§ 23 Латинська Америка

у 1920–1930-х роках
1. Особливості розвитку регіону
Латинською Америкою ми називаємо ту
Іспанські й португальські дворяни
частину Північної, Центральної і Південної
отримали у власність великі
Америки, яка розташована на південь від
земельні володіння, де працювали
кордону США. Ця частина Америки з XVI ст.
індіанці, привезені з Африки негри-
стала об’єктом колонізації з боку Іспанії та
раби і безземельні селяни.
Португалії.

Процеси міжрасового змішання призвели до

Влада в цих республіках належала,
появи великої кількості мулатів і метисів ,
як правило, різним кланам
які на початок XX ст. становили значну
латифундистів, тісно пов’язаних з
частину населення Латинської Америки.
керівництвом католицької церкви й
Незалежні латиноамериканські держави
армійською верхівкою. Генералітет і
утворилися ще в першій половині XIX ст. Тут
вище офіцерство, як правило, були
затвердилася республіканська форма
вихідцями із середовища
правління.
землевласницької аристократії.

Перша світова війна прискорила В економічному відношенні країни

економічний розвиток країн
Латинської Америки. Тимчасово
зменшився приплив європейських
товарів і капіталів. Ціни на світовому
ринку на сировинну і продовольчу
продукцію країн регіону
підвищилися.
Латинської Америки через їх переважно
аграрний розвиток залежали спочатку від
Англії, а після Першої світової війни — від
США. З 20 латиноамериканських республік
найбільш розвинутими і впливовими були
Бразилія, Аргентина й Мексика.

Економічному пожвавленню сприяла нова

У більш відсталих країнах
імміграційна хвиля з Європи, головним
регіону республіканський фасад
чином з Центральної і Східної. Значний
прикривали авторитарні і
внесок у розвиток країн Латинської Америки
диктаторські режими
зробила українська трудова еміграція. У роки
консервативних напрямків. При
війни значно послабився вплив Великої
владі в них багато років
Британії, Франції, Німеччини в цьому регіоні.
перебували диктатори. Після
Після відкриття в 1914 р. Панамського
закінчення світової війни в
каналу, який став власністю США, значно
деяких відносно розвинених
збільшився вплив Сполучених Штатів.
країнах регіону (Аргентина, Чилі,
Уругвай) до влади прийшли
ліберально-демократичі уряди.
 2. Ліберально-демократичні реформи

Аргентина. Під контроль держави було

взято видобуток і переробку
Характерним прикладом ліберально-
реформістської політики стала діяльність
уряду І. Ірігойєна, що був президентом країни в
1916–1922 рр. і 1928–1930 рр. У латифундистів
було вилучено 6 млн га земель, які вони не
використовували. Одночасно протягом 1919–
1921 рр. за рахунок державних фондів 7,6 млн га
земель роздали селянам та іммігрантам. У ці
роки Аргентина впевнено тримала перше місце
у світі з експорту м’ясопродуктів і друге місце з
експорту пшениці. У селі зміцнювався
фермерський прошарок.
нафти.
Його уряд домігся прийняття
закону про 8-годинний робочий
день. Була підвищена заробітна
плата, запроваджені пенсії для
значної частини робітників та
службовців, обмежена праця
жінок і підлітків на виробництві.
Така політика уряду сприяла
формуванню соціального
компромісу в суспільстві.

Мексика. Однак опір американських

монополій, уповільнення аграрних
Перемога мексиканської революції 1910–1917 рр. перетворень, убивство героя
створила умови для проведення реформістської революції Е. Сапати призвели до
політики. військового перевороту

На початку 20-х рр. у Мексиці встановили режим так званого «революційного

каудилізму», що базувався на ідеї єдності мексиканської нації з метою продовження
революції.

Бразилія.

У Бразилії в 20-ті рр. розвивався стихійний селянський рух. Одночасно почали

боротьбу молоді армійські офіцери, яких називали «тенентисти» (дослівно —
лейтенанти). Будучи прихильниками вільної республіки, вони прагнули реалізувати
свої цілі шляхом «військової революції». Але виступи кадетів військового училища й
офіцерів столичного гарнізону проти уряду були жорстоко придушені.
 На президентських виборах (1930) антидиктаторські сили об’єдналися
і висунули єдиного кандидата — Ж. Варгаса. Його підтримали молоді
офіцери, демократична інтелігенція, підприємці, робітники та
службовці. Проте домогтися перемоги легальним шляхом не
вдалося, тому що влада вдалася до підтасування і зловживань під
час виборів. У жовтні 1930 р. почалося антиолігархічне повстання, яке
очолив Ж. Варгас. Широка підтримка забезпечила його
прихильникам перемогу.

Уряд вжив заходів для захисту національної економіки, запровадив

8-годинний робочий день, мінімум зарплати. Були прийняті закони
про відпустки, обмеження праці жінок і підлітків.

Загрози зліва і справа спонукали

Варгаса в 1937 р. встановити режим
«нової держави». Всі політичні
партії були розпущені. Держава
взяла під контроль управління
економікою. Почавши свою
діяльність як політик ліберального
напрямку, Варгас все більше
вдавався до диктаторських методів
управління.
Проте ліва опозиція сформувала
Національновизвольний альянс (НВА), який
очолили комуністи. У листопаді 1935 р. НВА
почав збройне повстання. Уряд Варгаса
придушив повстання заколотників. У цей період
законній владі вдалося також розгромити
виступи бразильських крайніх правих
(«інтегралістів»), що об’єдналися в партію
Інтегралістська дія.

