1

ТЕМА 24: УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В 1929-1939 рр.

Попередні поняття для засвоєння

Модернізація – осучаснення.

Радянська модернізація передбачала форсовану індустріалізацію та суцільну колективізацію.

Індустріалізація - це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і
зміцнення обороноздатності країни.

Форсована індустріалізація – індустріалізація шалено швидкими темпами.

Колективізація - примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи
і радгоспи).

Суцільна колективізація – масова колективізація, що охопила всі селянські господарства.

УКРАЇНА І ЗМІНА ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ВСЕСОЮЗНОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ БІЛЬШОВИКІ (ВКП(б))

21 січня 1924 р. помер В.Ленін (керівник більшовиків та лідер СРСР), після чого в партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого
розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й.Сталіним та Л. Троцьким. Проти Л.Троцького виступили майже всі керівники України - Л.Каганович,
Д.Манільський, Г.Петровський, М.Скрипник, В.Чубарь. У підтримку Л.Троцького виступили нечисленні його прихильники в Україні - І.Дашковський, Н.Гордон, М. Голубенко та ін. У
грудні 1927 р. Л.Троцького було виключено з партії.

1927-1928рр. - хлібозаготівельна криза в СРСР, яка стала приводом для відходу від НЕПу.

У 1928 р. на пленумах ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших
прихильників НЕПу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади
«класових ворогів», передовсім селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами».

1929 р. - посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна, у результаті були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від НЕПу,
створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження
сталінського єдиновладдя.

У 1929 р. Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР.

 2

КЕРІВНИКИ УСРР ЧАСІВ РАДЯНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

1925 р. - призначення генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) Л. Кагановича.

1928 р. - призначення генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіора.

ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

У 1925 р. ВКП(б) проголосила курс на індустріалізацію.

У 1929 р. був прийнятий курс на форсовану індустріалізацію.

1929 р. Й. Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму».

Індустріалізація - це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і
зміцнення обороноздатності країни.

Завдання індустріалізації:

- здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;

- перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;
- зміцнення оборонного потенціалу країни;
- підвищення технічної бази сільського господарства.

Джерела індустріалізації:

- перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства;

- експорт сировини та продовольства;
- залучення коштів громадян (державні позики, ощадкаси);
- «споживчий аскетизм» населення (тобто населення повинно було вгамовувати свої бажання);
- використання примусової праці політв’язнів.

Труднощі та особливості індустріалізації:

- можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування;

- перекіс у бік важкої промисловості (переважання промисловості групи «А» - важкої промисловості);
- нестача кваліфікованих кадрів;
 3

- форсовані темпи;
- жорстка централізація економіки, директивне господарювання;
- «споживчий аскетизм» населення.

Економіка СРСР здійснювалася шляхом планування на кожні 5 років.

Командно-адміністративна економіка – це економічна система, в якій держава або ради керують економікою. В системі з командною економікою
центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг. На відміну від ринкової економіки, де економіка існує і
керується економічними законами ринку.

Результати перших п'ятирічок

Перша п'ятирічка (1928-1932 рр.):

- форсований ривок у розвитку важкої промисловості;

- створення енергетичної бази;
- розширення та реконструкція металургійної бази (будівництво заводів «Запоріжсталь», «Азовсталь»; «Криворіжсталь», реконструкція
металургійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську);
- ліквідація безробіття;
- розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших тракторів, виробництво на
харківському заводі «Серп і молот» складних молотилок, випуск на запорізькому заводі «Комунар» комбайнів);
- розгортання соціалістичного змагання;
- запровадження карткової системи.

Соціалістичні змагання (соцзмагання) – різноманітні заходи підвищення продуктивності праці засновані не на матеріальній зацікавленості, а на
моральній свідомості. Наприклад, між заводами влаштовувалися змагання, хто більше виробу продукції. Робітники вимушені були працювати понад
норму безкоштовно, щоб перемогти в змаганнях.

Карткова система – система розподілу продуктів, товарів та послуг за картками, що індивідуально видаються державою населенню.

