який
пізніше був перейменований на
«ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію
Пролетарської Літератури»).
 Урочище Сандармох
(розстріли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 р.)
Третій (1936- 1938 рр.) в історії одержала назву доби
«великого терору», бо була пов'язана з найбільш
масовими, апокаліптичного масштабу репресіями.

Боротьба з українським націоналізмом

Боротьба з ухилами партії (справи «Українського
троцькістського центру»)
Чистка партійної верхівки, репресії проти членів
КП(б)У
Репресії в армії
 Вели́кий теро́р — найменування доби в історії
СРСР (1937–1938 роки), коли сталінські репресії були
різко посилені та доведені до максимуму своєї
інтенсивності.

Жертви:
•звичайні громадяни;
•члени і керівників
КП(б)У і РНК;
•військовики;
•члени сімей
репресованих.
 Найбільші сталінські
репресії сягають у 1936—1938,
коли НКВС очолив Микола
Іванович Єжов.
Цей період в історії став
відомим під назвою
«Єжовщина», або
«Великий терор».
Типові заголовки тодішніх газет
 У період 1936 — 1938 відбулися три великих відкритих процеси над колишніми
вищими функціонерами компартії.
Перший Московський процес над 16 членами так званого «Троцкістсько-
Зинов'євського Терористичного Центра» відбувся в серпні 1936.
Другий процес (справа «Паралельного антирадяняського Троцкістського центру») в
січні 1937 пройшов над 17 менш великими функціонерами. 13 чоловік розстріляні, інші
відправлені в табори, де незабаром загинули.
Третій процес у березні 1938 відбувся над 21 членами так званого «Право-
Троцкістського блоку».
Саме чищення 1937 — 1938 років асоціюється, у першу чергу, з ім'ям Єжова
(«Єжовщина»). У цей період вичищені були в тому числі й 2500 співробітників НКВС.
 За самими різними звинувачуваннями були
знищені видні діячі революції Бухарін, Троцький,
Зіновєв, Каменєв, Риков та інші.
 ЧИСЛО ЖЕРТВ
За даними комісії в 1937-38 роках було
заарештовано по звинуваченню в
антирадянській діяльності 1 548 366 людей,
з них розстріляно 681 692 (тобто в середньому
розстрілювалось 1000 людей в день).

У БИКІВНЯНСЬКОМУ ЛІСІ ЗНАХОДИТЬСЯ НАЙБІЛЬШЕ В УКРАЇНІ

МІСЦЕ ПОХОВАННЯ ЖЕРТВ МАСОВИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ, ЗА
ДАНИМИ НАУКОВЦІВ, ТАМ ПОКОЇТЬСЯ БЛИЗЬКО 100000
РЕПРЕСОВАНИХ УКРАЇНІ.
 Биківнянський ліс
Найбільше в Україні місце поховання жертв
масових репресій
 В 1937 р. Почався розгул репресій
Знищенню підлягала тепер Червона армія

У вищому керівництві армії були знищені з 5 маршалів – 3, з 5

командирів І рангу – 3, ІІ рангу – 10, з 57 командирпів корпусів – 50, з
186 комдивів – 154, з 16 армійських комісарів І та ІІ рангу – 16, з 26
корпусних комісарів – 25, з 64 дивізійних комісарів – 58, з 456
командирів полків – 401.
10.07.1934р. - Постановою ЦВК і РНК СРСР разом з НКВС
була створена система таборів ГУЛАГ

Росла кількість ГУЛАГів (ГУТАБів)

 Керували процесами «вірні сталінські соколи», лідери НКВС СРСР,
багатьох з яких також не пожаліла ними ж створена мясорубка.

