Порівняльна таблиця «Держави Центрально-Східної Європи
у 1918 - 1929 роках»
країни Політичне становище
Польща  обмежено вплив політичних
партій; складна й заплутана
виборча система; заборона
офіцерам вступати до політичних
партій; обмеження свободи слова й
друку; тимчасовий характер і
незначні масштаби репресій проти
опозиції. президента республіки й
прем’єр-міністра обирали в сеймі;
після подій у травні 1926 р. Ю.
Пілсудський номінально зберіг
посаду військового міністра;
конституція 1935 р. обмежила
повноваження президента; суттєво
обмежено роль парламенту й
водночас розширено
повноваження виконавчої влади.
Румунія У роки Першої світової війни Румунія
воювала на стороні держав
Антанти. Однак три чверті її території
була окупована військами держав
Троїстого союзу, які користувались
природними багатствами країни в своїх
інтересах.
У післявоєнній Румунії основною була
Національно-ліберальна партія, лідер
якої І. Братіану очолював уряд. Цей
уряд силою придушив революційний рух
всередині країни і проводив агресивну
зовнішню політику.
У листопаді 1918 р. румунські війська
захопили Буковину, у грудні вступили в
Трансільванію. Як ми уже відзначали, у
1919 р. румунський уряд послав свої
війська для придушення радянської влади
в Угорщині. Надавала Румунія і допомогу
білогвардійським військам Росії.
В умовах революційного піднесення 8
травня 1921 р. в Румунії була створена
Комуністична партія. Уряд Авереску почав
проти комуністів репресії, звинувачуючи їх
у змові проти безпеки держави.
У зовнішній політиці Румунія
орієнтувалась на держави Антанти і
незмінно дотримувалась антирадянського
курсу. У 1921 р. вона уклала договір з
Польщею, згідно якого обидві держави
брали на себе зобов’язання на випадок
початку однією із них війни проти СРСР,
друга сторона надавала їй допомогу усіма
своїми збройними силами. З цією ж метою
в м. Хотині був створений штаб зв’язку
обох армій. У 1926 р. цей договір був
продовжений ще на 5 років.
Після придушення Татарбунарського
повстання у 1925 р. були заборонені
профспілки, обмежена свобода друку. У
1926 р. було заарештовано керівництво
Соціально-економічний
розвиток
Економіка: відсутність
централізованого управління;
існування підприємств і
господарств різних форм власності.
Суспільне життя: звеличення особи
Ю. Пілсудського й водночас
критика його опозицією; відсутність
панівної ідеології; легальне
існування різноманітних
молодіжних організацій.
 Румунія втратила у війні 800 тис. чол.
вбитими, померлими від різних хвороб та
голоду.
У післявоєнні роки Румунія залишалася
 
аграрною країною. Відносно розвинутою
промисловою галуззю була лише нафтова
промисловість, в якій провідні позиції
займав іноземний капітал.
На кінець війни загострилися соціальні
проблеми. У листопаді 1918 р.
страйкували залізничники, робітники
заводу "Арсенал". 13 грудня 1918 р.
робітники вийшли на вулиці Бухареста та
інших міст. Демонстрації відбувалися під
гаслами "Хай живе Румунська
соціалістична республіка!" 26 грудня під
час розстрілу демонстрації в Бухаресті
загинуло понад 100 чоловік. У країні було
введено стан облоги, припинено
діяльність профспілок, почалися воєнно-
польові суди.
 
Революційний рух не припинявся. Уряд
Братіану пішов на деякі поступки.
Вводилась нова демократична система
виборів. 27 грудня 1918 р. був виданий
декрет про земельну реформу для
Старого королівства. Згідно цього декрету
були конфісковані землі тих громадян, які
втекли з країни, а також помістя тих
землевласників, хто мав понад 100
гектарів землі. Землю отримали
демобілізовані з армії солдати і ті селяни,
що мали менше 5 гектарів землі.
На 1924 р. у Румунії настала економічна
 
