Лекція. Україна в Першій світовій війні.

Мета заняття: охарактеризувати стан українських земель напередодні Першої

світової війни, дати уявлення про перебіг воєнних дій й окупаційну політику Росії та
Австро-Угорщини. Показати, що війна сприяла зростанню національного руху.
Формувати уміння розглядати, аналізувати історичний матеріал, виховувати
почуття патріотизму і взаєморозуміння між народами на основі усвідомлення
досвіду історії.

ПЛАН
1. Українські землі напередодні війни. Україна в планах воюючих держав.
2. Воєнні події на території України в 1914-1917 роках.
3. Український національний рух в роки Першої світової війни.
4. Українські січові стрільці. Українські збройні формування в роки Першої
світової війни.
5. Наслідки Першої світової війни для України.
6. Визрівання передумов Української революції.
Література:
Основна
Атлас з історії України. 10 клас. (1914-1939рр.)
 Бойко О.Д. Історія України – К, 1999р. стор. 273 – 277
 Гупан Н. Н, Пометун Е. И.Новейшая история Украины 10кл. – К, 2003 стор. 7
– 29
 Субтельний О. Украина: история – К.,1994р. стор. 430 – 436
 Темиров Ю.Т., Тодоров Н.Р., Тодоров И. Я., История Интегрированный курс
10кл.- 1998 стор. 29 – 39
 Турченко Ф.Г., Новейшая история Украины 10кл. – К., 2001 стор. 4 – 36

Додаткова:
 Бердичівський Я.М. Всесвітня історія. 11 кл. – Запоріжжя, 2004, стор. 16- 48
 Вступ.
Жодна із війн в світовій історії не обходилась без жертв і розрух. Особливих
масштабів вони відчували в ході зіткнення, до якого з невідворотністю наближались
провідні європейські країни. Серед основних суперечностей, що викликали напругу
були стосунки між Росією і Угорщиною, між Росією та Німеччиною. І вже через
своє особливе геополітичне становище Україна потрапляла в сферу першочергових
інтересів ворогуючих коаліцій, стала одним з епіцентрів майбутнього протиборства.
На початку ХХ ст.. українські землі 700 тис. м2 були поділені двома найкрупнішими
імперіями – Російською та Австро-Угорською. Всього на українських землях
проживало 38 млн. осіб. І обидві імперії не приховували своїх давніх задумів –
територіального розширення передусім за рахунок українських земель. Як
виявиться врешті-решт, українське питання стане вагомою причиною розвалу
імперій в ході війни і появі української держави. Однак цьому передаватимуть роки

неймовірних людських випробувань, незчисленних страждань і бідувань.

Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного
ведення воєнних дій. Про катастрофічні масштаби цього конфлікту свідчать хоча б
окремо взяті статистичні дані: 34 країни, які раніше чи пізніше взяли участь у війні,
мобілізували 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло і 20 млн. було поранено.
Жертви серед цивільного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише
масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на
фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни.
Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу,
оголювали й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні вади старих
імперських порядків Європи. В результаті для Німеччини, Турецької та Австро-
Угорської імперій (так званих Центральних держав), а також Російської імперії, яка
разом з Великобританією, Францією та Сполученими Штатами входила до Антанти,
війна зрештою стала змаганням на самознищення.
 1. Українські землі напередодні Першої світової війни.
Україна в планах воюючих держав.
На початку ХХ століття українській народ не мав своєї державності. Землі
України були поділені між двома імперіями: Російською та Австро-Угорською.
Вони різнилися за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури,
адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику,
спрямовану на знищення національній самобутності й колоніальну експлуатацію
цих земель.
Промисловість. Економічний потенціал українських земель у складі
Російської імперії був досить високим особливо Півдня і Сходу України. Донбас був
вугледобувною й металургійною базою Російської імперії. Напередодні війни у 1913
році Донбас дав 70% вугілля, що видобувалось у Російській імперії. Доля
українських земель в загальноросійському видобутку чавуну – 68,4%, вугілля – 78%,
цукру – 85%, олова – 81%, срібла – 90%. В західноукраїнських землях
промисловість розвивалась повільніше. Але тут видобували 64% солі для Австро-
Угорщини. Перед війною зріс видобуток нафти, потужно розвивалось лісопильна
промисловість.
Такий потенціальність привертав увагу іноземних інвесторів. Напередодні
війни 25% іноземних інвестицій в промисловість Російської імперії припадало на
Україну. Наприклад, в вуглевидобувній промисловості іноземцям належало 63%
основного капіталу, а в металургійній – 90%.
Сільське господарство. На селі в Україні проживало 80% населення. Аграрні
реформи перетвори землю в товар і кардинально змінили життя селян. На початку
ХХ століття посилився процес майнової диференціації. Так, в 1917 році доля
заможних селянських господарств Придніпров'я складала 51%, а кількість
малоземельних і безземельних селян рівнялось 80, 5%.
Така ж ситуація була і на західноукраїнських землях. Єврейська і польська
буржуазія скуповувала найкращі землі. З часом вона їх продавала, збільшивши ціну
на 25-50%. Тут нараховувалось 5% заможних селянських господарств, 15% -
середняцьких, 80% - бідняцьких. Більшість селян були змушені шукати кращого
життя за кордоном. На передодні війни еміграція із західноукраїнських земель
складала – 1 млн. осіб.
Соціальний стан. Соціальний стан робітників залишався досить важким.
Робочий день в Придніпров’ї складав – 11 годин за добу, а на Закарпатті – 16 годин.
Низька заробітна платня, соціальна беззахисність спонукали до страйків.
Україна в планах воюючих держав.
Країна Території, на які претендувала
Західноукраїнські землі (Закарпаття, Східна Галичина,
Росія
Буковина)
Німеччина Придніпров’я, Донбас, Крим, уся Україна
Австро-
Волинь та Поділля
Угорщина
Румунія Північна Буковина, Бессарабія
Туреччина Північне Причорномор’я, Крим
 Українські землі, займаючи важливе геополітичне становище і маючи значні
природні ресурси, стала об’єктом зазіхань. На них претендували Росія, Австро-
Угорщина, Німеччина, Румунія й Туреччина.
Росія. Представляла себе у ролі захисника слов’янських народів, прагнула
завершити справу російських царів – об’єднати всі землі Київської Русі під своєю
опікою. Прикриваючись «вековой целью объединения всех русских земель» вона
претендувала на Галичину, Закарпаття, Буковина, які входили до складу Австро-
Угорщини.
Німеччина. В країні, перед війною, була розповсюджена ідея про те, що
український і інші народи Східної Європи не здатні створити власну державність,
тому історична місія німців – підкорення цих земель. Українські землі розглядалися
в геополітичних планах Німеччини як плацдарм для проникнення на Схід.
Австро-Угорщина. Планувала приєднати до своїх володінь Волинь та
Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським діячам, що
на українських землях Австро-Угорщини й відторгнутих від Росії буде створено
окрему адміністративну одиницю із широкими автономними правами під опікою
Австро-Угорщини.
Румунія. Румунія мріяла про землі Бессарабії та Північної Буковини.
Австрійські і російські дипломати почали схиляти Румунію до війни на їхньому
боці, обіцяючи їй українські землі, які тільки планували відібрати один одного.
Туреччина. Планувала повернути колишні володіння, втрачені у війнах із
Росією у ХVІІІ-ХІХ ст.. – Північне Причорномор’я, Крим.

