Тема 20.

Україна у роки Першої світової війни

На початку XX ст. найважливішим завданням для України було відновлення державної

незалежності й територіальної цілісності.
На той час українські землі були поділені між Російською (Наддніпрянщина) та
Австро-Угорською (Сх. Галичина, Пн. Буковина, Закарпаття) імперіями. Але
міжнародна ситуація не сприяла вирішенню найболючішого питання для українців.
Розпочалася Перша світова війна 1914 - 1918 рр. між військово-політичними блоками
Антанти (Росія, Франція, Велика Британія) і Троїстого союзу (Німеччина, Австро-
Угорщина, Італія). Згодом союз став Четверним: Німеччина, Австро-Угорщина,
Туреччина, Болгарія). Супротивників Антанти називали Центральними державами.

Україна в геополітичних планах Антанти і Центральних держав.

Сторони, що воювали, обстоювали виключно власні інтереси і були байдужими до

національних прав українського народу, якому довелося воювати в арміях держав-
супротивниць (в армії Російської імперії - 3,5 млн українців, у австро-угорській - 250
тис.) брат проти брата. Держави-учасниці прагнули залучити українців кожна на свій бік,
щоб використати їхні матеріальні та людські ресурси у війні.

Росія мала намір розширити кордони своїх володінь, претендувала на всі українські
землі у складі Австро-Угорщини (Сх.Галичина, Пн. Буковина, Закарпаття). Після
включення їх до імперії планувалося знищити тут усі національні суспільно-політичні,
культурні й економічні організації, назавжди покінчити з українським питанням і
придушити національно-визвольний рух населення Західної України.

Австро-Угорщина - прагнула приєднати до своїх володінь інші населені українцями те-

риторії, на які не претендувала Німеччина, зокрема Волинь, Поділля; посилити свій
вплив на інші слов'янські народи імперії (поляків, чехів, словаків); завоювати панівне
становище у слов'янському світі.

Німеччина - у своєму прагненні досягти панування в Європі і в усьому світі бажала роз-
ширити власні території за рахунок українських земель Сходу й Півдня; створити
зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану
(створення «Великої Німеччини»)
Поляки мріяли про відновлення своєї держави в «історичних кордонах», куди входило
все Правобережжя. Румунія була не проти захопити Буковину.
Туреччина - Крим

Війна та українські політичні сили

Війна зумовила глибокий розкол українського національного руху на прибічників та

противників переможної війни.
1
 Наддніпрянська Україна
Товариство українських поступовців (ТУП), утворене 1908 р. як міжпартійниїі блок,
обстоювало оборонницьку позицію, закликало українців стати на захист Російської дер-
жави.
Частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою закликала українців виконати «свій обов'язок
громадян Росії». 30 липня 1914 р. С. Петлюра (лідер укр. соц.-дем.) в журналі
«Украинская жизнь» виступив зі статею «Війна і українці», де закликав стати на сторону
Росії, що дасть можливість розраховувати в майбутньому на «відповідні права»
(автономію
А інша частина УСДРП на чолі з В. Винниченком посідала антивоєнну позицію під
гаслами: «Геть війну!», «Хай живе автономна Україна!».

Відомі представники українського руху Д. Дорошенко, А. В'язлов, А. Ніковський брали

участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і
міст, створеного з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії.
На початку війни емігранти-москвофіли Західної України утворили в Києві
«Карпато-русский освободительний комитет», який закликав галичан зустрічати
російську армію.

Західна Україна.
Головна українська рада
Відверто проавстрійську позицію зайняла Головна українська рада (ГУР),
утворена 2 серпня 1914 р. у Львові лідерами трьох західноукраїнських партій
(Українська національно-демократична партія, Українська радикальна партія,
Українська соціал-демократична партія) як міжпартійна організація.
Головою ГУР був обраний Кость Левицький ( серед лідерів також М. Павлик,
М. Ганкевич). ГУР виступала за перемогу Австро-Угорщини у війні, яка сприятиме
боротьбі за українську автономію у складі цієї держави. Програмний документ
«Маніфест»
З Маніфесту Головної української ради від 3 серпня 1914р.
Йдучи війною на Австро-Угорську монархію, Росія загрожує загибеллю українського
національного життя, що знайшло захист у конституційному устрою Австрійської
держави. Перемога Росії принесе українському народові Австро-Угорської монархії те
саме ярмо, в якому стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії.
Перемога Австро-Угорської монархії стане нашою перемогою. І щобільше буде
поразок Росії, то швидше настане визволення України... Нехай на руїнах царської
імперії зійде сонце вільної України!