стабілізація. Румунія отримала позику від
Франції, Англії, Німеччини. Отримувала
Румунія і репарації. В Румунії було
збудовано близько 1000 підприємств.
Найактивніше розвивалася нафтова
промисловість, а також легка і
харчопереробна. Хоч у металургійній
 Компартії, введена мажоритарна система
виборів до парламенту замість
пропорційної. Це був курс на зміцнення
буржуазно-поміщицької диктатури. Саме в
цей час з’явилися перші фашистські
організації "Залізна гвардія", "Ліга
національно-християнського захисту","
Войничі" та ін.
Чехославаччина У жовтні 1918 р. празький Національний
комітет, що представляв чеські політичні
партії, проголосив утворення незалежної
Чехословацької держави. Було заявлено,
що державний лад визначатимуть
Національні збори, а в перехідний період
верховна влада здійснюватиметься
празьким Національним комітетом.
На першому засіданні Національних
зборів у листопаді 1918 р. було урочисто
проголошено про повалення влади
Габсбургів у чеських землях та
встановлення демократичної республіка.
Першим президентом одноголосно було
проголошено професора філософії,
видного політичного діяча Томаша
Масарика, який на той час перебував в
еміграції в Парижі.
1920 р. тимчасові Національні збори
затвердили Конституцію
Чехословаччини, яка визначала
республіканську форму правління.
Територія країни проголошувалась
єдиною і неподільною, а автономна
Підкарпатська Русь - її невід'ємною
частиною.
Угорщина 25 жовтня в Будапешті була утворена
Національна рада з представників
Угорської партії незалежності 1848 року,
радикалів і соціал-демократів. Провідну
роль у Національній раді відігравали
соціал-демократи. Революція як шлях
вирішення післявоєнних політичних,
національних та економічних проблем, не
входила в їхні політичні розрахунки. І все-
таки революція почалась. 28 жовтня 1918
р. в Будапешті була утворена рада
солдатських депутатів, а 31 жовтня – рада
робітничих депутатів.
Граф Міхай Карольї, лідер партії
Незалежності, був призначений
імператором Карлом І – головою
коаліційного уряду, в який увійшли
представники Національної ради. Уряд
дав присягу на вірність монархії.
Основним соціально-економічним
завданням уряду з точки зору
революційних мас було поліпшення
становища робітників, надання землі
селянам, зміна державного апарату,
проведення виборів до парламенту.
Нічого цього уряд Карольї не бажав
виконувати.
Реакцією революційних робітників і
солдатів на таку політику уряду було
поширення по країні революційних органів
влади – рад робітничих, солдатських і
селянських депутатів. Поява рад і тим
більше їх наміри щодо вирішення
політичних, соціально-економічних
проблем в Угорщині спонукали уряд до
ряду важливих рішень, а саме: 16
листопада 1918 р. уряд проголосив
Угорщину республікою, заявив про вихід її
з імперії, старий парламент був
розпущений, його функції до виборів в
промисловості все ще не був досягнутим
довоєнний рівень виробництва продукції.
1921 р. у країні було сформовано
коаліційний уряд на чолі з Едуардом
Бенешем. У внутрішній політиці цього уряду
головні зусилля були спрямовані на
подолання економічної кризи початку 20-х рр.
Промислове виробництво країни
пожвавилося, що тривало до кінця 20-х рр.
Світова економічна криза виявилася для
Чехословаччини тривалою, руйнівною. 1930 р.
вона охопила більшість галузей економіки;
найбільшої гостроти вона досягла 1937 р.:
промислове виробництво становило 60% рівня
1929 р., у країні налічувався понад 1 млн.
безробітних.
Наслідки війни для Угорщини, яка
воювала на боці німецького блоку держав,
були катастрофічними. Вона втратила 661
тис. чол. вбитими, 743 тис. чол. було
поранено, 734 тис. чол. потрапило в
полон. Голод, розруха посилили
невдоволення робітничого класу і
селянства існуючим становищем. 3/4
селян були безземельними і
малоземельними. Виробництво сталі за
роки війни зменшилось у 2 рази. Ще в
більших розмірах зменшився видобуток
вугілля. Все гучніше звучала вимога
покарати винуватців війни.
Революційний рух не спадав. Все нові й
нові ради у березні 1919 р. переходили на
бік Компартії. Селяни явочним порядком
розподіляли поміщицьку землю. Тільки в
Будапешті комуністів підтримували 51 тис.
озброєних робітників і демобілізованих
солдатів. Вони почали захоплювати
важливі об’єкти столиці. Лідери Соціал-
демократичної партії були проти правої і
лівої контрреволюції. У Соціал-
демократичній партії зростало
невдоволення політикою уряду Карольї.
Саме в цей час Антанта зажадала від
