Розгортання визвольних змагань (1918-1921 рр.

(у підручнику - §§ 11-17)

Політика Центральної Ради у січні-квітні 1917 р. 18 лютого 1918 р. німецькі війська

перейшли в наступ, 1 березня 1917 р. радянські війська залишили Київ, 3 березня до Києва
вступили окупаційні війська. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. Протягом
лютого-березня Україну було окуповано німецькими військами. Було відновлено владу
Центральної Ради та повалено владу більшовиків. Проте Центральна Рада виявилася
неспроможною навести в країні порядок, забезпечити вивіз до Німеччини продовольства (як
передбачав Берестейський мир). Загострилися суперечності між Центральною Радою та німецько-
австрійською адміністрацією. Так, командуючий Ейхгорн видав наказ про засів усіх полів, було
запроваджено військово-політичні суди для українців. У квітні 1918 р. в Києві було створено
Українську народну громаду, яка розпочала переговори з німецьким командуванням про зміну
влади в Україні. 29 квітня 1918 р. відбулося останнє засідання Центральної Ради, на якому
було ухвалено проект Конституції УНР, обрано Президентом УНР Грушевського, ухвалено
закони про грошову систему, державний герб (тризуб), громадянство УНР тощо. В той же день
загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала Центральна Рада. Тоді ж, 29 квітня 1918 р.,
Конгрес хліборобів передав владу генералу Скоропадському, який був проголошений
гетьманом України. Німці роззброїли частини, що підтримували Центральну раду, зокрема,
дивізію синьожупанників, також розформували галицький корпус січових стрільців. В ніч на 30
квітня 1918 р. прибічники гетьмана захопили державні установи. Отже, УНР припинила існування.
Гетьманат Скоропадського. Внутрішня політика гетьмана:
● замість УНР було встановлено Українську державу;

● усі гілки влади (законодавча, виконавча, судова) були зосереджені в руках гетьмана, він був
також Верховним головнокомандувачем армії та флоту, отже встановлювалося державне
правління монархічного типу;
● гетьман призначав голову і склад уряду, було створено Раду міністрів (очолювали по черзі
Василенко, Лизогуб (найдовше), Гербель);
● було відновлено приватну власність на землю, у липні 1918 р. опубліковано проект
земельної реформи, за якою розміри земельного наділу обмежувалися 25 га на одну особу,
проте цю реформу так і не було здійснено;
● повернення націоналізованих підприємств попереднім власникам, заборона страйків,
обмеження діяльності профспілок, дозвіл власникам на свій розсуд встановлювати
тривалість робочого дня;
● організація діяльності міністерства фінансів, введення національної валюти, збалансування
державного бюджету;
● налагоджено роботу транспорту;

● сприяння національно-культурному розвитку, зокрема:

- визнання української мови державною, вимоги вести діловодство українською мовою;
- українізація освіти: діяло 150 українських гімназій, було відкрито два українських
університети у Києві і Кам’янці-Подільському, в російських університетах почали
працювати кафедри української мови, літератури, історії;
- створення Української академії наук на чолі з Вернадським (листопад 1918 р.).
Першими академіками були Багалій, Кримський тощо.
- було створено: національну бібліотеку, національний архів, національну галерею мистецтв,
національний історичний музей, український театр драми та опери, державну капелу та
симфонічний оркестр.
● намагання створити власну армію (300 тис.) та відновити козацький стан в Україні;
Зовнішня політика гетьмана:
● було встановлено дипломатичні відносини з 12-ма країнами, взагалі Україну визнали 30
країн;
● у травні-червні тривали російсько-українські переговори, було укладено перемир’я, Україну
визнано самостійною державою;
● дипломатична боротьба за повернення територій, що опинилися за межами України –
частини Бессарабії, Криму, Холмщини тощо.
Підтримка гетьманом заможних верств населення, жорстка окупаційна політика
німецьких властей викликали невдоволення населення. Відбувалися страйки, селянські
виступи. Також в опозиції до гетьмана знаходилися і українські політичні партії есерів, есерів,
соціал-демократів, які у серпні 1918 р. створили Український національний союз (УНС) на
чолі з Винниченком для боротьби проти гетьманського режиму. Гетьман почав переговори
з УНС, проте 14 листопада він видав грамоту про федерацію України з майбутньою
небільшовицькою Росією (Акт федерації). Це було викликано очевидною поразкою
Німеччини у І світовій війні і розумінням того, що німецькі війська залишать Україну.
