Колективізація

Історія України,
10 клас
 Колективізація сільського
господарства в СРСР – це масове
створення колективних
господарств (колгоспів), що
супроводжувалося ліквідацією
одноосібних господарств,
переданням у колгоспи землі,
худоби, інвентаря.
Курс на колективізацію
взято в грудні 1927р. на 15 з'їзді
ВКП(б)
Розглядачи перший п'ятирічний план,
більшовики розраховували, що в кращому
разі вони зможуть колективізувати 20 %
селянських дворів (для України це завдання
виражалося в 30%).
Радянські плани розвитку
промисловості спиралися на
те, що держава зможе
дешево купувати зерно у
селян. Це дало б їй змогу як
забезпечувати хлібом
зростаючу робочу силу в
містах, так і продавати його
за кордон, прибутки з чого в
свою чергу йтимуть на
фінансування
індустріалізації.
 Колективізація розглядалась як засіб для
прискорення індустріалізації, розв'язання
хлібної проблеми, ліквідації заможного
селянства — ворога радянської влади.
Сталінське
керівництво надавало
перевагу саме
колективізації, тому що
шляхом прямого
адміністративного впливу на
колгоспи селянські ресурси
можна було вільно
викачувати в бюджет і
будувати на цій базі
промисловість, утримувати
велику армію,
управлінський апарат.
 Важливі дати
Січень, 1928 р. – рішення політбюро ЦК КПРС про
примусове вилучення у селянства зернових надлишків та
необхідність форсованої колективізації.
Грудень, 1929р. – перехід до відкритого терору проти
«куркульства».
Квітень 1929 р. – Прийняття 16 партконференцією 1-го
п’ятирічного плану, який передбачав залучити до
сільськогосподарської кооперації 85% населення, а у колгоспи —
18–20% (на Україні — 30%). Однак вже влітку лунають гасла
«шалених темпів колективізації».
Листопад 1929 р. – Пленум ЦК ВКП(б), на якому
генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор підтримав пропозицію
Й.Сталіна, В.Молотова і Л.Кагановича завершити колективізацію
протягом року.
Січень 1930 р. – Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи
колективізації і заходи допомоги держави колгоспному
будівництву», в якій планувалося завершити колективізацію на
Україні восени 1931 р., або навесні 1932 р. Постанова закликала до
«соціалістичного змагання по організації колгоспів».
 Насильницьке створення колгоспів
На виконання рішень Москви партійно-
державний апарат України виступив з рядом
власних ініціатив щодо прискорення темпів
колективізації.
24 лютого 1930 р. С. Косіор підписав
лист-директиву місцевим партійним організаціям
України, в якій ставилося завдання: «Степ треба
цілком колективізувати за час весняної посівної
кампанії, а всю Україну - до осені 1930 р.».
Таким чином, вузьке коло партійних намісників
центру, яким належала вся повнота влади в
республіці, скоротило строки колективізації на 1
—1,5 року.
У січні 1930 р. голова Колгоспцентру
СРСР Г. Камінський, виступаючи перед
представниками районів суцільної
колективізації, сказав: «Якщо... ви перегнете
палицю і вас заарештують, пам'ятайте, що вас
Прийом до колгоспу заарештували за революційну справу». Отже,
партійні й державні керівники заздалегідь
«відпускали гріхи» насильникам, звільняючи їх
від будь-яких правових чи моральних норм.
 У відповідь на жорстоку політику держави
селянство стало все більш відверто висловлювати своє
незадоволення.Насамперед селяни вдавалися до такої
форми спротиву, як приховування зерна.Спочатку вони
ховали зернов межах своїх господарств, але згодом, після
застосування трусів на селянських подвір’ях, зерно
почали переховувати в стогах сіна, в ярах, лісах, устепу.
Хоча найбільшу активність тут зрозуміло проявляли
заможні верстви селян, теж саме в міру своїх
можливостей робили середняки й біднота, які мали “
лишки” хліба. Навіть колгоспники, як тільки могли,
намагалися уникнути конфіскацій.
Перші спроби селянства протидіяти політиці
режиму знайшли свій вияв в різкому скороченні
господарської активності. Що позбавитися куркульського
клейма, яке держава активно наставляла, заможні селяни
спішно почали проводити “саморозкуркулення” своїх
господарств. Вони відмовлялися від орендованої землі,
розпродували робочу худобу, переставали наймати
робітників.
 Найпоширеніша форма протесту зводилася
до того, що селяни стали різати домашню
худобу, не бажаючи віддавати її властям.
Це явище набрало приголомшуючих
масштабів: між 1928 і 1932 рр. Україна
втратила близько половини поголів'я
худоби.
 Особливо поширилися так звані «бабські
бунти» — повстання жінок, які вимагали
повернення відібраної власності. У
випадках великих повстань озброєних селян
уряд посилав на їх придушення регулярні
війська та підрозділи ОДПУ.
«Запаморочення від успіхів»
2 березня 1930 року в газеті «Правда»
опублікована стаття Сталіна
«Запаморочення від успіхів» про
«перегинах на місцях», допущених при
колективізації. У ній Сталін засудив
численні випадки порушення принципу
добровільності при організації колгоспів.