Загроза фашизму.

Хоча фашизм у класичному вигляді в Латинській Америці не виник, прихильників

режимів Гітлера і Муссоліні було достатньо. Загроза фашизму виявлялася також у
економічній, зовнішньоторговельній і дипломатичній експансії Німеччини й Італії в
регіоні, зростанні їхніх військових зв’язків з латино-
американськими державами.

Народний фронт.

Важливим чинником політичного життя Найбільшого розмаху цей процес набув у

країн Латинської Америки став рух за
створення Народного фронту.
Уряд Народного фронту Чилі (1938–1941)
розширив демократичні свободи, вжив
заходів проти крайніх правих організацій.
Чилі, де Народний фронт був створений у
1936 р. До його складу увійшли
представники партій радикалів,
комуністів, соціалістів. Комуністи Чилі на
цей час відмовилися від курсу на
соціалістичну революцію і погодилися на
співробітництво з іншими силами.
 3. Диктаторські режими

Передумови утвердження диктаторських режимів у Латинській Америці

Кризи консервативних та реформістських форм управління.
Нестабільний розвиток економіки, переважання одного-двох товарів, що
виробляються; економічна залежність від США і Європи.
Загострення соціальних проблем.
Зростання впливу офіцерських і католицьких угруповань на суспільне життя країн,
традиції кауділізму.
Вождізм, прагнення необмеженої влади з боку багатьох політичних лідерів країн.
Спроби згуртувати національні сили через режим особистої влади на тлі зростаючої
активності радикально-лівих та правих партій і організацій.

Аргентина.

В Аргентині в результаті військового перевороту в На президентських виборах 1931

1930 р. був скинутий законний уряд президента р. переміг ставленик правих
Ірігойєна. Владу захопив генерал Х. Урібуру, один з сил генерал А. Хусто, який
найбільших поміщиків країни. Генерал прагнув обмежував громадянські права.
твердою рукою встановити стабільність у країні, У роки президентства Хусто в
згладити соціальні протиріччя, однак не був Аргентині посилився вплив
підтриманий широкими верствами населення. фашистської Німеччини.

На парламентських виборах 1936 р. перемогу здобула опозиція.

Президентом у 1937 р. був обраний лідер Національно-
демократичної партії Р. Ортіс. При ньому почалося поступове
відновлення демократичних свобод.

Бразилія.
Диктаторський режим у Бразилії встановився з
У 1926–1930 рр. президентом Бразилії був
обранням президентом країни А. Бернардеси,
В. Луїс, який представляв «кавову
який перебував на посаді глави держави в 1922–
олігархію» і застосовував авторитарні
1926 рр. Діяльність уряду Бернардеси викликала
методи управління. Однак економічна
широке невдоволення в суспільстві,
криза, що розпочалась в 1929 р., різко
незважаючи на певну стабілізацію в економіці.
погіршила становище населення і
загострила політичні протиріччя. До
Незважаючи на диктаторський характер своєї влади прийшов один з лідерів
влади, Варгасу вдалося багато чого зробити для Ліберального альянсу Ж. Варгас.
розвитку економіки країни. Закони в соціальній Наприкінці 30-х рр. він також удався до
сфері поліпшили становище населення, багато диктаторських методів управління.
корисного було зроблено у сфері освіти і Його правління продовжувалося до 1945
культури. Таким чином, у Бразилії поєднувався р.
диктаторський режим і прогресивні соціально-
економічні перетворення.
 Чилі.

У лютому 1927 р. владу в країні знову

У вересні 1924 р. група вищих
захопили військові. Їхнім ставлеником став
офіцерів здійснила в Чилі
полковник К. Ібаньєс, який встановив свою
військовий переворот і привела до
диктатуру. Він розпустив парламент,
влади військову хунту (військове
заборонив ліві організації. Зразком для
об’єднання). Вона протрималася при
наслідування для нього був Муссоліні.
владі лише 4 місяці.

Куба.
У 1933 р. група офіцерів-
змовників заарештувала його і
У 1925 р. на Кубі була встановлена диктатура
вислала з країни. Новим
президента Х. Мачадо. Він обмежив діяльність
диктатором став начальник
всіх політичних партій і організацій, сприяв
генерального штабу збройних
проникненню іноземного капіталу в країну.
сил Ф. Батіста, що на довгі роки
взяв владу у свої руки. Новий
Нікарагуа. кубинський режим активно
підтримували США.

У Нікарагуа антиолігархічні сили

об’єдналися навколо А. Сандіно, який з
1926 р. очолив повстання. У 1932 р.
сандіністи підійшли до столиці
Манагуа.
Історія країн Латинської Америки в
міжвоєнний період свідчить про те,
що поєднання диктаторських режимів
із соціальним маневруванням і
популістською демагогією може
тільки на якийсь час стабілізувати
обстановку в країні, але не вирішити
весь комплекс проблем.
Почалися переговори з урядом, але на
початку 1934 р. Сандіно, який розпустив
армію і повірив владі, був вбитий за наказом
командувача гвардії А. Сомоси. Через два
роки Сомоса захопив владу в країні й
встановив один з найбільш кривавих
режимів у Латинській Америці. Диктатура
його клану продовжувалася довгі роки.