Professional Documents
Culture Documents
402187
402187
голодомору на Поділлі.
Немало трагедій пережив за свою багатовікову історію український народ. Майже
кожне століття, як свідчать архівні та історичні матеріали, позначене голодними
роками, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Та найбільш втрат зазнала
Україна в ХХ столітті, особливо в ті трагічні 1932 - 1933 роки, які вже ніколи не зітруться
у зболеній людській пам`яті.
29 грудня в райком партії надійшов лист про вивезення в п`ятиденний строк всіх
наявних фондів колгоспів, що не виконали плану. В містах в особливій скруті
опинилися тисячі найменш соціально-захищених людей. Так, 4 грудня 1932 р. 66
пенсіонерів із Кам`янця-Подільського писали голові ВУЦВК Г.І.Петровському, що давно
не отримують хліба. Ринкові ціни складають 1 крб. 50 коп. і більше за один фунт, а
місячна пенсія — 7-20 крб. З кінця січня 1933 року вивіз хліба з України припинився. На
зміну хлібозаготівлям прийшла заготівля насіннєвих фондів, яка проводилася тими ж
методами.
Не обминув голод і міста. Так у лютому 33 р. обкому партії доповіли про випадки
госпіталізації робітників паперової фабрики в Понінці, фаянсового заводу в Полонному. Не
зміни лось таке становище і в наступні місяці. Хліб не надходив у продаж . Також не
обминув голодомор лікарні і дитбудинки.
В зовсім іншому становищі були в містах і районних центрах ті, хто забезпечував на
місцях виконання генеральної лінії ВКП(б). Ще 2 листопада 1932 р. РНК УСРР прийняла
закриту постанову, за якої керівні працівники в районах (на Вінниччині їх - нарахову-
валося 1813) повинні були отримувати: печеного хліба на день — 800 г, крупи на
місяць — 2 кг, макаронів — 1 кг, риби — 2 кг, цукру — 1 кг, консервів — 1 банку, олії —
0,5 л, сиру — 1 кг, кондитерських виробів — 1 кг, мила простого — 2 куски, туалетного
— 1 кусок. Приблизно половину цього отримували 2470 членів сімей цих
працівників. Крім того, передбачалися продукти для них, що видавалися в закриті
їдальні.
Лебединою піснею, пам’ятником загиблих від голоду, в тому числі хмельничан, Стала
Книга-меморіал “1933:голод”(1991 р.), упорядкована В.Маняком і його дружиною.
План для України в обсязі 265 млн. пудів і вимога Кремля до українського
радянського уряду "розверстати" за одну добу для кожної округи та кожного села
мінімальні січневі завдання — організація терору за дорученням Й. Сталіна. "Тверде
завдання" для кожного господарства як умова виконання хлібозаготівельного плану.
"За невиконання "твердого завдання" навесні 1929 р. описано майно 18 тис. 264
селянських господарств, з них 8012 продано на торгах, а до кримінальної
відповідальності притягнуто 1150 власників господарств" . Запровадження так званих
надзвичайних заходів - репресій, фізичного та морального знущання з селян, а також
позбавляння зерна, землі, помешкання, худоби, всіх засобів для існування.
Постанова Раднаркому УРСР від б грудня 1932 р. "Про занесення на чорну дошку сіл,
які злісно саботують хлібозаготівлі" - виморювання голодом селян, яким припинялося
постачання продуктів харчування у 85 районах У країни . Відтворення щодо українських
селян практики давньоєврейських гетто: патрулювання на залізницях та заслонні загонів
військ НКВС.
В той самий час, коли робилися перші кроки у напрямі придушення селянства в 1929
—1930 рр.,» Сталін відновив наступ на Україну та її національну культуру, тимчасово
припинений на початку 20-х років.
Якраз 1933 року йшла заміж. Понад ставом їхали до вінця, то страшно було глянути,
що там творилося. Повно голодного люду шукали в очереті черепашок і ніякої
уваги не звертали на наш весільний кортеж.
* * *
(1924 — 1992)
Мій батько, Сторожук Іван Гнатович, працював бухгалтером. Він був досить
сумлінним в роботі.
У Пронилові до колективізації розташовувались поля індусів, тобто тих, хто
займався одноосібним господарством. 1932 року землю усуспільнили, а врожай
забрали до колгоспної комори.
