Внутрішня політика П.

Скоропадського та Директорії
Гетьманат Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918) Директорія (18 грудня 1918 – лютий-березень 1919)
Назва держави Українська держава УНР
Причини 1. Нездатність Центральної Ради опанувати ситуацію і досягти Причини приходу до влади
перевороту необхідного рівня державного та економічного розвитку. • Прихід Директорії до влади забезпечено вдало вибраним моментом для
2. Криза соціальної політики Центральної Ради й несприйнятність атаки на гетьманський режим, бо у середині листопада 1918 р. П.
цієї політики поміщиками, промисловцями та іншими верствами Скоропадський залишився без підтримки Німеччини, яка потерпіла
населення. поразку у війні.
3. Наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал- • П. Скоропадський відмовився від державної незалежності України та
губернаторство. проголосив непопулярний проросійський курс, що викликало велике
4. Втрата авторитету Центральної Ради серед широких незадоволення.
верств населення в умовах окупації. • Незадоволення народних мас економічною політикою
5. Господарська розруха, безладдя, анархія.
гетьманського уряду.
6. Зволікання Центральної Ради з проведенням аграрної реформи.
• Директорія проголосила популярні в народі гасла (аграрна реформа і
7. Відсутність боєздатної регулярної української армії і нерозуміння
передача землі селянам, відновлення 8-годинного робочого дня тощо).
Центральної Ради про необхідність її створення.
• Директорія спиралася на масовий рух проти політики гетьманату та
8. Наявність протиріч всередині Центральної Ради.
9. Байдужість країн Антанти до долі України. окупаційного режиму.
10. Зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спроможній Під своїми знаменами Директорія зібрала досить впливових та
•
виконати зобов'язання щодо постачання продовольства Німеччині. авторитетних лідерів — В. Винниченка, С. Петлюру,
М. Шаповала, М. Порша та інших.
Органи «Закон про тимчасовий державний устрій України» 29 квітня 1918 Вища влада належить Директорії:
державної П. Скоропадський очолив Гетьманат і зосередив у своїх руках усю голова Директорії — В. Винниченко (член УСДРП),
влади повноту влади (законодавчу, виконавчу і судову), він «верховний С. Петлюра (член УСДРП) — головний отаман армії УНР,
воєвода» армії і флоту. Ф. Швець (член УПСР) — професор геології,
Гетьманський уряд - Рада міністрів (голова полтавський поміщик А. Макаренко (представник об'єднаної ради залізничників України) -
Ф. Лизогуб). Особливістю нового уряду було те, що він формувався не безпартійний,
за партійною, а за професійною ознакою. П. Андрієвський (член Української партії самостійників-соціалістів) —
Місцеве управління: повернулись до губерній, повітів та волостей, до адвокат;
міських дум і земських управ, законодавча — Трудовому конгресові (23-29 січня 1 919)
. розігнано органи місцевого самоврядування виконавча — Раді народних міністрів ( голова першого уряду – Чеховський В.)
• призначено губернських і повітових старост, переважно з на місцях — трудовим радам селян, робітників, трудовій інтелігенції,
місцевих поміщиків, земських діячів капіталісти, поміщики, вища інтелігенція позбавлені виборчого права.
• в Київ, Одесу, Миколаїв призначено отаманів; Січень 1919 р. відставка В.Винниченка і Чеховського В.,
міську, повітову міліцію переведено в державну варту (поліцію); голова Директорії – Петлюра С., голова уряду Остапенко С.
• перевибори органів місцевого самоврядування проведено на Часті переїзди і зміна уряду (уряд змінювався шість разів).
підставі майнового цензу; Уряд очолювали-по черзі В. Чеховський, С. Остапенко,
газети потрапили під жорстоку цензуру, заборонялися критика Б. Мартос, І. Мазепа, В. Пилипенко.
уряду, проведення зборів, мітингів, маніфестації.
•Відновлено чинність законів УНР.
Після формальної злуки УНР і ЗУНР до складу Директорії увійшов
представник ЗУНР Є. Петрушевич.
 Проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки УНР і ЗУНР.
Перетворення ЗУНР на Західну область Української Народної
Республіки (ЗОУНР).