2. Воєнні дії на території України в 1914-1917 роках.

1 серпня 1914 року в Європі вибухнула війна, яка в той час здобула назву
«Велика», а згодом – Перша світова війна. Війна почалася між двома ворогуючими
блоками: Антантою і Троїстим союзом. кожне угрупування переслідувало
загарбницькі цілі. Україна у цих планах посідала важливе місце. не маючи власної
держави, українці були змушені воювати за інтереси тих держав, що їх
поневолювали. це обернулося великою трагедією для українців. так 3,5 млн.
українців, які перебували в лавах російської армії, змушені були воювати проти 250
тис. українців з айстро-угорської.
Відразу після початку війни українські землі стали театром бойових дій між
російською армією та військами.
Періодично на фронтах війна набувала рис позиційної. Це було зумовлено
тим, що засоби наступу в роки війни, як правило, поступалися засобам оборони.
Наприклад: одна кулеметна рота (майже 100 осіб і до 10 кулеметів) могла
стримувати наступ цілої дивізії (від 10-17 тис осіб). А якщо позиції були гарно
укріплені та ешелоновані, то така оборона була майже неприступною. Але така
ситуація була переважно на Західному фронті війни. Проте на Східному фронті
Першої світової війни, який проходив і через українські землі, головними
причинами періодичного переходу до позиційної війни було: нестача сил через
велику протяжність фронту і відносно невисоку концентрацію військ або заздалегідь
продумана стратегія.
 Бойові дії Першої світової війни на українських землях (1914-1917рр.)
Рік Події
1914 Наступ айстро-угорської армії на початку серпня в прикордонних боях було зупинено.
18 серпня розпочався наступ російської армії під командуванням Олексія Брусилова, який переріс у загальний
наступ п’яти російських армій Південно-Західного фронту.
23 серпня розпочалася «Галицька битва», в якій з обох боків приймали участь 1,5 млн. осіб. Тривала битва до
вересня, в результаті росіяни оволоділи Східною Галичиною і Північною Буковиною, взяли в осаду Перемишль і
вийшли на Карпатські перевали, що відкривало їм шлях на Угорщину.
Австрійці доручили оборону гірських перевалів Українським січовим стрільцям, які мужньо захищали їх з 25 по
28 вересня. Це було перше бойове хрещення січовиків і вони витримали його, пропустивши ворога.
В листопаді австро-угорські і російські війська перейшли до оборони і до кінця 1914 року активних дій не вели.
Політика австро-угорської влади:
– в перші дні відступу з українських земель, командування армії вдалося до масштабних репресій проти
місцевих жителів, але в більшості залишилося лояльними до австро-угорців. У пошуках винних вони схопилися
за версію згідно якої невдачі стали-наслідком, зради українців,, які начебто таємно допомагали росіянам;
– русофілів, а відтак і всіх українців почали заарештовувати, страчувати без суду;
– засилати у концтабори (у Талергофі в Штирії) утримувалися 30 000 українофілів і русофілів,
– австрійський уряд змушений був реагувати на нелюдське ставлення до українців.
Політика окупаційної російської влади:
– на захоплених територіях було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, яке очолив граф
О.Бобринський і яке складалося із 4-х губерній, Львівська, Перемишльська, Тернопільська, Чернівецька.
Бобринський заходився розпеченим залізом викорінювати мазепство, обертати місцеве населення на „настоящнх
руських", а греко-католиков на православних «Восточная Галиция и Лемковщина-испокон коренная часть единой
великой Руси-заявил голова новоствореної адміністрації у Львові.
– в этих землях коренное население всегда было русским. Я буду вводить здесь русский язык закон и
устройство». Сам Микола II демонстрував серйозність російських намірів особисто прибувши на початку квітня
1915р. до Львова та Перемишля на оглядини новоприєднаних територій.
– закривалися українські газети і журнали, видавництва, школи;
– заборонялося діяльність українських партій і суспільних об’єднань;
– проводилися арешти видатних діячів, священиків серед яких митрополит Андрій Шептицький
 – розгорнулася компанія перетворення греко-католиків в православіє
1915 Головна подія: Австро-Німецька Галицька операція.
У лютому австрійці вибили росіян із Чернівців.
В березні російські війська заволоділи фортецею Перемишль, яку тримали в осаді з початку війни (в полон
потрапили120 тис. австрійців). Це був останній успіх росіян у компанії 1914-1915 рр. Російські війська
встановили контроль над карпатськими перевалами.
Від остаточного розгрому Австро-Угорщину врятувала Німеччина, надавши їй воєнну допомогу. Отримавши
перевагу айстро-німецькі війська змусили росіян відступати і 9 червня вибили їх із Львова. Швидкий відступ
російських військ завершився в жовтні на лінії Кам’янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. Утрати
росіян складали 150 тис. убитими, 700 тис. пораненими, 900 тис. полоненими.
Росіяни втратили завойовані Північну Буковину й Східну Галичину, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину,
Західну Волинь і перейшли до «позиційної» війни.
Цікаво знати Н. Полонська-Василенко «Історія України»
Успіхи російської армії 1914 року та на початку І915-го надто дорого коштували їй. За перший рік війни
вона втратила 82% старшин – забитих та поранених і 64% солдатів... Трагізм становища збільшувала недостача
зброї – рушниць, гранат, набоїв. «Запасним» не вистачало рушниць для навчання. І вони приходили на фронт
уперше беручи в руки рушницю... Німецька армія вперше застосувала так званий „ураганний вогонь". На
російський фронт німці стягнули 200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки 4