Гетьману потрібна була підтримка, і він вирішив знайти її серед білогвардійців (яких
підтримувала Антанта), уклавши Акт федерації. Це викликало обурення членів УНС, і 14
листопада 1918 р. вони вирішили розпочати збройне повстання проти гетьмана, утворивши
орган для керівництва повстанням – Директорію із 5-ти осіб (Винниченко (голова), Петлюра,
Андріївський, Макаренко, Швець). Центром повстання стала Біла Церква.. Ядром військ
Директорії став полк Євгена Коновальця, командира січових стрільців. 18 листопада
гетьманські війська було розгромлено під Мотовилівкою, частина гетьманських військ
перейшла на сторону Директорії. 14 грудня Скоропадський зрікся влади, 18 грудня
Директорія вступила до Києва.
Директорія УНР. Внутрішня політика Директорії:
- відновлення УНР;
- найвища влада належала Директорії, отже з органу по керівництву повстанням проти
гетьмана вона перетворилася у орган влади; згодом було скликано Трудовий конгрес як
орган законодавчої влади, але він в складних воєнно-політичних умовах передав усю
повноту влади Директорії;
- було створено уряд – Раду народних міністрів на чолі з Чеховським;
- звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників;
- позбавлення виборчих прав буржуазії, поміщиків, частини інтелігенції, духовенства;
- фактичне встановлення в Україні національного варіанту радянської влади;
- конфіскації майна заможних верств населення;
- проголошення земельної реформи, яка передбачала конфіскацію поміщицьких земель
(залишали лише по 15 десятин);
- відновлення 8-годинного робочого дня, встановлення робітничого контролю на
підприємствах, відновлення права на страйки;
Зовнішня політика Директорії:
- розширення міжнародних зв'язків, УНР визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія,
Ватикан, Італія;
- не домовилася про мир із Радянською Росією, Раднарком Росії не визнав Директорію і
почав нову війну з УНР;
- не змогла домовитися з країнами Антанти про допомогу. Війська Антанти почали окупацію
Півдня України, висадилися в портах від Одеси до Новоросійська.
 Друга війна Радянської Росії проти УНР. 13 листопада 1918 р. радянська Росія
анулювала Берестейській мирний договір, прийняла постанову про невизнання України
самостійною державою і почала готуватися до нового вторгнення в Україну. 28 листопада в м.
Суджа (Курська губернія) було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України
на чолі з П’ятаковим. 3 січня 1919 р. радянські війська захопили Харків, куди переїхав
Тимчасовий робітничо-селянський уряд. 6 січня 1919 р. було проголошено Українську
Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). 16 січня Директорія оголосила війну
радянській Росії. Протягом січня-лютого 1919 р. радянські війська заволоділи Лівобережжям,
а 5 лютого 1919 р. вони увійшли до Києва. Директорія переїхала до Вінниці і розпочала
переговори з країнами Антанти. Антанта поставила вимоги відмовитися від соціалістичної
політики, членам Директорії вийти із своїх соціалістичних партій. Винниченко подав у
відставку, а Петлюра вийшов із УСДРП і фактично став головою Директорії. Проте Антанта
допомоги так і не надала. Протягом лютого-квітня 1919 р. основні сили Директорії були
розгромлені радянськими військами.
Причини поразки Директорії:
- суперечлива внутрішня політика (позбавлення політичних прав частини громадян,
конфіскації майна, заборона вживання російської мови);
- неспроможність припинити єврейські погроми, які набули значних масштабів;
- розквіт отаманщини, незадовільна організація армії;
- особисте протистояння лідерів – Винниченка і Петлюри;
- складна зовнішньополітична ситуація, адже Україна стала ареною протистояння радянської
Росії, білогвардійців, Антанти).
Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). 16 жовтня уряд Австро-Угорщини
заявив про перебудову держави на федеративних засадах. 18 жовтня у Львові було створено
Українську національну раду, яка 19 жовтня заявила про намір об’єднати усі західноукраїнські
землі в одну державу. 1 листопада 1918 р. українські військові формування на чолі з
Вітовським захопили найважливіші установи у Львові, подібне відбулося і в інших містах
Східної Галичини. 9 листопада 1918 р. було створено перший український уряд в
західноукраїнських землях – Державний Секретаріат на чолі з Левицьким. 13 листопада 19181
р. було проголошено створення нової держави – Західноукраїнської Народної республіки
(ЗУНР).