Генріх Ягода, «батько» Микола Єжов, голова Лаврентій Берія, голова

системи ГУЛАГу, НКВС СРСР, розстріляний НКВС, розстріляний в
розстріляний в 1938 році в 1940 році 1953 році
 Масовий терор
Підлягають репресіям:
 Колишні куркулі, що повернулися після від'їзду покарання й продовжують вести активну
антирадянську підривну діяльність.
 Колишні куркулі, що бігли з таборів або трудпоселень, а також куркулі, що уникли
розкуркулювання і ведуть антирадянську діяльність.
 Колишні куркулі й соціально небезпечні елементи, що складалися в повстанських,
фашистських, терористичних і бандитських формуваннях, що відбули покарання, що
уникли репресій або бігли з місць ув'язнення й оновили свою антирадянську злочинну
діяльність.
 Члени антирадянських партій, що були білими, жандармами, чиновниками, карателямі,
бандитами, бандпосібниками, переправщиками, реемігрантами, що уникли репресій, що
бігли з місць ув'язнення й продовжують вести активну антирадянську діяльність.
 Викриті слідчими й перевіреними агентурними матеріалами найбільш ворожі й активні
учасники казацько-білогвардійських повстанських організацій, фашистських,
терористичних і шпигунсько-диверсійних контрреволюційних формувань.
 Найактивніші антирадянські елементи з колишніх куркулів, карателів, бандитів, білих,
сектантських активістів, церковників й інших, які втримуються у в'язницях, таборах,
трудових селищах і колоніях і продовжують вести там активну антирадянську підривну
роботу.
 Кримінальники, що ведуть злочинну діяльність і пов'язані зі злочинним середовищем.
 Кримінальні елементи, що перебувають у таборах і трудпоселеннях і ведучі в них
злочинну діяльність.
7 квітня 1935р. — в СРСР прийнята постанова РНК № 3.598 яка
передбачала смертну кару для дітей віком від 12 років
 Фото дітей ворогів народу.
Спецдитбудинок Наркомпросу.
СРСР, 1930-ті.
 Призупинення масового терору
 В серпні 1938 р. стали проявлятись ознаки завершення
Великого терору.
 17 листопада 1938 постановою Раднаркому й ЦК ВКП(б)
діяльність всіх надзвичайних органів припинена, арешти
дозволені тільки із санкції суду або прокурора. Директивою
Наркома внутрішніх справ Берії від 22 грудня 1938 всі вироки
надзвичайних органів оголошені втратившими силу, якщо
вони не були приведені у виконання, або оголошені
засудженими до 17 листопада.

 У грудні 1938, подібно Ягоді, Єжов був також призначений на

другорядний пост, у цьому випадку — наркома водного
транспорту. На його місце був призначений Берія, за якого
масштаби репресій були зменшені. Під його керівництвом у
рамках «боротьби за відновлення соціалістичної законності» із
НКВС було звільнено 7372 чоловік, з них 987 засуджені.
Конституція УРСР
1937 р
 Сталінська Конституція
Напередодні «Великого терору», 5 грудня 1936 р., було прийнято Конституцію СРСР, яку називають
сталінською. Вона закріпила «перемогу соціалізму в СРСР».
СРСР — держава робітників і селян, політичну систему СРСР складають Ради, уся влада в СРСР
належить трудящим» ВКП(б) — провідна сила радянського суспільства, в Основному Законі, яким є
Конституція, задекларовано великий перелік прав громадян.