Політика Російської влади:
– відступ російської армії став новим актом трагедій;
– російські війська взяли заручниками кілька сотень українських діячів, за ними евакуювалися в глибину
Росії тисячі русофілів і тих, хто якимсь чином співпрацював з адміністрацією;
– відступаючи, російські війська приміняли тактику «спаленної землі». Багато людей перетворювалися в
біженців.
Цікаво знати
Н. Полонська-Василенко подає таку жахливу картину тих днів: „У зв'язку з відступом російського війська на схід,
виселяли людей з Волині і Поділля. Села палали щоб залишити ворогові пустелю.
Люди вишли з малими дітьми, із злиденним майном, гнали худобу, для якої не було фуражу, і вона дохла по
дорозі. Коли валка доходила до залізничної станції людей напхом садовили у вагони і днями-тижнями везли за
Урал, до Пермі. Коли нарешті відкривали вагони то були випадки, що знаходили там самі трупи.
 – почалася евакуація підприємств і учбових установ Правобережної України: університети, заводи, школи,
музеї, бібліотеки, обговорювалися питання евакуації Києво-Печерської лаври,
1916 Головна подія «Брусиловський прорив».
22 травня розпочався наступ російських військ Південно-Західного фронту під командуванням Олексія
Брусилова. 25 травня росіяни взяли Луцьк, а 5 червня – Чернівці, підійшли до Львова. Російські війська
просунулися на 120 км вглиб по лінії фронту протяжністю 340 км, відвоювавши частково Західну Волинь, Східну
Галичину і Південну Буковину. Втрати австро-угорської армії складали 1,5 млн. осіб убитими, пораненими й
полоненими.
1917 Червневий наступ російської армії на Львівському напрямі завершився провалом і витісненням російських військ
із Галичини і Буковини. Стабілізація фронту до укладення Брест-Литовського миру.
 Окупаційна політика Росії та Австро-Угорщини на українських землях.
Російська окупаційна політика в Галичині 1914 - 1917 pp.
Окупаційна політика
Питання для у період
порівняння у 1914 - 1915 рр. у 1916 - 1917 рр. Тимчасового уряду
в 1917 р.
Період окупації Кінець серпня 1914 р. Липень 1916 р. - лютий Березень - серпень
(місяць, рік). її три- - червень 1915 р. 1917 р. 1917 р.
валість (евакуйовані (евакуйовані
окупаційні органи окупаційні органи
функціонували до функціонували до
липня 1916 р.) квітня 1918 р.)
Адміністративний Тимчасове військове Генерал-губернаторство Обласний
устрій генерал-губернатор- областей Австро- комісаріат
ство Галичини Угорщини, зайнятих по Галичини та
праву війни Буковини
Керівник окупацій- Граф Г. О. Ф. Ф. Трепов Д. І. Дорошенко
ної адміністрації Бобринський
Головне завдання Швидка інкорпорація Забезпечення потреб Забезпечення
окупаційної адмініс- Галичини та Буковини армії й фронту, «уникати управління краєм в
трації до складу Російської всякої політичної умовах революції,
імперії за тісної тенденції при управлінні налагодження
співпраці з місцевими краєм» життя цивільного
діячами та установами населення,
москвофілів допомога фронту
Політика щодо укра- Репресивна. Запро- Нейтральна. Дозвіл на Позитивна.
їнства вадження воєнного відкриття українських Відкриття укра-
стану,закриття шкіл. Надання допомоги їнських шкіл,
української преси, населенню, що налагодження
заборона друкувати постраждало від українського
книги українською бойових дій: постачання життя. Допомога
мовою,припинення продовольства, населенню, що
діяльності «Просвіт» посівного матеріалу постраждало під
та інших культурно- час бойових дій
освітніх та
громадських установ,
репресії проти лідерів
національного руху,
депортації населення,
насильна русифікація
Політика щодо ін- Репресивна. Заборона Нейтральна. Заборона в Позитивна.
ших етнічних груп в школах викладання школах викладання Забезпечення
польською, польською, єврейською, громадянських
єврейською, німе- німецькою та іншими прав, що сприяли
цькою та іншими мовами культурно-освітній
мовами діяльності
Церковна політика Переслідування й Підтримка православної Невтручання в
нищення УГКЦ, церкви церковні справи
депортація священ-
ників углиб Росії,
насаджування пра-
вослав'я
 Цікаво знати
Через два дні після початку війни в Наддніпрянщині було закрито єдину
українську газету «Рада». 9 січня був зупинений вихід усіх українських видань.
Тільки-но російські війська зайняли Галичину й Буковину, почалося тотальне
знищення всього українського. До складу окупаційної адміністрації увійшли (як
визнавав сам генерал-губернатор Галичини граф М. Бобринський) найгірші
елементи російської поліції.
Російська окупаційна влада закрила всю українську пресу (крім
москвофільських видань), усі школи, політичні, культурні, освітні та економічні
організації й установи. Учителів змушували вчити російську мову. Наказ генерал-
губернатора від 30 вересня 1914 р. заборонив продавати в книгарнях, брати в
бібліотеках українські книги. Коли ці «заходи» не допомагали, вийшов інший указ:
українські книги конфісковувати й знищувати.
Українську мову заборонили вживати в адміністрації, суді й взагалі в усіх
громадських організаціях.
Православ'я проголосили домінуючою релігією. Українських уніатських
священиків вивезли вглиб Росії, надсилаючи на їхнє місце російських православних
священників.
Росіяни масово заарештовували українських громадсько-культурних діячів,
більшість яких вивозили до Росії. Слідом за митрополитом А. Шептицьким заслали
таких українських діячів, як д-р Боцян, К. Малицька, д-р Британ, директор М.
Заячківський, Ю. Балицький, д-р В. Охримович, К. Паньківський, професор І.
Свенціцький, д-р С. Федак, д-р М. Шухевич, посол Т. Бабів.