За ініціативи Головної української ради 6 серпня 1914 р. в м. Стрий було створено

військове формування - легіон Українських січових стрільців (УСС).
Перший командир до березня 1915 - директор гімназії в Рогатині М. Галущинський,
надалі легіон очолювали отаман Григорій Коссак, сотник Василь Дідушок, підполковник
Антін Варивода, поручик Дмитро Кренжаловський, отаман Мирон Тарнавський, сотник
Осип Микитка);
основа легіону - учасники воєнізованих молодіжних організацій «Сокіл», «Січ»,
«Пласт».
2
 Австрійська імперія, навіть маючи гостру потребу в живій силі, чинила певні пе-
решкоди при формуванні легіону (з 28 тис. охочих приєднатися до УСС було зараховано
лише 2,5 тис. осіб).

Мета легіону Збройна боротьба за відродження української державності.

Стрільці складали присягу двічі: на вірність Австрійській імперії й на
вірність Україні. Вони вважали себе першим підрозділом української
армії, яка формуватиметься в ході війни.
Бойовий шлях 25 вересня 1914 р. розпочинається бойовий шлях січових стрільців під
УСС час Галицької битви (вони захищали Ужоцький перевал в
Карпатах);
у квітні - травні 1915 р. «усуси» беруть участь у кровопролитних боях
за гору Маківка поблизу Славська;
у червні 1915 р. січові стрільці разом з австрійськими військами
вступають у місто Галич;
у листопаді 1917 р- завдяки УСС було зупинено російський наступ під
Бережанами
у серпні - вересні 1916 р. - виснажливі бої на горі Лисоня поблизу
Тернополя;
у липні 1917 р. – пр. отистояння між УСС та російськими військами в
Галичині, похід до р. Збруч

На початку 1917 р. у Головній книзі обліку УСС було записано майже 7 тис. осіб, утрати
вбитими і полоненими загалом становили 3050 осіб.

Значення дій легіону Українських січових стрільців. Бійці легіону зробили значний
внесок у боротьбу за відродження незалежної Української держави, в основі їхніх дій був
патріотизм, переконання, що у війні вони віддають свої життя і проливають кров за
світлу мету; легіон УСС був зародком національної армії, яка підпорядковувалася
Головній українській раді.

Союз визволення України ( СВУ)

Дата утворення серпень 1914, м. Львів

Лідери Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, О. Скоропис-Йолтуховський
та ін.( група емігрантів зі Східної України)
Мета Самостійна демократична Українська держава у формі
конституційної монархії
Програмний «Наша платформа»
документ
Діяльність СВУ здійснював активну пропагандистську та агітаційну
роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині
були виділені в окремі табори.
Союз отримував матеріальну допомогу від країн Четверного
союзу (Німеччина вважала, що підтримка діяльності СВУ послабить
обороноздатність Росії). Союз визволення України гроші брав
відкрито, звітувався в їхній витраті й зараховував їх як державний
3
 борг майбутньої самостійної України. Це шокувало багатьох.
Різко негативно до діяльності СВУ поставилися група лівих
українських соціал-демократів, політичні партії та течії в
Наддніпрянській Україні. Зокрема М. Грушевський не визнавав за
діячами СВУ права виступати від імені українського населення
Росії.
Допомога військовополоненим українцям:
 Створення окремих таборів.
 Організація в таборах освітніх курсів, бібліотек.
 Поширення політичної літератури.
 Участь у формуванні українських дивізій сіро- і
синьожупанників ( 20 тис осіб), що воювали у складі австро-
угорської та німецької армій).

Культурно- просвітницька робота:

 Видання періодичної преси з історії та сучасності.
 Створення українських установ, шкіл.
З програмного документа СВУ «Наша платформа»
У Союзі стоять на позиції державної самостійності українського народу,і реалізацію
своїх стремлінь зв’язують з розбиттям Росії у війні.
Національно-політичною платформою Союзу є державна самостійністьУкраїни.
Формою правління ... має бути конституційна монархія, з демократичним устроєм,
однопалатною системою законодавства, громадянськими, мовними і релігійними
свободами. У разі прилучення до Австрії українсько-російської території, Союз буде
обстоювати створення з усіх земель, заселених українським народом в Австрії,
автономного краю.