5 грудня 1936 р., в СРСР прийнята нова конституція, яка ввійшла в історію як «Конституція
перемігшого соціалізму».
А ще її називали «сталінська конституція».
 Конституція СРСР 1936 року (неофіційні назви: «Сталінська
конституція», рідше - «Конституція перемігшого соціалізму» ) – основний
закон СРСР, прийнятий VIII надзвичайних з'їздом Рад 5 грудня 1936, і діяв до
1977.
Конституція проголосила, що соціалізм в СРСР переміг і в основному
побудований:
•знищена приватна власність на засоби виробництва і
експлуататорські класи, перемогли соціалістичні виробничі відносини;
•економічна основа – планова соціалістична система господарства, що
спирається на соціалістичну власність у двох її формах – державну і
колгоспно-кооперативну;
•усім громадянам надано рівні права:
загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні;
право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення в старості і
хвороби;
свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів;
проголошувалися недоторканість особи і таємниця листування.
Конституція
УРСР
1937 р.
 Принципові зміни Конституції
ніскільки не позначалися на системі
реальної влади, тому що контроль над
державою і суспільством продовжував
здійснювати партійний апарат на чолі з
генсеком.
Конституції союзних республік
були розроблені за зразком союзної.
Наприкінці січня 1937 р. XIV з'їзд
рад України затвердив
Конституцію УРСР.
Відбулися також вибори до
Верховної Ради СРСР і Верховної Ради
УРСР. Соціальний, національний,
партійний склад депутатів ретельно
дозувався. Крім того, було "спрощено"
текст виборчого бюлетеня. Така
підготовча робота гарантувала парта
потрібних кандидатів від "блоку
комуністів і безпартійних".
У січні 1937 р. було прийнято й нову Конституцію УСРР, яка
відтепер почала офіційно називатися Українською Радянською
Соціалістичною Республікою, в абревіатурі — УРСР. Конституція
УРСР 1937 р., як і Конституція СРСР 1936 р., багато, в чому
зоставалася декларативною.

Герб УРСР. 1939 р Прапор УРСР 1937 року

Антирелігійна політика
– один із пріоритетних напрямків діяльності
більшовицького тоталітарного режиму, спрямований на
формування в суспільстві атеїстичного світогляду.
Згідно з політичним курсом правлячої
більшовицької партії, витіснення релігії та її соціального
інституту – церкви із суспільної свідомості було
необхідною умовою будівництва соціалістичної держави.
Тому партійно-радянське керівництво проголосило
релігію історичним пережитком, «опіумом», з яким слід
боротися і який необхідно викорінити. Оскільки у
Російській імперії нараховувалося (станом на 1917 р.)
близько 118 тис. культових споруд (церков, костелів,
мечетей, синагог, сектантських молитовних будинків),
понад 1000 монастирів, близько 300 духовних
навчальних закладів[1], то антирелігійна боротьба
набрала надзвичайно великого розмаху.
Антирелігійну боротьбу впродовж 1920-1930-х рр.
умовно можна розділити на три етапи, кожен з яких
розпочинався черговим визначальним законодавчим
актом, ухваленим партійно-державним керівництвом:
І-й етап (1917-1923 рр.) – «Декрет про
відокремлення Церкви від держави і школи від
Церкви», ухвалений Раднаркомом (Радою Народних
Комісарів) 5 лютого 1918 р.;
ІІ-й етап (1923-1929 рр.) – резолюція ХІІ з’їзду
РКП(б) «Про постановку антирелігійної агітації і
пропаганди»;
ІІІ-й етап (1929-1930-ті рр.) – закон «Про релігійні
об’єднання», схвалений 8 квітня 1929 р. ВЦВК
(Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет) і
РНК СРСР.
Микола Самокиш (1860 – 1944 рр.) – видатний
український художник-баталіст, майстер анімалістичного
жанру і графік. Для творів Самокиша властива
багатофігурність і динамічність композиції; його
мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки).
Як художник демократичного напрямку, Самокиш
намагався історично правильно змальовувати події.

Самокиш ніколи не поривав контактів з Україною. В кінці

1890-их років і на початку 20 ст. часто приїздив в Україну,
зокрема у Харків, і брав участь у виставках в Україні. З
1898 разом з С. Васильківським працював над альбомом,
що мав бути продовженням Шевченкової «Живописной
Украины» – «Из украинской старины», з текстом Д.
Яворницького (1900). Другий альбом «Мотиви укр.
орнамента» (1902) С. опрацював сам. На початку 1900-их
років Самокиш брав участь у розписах Полтавського
губернського земства.

Темі національно-визвольної війни українського народу

присвячені картини "Повстання українських селян на чолі
з Іваном Богуном", "Бій Богуна з Чернецьким під
Монастирищем у 1653 році". В одному з листів
Микола Семенович визнавав, що друга картина вдалася
йому краще, і називав першу лише "репетицією".
Будівля Верховної Ради УРСР в Києві
1936 – 1939 рр.

Архітектор:
Володимир Заболотний