Об'єднання Німечинни та

Італії
 Об’єднання Німеччини
Після закінчення революції 1848—1849 pp.
Німеччина залишалася феодально
роздробленою державою. Пруссія прагнула
зайняти панівні позиції.
Пруссія намагалася об’єднати Німеччину
під своєю зверхністю. Шлях до об’єднання
Німеччини під владою Пруссії пролягав
через перемогу Пруссії над Австрією і цей
шлях ґрунтувався на агресивній політиці у
її стосунках з сусідами, в першу чергу з
Австрією, Данією, Францією.
 Значну роль в об’єднанні Німеччини відіграв Отто фон
Бісмарк.
● Спочатку Отто фон Бісмарк використав Австрію у боротьбі проти Данії у
1864 р. Залучення до цієї війни Австрії дало змогу Пруссії посварити її з
іншими членами Німецького союзу, у якому вона головувала. Таким чином
він домігся ізоляції Австрії, а потім реалізував план усунення її від німецьких
справ, розв’язавши австро-прусську війну 1866 р.
● Отто фон Бісмарк уклав союз з Італією, яка прагнула відвоювати в Австрії
Венеційську область. Заручився він підтримкою і багатьох німецьких
князівств, а також нейтралітетом Франції та нейтралізацією Росії.
● У війні Австрії та Пруссії 1866 р. Австрія програла в боротьбі за панування
над німецькими землями і в справі про об’єднання.
 Політична роздробленість і феодальні пережитки перешкоджали подальшому
розвиткові в країні нових, капіталістичних відносин. Питання про об’єднання
країни вимагало невідкладного розв’язання.

Два можливих способи об’єднання Німеччини

“Знизу” —
способом
революційної “Зверху” —
боротьби скинути способом воєн і
феодальні династії та реформ, які
проголосити здійснювала
німецьку
Пруссія.
демократичну
республіку.
У 1866 р. 22 німецькі
держави (4 королівства, 11
герцогств, 7 князівств) і три
вільні міста підписали
договір про створення
Північнонімецького союзу.
Установчі збори, обрані на
засадах загального
виборчого права,
затвердили конституцію,
яка набула чинності з 1
липня 1867 р.
Процесу об’єднання Німеччини заважала
Франція, яка :
• вимагала, щоб південні німецькі держави
залишалися поза межами об’єднаної
Німеччини;
• сподівалася загарбати німецькі землі на
лівому березі Рейну.
Щоб нейтралізувати великі держави, Бісмарк
вирішив спровокувати Францію на
розв’язання війни, яка почалася 1870 р. На
початку вересня 140-тисячна німецька армія
під командуванням Мольтке оточила і
змусила капітулювати 90 тис. французів
поблизу м. Седан.
21 січня 1871 р. уряд Франції підписав
перемир’я з німцями, попередньо здавши
Париж окупантам. Поразка Франції була
очевидною і 10 травня 1871 р. сторони,
які воювали, підписали мирний договір,
за яким Франція віддала Німеччині
багаті на залізну руду та кам’яне вугілля
Ельзас і Лотарингію і погодилася
сплатити контрибуцію 5 млрд франків.
Під час війни відбулося остаточне
об’єднання німецьких земель.
 Об’єднання Німеччини відбулося “зверху” під зверхністю Пруссії завдяки дипломатичним
інтригам і війнам, “залізом і кров’ю” в інтересах поміщиків — юнкерів та буржуазії. Прусські
поміщики — юнкери зберегли свої володіння і політичну владу в країні.
Наслідки об’єднання Німеччини

1.Утворилася єдина національна держава, яка 1. Укріплення в центрі Європи сильної

почала утримувати ключові позиції європейських
міжнародних відносинах, відігравати вагому роль
на Європейському континенті.
2. Було утворено імперію, до якої увійшли всі
землі й князівства Німеччини за винятком
Австрії.
3. Центром створення єдиної німецької держави
стала Пруссія.
4. Утворення Німецької держави сприяло
розвиткові ринкових відносин:
мілітаристської держави для всіх сусідніх
народів стало потенційною небезпекою, яка в
будь-який момент могла вилитися в німецьку
агресію.
2. Нова німецька держава, яка з’явилася у центрі
Європи, в наступному столітті відіграє
найтрагічнішу роль у долях людства.
3. Об’єднання Німеччини під зверхністю Пруссії
призвело до насаджування ідеології мілітаризму
та агресії, яка згодом підштовхнула Німеччину
до розв’язання двох світових воєн.
4. Німеччина розпочала боротьбу за переділ світу,
стала основним вогнищем війни у Європі.
Передумови об’єднання Італії
1. Особливостями політичного розвитку Італії були:
• скасування завоювань революції 1848—1849 pp.;
• переслідування учасників революції та прихильників республіки;
• слабкість держав середньої Італії та посилення П’ємонту (Сардинського
королівства);
• збереження сильної влади католицької церкви й Папи Римського.
2. Існувала необхідність вигнання австрійців з країни, в чому були зацікавлені народ,
ліберальні поміщики, буржуазія.
3. Розвиток капіталізму в Італії наприкінці 50-х років посилив рух за об’єднання
країни
4. Роздробленість країни, панування австрійців на півночі Італії
гальмували розвиток товарного виробництва, економічних,
політичних, культурних зв'язків між окремими частинами Італії, була
однією з причин її уповільненого господарського розвитку.
5. Кожна з окремих держав Італії мала свої закони, існували митні
кордони, свої гроші, міри ваги і податки.
6. В Італії були традиції об’єднавчого руху:
• об’єднавчий рух 20-х років;
• революційні події 1848—1849 pp.
7. Збереження роздробленості унеможливлювало гідну участь Італії у
міжнародних справах.
 Піднесення П’ємонту (Сардинського королівства)