3. Український національний рух в роки Першої світової війни.

При розгляді цього питання для більшої наочності й структурування нових
знань слід використати схему.
Організаційне оформлення українського руху на західноукраїнських землях
в роки Першої світової війни

Українські політичні партії Галичини Політичні емігранти з Наддніпрянської

України

Головна Українська Рада Союз Визволення України

(створена 1 серпня 1914 p.). (4 серпня 1914 р. – червень 1918 p.).
Голова — К. Левицький Голова - Д. Донцов

Загальна Українська Рада

(5 травня 1915 р.— листопад 1916 p.). Голова — К. Левицький

Українське парламентське представництво

(голова Ю. Романчук; заступники – Є. Петрушевич, Л. Бачинський)
 Коментар до схеми.
Воєнне протистояння двох імперій - Росії та Австро-Угорщини, що су-
проводжувалося масовими репресіями проти українців, розкололо національно
свідоме українство. Розкол відбувся як між українцями воюючих сторін, так і в
межах Російської та Австро-Угорської імперій - на прибічників і противників
війни. Найбільш організованим виявилося українство Галичини.
Відверто про австрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові
Головна Українська Рада (ГУР), що являла собою міжпартійний блок, до складу
якого входили представники всіх українських партій Галичини. Очолив її К.
Левицький. ГУР звернулась до українського народу з Маніфестом, у якому зокрема
зазначалось: «Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному
життю... яке знайшло захист у конституційному ладі австрійської держави... Нехай
українське громадянство віддасть усі свої матеріальні й моральні сили на те, щоб
історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде
сонце визволеної України!»
У травні 1915 р. у Відні Головна Українська Рада реорганізувалася в Загальну
Українську Раду (ЗУР), яка була єдиним і найвищим представницьким органом
українського народу Східної Галичини. До ЗУР увійшли представники Союзу
Визволення України. Рада домагалася від австрійського уряду впровадження
української адміністрації й шкіл у приєднаних районах Холмщини та Волині, згоди
на поділ Галичини на українську та польську частини та утворення Українського
університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримали ідеї
незалежної України, але задовольнили низку другорядних вимог, зокрема, про
організацію окремих таборів для військовополонених українців. У таборах
засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно займалися вихованням
української національної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської
імперії як поневолювачки й гнобительки українського народу. Згодом на
українських полонених у Німеччині було створено дві дивізії - «синьожупанну» й
«сірожупанну», названі так за кольором їхньої форми.
5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили
утворення самостійного польського королівства, що складалося з польських земель,
які входили до складу Російської імперії. На знак протесту Загальна Українська Рада
склала свої повноваження. Керівна роль у національному громадському житті
перейшла до українського парламентського представництва в імперському
парламенті, що існувало на правах клубу. Його головою став Юліан Романчук,
заступниками - Євген Петрушевич і Левко Бачинський.
Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові
Союз Визволення України (СВУ), проголосивши його безпартійною громадською
організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі УСДРП - Андрій Жук,
Володимир Дорошенко, Дмитро Донцов - та Української соціал-демократичної
спілки (Спілки) Маріан Малиневський (Басок) та Олександр Скоропис-
Йолтуховський.
 У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою
головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з
конституційно-моНархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на
Австро-Угорщину, німецьку армію, бажав поразки Росії у війні.
СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі,
Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо СВУ
коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, ці представники вступали у
відкриті чи таємні переговори як з офіційними державними урядовцями, так і з
російськими політичними емігрантами, в основному, . з діячами обох фракцій
РСДРП - більшовиками та меншовиками. Але досягти згоди не завжди вдавалося.
Діячі СВУ, що входили до УСДРП, «Спілки», та соціал-демократи Буковини
та Галичини 1915 р. у столиці Болгарії - Софії почали видавати україномовну
газету «Робітничий прапор». Велику агітаційно-пропагандистську роботу розгорнув
СВУ у таборах військовополонених.
На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який
перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював велику
пропагандистську діяльність. Його діячі виступали з лекціями і доповідями не
тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті. Але
головним їх досягненням було налагодження регулярного видання українською,
німецькою, болгарською, турецькою, румунською, чеською, хорватською,
італійською, шведською мовами багатьох десятків науково-популярних брошур з
історичного минулого та сучасного України. Серед друкованих видань СВУ були:
«Кобзар» Т. Г. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М.Костомарова,
В.Антоновича, Ф. Вовка, вченого-географа С. Рудницького, публіцистам.
Лозинського, письменника Б. Лепкого. Було надруковано також низку праць М.
Грушевського, хоч сам він ставився до СВУ неприхильно. Допомога, що надавалась
державами Четвертного союзу, зараховувалася як державний борг майбутньої
самостійної України. У червні 1918 р. СВУ припинив свою діяльність.
Історичною заслугою СВУ було, насамперед, те, що він першим серед
українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української
держави.
Для більш детального ознайомлення з діяльністю та структурою ГУР, ЗУР і
СВУ можна скористатися наведеними нижче схемами.

Головна Українська Рада

Українська націонал- Русько-українська Українська соціал-

демократична партія радикальна партія (РУРП) демократична партія
(УНДП) (УСДП)

Координаційний центр - Головна Українська Рада (ГУР)

1 серпня 1914 р. - 5 травня 1915 р.
Голова - Кость Левицький

Мета діяльності
Захист інтересів українців в Австро-Угорщині в умовах Першої світової війни.
Підтримка політики Австро-Угорщини
 Загальна Українська Рада
Представники Галичини Представники Буковини Представники СВУ
(21 делегат) (7 делегатів) (3 делегати)

Загальна Українська Рада (ЗУР)

5 травня 1915 - листопад 1916 р.
Голова - Кость Левицький

Мета діяльності
Привернути увагу урядових кіл Австро-Угорщини до ідеї української державності.
Національно-територіальне розмежування Галичини на Західну з центром у Кракові та Східну
із центром у Львові.
Об'єднання всіх українських земель у межах Австро-Угорщини в єдиний коронний край із
правами територіальної автономії та з наданням культурно-національної автономії всім іншим
національностям

ЗУР саморозпустилась на знак протесту проголошеного маніфесту 5 листопаду 1916 р.

кайзера. Німеччини та імператора Австро-Угорщини про відновлення Польської держави на
польських землях, що були відібрані в Росії. У Варшаві постала Регентська рада, яка повинна
була утворити польський уряд і армію. Австро-Угорщина проголосила автономію Галичини.

Союз Визволення України

Засновники: Дмитро Донцов, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Олекса Назаріїв (5

серпня вийшов, було прийнято Миколу Залізняка). Також приєдналися: М.
Меленевський, О. Скоропис. Йолтуховський. Голова СВУ: Д. Донцов. Секретар: В.
Дорошенко

Мета діяльності
Союз було створено як безпартійна політична репрезентація національно-політичних та
економічних інтересів українського народу Росії. Основною політичною метою було
проголошення самостійності та соборності України. Реалізацію цієї мети Союз
пов'язував з поразкою Росії у війні та поваленням царизму, унаслідок чого «на руїнах
російської імперії, цієї тюрми народів, встане Вільна Самостійна Україна»

Основні напрями діяльності

Пропагандистс Дипломатичний: Допомога війсь- Адміністративно-
ький: видання представництво ковополоненим організаційний:
науково-попу- українських українцям: ство- формування на
лярних інтересів у країнах рення окремих окупованих
брошур, Четвертного союзу таборів для Австрією та
періодичної та нейтральних українських вій- Німеччиною
преси з історії країнах, ськовополонених у українських
та сучасного налагодження Німеччині (Раштат, землях органів
становища відносин з уря- Вецлер, місцевої влади із
України, довими колами Зальцведель)та числа українців.
лекції, доповіді названих країн. Австрії (Фрайш- Заснування
СВУ мав своїх тадт). Формування українських
повноважних двох українських установ, орга-
представників у дивізій у складі нізацій, шкіл (134
Берліні, Софії, німецької (« синьо- школи на Волині,
Стамбулі, Римі, жупанна») та авст- Поліссі,
Стокгольмі, Осло рійської («сірожу- Підляшші)
панна») дивізій
На відміну від західноукраїнських земель, у Наддніпрянщині український рух
не набув чіткої згуртованості й організаційного оформлення. У різних містах
існували розрізнені організації, які намагалися легалізувати свою роботу через
всілякі громадські організації допомоги армії та фронту. До того ж вони стояли іноді
на діаметрально протилежних позиціях щодо політичних питань.

Громадські організації у Наддніпрянській Україні

Назва Характеристика
Комітет Всеросійського союзу міст Очолив відомий меценат барон Ф. Штейнгель.
при Південно-Західному фронті Основна діяльність була спрямована на допомогу
біженцям із Галичини для організації їх життя на
нових районах, створення українських шкіл, лікарень
Земський союз Допомога всім постраждалим у результаті війни.
Організація медичної допомоги пораненим та їхня
реабілітація
Товариство допомоги населенню Допомога жертвам російської окупації
Півдня Росії, що постраждало від західноукраїнських земель: арештантам,
воєнних дій депортованим, заручникам, біженцям

На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували в Києві

«Карпато-русский освободительний комитет». Він закликав галичан вітати
російську армію як визволительку, допомагав організовувати владні структури під
час окупації Галичини.
Проавстрійські та пронімецькі настрої СВУ не знайшли відгуку у Східній
Україні. Представники всіх національних меншин у Думі висловили лояльність до
російського уряду. У зв'язку з тим, що українці не мали свого представництва в
Думі, редактор журналу «Украинская жизнь», який виходив у Москві, Симон
Петлюра видав декларацію із закликом до українців чесно виконувати свій обов'язок
перед російською державою. У питаннях зовнішньої політики С. Петлюра закликав
орієнтуватися на Антанту.
Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не
ставши на платформу Петлюри чи СВУ. Але навіть лояльність українських діячів до
російського самодержавства не пом'якшувала його упередженого ставлення до
України. Це переконувало українців, що тільки в межах національного руху можна
розв'язати українське питання.