Перебіг воєнних дій на території України в 1914 р.

На Південно-Західному
фронті точилися бої між
російською та австро-
угорською арміями. Понад
місяць тривала грандіозна
(1,5 млн солдат і офіцерів з
обох сторін) Галицька битва
(серпень - вересень 1914),
яка розпочалася з винятково
успішного наступу російської
армії генерала Брусилова.
Битва закінчилася повною
поразкою австро-угорських
військ. Практично без бою 3
вересня впав Львів, через
день був зайнятий Галич.
Російські війська блокували
головну фортецю
4
супротивника - Перемишль (капітулює в березні 1915). Були зайняті Східна і частина
Західної Галичини, майже вся Буковина. Австрійська армія втратила 400 тис. солдат, з
них 100 тис. - полоненими.
Російські війська були переміщені під Варшаву, туди ж прибули німецькі війська, щоб
допомогти австро-угорським. Велика битва відбулася в районі Івангорода і Варшави.
Російські війська розгромили дві армії - німецьку й австрійську, що відкривало шлях на
Берлін або Відень. Але з часом фронт стабілізувався, вторгнення російських військ у
Німеччину не відбулося. Російські війська пішли на Карпати, але зимовий німецько-ав-
стрійський наступ змусив їх повернутися до Галичини.

На завойованих територіях Західної України російська влада утворила Галицько-

Буковинське генерал-губернаторство (Львівська, Перемишльська, Тернопільська і
Чернівецька губернії) на чолі з Георгієм Бобринським ( з жовтня 1916 р-Ф. Трепов).

Генерал-губернатор усюди насадив військову адміністрацію (на чолі повітів

поставлені повітові начальники, на чолі міст - градоначальники з-поміж російської
знаті). Сільські общини очолили старости з офіцерів царської армії. Були призначені
урядники з-поміж поліцейських і жандармських службовців, деякі посади були віддані
місцевим москвофілам.
Нова влада здійснювала в краї по-воєнному організовану русифікацію. Усі українські
школи перетворювали на російськомовні (польські школи працювали безперешкодно).
Були закриті всі українські журнали і газети, замість них подекуди засновувалися
видання російською мовою. М. Гушевського, який перебував тоді у Києві, за
звинуваченням в австрофільстві заарештували і вислали під нагляд поліції до Поволжя.
Згодом вчений отримав дозвіл переїхати до Москви.
З метою викорінення українського національно-визвольного руху російська
адміністрація широко використовувала метод депортації (578 осіб, з них 34 греко-
католицькі священики, були вислані в глиб Росії; митрополит Андрей Шептицький був
вивезений у Суздаль і перебував у в'язниці місцевого монастиря аж до революції).
Замість депортованих священнослужителів у дві сотні парафій були прислані
православні священики з Росії.
На початку квітня 1915 р. у Львові й Перемишлі побував Микола ІІ, щоб ознайомитися
з новонабутими землями.
Історик О. Субтельний про ставлення російської влади
до українства в умовах війни
Ставлення росіян до галицьких українців, що його відомий російський політик Павло
Мілюков назвав у своєму виступі в Думі «європейський скандал», було продовженням
політики уряду щодо українського руху в Російській імперії, з вибухом війни було закрито
майже всі українські організації та газети. Царськийміністр закордонних справ Сергій
Сазонов з неприхованим задоволенням казав: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і
назавжди позбутися українського руху».

Перебіг воєнних дій на території України в 1915 — 1917 рр.

1915 р
На початок квітня 1915 р. російська армія була знекровлена, її резерви були вичерпані,
командування виявилося не готовим до тривалої війни.
5
19 квітня 1915 р. розпочинається контрнаступ німецько-австрійських військ у Га-
личині ( Горлицький прорив). Фронт було прорвано, російські війська відступили.
Завершився контрнаступ на лінії Кам'янець-Подільський - Тернопіль - Кременець -
Дубно.

Населення Східної Галичини та Північної Буковини переживає нову катастрофу.

Російська армія спішно відступала. При цьому вона вивозила з краю все цінне.
Жандарми заарештовували українських інтелігентів, тих, кого вважали
неблагонадійпими, виселяли з прифронтової зони, вивозили в Росію. З краю
добровільно виїздили українці, які перейшли в православ'я і побоювалися розправи з
ними з боку німецько-австрійських військ. Серед переселенців поширилася епідемія
тифу. Відступаючи з Холмщини, Волині, Поділля, російські війська застосовували
тактику спаленої землі.