Соціальна • великі землевласники;
опора • буржуазія;
• старе чиновництво царських часів, з-поміж яких буле чимало
прихильників «єдиної і неподільної Росії».
Аграрна політика

• відновлено приватну власність на землю;

• поміщики за допомогою каральних загонів почали стягувати з селян контрибуції за втрати та знищене майно
• селянам довелося повернути поміщикам землі й реманент, • Директорія декларувала вилучення землі у поміщиків.
відшкодувати витрати, яких зазнали поміщики; • Земля передавалася селянам без викупу.
• поміщикам надавалося право використовувати примусову • Щоб заспокоїти поміщиків, їм було обіцяно:
працю; — компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо)
• оголошено про поновлення свободи продажу-купівлі землі; вдосконалення, проведені раніше у маєтках;
• розроблявся новий земельний закон, за яким: — за землевласниками залишалися будинки, де вони досі жили, породиста худоба,
— усі великі земельні маєтки підлягали примусовому викупу виноградники тощо;
державою і продавалися селянам по 25 десятин в одні руки; — оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових
— окремі господарства могли зберегти до 200 дес.; заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам;
— лісові угіддя залишалися за власниками і в розподіл серед — конфіскації не підлягали землі іноземних підданих;
селянства не потрапляли. — у заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі.
Більшість селян розцінили ці заходи як поміщицькі та прокуркульські.
Налагоджено грошовий обіг і вдосконалено грошову систему, Поміщики й буржуазія теж були невдоволені політикою Директорії, яка ігнорувала
Українські гривня стали стабільними, створено держбюджет. їхні інтереси.
Промислові • поновлювалися в правах власники фабрик, заводів, рудників, Скасовані всі закони і постанови гетьманського уряду у сфері
сть шахт; робітничої політики. Відновлювався 8-годинний робочий день,
• відновлено приватну власність; робітничий контроль на підприємствах, право на укладання
• націоналізовані підприємства повертали попереднім власникам; колективних договорів, а створення коаліцій і проведення страйків.
• поступово відновлено залізничний рух;
• засновано нові акціонерні компанії;
• відроджено промислові підприємства та біржі;
• промислові та торговельні кола дістали можливість суттєво впливати
на економічну політику влади;
• відбувався широкий збут товарів до Австро-Угорщини та
Німеччини;
• скасовано 8-годинний робочий день;
• господарі на свій розсуд визначали рівень заробітної
платні й тривалість робочого дня;
• встановлювалися покарання за участь у страйках;
• обмежувалися фінансові й економічні функції профспілок:
обмежувалася свобода профспілкової діяльності, їм заборонялося
втручатися в питання найму та звільнення робітників;
• швидко зростало безробіття (у липні 1918р. — 200 тис. осіб).
Збройні Створення регулярної української армії: Створити боєздатну армію зі збройних формувань, що виникли під
сили • оголошено про відновлення козацтва як окремого стану населення час анти гетьманського повстання, не вдалося. Директорія фактично
і частини війська; Відновлення козацтва в Чернігівській, опинилась без армії. Тоді Головний, отаман С. Петлюра почав
Полтавській і Харківській губерніях призначати отаманами будь-кого, хто міг командувати, мав зброю і
• затверджено проект формування восьми корпусів і чотирьох виказував лояльність до Директорії, а також заявив про. своє
 кінних дивізій; Реально було створено: декілька прагнення боротися з більшовиками. Кожен такий отаман отримував
офіцерських дружин, Запорізька дивізія, дві Синьожупанні дивізії, грамоту від Петлюри і декілька мільйонів українських карбованців.
Сірожупанна дивізія, Сердюцька дивізія, бригада січових Ніякого контролю над отаманами не існувало. Із середини 1919 р. С.
стрільців тощо(загальна кількість 65 тис. осіб) Петлюра розгорнув активну діяльність з реформування армії і
• для підготовки офіцерів засновано спеціальні військові школи; боротьбу з отаманщиною, що сприяло зростанню боєздатності армії.
• введено погони і військові звання; Проте безперервна війна, епідемії, чвари в керівництві, вичерпання
• прийнято закон; за яким військовим заборонялося вступати до воєнних і фінансових ресурсів, що дісталися у спадок від П.