«Позиції основних представників українського національно-визвольного

руху щодо війни».
Дата створення,
Назва програмовий Мета діяльності
документ
ГУР Серпень 1914 р. «Ненаситність царської імперії загрожує також
«Маніфест...» нашому національному життю... яке знайшло захист
у конституційному ладі австрійської держави... Нехай
українське громадянство віддасть всі свої матеріальні
й моральні сили на те, щоб історичний ворог України
був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде
сонце визволеної України!»
СВУ Жовтень 1914 р. Головна мета Союзу полягала у створенні самостійної
«Наша платфор- Української держави з конституційно-монархічною
ма» формою правління. СВУ головну ставку робив на
Австро-Угорщину, німецьку армію, жадав поразки
Росії у війні
ТУП Грудень 1916 р. Еволюція поглядів: від підтримки Росії до
Декларація нейтралітету. Війна ведеться не в інтересах україн-
«Наша позиція» ського народу
С. Петлюра 30 липня 1914 р., У цій статті він стверджував, що «українці виконають
стаття «Війна та свій обов'язок перед Російською державою у війні»,,
українці» у тобто він закликав підтримати воєнні зусилля Росії у
часописі війні
«Украинская
жизнь»
Частина УСДРП Серпень 1914 p. Засуджували війну, підтримували більшовицьку
(Л.Юркевич, позицію: «Перетворення імперіалістичної війни на
А. Лола, громадянську, поневолених мас проти поневолювачів.
П. Дятлов, Гасло: «Геть війну! Хай живе автономія України!»
В.Винниченко)

4. Українські Січові стрільці. Українські збройні формування в

роки Першої світової війни.
 З ініціативи ГУР у 1914 р. було сформовано легіон Українських Січових
стрільців (УСС). Запис проводився на цілком добровільних засадах. Основний
контингент становили молоді вихованці воєнізованих українських,організацій:
громадянської «Сокіл», пожежної «Січ», учнівсько-шкільної (бойскаутської)
«Пласт».
Цікаво знати
У травні 1900 р. за ініціативою К. Трильовського у с. Завалля Снятинського
повіту було утворено перше товариство «Січ», яке через козацьке виховання
прищеплювало молоді любов до військової справи. У 1908 р. утворено Крайовий
Січовий Комітет, а 1 грудня 1912 р. у Львові створено,Український Січовий Союз.
На 1914 р. рух січовиків об'єднував понад 74 тисячі юнаків із Галичини та Буковини.
Бажаючих вступити в УСС виявилось 28 тис. осіб. Австрійський уряд,
стурбований лояльністю такого великого національно свідомого військового
формування, зарахував до УСС лише 2,5 тис. осіб, озброївши їх рушницями,
знятими з озброєння у 1888 р. Стрімкий наступ росіян примусив добровольців на
початку вересня перевезти за Карпати, де вони розмістилися поблизу Мукачева (с.
Страбічово). Тут було утворено три стрілецькі курені. Першим начальником Легіону
став Михайло Галущинський.
Робота з документом.
«Через Легіон Січових стрільців, що в сучасній європейській війні бере активну участь і під
нашим національним стягом веде криваву боротьбу проти найбільшого нашого ворога, входимо
поміж воюючі європейські народи на рівних обов'язках і рівних правах». «Факт участі УСС у війні
мусить мати великий вплив і на відносини інших народів та держав до українців» (В.Темницький,
член Української Бойової управи).
УСС має бути «особливим відділом, який мав би виконувати військово-політичні завдання»
(К. Левицький).
«Зібрані добровольці менше прикладаються до військових вправ, бо їх більше займають
думки про політичну пропаганду, до котрої мається їх ужити» (К. Левицький).
Запитання до документа.
1) Із якою метою створювався легіон УСС з точки зору українських діячів?
2) Наскільки обґрунтованими були надії українських діячів?
3) Чи виконав УСС мету, яка перед ним ставилась?
Перші бої легіонери дали 27-28 вересня 1914 р. під Ужоцьким перевалом. У
жовтні УСС були розділені на три групи, які вели бої біля Борислава, Сколе.
Наприкінці 1914- на початку 1915 р. стрільці здійснювали охорону Карпатських
перевалів. Навесні 1915 р. австрійське командування кинуло УСС проти
наступаючих російських військ у Карпатах. У боях на горі Маківка (29 квітня - 1
травня 1915 р.) стрільці втратили 42 особи вбитими, 76 - пораненими, 35 - полоне-
ними. У травні легіон УСС брав участь у боях під Болеховим. 27 червня чотири
сотні УСС увірвалися до Галича.
У липні 1915 р. було утворено 1-й полк УСС (1700 осіб, ще 500 стрільців
перебувало в резерві) під командуванням полковника Грицька Коссака. У листопаді
в боях під Бережанами полк зазнав величезних втрат і був направлений на
переформування в тил.
На початку травня 1916 р. полк УСС, яким на той час командував Антін
Варивода, знову перебував на фронті. Особливо запеклими були бої у серпні-вересні
під Бережанами на Тернопільщині. Гора Лисоня стала місцем геройської слави і
важких втрат. До 1000 стрільців потрапило в полон. Пізніше з полонених було
сформовано полк Січових стрільців, а згодом корпус, який брав участь у подіях
визвольних змагань (1917-1919 pp.) у Наддніпрянській Україні, як найбільш
боєздатна частина Армії УНР.
Залишки вояків УСС були переведені на Волинь, де їх зобов'язали допомагати
австрійській окупаційній владі поповнювати австрійську армію рекрутами з
місцевого населення. Користуючись цим, січові стрільці відразу зосередились на
освітній роботі, організувавши 46 початкових шкіл, у яких працювали вчителями.
Після переформування у лютому 1917 р. січовики повернулися на фронт під м. Бе-
режани. У червні знову брали участь у важких боях і понесли великі втрати.
У березні - жовтні 1918 р. полк УСС під командуванням О. Микитки, згідно з
умовами Берестейського миру 1918 р., у складі австро-угорської армії здійснив
похід у Наддніпрянську Україну (Жмеринка - Херсон - Олександрівськ). Плани
австрійського двору на створення окремого Руського королівства зумовили те, що
на чолі полку було поставлено сина австрійського ерцгерцога Стефана - Вільгельма
Габсбурґа, який вивчив українську мову і навіть писав нею вірші (українці називали
його Василь Вишиваний, після Другої світової війни 1948 р. він був захоплений у
Відні радянськими спец службами та невдовзі загинув у таборах НКВС СРСР). На
початку жовтня 1918 р. полк було переведено на Буковину, у Чернівці. Після
проголошення ЗУ HP у листопаді 1918 р. полк передислоковано до
Львова, де він став ядром Галицької армії.
Зверніть увагу!
УСС на початку свого існування був добровольчим формуванням і за
задумами діячів українського національно-визвольного руху мав виконувати більш
агітаційну аніж функцію військових, засвідчуючи лояльність українства перед
австрійською короною. Проте згодом, у 1915 p., легіон реформується у полк і стає
регулярною частиною австрійської армії. Ставлення австрійського командування до
легіону, а згодом до полку було неоднозначне. Так, коли воєнні потреби вимагали
стійкості й відваги, січовиків нагороджували та відзначали. Полк відвідав навіть сам
імператор. Проте у часи затишшя ставилися всілякі перепони. І коли на горі Лисоні
полк було розбито, австрійське командування зітхнуло з полегшенням. Згодом усуси
знову знадобилися, підрозділи стрільців були відновлені, але вони вже не становили
єдиної великої бойової одиниці.
Бойовий шлях Українських Січових стрільців (УСС)

