ВСТАНОВЛЕННЯ

КОМУНІСТИЧНОГО
ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В
УКРАЇНІ
Встановлення більшовицького режиму в Україні

• 28 листопада 1918 р. у Суджі (Росія) сформовано

радянський український уряд на чолі з Г. П’ятаковим
• Січень 1919 р. – на чолі РНК України став Х. Раковський,
назву УНР змінено на Українська Соціалістична
Радянська Республіка (УСРР), столиця – м. Харків
Встановлення більшовицького режиму в Україні

• Березень 1919 р. –
Конституція УСРР:
- Закріплення диктатури
пролетаріату, влади
трудівників у формі рад;
- Позбавлення прав
заможних, скасування
приватної власності;
- Формально незалежні
держава, перебувала у
федеративних зв’язках
з радянською Росією
Внутрішня політика урядів УСРР
• «воєнний комунізм» –
продовольча розкладка
на селі;
• «червоний терор»;
• Націоналізація
промисловості, загальна
трудова повинність,
мілітаризація праці,
зрівнялівка в оплаті;
• Існування УКР (з 1920 р.)
Ризький мирний договір 18 березня 1921 року

Мирний договір між

Польщею, РСФРР і
УСРР:
- Польща визнавала
УСРР;
- Встановлення кордону
між Польщею та УСРР;
- Польща
зобов’язувалася
забезпечити належні
умови для
національно-
культурного розвитку
українців
Вступ УСРР до Союзу Радянських
Соціалістичних Республік (СРСР)
10 грудня 1922 р. – Сьомий
Всеукраїнський з’їзд рад у
Харкові схвалив Декларацію про
утворення СРСР
30 грудня 1922 р. - Перший з’їзд
рад СРСР ухвалив декларацію і
договір про утворення СРСР
(Російська СФРР, Українська
СРР, Білоруська СРР,
Закавказька Федерація)
31 січня 1924 р. – конституція
СРСР
Травень 1925 р. – Конституція
УСРР, у якій було закріплено
вступ України до СРСР
 Голод 1921 -1923 років
- 1921 р. важке становище на селі,
викликане «продрозверсткою»
погіршилося через посуху; врожай
становив лише 30% рівня 1916 р. за
рахунок північних і правобережних
земель;
- війська перекрили шляхи, що
зв’язували Північ і Південь;
- незважаючи на неврожай, на Півдні
тривали хлібозаготівлі;
- хліб вивозили на Поволжя, промислові
центри, експортували за кордон;
- голод використовувався у т.ч. і для
придушення повстанського
антибільшовицького руху (лютий 1921
р. – 118 значних повстань у УСРР);
- супроводжувався антицерковною
кампанією;
- кількість померлих – 2-3,5 млн. осіб
Нова економічна політика (НЕП)
Березень 1921 р. – Х з’їзд
РКП(б) відмовився від
«воєнного комунізму»
9 серпня 1921 р. – Указ РНК
про втілення в життя засад
нової економічної політики (в
УСРР – з 1922 року)

НЕП не торкнувся політичного

життя і спочатку розглядався
як тимчасовий захід для
подолання економічної кризи,
згодом – як обхідний шлях до
соціалістичного суспільства
Нова економічна політика
• Перехід до НЕПу поклав початок відбудові
економіки; до середини 1920-х рр.
виробництво електроенергії та продукції
машинобудування перевищило довоєнний
рівень, але рівень чорної металургії був
значно нижчим
• Особливо швидко відбудовувалася легка і
харчова промисловості – у цих галузях
були сильні позиції приватного капіталу
• Підвищення продуктивності праці,
підвищення рівня життя населення, але
періодичні економічні кризи, зростання
безробіття
• На кінець 1925 р. відбудова промисловості
України закінчилася, сільське
господарство перевищило обсяг
довоєнної валової продукції у 1926-1927
господарському році
• У грудні 1925 р. з’їзд РКП(б) перейменував
партію на ВКП(б), ухвалив рішення за
короткий термін здійснити індустріалізацію
Нова економічна політика
Головні економічні причини згортання НЕПу:
1) невиконання хлібозаготівлі (внаслідок невдоволення
селян державними заготівельними цінами) та експортних
зобов'язань, що зменшило валютні надходження, і відповідно
скороченні промислового виробництва та капітального
будівництва;
2) значно швидше зростання попиту на внутрішньому
ринкові порівняно з пропозицією (збільшення чисельності
робітників у промисловості та будівництві, зниження на 10 % у
1927 р. цін з одночасним зростанням номінальної заробітної
плати працівників збільшили платоспроможний попит);
3) політика активного витіснення з 1926 р. приватного
капіталу: підвищення тарифів на перевезення приватних
вантажів, призупинення державного кредитування приватних
підприємств, уведення в 1927 р. податку з надприбутку,
заборона надавати приватним особам в оренду державні
підприємства і поновлювати старі договори, зменшення
кількості іноземних концесій (до 1930 р. ліквідували більшість
концесій, у 1931 р. — приватну промисловість);
4) одержавлення розподілу: в 1929 р. було здійснено
перехід на карткову систему постачання; у лютому 1930 р.
ліквідовано товарні біржі та ярмарки.