Австрійська адміністрація, що повернулася в край, насамперед зайнялася пересліду-

ванням «зрадників», які співробітничали з царською владою. Людей вішали за
найменшою підозрою в шпигунстві. Була створена ціла мережа концентраційних
таборів ( найбільший – Талергоф).

З осені 1915 р. розпочалася евакуація підприємств і навчальних закладів

Правобережної України (Київський університет був перевезений до Саратова). Вивозили
державні установи, заводи, школи, музеї, бібліотеки (планувалося навіть вивезти Києво-
Печерську лавру з її святинями).
1916 р.
У травні 1916 р. розпочалася знаменита наступальна операція російських військ Пів-
денно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова (Брусиловський
прорив). Російські війська знову захопили Чернівці, Коломию, Броди й Луцьк
(окупована в ході наступальної операції територія становила 2,5 тис. км).на захоплених
територіях було
відновлено дві
губернії-
Чернівецьку і
Тернопільську.
Нависла загроза
вторгнення
російських військ
в Угоршину. Але
розвинути цей
успіх росіянам не
вдалося через те,
що німецьке

6
командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту і зупинило наступ
противника.

Фронт стабілізувався і в такому стані перебував до літа 1917 р.

Українське питання в 1915 — 1916 рр. ЗУР.

Головна українська рада (ГУР) все-таки розглядала СВУ як неофіційного представ-

ника інтересів українського населення Росії. Тому її керівництво запропонувало
створити орган, здатний представляти в умовах світової війни інтереси поділеного лінією
фронту всього 35-мільйонного українського народу.

У травні 1915 р. такий орган був створений у Відні. Його назвали Загальною
українською радою (ЗУР) (25 представників від Галичини, 6 делегатів від Буковини і 3
представники СВУ, президент - К. Левицький).
Мета-
 обєднання свіх земель у межах Австро-Угорщини в автономний коронний
край
 Розмежування Галичини на Західну ( польську), та Схудну ( українську)
У програмних документах ЗУР зазначалась необхідність створення незалежної
держави на всій українській етнічній території.
Українська громада в Австро-Угорщині сподівалася за допомогою цього органу
спонукати урядову владу вирішити проблему української державності (прагнення
об'єднати всі українські землі в єдиний коронний край із правами територіальної
автономії).
Але імператор Франц Йосиф І проводив політику першочергового задоволення
польських вимог, хоча головна роль у розв'язанні польського питання належала
Німеччині.

5 листопада 1916 р. кайзер Вільгельм II та імператор Франц Йосиф І проголосили

утворення Польської держави, складеної з польських земель, що належали Російській
імперії. Австро-Угорщина залишила собі Галичину, хоча проголосила її автономію.
Проголошення автономії Галичини без її поділу на польську й українську частини
означало фактичне поглинання українських земель Польщею, що відроджувалася.
Загальна українська рада (ЗУР) на знак протесту саморозпустилася. Керівна роль у
національному громадському житті перейшла до Українського парламентського
представництва в імперському парламенті, що існувало на правах клубу (голова -
Юліан Романчук, заступники - Євген Петрушевич, Левко Бачинський)

Соціально-економічні та політичні наслідки війни для українського суспільства

 Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування

поступального розвитку, зміни структури виробництва, посилення залежності від
іноземного капіталу.
 Демографічні втрати – понад -500 тис осіб
7
  Занепад промисловості, с/г. У Галичині за роки війни було зруйновано понад
40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд.
Навіть така важлива галузь, як нафтова промисловість, зменшила виробництво на
третину. На Буковині в цей час поголів'я коней та свиней зменшилося на 60%,
овець - на 47%.
Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 р. тут
діяло 3381 підприємство, то 1915 р. - лише 2849. На 1917 р. з 4 млн селянських
господарств 1,8 млн дворів було без коней. У цей час у селах залишилося майже
39% працездатних чоловіків. Зростала залежність від іноземного капіталу (1916
- 1917 74% іноземних вкладів у розвиток кам'яновугільної промисловості
Російської імперії було зроблено в підприємства Донбасу).
 Поява українських військових формувань
 Зростання національної свідомості, висунення ідеї створення незалежної
України
 Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій

Суть трагедії українського народу, пов'язаної з початком Першої світової війни, по-
лягала в тому, що війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних
дій, а їхніх жителів - на учасників братовбивчого протистояння.