Дата
Кінець серпня 1914 р.
ЗО серпня 1914 р.
3 вересня 1914 р.
Початок вересня 1914 р.
27-28 вересня 1914 р.
Вересень 1914 р.
Жовтень 1914 р.
Грудень 1914 р. - січень 1915 р Охоронно-розвідувальна служба на карпатських перевалах
Січень 1915 р.
Подія
Формування першої (Д. Вітовський) та другої (Е. Коник)
сотні у Львові
Передислокація легіону УСС до Стрия
Складення січовиками присяги
Передислокація січовиків на Закарпаття (с. Страбичів біля
Мукачева)
Перші бої січовиків на Ужоцькому та Верецькому пе-
ревалах
Партизанські дії партизанських двадцяток січовиків у
Карпатах
Участь УСС у контрнаступі австрійських військ
Участь УСС в австро-німецькому наступі в Карпатах
29 квітня - 2 травня 1915 р.
ЗО травня - 1 червня 1915 р.
Кінець червня 1915 р.
28 серпня -• 2 вересня 1915 р.
10 жовтня - 3 листопада 1915
р.
Грудень 1915 р.
17 серпня 1916 р.
Серпень 1916 р.
Вересень 1916 р.
Вересень 1916 р. - лютий 1917 Період переформування й поповнення підрозділів стрільців.
р.
Лютий 1917 р.
Червень-липень 1917р.
Липень 1917 р.
Січень - листопад 1918р.
Бій на горі Маківка
Бої під Болеховом
Бої за Галич
Бої стрільців у межиріччі Серету та Стріпи
Семиковецький бій на річці Стріпа
Переформування куренів УСС у полк
Поразка полку УСС, під Потуторами, стрільці не стримали
російського наступу
Наказ про розформування полку і створення на його основі
двох куренів - бойового та резервного
Розгром УСС під Бережанами (г. Лисоня). Живими за-
лишилося 150 вояків
їх культурно-освітня діяльність на Волині
Повернення стрільців на фронт під командуванням Ф.
Кікаля
Бій під Конюхами Похід дор. Збруч
Похід на Правобережжя. Бої з більшовиками під Херсоном і
Олександрівськом. Участь в німецько-австрійській окупації.
Повернення на Буковину

УСС були не єдиним збройним формуванням українців у роки війни. Так, в

австрійській армії діяли збройні формування Буковини. Наприкінці війни з
полонених українців у складі німецької та австрійської армій були сформовані дві
дивізії - «синьожупанна» та «сірожупанна».
Українські збройні формування у складі австро-угорської армії в роки Першої
світової війни

Організаційна форма Командуючі

Легіон (добровольче фор-
мування) УСС. Входив до
складу корпусної групи ге-
нерала Гофмана
Полк (регулярна частина
австро-угорської армії) УСС із
1915 р. у складі 55-ї дивізії
Гуцульський (буковинський)
легіон (листопад 1914 р.-осінь
1915 р.)
Гуцульська сотня (жовтень
1916 – червень 1917 р.)
Тимчасовий командир - Т. Рожанковський;
М. Галущинський (із 18 серпня 1914 р.) та полковник
Молік (призначені автрійським командуванням до
прибуття Галущинського)
Г. Коссак (із серпня 1915 р.) А. Варивода (із березня 1916
р.) Ф. Кікаль (із лютого 1917 р.) О. Микитка (із січня
1918 р.)
Е. Фішер
Русе

5. Наслідки Першої світової війни для України.

Негативні наслідки.
 Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житлових і
господарських будівель, майже 2 тис. підприємств, на третину скоротився
видобуток нафти. Поголів'я худоби скоротилося на половину).
  Значні людські втрати (загинуло понад 500 тис. осіб).
 На території України перебувало 50 % діючої російської армії (3,5 млн осіб), а
також 400 тис. осіб - у тилових гарнізонах, утримання якої здійснювалося за
рахунок місцевих ресурсів.
 Поява проблеми біженців, депортованих, переміщених.
 Загальні витрати Росії надійну складали 41 млрд руб.
 Інфляція (ціни зросли у 4-8 разів).
 Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. порівняно з
1913 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %,
марганцевої - на 29 % , виплавка чавуну – на 32 % , сталі - на 33 %. Зростала
залежність промисловості від іноземного капіталу.
 Диспропорції у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного
виробництва, занепад цивільного виробництва).
 Скорочення посівних площ (на 1,880 млн десятин), зменшення збору зернових
(на 200 млн пудів), скорочення виробництва цукру (із 85 млн пудів у 1913 до 50
млн пудів у 1917 p.); загострення продовольчої проблеми у містах, поява черг.
 Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залиши
лось 38,7 % працездатного чоловічого населення).
 Загострення соціальних проблем.
 Збої у роботі транспорту.
 Посилення страйкової боротьби робітників (1914 р. - 30 тис. учасників, 1915 р. -
50 тис, 1916 р. - 200 тис.) і виступів селян (протягом 1914-1916 pp. - 160 тис.
учасників).
Позитивні наслідки
 Зростання національної самосвідомості населення.
 Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду.
 Підняття «українського питання» на міжнародному рівні.

7. Визрівання передумов української революції

 Тогочасна українська еліта групувалася в товариства українських поступовців
(ТПУ) і навколо нього. Ця організація активно виступала проти війни, за корінний
перестрой Росії, розв’язання в ній національного питання.
 Активізує свою діяльність і молодь. Поряд з’явилися осередки, які
відстоювали принципи незалежності України.
 Тяжкий економічний стан активізує національно-визвольний рух на Україні:
 Зростають страйки робітників: 1915р. – 113 (48 тис.), 1916р. – 218 (193 тис.)
 Наростають селянські виступи – 161 під час війни.
 Посилюються антивоєнні, антиурядові настрої і серед військовослужбовців
Південно-Західного та Румунського фронтів.
Національно-визвольна боротьба, суспільний рух в Україні могутнім потоком
вливалися в єдине русло загальноросійської боротьби проти самодержавства.
Запитання для підсумкової бесіди.
1) Коли почалися бойові дії на українських землях в роки Першої світової
війни?
2) Які країни зазіхали на українські землі?
 3) Назвіть основні битви на українських землях в роки війни.
4) Як можна охарактеризувати політику Росії на українських землях у роки
війни?
5) Які терміни (поняття) можна дібрати, щоб охарактеризувати політику,
що проводила Росія на загарбаних землях Галичини напередодні Першої світової
війни?