Внутрішня та зовнішня політика ЗУНР:
- створення дієвих органів влади в центрі і на місцях шляхом проведення демократичних
виборів;
- обрання Президентом ЗУНР Євгена Петрушевича;
- встановлено державну символіку – герб (золотий лев на синьому фоні) та жовто-блакитний
прапор;
- прийнято закони про організацію судочинства, про державну мову (українську), про
громадянство, про національні меншини (їм було гарантовано широкі права);
- здійснення земельної реформи, яка передбачала відчуження землі великих землевласників
на наділення нею селян;
- встановлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів;
- введення в обіг власної валюти – гривні та карбованця;
- створення Українсько Галицької Армії (УГА). В цьому допомогу ЗУНР надала
Директорія УНР, яка рекомендувала для роботи з організації регулярних військ генерала
Омеляновича-Павленка. До весни 1919 р. УГА нараховувала уже 100 тис. вояків;
- 22 січня 1919 р. – проголошення у Києві злуки УНР та ЗУНР. ЗУНР дістала назву
Західноукраїнська область УНР (ЗОУНР) і автономію у складі УНР. Євгена Петрушевича
було включено до складу Директорії УНР. Злука так і не була втілена в життя, проте мала
велике значення для збереження ідеї соборності України;
- ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині, Чехословаччині, США, Канаді,
Італії, Бразилії).
Проте уже 1 листопада 1918 р. починається українсько-польське протистояння, адже
Польща вважала західноукраїнські землі своїми. 21 листопада поляки захопили Львів, уряд
ЗУНР переїхав до Тернополя, а згодом – до Станіслава. Допомогу Польщі надала Франція,
підтримала польський наступ і Румунія. Війська УГА у травні 1919 р. змушені були відступити
за Збруч. В червні відбулася наступальна операція УГА (Чортківська офензива), в ході
якої 25 тис. українських вояків змусили відступити по всій лінії фронту 100-тисячну польську
армію. 25 червня 1919 р. представники Антанти на Паризькій мирній конференції
визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. 28 червня поляки перейшли в
контрнаступ і в липні знову витіснили УГА за Збруч.
В листопаді 1918 р. Буковину окупували румунські війська, перехід Буковини до
складу Румунії затвердив Сен-Жерменський мирний договір. За цим же договором Закарпаття
в 1919 р. відійшло до Чехословаччини.
Політика радянської влади в Україні в 1919 р. 10 березня 1919 р. було затверджено
першу Конституцію УСРР за зразком Конституції Радянської Росії, яка закріплювала диктатуру
пролетаріату, скасування приватної власності, радянську владу. Вищими органами влади були
Всеукраїнський з’їзд Рад та обраний ним Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет
(ВУЦВК), який очолив Петровський; уряд – Раду Народних Комісарів – очолив Раковський. В
УСРР впроваджується політика «воєнного комунізму»:
- продрозкладка з селян, тобто вилучення надлишків продовольства;
- державна монополія на торгівлю хлібом;
- націоналізація промисловості;
- встановлення державного контролю над виробництвом;
- загальна трудова повинність;
- мілітаризація праці;
- зрівнялівка в оплаті праці;
- заборона вільної торгівлі;
- спроба ліквідувати товарно-грошові відносини, встановлення прямого товарообміну;
- карткова система постачання міського населення;
- скасування плати за комунальні послуги та транспорт.
Політика «воєнного комунізму» здійснювалася методом терору. Наслідками цієї
політики була глибока економічна криза та розгортання повстанського руху проти
більшовицького режиму.
Україна в ІІ пол. 1919 р. навесні 1919 р. почався наступ білогвардійців на чолі з
Денікіним, більшовики залишили Донбас, Харків, Катеринослав, Миколаїв, Одесу. 15-17 липня
1919 р. УГА об’єдналася з армією УНР, 30 серпня вони вступають до Києва. Але 31 серпня до
Києва вступають частини Добровольчої армії Денікіна, і українські війська відступили з Києва
(«Київська катастрофа»). 6 листопада 1919 р. УГА приєдналася до армії Денікіна. 4 грудня 1919
р. керівництво УНР вирішила перейти до партизанської боротьби. 6 грудня 1919 р. – 6 травня
1920 р. – Перший зимовий похід українських військ по тилах Добровольчої та Червоної армій.