Друга п'ятирічка (1933-1938 рр.):

- подальше наростання індустріалізації (хоча темпи росту знижені до 13-14% на рік);

- будівництво нових підприємств - Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін.;
- розгортання стахановського руху, початок якому поклав вибійник шахти «Центральна-Ірміне» Олексій Стаханов, який у ніч з 30 на 31 серпня
1935 р., застосувавши новий метод роботи, встановив рекорд з видобування вугілля;
- скасування карткової системи (1935 р.);
 4

- апогей соціалістичного змагання.

Наслідки індустріалізації:

- перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну;

- збільшення промислового потенціалу в 7 разів;
- залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20%);
- виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо);
- здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації;
- низький життєвий рівень населення;
- ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки.

Промисловість України напередодні Другої світової війни

- збільшення асигнувань на оборону;

- збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики;
- введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств (1938 - червень 1941 р.);
- встановлення надзвичайно жорсткої трудової дисципліни.

СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Грудень 1927 р. — XV з'їзд ВКП(б) взяв курс на кооперування села (колективізацію). Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.

Колективізація - примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи
і радгоспи).

Завдання колективізації:

- перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;

- забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною;
- перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному
керівництву;
- ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркульства як класу.

Хід колективізації

Січень 1928 р. - рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення в селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації.
 5

1928 р. - створення першої машинно-тракторної станції (МТС) в Україні. Основне завдання МТС - виробничо-технічне обслуговування колгоспів, посилення
впливу держави на село.

Листопад 1929 р. - курс на суцільну колективізацію села. Пленум ЦК ВКП(б) заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське
господарство України й про роботу на селі», у якій зазначалося, що Україна повинна у найкоротший строк впровадити колективізацію й показати приклад іншим
республікам (колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 р. або навесні 1932 р.)

Лютий 1930 р. - лист-директива С. Косіора місцевим партійним організаціям, у якому ставилося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю
Україну - до осені 1930 р., що призвело до застосування насильницьких методів колективізації (до 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 %
селянських господарств).

Осінь 1929 - весна 1930 р. - хвиля селянських виступів та повстань проти колективізації.

Березень 1930 р. - стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він виступив проти надмірностей у колгоспному будівництві, звинувачуючи в них партійні
комітети та радянські організації на місцях. Селянам дозволялося виходити з колгоспів. Це був маневр сталінського керівництва, спрямований на заспокоєння селян.
Почався масовий вихід селян із колгоспів.

Осінь 1930 р. - директивний лист ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», який закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес, що призвело до нового
етапу колективізації. Повторне об'єднання селян у колгоспи в Україні мало завершитися до кінця 1931 р. (до кінця 1932 р. в Україні були об'єднані у колгоспи близько
70 % селянських господарств, що володіли 80 % посівних площ).

Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями». У результаті під розкуркулення потрапило близько
200 тис. господарств.

Куркуль (кулак)- з давнини назва селян, які займалися лихварством (давали кошти в борг під відсотки). За часів радянської влади куркулями називали всіх заможних
селян та противників колективізації.

Наслідки колективізації:

- одержано кошти для індустріалізації;

- знищення найбільш працездатних селянських господарств;
- занепад почуття індивідуалізму, властивого українському селянинові;
- дезорганізація аграрного сектора (індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно й організаційно були ще слабкими);
- наростання кризових явищ у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо);
- утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі;
- голодомор 1932-1933 рр.
 6

ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр.

Причини:

- політика сталінського керівництва;

- прискорена насильницька колективізація;
- завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.;
- постанова у 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі
як «Закон про п'ять колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі
терміном не менш ніж на 10 років);
- діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В.Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян за будь-яку ціну (обшуки, натуральні
штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо).

Регіон діяльності надзвичайної комісії В. Молотова у вересні 1932 р.

Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства.

Заходи влади:

- продовження хлібозаготівель;
- створення загороджувальних загонів, які не випускали селян до міст;
- замовчування голоду;
 7

- відмова від міжнародної допомоги.

Наслідки голодомору:

- величезні людські втрати (за різними даними, від 3,5 до 8 млн. чоловік);
- знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями;
- подолання опору колективізації і як наслідок - перемога колгоспного ладу на селі.

