Радянський союз

у міжвоєнний період
Громадянська війна 1917-1922
Жовтневий переворот та прихід до влади більшовиків, призвели до глибокого
політичного протистояння, яке вилилося у громадянську війну.
На літо 1918 р. більшовики контролювали лише територію в районі Москви,
яка стала столицею. На сході 5 радянських армії перейшли в наступ і захопили
Рязань, Самару, Казань. Проте адмірал Колчак завдав контрудару, прорвавшись
до Волги рушив на з’єднання з Добровольчою армією Денікіна. Але на початку
1919 р. Фрунзе розгромив Колчака.
Важливим етапом громадянської війни є інтервенція Антанти, яка
розпочалася в 1918 р. Її причинами було прагнення колишніх союзників
повернути борги царської Росії й Тимчасового урядуй продовжити участь Росії
у Першій світовій війні, не допустити світової революції.
На початку осені Денікін вторгся на територію України. Ціною великих втрат Південний фронт
Фрунзе й загони Махна розгромили Денікіна, вже під командуванням Врангеля білогвардійці
відступили в Крим, де протримались до листопада 1920 р., коли були розбиті червоними та
махновцями. Громадянська війна забрала 12 – 15 млн чоловік, промислове виробництво в 1920
р. становило лише 14% рівня 1913 р., сільське господарство скоротилося вдвічі.

Агітаційні плакати Добровольчої та Червоної армії

«Воєнний комунізм» 1918-1921
Політика «воєнного комунізму» була спробою негайно розгорнути будівництво
комунізму насильницькими методами.
Вся повнота економічної влади в країні належала Вищій раді народного господарства. У
країні було впроваджено безгрошові розрахунки, скасовано торгівлю, введено прямий
товарообмін, зрівняльний розподіл продуктів, карткову систему, запроваджено трудову
повинність. Нова влада фактично встановила продовольчу диктатуру на селі: було
оголошено державну монополію на продаж на збіжжя та його заготівлю, заборонено
приватну торгівлю. З січня 1919 р. було введено продовольчу розверстку, що передбачала
вилучення збіжжя та інших сільськогосподарських продуктів.
Все це спричинило гостру економічну кризу, спад виробництва, що мало наслідком
політичну кризу, більшовики втрачали соціальну базу своєї влади.
 В березні 1921 р. у Кронщтадті повстали моряки з гаслами: «Ради без
більшовиків». Все це змусило переглянути більшовиків свій
внутрішньополітичний курс. Це поклало початок нової економічної політики
(непу). Суть непу полягала в проведенні політики заснованої на ринкових
засадах, різноманітних формах власності.  Було скасовано загальну трудову
повинність, створювався ринок робочої сили. Відбувся перехід від зрівнялівки
до відрядної зарплати. Почалося залучення іноземного капіталу через
створення спільних підприємств. Відновлювалися товарно-грошові відносини,
було дозволено приватну торгівлю.
Відбудова господарства та зміцнення позицій нової влади, дозволили
більшовицькій партії перейти до відтворення Росії в кордонах імперії. 
Проектів створення Союзу було кілька. Перший з них запропонував Йосип
Сталін. Він підготував проект резолюцій, так званий план
автономізації. Ленін вважав, що майбутній союз має будуватися на
федеративних засадах.
Створення СРСР
30 грудня 1922 р. у Кремлі відкрився І Всесоюзний з’їзд Рад було оголошено
про створення нової держави – Союзу Радянських Соціалістичних Республік
(СРСР) у складі Білорусії, Закавказької Федерації, Росії та України.
Після смерті Володимира Леніна 21 січня 1924 р., розпочалася жорстока
внутрішньопартійна боротьба за владу. Основними суперниками виступили Й.
Сталін та Л. Троцький. 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна у
внутрішньопартійній боротьбі, розпочалось утвердження сталінського
тоталітарного режиму в СРСР.
У грудні 1927 р. проголошено курс на прискорення індустріалізації.
За розробленим і затвердженим 1929 р. першим п’ятирічним планом обсяг
промислового виробництва мав зрости на 37 %.
Друга п’ятирічка (1933 – 1937 рр.) продовжила суперечливі тенденції
розвитку, було збудовано гіганти чорної металургії: «Запоріжсталь»,
«Азовсталь», «Криворіжсталь», машинобудівні заводи. В цілому було введено в
дію 4500 підприємств.
Побудова важкої індустрії потребувала значних коштів. Джерелом фінансування
індустріалізації був експорт продуктів сільського господарства на Захід.
Селянство за роки непу звикло до вільної торгівлі, тому зерно відбирали силою.
Було вирішено спочатку об’єднати селянські господарства у колективні, а потім
уже звідти вилучати хліб.
Через «ножиці цін» сталася хлібозаготівельна криза, лише в 1929 р.
вибухнуло близько 1300 селянських повстань. Гасло суцільної колективізації
було проголошене 1927р.
Голодомор в Україні
З 1932 р. радянська влада розпочала справжню війну з селянством,
застосувавши терор голодом, коли всі продовольчі запаси, в тому числі
насіннєвий фонд, експропріювали ся. Було запроваджено паспортну
систему для жителів міст, це фактично унеможливило виїзд селян з села та
прирекло їх на смерть. Протягом 1932 – 1933 рр. уряд посилив особисту й
колективну відповідальність за плани хлібопостачання: за законом «про 5
колосків», 55 тисяч селян були засуджені до смертної кари за «спробу»
крадіжки зерна чи худоби.
Жертвами голодомору стали за різними даними до 12 млн осіб. Терор
голодом 1932 – 1933 рр. назавжди змінив менталітет українського
селянина, після голоду не відбулось жодного антирадянського селянського
виступу. Голод 1932 – 1933 рр. був геноцидом українського народу, який
застосувала радянська влада аби зламати опір українського селянства.