уряду Угорщини проведення нової
демаркаційної лінії, в результаті чого від
Угорщини мали відійти ще ряд районів.
Патріотичні почуття угорців були
ображені. Робітники вимагали звільнити
заарештованих лідерів Компартії,
здійснити націоналізацію заводів і фабрик.
Уряд Карольї 20 березня 1919 р. склав з
себе повноваження.
26 березня 1919 р. радянський уряд
Угорщини (голова Шандор Гарбаї)
прийняв декрет про націоналізацію
 Установчі збори виконувала Національна
рада. М. Карольї став першим
президентом Угорської республіки.
Тим часом, політична напруга в країні
не спадала. У цьому процесі провідну
роль відігравали військовополонені, які
повернулися з Росії, в т. ч. Бела Кун (член
РКП (б)), Тібор Самуелі, Ференц Мюнніх
та ін. 20 листопада 1918 р. вони створили
Комуністичну партію Угорщини, яка
одразу ж висунула гасла "Мир!", "Земля
селянам!", "Вся влада радам!". Ці ідеї
стали популярними, чисельність рядів
Комуністичної партії швидко зростала за
рахунок соціал-демократів і особливо
молодіжних організацій, профспілок. У
провідних промислових центрах Угорщини
комуністи мали більшість в місцевих
органах влади. На весну 1919 р.
Комуністична партія залучила на свій бік
більшість трудящих Угорщини.
1 березня 1920 р. Національні збори
прийняли рішення про відновлення
монархії в Угорщині. Проти цього рішення
Національних зборів виступили країни
Антанти та наступники Австро-Угорщини
(Чехословаччина, Румунія, Югославія)
Хорті проголосив себе регентом.
Болгарія У вересні 1918 р. болгарська армія
капітулювала. Війська Антанти у 1918 р.
окупували Болгарію
Монархічний режим тримався значною
мірою на багнетах окупаційних
французьких та італійських військ. Гостра
криза правлячих верхів виявлялася в
постійних реорганізаціях болгарського
уряду. Були прийняті закони про амністію
учасників антивоєнних дій, податки на
прибутки воєнного часу, конфіскацію
майна, незаконно придбаного в часи
війни.
Підсумки війни для Болгарії були підбиті в
листопаді 1919 р. у Нейї (передмістя
Парижа). Болгарія втратила Південну
Добруджу та інші території (10% усієї
болгарської території), зобов'язувалася
сплатити протягом 37 років 2,25 млрд.
гірничих і транспортних підприємств,
банків і ощадних кас. Були також
націоналізовані підприємства, які мали
понад 20 робітників. Всього за один місяць
було націоналізовано понад 27 тис.
підприємств. Ними керували робітничі
директори за участю фабзавкомів. Варто
зауважити, що експропріація власності
дрібних власників, які до 21 березня
підтримували революційних робітників в їх
боротьбі проти уряду Карольї, тепер
відштовхнула ці значні верстви людей від
радянської влади і сприяла переходу їх у
табір контрреволюції.
Угорська радянська республіка за
короткий час провела ряд заходів у галузі
трудового і соціального
законодавства. Зарплата робітників була
збільшена на 25%, було запроваджено 8-
годинний робочий день, жінки і чоловіки
стали отримувати рівну плату за рівну
працю. Багатьом сім’ям були поліпшені
житлові умови за рахунок націоналізації
будинків буржуазії. Тільки в Будапешті в
такий спосіб 30 тис. сімей одержали нові
квартири. При цьому квартплата була
знижена на 20%. Безкоштовне медичне
обслуговування також стало реальністю в
радянській Угорщині.
Економічна криза 1921 р. призвела до
інфляції, скорочення на 50% зарплати
робітників. Страйковий рух був реакцією
на погіршення матеріального становища
працюючих. Головною вимогою страйкарів
було підвищення зарплати. Угорщина на
цей час залишалась аграрно-
індустріальною державою.
На 1924 р. Угорщина поступово
виходила з економічної кризи. Почався
період стабілізації, який відбувався перш
за все за рахунок експлуатації робітничого
класу. 38% сільського населення не мали
землі, постійно безробітних було 250-300
тис. селян.
Економічне життя Болгарії середини 20-
х рр. дещо пожвавилося. Протягом 1923-
1929 років промислове виробництво
підвищилося майже на 90%, а сільське
виробництво досягло довоєнного рівня.
Під час економічної кризи 1929-1932 рр.
різко скоротилося виробництво, 30%
працюючих втратили робочі місця, ціни на
сільськогосподарську продукцію
зменшилися, що спричинило масове
розорення селян. Криза викликала
соціальні заворушення і політичну
нестабільність.
 франків репарацій. Крім цього, вона
повинна була поставити Греції, Румунії,
Королівству сербів, хорватів, словенців
значну кількість худоби, кам'яного вугілля
та ін. Істотно обмежувалися збройні сили.

