Практична робота

1.Причинами Голодомору у 1932-1933 були: Необхідність знищення українського селянства як

свідомої національної вірності, яка загрожувала імперським прагненням Москви.

Непосильні для селян хліботоргівлі, конфіскація владою продовольчих запасів; надмірний хлібний
експорт;

Небажання колгоспників працювати в громадському господарстві та прагнення влади покарати за

це.

Економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними

методами.А наслідками були: Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи,
розорення села.
Масові жертви (від 2.5 до 8 млн осіб). Підрив генофонду української нації.
Придушення опору укр. селянства
Переселення селян із Росії в Україну.
Величезні людські втрати (від 3,5 до 8 млн. осіб)
Знищення старого українського села з його багатими народними традиціями,
розселянювання України)
Придушення опору колективізації; перемога колгоспного ладу на селі.
Масове переселення селян із Росії в Україну.
Голодомор став приводом до розгортання боротьби з українським буржуазним
націоналізмом
2.Які ж все ж такі документи залишились з часів Голодомору у 1932-1933?Проблема
повної або часткової відсутності архівних документів міжвоєнного періоду відома чи не
кожному досліднику історії України новітнього часу. Численними є і документальні
згадки, і усні свідчення про втрати і винищення як поодиноких документів, так і цілих
архівних масивів.
Незаперечними є архівні втрати під час і внаслідок війни, але сьогодні у нас є усі підстави
для твердження, що основний масив втрат припадає саме на період весни 1934 р. і
наступні передвоєнні роки. Йдеться про здійснене владою свідоме і навмисне винищення
архівних документів, передусім – 1932–1933 рр. Хронологічні рамки цього феномену
окреслюються кінцем 1933 р. – початком 1960-х рр., тобто від перших спроб у 1934 р.
знищити метричні книги та інші документи демостатистичного характеру за 1932– 1933
рр. до останніх хрущовських чисток державних архівів на межі їхнього перебування у
системі НКВС. Існує два види свідчень про голод 1932-33 рр. Перший вид інформації - від
найстаріших людей, які самі пережили голодомор і пам’ятають усі його жахи.
Другий вид інформації – це перекази батьків, родичів, сусідів молодому поколінню, яке
народилося після голоду. Саме свідчення очевидців дозволяють отримати унікальні дані,
які не знайшли відображення в офіційних документах. Вони роблять історію об’ємною,
дозволяють показати голодомор на рівні мікроісторії, історії окремих людей, родин, сіл...

3.Украінці дуже сильно постраждали під час Голодомору.Насильницька колективізація

призвела до кризи сільськогосподарського виробництва в Україні. Селяни, примусово
об’єднані в колгоспи, були не зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки за
свою роботу майже нічого не одержували. Вироблена продукція діставалася в
основному державі, яка ставила нереальні плани норми хлібозаготівлі. Від червня до
жовтня 1932 р. в колгоспів та одноосібників удалося витиснути 132 млн пудів
хліба, тобто полови -ну скороченого порівняно з попереднім роком плану. Але
сталінському керівництву цього було замало.
7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна
державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної
(соціалістичної) власності». Згідно з нею розкрадання майна колгоспів
прирівнювалося до розкрадання державного майна й каралося розстрілом, а за
«пом’якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше ніж десять
років. За рік дії постанови було засуджено 54 тис. осіб

4.Але ж с того часу залишились очевидці які ж все ж таки розповіли що ім довелося
пережити,наприклад це була Каперко Надія Михайлівна 30 вересня 1918 року народження,
село Кринички Мар`є – Дмитрівської сільської ради Софіївського району
Дніпропетровської області (дата запису травень 2016 року),вона розповідає:"Голод? Зараз
скажу… бачте… мені не 10 було років, більше. Тоді з 8 років йшли до школи. Бо тоді вже
такі розумні діти були. Не так як зараз. Я не кончила 6 класів, 4 квартал. Того, що тато
вмерли. Не було чого їсти. Я була пухла. Голод я весь пам`ятаю. Босі ходили тоді. Бо не
було нічого. Вообщем, не було у нас що їсти. В 32-му годі сильний неврожай був. На
городах даже… бурячок десь-десь, картопелька десь-десь. І було… Все прошло….І тоді
люди спасались. В Білорусію їхали. Спасалися.І тут уже умирать нам…бо не має чого їсти.
І оце тато. Він дуже розбитний був. Тато поїхали на станцію Лошкареве, біля станції ми
недалеко жили… і поїхали в Дніпрропетровськ, забрали сестру і поїхали в Білорусію. Там
підводи стояли і нас забрали, там одні і привезли. І вся сім`я їхала. Нас устріли там. Зразу
накормили нас. Там даже картошка була, росла. І ми там місяць пожили і Сталін дав
приказ по домам українців. Так ми спаслись від голоду.

5.Та ще в той час був Закон «про п'ять колосків» («П'ять колосків» або просто
«Колосќи») — народна назва репрессивногорадянського закону часів Голодомору. Повна назва:
Постанова ЦВК і РНК і СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та
зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від серпня 1932 року.
Окрім власне самого закону існувала також Таємна інструкція про його застосування.
Його назвали в народі «Закон про 5 колосків» через те, що навіть за один колосок, взятий з поля,
покаранням міг бути смертельний вирок як для дорослого, так і для дитини.