Він критикував зайву «завзятість» у

справі розкуркулення, жертвами якого
стали багато середняки. Вся
відповідальність за допущені помилки
покладалася на місцеве керівництво.
 Нові наступи на село
 Новий підхід полягав у тому, щоб
економічно унеможливити
індивідуальне господарювання.
Селянам, що виходили з колгоспів,
часто не віддавали їхній реманент і
ту худобу, що вціліла. Вони
отримували невеликі наділи, які
тяжко піддавалися обробці, в той час
як за колгоспниками зберігали
найкращі землі. Оподаткування
індивідуальних господарів
збільшили у два-три рази, а
колгоспників звільняли від податків.
“ Розкуркулення селянства ”
У ході колективізації постало питання
про долю заможних селян.
Офіційна ідеологія зображувала їх як
куркулів, лютих ворогів радянської влади,
жорстоких експлуататорів. Насправді лише
невелика їх частина використовувала
найманих селян. Як правило, основою їхнього
добробуту була праця всіх членів родини,
ощадливість, хазяйновитість. Ця частина
селянства була найміцніше зв'язана із землею й
не бажала з нею розлучатися.
Розкуркулення – політика знищення селян
- власників адміністративним примусом для
вступу до колгоспів або засобами
оподаткування, а також депортацією
репресованих селян на новобудови.
Одна з причин розкуркулення –
забезпечення колгоспів матеріальною базою.
 Наприкінці січня 1929р. була опублікована постанова
ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських
господарств у районах суцільної колективізації». під
«розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства,
а й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. їх називали
«підкуркульниками». По суті, кампанія «ліквідації
куркульства як класу» була формою репресій щодо всього
селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й
примушувала їх вступати у колгоспи.
 Категорія куркулів

Куркулі, які взяли участь у «Ізоляція» у в'язницях, у таборах

боротьбі з радянською владою або розстріл

Куркулі, які чинили частковий Висилання з сім'ями у північні,

опір при розкуркулюванні східні райони Росії

Куркулі, які не чинили ніякого Надання після розкуркулювання

опору розкуркулюванню ділянки землі за межами села
 Розкуркулення підірвало економічну базу
селян, знищило рентабельні господарства.
 Зникла зацікавленість селян у результатах
своєї праці, адже весь урожай вилучали на
користь держави, що призвело до низького
рівня продуктивності праці.
 Селянство втрачало вироблені століттями
риси: хазяйновитість, ініціативність,
працелюбність.
 У життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність,
відсутність економічних стимулів розвитку,
повна незацікавленість селян в ефективній,
продуктивній роботі.
 Українські хлібороби фактично були розселені:
частина із них, насамперед молодь, йшла до
міст, у промисловість. Чимало вихідців із села,
котрі ставали студентами або призивалися до
Червоної армії, не поверталися додому.
 Відбувалося зубожіння селянства.
Недопустимо обмежувалося споживання на
селі: за 1936-1939 рр. до торговельної мережі
села надходило товарів в 4,5 разу менше, ніж у
міста (з розрахунку на душу населення).
 Колгоспникам з 31 грудня 1932 р. не видавали
паспортів.
 Результати та наслідки
колективізації:
1-фізичне знищення самостійних, заможних селян,
які бажали працювати без диктату з боку держави;

2-дезорганізація сільськогосподарського
виробництва;
3-скорочення поголів'я худоби;
4-повне одержавлення сільськогосподарського
виробництва, підпорядкування усіх сфер
сільського життя партійно-державному
керівництву;
5-масове переселення селян у міста.
Наслідки колективізації
Голод 1932—1933 рр. став
для українців тим, чим був
голокост для євреїв. Як
трагедія, масштаби якої
неможливо збагнути, голод
травмував націю, залишивши
на її тілі глибокі соціальні,
психологічні та демографічні
шрами, які вона носить
досьогодні. Кинув він і
чорну тінь на методи й
досягнення радянської
системи.