Піднесення П’ємонту відбулося за правління уряду К.

Кавура (1852—1861 pp.), який був одним із видатних
політичних і державних діячів Італії XIX ст
Він був виразником ідей помірковано-ліберальної
монархічної буржуазії. Внутрішня політика К. Кавура
спрямована на буржуазну модернізацію П’ємонту:
У середині XIX ст. в П’ємонті діяла конституція з
громадянськими правами і свободами. Це сприяло
його швидкому економічному розвиткові і
перетворенню на центр боротьби за об’єднання країни
П’ємонтові належить провідна роль на початку
об’єднання країни і він став центром об’єднання Італії.
 Два напрямки боротьби за об’єднання Італії

1. “Знизу” — за вирішальною 2. “Зверху” —

участю народних мас:
об’єднання Італії військовою
• ліквідація поміщицького
землеволодіння;
силою за зверхності
Сардинського королівства
• об’єднання країни; (П’ємонту).
• скинення монархії та
проголошення республіки.
 Особливості об’єднання зверху
1. Проблема об’єднання Італії збігалася з
проблемою національного визволення.
2. Поміщики та буржуазія прагнули зберегти
землю і владу.
3. Відбувалися зрадницькі маневри сардинської
буржуазії, яка в потрібний момент використала
народні маси, а згодом розправилася з народно-
демократичним рухом.
4. Боротьба за національне об’єднання країни
збігалася
з економічним піднесенням і укріпленням
капіталістичних відносин у Європі.
 Дві течії в боротьбі за об’єднання Італії

Помірковано-ліберальна, до якої
належали буржуазія та ліберальні
Республікансько-демократична,
поміщики.
опорою якої були ремісники,
Виступали за:
нечисленні робітники, селяни,
• національне звільнення Італії; дрібна буржуазна інтелігенція.
• конституційну монархію;
Виступали за єдину
• об’єднання Італії військовою силою за демократичну республіку, здобуту
зверхності Сардинського королівства;
народною революцією.
• проведення буржуазних реформ .
 Етапи об’єднання Італії

Перший етап.(1859-1860 pp.) Другий етап. (1861 - 1870 pp.)

Ліквідація роздробленості
здійснювалася головним
чином “знизу” революційним
способом.
Об’єднання Італії завершилося під
керівництвом ліберальних поміщиків
та буржуазії, в інтересах Савойської
династії, яка правила у Сардинському
королівстві, тобто “зверху”.
 20 вересня 1870 р місто Рим, було
проголошено столицею Італійського королівства
Скориставшись скрутним
становищем Франції у зв’язку з її
поразками у франко-прусській
війні, війська Віктора Еммануїла
II захопили місто Рим, Папу було
позбавлено світської влади. Папа
зберіг світську владу лише в
стінах Ватиканського палацу.
Таким чином, було остаточно
завершено об’єднання Італії.
 Значення утворення єдиної національної держави в Італії
• Покінчено з чужоземним гнітом і визволено північний схід країни від австрійського
панування.
• Завершилося об’єднання Італії.
• На Апеннінському півострові створено єдину державу.
• Покінчено з чужоземним втручанням у внутрішні справи країни.
• Італія стала конституційною монархією.
• Конституцією було гарантовано громадянські свободи і права.
• Покінчено зі світською владою церкви, що значно послабило її позиції.
• Об’єднання країни сприяло ліквідації феодальних порядків.
• Відкрито шлях до суспільного прогресу та успішного розвитку товарно-грошових відносин.
• Сприяло завершенню формування італійської нації.
 Спільні риси й особливості об’єднання Італії та Німеччини
1. Об’єднання Німеччини й Італії відбулося “зверху”, завдяки дипломатичним
інтригам і війнам.
2. Ліквідовано політичну роздробленість Німеччини та Італії, знищено всі залишки
феодалізму.
3: У цих країнах почався бурхливий розвиток капіталізму, ринкових відносин,
створення єдиного внутрішнього ринку.
4. Об’єднання сприяло посиленню економічної і військової могутності країн.
5. На європейському континенті утворилося дві потужні національні держави, які
почали відігравати важливу роль.
6. Сприяло гідній участі Італії та Німеччини у міжнародних справах.