Висновки.
Перша світова війна стала трагедією для українського народу, який був
втягнутий у неї проти його волі. Займаючи вигідне геополітичне становище,
українські землі стали об'єктом зазіхань ворогуючих сторін. Бойові дії на території
України призвели до спустошення її західних регіонів. Війська Росії та австро-
німецького блоку проводили в роки війни на українських землях відверто
загарбницьку політику.
Перша світова війна дала новий імпульс українському національному руху.
Найбільшого розмаху він набув на українських землях у складі Австро-Угорщини.
Діячі українського національно-визвольного руху поставили на порядок денний
питання про здобуття Україною незалежності
Культура
Освіта.
У зазначений період унаслідок розвитку капіталізму й зростання потреб у
кваліфікованих кадрах кількість навчальних закладів, і відповідно учнів та студентів
у них, збільшилася. У підросійській Україні в 1914-1915 навчальному році
налічувалося 26 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалося 2,6 млн. учнів. Понад
17 тис. учнів опановували технічні спеціальності в училищах. У 27 вищих
навчальних закладах освіту здобували 35,2 тис. студентів.
Проте така кількість шкіл не задовольняла зрослих потреб населення в
початковій освіті. Через це понад 70% українців не вміли читати й писати. Майже
половина тих, що прагнули навчатися в середніх школах, одержувала від їх
керівництва відмову. Рух національно-свідомої інтелігенції за відродження
української школи зумовив появу підручників рідною мовою. У цей час вийшли
друком буквар Б. Грінченка, читанка А. Білоусенка, буквар і читанка Т. Лубенця,
граматики української мови П. Залізного і Т. Шерстюка. Проте навіть у роки
революції царський уряд не скасував заборони української мови.
Ще гіршим був стан з освітою на західноукраїнських землях. Тут зовсім
неписьменним залишалося 70-75%, а в гірських районах навіть 90% населення. У
1911 році в Східній Галичині в 500 селах узагалі не було ніяких шкіл. У гімназіях
навчалася невелика кількість українців, у закладах такого типу здебільшого
викладали польською або німецькою мовами. Здобути вищу університетську освіту
у Львові та Чернівцях могли лише діти багатих батьків, серед яких українців було
дуже мало.
Найвидатніші діячі доби А. Білоусенко, Т. Лубенець, П. Залізний, Т. Шерстюк 
Наука
Усупереч усім труднощам, у зазначений період науковці в Україні досягли
значних успіхів у розвитку природничих наук. У Харківському та Київському
університетах працювали видатні математики Д. Граве, В. Стеклов, фізик Д.
Рожанський, хіміки С. Реформатський, П. Осипов, біологи О. Сєверцов, С. Навашин,
В. Арнольді та ін. На основі новітніх теоретичних знань під керівництвом професора
М. Делоне активно діяло засноване в 1909 році Київське товариство
повітроплавання. З ним були пов'язані відомі конструктори й льотчики Д.
Григорович, І. Сікорський, П. Нестеров, Ф. Андерс та ін. І. Сікорський
сконструював перші у світі багатомоторні літаки «Русский витязь» та «Илья
Муромец», Д. Григорович — гідролітак. Усього за 1909-1912 pp. в Києві було
збудовано 40 дослідних зразків новітніх літаків.
На початку XX ст. гуманітарні науки збагатили національну культуру
вагомим доробком. Провідне місце у вітчизняній історичній галузі в цей час
упевнено посідав М. Грушевський, який написав «Нарис історії українського
народу», «Про старі часи на Україні», «Ілюстровану історію України». Безсумнівно,
найбільшим науковим здобутком видатного історика є десятитомна «Історія
України-Руси». М. Грушевський винайшов і послідовно відстоював у своїх працях
нову схему українського історичного процесу. Його заслугою було створення
великої наукової школи істориків, до якої увійшли М. Кордуба, С Томашівський, О.
Терлецький, І. Крип'якевич та ін. Поряд з ними у вітчизняній історичній науці й далі
плідно працювали О. Єфименко, М. Аркас, Д. Багалій, В. Барвінський, Д.
Яворницький.
Помітний слід у розвитку української етнографії та фольклору залишив у цей
період послідовник І. Франка В. Гнатюк, плідно працював видатний філолог,
сходознавець, історик А. Кримський. Значною подією в розвитку українського
мовознавства стало видання Українсько-російського словника В. Дубровського та
Словаря української мови Б. Грінченка.
Українське наукове товариство, створене в Києві 1907 року за ініціативою М.
Грушевського, координувало вітчизняні дослідження й сприяло поширенню знань
українською мовою. Його члени видали в 1908-1918 pp. 18 томів «Записок
Українського наукового товариства в Києві», 4 книги «Збірників природничо-
технічної секції», чимало наукових і популярних праць.
Найвидатніші діячі доби Д. Граве, В. Стеклов, Д. Рожанський, С
Реформатський, П. Осипов, О. Сєверцов, С. Навашин, В. Арнольді, М. Делоне, Д.
Григорович, І. Сікорський, П. Нестеров, Ф. Андерс, М. Грушевський, М. Кордуба, С.
Томашівський, О. Терлецький, І. Крип'якевич, О. Єфименко, М. Аркас, Д. Багалій,
В. Барвінський, Д. Яворницький, В. Гнатюк, А. Кримський, В. Дубровський, Б.
Грінченко.
Персоналії
Ігор Сікорський (1889-1972)Авіаконструктор, один з піонерів авіації.
Народився в Києві. Під час навчання в Київському політехнічному інституті
спроектував та побудував кілька вертольотів. У 1911 р. на літаку власної конструкції
встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем. Під його керівництвом збудовані
перші у світі багатомоторні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец». У 1918 p.
емігрував до Франції, потім до США, де працював над конструюванням літаків. У
1939 р. піднявся в повітря перший у світі вертоліт VC—300, який спроектував І.
Сікорський. До 1939 р. збудував близько 15 типів літаків. На його вертольотах
уперше здійснено переліт через Атлантику. Помер в Істоні (США).
Агатангел Кримський (1871-1942)
 Один з найвидатніших учених світу. Сфера його наукової діяльності
надзвичайно широка й різноманітна, він відомий як історик, письменник, науковець.
Вільно володіючи майже шістдесятьма мовами, а також знаючи всі діалектні
особливості української мови, зробив значний внесок в українське й російське
сходознавство та україністику. Унікальність А. Кримського як феномена у світовій
культурі відзначено рішенням ЮНЕСКО про вшанування 100-літнього ювілею
великого вченого й митця.
Література
На початку XX ст. плідно працювали в галузі красного письменства видатні
українські письменники І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Леся
Українка та ін. Ставши свідками революційних подій 1905-1907 pp. і наступної після
них столипінської політичної реакції, вони у своїх творах таврували царизм і всю
систему тогочасної державної влади як ворогів простого народу, об'єктивно й