Тільки у звіті цього не показали. Батько почав добиватися правди. Посварився з
головою колгоспу Загайдачним, а також головою сільради.
Вони правди не любили. Для них одна була правда: крики, погрози, насильство —
символ й ідеал сталінської системи. Довго докопувались до батька і таки придумали
версію: «Зв'язок із закордонними агентами». Страшний голодомор пережив, а
репресій не уникнув. Із сталінських застінків не повернувся.
* * *
В 1933 році їли цвіт акації, варили бурякове насіння. Пам'ятаю,як у Теклі Іваницької
померло з голоду двоє діточок. Замотала вона їх у рядно і так поховала на цвинтарі.
Нашу ж сім"ю врятувала корова — молоко не дало спухнути з голоду.
* * *
Колгосп почав вирощувати гарні врожаї зернових культур, буряків, було в достатку
молока, м'яса. Аж раптом — голод. Я до цього часу не можу зрозуміти, навіщо в людей
забирали останні крихти хліба. Адже урожай був на славу — вистачило б і людям, і
державі. Так ні, - вимітали все начисто. Як зараз бачу перед собою озлоблене обличчя
уповноваженого з району, його руку, що розмахувала наганом, чую погрози та
істеричний крик: колгосп, мовляв, саботує поставки зерна.
* * *
* * *
Протягом жахливої весни 1933 р. я бачив людей, які вмирали від голоду. Я бачив
жінок і дітей з роздутими животами, посинілих, які ще дихали, але з
порожніми, позбавленими життя очима. І трупи—трупи в зношених вовняних
кожухах та дешевих повстяних черевиках; трупи в селянських хатинах, на талому
снігу старої Вологди, під мостами Харкова... Я бачив усе це і не збожеволів, не
покінчив життя самогубством. І не проклинав тих, хто послав мене забрати в
селян зерно взимку, а весною переконувати людей, що ледве пересували
ноги, худі як скелет або болісно опухлі, вийти в поле, щоб „виконати
більшовицький посівний план ударними темпами".
Ще один активіст оповідає про те, як він міг, цілком свідомо йдучи за Сталіним,
перекладати вину за «ексцеси» на особливо поганих комуністів, але «підозра, що
страхіття не були випадкові, а заплановані та санкціоновані найвищою владою, все
глибше западала мені в душу. Цієї ночі вони стали безперечним фактом, що
залишило мене, на якийсь час, без будь-яких надій. Сором від цього мені було легше
терпіти доти, доки я міг обвинувачувати окремих осіб».
Ще один розповідає про село (не в Україні), де «худоба поздихала за браком
корму, люди їли „хліб", зроблений з кропиви, „оладки", зроблені з одного виду
бур'яну, „кашу" - з іншого», їли кінський гній, зокрема через те, що він часто містив у
собі цілі зерна пшениці. На початку зими поїли всіх курей та іншу живність, яка ще
залишилася. Тоді перейшли на собак, а пізніше — на котів, «їх нелегко було піймати.
Здичавілі тварини почали боятися людей. Люди варили їх. Але з усього того мали
жорсткі жили та шкіру. А з голів варили м'ясний холодець».
МОВОЮ ФАКТІВ
1921 рік, січень. Селянські виступи в Україні - прояви різкого невдоволення селян
політикою Радянської влади.
* * *
8-16 березня 1921 року X з'їзд РКП(б) проголосив перехід до НЕПу: заміна
продрозверстки фіксованим продподатком, товарно-грошові відносини, приватні
господарства.
* * *
1921, літо. Голодомор в Україні (крім України голодували на Північному Кавказі, у
Поволжі). Загалом голодувало близько 22 мільйони чоловік. Померло близько 1
мільйона.
* * *
17 серпня 1921 року. ВУЦВК прийняв постанову про створення центральних,
губернських, повітових комісій допомоги голодуючим. Очолив Г.Петровсьвий.
(Із книги: В.Крушинський, Ю.ЛЕВЕНЕЦЬ. «Історія України», К -1992).
В пам’ять загиблих під час голодомору В. Мацько написав вірш, який описує
тогочасне становище в Україні.
ВІТАЛІЙ МАЦЬКО
Курними дорогами
Ще гупотіли тачанки,
Жінки-молодиці від дива
Здвигали плечима,
А в хаті, а в хаті...