Заходи денікінського режиму:
- невизнання УНР, розподіл України на три частини (Харківську, Київську, Новоросійську),
очолювані російськими генералами з необмеженими повноваженнями;
- поновлення приватної власності та її недоторканість, повернення націоналізованих
підприємств;
- скасування 8-годинного робочого дня;
- відновлення вільної торгівлі;
- національний гніт (державна мова – російська, закриття українських шкіл та видань);
- розпалювання національної ворожнечі (єврейські погроми);
- «білий терор»;
- Відновлення «єдиної та неподільної Росії».
Така політика спричинила опір майже усіх верств українського населення (загони
Махна, Зеленого, наступ Червоної Армії, рейди військ УНР).
Політика більшовиків в Україні на початку 1920 р. 16 грудня 1919 р. Київ був
знову зайнятий більшовиками. Влада належала Всеукрревкому – тимчасовому вищому
законодавчому та виконавчому органу влади на чолі з Петровським, з лютого 1920 р. було
відновлено діяльність ВУЦВК та РНК України. Було створено комітети незаможних селян
(комнезами), які стали опорою радянської влади на селі. Було відновлено політику «воєнного
комунізму». В цей час в Україні існувало декілька партій комуністичного спрямування:
1) КП(б)У – Комуністична партія (більшовиків) України, була створена в липні 1918 р.
в Москві, повністю втілювала в життя політику російських більшовиків, з середини 20-х рр.
стала єдиною політичною партією в Україні.
2) УКП(б) – Українська комуністична партія (боротьбистів), створена в травні 1918 р.
на основі лівого крила партії українських есерів, спиралася на українське селянство та
національну інтелігенцію, обстоювала будівництво комунізму, незалежність України та
створення окремої української Червоної армії. В 1920 р. оголосила про саморозпуск.
3) УКП – Українська комуністична партія, виникла в січні 1920 р. на основі частини
УСДРП, підтримувала комуністичні ідеали, проте виступала за незалежність України,
ліквідувалася в березні 1925 р.
21-24 квітня 1920 р. було укладено Варшавську угоду між представниками УНР
(Петлюра) та Польщі (Пілсудський):
- визнання Польщею незалежності УНР на чолі з Директорією;
- згода УНР на передачу Польщі західноукраїнських земель;
- спільні воєнні дії проти більшовиків;
- підпорядкування збройних сил УНР польському командуванню;
Варшавська угода. Радянсько-польська війна. 25 квітня 1920 р. – початок наступу
польсько- українських військ., 6 травня 1920 р. – вступ цих військ до Києва. Польська влада
діяла в своїх інтересах, почалося вивезення ресурсів з України, е викликало опір населення, яке
вороже ставилося до поляків. Наприкінці травня починається наступ Червоної армії, 12 червня
більшовики повертаються до Києва. Польсько-українські війська відступають з території
Наддніпрянської України та Білорусі, воєнні дії переносяться на території Польщі та Галичини.
У серпні-вересні 19120 р. в результаті наступу польських військ Червона армія залишила
територію Польщі та Західної України, почалися про укладення перемир’я між Польщею та
Росією., 12 жовтня було підписано перемир’я. Українські війська продовжували вести боротьбу
з більшовиками самостійно. 18 березня 1921 р. було укладено Ризький мирний договір між
Польщею, радянською Росією та УСРР, який закріплював передачу Польщі західноукраїнських
та західнобілоруських земель.
В листопаді 1921 р. відбувся Другий зимовий похід військ УНР з метою підняття
антибільшовицького повстання в Україні. У ньому брало участь 1,5 тис. чол. на чолі з отаманом
Ю. Тютюнником. Проте вони були оточені червоноармійцями на чолі з Котовським, і більшість
повстанців опинилося і полоні.
У квітня 1920 р. головнокомандуючим Добровольчою армією став Врангель, який
закріпився у Криму. Проте у листопаді 1920 р. Крим було звільнено від білогвардійців, в Криму
було теж встановлено більшовицький режим.
У 1918-1910 рр. в Україні існував махновський рух («анархізм»). Його центром була
Катеринославщина (Гуляйполе). На початку 1919 р. махновці разом із більшовиками боролися з
Директорією, потім відбувся розрив з більшовиками, проте махновці активно боролися з
денікінцями. Восени 1920 р. Махно знову відновив союз з більшовиками, разом вони воювали
проти Врангеля, проте більшовики не довіряли махновцям, і наприкінці 1920 р. розгромили
махновський рух.