Війна зумовила й інші негативні тенденції і процеси в суспільному розвитку

українських земель:
 розкол національного руху,
 зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності,
 придушення опозиційних сил,
 застосування імперськими державами репресивних акцій.

Персоналії

Кость Левицький(1859-1941)- громадський і політичний діяч, голова

уряду ЗУНР (1918-1919). Народився в містечку Тисмениця в сім'ї греко-
католицького священика. Вів у Львові юридичну практику, став
співзасновником кооперативів та кредитних спілок — «Народної торгівлі»,
«Дністера», «Земельного банку» тощо, працював у «Просвіті», формував
українську юридичну термінологію.
1899 р. обраний членом президії Української національно-демократичної
партії, а згодом — головою. 1907 р. обраний послом австрійського парламенту, а 1908 р.
— Галицького сейму, в яких він виконував обов'язки заступника.
З початком І Світової війни очолив Головну Українську Раду. У листопаді 1918 р. став
головою уряду Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
1923 р. увійшов до Українського національно-демократичного об'єднання. 1939 p., після
вступу Червоної армії у Львів, 80-річного К. Левицького заарештували і звільнили лише
за півтора роки. У червні 1941 р. очолив Раду Сеньйорів Української держави, яка
намагалась захищати українців в умовах німецької окупації, пом'якшувати окупаційний
режим. Помер у листопаді 1941 р.

8
 Дмитро́ Донцо́ в (1883-1973) — український літературний критик,
публіцист, філософ, політичний діяч, один з перших керівників Союзу
Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року, головний
ідеолог українського інтегрального націоналізму.
Народився в м. Мелітополь. Навчався на юрид. ф-ті Петерб. ун-ту. Чл.
Революційної української партії, Української соціал-демократичної
робітничої партії. Перебував під арештом 1905–07. У Віденському ун-ті
вивчав право. Публіцистичну діяльність розпочав у журналах "Дзвін" та
"Украинская жизнь". 1914–18 – голова Союзу визволення України. 1914–16 очолював
у Берліні інформаційний центр Укр. парламентського клубу. 1917 повернувся до Києва..
Від 1918 – член гол. управи Партії укр. хліборобів-демократів. 1919–21 – кер. пресової та
інформаційної місії в Берліні. Від 1922 проживав у Львові. Засн. Української партії
національної роботи, ред. її органу "Заграва". Відновив видання "Літературно-наукового
вістника" (1922–32). Редагував "Вістник", видання якого поновив Є.Коновалець, та
"Книгозбірню “Вістника”". З 1939 жив у Берліні та Бухаресті (Румунія), видавав ж.
"Батава" . Від 1941 перебував у Берліні й Празі, де писав статті для нім. преси. Від 1945
мешкав у амер. окупаційній зоні в Берліні, потім – у Франції, Великій Британії, США.
1947 оселився в Канаді, викладав укр. літ. в Монреальському ун-ті (1949–52).
У своїх теор. поглядах пройшов еволюцію від прийняття соціаліст. та марксистських
ідей до їх повного заперечення. Обґрунтував ідею укр. націоналізму. Відстоював засади
крайнього войовничого християнства, ідею незалежності України, ідеологічно
обґрунтував діяльність Організації українських націоналістів. Для гострополемічних
публіцистичних творів характерна пристрасна аргументація без будь-яких компромісів.