Перед урядом СРСР постали такі альтернативи:

1) або помірні темпи розвитку всього господарства на базі
НЕПу і поступове скорочення відставання від провідних
капіталістичних країн;
2) або відмова від ринку, повернення до командно-
адміністративних методів, концентрація ресурсів і форсований
розвиток головної ланки господарства — важкої індустрії.
Вибрали другу альтернативу.
Нова економічна політика
Криза збуту промислових товарів 1923
року. Селяни потребували плугів і
інших промислових виробів, але
відмовлялися купувати їх за
завищеними цінами.
Заготівельна криза 1924-25
господарського року. Заготівлі
становили тільки дві третини
очікуваного рівня.
Заготівельна криза 1927-28
господарського року. Була спричинена
штучним заниженням цін на зерно.
Селяни не хотіли здавати зерно без
вигоди для себе. Особливо це
стосувалося «середняків» та
«бідноти». Ця криза стала
формальною причиною припинення дії
НЕПу на селі та початку колективізації.
Політика «коренізаці» (українізація)
Коренізація — політика залучення
представників корінного населення
радянських республік та автономій до
місцевого керівництва та надання офіційного
(а інколи — й панівного) статусу їхнім
національним мовам.
Започаткована XII з'їздом РКП(б) у
квітні 1923 року.
Причини впровадження «українізації»:
- Компартійне керівництво бачило, що без
задоволення мінімуму національних
потреб українців доля більшовизму буде
під загрозою;
- Прагнення посилити контроль і вплив
комуністичної партії у суспільстві через
українську мову;
- Створення позитивного образу
більшовиків на міжнародній арені;
- Українізація мала зміцнити певний
суверенітет УСРР, втрачений після
входження до СРСР
Політика «українізації»
• Виховання кадрів із
представників корінної
національності (українців)
• Запровадження у роботу
партійного, радянського та
господарського апаратів
рідної для населення мови
(української)
• Розширення мережі шкіл із
рідною мовою (українською),
видання книг, преси
• Розвиток національної
культури під керівництвом
партії
Олександр Микола
Шумський Скрипник
Наслідки українізації
• Сприяла залученню до культурного
будівництва багатьох представників
національної інтелігенції
• Кількість українців у держапараті зросла з
35 до 54, в апараті ЦК партії 42% володіли
українською мовою
• На діловодство українською мовою
перейшло 75% місцевих державних
установ і організацій
• Рідною мовою навчалося 25% вишів, 50%
технікумів, 85% початкових шкіл, 97% дітей
у школах
• Українською мовою видавалося до 89%
періодичних видань, ставили п’єси 75%
театрів
• Відбувся стрибок у розвитку культури
(«Відродження», згодом «Розстріляне
відродження»)
• Забезпечено культурно-національні права
нацменшин (1927 р. – визнані росіяни, 1924
р. – утворення Молдавської автономії)
Українське національне відродження 1920-х
років
В. Липський, ботанік, президент Д. Заболотний, мікробіолог,
ВУАН епідеміолог, президент ВУАН
Українське національне відродження 1920-х
років
А. Кримський, історик, сходознавець,
мовознавець, перекладач
С. Єфремов, літературознавець
Українське національне відродження 1920-х
років
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет,
публіцист, один з основоположників
пореволюційної української прози, лідер Інші письменники:
ВАПЛІТЕ
П. Тичина
В. Сосюра
М. Зеров
М. Рильський
М. Драй-Хмара
В. Підмогильний
Г. Косинка
Б. Антоненко-Давидович
М. Куліш
Українське національне відродження 1920-х
років
М. Бойчук, художник В. Касіян, художник
Українське національне відродження 1920-х
років
Ф. Кричевський, художник І. Кавалерідзе, скульптор
Українське національне відродження 1920-х
років
Лесь Курбас, режисер театру
О. Довженко, кінорежисер
«Березіль»
Українська автокефальна православна церква

14 жовтня 1921 року –

відновлено УАПЦ на чолі
з митрополитом
Київським і всієї України
Василем Липківським
(очолював церкву до 1927
року, розстріляний 1937
року); проіснувала до
1937 року.

Василь Липківський