Ні крихти зерна.
До хати заходить
Голодна зима.
До хати ввірвався
Червоний заспів,__
Немає для нього
Гостинця і ... слів.
— Нічого, кріпіться!
Гуде комнезам,
З-під свити виймає
Не хліб — одрізан,_
Буржуя прихлопнем!
Відкриємо ТСОЗи,
Усе переборем _
І голод, й морози.
Що диво, то диво!
Та слово — не хліб,
І гасло порожнє
Не спине від бід.
Пішли молодиці
До церкви молити
Червоний заспів
Встиг і там оселитись.
Ним править нечистий _
Жди горя й біди.
Злітають із храму
Додолу хрести.
... Курними дорогами
Ще гупотіли тачанки,
Жінки-молодиці від дива
Здвигали плечима.
А в хаті убого:
І зимно, і голо...
В господі лютує
І тішиться, голод.
Архівні документи 1932-1933 років переконують, що в нашому краї, як і в усій
республіці, колективізація здійснювалася методом протиставлення різних за майновим
станом верств селянства.
З документів Хмельницького обласного архіву постає, що трагічні дні голодомору
супроводжувались іншим лихом для селян – репресіями. Підтвердженням цього є
чисельні інформації, які зберігаються в архіві. Більшість репресивних заходів
стосувалась так званих “ куркулів ” . Однак були непоодинокими випадки, коли
засуджували за кілька зрізаних колосків. В інформації Солобковецького райпарткому
від 23 липня 1933 року на адресу Вінницького обкому КП(б)У підкреслювалося, в
зв’язку з достиганням хлібів у районі збільшилось число випадків знищення врожаю,
зрізування колосків. Мешканці Підлісного Мукарева Марія Кушлінська і Антон Колісник
зрізали на колгоспному полі 20 кілограмів колосків. За їх вчинок вони були притягнуті
до кримінальної відповідальності. Рішенням районного нарсуду Колісник був
ув’язнений на 8 років перебування в далеких таборах. Справу Кушлінської розглянула
сесія облсуду і винесла вирок до 10 років ув’язнення в далеких таборах.
Аналіз документів засвідчує, що з перших кроків існування у товаристві, а потім артілі
була низька продуктивність праці.
За таких обставин держава ставить перед членами артілі непосильне завдання про
продажу хліба. Районне керівництво 12 грудня 1931 року констатує кволість
хлібозаготівлі у Глинках і затверджує зустрічний план : відвантажити у державні за
корма 1500 пудів зерна. А 12 січня 1932 року находить нове рішення. Суть його
зводилась до того, щоб ліквідувати всі фонди хліба протягом доби за винятком фондів
вчителів і сімей інвалідів.
Скупі архівні матеріали все-таки проливають світло на те, що зароблений
колгоспниками хліб на трудодні затримувався для видачі спеціальними
розпорядженнями державних органів. Однак у селян забирали не тільки товарний хліб,
але й насіннєвий.
Весною 1933 року на адресу правління колгоспу почав надходити потік допомоги
про харчування. Одночасно на правлінні розглядалось десятки заяв. Наприклад, 18
травня відреагували на 13 прохань, однак 11 з них було відмовлено у виділенні
картоплі. Наслідок таких рішень керівництва сільгосппартії відомий: масовий голод.
Колективізація позбавила селян не тільки землі, самостійного господарювання, а й
засобів життя, зробила їх цілком залежними від держави.
Причини голодомору
Необхідність Непосильні для селян Небажання Економічні
знищення хлібозаготівлі, колгоспників прорахунки,спроба
українського народу конфіскація владою працювати в здійснити соціалістичне
як свідомої продовольчих запасів; громадському будівництво воєнно-
національної верстви, надмірний хлібний господарстві комуністичними
яка загрожувала експорт методами
імперським
прагненням Москви
Наслідки голодомору
Завершення Масові Придушення Переселення селян з Голодомор став
колективізації, жертви(за опору Росії в приводом для
утвердження різними Українського Україну(Донецьку, розгортання боротьби з
колгоспної оцінками від селянства Дніпропетровську, «українським
системи, 2,5 до 8 млн. Харківську обл.) буржуазним
розорення села осіб). Підрив націоналізмом»
генофонду (прибуття 1933 р.
Української комісії на чолі з П.
нації Постишевим)