Андрій Жук (1880-1968)— український громадсько-політичний діяч, дипломат і

публіцист. Походив із родини козаків. Закінчивши 3-річну парафіяльну школу, подальшу
освіту здобув самотужки. Працював канцеляристом Лубенської повітової земської
управи. урядовцем на залізничній станції. Від 1905 — один з лідерів Української соціал-
демократичної робітничої партії, член ЦК УСДРП, співробітник друкованих партійних
органів «Селянин», «Гасло» й інших. В подіях революції 1905–1907 брав участь як
сільськогосподарський агітатор, неодноразово заарештований.
Виїхавши за кордон, Андрій Жук мешкав у Львові, займався публіцистичною діяльністю,
співпрацював з газетами соціал-демократичного напряму. Разом зі своїми
прихильниками у 1912 — заснував Український інформаційний комітет, на основі якого
з початком I Світової війни був утворений Союз визволення України. У серпні 1914
переїхав до Відня.
1914–1918 — один із засновників і чільних членів Союзу Визволення України,
Головної Української Ради (1914—1915), Загальної Української Ради (1915—1916,
від Наддніпрянської України), Боєвої управи УСС (1915—1920).
Перебував на дипломатичній службі в посольстві Української Держави, згодом УНР у
Відні та радник МЗС УНР. Був одним з співробітників Симона Петлюри. Працював
деякий час в екзилі референтом диктатора ЗО УНР Євгена Петрушевича. Після 1923
перейшов на радянофільські позиції, сподіваючись на побудову самостійної України
націонал-комуністами. З 1930 відійшов від активної політики, жив у Львові, Після
початку II СВ й радянської окупації Львова відбув до Відня. Останні роки життя
присвятив дослідженню історії українського революційного руху початку XX ст.,
зокрема РУП.
9
Михайло Галущинский (1878-1931) – громад. та освітній діяч. Народився в с. Дзвиняча
(нині село Збаразького р-ну Терноп. обл.) в родині священика. Освіту здобув у гімназії в
м. Тернопіль, на філос. факультетах Львівського й Віденського університету. Брав
активну участь у нац. молодіжному русі. Обраний головою "Академічної громади" у
Львові та "Січі" у Відні. 1904–09 – викладач гімназій у містах Львів і Золочів. Від 1909 –
директор укр. гімназії у м. Рогатин, діяч "Просвіти", засновник і керівник філій т-в "Січ"
і "Пласт". У роки Першої світової війни – перший командант Легіону Українських
січових стрільців, від 1915 – референт з укр. справ при штабі австрійському корпусі.
Після війни – провідний діяч "Рідної школи", голова т-ва "Просвіта", організатор
широкомасштабної освітньої роботи в Галичині, професор Львівського таємного
українського університету, посол (депутат) і сенатор сейму від Українського
національно-демократичного об'єднання. Засновник та редактор видання "Життя і
знання". Автор споминів "З Українськими січовими стрільцями" (видрукувані посмертно
1934), низки праць із проблем освіти й виховання. Помер у м. Львів.

Вільгельм Франц фон Га́ бсбурґ-Лотари́ нзький (Васи́ ль Виш́иваний) (1895- 1948) —
український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь
(ерцгерцог) династії Габсбурґів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Його
вважали одним з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення
монархічного ладу.

Походив із відомого австрійського імператорського роду Габсбурґів. Навчався у

Віденському реальному училищі, Терезіанській військовій академії. Навчаючись в
академії, Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою — вивчав мову,
читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами Франка,
Федьковича, Стефаника, Шевченка та ін. Зокрема, першою українською книгою, з якою
він ознайомився, була «Мала Історія України» Грушевського. У лютому 1915 закінчив
військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений на
фронт. Після закінчення академії в 1915 році отримавши звання лейтенанта австрійської
армії був направлений до 13-го полку уланів, що розташовувався в м. Золочів Львівської
обл. на посаду командира роти. Ця частина, переважно складалася з місцевих українців, і
саме тут Вільгельм фон Габсбург остаточно перероджується в Василя Вишиваного.
Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав
відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за його патріотизм і любов до
України, його прозвали у полку Василем Вишиваним. Навесні 1918 Вільгельма
Габсбурга призначають командиром австрійської Групи архікнязя Вільгельма, до якої
входив і курінь УСС і передислоковують на південь України. За Скоропадського деякі
політичні кола пропонують йому очолити державу як монарху, він відмовився. Після
втечі Скоропадського в грудні 1918 року в уряді Директорії обіймав посаду голови
відділу закордонних справ Генштабу УНР. Після підписання Петлюрою в квітні 1920
року Варшавської угоди з Польщею, за якою Галичина визнавалась Польською,
Вільгельм, на знак протесту подає у відставку, а потім через Румунію виїжджає до
Чехословаччини і далі до Відня.
В 1921 році виходить збірка його україномовних віршів «Минають дні». Поступово
відходить від активного політичного життя. У міжвоєнний період починає займатися
10
власним бізнесом. З приходом до влади у Німеччині фашистів, категорично
відмовляється від співпраці з ними. Після закінчення війни Відень, де проживав
Вільгельм Габсбург, був в радянській окупаційній зоні з 1944 до 1947 року, а сталінська
розвідка вела за ним таємне стеження, бо підозрювала в звязках з ОУН. У 1947 р його
було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перевезено до
Лук’янівської в’язниці Києва. Вирок – 25 років таборів. У 1948 р. помер у в’язничній
лікарні. Похований на Лук’янівському цвинтарі.

11