Протягом 1921-1922 рр. у країні

 
сформувалася організація Народна
 
злагода - опозиційний політичний центр
буржуазних елементів, що почав боротьбу
проти політики уряду Стамболійського.
Загострилася боротьба комуністів з БЗНС.
А у керівництві Землеробського союзу
перемогли прихильники "третього шляху"
("середньої лінії"), що передбачала
протидію як комуністам, так і буржуазним
партіям.
У червні 1923 р. у Софію вступили
військові підрозділи заколотників з
Народної злагоди та Військової ліги
(офіцерська організація). Усі міністри та
багато парламентарів були заарештовані.
Главою нового уряду цар Тісняки - у 1903-
1919 рр. - назва болгарських соціал-
демократів, які обстоювали марксистські
позиції на відміну від опортуністів -
"широких соціалістів". призначив лідера
Народної злагоди, професора
Софійського університету Олександра
Цанкова. Так праві сили здійснили
   
державний переворот. Червневий
переворот 1923 р. поклав початок
установленню антидемократичного,
поліцейсько-монархічного режиму.
Югославія У липні 1917 р. на острові Корфу між
керівництвом Югославського комітету
Багатонаціональне Королівство СХС
було відсталою країною зі
(центром югославської еміграції з Австро- слаборозвинутою
Угорщини) і сербським урядом розпочалися промисловістю, більшість населення
переговори про майбутнє працювала в сільському господарстві.
південнослов'янських народів, що Становище ускладнювалося тим, що
завершилися підписанням декларації правлячі кола Сербії проводили велико-
сербську націоналістичну політику.
Вона проголошувала неминучість єдиної Одне з основних внутрішньополітичних
південнослов'янської держави І принципи завдань уряду Королівства СХС полягало
створення після закінчення війни у вирішенні аграрного питання.
Королівства сербів, хорватів і словенців, Поміщицькі володіння залишилися,
що мало об'єднати південнослов'янські частина земель була передана селянам
землі Австро-Угорщини, Сербію та за викуп.
Чорногорію. Нова держава мала бути
конституційною, демократичною, 20-ті роки характеризувалися складним
парламентською монархією на чолі з економічним становищем,
династією Карагеоргієвичів. загостренням політичної та
національної боротьби. Компартія
агітувала за право націй на
самовизначення, навіть до відокремлення,
хорвати виступали за федеративний
устрій держави. Наприкінці 20-х років
унаслідок політичної кризи становище в
країні різко загострилося.

Світова економічна криза охопила

Югославію пізніше за інші країни. У 1931 -
1933 рр. промислове виробництво
скоротилося, без роботи опинилося 300
тис. чоловік. Прискорення економічного
розвитку у 1935-1937 рр. здебільшого
було пов'язане з розвитком оборонної
промисловості та спорудженням нових
металургійних, машинобудівних та
хімічних підприємств. Проте за рівнем
розвитку промисловості та обсягу її
продукції на душу населення країна
посідала в Європі передостаннє місце.