партій та об'єднань, що мали політичний характер, а також брати Скоропадського, відсутність зовнішньої підтримки зумовили поразку
участь у мітингах та маніфестаціях; армії УНР
• на листопад було призначено мобілізацію, яка мала дати 85 тис.
вояків, але подальші події зірвали ці плани;
• реорганізовано і зміцнено державний флот.
У галузі • відкрито понад 150 українських гімназій; Українізація шкіл.
культури • українську мову визнано державною; У січня 1919 р. прийнято Закон про державну українську мову в УНР.
• прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови,
історії, географії України, історії української літератури; 1 січня 1919 Директорія УНР проголосила автокефалію Української
• вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських православної церкви.
підручників; 12 листопада 1919 р театр на чолі з М.Садовським одержав статус
• відкрито два українських державних університети - у Києві та
Кам'янці-Подільському; державного.
•у російських університетах (Київському, Харківському, Освітня політика не виходила за межі декларацій про підтримку і
Одеському) почали працювати кафедри української мови, розвиток української освіти, бо Директорії доводилось вести постійні
літератури, історії та права; бойові дії. Певна територія України тривалий час залишалася поза
•засновано широку мережу загальнокультурних закладів
та установ: впливом Директорії.
— Державний український архів,
— Національну галерею мистецтв,
— Український історичний музей,
— Українську національну бібліотеку (налічувала понад І млн.
книг, серед них багато стародруків),
— Український театр драми та опери,
— Українську державну капелу під керівництвом О. Кошиця.
Державний симфонічний оркестр під керівництвом О. Горілого
тощо;
•у листопаді 1918 р. відкрито Українську академію наук,
президентом якої став В. Вернадський. Мала три відділи:
історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-
економічний.
Причини 1. Вузька соціальна база (влада спиралася лише на заможні верстви 1. Неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний
падіння населення). політичний режим: державний апарат, армію, органи охорони
2. Незадоволення різних верств населення залежністю від громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як у
Німеччини, грабунками України окупаційними військами. центрі, так і на місцях.
3. Незадоволення селян: 2. Директорія не змогла створити сильну владу, внаслідок чого почала
спробою повернути поміщикам землю втрачати контроль над територією, який перебрали на себе місцеві
обов'язковою передачею селянами урожаю у розпорядження
держави.
4. Незадоволення робітників:
збільшенням тривалості робочого дня на промислових
підприємствах до 12 годин; забороною страйків; суворим
покаранням за участь у страйках (позбавленням волі до двох
років); великими штрафами.
5. Поразка Німеччини у війні позбавила Українську державу
необхідної підтримки.
6. Відсутність численної дієздатної регулярної української
національної армії, бо не завершено формування повноцінних
збройних сил.
7. Спроба гетьмана змінити орієнтири (проголошення федеративного
союзу з небільшовицькою Росією).
8. Наростання соціальної напруги та формування організованої
опозиції.
Гетьман не спромігся стати національним лідером.
Поразка Четверного союзу і революція в Німеччині прискорили
падіння гетьманського режиму
отамани.
3. У країні панували анархія, отаманщина, масові погроми, злочинність,
що значно підривало авторитет української влади, позбавляло її істотної
підтримки.
4. Непослідовною була соціально-економічна політика.
5. Розвал армії, недостатнє її фінансування, матеріальне за
безпечення та постачання зброї. Відсутність єдності дій та протиріччя
між її лідерами. Одна частина виступала за союз з більшовиками, інша
орієнтувалася на Антанту.
6. Директорія недооцінювала більшовицьку агітацію і пропаганду, які
впливали на зубожіле українське населення.
7. Народні маси, перебуваючи у кризовому економічному стані, не
усвідомлювали загальнонаціональних інтересів, необхідності створення і
зміцнення Української держави.
8. Пошуки підтримки серед зовнішніх сил виявилися марними. Країни
Антанти прагнули допомогти «білому рухові» в Росії, відродити «єдину і
неподільну Росію», прагнення українців до визволення їх мало
цікавило.
9. Втручання радянської Росії, яка готувала на своїй території військові
частини та направляла їх в Україну Несприятливі зовнішньополітичні
обставини