СТАЛІНСЬКИЙ ТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ І МАСОВІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ

Тоталітарний режим - це політичний режим, який передбачає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства
шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи політичної партії.

Терор - це політика придушення, залякування політичних противників жорстокими насильницькими методами.

Репресії - захід державного примусу, покарання.

Хвилі сталінського терору в Україні

Перша хвиля (1928—1931 рр.) - розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських
діячів та інтелігенції:
- «Шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік
отримали смертний вирок, інші - різні строки ув'язнення);
- сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1930 р. - справа, спрямована проти «старої» національної еліти. Звинувачення 45
чоловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України. У справі «Спілки визволення України» був
звинувачений український суспільно-політичний діяч С.Єфремов;
- сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) 1931 р. - процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були
М. Грушевський, В. Голубович та ін.;
- ліквідація УАПЦ (28-29 січня 1930 р. відбувся надзвичайний «самоліквідаційний» собор УАПЦ). З 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без
суду і слідства.

Друга хвиля (1932-1935 рр.) - голодомор, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»:

- голодомор 1932-1933 рр.;
- самогубства М. Хвильового (1933 р.) та народного комісара освіти М.Скрипника (1933 р.);
- арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 р.);
 8

- справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо.

Третя хвиля (1936—1938 рр.) - доба «великого терору»:

- боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);
- боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»);
- чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, С.Косіор, В.Чубар, П. Постишев та ін.);
- репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір - командувач Київським військовим округом, І. Дубовий - командувач
Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.);
- репресивні заходи проти українських діячів культури - «розстріляне відродження».
«Розстріляне відродження» - літературно-мистецька генерація України 1920 – 1930-х років, репресована сталінським режимом.

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ В СРСР ТА В УКРАЇНІ

У 1934 р. столицю УСРР було перенесено з Харкова до Києва.

У 1936 р. була прийнята нова Конституція СРСР («Сталінська Конституція»).

У 1937 р. була прийнята нова Конституція Радянської України. В цій Конституції законодавчо було закріплено перемогу соціалізму та побудову основ
соціалістичного суспільства. Українська республіка змінила свою назву з УСРР на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР).

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

Загальна характеристика

На кінець 20-х років більшовики поступово почали встановлювати жорсткий контроль над культурою, втискуючи її в рамки комуністичної
ідеології. В умовах утвердження сталінського тоталітарного режиму на зміну українському відродженню 20-х рр. прийшов терор тридцятих.
Тоталітарний режим поширював неприязне ставлення до інтелігенції, впроваджуючи його до масової свідомості. Внаслідок репресій було знищено
значну частину української інтелігенції; увійшов до обігу термін «Розстріляне відродження». Багато з тих, хто залишився живим» стали на шлях
пристосування до ідеологічних і творчих обмежень, що їх створював режим.
Водночас відбувалося цілеспрямоване формування нової генерації радянської людини за допомогою масової системи народної освіти. Важливу
роль у цьому відігравав і прискорений розвиток преси, радіо.
Можна стверджувати, що розвиток культури цього періоду мав складний, суперечливий характер.

1930 р. — початок переходу до обов'язкової семирічної освіти

Освіта 1934 р. — встановлено три типи загальноосвітніх шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7 років) і середня (10 років)
1939 р. — запровадження оплати навчання в середній школі
Наука 1928 р. — створення в Харкові Українського фізико-технічного інституту
1932 р. — з ініціативи Є. Патона створюється Інститут електрозварювання Академії Наук.
 9

Творчість П. Тичини, М. Рильського, М. Зерова, М. Драй-Хмари, С. Плужника, В.Сосюри, М. Бажана, М. Хвильового, Г. Косинки, Ю. Яновського, М.
Куліша.
Література 30-ті рр. — П. Панч, О. Довженко, З. Тулуб, А. Головко, Ю. Смолич. І. Микитенко, О. Корнійчук, О. Вишня .
Мистецтво 1934 р. — на заключному етапі республіканської олімпіади міста та села заарештовано й розстріляно триста кобзарів і лірників.