правдиво показували боротьбу трудящих за свободу й волю.
Помітним явищем в історії вітчизняної культури цієї доби став літературний
доробок письменників нового покоління, як-от: А. Тесленка, Степана Васильченка,
Г. Хоткевича та ін. Вони зуміли показати весь драматизм людського існування в
умовах загострення соціальної та національної боротьби на початку XX ст.
У цей період в українську літературу впевнено ввійшов талановитий поет
Олександр Олесь. Протягом 1907-1917 pp. з'явилося п'ять книг його поезій. У двох
перших письменник з радістю зустрічає революційні події 1905-1907 pp., закликає
до боротьби за волю, справедливість, оспівує рідну українську природу.
У цей період розпочинається активна літературна діяльність Володимира
Винниченка, який у своїх ранніх творах 1902-1906 pp. реалістично зображував
життя бідноти, показував тодішні соціальні контрасти, різко критикував ліберальних
панів, котрі удавали з себе щирих народолюбців. Найвидатніші діячі добиІ.
Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Махиня, О. Чижик, С
Дальня, А. Тесленко, Степан Васильченко, Г. Хоткевич, Олександр Олесь, В.
Винниченко.
Театр.Провідне місце в театральному житті України на початку XX ст.
належало акторським колективам, які очолювали корифеї української сцени П.
Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Садовський. Періодом найвищого творчого
піднесення їхньої театральної трупи були 1900-1903 pp., коли в її репертуарі було
близько 60 п'єс. У 1907 році М. Садовський заснував у Києві перший український
стаціонарний театр. У цей час у Львові й далі успішно працював єдиний
український професійний театр «Руської бесіди». Під впливом Російської
демократичної революції 1905-1907 pp. репертуар українського театру значно
збагатився. Його основою, як і раніше, залишалися п'єси українських класиків М.
Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого. Проте в репертуарі театру
все частіше з'являються п'єси Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, Л. Яновської,
у яких реалістично зображувалося минуле й сучасне українського народу.
Найвидатніші діячі доби П. Саксаганський, і. Карпенко-Карий, Леся Українка,
І. Франко, М. Садовський, Г. Хоткевич, Л. Яновські.
Музика
Як і в театральному мистецтві, у музиці початку XX ст. спостерігалися
відчутні якісні зміни. Провідні українські композитори М. Лисенко, С. Людкевич, К.
Стеценко та ін. у своїх музичних творах відображали проблеми, сповнені глибокого
соціального й громадянського змісту. М. Лисенко під впливом революційних подій
1905-1907 pp. написав хор-гімн «Вічний революціонер», драматичний монолог «В
грудях вогонь», кантату «До 50-х роковин смерті Т. Шевченка», опери «Тарас
Бульба» та «Енеїда». Ці твори мали глибоке патріотичне, громадянське,
революційне звучання.
У 1904 році М. Лисенко заснував музично-драматичну школу, яка в 1913 році
була реорганізована в консерваторію. Водночас у Львові з ініціативи А. Вахнянина
був заснований Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. Поява цих нових
навчальних закладів сприяла значній активізації музичного життя в Україні.
Поряд з ними активно популяризували національну музику українські театри.
Київський музично-драматичний театр М. Садовського поряд з драматичними
виставами в 1907-1915 pp. поставив близько півтора десятка опер і оперет («Наталка
Полтавка», «Енеїда», «Різдвяна ніч» М. Лисенка; «Катерина» М. Аркаса;
«Роксолана» Д. Січинського; «Продана наречена» Б. Сметани та ін.). У цей час
здобули світову славу видатні українські співаки С Крушельницька та О. Мишуга.
Найвидатніші діячі доби М. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко, А. Вахнянин,
С Крушельницька, О. Мишуга
Соломія Крушельницька (1872-1952)
Співачка. Закінчила Львівську консерваторію, вдосконалювала майстерність у
Мілані. Мала світову славу як майстер співу бельканто. Співала на сценах провідних
театрів світу: в Одесі, Петербурзі, Варшаві, Римі, Парижі, Мілані та ін. У її творчому
доробку понад 60 оперних партій. Пропагувала за кордоном українські народні
пісні, твори українських композиторів. З концертами виступала у Львові, Тернополі,
Чернівцях. У 1939 р. повернулася до Львова, де викладала в консерваторії.
Образотворче мистецтво й архітектура
Як і в попередній період, на початку XX ст. активно працювали художники М.
Пимоненко, С. Васильківський, К. Костанді, І. Труш та ін. Наприклад, С
Васильківський у 1901-1908 pp. разом з М. Самокишем та М. Беркосом написав для
будинку Полтавського земства три монументальні композиції «Козак Голота»,
«Вибори полковника Мартина Пушкаря», «Чумацький шлях на Ромодан».
Справжнім майстром високохудожніх творів у цей час став О. Мурашко. Львівський
художник І. Труш найкраще зарекомендував себе в пейзажному, жанровому та
портретному живописі.
На початку XX ст. в архітектурі поряд з еклектизмом поширився стиль
модерн, прихильники якого, відходячи від принципів класичної архітектури,
прагнули до логічного, зручного планування, використовували нові залізні
конструкції, різноманітні оздоблювальні матеріали (ліплення, прикраси з витого
заліза тощо). Яскравим його прикладом є Бессарабський критий ринок у Києві. У
цьому ж стилі побудовано залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова, Жмеринки.
Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, М.
Верьовкін, О. Вербицький, Г. Гай та ін.
Поряд з модерном виділяється й класичний стиль, пам'ятками якого є
Педагогічний музей (нині Київський будинок учителя) (П. Альошин), бібліотека
Київського університету на вул. Володимирській (В. Осьмак), Харківський
комерційний інститут (О. Бекетов) та ін.
Характерною особливістю архітектури початку XX ст. є поєднання модерну з
елементами народного дерев'яного зодчества й ужиткового мистецтва (український
модерн). У цьому стилі збудовано будинок Полтавського губернського земства (В.
Кричевський), Харківське художнє училище (К. Жуков).
Найвидатніші діячі доби М. Пимоненко, С Васильківський, К. Костанді, І.
Труш, М. Самокиш, М. Беркос, О. Мурашко, К. Жуков, М. Верьовкін, 0.
Вербицький, Г. Гай, П. Альошин, В. Осьмак, О. Бекетов, В. Кричевський
Василь Кричевський (1872-1952).
Художник, архітектор, графік. Автор архітектурних проектів в оригінальному
стилі українського модерну в Полтавській області, проекту й художнього
оформлення Канівського музею-заповідника «Могила Т, Шевченка». Писав пейзажі
та жанрові картини, працював у галузі книжкової графіки, над художнім
оформленням вистав для театру М. Садовського, кінофільмів «Тарас Шевченко»,
«Сорочинський ярмарок» та ін. Брав участь у створенні державної символіки УНР.
Викладав у Київському художньому інституті.