Гетьманська держава П.

Скоропадського та проголошення
ЗУНР
1. Проголошення гетьманату П. Скоропадського: 29 квітня 1918 року, після скидання
Української Центральної Ради, гетьманом України був проголошений генерал Павло
Скоропадський.
Супровід німецьких і австро-угорських військ: Влада УЦР стала обмеженою та формальною після
вступу німецьких і австро-угорських військ в Україну. Народ реагував вороже або байдуже, оскільки
були помітні прорахунки та хиби УЦР.
Обмежені можливості УЦР: УЦР не мала реальних можливостей забезпечити поставки
продовольства, що спричинило занепад влади. Утворені козаки та інші групи визнали гетьманат як
кращу форму влади.
Проголошення гетьманату: Гетьманат був проголошений 29 квітня 1918 року в Києві. Гетьманом
став Павло Скоропадський, а Українська держава замістила Українську Народну Республіку.
Дії гетьмана: Гетьман здійснив ряд дій, включаючи розпуск УЦР і земельних комітетів, звільнення
міністрів, відновлення права приватної власності та обіцянку скликати Сейм та вибори.
Закони про тимчасовий державний устрій: Були видані "Закони про тимчасовий державний устрій
України", які визначали напрями діяльності гетьмана у політичній сфері, організації державного
управління та гарантії громадянських прав населення. Оголошено встановлення Української держави
замість Української Народної Республіки.

2. Причини і суть гетьманського перевороту. Основними причинами

гетьманського перевороту
були:
- криза соціальної політики УЦР і неприйнятність цієї політики поміщиками і промисловцями;
- втрата авторитету УЦР серед широких верств населення в умовах окупації;
-ослаблення УЦР розбіжностями між українськими партіями в самій Центральній Раді;
- зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов’язання щодо
постачання продовольства Німеччині та Австро-Угорщині.

Суть перевороту полягала у спробі шляхом зміни демократичної парламентської форми

державного правління на авторитарну створити нову модель української держави, яка була б
здатна зупинити радикалізацію, дезорганізацію та деградацію суспільства, стала б творцем і
гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався б на приватній власності та дотриманні правових норм.
Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах.
Згідно із «Законами...», уся влада, зокрема законодавча, зосереджувалася у руках гетьмана
Гетьман призначав отамана (голову) Ради міністрів, затверджував склад кабінету, мав право
оголошувати амністію, військовий або надзвичайний стан, був верховним головнокомандувачем.

За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю -

авторитарний режим.

3. Внутрішня політика П. Скоропадського.

Утворення уряду:
 Сформувавши новий уряд, гетьман включив до нього помірно-консервативних чиновників,
військових і суспільних діячів.
  Головою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб, міністром закордонних справ - Д. Дорошенко, а
міністром освіти - М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, головним
чином - партії кадетів.
Адміністративний апарат:
 Гетьманат налагодив дієздатний адміністративний апарат, який включав старост, земських
урядників, професійних чиновників та поліцію.
 Однак русифіковані представники старого чиновництва можливо становили загрозу для
Української держави.
Внутрішньополітичні реформи:
 В промисловості було скасовано робочий контроль, заборонено страйки, встановлено 12-
годинний робочий день.
 Відновився залізничний рух, проведено ремонт локомотивів та відновлення залізничних
колій і мостів.
Земельна реформа:
 У липні 1918 року був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що
викликав протест селян і невдоволення великих землевласників.
 Результатом було відновлення поміщицького землеволодіння.
Створення національної армії і відновлення козацтва:
 Гетьман проводив спробу створення національної армії з чисельністю понад 300 тис. осіб.
 Була спрямована увага на відродження козацтва в Україні.
Реформи в економіці та фінансах:
 Реформовано банківську мережу, прийнято збалансований державний бюджет, вжито заходів
для становлення української грошової системи.
Обмеження демократичних прав і свобод:
 Проводилася політика обмеження демократичних прав і свобод.
 Переслідування більшовиків, представників лівих партій та анархістів.
 Застосування цензури, заборона зібрань, мітингів і маніфестацій.

4. Національно-культурна політика П. Скоропадського.

Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика.
Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:
- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;
- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії
України;
- відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;
- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри
української мови, літератури, історії та права.
24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук, першими академіками якої стали відомі
вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський та ін. Президентом УАН був обраний
В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів,
Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під
керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр,
Українська державна капела тощо.

5. Зовнішня політика П. Скоропадського.

Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української
держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:
- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;
- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30
країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;
- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);
- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі
землі та Холмщину;
- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.
Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську
державу.

6. Підсумки перебування у влади П. Скоропадського.

У цілому в Україні вдалося досягти стабілізації економіки, дати могутній імпульс розвитку
української культури, досягла успіхів у зовнішній політиці.
Однак реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих
землевласників і буржуазію відштовхувати від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників.
Крім того, опора на німецьку військову адміністрацію не виправдала сподівань П. Скоропадського,
тому що Німеччина програвала війну й на її території зріла революція.
Починаючи з літа 1918 р. опозиція режиму П. Скоропадського підсилилася. Очолив її Український
національний союз, головою якого з 18 вересня 1918 р. став В. Винниченко. У боротьбі проти
гетьманату українські соціалісти пішли навіть на укладання союзу з більшовиками. 14грудня 1918 р.
П. Скоропадський відрікся від влади. Незабаром війська, що підтримували опозиційний гетьманату
Український національний союз, увійшли до Києва.

7. Падіння Гетьманату Павла Скоропадського в Україні було визначене кількома

основними причинами:

Несприятливе відношення населення: Велика частина населення сприймала гетьманський режим

негативно через обмеження демократичних прав і свобод, політику переслідувань опозиції та
обмеження свободи слова.

Протистояння різних суспільних груп: Українське суспільство було поділене на різні соціальні та
політичні групи, які не могли прийняти консервативні заходи гетьманату. Протистояння земельних
реформ, обмеження прав і свобод викликали невдоволення різних верств населення.

Протистояння великих землевласників і селян: Земельна реформа, запропонована гетьманом,

викликала протести великих землевласників і невдоволення серед селян. Проблеми із земельною
політикою призвели до соціальних та політичних конфліктів.

Надмірна залежність від Центральних держав: Гетьманат був встановлений за підтримки німецької
і австро-угорської армій, і його дії в значній мірі залежали від інтересів цих імперій. Збереження такої
залежності викликало недовіру серед українського населення.
Відсутність широкої національної підтримки: Гетьманат не зміг здобути широкої національної
підтримки в Україні через свою залежність від іноземних сил, обмеження свобод та неспроможність
вирішувати соціально-економічні проблеми країни.

Політичні та економічні труднощі: Гетьманат стикався із складними внутрішніми та зовнішніми

викликами, включаючи військові конфлікти, економічні труднощі та соціальні напруги, що призвели
до загальної незадоволеності населення.
Загалом, ці фактори сприяли падінню гетьманату і відновленню демократичного руху в Україні.